Постанова

від 09.11.2020 по справі 910/5376/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" листопада 2020 р. Справа№ 910/5376/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Попікової О.В.

Євсікова О.О.

за участю секретаря судового засідання: Костяк В.Д.

за участю представника(-ів): згідно протоколу судового засідання від 09.11.2020,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Комунального підприємства "Київтранспарксервіс"

на рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2020, повний текст якого складено 25.08.2020

у справі №910/5376/20 (суддя Джарти В.В.)

за позовом Комунального підприємства "Київтранспарксервіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційні рішення 2"

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державної аудиторської служби України

про визнання укладеною додаткової угоди до договору,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог.

У квітні 2020 року Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційні рішення 2" (надалі - відповідач) про визнання укладеною додаткової угоди до договору про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування №ДНП-2016-08/04 від 08.08.2016.

Позов мотивовано посиланнями на необхідність укладення додаткової угоди до договору, з метою усунення недоліків, виявлених за наслідками ревізії, проведеної Державною аудиторською службою України.

Матеріально-правовою підставою позову визначені статті 15, 16, 632, 652 Цивільного кодексу України, ст. 188 ГК України.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.08.2020 у справі №910/5376/20 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Судове рішення мотивовано недоведеністю позивачем тих обставин, на які він посилався в обґрунтування своїх вимог.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, 14.09.2020 Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2020 у справі №910/5376/20 скасувати повністю та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування своєї скарги апелянт посилається на те, що рішення суду винесено з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Зокрема, скаржник наполягає на невірному застосованні норми матеріального права, а саме: статті 188 Господарського кодексу України, статті 626, 652 Цивільного кодексу України та зазначає, що факт порушення договору підтверджується актом ревізії Державної аудиторської служби України. При цьому, зауважує, що Державна аудиторська служба України здійснює функції фінансового контролю і вимоги відповідної служби є обов`язковими до виконання.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.09.2020, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Попікова О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2020 у справі №910/5376/20. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 09.11.2020 о 14:40 год. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 04.11.2020. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 04.11.2020. Доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання є необов`язковою. Копію ухвали Північного апеляційного господарського суду надіслати учасникам провадження.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Відповідач у поданому відзиві просив скаргу відхилити, та оскаржене судове рішення залишити без змін, як правильне та обґрунтоване.

Третя особа не скористалася своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надала суду письмового відзиву на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні від представник третьої особи підтримав вимоги апеляційної скарги, рішення суду просив скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Явка представників сторін.

В судове засідання від 09.11.2020 з`явився представник третьої особи.

Представники позивача та відповідача до судового засідання не з`явилися, про час та місце судового засідання належним чином повідомлені у відповідності до ст. 120, 242 ГПК України, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази, зокрема залучені поштові повідомлення.

Беручи до уваги те, що суд апеляційної інстанції не визнавав участь учасників справи обов`язковою, учасники належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, а також з метою дотримання принципу розумності строків розгляду справи, необхідності забезпечення захисту здоров`я учасників судового процесу і співробітників суду та з урахуванням рекомендацій уповноважених суб`єктів щодо запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з огляду на наявність достатніх у матеріалах справи доказів для вирішення даної справи, ураховуючи те, що від учасників справи не надходило будь-яких заяв чи клопотань, зокрема щодо відкладення розгляду справи, колегія суддів дійшла до висновку про можливість здійснення апеляційного перегляду оскарженого рішення за наявними матеріалами справи.

Колегією суддів враховано, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (з подальшими змінами) з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу з 12.03.2020 по 31.12.2020 на всій території України встановлено карантин та запроваджено обмежувальні заходи.

В той же час, за приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутнього представника третьої особи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржене рішення у даній справі залишити без змін, виходячи з наступного.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

08.08.2016 між Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" (далі - Сторона-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційні рішення 2" (надалі - Сторона-2) укладено Договір про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування №ДНП-2016-08/04 від 08.08.2016 із додатками та додатковими угодами (далі - договір), за яким Сторона-1 надає за плату Стороні-2 право на організацію та експлуатацію 23 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 3 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: Святошинський р-н, просп. Палладіна (ринок "Троїцький") в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва (далі - фіксовані місця для паркування), а також здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхнього транспорту (пункт 1.1 Договору).

Згідно пункту 3.1 Договору в редакції додаткової угоди №6 від 28.12.2018 плата Сторони-2 Стороні-1 згідно з умовами Договору становить 6,50 грн за одне місце для платного паркування транспортних засобів за добу, в тому числі: вартість експлуатації місця для паркування без ПДВ та збору за місця для паркування транспортних засобів - 4,35 грн; ПДВ - 0,87 грн; збір за місця для паркування транспортних засобів - 1,28 грн.

Пунктом 3.2 Договору в наведеній вище редакції визначено, що ціна Договору складається з загальної суми оплати за провадження діяльності за весь період Договору.

Відповідно до пункту 3.3 Договору в редакції вказаної додаткової угоди плата за провадження діяльності на майданчику для паркування здійснюється в розмірі 100% місячної вартості не пізніше 20 числа місяця щодо якого проводиться оплата.

В подальшому до договору вносились зміни додатковими угодами.

Плата Сторони-2 Стороні-1, визначена у пункті 3.1 Договору, може бути змінена у випадках зміни розміру податків та зборів, з яких формується плата за майданчик для паркування; в цьому випадку сторони зобов`язуються внести зміни в Договір, виходячи із змінених розмірів податків. Новий розмір плати встановлюється з дати набрання чинності нормативним актом, на підставі якого змінено розмір плати, а раніше проведені Стороною-2 розрахунки підлягають коригуванню (пункт 3.6 Договору в редакції додаткової угоди № 6 від 28.12.2018).

Згідно пункту 6.1 Договору останній вважається укладеним і набирає чинності з моменту погодження схеми ОДР та затвердження в Департаменті транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) і діє до 31.12.2019.

29.12.2018 позивачем видано наказ №172, яким затверджено та введено в дію з 01.01.2019 розрахунки, зокрема, вартості надання права на експлуатацію фіксованих місць для паркування (ніч) у ІІІ зоні, а саме: 5,42 грн - вартість без ПДВ та паркувального збору; 1,08 грн - ПДВ; 6,50 грн - вартість з ПДВ та паркувальним збором. Вартість надання права на експлуатацію фіксованих місць для денного паркування з 01.01.2019 у ІІІ зоні становить: 291,67 грн - вартість без ПДВ та паркувального збору; 58,33 грн - ПДВ; 350 - вартість з ПДВ та паркувальним збором.

Актом Державної аудиторської служби України №06-21/64 від 28.12.2019 планової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" за період з 01.01.2017 по 30.09.2019 встановлено, що розмір втрат доходу при укладенні договорів про надання права на експлуатацію фіксованих місць на відведених майданчиках для паркування становить за укладеним із відповідачем Договором за період 2017-2019 роки 114 652,93 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач листом від 24.01.2020 №053/05-269 звернувся до відповідача з пропозицією укласти додаткову угоду до Договору, якою внести до нього зміни в частині розміру плати за одне місце для платного паркування транспортних засобів за добу у сумі 11,47 грн, у тому числі ПДВ. Відправлення листа із проектом додаткової угоди підтверджується описом вкладення та фіскальним чеком від 24.01.2020 №0500075802571. За твердженням позивача, станом на момент звернення до суду відповідач відповіді не надав, додаткову угоду до Договору не підписав.

Відповідач заперечив проти задоволення позову. Посилався на те, що визначена в Договорі плата за експлуатацію фіксованих місць для паркування визначена на підставі рішення Київської міської ради № 242/5629 від 23.06.2011 та відповідачем зазначена плата вносилася належним чином відповідно до виставлених рахунків на оплату та підписаних сторонами актів наданих послуг.

Крім того, відповідач акцентував увагу на тому, що умовами спірної додаткової угоди до Договору передбачено, що остання регулює спірні правовідносини, що виникли до її укладення з 01.01.2020, однак зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Державна аудиторська служба України в письмових поясненнях зауважила, що внаслідок укладення між сторонами спору Договору із порушенням встановленого в рішенні Київської міської ради № 242/5629 від 23.06.2011 розміру плати в залежності від типу майданчика для паркування, розмір втрат доходу становив 114 652,93 грн.

Посилаючись на висновки вказаної ревізії, позивач просив суд про визнання укладеною додаткової угоди до договору про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування №ДНП-2016-08/04 від 08.08.2016, яка регулює спірні правовідносини, що виникли до її укладення з 01.01.2020.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною третьою статті 179 ГК України укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Отже, суд вправі задовольнити позов про спонукання укласти договір лише в разі, якщо встановить, що існує правовідношення, в силу якого сторони зобов`язані укласти договір, але одна із сторін ухилилася від цього. При цьому у справі має бути доведено наявність відповідного правовідношення, а саме - прямого законодавчого обов`язку відповідача щодо укладення договору.

Ці висновки щодо застосування норм права узгоджуються з правовою позицією об`єднаної палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.10.2018 №910/15590/17.

Укладений між сторонами договір №ДНП-2016-08/04 від 08.08.2016 за своєю правовою природою є договором надання послуг.

Відповідно до частини 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 ЦК України).

Колегія суддів вважає необхідним зауважити, що згідно із ст.3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, що передбачено також статтями 626, 627 ЦК України.

Таким чином, позивачем, з урахуванням принципу свободи договору обрано в якості продавця саме відповідача та 08.08.2016 укладено договір №ДНП-2016-08/04 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування і самостійно погоджено його умови.

Як вбачається з матеріалів справи, спір у даній справі виник у зв`язку з відмовою відповідача укладати відповідну додаткову угоду до договору про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування №ДНП-2016-08/04 від 08.08.2016, яка регулює спірні правовідносини, що виникли до її укладення з 01.01.2020, в частині визначення ціни договору.

При цьому, позивач зауважує, що 29.12.2018 позивачем видано наказ №172, яким затверджено та введено в дію з 01.01.2019 розрахунки, зокрема, вартості надання права на експлуатацію фіксованих місць для паркування (ніч) у ІІІ зоні, а саме: 5,42 грн - вартість без ПДВ та паркувального збору; 1,08 грн - ПДВ; 6,50 грн - вартість з ПДВ та паркувальним збором. Вартість надання права на експлуатацію фіксованих місць для денного паркування з 01.01.2019 у ІІІ зоні становить: 291,67 грн - вартість без ПДВ та паркувального збору; 58,33 грн - ПДВ; 350 - вартість з ПДВ та паркувальним збором.

Водночас, Актом Державної аудиторської служби України №06-21/64 від 28.12.2019 планової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" за період з 01.01.2017 по 30.09.2019 встановлено, що розмір втрат доходу при укладенні договорів про надання права на експлуатацію фіксованих місць на відведених майданчиках для паркування становить за укладеним із відповідачем Договором за період 2017-2019 роки 114 652,93 грн.

В контексті наведеного, ґрунтовними є послання відповідача на приписи ч. 3 ст. 632 Цивільного кодексу України, згідно яких зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

До того ж відповідач у відзиві на позов зазначив, що ним оплачено послуги за договором в порядку та строк визначений п. 3.3 договору на підставі виставлених рахунків на оплату та отримано акти наданих послуг, про що надано відповідні докази.

Досліджуючи зазначене, колегія суддів зазначає, що згідно частин 1, 2 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Разом із цим, у викладеній у позовній заяві редакції додаткової угоди до Договору, яку позивач просить суд визнати укладеною, зазначено, що умови додаткової угоди застосовуються до відносин між сторонами, що виникли до її укладення з 01.01.2020, тобто які відбулись у минулому.

За приписами ч.ч.1-3 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Суд констатує, що означена правова норма направлена на забезпечення стабільності цивільного обороту та обумовлює правило щодо недопустимості зміни ціни в договорі після його виконання.

Крім того, суд звертає увагу на те, що статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з ч.3 ст.5 Цивільного кодексу України, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 09.02.1999р. №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У рішенні Конституційного суду України від 05.04.2001р. №3-рп/2001 зазначено, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Цим же рішенням Конституційного суду України встановлено, що закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто, надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Водночас, акт ревізії Державної фінансової інспекції України не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені укладеними договорами, та які підтверджені відповідним актами здачі-приймання наданих послуг. Даний акт ревізії Державної фінансової інспекції України не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт ревізії є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

Таким чином, посилання заявника апеляційної скарги на означений акт ревізії, як на беззаперечну підставу задоволення позовних вимог є необґрунтованим та також правомірно відхилені судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції зазначає, що за умови існування між сторонами договірних правовідносин, виявлені таким контролюючим органом порушення не впливають на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати.

В цій частині судом також взято до уваги правову позицію викладену у постановах Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №9171064/17, від 16.10.2018 у справі № 910/23357/17, від 06.07.2018 у справі №904/7287/17, від 21.05.2018 у справі № 922/2310/17 та від 13.02.2018 у справі №910/12793/17, від 18.02.2020 у справі № 910/7984/16.

Виходячи з вищевикладеного у сукупності, висновок суду першої інстанції щодо необґрунтованості позовних вимог про визнання додаткової угоди укладеною, та як наслідок, відсутності підстав для їх задоволення є обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам діючого законодавства.

Інших доводів та доказів, які б слугували підставою для скасування оскарженого рішення скаржником не наведено. Водночас, зазначаючи про порушення судом норм процесуального та матеріального права, скаржник вдається до заперечення обставин, установлених судом першої інстанції під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої цим судом оцінки доказів у справі.

Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Поряд з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03 від 28.10.2010 Суд повторює, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Всім встановленим обставинам, які мають значення для правильного вирішення спору надана належна правова оцінка.

Відтак, усі інші доводи та міркування скаржника, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду першої інстанції.

Проаналізувавши текст оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про вмотивованість судового рішення, враховуючи, що доводи та аргументи сторін були почуті, судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується його рішення, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації").

Процесуальні права сторін при розгляді справи судом першої інстанції не порушено.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, доводи апеляційного оскарження є необґрунтованими, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на скаржника.

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2020 у справі №910/5376/20 залишити без змін.

3. Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови суду складено та підписано - 17.11.2020, після виходу судді Євсікова О.О. з відпустки.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді О.В. Попікова

О.О. Євсіков