Постанова

від 16.11.2020 по справі 916/320/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2020 року м. ОдесаСправа № 916/320/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі :

головуючого судді Л.В. Поліщук,

суддів: Л.О. Будішевська, С.В. Таран,

розглянувши в письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ф.Х.Д. Сервіс»

на рішення Господарського суду Одеської області від 03.06.2020 (суддя Малярчук І.А., м. Одеса, повний текст складено 04.06.2020)

у справі № 916/320/20

за позовом Приватного акціонерного товариства «Українська автомобільна корпорація»

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Ф.Х.Д. Сервіс»

про стягнення 86802,13грн., із яких: 76790грн. основного боргу, 7917,57грн. пені, 453,57грн. втрат від інфляції, 1640,99грн. три проценти річних,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2020 року Приватне акціонерне товариство «Українська автомобільна корпорація» (далі також - ПрАТ «Українська автомобільна корпорація» , Корпорація) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ф.Х.Д. Сервіс» (далі також - ТОВ «Ф.Х.Д. Сервіс» , Товариство) про стягнення з останнього 86802,13грн., із яких: 76790грн. основного боргу, 7917,57грн. пені, 453,57грн. втрат від інфляції, 1640,99грн. три проценти річних.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору від 12.12.2017 №4/17 про надання послуг з охорони власності та забезпечення перепускного режиму на підприємстві щодо повної оплати наданих позивачем послуг.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 03.06.2020 позов задоволено частково: стягнуто з ТОВ «Ф.Х.Д. Сервіс» на користь ПрАТ «Українська автомобільна корпорація» 76790 грн. заборгованості, 7765 грн. 81коп. пені, 819 грн. 58коп. три проценти річних, 453 грн. 57 коп. втрат від інфляції, 2078 грн. 43коп. судового збору. У задоволенні решти частини позовних вимог відмовлено.

Судове рішення мотивоване тим, що позовна вимога ПрАТ «Українська автомобільна корпорація» про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 76790грн є обґрунтованою та підтвердженою матеріалами справи. Щодо позовних вимог про стягнення 7917,57грн. пені, 453,57грн. втрат від інфляції та 1640,99грн. трьох процентів річних, то судом встановлено помилковість здійснених Корпорацією розрахунків та здійснено власні розрахунки, внаслідок чого задоволено відповідні позовні вимоги у вищевказаних сумах (окрім повного задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача 453,57грн. втрат від інфляції з огляду на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог позивача).

Не погодившись із рішенням суду, ТОВ «Ф.Х.Д. Сервіс» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило вказане судове рішення скасувати частково, а саме в частині стягнення з відповідача 7765 грн. 81коп. пені, а також 2078 грн. 43коп. судового збору. Так, скаржник зауважив, що всупереч положенню п. 8.2 вказаного договору суду не були надані підтвердження того, що письмові вимоги виконавця висувалися замовнику та у останнього виник обов`язок зі сплати такої неустойки, адже такий обов`язок виникає не автоматично, а лише за наявності певних обставин.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Ф.Х.Д. Сервіс» на рішення Господарського суду Одеської області від 03.06.2020 у справі № 916/320/20; розгляд апеляційної скарги ухвалено почати через 15 днів з дня відкриття апеляційного провадження без повідомлення учасників справи.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, залишивши оскаржуване судове рішення без змін.

Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Частинами 1, 3 статті 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Приписами ч. 10 ст. 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 2 ст. 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

З огляду на викладене, розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ф.Х.Д. Сервіс» на рішення Господарського суду Одеської області від 03.06.2020 здійснюється у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджено матеріалами справи, 12.12.2017 між ТОВ «Ф.Х.Д. Сервіс» (замовник) та ПрАТ «Українська автомобільна корпорація» в особі філії «Рубіж-Авто» (виконавець) було укладено договір №4/17 про надання послуг з охорони власності та забезпечення перепускного режиму на підприємстві (далі - Договір), за умовами якого виконавець в передбаченому цим договором порядку забезпечує охорону об`єкту, що розташований за адресою: м.Чорноморськ, вул. Промислова,1.

Згідно з п. 3.1 Договору вартість послуг за договором визначається, виходячи з вартості охорони об`єкту. Вартість послуг, що надаються згідно умов договору дорівнює 10970грн. на календарний місяць (в тому числі ПДВ). Вартість послуг, що надаються, може бути змінена за взаємною згодою сторін шляхом укладення додаткової угоди, яка є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до 3.2 Договору оплата за надані послуги по охороні об`єктів здійснюється замовником щомісячно, після закінчення місяця, в якому надаються послуги по охороні об`єктів. Підставою для оплати є підписаний сторонами акт прийняття-передачі наданих послуг за місяць та виставлений виконавцем рахунок-фактура. Акт прийняття-передачі наданих послуг підписується сторонами протягом п`яти календарних днів після закінчення календарного місяця.

У пункті 3.3 Договору сторони узгодили, що термін проведення оплати - не пізніше 5 (п`яти) банківських днів з дня закінчення місяця, в якому були надані послуги охорони.

Пунктом 3.4 Договору визначено, що оплата має бути проведена у формі безготівкового розрахунку, шляхом перерахування замовником грошових коштів на банківський рахунок виконавця. Форма оплати може бути змінена за взаємною згодою сторін, шляхом підписання додаткової угоди до цього договору.

За порушення строків розрахунку на фактично надані послуги, замовник зобов`язаний сплатити на письмову вимогу виконавця пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен календарний день прострочення (п.8.2 Договору).

У п. 11.2 Договору встановлено, що договір діє до 31.12.2018р. включно. В разі якщо жодна зі сторін у письмовому вигляді не вимагає його припинення не пізніше ніж за 1 місяць до закінчення терміну даного договору, договір вважається пролонгованим на тих же умовах ще на 1 рік.

На виконання умов Договору виконавцем надано, а замовником прийнято послуги з охорони власності та забезпечення перепускного режиму на підприємстві, про що свідчать складені та підписані сторонами акти надання послуг, а саме: №426 від 31.05.2019 на суму 10970грн., №516 від 30.06.2019 на суму 10970грн., №618 від 31.07.2019 на суму 10970грн., №708 від 31.08.2019 на суму 10970грн., №797 від 30.09.2019 на суму 10970грн., №890 від 31.10.2019 на суму 10970грн. та №981 від 30.11.2019 на суму 10970грн.

Відповідно до виписок Київської регіональної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль» за 29.03.2019, 04.06.2019, 05.06.2019, 01.08.2019, 03.09.2019 відповідач лише частково оплатив надані позивачем послуги.

Згідно із актом звірки взаємних розрахунків за період січень-серпень 2019 року заборгованість відповідача перед позивачем станом на 31.08.2019 становила 54850 грн.

Гарантійним листом №25/09 від 25.09.2019 ТОВ «Ф.Х.Д. Сервіс» повідомило Філію «Рубіж-Авто» про те, що визнає борг станом на 25.09.2019 на суму 54850грн. та гарантує його сплату у повному обсязі.

Невиконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором №4/17 від 12.12.2017 своєчасно та в повному обсязі зумовило звернення ПрАТ «Українська автомобільна корпорація» до суду з вказаним позовом до Господарського суду Одеської області.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Пунктом 1 статті 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (п.1 ст.903 ЦК України).

Як свідчать матеріали справи, позивачем в період з травня по листопад 2019 року включно надано, а відповідачем прийнято охоронні послуги на суму 76790грн., доказів оплати яких відповідачем не подано, у зв`язку з чим у останнього утворилась заборгованість у цій сумі, позовну вимогу про стягнення якої обґрунтовано задоволено Господарським судом Одеської області у повному обсязі.

Стосовно заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 7917,57грн. за період з 06.06.2019 по 15.01.2020, розрахованої щодо заборгованості, яка виникла протягом травня - жовтня 2019 року, слід вказати наступне.

Відповідно до ч.2 ст.218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

За положеннями ч.1 ст.199 ГК України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно із ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язань може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Пунктом 1 статті 547 ЦК України встановлено, що правочин, щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Частиною 1 статті 230 даного Кодексу штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 3 частини 1 статті 611 ЦК України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов`язання є сплата неустойки (штрафу, пені).

Пунктами 1, 2 ст.549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

У пункті 8.2 Договору сторони погодили, що за порушення строків розрахунку на фактично надані послуги, замовник зобов`язаний сплатити на письмову вимогу виконавця пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен календарний день прострочення.

Перевіривши розрахунок пені, зроблений позивачем, місцевий господарський суд встановив, що він є невірним. Так, позивач при визначенні конкретної дати, від якої почалось прострочення за кожний місяць надання послуг, не врахував, що п.3.3. Договору встановлено, що строк оплати - не пізніше 5 банківських днів з дня закінчення місяця, в якому були надані послуги охорони. Однак позивач при відліку дати прострочення просто відрахував 5 днів з дня закінчення місяця, в якому надавались послуги, що вплинуло на розрахунок пені.

Так, згідно із перевіреним судом апеляційної інстанції розрахунком Господарського суду Одеської області розмір пені за період з 06.06.2019 по 15.01.2020, нахованої на заборгованість, що виникла з травня по жовтень 2019 року, становить 7765,81грн.

Відтак, місцевим господарським судом підставно частково задовольнив позовну вимогу позивача про стягнення з відповідача пені - у розмірі 7765,81грн.

Крім того, у зв`язку із несвоєчасністю здійснення розрахунків за Договором позивач нарахував до стягнення з відповідача 453,57грн. втрат від інфляції за період з 06.05.2019 по 15.01.2020 та 1640,99грн. три проценти річних за період з 01.05.2019 по 15.01.2020.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При перевірці відповідних розрахунків господарським судом виявлено, що ці розрахунки є невірними. Так, Корпорація вказала період розрахунку з 01.05.2019 по 15.01.2020, проте позивачем надано лише докази надання послуг за травень - листопад 2019 року, за попередні місяці доказів надання охоронних послуг відповідачу (підписані сторонами акти надання послуг за січень-квітень 2019 року) позивач не надав, тобто не довів факт надання послуг за цей період, оскільки відповідно до 3.2. Договору підставою для здійснення відповідачем оплати є саме акт надання послуг та виставлений рахунок. Так само позивач не надав доказів виставлення (вручення/надсилання) відповідачу відповідних рахунків.

Крім того, ПрАТ «Українська автомобільна корпорація» припустилось помилки, розрахувавши 3% річних загалом від суми 76790грн., яка не виникла одночасно, а збільшувалась щомісячно на суму місячної плати за охоронні послуги. Таким чином, враховуючи наявні у справі докази надання послуг у травні 2019 року, заборгованість по вказаному місяцю розпочалась 10.06.2019 на 6 день після відліку 5 банківських днів на оплату, однак цього позивач теж не врахував під час здійснення власного розрахунку 3% річних.

За вірним розрахунком місцевого господарського суду сума трьох процентів річних складає 819,58грн., тому суд обґрунтовано задовольнив відповідну позовну вимогу частково у вказаній сумі, розрахованій за період з 10.06.2019 по 15.01.2020.

Перевіривши розрахунок втрат від інфляції, наданий позивачем, господарський суд першої інстанції також дійшов висновку про його помилковість, оскільки позивач розрахував інфляцію від загальної суми із застосуванням сукупного індексу інфляції за період з 06.05.2019 по 15.01.2020, однак дана сума заборгованості не виникла одночасно, а формувалась шляхом щомісячного збільшення. За розрахунком суду загальна сума втрат від інфляції складає 636,26грн. Разом з тим, оскільки суд не може виходити за межі позовних вимог, вимога Корпорації про стягнення з відповідача 453,57грн. втрат від інфляції за період з 06.05.2019 по 15.01.2020 правильно задоволена Господарським суду Одеської області повністю.

Згідно з ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За приписами п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як цілком вірно вказав місцевий господарський суд, за розгляд вказаного позову судом Корпорація понесла витрати на оплату судового збору в сумі 2102грн., які підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених судом позовних вимог - у сумі 2078 грн. 43коп. Таким чином, господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову.

Посилання скаржника на те, що всупереч положенню п. 8.2 укладеного між сторонами договору суду не були надані підтвердження того, що письмові вимоги виконавця висувалися замовнику та у нього виник обов`язок зі сплати такої неустойки, не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) від 9 липня 2002 р. N 15-рп/2002 363 встановлено, що положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Із змісту частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб`єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб`єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб`єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист.

Право на судовий захист не позбавляє суб`єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб`єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Відповідно до положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Таким чином, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.

Згідно із ст.129 ГПК України витрати скаржника зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 276, 281-284 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ф.Х.Д. Сервіс» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 03.06.2020 у справі № 916/320/20 залишити без змін.

Відповідно до ст. 284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і згідно з ч.5 ст.12, ч.2 ст.282 та п.2 ч.3 ст.287 касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених у підпунктах а-г п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України, у строк, встановлений ст. 288 ГПК України.

Головуючий суддя Л.В. Поліщук

Суддя Л.О. Будішевська

Суддя С.В. Таран