Постанова

від 11.11.2020 по справі 640/10082/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/10082/19 Суддя (судді) першої інстанції: Арсірій Р.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Єгорової Н.М.,

суддів - Губської Л.В., Федотова І.В.,

при секретарі - Казюк Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Софікор" до Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2019 року ТОВ Софікор звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної фіскальної служби України, в якому просить суд:

- визнати протиправними та скасувати рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації : № 1012850/39932481 від 04 грудня 2018 року, № 1012852/39932481 від 04 грудня 2018 року, № 1002442/39932481 від 27 листопада 2018 року, № 1012853/39932481 від 04 грудня 2018 року, № 1012851/39932481 від 04 грудня 2018 року, № 1051551/39932481 від 15 січня 2019 року, № 1051553/39932481 від 15 січня 2019 року, № 1051554/39932481 від 15 січня 2019 року, № 1051552/39932481 від 15 січня 2019 року.

- зобов`язати Державну фіскальну службу України зареєструвати податкові накладні: № 1 від 09 листопада 2018 року, № 2 від 12 листопада 2018 року, № 3 від 13 листопада 2018 року, № 4 від 05 листопада 2018 року, № 5 від 15 листопада 2018 року, № 6 від 15 листопада 2018 року, № 13 від 23 листопада 2018 року, № 14 від 23 листопада 2018 року, № 16 від 27 листопада 2018 року, видані Товариством з обмеженою відповідальністю Софікор в Єдиному державному реєстрі податкових накладних.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 березня 2020 року позов задоволено повністю. При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що підставою для зупинення реєстрації податкових накладних слугували критерії ризиковості, визначені виключно листом ДФС від 21 березня 2018 року № 959/99-99-07-18. При цьому зазначив, що листи міністерств, інших органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами у розумінні статті 117 Конституції України, а відтак, не є джерелом права відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України. Підкреслив, що задоволення позовної вимоги про зобов`язання зареєструвати в ЄРПН податкові накладні подані позивачем, датою її фактичного надходження є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, особа, яка не брала участь у розгляді справи - Головне управління ДПС у м. Києві подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Свої доводи обгрунтовує тим, що оскаржувані рішення ГУ ДФС у м. Києві прийняті у зв`язку із ненаданням позивачем копій документів достатніх для прийняття про реєстрацію податкової накладної.

У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, Відповідно до приписів п.201.10 Податкового кодексу України ТОВ "Софікор" було складено податкові накладні :

20 листопада 2018 року - № 1 від 09 листопада 2018 року на суму 9 850,00 грн, в тому числі ПДВ 1 641,67грн:

20 листопада 2018 року - № 2 від 12 листопада 2018 року на суму 40 000,00 грн, в тому числі ПДВ 6 666,67 грн;

20 листопада 2018 року - № 3 від 13 листопада 2018 року на суму 658 537,02грн, в тому числі ПДВ 109 756,17 грн;

20 листопада 2018 року - № 4 від 05 листопада 2018 року на суму 3 190,01 грн, в тому числі ПДВ 531,67 грн;

20 листопада 2018 року -№ 5 від 15 листопада 2018 року на суму 4 800,00 грн, в тому числі ПДВ 800,00 грн;

20 листопада 2018 року - № 6 від 15 листопада 2018 року на суму 12 440,00 грн, в тому числі ПДВ 2 073,33 грн;

13 грудня 2018 року - № 13 від 23 листопада 2018 року на суму 60 000,00 грн, в тому числі ПДВ 10 000,00 грн;

05 грудня 2018 року - № 14 від 23 листопада 2018 року на суму 50 000,00 грн, в тому числі ПДВ 8 333,33 грн;

13 грудня 2018 року - № 16 від 27 листопада 2018 року на суму 80 000,00 грн, в тому числі ПДВ 13 333,33 грн.

Згідно отриманих квитанцій про реєстрацію ПН в ЄРПН, податкові накладні прийнято, але їх реєстрація зупинена.

Зокрема, відповідно до зазначених Квитанцій, Товариством отримано інформацію щодо зупинення реєстрації податкових накладних на підставі п.1.6 Критеріїв ризикованості платника податків та одночасно запропоновано позивачу надати пояснення та документи на їх підтвердження, достатні для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної.

Як наслідок, позивачем направлено пояснення та первинні документи в сканованому вигляді, на підтвердження реальності здійснення операцій, на підставі яких були виписані ПН.

Втім, поданих позивачем пояснень та документів на їх підтвердження контролюючим органом прийнято до уваги не було, внаслідок чого рішеннями комісії від 04 грудня 2018 року № 1012850/39932481 було відмовлено у реєстрації податкової накладної № 1 від 09 листопада 2018 року; рішенням від 04 грудня 2018 року № 1012852/39932481 було відмовлено у реєстрації податкової накладної № 2 від 12 листопада 2018 року; рішенням від 27 листопада 2018 року № 1002442/39932481 було відмовлено у реєстрації податкової накладної № 3 від 13 листопада 2018 року; рішенням від 04 грудня 2018 року № 1012853/39932481 було відмовлено у реєстрації податкової накладної № 4 від 05 листопада 2018 року; рішенням від 04 грудня 2018 року № 1012851/39932481 було відмовлено у реєстрації податкової накладної № 5 від 15 листопада 2018 року; рішенням від 15 січня 2019 року № 1051551/39932481 було відмовлено у реєстрації податкової накладної № 6 від 15 листопада 2018 року; рішенням від 15 січня 2019 року № 1051553/39932481 було відмовлено у реєстрації податкової накладної № 13 від 23 листопада 2018 року; рішенням від 15 січня 2019 року № 1051554/39932481 було відмовлено у реєстрації податкової накладної № 14 від 23 листопада 2018 року; рішенням від 15 січня 2019 року № 1051552/39932481 було відмовлено у реєстрації податкової накладної № 16 від 27 листопада 2018 року.

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що з метою ефективного, повного та належного захисту порушених прав позивача, необхідно захистити порушені права позивача шляхом визнання протиправними та скасування оскаржуваних рішень комісії, яка приймає рішення про реєстрацію ПН/РК в ЄРПН або відмову в такій реєстрації та зобов`язати ДФС України вчинити дії щодо реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, податкових накладних датою доставки до ДФС України, які вказані в Квитанціях про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Разом з тим, розглядаючи даний спір по суті у даному суб`єктному складі учасників справи, суд першої інстанції не врахував наступного.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Якщо надіслані податкові накладні/розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених пунктом 201.1 цієї статті та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування відповідно до пункту 201.16 цієї статті, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді або зупинення їх реєстрації із зазначенням причин.

Помилки в реквізитах, визначених пунктом 201.1 цієї статті (крім коду товару згідно з УКТ ЗЕД), які не заважають ідентифікувати здійснену операцію, її зміст (товар/послугу, що постачаються), період, сторони та суму податкових зобов`язань, не можуть бути причиною неприйняття податкових накладних у електронному вигляді.

Квитанція про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування надсилається одночасно продавцю та покупцю платнику податку.

Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

Відповідно до п. 2 Поряду № 1246 податкова накладна - це електронний документ, який складається платником податку на додану вартість (далі платник податку) відповідно до вимог Податкового кодексу України (далі - Кодекс) в електронній формі у затвердженому в установленому порядку форматі (стандарті) та надсилається для реєстрації.

Згідно п. 12 Порядку № 1246 після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДФС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки: відповідності податкової накладної та/або розрахунку коригування затвердженому формату (стандарту); чинності електронного цифрового підпису, порядку його накладення та наявності права підписання посадовою особою платника податку таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; реєстрації особи, що надіслала на реєстрацію податкову накладну та/або розрахунок коригування, платником податку на момент складення та реєстрації таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; дотримання вимог, установлених пунктом 192.1 статті 192 та пунктом 201.10 статті 201 Кодексу; наявності помилок під час заповнення обов`язкових реквізитів відповідно до пункту 201.1 статті 201 Кодексу; наявності суми податку на додану вартість відповідно до пунктів 200-1.3 і 200-1.9 статті 200-1 Кодексу (для податкових накладних та/або розрахунків коригування, що реєструються після 1 липня 2015 року); наявності в Реєстрі відомостей, що містяться у податковій накладній, яка коригується; факту реєстрації/зупинення реєстрації/відмови в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування з такими ж реквізитами; наявності підстав для зупинення реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування; дотримання вимог Законів України Про електронний цифровий підпис , ;Про електронні документи та електронний документообіг та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку.

Пунктом 13 Порядку № 1246 передбачено, що за результатами перевірок, визначених п. 12 цього Порядку, формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування. Дане положення кореспондує п. 201.16 ст. 201 ПК України.

Приписи п. п. 18 - 20 Порядку № 117 визначають, що письмові пояснення та копії документів, подані платником податку до контролюючого органу відповідно до пункту 15 цього Порядку, розглядаються комісіями контролюючих органів.

Комісії контролюючих органів складаються з комісій регіонального рівня (комісії головних управлінь ДФС в областях, м. Києві та Офісу великих платників ДФС) та комісії центрального рівня (ДФС).

Зазначені комісії приймають рішення про: реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі; відмову у реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі.

Отже, повноваженнями з прийняття рішення про реєстрацію розрахунку коригування в Реєстрі наділені як комісії головних управлінь ДФС в областях, місті Києві, так і комісії центрального рівня - ДФС.

Так, в ході апеляційного перегляду справи судовою колегією встановлено, що оскаржувані рішення про відмову ТОВ Софікор у реєстрації податкових накладних № 1 від 09 листопада 2018 року, № 2 від 12 листопада 2018 року, № 3 від 13 листопада 2018 року, № 4 від 05 листопада 2018 року, № 5 від 15 листопада 2018 року, № 6 від 15 листопада 2018 року, № 13 від 23 листопада 2018 року, № 14 від 23 листопада 2018 року, № 16 від 27 листопада 2018 року в Єдиному реєстрі податкових накладних прийнято комісією Головного управління ДФС у м. Києві, а не, як помилково вказав позивач, - ДФС України. Попри те, що у тексті самого рішення відсутні відомості про те, яка саме комісія його приймала, судова колегія вважає за необхідне звернути увагу, що повідомлення про подання пояснень та копій документів направлялася платником податків саме до ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві. Тобто, розгляд питання щодо реєстрації/відмови у реєстрації вказаних вище податкових накладних здійснювався саме комісією регіонального рівня.

Крім того, на те, що прийняття рішень № 1012850/39932481 від 04 грудня 2018 року, № 1012852/39932481 від 04 грудня 2018 року, № 1002442/39932481 від 27 листопада 2018 року, № 1012853/39932481 від 04 грудня 2018 року, № 1012851/39932481 від 04 грудня 2018 року, № 1051551/39932481 від 15 січня 2019 року, № 1051553/39932481 від 15 січня 2019 року, № 1051554/39932481 від 15 січня 2019 року, № 1051552/39932481 від 15 січня 2019 року здійснювалося саме комісією регіонального рівня (у даному випадку комісією Головного управління ДФС у м. Києві) вказує також і те, що в силу положень п. 25 Порядку № 1165 лише до компетенції комісії центрального рівня належить розгляд скарг на рішення комісій регіонального рівня про відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі. Відтак, користуючись правом адміністративного оскарження зазначених рішень комісії, позивач повинен був бути обізнаний про те, що спірний індивідуальний акт прийнятий саме Головним управлінням ДФС у м. Києві.

Вказане, також, підтверджується самим контролюючим органом - Головним управлінням ДПС у м. Києві, у тексті поданої апеляційної скарги на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 березня 2020 року.

Таким чином, визначений ТОВ Софікор у межах даної справи відповідач - ДФС України, не є належним відповідачем у розумінні положень чинного процесуального закону щодо оскарження рішень про відмову у реєстрації податкових накладних № 1 від 09 листопада 2018 року, № 2 від 12 листопада 2018 року, № 3 від 13 листопада 2018 року, № 4 від 05 листопада 2018 року, № 5 від 15 листопада 2018 року, № 6 від 15 листопада 2018 року, № 13 від 23 листопада 2018 року, № 14 від 23 листопада 2018 року, № 16 від 27 листопада 2018 року, в Єдиному реєстрі податкових накладних.

У контексті наведеного судова колегія вважає за необхідне звернути увагу на те, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду.

Однак, під час розгляду справи суд першої інстанції, встановивши, що після зупинення реєстрації податкової накладної пояснення і копії докусентів направлялися ТОВ Софікор до ДПІ Шевченківського району Головного управління ДФС у м. Києві, а не до ДФС України, а у межах даної справи мало місце оскарження в адміністративному порядку спірного рішення про відмову у реєстрації податкової накладної, не врахував, що у цій справі позивач звернувся до неналежного відповідача щодо частини позовних вимог та не допустив його залучення, що мало своїм наслідком порушення норм процесуального законодавства.

Наведена позиція відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 28 листопада 2019 року у справі № 826/12172/18.

Згідно ч. 3 ст. 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.

За привалами ч. 7 ст. 48 КАС України заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.

Викладене, у свою чергу, свідчить, що заміна первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем належить до повноважень суду першої інстанції. Іншого процесуальним законодавством не передбачено. Відтак, суд апеляційної інстанції на стадії апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, як було підкреслено вище, позбавлений можливості виправити наведену помилку, а тому приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позову з підстав, що від заявлений до неналежного відповідача.

При цьому, судова колегія вважає за необхідне наголосити на тому, що відмова у задоволенні адміністративного позову, заявленого до неналежного відповідача, враховуючи неможливість його заміни на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку, не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з тим самим позовом, проте, вже до належного відповідача.

Аналогічний за змістом правовий висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 336/2138/17 (2-а/336/223/2017), від 26 червня 2019 року у справі № 303/3794/17, від 09 серпня 2019 року у справі № 821/2089/17, від 09 жовтня 2019 року у справі № 456/2935/15-а, від 30 вересня 2019 року у справі № 819/940/18 та від 31 жовтня 2019 року у справі № 826/17241/16.

Таким чином, зважаючи на встановлені вище обставини звернення ТОВ Софікор до суду із позовом до неналежного відповідача в частині вимог про скасування рішення про відмову у реєстрації податкової накладної, що було залишено поза увагою Окружного адміністративного суду міста Києва та мало своїм наслідком розгляд справи по суті без урахування належного суб`єктного складу сторін, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

При цьому судова колегія вважає за необхідне звернути увагу, що оскільки позовні вимоги в частині скасування рішення про відмову у реєстрації податкової накладної заявлені до неналежного відповідача, а існування такого рішення є перешкодою для реєстрації відповідної накладної ДФС України, то є передчасними висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про зобов`язання відповідача вчинити дії.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при ухваленні рішення неправильно застосував норми матеріального права, що стало підставою для неправильного вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду - скасувати.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 березня 2020 року - скасувати.

Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Софікор" до Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії - відмовити повністю.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Н.М. Єгорова

Судді Л.В. Губська

І.В. Федотов

Повний текст постанови складено 16 листопада 2020 року.