ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.11.2020Справа № 910/13116/20 Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справу
про стягнення 505 028,00 грн,
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "СІА Плюс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІППО" про стягнення 505 028,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки № 191218-08/1г від 19.12.2018.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.09.2020 № 910/13116/20 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
11.09.2020 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/13116/20, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 16.09.2020 було направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за №0105474933497 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 01042, м. Київ, пров. Новопечерський, 19/3, корпус 2, каб. 33, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача. Ухвалу суду від 16.09.2020 отримав представник відповідача 22.09.2020.
Відповідач вимог ухвали про відкриття провадження у справі від 16.09.2020 не виконав, письмовий відзив на позовну заяву не подав, заперечень щодо розгляду справи у спрощеному позовному провадження також не подав.
Відповідно до ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Приписами ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу положень п.1 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, день вручення судового рішення під розписку, вважається днем вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач, який належним чином повідомленим про розгляд справи судом, у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Вимог про розгляд справи в судовому засіданні за участю представників сторін після винесення ухвали про відкриття провадження у справі до суду не надходило.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, установив таке.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. До зобов`язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов`язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов`язань.
Судом встановлено, що 19.12.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СІА Плюс" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гіппо" (далі - покупець, відповідач) укладено договір поставки № 191218-08/15 (далі - договір), відповідно до якого позивач зобов`язався поставити, а відповідач прийняти та оплатити товар.
Згідно п. 1.1 договору позивач зобов`язується передати товар у власність відповідача у відповідності до замовлень відповідача, а відповідач зобов`язується прийняти його та проводити оплату за товар на умовах даного договору.
Згідно п.9.1. договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2019, але в будь - якому випадку до його остаточного виконання Дія договору продовжується на один рік, якщо жодна із сторін не заявить письмово про його закінчення не пізніше, ніж за 5 днів до закінчення дії договору.
Укладений між сторонами договір за своєю природою є договором поставки, а відтак - між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Обставинами, які є предметом доказування у цій справі, є: 1) факт поставки товару позивачем відповідачу товару на суму 518 721,76 грн., відповідно до видаткових накладних № РН-0000378 від 23.12.2019 на суму 233475,74грн. , №РН-0000065 від 03.03.2020 на суму 20008,92 грн., №РН-0000145 від 27.05.2020 на суму 59 650,00 грн., №РН-0000341 від 20.11.2020 на суму 41 645,50 грн., №РН -0000313 від 29.10.2019 на суму 79 886,88 грн, . №РН-0000324 від 06.11.2019 на суму 84 054,72 грн. 2) неналежне виконання відповідачем зобов`язання щодо оплати отриманого за зазначеними накладними товару, зокрема - порушення строків та порядку оплати.
Відповідно до ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Обставина щодо поставки товару позивачем відповідачу на загальну суму 518 721,76грн. за вищевказаним накладними на виконання договору №№ 191218-08/15 від 19.12.2018 (видаткові накладні в матеріалах справи) і відповідачем не спростовується.
Відповідно до п. 5.4 договору оплата за поставлений товар сум у розмірах, понад ліміт встановлений в п. 5.5 даного договору здійснюється відповідачем протягом поточного тижня, через 14 (чотирнадцять) календарних днів після реалізації покупцем товару своїм клієнтам протягом звітного тижня, шляхом безготівкового перерахунку коштів на банківський рахунок позивача.
Згідно п. 7.3 договору сторони погодили, що для забезпечення інтересів позивача у належній господарській діяльності, у випадку поганої реалізації товару, відповідач зобов`язаний повідомити про це позивача, а позивач зобов`язується протягом 7 (семи) календарних днів з моменту отримання відповідного повідомлення від відповідача за власний рахунок забрати такі товари, документально оформити даний факт та повернути відповідачу сплачені кошти за такий товар.
Позивач зазначав, що в порушення умов договору № 191218-08/15 від 19.12.2018 відповідач повністю не розрахувався за поставлений товар, у зв`язку з чим виник борг в сумі 498 936,00 грн., що підтверджується зокрема актом звірки взаєморозрахунків між сторонами за період з 01.01.2020 по 30.06.2020.
Дослідивши подані позивачем документи, господарський суд встановив, що з урахуванням поставки товару на суму 518 721,76 грн., часткових сплат за поставлений товар, заборгованість відповідача перед позивачем складає 498 936,00 грн.
Оцінивши подані позивачем докази в їх сукупності, господарський суд дійшов висновку, що заборгованість відповідача перед позивачем станом на день прийняття рішення становить 214 302,72 грн.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
Відповідач доказів на спростування обставин повідомлених позивачем суду не надав.
З урахуванням викладеного позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 498 936,00 грн. обгрунтовані, а тому підлягають задоволенню.
Позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 6 092,00 грн., що нарахована за період з 22.07.2020 по 27.08.2020.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно з приписами статей 662, 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу; продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).
За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Судом встановлено, що відповідальність у вигляді пені за порушення строку оплати товару, передбачена у пункті 8.2.1 Договору, відповідно до якого за порушення термінів розрахунку, пере6дбасченого п. 5.4 договору, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення.
Таким чином, умовами Договору передбачено цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов Договору у вигляді сплати штрафних санкцій, зокрема, пені.
22.07.2020 позивач направив на адресу відповідача лист- вимогу за №15 про сплату заборгованості по спірному договору до 01.08.2020. Даний лист відповідач залишив без відповіді та задоволення.
У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").
Як встановлено судом, відповідач мав сплатити суму основного боргу до 01.08.2020, відповідно до листа вимоги позивача.
Зважаючи на обов`язок суду з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, суд дійшов висновку, що Позивачем безпідставно здійснено нарахування заявлених до стягнення санкцій (пені) за період з 22.07.2020 по 01.08.2020.
З урахуванням викладеного позивач має право на нарахування пені з прострочку платежу з 02.08.2020 по 27.08.2020 в сумі 4 253, 22 грн. В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Стаття 79 Господарського процесуального кодексу України визначає, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи, що відповідач не скористався правом на подання відзиву у визначений судом строк, не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Судовий збір згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Позивачем також заявлено про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ГІППО витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000,00 грн.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17).
Як вбачається з матеріалів справи, 17.08.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СІА Плюс" (Клієнт) та Адвокатом Давиденко Миколою Володимировичем укладений Договір про надання правової допомоги, за змістом якого адвокат усіма законними методами та способами правової допомоги Клієнту у справі про стягнення грошової заборгованості за договором поставки №19218-08/1г від 19.12.2018.
При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору.
У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Вказана правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.
Згідно додатку до договору про надання послуг правової допомоги від 17.08.2020 сторони визначили обсяг та вартість правової допомоги в сумі 25 000 грн.
Відповідно до матеріалів справи, на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу долучено до матеріалів справи договір про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 17.08.2020, що укладений між між Товариством з обмеженою відповідальністю "СІА Плюс" (Клієнт) та Адвокатом Давиденко Миколою Володимировичем та додаток до договору про надання правової допомоги.
Суд зазначає, що детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатами в ході надання правової допомоги позивачу у справі № 910/13116/20, наведений у Додатку до договору.
Дослідивши вказаний перелік наданих юридичних послуг, який містить 11 видів послуг, суд зазначає, що до цього переліку, з-поміж інших, віднесено такі:
вивчення ситуації по справі клієнта, правовий аналіз наданих документів, робота із законодавством, судовою практикою для підготовки позовної заяви в інтересах клієнта, написання позовної заяви, підготовка документів для подання позову, подання позову клієнта до господарського суду.
представництво інтересів клієнта на судових засіданнях, підготовка документів до судових засідань, виконання запитів суду, отримання позитивного рішення господарського суду у першій інстанції у спорі про стягнення основного боргу за договором поставки №191218-08/1г від 19.12.2018.
З наведених вище дій суд визнає такими, що відповідають правничій допомозі, у розумінні Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", лише послуги з вивчення ситуації по справі клієнта, правовий аналіз наданих документів, робота із законодавством, судовою практикою для підготовки позовної заяви в інтересах клієнта, написання позовної заяви, підготовка документів для подання позову, подання позову клієнта до господарського суду.
Разом з тим, щодо вартості послуг за участь адвоката в судових засіданнях, підготовки документів до судових засідань, виконання запитів суду, отримання позитивного рішення господарського суду у першій інстанції у спорі про стягнення основного боргу за договором поставки №191218-08/1г від 19.12.2018., суд зазначає, дана справа розглядалась судом в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, а тому що ці послуги та їх вартість підлягають виключенню,
Отже, за наведених обставин, суд присуджує до стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн, а у відшкодуванні решти судових витрат у розмірі 15 000,00 грн. суд позивачу відмовляє з підстав, описаних вище.
Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ГІППО (01042, м. Київ, пров. Новопечерський. 19/3, корп. 2. Б. 33, ідентифікаційний код 32650231) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СІА Плюс (08133, Київська область, м. Вишневе, вул. Чорновола, 5-Б, ідентифікаційний код 38379308) заборгованість у розмірі 498 936 грн. 00 коп., пеню в розмірі 4 253 грн. 22 коп., витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 грн. 00 коп. та судовий збір в розмірі 7 547 грн. 73 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 17.11.2020.
СуддяТрофименко Т.Ю.
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 17.11.2020 |
Оприлюднено | 18.11.2020 |
Номер документу | 92886387 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Трофименко Т.Ю.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні