Постанова

від 10.11.2020 по справі 910/18699/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" листопада 2020 р. Справа№ 910/18699/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Руденко М.А.

секретар судового засідання : Яценко І.В.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 10.11.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім-Компані"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 30.07.2020 (повний текст складено - 07.08.2020)

у справі №910/18699/19 (суддя - Бондарчук В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім-Компані"

до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Руднекс"

про визнання договору недійсним

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дрім-Компані" (надалі - позивач, ТОВ "Дрім-Компані") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (надалі - відповідач, АТ "КБ "Приватбанк") про визнання недійсним договору поруки №4Р13641И/П від 20.10.2016.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач, як недобросовісна сторона правочину, навмисно, з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля останнього, ініційованої Національним Банком України, ввів в оману позивача про існування у АТ "КБ "Приватбанк" договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржника - ТОВ "Руднекс", у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав ТОВ "Дрім-Компані" до укладання з АТ "КБ "Приватбанк" пов`язаних між собою, кредитного договору №4Д16092 від 20.10.2016 та договору поруки №4Р13641И/П від 20.10.2016.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, зазначаючи про те, що отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення спірного договору поруки відбулося внаслідок вільного волевиявлення останнього, здійсненого ним в порядку ст. 627 ЦК України, тому твердження про те, що укладення кредитного договору та договорів поруки, в тому числі спірного договору поруки було направлено на отримання прибутку не відповідає дійсності. Крім того, відповідач зазначив, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами ті обставини на які він посилається, як на підставу своїх вимог, а саме не доведено наявності підстав для визнання недійсним договору поруки на підставі ст. 230 ЦК України.

Під час підготовчого провадження, ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.05.2020 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Руднекс" (надалі - ТОВ "Руднекс").

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.07.2020 у справі №910/18699/19 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Судове рішення мотивоване тим, що матеріали справи не містять доказів та, відповідно, позивачем не доведено того, що метою укладання кредитного договору №4Д16092Г від 20.10.2016 та договору поруки №4Р13641И/П від 20.10.2016 було саме - отримання прибутку від реалізації активів, що передані в забезпечення зобов`язань за кредитами боржників.

Також місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що ТОВ "Дрім-Компані" не надано належних та достатніх у розумінні ГПК України доказів введення відповідачем в оману позивача щодо обставин, які мали істотне значення при укладанні договору поруки №4Р13641И/П від 20.10.2016.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2020 у справі №910/18699/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийняте при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Відтак, оскаржуване судове рішення у цій справі ухвалене із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції, без дослідження всіх обставин справи, а також факту можливості реалізації позивачем прав кредитора за кредитними договорами щодо стягнення суми боргу з боржника (ТОВ "Руднекс"), не надавши належної правової оцінки умовам договору поруки та нормам статті 517 ЦК України, прийшов до помилкового висновку про відсутність порушення прав та законних інтересів позивача.

При цьому скаржник вважає, що відповідач навмисно ввів в оману ТОВ "Дрім-Компані" про існування у Банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржника (ТОВ "Руднекс") та спонукав позивача до укладення з відповідачем пов`язаних між собою кредитного договору №4Д16092Г від 20.10.2016 та договору поруки №4Р13641И/П від 20.10.2016, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі ч. 1 ст. 230 ЦК України.

Окрім того, у тексті апеляційної скарги скаржником викладено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, з обґрунтуванням причин такого пропуску.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.09.2020 апеляційну скаргу ТОВ "Дрім-Компані" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючої судді (судді-доповідача) - Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Руденко М.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2020 клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку задоволено.

Поновлено пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження судового рішення, відкрито апеляційне провадження у справі №910/18699/19 за апеляційною скаргою ТОВ "Дрім-Компані" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2020 та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 10.11.2020.

Роз`яснено учасникам справи право та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, заяв та клопотань до суду апеляційної інстанції.

Відповідач у порядку ст. 263 Господарського процесуального кодексу України скориставшись своїм правом, подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив суд відмовити у задоволенні скарги позивача, залишивши оскаржуване судове рішення без змін.

Зокрема, відповідач у своєму відзиві зазначив, що позивачем жодних доказів, на підтвердження доводів, викладених у позовній заяві надано не було, а тому господарський суд першої інстанції цілком законно та обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог з підстав, визначених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

У судове засідання 10.11.2020 з`явилися представники сторін, третя особа представників не направила, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов`язок суду відкласти апеляційний розгляд справи. За висновками суду неявка представника третьої особи не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

В силу приписів статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

Судом також враховано, що в силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті шостої даної Конвенції (§ 66, § 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Колегія суддів звертає увагу на те, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й усіх осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" (Case of Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) (заява № 11681/85) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника третьої особи.

У судовому засіданні 10.11.2020 представник позивача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, з підстав, викладених у відзиві на скаргу, просив суд рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2020 залишити без змін.

Згідно із ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У судовому засіданні 10.11.2020 оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, 20.10.2016 між Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "ПриватБанк", найменування якого змінено на Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дрім-Компані" (позичальник) укладено кредитний договір №4Д16092Г, відповідно до якого позивачу встановлено ліміт кредитного договору 3 450 000 000, 00 грн та надано кредит в розмірі 3 394 633 143, 15 грн.

Водночас, 20.10.2016 між ТОВ "Дрім-Компані" (поручитель) та ПАТ КБ "ПриватБанк", найменування якого змінено на АТ КБ "ПриватБанк" (кредитор) укладено наступні договори поруки:

- договір поруки №4Ф13811И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Форса ЛТД" своїх зобов`язань за кредитним договором №4Ф13811И від 16.12.2013;

- договір поруки №4Ф14122И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Фаворе" своїх зобов`язань за кредитними договорами: №4Ф14122И від 12.02.2014, №4Ф14078Д від 19.02.2014, №4Ф14079Д від 25.02.2014;

- договір поруки №4С13384И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Солмбридж" своїх зобов`язань за кредитними договорами: №4С13384И від 04.07.2013, №4С13794Д від 10.12.2013, №4С13795Д від 11.12.2013, №4С14134И від 20.02.2014, №4С15033И від 04.02.2015;

- договір поруки №4Р13641И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Руднекс" своїх зобов`язань за кредитними договорами: №4Р13641И від 11.10.2013 та №4Р14152И від 08.04.2014;

- договір поруки №4Р14012Д/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Ріботто" своїх зобов`язань за кредитними договорами: №4Р14012Д від 17.01.2014, №4Р14013Д від 21.01.2014, №4Р14020И від 23.01.2014, №4Р15013И від 22.01.2015;

- договір поруки №4П13781Д/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Профіт" своїх зобов`язань за кредитним договором №4П13781Д від 04.12.2013;

- договір поруки №4О14016Д/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Ортіка" своїх зобов`язань за кредитними договорами: №4О14016Д від 17.01.2014, №4О14019И від 21.01.2014, №4О14017Д від 21.01.2014, № 4О14155И від 08.04.2014;

- договір поруки №4М14411И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Міцар" своїх зобов`язань за кредитними договорами: №4М14411И від 24.12.2014 та №4М14410И від 24.12.2014;

- договір поруки №4И13689И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Інком 2001" своїх зобов`язань за кредитними договорами: №4И13689И від 28.10.2013, №4И13690И від 31.10.2013, № 4И14023Д від 21.01.2014, № 4И14167И від 17.02.2014, № 4И14330И від 21.10.2014;

- договір поруки №4И13603Д/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Інкерія" своїх зобов`язань за кредитними договорами: № 4И13603Д від 15.10.2013, №4И14249И від 15.07.2014, №4И14265И від 01.08.2014;

- договір поруки №4Е14071И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Емпіре" своїх зобов`язань за кредитними договорами: №4Е14071И від 14.02.2014 та №4Е14273Д від 14.08.2014;

- договір поруки №4Э13666И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Елсіс Тайм" своїх зобов`язань за наступними кредитними договорами: №4Э13666И від 22.10.2013, №4Э13712Д від 11.11.2013, №4Э14061Д від 10.02.2014, №4Э14048И від 11.02.2014, №4Э15058И від 20.02.2015;

- договір поруки №4В13607И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Віглон" своїх зобов`язань за кредитними договорами: №4В13607И від 23.10.2013, №4В13691И від 28.10.2013, №4В14329И від 24.10.2014;

- договір поруки №4В14033И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Веста-Компані" своїх зобов`язань за кредитними договорами: №4В14033И від 21.01.2014, №4В14059Д від 10.02.2014, №4В15021И від 22.01.2015;

- договір поруки №4А14101И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Альфатрейдер" своїх зобов`язань за кредитними договорами: №4А14101И від 20.02.2014, №4А14302И від 03.09.2014, №4А14303И від 03.09.2014, №4А14343И від 12.11.2014;

- договір поруки №4А13578Д/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "АЕФ" своїх зобов`язань за кредитними договорами: №4А13578Д від 20.09.2013, №4А13580И від 24.09.2013, №4А13879Д від 24.09.2014, №4А14318И від 19.09.2014.

У відповідності до п. 1, п. 2 оспорюваного договору поруки №4Р13641И/П від 20.10.2016 (Надалі - Договір поруки), поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором/кредитними договорами з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитних договорів.

У п. 3 Договору поруки зазначено, що поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

У випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору (п. 4 Договору поруки).

Відповідно до п. 5 Договору поруки, у випадку невиконання боржником обов`язку п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання.

Пунктом 6 Договору поруки встановлено, що поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору.

За змістом п. 7 Договору поруки, у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунку у ПАТ КБ "ПриватБанк". Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

Згідно п. 8 Договору поруки, до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

У відповідності до п. 9 Договору поруки, у випадку невиконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором впродовж 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної в п. 5 цього договору, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, яка зазначена в зазначеній письмові вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов`язань за цим договором.

Кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором (п. 10 Договору поруки).

Цей договір набуває чинності з дати укладання, підписання та скріплення печатками сторін і діє три роки від дати його укладання. Порука припиняється після закінчення строку у три роки від дати укладання цього договору (п. 11 п. 10 Договору поруки).

Пунктом 14 п. 10 Договору поруки сторони погодили, що дострокове розірвання цього договору здійснюється за письмовою згодою сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що дії ТОВ "Дрім-Компані" із отримання кредитних коштів за кредитним договором №4Д16092Г від 20.10.2016 були направлені на залучення коштів для погашення зобов`язань "старих" боржників Банку в рамках реалізації плану "трансформації" кредитного портфелю банку, ініційованого Національним банком України. При цьому, за твердженнями позивача, ПАТ КБ "ПриватБанк" наголошував на тому, що кредитні зобов`язання попередніх боржників забезпечені ліквідними активами. На виконання зазначеного плану відповідач та позивач погодили відкриття відновлювальної кредитної лінії шляхом укладення кредитного договору №4Д16092Г. Крім того, між позивачем та ПАТ КБ "ПриватБанк" укладені перелічені вище договори поруки, у тому числі, спірний Договір поруки №4Р13641И/П від 20.10.2016, з метою отримання позивачем прибутку від подальшої реалізації активів (чи набуття права власності на них), якими забезпечені зобов`язання боржників.

При цьому, позивач зазначає, що ТОВ "Дрім-Компані", як поручитель, виконав зобов`язання за укладеними договорами поруки, у тому числі за оспорюваним, на підтвердження чого позивачем додано до матеріалів позовної заяви копії платіжних доручень, однак, відповідач не передав ТОВ "Дрім-Компані" документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими були забезпечені зобов`язання "старих" боржників.

За доводами позивача, Банк ввів в оману ТОВ "Дрім-Компані" про наявність договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржників, у тому числі третьої особи - ТОВ "Руднекс", у розмірі, що суттєво перевищує суму заборгованості за кредитами, та спонукав позивача до укладення з Банком пов`язаних між собою кредитного договору №4Д16092Г та договорів поруки, у тому числі оспорюваного договору. У разі обізнаності позивача про відсутність таких забезпечень, товариство б не уклало оспорюваний правочин.

Отже, позивач стверджує, що відповідач ввів його в оману щодо істотних умов Договору поруки, внаслідок чого договір поруки №4Р13641И/П від 20.10.2016 підлягає визнанню недійсним, що стало підставою для звернення позивача до господарського суду з цим позовом.

Суд першої інстанції враховуючи положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, керуючись принципами розумності та справедливості, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Здійснивши перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірними висновки суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Згідно частини 7 статті 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Стаття 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У п. 3.10 постанови №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" пленум Вищого господарського суду України роз`яснив, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статтей 230-233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Відповідно до статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Позивач стверджує, що оскаржуваний договір укладено з порушенням законодавства, зокрема, що вчинений під впливом введення в оману, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто обман має місце коли для вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі статті 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним. Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України.

При цьому, обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі, пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

Як вбачається з матеріалів справи, протоколом загальних зборів учасників ТОВ "Дрім-Компані" №5 від 13.10.2016 вирішено укласти з ПАТ КБ "ПриватБанк" кредитний договір на суму 3 450 000 000, 00 грн. Зазначене підтверджується техніко-економічним обґрунтуванням повернення кредитних коштів від 17.10.2016 та заявкою на отримання кредиту від 17.10.2016.

Згідно п. А.2 кредитного договору сторони погодили ціль кредитування: фінансування поточної діяльності позивача.

При цьому, вказаний протокол та кредитний договір не містять посилань на необхідність укладення кредитного договору або договору поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу чи отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за іншими кредитами, так само, як і не містять відомостей щодо такого майна.

Умови кредитного договору не містять доводів про трансформацію кредитного портфелю Банку, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, на які позивач посилається в обґрунтування свого позову.

Відтак, апеляційний господарський суд вважає правомірним висновок суду першої інстанції, що з наявних у матеріалах справи доказів вбачається намір позивача укласти кредитний договір виключно для фінансування своєї поточної діяльності.

Колегія суддів зазначає, що жодних посилань на те, що кредитний договір та договори поруки укладаються з метою отримання прибутку позивачем у вигляді продажу/отримання ним у власність майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у наданих до матеріалів справи документах (доказах) не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо "так званої трансформації кредитного портфелю банку", про яку йдеться в позовній заяві. Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки або інших договорів поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

Крім того, частиною 1 статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Статтею 558 ЦК України встановлено право поручителя на оплату послуг, наданих ним боржникові. Плата не була передбачена оскаржуваним договором поруки, що виключає можливість отримання прибутку за ним, що виключає можливість отримання прибутку за такими договорами, оскільки вони були безоплатними.

Відповідно до частини 3 статті 556 ЦК України, до кожного з кількох поручителів, які виконати зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним. Таким чином, поручитель отримує право вимоги до боржника виключно на суму коштів, що була ним сплачена, що підтверджує неможливість отримання поручителем прибутку, як мети укладення та виконання договору поруки.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Договір поруки є забезпечувальним договором, з огляду на що мета укладення договору поруки не може бути одержання прибутку поручителем, що випливає з самої суті договору поруки.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає необгрунтованими твердження позивача, що його було введено в оману щодо можливості одержання прибутку шляхом укладення Договору поруки, оскільки позивач як суб`єкт підприємницької діяльності, який здійснює таку діяльність на власний ризик, мав був обізнаний при укладенні договору з базовими положеннями цивільного законодавства.

Беручи до уваги вказані вище обставини, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявності умов, які є обов`язковими для визнання договору недійсним на підставі статті 230 Цивільного кодексу України, а тому позов задоволенню не підлягає.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам.

Згідно з ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Зазначена правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №910/947/17.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2020 у справі №910/18699/19 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв`язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга ТОВ "Дрім-Компані" - без задоволення.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника (ТОВ "Дрім-Компані").

Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім-Компані" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2020 у справі №910/18699/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2020 у справі №910/18699/19 залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "Дрім-Компані".

4. Матеріали справи №910/18699/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення, відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено - 17.11.2020.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

М.А. Руденко