Постанова

від 23.03.2021 по справі 910/18699/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/18699/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

позивача - Самойленко А. В.,

відповідача - Уколова О. Л.,

третьої особи - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім-Компані"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2020 (судді: Зубець Л. П. - головуючий, Мартюк А. І., Руденко М. А.) і рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2020 (суддя Бондарчук В. В.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім-Компані"

до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача- Товариство з обмеженою відповідальністю "Руднекс",

про визнання договору поруки недійсним,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Дрім-Компані" (далі - ТОВ "Дрім-Компані") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") про визнання недійсним договору поруки від 20.10.2016 № 4Р1361И/П, укладеного між сторонами у справі.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорюваний договір укладений під впливом обману з боку відповідача, що є підставою для визнання його недійсним з огляду на положення статті 230 Цивільного кодексу України.

1.2. АТ КБ "ПриватБанк" у відзиві на позовну заяву, заперечуючи проти її задоволення, наголосило на безпідставності та необґрунтованості заявлених позовних вимог та відсутності правових підстав для їх задоволення.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.07.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2020, у позові відмовлено.

Суди дійшли висновку про недоведеність позивачем у наведеному випадку обставин, з якими положення статті 230 Цивільного кодексу України пов`язують визнання недійсним договору.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись із ухваленими у справі судовими рішеннями, ТОВ "Дрім-Компані" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою (з урахуванням уточненої редакції), в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2020 у справі, а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження є пункти 3, 4 частини 2 статті 287, пункт 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання про застосування положень частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, а також те, що суди необґрунтовано відхилили клопотання позивача про витребування доказів, які мають значення для правильного вирішення спору.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" просило залишити без змін оскаржені у справі судові акти та відмовити у задоволенні касаційної скарги, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника, наведених у касаційній скарзі, та недоведеність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним на підставі статті 230 Цивільного кодексу України як такого, що укладений під впливом введення позивача в оману.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши в межах заявлених вимог наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ТОВ "Дрім-Компані", відкрите в частині підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а касаційну скаргу в частині підстави, передбаченої у пункті 4 цієї норми, - залишити без задоволення з таких підстав.

4.2. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.

Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Як уже зазначалося, скаржник у касаційній скарзі посилався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права - статті 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах (пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України), проте такі обставини у наведеному випадку не підтвердилися, тому Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження у цій справі, відкритого на підставі пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на таке.

4.3. Як установили господарські суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, 20.10.2016 між ТОВ "Дрім-Компані" (позичальник) і Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк" (банк), укладено кредитний договір № 4Д16092Г, згідно з яким позивачеві встановлено ліміт кредитного договору 3 450 000 000,00 грн та надано кредит в розмірі 3 394 633 143,15 грн.

Суди також установили, що 20.10.2016 між ТОВ "Дрім-Компані" (поручитель) і ПАТ КБ "ПриватБанк" укладено такі договори поруки:

- договір поруки № 4Ф13811И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Форса ЛТД" зобов`язань за кредитним договором від 16.12.2013 №4Ф13811И;

- договір поруки № 4Ф14122И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Фаворе" зобов`язань за кредитними договорами: від 12.02.2014 № 4Ф14122И, від 19.02.2014 № 4Ф14078Д, від 25.02.2014 № 4Ф14079Д;

- договір поруки № 4С13384И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Солмбридж" зобов`язань за кредитними договорами: від 04.07.2013 № 4С13384И, від 10.12.2013 № 4С13794Д, від 11.12.2013 № 4С13795Д, від 20.02.2014 № 4С14134И, від 04.02.2015 № 4С15033И;

- договір поруки № 4Р13641И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Руднекс" (далі - ТОВ "Руднекс") зобов`язань за кредитними договорами: від 11.10.2013 № 4Р13641И та від 08.04.2014 № 4Р14152И;

- договір поруки № 4Р14012Д/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Ріботто" зобов`язань за кредитними договорами: від 17.01.2014 № 4Р14012Д, від 21.01.2014 № 4Р14013Д, від 23.01.2014 № 4Р14020И, від 22.01.2015 № 4Р15013И;

- договір поруки № 4П13781Д/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Профіт" зобов`язань за кредитним договором від 04.12.2013 № 4П13781Д;

- договір поруки № 4О14016Д/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Ортіка" зобов`язань за кредитними договорами: від 17.01.2014 № 4О14016Д, від 21.01.2014 № 4О14019И, від 21.01.2014 № 4О14017Д, від 08.04.2014 № 4О14155И;

- договір поруки № 4М14411И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Міцар" зобов`язань за кредитними договорами: від 24.12.2014 № 4М14411И та від 24.12.2014 № 4М14410И;

- договір поруки № 4И13689И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Інком 2001" зобов`язань за кредитними договорами: від 28.10.2013 № 4И13689И, від 31.10.2013 № 4И13690И, від 21.01.2014 № 4И14023Д, від 17.02.2014 № 4И14167И, від 21.10.2014 № 4И14330И;

- договір поруки № 4И13603Д/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Інкерія" зобов`язань за кредитними договорами: від 15.10.2013 № 4И13603Д, від 15.07.2014 № 4И14249И, від 01.08.2014 № 4И14265И;

- договір поруки № 4Е14071И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Емпіре" зобов`язань за кредитними договорами: від 14.02.2014 № 4Е14071И та від 14.08.2014 № 4Е14273Д;

- договір поруки № 4Э13666И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Елсіс Тайм" зобов`язань за такими кредитними договорами: від 22.10.2013 № 4Э13666И, від 11.11.2013 № 4Э13712Д, від 10.02.2014 № 4Э14061Д, від 11.02.2014 № 4Э14048И, від 20.02.2015 № 4Э15058И;

- договір поруки № 4В13607И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Віглон" зобов`язань за кредитними договорами: від 23.10.2013 № 4В13607И, від 28.10.2013 № 4В13691И, від 24.10.2014 № 4В14329И;

- договір поруки № 4В14033И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Веста-Компані" зобов`язань за кредитними договорами: від 21.01.2014 № 4В14033И, від 10.02.2014 № 4В14059Д, від 22.01.2015 № 4В15021И;

- договір поруки № 4А14101И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфатрейдер" зобов`язань за кредитними договорами: від 20.02.2014 № 4А14101И від 03.09.2014, № 4А14302И, від 03.09.2014 № 4А14303И, від 12.11.2014 № 4А14343И;

- договір поруки № 4А13578Д/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "АЕФ" зобов`язань за кредитними договорами: від 20.09.2013 № 4А13578Д, від 24.09.2013 № 4А13580И, від 24.09.2014 № 4А13879Д, від 19.09.2014 № 4А14318И.

За змістом пунктів 1, 2 оспорюваного договору поруки від 20.10.2016 № 4Р13641И/П поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором/кредитними договорами з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитних договорів.

У пункті 3 договору поруки зазначено, що поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

Згідно з пунктом 4 договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору.

Відповідно до пункту 5 договору поруки у випадку невиконання боржником обов`язку, передбаченого у пункті 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання.

Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, передбаченої у пункті 5 цього договору (пункт 6 договору поруки).

За змістом пункту 7 оспорюваного договору поруки у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого у пункті 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунку у ПАТ КБ "ПриватБанк". Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

Згідно з пунктом 8 договору поруки до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним з метою забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Відповідно до пункту 9 договору поруки у випадку невиконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором упродовж 5 календарних днів із моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної у пункті 5 цього договору, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, у вказаній письмовій вимозі, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов`язань за цим договором.

Кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором (пункт 10 договору поруки).

Цей договір набуває чинності з дати укладання, підписання та скріплення печатками сторін і діє три роки від дати його укладання. Порука припиняється після закінчення строку у три роки від дати укладання цього договору (пункт 11 спірного договору).

В пункті 14 договору поруки сторони погодили, що дострокове розірвання цього договору здійснюється за письмовою згодою сторін.

4.4. Звертаючись із позовом до суду у цій справі як на підставу для визнання недійсним договору поруки від 20.10.2016, позивач посилався на те, що такий договір укладено з порушенням чинного законодавства, а саме - його укладено під впливом введення в оману, що тягне за собою визнання недійсним такого договору на підставі частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України.

За твердженням позивача, відповідач як недобросовісна сторона правочину навмисно, з метою виконання плану трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля АТ КБ "ПриватБанк", ініційованої Національним банком України, увів в оману позивача про існування у відповідача договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржника - ТОВ "Руднекс", у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав позивача до укладення з відповідачем кредитного договору та оспорюваного договору поруки. Позивач зазначав, що з метою виконання зобов`язань за договором поруки від 20.10.2016 № 4Р13641/И/П сплатив АТ КБ "ПриватБанк" грошові кошти в рахунок погашення заборгованості божника за кредитними договорами; акцентував увагу на невиконанні відповідачем умов пунктів 8, 10 договорів поруки, що свідчить про те, що відповідач не мав на меті передавати позивачеві документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань попередніх боржників у виді цінних для позивача активів; вважав, що відповідач використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір та оспорюваний договір поруки з метою реалізації плану трансформації та ввів позивача в оману щодо істотних умов договору (якби позивач знав про відсутність забезпечення, він не уклав би з відповідачем оспорюваний договір).

4.5. Згідно із частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою для визнання недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

У частинах 1- 3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Водночас за змістом частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина 1 статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно із частиною 1 статті 229 Цивільного кодексу України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

4.6. Попередні судові інстанції під час вирішення цього спору дослідили обставини справи та наявні у ній докази, надали оцінку доводам та аргументам обох сторін, урахували наведені положення законодавства та визнали недоведеними позивачем умови, з якими положення статті 230 Цивільного кодексу України пов`язують визнання недійсним договору, тому дійшли висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним оспорюваного договору.

Під час вирішення цього спору господарські суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до протоколу від 13.10.2016 № 5 загальних зборів учасників ТОВ "Дрім-Компані", а саме щодо першого питання порядку денного було вирішено укласти кредитний договір з ПАТ КБ "ПриватБанк" на суму 3 450 000 000,00 грн і зазначене підтверджується техніко-економічним обґрунтуванням повернення кредитних коштів від 17.10.2016 та заявкою на отримання кредиту від цієї ж дати; за змістом пункту А.2 кредитного договору метою кредитування зазначено фінансування поточної діяльності позивача; при цьому зазначений протокол і кредитний договір не містять посилань на необхідність укладення кредитного договору або договору поруки з метою отримання прибутку у виді продажу чи отримання у власність позивачем майна, переданого як забезпечення за іншими кредитами, так само як і не містять відомостей щодо такого майна. Умови кредитного договору не містять доводів про трансформацію кредитного портфеля банку, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, на які позивач посилається на обґрунтування свого позову. Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, на які позивач посилається на обґрунтування свого позову. Жодних посилань на те, що кредитний договір та договори поруки укладені з метою отримання прибутку у виді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого як забезпечення за "старими" кредитами, у наданих до матеріалів справи документах (доказах) не міститься, так само як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфеля банку, про яку йдеться в позовній заяві.

Суди зазначили, що, як свідчать матеріали справи, позивач мав намір укласти кредитний договір виключно для фінансування своєї поточної діяльності, у зв`язку з чим суди відхилили за необґрунтованістю твердження позивача про те, що укладення кредитного договору та договору поруки було спрямоване на отримання прибутку.

Застосовуючи до спірних правовідносин положення статті 230 Цивільного кодексу України, суди попередніх інстанцій виходили, зокрема із того, що під обманом слід розуміти умисне введення в оману особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Тобто визначальною ознакою обману є умисні дії сторони правочину. Позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

4.7. Як уже зазначалося, підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі був, зокрема, пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України - відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

Під час касаційного провадження у цій справі було з`ясовано, що Верховний Суд у касаційному порядку переглядав справу № 910/60/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" (далі - ТОВ "Лайк-Сіті") до АТ КБ "ПриватБанк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Тенак" (далі - ТОВ "Тенак"), про визнання недійсним договору поруки № 4Т13585И/П, укладеного 08.11.2016 між ТОВ "Лайк-Сіті" та АТ КБ "ПриватБанк".

Звертаючись з позовом про визнання недійсним договору поруки від 08.11.2016 № 4Т13585И/П у справі № 910/60/20, ТОВ "Лайк-Сіті" стверджувало, що оспорюваний договір поруки укладений позивачем під впливом обману, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання його недійсним згідно зі статтею 230 Цивільного кодексу України. ТОВ "Лайк-Сіті" також посилалось на те, що відповідач як недобросовісна сторона правочину навмисно, з метою виконання плану трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля ПАТ "КБ "ПриватБанк", ініційованої Національним банком України, увів в оману ТОВ "Лайк-Сіті" про існування у відповідача договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями попередніх боржників (зокрема ТОВ "Тенак"), у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав позивача до укладення з відповідачем кредитного договору та договору поруки. Позивач, окрім того, зазначав, що відповідач не виконує умови пунктів 8, 10 договору поруки, що свідчить про те, що останній не мав на меті передавати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань попередніх боржників у виді цінних для позивача активів; вважає, що відповідач використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір та договір поруки з метою реалізації зазначеного плану трансформації та ввів позивача в оману щодо істотних умов договору.

У ході розгляду справи № 910/60/20 суди установили, що рішенням загальних зборів ТОВ "Лайк-Сіті", оформленим протоколом від 30.10.2016 № 30/10/2016-1, вирішено укласти з АТ КБ "ПриватБанк" кредитний договір; із техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 24.10.2016, заявки на отримання кредиту від 24.10.2016 вбачається, що метою кредитування та цільовим призначенням позики є фінансування поточної діяльності підприємства. При цьому заявка на отримання кредиту від 24.10.2016 не містить посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами, на договори поруки, які позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку (в тому числі за оспорюваним договором); жоден пункт кредитного договору від 31.10.2016 № 4Л16028Г не містить умов про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки від 08.11.2016 № 4Т13585И/П; позивачем не доведено, що представники АТ КБ "ПриватБанк" повідомляли позивачу відомості, які не відповідають дійсності, або що представники банку замовчували обставини, що мали істотне значення для правочину (відсутність забезпечення виконання зобов`язань позичальника за відповідними кредитними договорами); недоведення позивачем вчинення відповідачем винних, навмисних дій, які свідчили про намагання останнього запевнити позивача про такі наслідки договору поруки від 08.11.2016 № 4Т13585И/П, які насправді настати не можуть.

Враховуючи встановлені обставини та застосовуючи до них положення статті 230 Цивільного кодексу України, господарські суди у справі № 910/60/20 відмовили у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору поруки. Судові рішення у справі № 910/60/20 були залишені без змін постановою Верховного Суду від 02.12.2020.

Зважаючи на викладене, правовідносини у справі № 910/18699/19, що розглядається Верховним Судом, та у справі № 910/60/20 є подібними у розумінні критеріїв подібності.

Переглядаючи судові рішення у справі № 910/60/20 у касаційному порядку, зокрема в частині дотримання судами попередніх інстанцій положень статті 230 Цивільного кодексу України, Верховний Суд наголосив, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману. Під обманом необхідно розуміти умисне введення в оману особу, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину. Отже, обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. Водночас наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (позивач). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Наведене свідчить про наявність висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах і здійснене судами першої та апеляційної інстанцій у справі № 910/18699/19 правозастосування повністю відповідає такому висновку.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, в постановах від 09.02.2021 у справі № 910/18850/19, від 26.01.2021 у справі № 910/17877/19.

Отже, зважаючи на викладене, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження, відкритого з підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на положення пункту 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

4.8. Поза тим касаційне провадження у справі № 910/18699/19 було відкрито також на підставі пункту 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

У частині 2 статті 287 зазначеного Кодексу передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, передбаченому, зокрема у пункті 4, а саме якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Доводи касаційної скарги позивача щодо цієї підстави касаційного оскарження зводяться до необґрунтованого відхилення клопотання позивача про витребування доказів.

Надаючи оцінку таким аргументам касаційної скарги, колегія суддів їх не бере до уваги, оскільки, як свідчить зміст судового рішення, місцевий господарський суд, розглянувши клопотання позивача про витребування доказів у підготовчому засіданні 18.05.2020, відмовив у його задоволенні з огляду на невідповідність його положенням статей 80, 81 Господарського процесуального кодексу України. При цьому колегія суддів зазначає, що з урахуванням принципу змагальності саме учасник справи, звертаючись із відповідним клопотанням про витребування доказів, мав довести суду, що витребувані ним документи стосуються предмета доказування. Скаржник у касаційній скарзі не наводить обґрунтувань стосовно того, яким чином докази, про витребування яких він просив, можуть підтвердити обставини введення його в оману відповідно до положень статті 230 Цивільного кодексу України з огляду на те, що кредитний договір та договір поруки, як установили суди, не містять посилань на трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги.

Таким чином, зважаючи на викладене, а також те, що висновки судів попередніх інстанцій, викладені в оскаржених судових рішеннях, відповідають матеріалам цієї справи, обставинам спору та нормам процесуального законодавства, колегія суддів суду касаційної інстанції відхиляє доводи, наведені у касаційній скарзі, стосовно необґрунтованого відхилення судами клопотання позивача про витребування доказів.

4.9. Відповідно до положень статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 4 частини 2 статті 297 Господарського процесуального кодексу України, Верховним Судом не було встановлено допущених судами порушень норм процесуального права з наведених у касаційній скарзі мотивів, то і підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у касаційного суду немає.

4.10. Ураховуючи, що Верховний Суд з підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про закриття касаційного провадження, а з підстави, визначеної у пункті 4 частини 2 статті 287 цього Кодексу, - про залишення оскаржуваних судових рішень без змін, судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційне провадження у справі № 910/18699/19 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім-Компані", відкрите в частині підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім-Компані"в частині підстави, передбаченої у пункті 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2020 у справі № 910/18699/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак