Постанова

від 17.11.2020 по справі 200/5043/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2020 року справа №200/5043/20-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Ястребової Л.В., Гайдара А.В., секретар судового засідання Антонюк А.С., за участі представника відповідача Пономарьова А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 31 липня 2020 року (повне судове рішення складено 31 липня 2020 року у м. Слов`янську) у справі № 200/5043/20-а (суддя в І інстанції Молочна І.С.) за позовом Товариства з додатковою відповідальністю УКРКОТЛОСЕРВІС до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

У травні 2020 року Товариство з додатковою відповідальністю УКРКОТЛОСЕРВІС (далі - ТДВ УКРКОТЛОСЕРВІС , платник податків) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області (далі - ГУ ДПС у Донецькій області, податковий орган), в якому, з урахуванням уточнень, просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Донецькій області від 28 лютого 2020 року № 0001570511.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з зазначеним податковим повідомленням-рішенням позивач категорично не погодився, вважав його таким, що винесене з повним ігноруванням всіх фактичних обставин здійснення господарських операцій позивачем з його контрагентом, без реального та дійсного аналізу первинних бухгалтерських документів, які опосередковували такі господарські операції, а лише на підставі аналізу податкової інформації, яка містить відомості про діяльність контрагента позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю КРЕСКО ПЛЮС , а отже жодним чином не доводить вини та протиправних дій з боку позивача у справі.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 31 липня 2020 року позовні вимоги задоволені.

Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив суд скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що підставою для прийняття оскаржуваного позивачем податкового повідомлення-рішення стали висновки, що викладені в акті документальної позапланової невиїзної перевірки позивача від 28.01.2020. Перевіркою встановлені порушення пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість. Апелянт стверджує, що відсутнє справжнє джерело первинного походження товарно-матеріальних цінностей за ланцюгом постачання, відтак не існувало дійсної можливості набуття її у власність, а тому відсутній факт володіння відповідним активом та розпорядження ним позивачем, натомість, суд першої інстанції взагалі не дослідив надані відповідачем докази правомірності спірного податкового повідомлення-рішення та не оцінив їх достатність, належність, допустимість і достовірність.

У відзиві на апеляційну скаргу позивачем висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги. Представник позивача до апеляційного суду не прибув.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено таке.

В період з 15.01.2020 по 21.01.2020 посадовими особами ГУ ДПС у Донецькій області проведено документальну планову невиїзну перевірку ТДВ УКРКОТЛОСЕРВІС з питань достовірності формування та віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту в деклараціях з податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентами - постачальниками Товариством з обмеженою відповідальністю МАСТЕР-КАБЕЛЬ УКРАЇНА за грудень 2016 року, Товариством з обмеженою відповідальністю ЄВРОТРАНС ДНІПРО за грудень 2016 року, Товариством з обмеженою відповідальністю КРЕСКО ПЛЮС за квітень 2017 року, за результатами якої складено акт №95/05-99-05-11-13498467 від 28.01.2020 Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТДВ УКРКОТЛОСЕРВІС , код за ЄДРПОУ 13498467, з питань достовірності формування та віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту в деклараціях з податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентами - постачальниками ТОВ МАСТЕР-КАБЕЛЬ УКРАЇНА (код ЄДРПОУ 37841178) за грудень 2016 року, ТОВ ЄВРОТРАНС ДНІПРО (код ЄДРПОУ 39414987) за грудень 2016 року, ТОВ КРЕСКО ПЛЮС (код ЄДРПОУ 41129960) за квітень 2017 року .

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3 статті 198, пункту 200.1 статті 200 ПК України, в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість всього у сумі 168 599,00 гривень, у тому числі за грудень 2016 року на суму 120 236 гривень, за квітень 2017 року на 48 363,00 гривень, що привело до зниження суми податку на додану вартість, які підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет всього у сумі 168 599,00 гривень, у тому числі за грудень 2016 року на суму 120 236,00 гривень, за квітень 2017 року на 48 363,00 гривень.

Також суб`єкт владних повноважень стверджував, що неможливо підтвердити реальність здійснення господарських операцій між підприємствами за грудень 2016 року, а також не є можливим підтвердити правомірність включення у грудні 2016 року до складу податкового кредиту сум ПДВ по взаємовідносинам за цей період на загальну суму ПДВ - 116 947,00 гривень.

Неможливо підтвердити реальність здійснення господарських операцій між підприємствами за грудень 2016 року, а також не є можливим підтвердити правомірність включення у грудні 2016 року до складу податкового кредиту сум ПДВ по взаємовідносинам по взаємовідносинам за цей період на загальну суму ПДВ - 3289,00 гривень.

Неможливо підтвердити реальність здійснення господарських операцій між підприємствами за квітень 2017 року, а також не є можливим підтвердити правомірність включення у квітень 2017 року до складу податкового кредиту сум ПДВ по взаємовідносинам за цей період на загальну суму ПДВ - 48 363,00 гривень.

Окрім того, джерело походження товарів, реалізованих на адресу ТДВ УКРКОТЛОСЕРВІС невідоме, а отже неможливий його рух по всьому ланцюгу постачання у зв`язку із відсутністю факту (джерела) його законного введення в обіг або реального задекларованого виробництва.

Таким чином, позивач увів у обіг актив невідомого походження, тобто відбулося фактичне набуття останнім відповідного активу (товарів) дійсне джерело походження якого невідоме.

Право на податковий кредит у ТДВ УКРКОТЛОСЕРВІС за податковими накладними, виписаними від контрагентів-постачальників не виникає тому, що не дотримано обов`язкових умов для виникнення такого права - виникнення об`єкта оподаткування, що передбачено вимогами статті 185, пункт 198.1 статті 198 ПК України.

За висновками акта перевірки ГУ ДПС у Донецькій області винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення форми Р № 00001570511 від 28.02.2020, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 48 363,00 гривень та застосовано штрафні санкції у сумі 12 090,75 гривень.

Судами встановлено, що основним видом господарської діяльності ТДВ УКРКОТЛОСЕРВІС за кодом КВЕД 25.30 є виробництво парових котлів, крім котлів центрального опалення.

У періоді, в якому проводилася перевірка, позивачем (покупець) на підставі договору поставки товару від 19.04.2017 мав господарські взаємовідносини з Товариством з обмеженою відповідальністю КРЕСКО ПЛЮС (постачальник) з придбання металопродукції (труби).

Відповідно до умов названого договору, постачальник зобов`язується поставити покупцю металопродукцію, а покупець прийняти та оплатити її на умовах цього договору та відповідних Специфікацій до цього Договору.

Також, позивач (підрядник) на підставі договорів підряду № ДОН-01/17 від 15.03.2017, № ДОН-02/17 від 19.05.2017 мав господарські взаємовідносини з Приватним акціонерним товариством Пологівський олійноекстракційний завод (замовник) з постачання обладнання (фронтовий екран котла №1, пароперегрівач 00.9093.018 котла № 1, економайзер БВЕС V-1 котла № 2, економайзер БВЕС ІІІ-1 котла № 2, пароперегрівач 59.003.39.50 котла № 3, економайзер БВЕС V-1 котла № 3, економайзер БВЕС ІІІ-1 котла № 3).

Відповідно до умов названого договору, постачальник зобов`язується поставити покупцю в обумовлені договором терміни обладнання, згідно специфікації, яка є невід`ємною частиною договору, а покупець зобов`язується прийняти обладнання та сплатити постачальнику за нього визначену договором грошову суму.

Судами встановлено, що ТДВ УКРКОТЛОСЕРВІС , на підтвердження реальності здійснення спірних господарських операцій з вказаними контрагентами, було надано копії первинних документів, які також були предметом розгляду під час планової невиїзної перевірки, зокрема договори поставки та підряду, рахунки на оплату по замовленню, видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення, що свідчать про безготівкове проведення розрахунків за постановлений товар. Транспортування прибраного позивачам товару здійснювалося за рахунок та власним транспортом позивача.

Використання придбаного у Товариства з обмеженою відповідальністю КРЕСКО ПЛЮС товару, підтверджується складеними позивачем документами: матеріальний звіт за квітень 2017 року, матеріальний звіт за червень 2017 року, наряд-заказами № 17/25, № 17/26 на виготовлення нестандартного обладнання та вузлів, розходом матеріалів та калькуляцією.

Крім того судами встановлено, що придбаний у Товариства з обмеженою відповідальністю КРЕСКО ПЛЮС товар в подальшому використано позивачем в межах власної господарської діяльності з метою отримання прибутку, що узгоджується з основними видами економічної діяльності позивача.

Операції з вказаними контрагентами належним чином відображені у бухгалтерському обліку позивача, що підтверджується матеріалами адміністративної справи.

За результатом дослідження доказів, судами встановлено, що ТТН від 24.04.2017 № 79 складена з порушенням Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, а саме: у розділі вантажно-розрахункові операції не зазначено час вибуття відсутні підписи відповідальної особи. Крім того у розділі Супровідні документи на вантаж зазначена видаткова накладна № 278 від 14.09.2016, в той час як поставка підтверджена видатковою накладною № 79 від 24.04.2017.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, апеляційний суд виходить з такого.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (пункту 1.1 статті 1 ПК України).

Підпунктами 16.1.2, 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 вказаного Кодексу встановлено, що платник податків зобов`язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Податковим обов`язком є обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (пункту 36.1 статті 36 вказаного Кодексу).

Отже, на позивача у справі покладений обов`язок щодо складання звітності, що стосується обчислення і сплати податків.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 вказаного Кодексу податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Розділ V ПК України (статті 180-211) регулює порядок нарахування та сплати податку на додану вартість, визначає платників податку, встановлює порядок реєстрації в якості платників ПДВ, визначає об`єкти оподаткування та розміри ставок податку, операції, які звільнені від оподаткування, а також, правила віднесення сум до складу податкового кредиту.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 цього Кодексу об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно з пунктом 186.1 статті 186 Кодексу місцем постачання товарів є:

а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах "б" і "в" цього пункту);

б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою;в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 вказаного Кодексу датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (пункт 188.1 статті 188 ПК України).

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначені статті 200 вказаного Кодексу.

Відповідно до пунктів 200.1 - 200.4 статті 200 вказаного Кодексу сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 вказаного Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 вказаного Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до абзаців 1 та 2 пункту 201.10 статті 201 вказаного Кодексу при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Тобто, з фактом реєстрації контрагентами (продавцями товарів/послуг) податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних у позивача виникло право на включення сум ПДВ до складу податкового кредиту.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, визначені статті 44 ПК України, відповідно до пунктів 44.1 та 44.2 якої для цілей оподатковування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів (документи, створені в письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозвіл адміністрації (власника) на їхнє проведення); регістрів бухгалтерського обліку (носії спеціального формату (паперові, електронні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм і т.п., призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування й узагальнення інформації з первинних документів, прийнятих до обліку); фінансової звітності (бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період); інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених вищевказаними документами.

Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

На підтвердження здійснення господарських операцій по договорам, що укладені між позивачем та його контрагентами, надані первинні документи.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон № 996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону № 996-ХІV бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати обов`язкові реквізити, перелік яких визначений частиною 2 статті 9 Закону № 996-ХІV.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, яке містить аналогічні норми.

Як встановлено судами, підтверджено матеріалами справи і не спростовано відповідачем, в підтвердження реальності господарських операцій та правомірності включення сум до складу податкового кредиту з ПДВ по укладеним договорам позивачем надані відповідні документи бухгалтерського та податкового обліку.

Видані контрагентами позивача документи бухгалтерської звітності щодо правовідносин, які виникли між ними та позивачем (договори поставки), є такими, що відповідають вимогам Закону № 996-ХІV.

Надані документи підтверджують факт здійснення реальних господарських операцій, що пов`язані з господарською діяльністю позивача, та правомірність включення сум до складу податкового кредиту з ПДВ.

Посилання відповідача на те, що товарно-транспортні документи складені з порушенням вимог законодавства, оскільки в них неповно/неправильно заповнені всі реквізити, є неприйнятними, оскільки між позивачем та його контрагентами укладено не договори перевезення, а договори поставки, а саме щодо господарських операцій по вказаним договорам відповідачем зроблені висновки в акті перевірки.

Так, товарно-транспортна накладна, подорожній лист, тобто документи, що передбачені Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, що затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, призначені для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, і в операціях з поставки товару не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій, витрати на які позивачем віднесено до складу валових витрат, а відтак, і не може бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 в справі № 816/166/15-а (№ К/9901/8403/18).

Крім того, певні дефекти в оформленні документів (зокрема відсутність окремих реквізитів або помилки при їх заповненні) не позбавляють можливості ідентифікувати господарську операцію, обсяг товару, його вартість, тощо, і не повин ні розглядатися як підстави для позбавлення платника податків права на формування податкового кредиту у разі реального здійснених господарських операцій.

В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, в постанові Верховного Суду від 21 січня 2020 року у справі № 804/4658/15.

Окрім того, апеляційний суд зазначає, що у постанові Верховного Суду від 20 березня 2020 року у справі № 520/399/19 зазначено, що наявність або відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням або порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов`язані з дотриманням вимог податкового законодавства. У зв`язку з цим, колегія суддів Верховного Суду зазначила, що відсутність ТТН на транспортування продукції не може автоматично свідчити про безтоварність господарської операції, за наявності інших належних доказів. З огляду на це певні недоліки у ТТН або відсутність певних ТТН не може спричиняти для позивача негативних наслідків в аспекті свідчення про безтоварність господарської операції.

Колегія суддів також погоджується з висновком місцевого суду, що посилання відповідача на певне недотримання податкового законодавства контрагентами позивача є неприйнятними.

Так, законодавством України, зокрема ПК України, на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладений обов`язок здійснювати контроль за дотриманням постачальником вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, подання звітності, сплати податків до бюджету і в подальшому за можливі дії порушника. Не передбачено ні право, ні зобов`язання будь-якої із сторін правочину здійснювати контроль щодо показників податкової звітності однієї сторони правочину над показниками податкової звітності, що подана іншою стороною правочину. При цьому відповідно до законодавства кожний платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку, яка стосується кожного окремого платника податків і не може автоматично поширюватися на інших осіб, у тому числі на його контрагентів.

Статтею 61 Конституції України закріплений індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, відповідно до якого до відповідальності повинен бути притягнений правопорушник. Притягнення ж до відповідальності добросовісного платника податків суперечить конституційним нормам та вимогам законодавства.

В рішеннях Європейського суду з прав людини, що прийняті в справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03), Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03) наголошено на індивідуальному характері відповідальності особи та відсутності підстав для притягнення платника податків до відповідальності у зв`язку з порушенням податкової дисципліни його контрагентами. Зокрема, зазначено, що платник податку на додану вартість не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо такий платник не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Аналогічна правова позиція щодо індивідуального характеру юридичної відповідальності платника податків міститься, зокрема, в постанові Верховного Суду від 27.03.2018 в справі № 816/809/17, від 02.04.2019 по справі № 811/1772/13-а.

Посилання ГУ ДПС у Донецькій області на те, що нереальність господарських операцій позивача підтверджена дослідженням ланцюга постачання між контрагентами позивача та їх контрагентами, які не є контрагентами позивача, є неприйнятними, оскільки при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку, внаслідок чого не є обов`язковою передумовою для визначення податковим органом грошових зобов`язань по господарським операціям, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Суд визнає, що у будь-якому випадку реалізуючи господарську компетенцію при укладенні та виконанні господарських договорів, сторони цього договору можуть вимагати від контрагента дотримання умов цих договорів, тією мірою якою дозволяють його (їх) умови. Перекладати на сторону договору обов`язки контролю свого контрагента за межами взаємовідносин, як того вимагає податковий орган, знаходиться за межами господарської компетенції суб`єкта господарювання та не входить до прав та обов`язків платника податку, зокрема на додану вартість. Це в свою чергу у межах спірних відносин позивача як платника податку покладає додаткове не передбачене законом обтяження, що є недопустимим.

Аналогічні висновки щодо застосування норм викладені в постанові Верховного Суду від 11.12.2018 в справі № 803/2094/15 (адміністративне провадження № К/9901/40606/18).

Щодо посиалання відповідача а апеляційній скарзі про ненадання до перевірки платником податків сертифікатів якості або сертифікатів відповідості.

Відсутність документів, що підтверджують якість придбаного товару, жодним чином не доводить факту відсутності господарських операцій в момент їх вчинення, оскільки ці документи жодним чином не впливають на право платника податків включати понесені у зв`язку із цим витрати до складу валових витрат. Більше того, вказані документи не містять відомостей про учасників та умови господарської операції, не можуть слугувати підтвердженням або спростуванням реальності господарської операції з поставки, оскільки вони не є документами первинного бухгалтерського або податкового обліку та в обов`язковому порядку законодавством не передбачені.

Крім того, суд зазначає, що частиною 1 статті 268 Господарського кодексу України встановлено, що якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів.

Згідно з частиною 4 статті 268 Господарського кодексу України постачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляються, належним товаросупровідним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі.

Відповідно до статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

За змістом аналізу вказаних норм слідує, що якість товару, який поставляється повинен засвідчити саме постачальник, а не покупець.

В контексті викладеного, суд не приймає до уваги твердження відповідача про безтоварність господарських операцій внаслідок відсутності належних доказів якості поставленого товару, з огляду на те, що сертифікати якості не являються первинними документами, на підставі яких платник формує витрати та податковий кредит.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єктом владних повноважень, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Враховуючи наведене та встановлені фактичні обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Доводи ГУ ДПС у Донецькій області, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, а суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права до встановлених у справі обставин, з огляду на що підстави для скасування ухваленого у цій справі рішення відсутні.

Суд апеляційної інстанції відхиляє посилання відповідача на правову позицію Верховного Суду, висловлену у постановах від 14.05.2019 у справі № 825/3990/14, від 06.03.2018 у справі № 804/5444/16, від 30.08.2019 у справі № 2а-12436/11/2670, від 06.06.2019 у справі № 807/2202/15, оскільки предмет спору та обставини у вказаних справах є відмінними від цієї справи.

Так, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності (тотожність, аналогічність) визначається обставинами кожної конкретної справи, зокрема предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 31 липня 2020 року справі у справі № 200/5043/20-а - залишити без змін.

Повне судове рішення - 17 листопада 2020 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. В. Сіваченко

Судді А. В. Гайдар

Л. В. Ястребова