Постанова

від 12.11.2020 по справі 440/2944/20

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2020 р.Справа № 440/2944/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Кононенко З.О.,

Суддів: Калиновського В.А. , Макаренко Я.М. ,

за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.08.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Г.В. Костенко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 13.08.20 року по справі № 440/2944/20

за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3

до Козельщинська селищна рада Козельщинського району Полтавської області

про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

10.06.2020 позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Козельщинської селищної ради Козельщинського району Полтавської області (надалі також - відповідач), в якій просять:

- скасувати рішення 21 сесії 7 скликання Козельщинської селищної ради Козельщинського району Полтавської області від 17.12.2019 в частині віднесення земельної ділянки з кадастровим номером 5322085000:00:001:1240 до таких, право оренди на які передбачено до продажу на конкурентних засадах у формі аукціону:

- зобов`язати Козельщанську селищну раду Козельщинського району Полтавської області у десятиденний строк з дня набрання рішенням суду законної сили надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки відповідно до клопотання від 20.11.2019;

- зобов`язати Козельщанську селищну раду Козельщинського району Полтавської області у десятиденний строк з дня набрання рішенням суду законної сили надати ОСОБА_2 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки відповідно до клопотання від 20.11.2019;

- зобов`язати Козельщанську селищну раду Козельщинського району Полтавської області у десятиденний строк з дня набрання рішенням суду законної сили надати ОСОБА_3 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки відповідно до клопотання від 20.11.2019.

В обґрунтування своїх вимог позивачі зазначали, що спірним рішенням відповідач не надає можливості реалізувати шляхом правозастосування цивільних інтересів позивачів на отримання у власність земельної ділянки, що виражається у вчиненні дій не з метою, з якою надано Козельщинської сільської ради повноваження та з порушенням статті 19 Конституції України. Позивачі стверджували, що вони звернулися до відповідача із заявами про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, що передувало прийняттю спірного рішення та включенню земельної ділянки кадастровий номер 5322085000:00:001:1240 до пункту 27 "Переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення, землі запасу (земельні ділянки, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), код КВЦПЗ 16.00, що розташовані за межами населених пунктів на території Козельщинської селищної ради Козельщинського району Полтавської області, та такі, право оренди на які підлягає продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) аукціоні". На переконання позивачів, відповідач фактично "штучно" створює перешкоди позивачам для позитивного вирішення питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою шляхом прийняття вищезазначеного рішення.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 13.08.2020 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Козельщинської селищної ради Козельщинського району Полтавської області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено повністю.

Позивачі, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити їхні позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивачі посилаються на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на їхню думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, позивачі в апеляційній скарзі зазначають, що суд першої інстанції у своєму рішенні робить суперечливі, взаємовиключні висновки, які, не можуть бути сумісними один з одним. Суд робить висновки, які йдуть врозріз із встановленими ним обставинами, що не може бути визнано законним рішенням.

Позивачі вважають, що суд першої інстанції чітко продемонстрував сторонам ігнорування їх позиції, ігнорування об`єтивних, фактичних обставин справи та виніс рішення, яке не грунтується на матеріалах справи, на індивідуальному, комплексному підході до вирішення актуальної проблеми.

Позивачі фактично зазнали утиску своїх прав внаслідок формального підходу суду, внаслідок чого вимушені апелювати проти неправомірного рішення.

Позивачі звертають увагу, що чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Так, підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Позивачі звертають увагу, що відповідно до ч. 3 ст. 136 ЗК України, передача земельної ділянки у приватизацію безоплатно неможлива, якщо заява подана у той момент, коли бажана земельна ділянка вже віднесена до земель, які плануються реалізувати з аукціону.

Проте, на момент звернення ж позивачів із відповідними заявами такого рішення прийнято не було, а прийнято лише після того, як вони звернулись до органу місцевого самоврядування.

Окрім цього, позивачі звернулись з заявою про розробку проекту землеустрою, а не з заявою про повну передачу земельної ділянки у власність.

Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного вирішення питання про надання її у власність.

Рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Проте отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки дозвіл не є правовстановлюючим актом.

На думку позивачів, відповідач при прийнятті рішення про відмову, посилався на підставу, яка не передбачена ст. 118 Земельного кодексу України, не повідомив належним чином позивачів про прийняте рішення, виніс необгрунтоване рішення, чим порушив право усіх позивачів.

Частинами 1, 4 ст. 136 ЗК України визначено, що організатор земельних торгів визначає перелік земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги окремими лотами. У переліку зазначаються місце розташування (адреса) земельної ділянки, її цільове призначення (функціональне використання), площа, кадастррвий номер, умови продажу.

Позивачі звертають увагу, що відповідно до рішення відповідача, не можна встановити умови продажу, а отже це рішення не є належним доказом віднесення спірної земельної ділянки до переліку лотів в розумінні ст. 136 ЗК України, а отже не є підтвердженням того, що спірна земельна ділянка дійсно була віднесена до земель, що мають бути реалізовані в порядку аукціону, а відтак рішення Козельщинської селищної ради позивачі вважають необгрунтованим, безпідставним та таким, що підлягає скасуванню.

На момент, коли відповідач вперше (06.04.2017) рішенням відмовив у задоволенні клопотання позивача, ця земельна ділянка не була включена до переліку земельних ділянок для подальшого продажу на земельних торгах.

Позивачі вважають, що Козельщинська селищна рада, як організатор торгів, який виніс рішення про відведення спірної земельної ділянки до категорії земель, що реалізовуватимуться з аукціону, мала, створити окремий лот, присвоїти йому окремий номер.

Також, як можна побачити, відповідач мав би реалізувати поетапну процедуру, яка б слугувала реальним підтвердженням підготовки землі для продажу з аукціону, формальне ж посилання на рішення не може вважати належною підставою для відмови у передачі земельної ділянки позивачу.

Відповідачем надано до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивачів, в якому зазначено, що віднесення земельної ділянки до переліку земельних ділянок сільськогосподарського, призначення державної власності для продажу прав на них на земельних торгах є самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки.

Відповідач вважає, що жодних підстав для скасування законного та обгрунтованого рішення суду першої інстанції немає.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивачі у позовній заяві зазначають, що звернулися до Козельщинської селищної ради Козельщинського району Полтавської області із заявами від 20.11.2019 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Разом з тим, з наданих до суду сторонами документів слідує, що ОСОБА_2 звернулася до Козельщинської селищної ради Козельщинського району Полтавської області із заявою від 20.11.2019 про надання безоплатно у приватну власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га із земель запасу комунальної власності за межами населеного пункту (кадастровий номер 532208500:00:001:1240) на території Хорішківського старостинського округу (а.с.26).

Листом підписаним селищним головою Козельщинської селищної ради Козельщинського району Полтавської області Троцьким О.А. позивачу повідомлено, що її заява була винесена на розгляд 21 сесії 7 скликання, що відбулося 17.12.2019; за результатами розгляду рішення не прийнято, враховуючи те, що запропонована земельна ділянка площею 2,0 га з кадастровим номером 5322085000:00:001:1240 відноситься до таких, право оренди на які передбачено до продажу на конкурентних засадах у формі аукціону; із присутніх на засіданні депутатів, 17 проголосувати "проти" (а.с.32-33).

Матеріали справи не містять заяви ОСОБА_1 від 20.11.2019 про надання безоплатно у приватну власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Разом з тим, матеріали справи містять лист відповідача від 20.01.2020 №70 зі змісту якого слідує, що ОСОБА_1 звернувся до Козельщинської селищної ради Козельщинського району Полтавської області із заявою від 20.11.2019 про надання безоплатно у приватну власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га із земель запасу комунальної власності за межами населеного пункту (кадастровий номер 532208500:00:001:1240) на території Хорішківського старостинського округу. У вказаному листі відповідач повідомив, що заява була винесена на розгляд 21 сесії 7 скликання, що відбулося 17.12.2019; за результатами розгляду рішення не прийнято, враховуючи те, що запропонована земельна ділянка площею 2,0 га з кадастровим номером 5322085000:00:001:1240 відноситься до таких, право оренди на які передбачено до продажу на конкурентних засадах у формі аукціону; із присутніх на засіданні депутатів, 17 проголосувати "проти" (а.с.34-35).

Доказів звернення ОСОБА_3 до відповідача із заявою від 20.11.2019 про надання безоплатно у приватну власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства матеріали справи не містять.

Натомість до позовної заяви долучено лист відповідача від 27.02.2020 №401 (а.с.36), яким підтверджується факт звернення ОСОБА_3 до відповідача із заявою від 31.01.2020 про надання безоплатно у приватну власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. У вказаному листі відповідач зазначив, що заява від 31.01.2020 була розглянута на засіданні постійно діючої комісії з питань земельних відносин, інфраструктури, транспорту, комунального господарства, комунальної власності, благоустрою, екології, будівництва та перспективного планування від 11.02.2020 та винесена на розгляд 22 сесії Козельщинської селищної ради 7 скликання, що відбулася 14.02.2020; за результатами розгляду рішення не прийнято, враховуючи те, що запропонована земельна ділянка площею 2,0 га з кадастровим номером 5322085000:00:001:1240 відноситься до таких, право оренди на які передбачено до продажу на конкурентних засадах у формі аукціону; із присутніх на засіданні депутатів, 17 проголосувати "проти".

Судом також встановлено, що рішенням двадцять першої сесії сьомого скликання Козельщинської селищної ради від 17.12.2019 визначено перелік земельних ділянок сільськогосподарського призначення право оренди на які підлягає продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) аукціоні. До вищевказаного переліку (пункт 27) включено і земельну ділянку за кадастровим номером 5322085000:00:001:1240 (а.с.69-71).

Не погоджуючись з рішенням 21 сесії 7 скликання Козельщинської селищної ради Козельщинського району Полтавської області від 17.12.2019 в частині віднесення земельної ділянки з кадастровим номером 5322085000:00:001:1240 до таких, право оренди на які передбачено до продажу на конкурентних засадах у формі аукціону, позивачі звернулись до суду з цим позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження йому надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову у повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що ї передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями частини 7 даної статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави колегії суддів дійти висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі №813/481/17, від 18 жовтня 2018 року у справі №527/43/17, від 25 лютого 2019 року у справі №347/964/17 та від 22 квітня 2019 року у справі №263/16221/17.

При цьому приписи статті 136 Земельного кодексу України, якою визначено порядок добору земельних ділянок державної чи комунальної власності та підготовка лотів для продажу на земельних торгах, свідчать про те, що віднесення земельної ділянки до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для продажу прав на них на земельних торгах є також самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки.

Так, згідно з положеннями частин 1-3 даної статті організатор земельних торгів визначає перелік земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги окремими лотами. Забороняється вносити до зазначеного переліку призначені під забудову земельні ділянки без урахування у випадках, передбачених законом, результатів громадського обговорення.

У переліку зазначаються місце розташування (адреса) земельної ділянки, її цільове призначення (функціональне використання), площа, кадастровий номер, умови продажу.

Добір земельних ділянок державної чи комунальної власності, у тому числі разом з розташованими на них об`єктами нерухомого майна (будівлями, спорудами) державної чи комунальної власності, які або права на які виставляються на земельні торги, здійснюється з урахуванням затверджених містобудівної документації та документації із землеустрою, а також маркетингових досліджень, інвестиційної привабливості, звернень громадян та юридичних осіб щодо намірів забудови.

Земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.

Пунктом 4 частини 4 статті 136 Земельного кодексу України передбачено, що підготовка лотів до проведення земельних торгів включає державну реєстрацію земельної ділянки.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 у справі №815/3059/17 та від 17.10.2019 у справі №823/1120/16.

Аналіз наведених правових норм також дає змогу дійти висновку, що перелік земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги, серед іншого, в обов`язковому порядку має містити кадастровий номер відповідної земельної ділянки. При цьому фактично формуванню переліку земельної ділянки передує процедура підготовки лоту до торгів, в межах якої організатор торгів, зокрема, здійснює відведення такої земельної ділянки та державну реєстрацію останньої із присвоєнням відповідного кадастрового номеру.

Даний висновок відповідає позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 19.02.2019 у справі №815/905/17.

Відповідно до статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера; кадастровий квартал - компактна територія, що визначається з метою раціональної організації кадастрової нумерації та межі якої, як правило, збігаються з природними або штучними межами (річками, струмками, каналами, лісосмугами, вулицями, шляхами, інженерними спорудами, огорожами, фасадами будівель, лінійними спорудами тощо); кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

Відповідно до пункту 30 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051, кадастровий номер земельної ділянки складається з таких структурних елементів: НКЗ : НКК : НЗД, де НКЗ - номер кадастрової зони, який визначається згідно з пунктом 34 цього Порядку; НКК - номер кадастрового кварталу, який визначається згідно з пунктом 34 цього Порядку; НЗД - чотиризначний номер земельної ділянки в межах кадастрового кварталу (максимальна кількість земельних ділянок у межах кадастрового кварталу становить 9999). Структурні елементи кадастрового номера земельної ділянки відокремлюються один від одного двокрапкою.

Пунктом 34 цього Порядку передбачено, що система нумерації кадастрових зон і кварталів є єдиною на всій території України. Номер кадастрового кварталу складається з таких структурних елементів: НКЗ : НКК, де НКЗ - дванадцятизначний номер кадастрової зони (максимальна кількість кадастрових зон становить 999999999999), в якому останні дві цифри відокремлюються від перших десяти двокрапкою; НКК - тризначний номер кадастрового кварталу в межах кадастрової зони (максимальна кількість кадастрових кварталів у межах кадастрової зони становить 999). Для нумерації кадастрової зони за межами адміністративно-територіальних одиниць використовується значення 9000000000:00. Структурні елементи номера кадастрової зони і кварталу відокремлюються один від одного двокрапкою.

Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Про місцеве самоврядування в Україні виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно ч. 1 ст.46 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". Результати поіменного голосування є невід`ємною частиною протоколу сесії ради. На офіційному веб сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань.

Отже, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданих клопотань (заяв) з регулювання земельних відносин вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

Так, відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою має бути пояснена вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Вказані правові висновки також відповідають правовим позиціям Верховного Суду, викладеним в постановах від 29.04.2020 року по справі № 820/4932/18, від 24.01.2019 року по справі № 806/2978/17, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

При цьому, з встановлених обставин справи вбачається, що за результатом розгляду поданих позивачами документів, відповідачем не приймалось рішення, а було оформлено лист, що суперечить приписам ст. 118 Земельного кодексу України та ст.ст. 26, 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , що свідчить про допущення останнім протиправної бездіяльності і необхідності зобов`язання останнього здійснити розгляд такої заяви та прийняти відповідне рішення.

Так, колегія суддів зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), з оцінкою усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини в рішенні у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Згідно з положеннями частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на викладене, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, без дотримання вимог частини 2 статті 2 КАС України, що свідчить про допущення відповідачем як суб`єктом владних повноважень протиправної бездіяльності стосовно розгляду поданого позивачами клопотання (заяви).

Щодо посилань представника відповідача у відзиві на апеляційну скаргу на те, що вирішення питання щодо надання або відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність є дискреційними повноваженнями відповідача та суд не може втручатися у такі, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими необхідно розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

З огляду на наведене, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У справі, що переглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання вмотивованої відмови у його наданні, регламентовано положеннями Земельного кодексу України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). Згідно з законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 22.12.2018 у справі №804/1469/17, від 14.08.2019 у справі №0640/4434/18 та від 12.09.2019 у справі №0640/4248/18.

Щодо ефективності обраного позивачами способу захисту колегія суддів зазначає, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. При цьому суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

В контексті обставин спору застосування такого способу захисту вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Наведених обставин судом першої інстанції не встановлено. Оцінка правомірності бездіяльності стосувалася лише тих мотивів, які наведено у листі відповідача від 20.01.2020. Однак суд першої інстанції не досліджував, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачами усі інші умови для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства. За таких обставин у суду відсутні підстави для зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що хоч і повноваження Козельщинської селищної ради Козельщинського району Полтавської області щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є дискреційними, проте належним способом захисту, відновлення прав позивачів за даних фактичних обставин, необхідно визнати саме зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідні клопотання (заяву) позивачів про надання їм дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "доброго врядування".

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі, якщо справа впливає на такі основоположні права особи, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах "Beyeler v. Italy" № 33202/96, "Oneryildiz v. Turkey" № 48939/99, "Moskal v. Poland" № 10373/05).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Аналізуючи наведені нормативно - правові акти, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, зробив передчасні висновки.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.08.2020 року по справі № 440/2944/20, прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення

Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 229, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.08.2020 року по справі № 440/2944/20 скасувати.

Прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Козельщинської селищної ради Козельщинського району Полтавської області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Козельщинської селищної ради Козельщинського району Полтавської області щодо відмови ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки відповідно до клопотань.

Зобов`язати Козельщинську селищну раду Козельщинського району Полтавської області у встановленому законодавством порядку розглянути клопотання (заяви) ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки відповідно до клопотань.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко Судді (підпис) (підпис) В.А. Калиновський Я.М. Макаренко