Постанова

від 11.11.2020 по справі 1640/2968/18

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2020 р.Справа № 1640/2968/18 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Чалого І.С. , Бартош Н.С. ,

за участю секретаря судового засідання Олійник А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.05.2020 року, головуючий суддя І інстанції: С.О. Удовіченко, м. Полтава, повний текст складено 29.05.20 року по справі № 1640/2968/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "СТМ"

до Головного управління ДФС у Полтавській області , Головного управління ДПС у Полтавській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю " Науково - виробнича фірма " СТМ " звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головне управління ДФС у Полтавській області , в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення: від 10 серпня 2018 року №001054140 - про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем "податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)" на 484 121,25 грн. (387 297,00 грн. - за податковими зобов`язаннями, 96 824,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами)), та №0010531401 - про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" на 435 708,75 грн. (348 567,00 грн. - за податковими зобов`язаннями, 87 141,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами)).

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26.05.2020 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробнича фірма "СТМ" задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Полтавській області від 10 серпня 2018 року №0010541401. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Полтавській області від 10 серпня 2018 року №0010531401.

ГУ ДФС у Полтавській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції , подало апеляційну скаргу , вважає його необґрунтованим та прийнятим з порушенням норм матеріального права, а саме: пп. 16.1.2. п.16.1 ст.16 , п. 177.1, п. 177.2 ст.177, пп. г п.198.5 ст.198, пп.213.1.1 п.213.1 ст.213, пп.214.1.1 п.214.1 ст.214, пп.215.1, п.215.3.1 ст.215, п.217.3 ст.217 Податкового Кодексу України, пп.1.1, пп.1.2, пп.1.4, пп.1.5 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Інші перехідні положення Податкового Кодексу України та процесуального: не надано оцінки протоколу допиту свідка та висновку експерта. Посилаючись на обставини та доводи , викладені в апеляційній скарзі, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду - скасувати та відмовити в позові повністю.

ТОВ " Науково - виробнича фірма " СТМ " подало до суду відзив на апеляційну скаргу, вважає рішення суду обґрунтованим та правомірним , просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін.

Учасники справи про дату час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином, що підтверджується наявними в матеріалами справи повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст.229 КАС України.

Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції , що Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "СТМ" зареєстровано як юридична особа 05 липня 1999 року, номер запису 1 585 120 0000 000283 .

Головним управлінням ДФС у Полтавській області у період з 14 березня 2018 року по 03 липня 2018 року, згідно із підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, статті 77, пункту 82.1 статті 82 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI та наказу ГУ ДФС у Полтавській області від 21 лютого 2018 року № 470, на підставі плану-графіку документальних перевірок на 2018 рік, проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "СТМ" по питанню дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2017 року, правильності нарахування та обчислення єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2017 року, відповідно до затвердженого плану перевірки.

За результатами перевірки 10 липня 2018 року Головним управлінням ДФС у Полтавській області складено Акт № 813/16-31-14-01-10/30481107 (т.1 а.с. 35-60), за висновками якого встановлено порушення ТОВ "НВФ "СТМ":

- пункту 44.1, пункту 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями), статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-XIV (із змінами та доповненнями), пункту 3 розділу III Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07 лютого 2013 року № 73, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2013 року за № 336/22868, пункту 6 ПСБО 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за № 27/4248 внаслідок чого підприємством неправомірно визначено показники Податкової декларації з податку на прибуток підприємств, наслідком чого стало заниження податку на прибуток всього в розмірі 348 567 грн., в тому числі за 2016 рік у сумі 348 567 грн;

- пункту 44.1 статті 44, пункту 198.1, пункту 1982.2, пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями) встановлено заниження податку на додану вартість всього в розмірі 387 297 грн, в тому числі за серпень 2016 року в сумі 107 304 грн, вересень 2016 року в сумі 22 727 грн, жовтень 2016 року в сумі 3 735 грн, листопад 2016 року в сумі 122 940 грн, грудень 2016 року в сумі 130 591 грн.

На підставі висновків Акту № 813/16-31-14-01-10/30481107, ГУ ДФС у Полтавській області було винесено податкові повідомлення-рішення від 10 серпня 2018 року:

- №0010541401, яким ТОВ "НВФ "СТМ" збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість за податковими зобов`язаннями в розмірі 387 297 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 96 824,25 грн.;

- №0010541401, яким ТОВ "НВФ "СТМ" збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток за податковими зобов`язаннями в розмірі 348 567 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 87 141,75 грн.;

Не погоджуючись із вищевказаними рішеннями, позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позовні вимоги , суд першої інстанції виходив з відсутності в діях ТОВ "НВФ "СТМ" порушень податкового законодавства, визначених Актом перевірки № 813/16-31-14-01-10/30481107, на підставі висновків якого відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 10 серпня 2018 року № 0010541401 та № 0010531401.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову , виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Завданням адміністративного судочинства, згідно частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

За змістом частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Тобто, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватися відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником) /пп.14.1.27. пункт 14.1 статті 14 Податкового кодексу України/.

За приписами підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Отже, господарська діяльність є будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Прибуток (доход) суб`єкта господарювання, в розумінні статті 142 Господарського кодексу України, є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб`єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

Таким чином, прибуток (доход) - це мета всієї діяльності та є показником діяльності за певний період, і береться до уваги дохід та витрати за звітний період, а не результат (доход) кожної окремої операції, яка здійснюється в процесі цієї діяльності, як безпідставно без правового обґрунтування, вважає ДПІ.

Отримання підприємством доходу (прибутку) завжди пов`язане з проведенням витрат. Кожне підприємство діє на свій розсуд, воно самостійно планує свою діяльність, розпоряджується своїм майном, несе відповідальність перед кредиторами, тощо.

Згідно з статті 3 ГК України, господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до пункту 44.2 статті 42 Податкового кодексу України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Отже, формування витрат обумовлено фактичним придбанням товарів, послуг з метою їх використання в межах господарської діяльності та реалізується за наявності в платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України передбачено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), фінансовий результат до оподаткування збільшується: на суму нарахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності; на суму уцінки та втрат від зменшення корисності основних засобів або нематеріальних активів, включених до витрат звітного періоду відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності; на суму залишкової вартості окремого об`єкта основних засобів або нематеріальних активів, визначеної відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, у разі ліквідації або продажу такого об`єкта.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, фінансовий результат до оподаткування зменшується: на суму розрахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до пункту 138.3 цієї статті; на суму залишкової вартості окремого об`єкта основних засобів або нематеріальних активів, визначеної з урахуванням положень цієї статті Кодексу, у разі ліквідації або продажу такого об`єкта; на суму дооцінки та вигід від відновлення корисності основних засобів або нематеріальних активів в межах попередньо віднесених до витрат уцінки та втрат від зменшення корисності основних засобів або нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Відповідно до підпункту 139.2.1 пункту 139.2 статті 139 Податкового кодексу України фінансовий результат до оподаткування збільшується: на суму витрат на формування резерву сумнівних боргів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності; на суму витрат від списання дебіторської заборгованості, яка не відповідає ознакам, визначеним підпунктом 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, понад суму резерву сумнівних боргів.

Відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07 лютого 2013 року № 73, витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Основним документом, який регулює формування витрат у бухгалтерському обліку, є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати (П(С)БУ 16), затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318.

Пунктом 6 П(С)БУ 16 встановлено, що витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Згідно з пунктом 7 П(С)БУ 16 витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Суд зазначає, що собівартість реалізованої продукції відображається у складі витрат лише у разі реалізації такої продукції покупцям.

Отже, аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що право платника податку на витрати виникає в періоді отримання доходу від реалізації таких товарів, робіт, послуг за наявності підтвердження понесених витрат первинними документами, що складаються відповідно до вимог ведення бухгалтерського обліку та внаслідок зменшення власного капіталу, тобто зменшення активів або збільшенням зобов`язань.

Таким чином, податковий кредит і витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість і податку на прибуток підприємств має бути фактично підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів, робіт чи послуг або в разі, якщо придбані товари, роботи чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість і обчислення об`єкта оподаткування з податку на прибуток підприємств навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно з пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704, первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 20 січня 2016 року у справі за позовом ПАТ "МТС Україна" до Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Матеріали справи свідчать , що 01 березня 2016 року між Компанією "Фобос" ТОВ (генпідрядник) та ТОВ "НВФ "СТМ" (субпідрядник) укладено договір підряду №0103/2016, відповідно до умов якого генпідрядник доручає та оплачує на умовах цього договору, а субпідрядник приймає на себе зобов`язання у відповідності до проектно-кошторисної документації, будівельних норм і правил, виконати роботи на об`єкті "Реконструкція газопроводу Мар`ївка - Херсон ІІ н DN 1000, PN 5.4 МПа, з влаштування 2-х камер запуску-приймання очисного поршня та заміною 0.4 км труби DN 700 на DN 1000" (т. 1 а.с. 125-130).

Вказані роботи здійснювалися позивачем в межах основних видів діяльності за КВЕД, зазначених у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 22 серпня 2018 року, ліцензії на здійснення діяльності, пов`язаної зі створенням об`єктів архітектури серії АЕ №640963 від 06 липня 2018 року та дозволу на виконання робіт по магістральним газопроводам (т. 1 а.с. 23-26, т. 3 а.с. 60).

Для забезпечення виконання вищевказаних робіт позивачем укладено договори поставки з ТОВ "Укртрейд Альянс" та ПП "Колос".

10 серпня 2016 року між ТОВ "Укртрейд Альянс" (постачальник) та ТОВ "НВФ "СТМ" (покупець) укладений договір поставки №10-08/16 (т.1 а.с. 69-72).

За умовами договору постачальник зобов`язується передати товар у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти товар та повністю оплатити його ціну (вартість). Загальна кількість, асортимент товару, що передаються за цим договором у власність покупця, визначаються у погоджених рахунках фактурах та видаткових накладних. Оплата ціни товару здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський поточний рахунок продавця в строк визначений у специфікації. Оплата ціни товару здійснюється на підставі рахунку, виставленого продавцем. Доставка товару здійснюється за рахунок постачальника на умовах DDP (Інкотермс 2000). Факт поставки товару в рамках договору може підтверджуватися або актами приймання-передачі, або видатковими накладними на переданий товар.

На виконання умов договору №10-08/16, ТОВ "НВФ "СТМ" у серпні 2016 року придбало у ТОВ "Укртрейд Альянс" блискавкоприймач металевий висотою 21 м в комплексі із фундаментом на загальну суму 330 457,62 грн., сума ПДВ по даних правовідносинах склала 55 076,27 грн.

20 липня 2016 року між ПП "Колос" (постачальник) та ТОВ "НВФ "СТМ" (покупець) укладений договір поставки №20/07-16 (т. 1 а.с. 82-84).

За умовами договору постачальник зобов`язується передати товар у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти товар та повністю оплатити його ціну. Загальна кількість, асортимент товару, що передаються за цим договором у власність покупця, визначаються у погоджених рахунках фактурах та видаткових накладних. Оплата ціни товару здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський поточний рахунок продавця в строк визначений у специфікації. Оплата ціни товару здійснюється на підставі рахунку, виставленого продавцем. Доставка товару здійснюється за рахунок постачальника на умовах DDP (Інкотермс 2000). Факт поставки товару в рамках договору може підтверджуватися або актами приймання-передачі, або видатковими накладними на переданий товар.

На виконання вищевказаних договорів позивачем було отримано від ПП "Колос" у серпні, вересні, жовтні, листопаді та грудні 2016 року ТМЦ на загальну суму ПДВ 332 221 грн.

За наслідками здійснення господарських операцій із ТОВ "Укртрейд Альянс" та ПП "Колос" позивачу виписано: рахунки-фактури (т. 1 а.с. 74-75, 85, 88, 91, 94, 97, 100, 103, 106), видаткові накладні (т. 1 а.с. 76, 86, 89, 92, 95, 98, 101, 104, 108), податкові накладні (т.1 а.с. 78, 87, 90, 93, 96, 99, 102, 105, 110, 124а).

Вказані первинні документи ТОВ "Укртрейд Альянс" та ПП "Колос" відповідають вимогам оформлення первинних документів бухгалтерської та податкової звітності, податкові накладні та видаткові накладні містять адресу місцезнаходження покупця та продавця, одиниці виміру товару, кількості, ціни.

Розрахунок за придбаний товар здійснювався позивачем у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок ТОВ "Укртрейд Альянс" та ПП "Колос", що підтверджується банківськими виписками (т. 1 а.с. 81, 122-124).

Згідно наданого позивачем витягу з журналу реєстрації доручень встановлено, що придбаний позивачем товар отримувався уповноваженим представником ТОВ "НВФ "СТМ" Костюк В.В. на підставі довіреності та підпис якого є також у видаткових накладних (т. 2 а.с. 169-172).

За інформацією журналу-ордеру по рахунку 631 за перевіряємий період та даних складського обліку вбачається оприбуткування товарів, придбаних у ПП "Колос" та ТОВ "Укртрейд Альянс" (т. 2 а.с. 161-168, т. 3 а.с. 38-57), згідно яких відображено прихід та розхід товару по вказаних постачальниках, а операції по поставці в повному обсязі відображені в бухгалтерському обліку позивача.

В підтвердження факту транспортування придбаного ТОВ "НВФ "СТМ" товару, позивачем надано до матеріалів справи товарно-транспортні накладні: від 15 серпня 2016 року №Т23, автомобільний перевізник - ТОВ "Укртрейд Альянс", замовник (платник) - ТОВ "Укртрейд Альянс", вантажовідправник - ТОВ "Укртрейд Альянс", вантажоодержувач - ТОВ "НВФ "СТМ" (т.1 а.с. 79); від 29 грудня 2016 року №Т224 (т.1 а.с. 113); від 16 грудня 2016 року №Т219 (т.1 а.с. 114); від 15 грудня 2016 року №Т218 (т.1 а.с. 115); від 10 листопада 2016 року №Т177 (т.1 а.с. 116); від 09 листопада 2016 року №Т176 (т.1 а.с. 117); від 07 листопада 2016 року № Т175 (т.1 а.с. 118); від 31 жовтня 2016 року №Т166 (т.1 а.с. 119); від 29 вересня 2016 року №Т147 (т.1 а.с. 120); від 19 серпня 2016 року №Т104 (т.1 а.с. 141).

Згідно товарно-транспортних накладних автомобільний перевізник - ПП "Колос", замовник (платник) - ПП "Колос", вантажовідправник - ПП "Колос", вантажоодержувач - ТОВ "НВФ "СТМ".

ТОВ "НВФ "СТМ" лише приймало матеріали за місцем проведення робіт, при цьому не приймало участі у перевезенні матеріалів, контрагенти не надавали транспорті послуги за умовами договорів №10-08/16 та №20/07-16 (т.4 а.с. 117-118).

Як зазначено представником позивача, оскільки місце здійснення будівельних робіт не має адреси (орієнтир: 46043'52.8''N 32042'02.0''Е), у товарно-транспортних накладних зазначено пункт розвантаження найбільш наближений до вказаного місця: с. Молодіжне, Херсонська область.

Колегія суддів зазначає , що документи щодо транспортування товару не повинні мати переважаючого значення над результатом господарської операції Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року справа №820/477/18, від 11 вересня 2018 року справа №815/6105/17 , від 11 вересня 2018 року справа №821/995/17, від 11 вересня 2018 року справа №823/2247/17 .

Місце навантаження знаходиться поза зоною відповідальності та контролю Покупця товарів ТОВ НВФ СТМ . Розвантаження товарів здійснювалось за місцем проведення підрядних робіт ТОВ НВФ СТМ , яке не містить присвоєної поштової адреси. Конкретне місце поставки зазначалось у специфікаціях до договору, куди і були поставлені товари. Факт виконання підрядних робіт саме в цьому місці, в с. Молодіжному, підтверджується договором із замовником, актами виконаних робіт, звітами форми М-29, наявними в матеріалах справи.

Щодо доводів апелянта про недоліки товарно-транспортних накладних, колегія суддів зазначає наступне.

Чинним законодавством не затверджено обов`язкової форми товарно-транспортної накладної, переліку обов`язкових реквізитів та обсягу визначеної в ній інформації.

У ТТН від 15 серпня 2016 року № Т23 з ТОВ Укртрейд Альянс вказана адреса пункту навантаження: м. Херсон, вул. Суботи, 38. (апелянт зазначає, що така адреса відсутня).

Апелянтом зазначено, що відсутні печатки та код автопідприємства, проте апелянтом не враховано, що у оформлених ТТН взагалі відсутні такі реквізити як інформація про автопідприємство. Натомість, ТТН містить реквізит - автомобільний перевізник, де вказано, що ним є ПП КОЛО С , ТОВ Укртрейд Альянс .

В акті зазначено, що відсутні коди підприємств замовника та вантажовідправника, проте ТТН не містять такі реквізити, натомість наявні графи Вантажовідправник та Вантажоодержувач, де зазначені відомості про ПП КОЛО С та ТОВ НВФ СТМ відповідно. Коди підприємств зазначені на печатках підприємств, які також наявні на ТТН.

Щодо доводів апелянта про не надання до перевірки довіреностей на отримання ТМЦ.

Довіреність на отримання ТМЦ не є первинним документом у розумінні ст. 9 Закону № 996 та п. 2.1 Положення № 88, вона не фіксує факт здійснення господарських операцій.

Окрім того, довіреність складається в одному екземплярі та передається Постачальнику в момент отримання товару, тому вони і не надавались до перевірки.

На адвокатські запити ТОВ Укртрейд-альянс та ПП КОЛО С надали копії довіреностей на отримання ТМЦ, які, в свою чергу, були надані представником ТОВ НВФ СТМ до суду першої інстанції. Окрім того, в матеріалах справи наявний витяг з журналу виданих довіреностей на отримання ТМЦ.

Колегія суддів при прийнятті рішення у даній справі приймає до уваги позицію Верховного суду, висловлену у постанові суду у справі № К/9901/6704/18 (804/4940/14) від 06.02.2018, зокрема, що наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу. В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Наявність або відсутність окремих документів або ж помилки у їх оформленні не є підставою для переконання про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Відповідно до сталої судової практики (постанови Верховного Суду від 16 липня 2019 року у справі №805/686/17-а, від 12 липня 2019 року у справі №808/109/18, від 9 липня 2019 року у справі №810/1762/16 тощо) сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, у власному капіталі підприємства у зв`язку з його господарською діяльністю.

Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від вказаної позиції Верховного Суду, проте зазначає, що така позиція ґрунтується на обов`язковій доведеності іншими даними дійсного руху активу між суб`єктами господарювання, що спричинило реальні зміни майнового стану платника податків, навіть за відсутності певних документів чи наявності у них недоліків.

У постанові від 24 червня 2020 року (справа № 826/7436/18) Верховний Суд вказав, що відсутність в документі посади і прізвища особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, як обов`язкового реквізиту (елементу) первинного документу, не може кваліфікуватися як незначний (неістотний) недолік.

Також, відповідач посилається як на підставу для висновку податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства на інформацію, відображену у протоколі допиту свідка, а саме: ОСОБА_1 (в рамках кримінального провадження № 42017170000000219, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05 липня 2018 року за частиною 3 статті 212 Кримінального кодексу України), яка контролюючим органом отримана після завершення перевірки та складення оскаржуваного рішення використано.

Колегія судів зазначає , що протокол допиту свідка складено в рамках досудового розслідування діянь, що носять ознаки злочину, та в силу вимог Кримінального процесуального кодексу України: не є документом, що встановлює факт правопорушення та/або винну особу; не підлягає розголошенню до завершення досудового розслідування; досліджується і набуває статусу доказу тільки за наслідками розгляду його судом в рамках кримінального провадження.

При цьому, в силу приписів частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду у справах про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинено воно цією особою.

Тобто, обов`язковість преюдиційних обставин, передбачена частиною шостою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми поширюється лише на обставини, встановлені безпосередньо: 1) або вироком у кримінальній справі; 2) або постановою про адміністративний проступок.

Відповідно, обставини, встановлені в інших процесуальних актах у кримінальних справах чи справах про адміністративні проступки, не можуть розглядатись як обов`язкові відповідно до частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відтак, до компетенції податкового органу не відноситься аналіз відомостей, що викладені у протоколі допиту свідка, а також висновки про наявність або відсутність події злочину, так як вказані функції притаманні виключно судам загальної юрисдикції при здійсненні кримінального судочинства.

ГУ ДПС у Полтавській області повідомило суд , що кримінальне провадження № 42017170000000219, внесене до ЄРДР 05 липня 2018 року, закрито на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК України (т.4 а.с. 95).

Крім того, протокол допиту ОСОБА_1 складено поза межами документальної перевірки ТОВ "НВФ СТМ", а тому даний протокол не був покладений в основу оскаржуваних податкових повідомлення-рішень від 10 серпня 2018 року № 001054101 та № 0010531401, так як за інформацією наданою ГУ ДПС у Полтавській області отриманий лише 21 серпня 2018 року (т. 4 а.с. 95 зворотній бік).

Щодо доводів з посиланням на інформацію , надану Регіональним сервісним центром в Полтавській № 31/16-8-4238 від 24 жовтня 2018 року (т.4 а.с. 90-91), згідно якої станом на 23 жовтня 2018 року в Єдиному державному реєстрі МВС значиться зареєстрованими з державними номерними знаками НОМЕР_1 (КАМАЗ 5320, до перереєстрації - НОМЕР_2 ; НОМЕР_3 (DAF XF 105.460), НОМЕР_4 (напівпричіп BODEX KIS 33), відомості про транспортний засіб зареєстрований з державним номерним знаком НОМЕР_5 в Єдиному державному реєстрові МВС станом на 23 жовтня 2018 року - відсутні, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно такої інформації в Єдиному державному реєстрі МВС значаться зареєстрованими всі транспортні засоби, якими здійснювалося перевезення ТМЦ, окрім транспортного засобу з днз НОМЕР_5 .

Однак, з товарно-транспортних накладних встановлено, що транспортні послуги надані транспортними засобами з номерними знаками НОМЕР_3 , НОМЕР_6 , № НОМЕР_2 та № НОМЕР_7 .

З вищевикладеного випливає, що в Єдиному державному реєстрі МВС відсутня інформація щодо транспортного засобу з днз 17798X(P) в той час, як в ТТН № Т23 від 15 серпня 2016 року зазначено днз 17798X(Н).

Крім того , лист Регіонального сервісного центру в Полтавській № 31/16-8-4238 від 24 жовтня 2018 року також складено поза межами документальної перевірки ТОВ "НВФ СТМ" , вже після прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень .

В силу вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналізуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що ГУ ДПС у Полтавській області, як на правомірність оскаржуваних рішень, посилається на докази, які не були покладені в основу таких рішень, при цьому відповідачем при розгляді даної справи не доведено, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваних рішень, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Щодо наявності транспортних засобів, основних засобів колегія суддів зазначає , що акт перевірки містить лише твердження, що ПП КОЛО С , ТОВ Укртрейд Альянс не надавали розрахунків, які свідчили б про наявність транспортних засобів на підприємстві, проте доказів фактичної відсутності транспортних засобів, основних засобів на наведено. Акт та апеляційна скарга не містить обґрунтування того, що без наявності власних транспортних засобів, основних засобів постачальники не могли здійснити спірні господарські операції. Окрім того, основні засоби, транспортні засоби можуть перебувати у постачальників на праві оренди, лізингу, безоплатного користування.

Варто зазначити, що ТОВ "НВФ СТМ" не є стороною договірних відносин по здійсненню перевезення придбаного у ПП "Колос" та ТОВ "Фобос" товару.

Крім того, товарно-транспортні накладні та сертифікати якості не є документами первинного бухгалтерського обліку, на підставі яких проводиться оприбуткування поставленого товару та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей.

Матеріалами справи підтверджено, що товар придбавався позивачем у ПП "Колос" та ТОВ "Укртрейд Альянс" з метою використання у своїй господарській діяльності.

Поставлені матеріали були використані ТОВ "НВФ "СТМ" при виконанні підрядних робіт на об`єкті генпідрядника Компанії "Фабос" ТОВ, що підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в, підписаними між генпідрядником та ТОВ "НВФ "СТМ" (т. 1 а.с. 131-242, т.2 а.с. 1-97) та в повному обсязі відображено в бухгалтерському та податковому обліках позивача, порушень у формуванні ТОВ "НВФ "СТМ" складу валових витрат та податкових зобов`язань за результатами здійснених господарських операцій із вищевказаним замовником перевіркою не встановлено.

Стосовно доводів апелянта про не надання документів, які підтверджують відповідність отриманого товару, колегія суддів зазначає, що сертифікат якості на товар не належить до документів, на підставі яких формується бухгалтерський і податковий облік та не містить відомостей про господарську операцію, ненадання позивачем у спірних правовідносинах сертифікатів якості товару не є доказом наявності складу податкового правопорушення.

Сама по собі відсутність окремих документів, так само, як і помилки у їх оформленні, не є безумовною підставою для твердження про безтоварність господарських операцій, якщо з інших даних буде встановлено, що такі операції мали реальний характер.

Крім того, ТОВ НВФ СТМ не є кінцевим споживачем придбаного товару, тому всі наявні товаросупровідні документи передаються Замовникам ТОВ НВФ СТМ . Законодавством не передбачено обов`язку зберігати такі документи підприємством.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 11.09.2018 р. у справі № 804/4787/16.

Доводи апелянта з посиланням на узагальнену податкову інформацію, як на підставу можливого порушення платником податків чинного законодавства України, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, носить виключно інформативний характер; під час складення таких актів будь-які первинні документи платника податків не використовувались та не аналізувались, а отже оформлення вказаних актів з відображенням в них окремих відомостей, зокрема щодо нереальності операцій, не відповідають критерію юридичної значимості, а отже не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 27.03.2018 по справі №816/809/17, від 26.06.2018 по справі №826/3006/14 та 06.02.2018 у справі №821/589/17 , які в силу приписів ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються судом при застосуванні таких норм права.

Вирішуючи справи із застосуванням наведених правових норм, Верховний Суд у постановах від 27 лютого 2020 року (справи № 813/7081/14, № 814/120/15), від 3 жовтня 2019 року (справа № 813/4079/15), від 10 вересня 2019 року (справа №814/2412/17) визнав, що наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами.

При цьому, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Щодо доводів апелянта про з посиланням на безтоварність господарських операцій контрагентів позивача із третіми особами, колегія суддів зазначає , що контролюючим органом всупереч вимог Кодексу адміністративного судочинства України також не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів по ланцюгу постачання трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для проведення господарської діяльності з поставки товару обумовленого укладеними договорами з позивачем, як не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили про наявність фактів, які встановлені судами, однак не були враховані під час прийняття рішень, та свідчили про протиправну поведінку контрагентів та про обізнаність платника податків щодо такої та злагодженості дій між ними.

Суд звертає увагу, що порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Також, норми податкового законодавства не визначають місце знаходження платника податку (контрагента) та його звітування до контролюючих органів як критерій правового статусу платника податків (позивача) щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту.

Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, яка викладена в постанові від 27.03.2018 року по справі №816/809/17 (адміністративне провадження №К/9901/1349/17).

Крім того , акт перевірки, апеляційна скарга не містить обґрунтування, що ця кількість є недостатньою для здійснення спірних господарських операцій, а норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності).

Вказана позиція узгоджується з правовою позицією , викладеною у Постанові Верховного суду від 21.07.2020 №804/9089/13-а .

У відповідності до статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов`язковими для правозастосування органами правосуддя.

Європейський суд з прав людини в ухвалених Рішеннях, а саме у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Суд також звертає увагу контролюючого органу, що певні недоліки первинних документів, складених за результатами проведених господарських операцій, у тому числі товарно-транспортних накладних, на що як на обґрунтування своєї позиції посилається відповідач, не тягнуть за собою втрату ними статусу належних первинних документів. Такі документи є належними і в тому разі, якщо вони заповнені з окремими недоліками, проте, як у спірному випадку, містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, а також підтверджують фактичність здійснення таких операцій.

Отже, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Відповідачем не надано жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом при здійсненні ними договірних відносин взаємоузгоджених зловмисних дій, не спрямованих на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Наявності таких доказів, зокрема вироку суду, постановленого у кримінальній справі стосовно посадових осіб ТОВ "НВФ "СТМ" чи його контрагентів. В Акті перевірки податковим органом не встановлений факт відсутності поставки тих товарно-матеріальних цінностей, за результатами придбання яких позивачем сформовано податковий кредит. Твердження відповідача про відсутність здійснення господарської операції фактично ґрунтуються на податковій інформації зібраній відносно контрагентів позивача та відсутністю документів, які не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та використання придбаного товару / послуг. Податковим органом не доведено фактичних обставин, які ставлять під сумнів реальність господарської операції. Придбані товари / послуги необхідні для здійснення діяльності позивача та основної мети такої діяльності - отримання прибутку.

Правомірність визначення позивачем податкового кредиту та суми витрат за спірний період відповідно до договорів, укладених між позивачем і ПП "Колос", ТОВ "Укртрейд Альянс", встановлена також експертом під час проведення судової економічної експертизи, за результатами якої складено висновок №17 від 12 листопада 2018 року (т.3 а.с. 95-101).

Щодо доводів апелянта відносно висновку експерта, колегія суддів звертає увагу на те , що експертом підтверджено документально факт оприбуткування та

використання придбаних матеріалів у господарській діяльності підприємства, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Всі матеріали були використані при виконанні робіт Реконструкція газопроводу Мар`ївка-Херсон II н, DN 1000, PN 5.4. МПа, з влаштуванням 2-х камер запуску- приймання очисного поршня та заміною 0,4 км труби DN 700 на DN 1000 , проте щодо

частини виконаних робіт не були підписані акти виконаних робіт, тому використані матеріали для таких робіт обліковуються на рахунках 205 Будівельні матеріали та 206 Матеріали передані в переробку , та відповідно не були віднесені до собівартості робіт.

Висновок апелянта про те, що рахунок 206 був відсутній на момент перевірки безпідставний, не містить жодного обґрунтування та доказів цього припущення, оскільки Акт перевірки не містить такого висновку. Окрім того, оборотно-сальдові відомості по бухгалтерським рахункам, під час перевірки досліджувались у вибірковому порядку, а не у суцільному, що неспростовано відповідачем.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду апеляційної інстанції відповідачем не надано, а колегією суддів при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

При цьому, слід наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України» , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом» .

Наведені ДПІ аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Лише доведення податковим органом та встановлення судом в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому, такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних та допустимих доказах.

Наявні в справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад з метою проведення безтоварних операцій та отримання незаконної податкової вигоди.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідач, відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, правомірність винесеного податкового повідомлення- рішення належним чином в суді не довів, у зв`язку з чим оскаржуване податкове повідомлення - рішення підлягає скасуванню, а позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

При цьому, у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Доводи апеляційної скарги є безпідставними , не впливають на правомірність висновків суду, оскільки в апеляційній скарзі зазначено лише те, що постанова суду першої інстанції є незаконною, підлягає скасуванню у зв`язку із ненаданням судом належної правової оцінки обставинам справи та невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, зміст апеляційної скарги , який повністю дублює заперечення на позов, подані до суду першої інстанції , містить виключно суб`єктивне бачення апелянта обставин справи, які розглянуто судом першої інстанції та надано належну правову оцінку, апелянтом у скарзі абсолютно не зазначено в чому ж конкретно виявилося ненадання судом першої інстанції належної правової оцінки обставинам справи, тобто які з них випали з поля зору суду, а які було досліджено невірно, а також не зазначено того, які ж висновки, натомість, повинні були б бути зроблені судом та не обґрунтовано в чому полягає невірність застосування судом норм матеріального права, які саме норми та яким чином було порушено чи неправильно застосовано та яких процесуальних норм адміністративного судочинства не було дотримано судом під час розгляду даної адміністративної справи, а також не зазначено які з поданих доказів суд дослідив неправильно або неповно, а відповідно і підстави для скасування постанови суду першої інстанції відсутні.

Суд зазначає, що доводи апеляційної скарги є ідентичними тим, які були висловлені у відзиві на позов та з урахуванням яких суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи, інших обґрунтувань в апеляційній скарзі наведено не було.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.05.2020 року по справі № 1640/2968/18 залишити без змін.

.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді (підпис) (підпис) І.С. Чалий Н.С. Бартош Повний текст постанови складено 16.11.2020 року