Постанова

від 16.11.2020 по справі 826/6250/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/6250/17 Головуючий у 1 інстанції - Огурцов О.П.

Суддя-доповідач - Василенко Я.М .

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги Державної податкової служби України та Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.04.2020 у справі за адміністративним позовом приватного підприємства Лірія до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (правонаступник Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві), Державної податкової служби України про визнання протиправними дій, -

В С Т А Н О В И В:

ПП Лірія звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило:

- визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (правонаступником якої є Головне управління Державної податкової служби у м. Києві) щодо одностороннього розірвання договору про визнання електронних документів від 05.09.2016 № 05092016;

- вважати прийнятою та зареєстрованою звітну податкову декларацію з податку на додану вартість за січень 2017 та розшифровки податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за січень 2017, що було доставлено 01.02.2017, операційним днем та часом їх фактичного отримання.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.04.2020 позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідачі звернулись із апеляційними скаргами, в яких вони просять скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що зазначені апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що між ПП Лірія та Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві укладено договір про визнання електронних документів від 05.09.2016 № 05092016, предметом якого є визнання податкових документів, поданих платником в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органів ДФС засобами телекомунікаційного зв`язку або на електронних носіях, як оригіналу.

01.02.2017 позивачем направлено засобами телекомунікаційного зв`язку податкову звітність з податку на додану вартість за січень 2017 року, а саме: податкову декларацію та розшифровку податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5).

Однак, відповідно до квитанцій від 01.02.2017 документ доставлено до центрального рівня Державної податкової служби України, але не прийнято, оскільки порушено вимоги Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв`язку, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації від 10.04.2008 № 233. Можливо, припинено дію договору про визнання електронної звітності.

Позивач, вважаючи, що Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві протиправно припинено договір про визнання електронних документів та відмовлено у прийнятті податкової звітності, звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що податковим органом протиправно в односторонньому порядку розірвано договір про визнання електронних документів, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню.

Апелянти у своїх скаргах зазначають, що дію договору про визнання електронних документів від 05.09.2016 № 05092016 припинено відповідно до п. 14 розділу ІІІ Порядку, у зв`язку із закінченням строку чинності кваліфікованого сертифіката відкритого ключа керівника (31.08.2017), а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Колегія суддів вважає доводи апелянтів необґрунтованими та погоджується з рішенням суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

На контролюючі органи покладено функції з надання послуг електронного цифрового підпису (підпункт 191.1.44 пункту 191.1 статті 19 Податкового кодексу України), а також підпунктом 20.1.7 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючим органам надано право на отримання від платників податків, платників єдиного внеску та надання у межах, передбачених законом, документів в електронному вигляді.

На час виникнення спірних правовідносин принципи організації інформаційного обміну під час подання платниками податків податкової звітності до органів державної податкової служби України в електронній формі із використанням електронного цифрового підпису були визначені в Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв`язку, яка затверджена наказом Державної податкової адміністрації України від 10.04.2008 № 233.

Пунктом 1 розділу 2 названої Інструкції закріплено, що платник податків здійснює формування та подання податкових документів в електронному вигляді відповідно до законодавства із застосуванням спеціалізованого програмного забезпечення формування податкових документів, засобу КЗІ, керуючись цією Інструкцією та договором.

Для подання податкових документів в електронному вигляді платник податків, серед іншого, має заповнити та подати до органу ДПС за місцем реєстрації підписані та скріплені печаткою два примірники договору про визнання електронних документів, а орган ДПС де зареєстрований платник податків, на його запит, приймає від платника податків підписані та скріплені печаткою (для фізичної особи суб`єкта підприємницької діяльності за наявності печатки) два примірники договору та електронний носій з посиленими сертифікатами відкритих ключів; звіряє реквізити, вказані у договорі, з реєстраційними даними платника податків в органах ДПС; після підписання договору вносить відповідний запис до журналу обліку договорів про визнання електронних документів з платниками податків та видає платнику податків один примірник договору.

Таким чином, вступаючи в договірні правовідносини, контролюючий орган діяв з метою реалізації владних управлінських функцій щодо виконання покладених на нього Податковим кодексом України функцій.

Однією із ознак, що дозволяють відрізнити адміністративний договір від цивільно-правового, є мета його укладання. Оскільки сфера функціонування адміністративного договору - це відповідна система державного управління на будь-якому ієрархічному рівні, то метою адміністративних договорів є реалізація функцій держави, а більш конкретно - реалізація повноважень того чи іншого органу. У свою чергу мета цивільно-правових договорів - це задоволення потреб суб`єктів цивільно-правових відносин, отримання прибутку та відповідних (майнових чи немайнових) матеріальних благ - об`єктів цивільного обороту.

Мета укладення договору про визнання електронних документів позбавлена ознак, що притаманні меті цивільно-правових угод. Натомість, зазначений договір було укладено податковим органом для виконання покладених на нього повноважень у сфері адміністрування податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Вступаючи у договірні правовідносини, що є предметом розгляду даної адміністративної справи, відповідач не мав за мету набуття майнового блага, а сторони не були вільні у визначенні умов договору.

За цим договором на контролюючий орган покладено обов`язок забезпечити приймання податкових документів в електронному вигляді платника податків у терміни, визначені законодавством для податкових документів в паперовому вигляді, та їх комп`ютерну обробку, що у свою чергу, звільняє платника податків від обов`язку подання таких документів у паперовому вигляді.

Отже, суб`єкт владних повноважень, шляхом укладання договору про визнання електронних документів, реалізував у формі адміністративного договору повноваження на здійснення адміністрування податків, зборів, платежів.

Надаючи правову оцінку обставинам щодо припинення Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві договору в односторонньому порядку, колегія суддів зазначає наступне.

Основні організаційно-правові засади електронного документообігу, використання електронних документів, правовий статус електронного цифрового підпису регулюються Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг".

Зокрема, відповідно до частини першої статті 14, частини першої статті 15 зазначеного Закону електронний документообіг здійснюється відповідно до законодавства України або на підставі договорів, що визначають взаємовідносини суб`єктів електронного документообігу.

Суб`єкти електронного документообігу, які здійснюють його на договірних засадах, самостійно визначають режим доступу до електронних документів, що містять конфіденційну інформацію, та встановлюють для них систему (способи) захисту.

За змістом норм статті 16 цього Закону суб`єкти електронного документообігу користуються правами та мають обов`язки, які встановлено для них законодавством.

Якщо в процесі організації електронного документообігу виникає необхідність у визначенні додаткових прав та обов`язків суб`єктів електронного документообігу, що не визначені законодавством, такі права та обов`язки можуть встановлюватися цими суб`єктами на договірних засадах.

Тобто, порядок закріплення переліку прав та обов`язків сторін, що виникають в процесі організації електронного документообігу між ними, чітко визначені, а саме: у законах та інших нормативно-правових актах та/або у відповідному договорі, укладеному між такими сторонами.

Відповідно до пункту 4 розділу 6 договору про визнання електронних документів від 05.09.2016 № 05092016 орган ДФС має право розірвати договір в односторонньому порядку у випадку ненадання платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни платником місця реєстрації.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано апелянтами, матеріалами справи не підтверджується, що на час вчинення оскаржуваних дій, позивачем було змінено місце реєстрації чи скасовано сертифікат відкритого ключа, тобто умови договору, недодержання яких могло б призвести до його розірвання, позивачем не порушено. Зворотного відповідачами не доведено та, більш того, не надано жодних пояснень з приводу розірвання договору.

З огляду на викладене, з урахуванням належного способу захисту порушеного права позивача, приймаючи до уваги, що відсутні правові підстави для призупинення дії договору, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що для ефективного захисту прав позивача, слід задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправними дій щодо розірвання в односторонньому порядку дії договору про визнання електронних документів, а також зобов`язання Державної податкової служби України прийняти податкову звітність з податку на додану вартість за січень 2017 року датою її надходження.

Посилання апелянта на розірвання договору з підстав закінчення строку чинності кваліфікованого сертифіката відкритого ключа керівника є безпідставними, оскільки, як зазначено відповідачами, строк дії ключа завершився 31.08.2017, натомість електронну звітність з підстав розірвання договору не прийнято податковим органом в січні-лютому 2017 року.

При цьому, інші доводи та аргументи апеляційних скарг відповідача є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону та спростовуються матеріалами справи. Крім того, апеляційна скарга не містить посилань на обставини, передбачені статтями 317-319 КАС України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянти не надали до суду належні докази, що підтверджують факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Державної податкової служби України та Головного управління Державної податкової служби у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.04.2020 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.