Постанова

від 11.11.2020 по справі 654/223/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

11 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 654/223/18-ц

провадження № 61-9230св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , як правонаступники ОСОБА_5 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну

скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 - на постанову Херсонського апеляційного суду від 13 травня 2020 року у складі колегії суддів: Приходько Л. А., Вейтас І. В., Бугрика В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним та витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його

батько ОСОБА_7 , який за життя побудував житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_1 . Він як спадкоємець першої черги за законом прийняв спадщину у встановленому законом порядку, оскільки вчасно звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, проте свідоцтво про право на спадщину не отримав у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів, які б підтверджували належність спадкодавцю вищевказаного житлового будинку.

Разом з тим, йому стало відомо, що рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 12 грудня 2011 року у справі № 2-1585/111 право власності на вищевказаний будинок з господарсько-побутовими будівлями та спорудами було визнано за набувальною давністю за ОСОБА_5 .

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 13 грудня 2017 року його апеляційну скаргу задоволено, а вищевказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено за необґрунтованістю.

Проте, у період чинності рішення суду першої інстанції від 12 грудня

2011 року ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 12 червня 2012 року відчужила вищевказаний житловий будинок своїй онуці -

ОСОБА_2 , чим порушила його право на спадкове майно, а тому вона не може вважатися добросовісним набувачем.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати договір дарування від 12 червня 2012 року, укладений між ОСОБА_5 і

ОСОБА_2 , недійсним та витребувати у останньої на його користь будинок і земельну ділянку, розміщені по АДРЕСА_1 , оскільки земельна ділянка надавалася його батьку

у безстрокове користування для будівництва житлового будинку.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області

від 10 квітня 2018 року у складі судді Охтень А. А. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано недоведеністю тієї обставини, що нерухоме майно, яке є предметом оспореного договору дарування, належало спадкодавцю та увійшло до складу спадщини, що не дає підстав для висновку про порушення таким правочином прав та інтересів позивача.

Постановою апеляційного суду Херсонської області від 11 вересня

2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 10 квітня

2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано договір дарування житлового будинку, укладеного

12 червня 2012 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , недійсним. Витребувано у ОСОБА_2 житловий будинок по

АДРЕСА_1 , забудовником якого був ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 травня 2019 року касаційну скаргу

ОСОБА_2 задоволено. Постанову апеляційного суду Херсонської області від 11 вересня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-45888св18).

Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року залучено до участі у справі, як правонаступників померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Херсонського апеляційного суду від 13 травня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 10 квітня

2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Витребувано у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 житловий будинок літ. А , житловою площею 16,3 кв. м, загальною

площею 43,0 кв. м, разом з туалетом літ. Б , помпою № 1, огорожею № 2, 3, які розташовані по АДРЕСА_1 , забудовником якого був ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив із того, що спадкодавцем - ОСОБА_7 було розпочато будівництво за наявності необхідних дозвільних документів. У зв`язку з тим, що закінчений будівництвом будинок не було введено до експлуатації, до позивача, як спадкоємця першої черги за законом після смерті ОСОБА_7 , перейшло право останнього, як забудовника, на оформлення вказаного жилого будинку. Разом з тим, визначаючи обсяг спадкового майна, а саме, яка площа будинку та які конкретні господарські споруди увійшли до складу спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 , зважаючи

на те, що мали місце реконструкція та поліпшення майна за рахунок ОСОБА_5 , яка була власником житлового будинку з 2011 року, та ОСОБА_2 , яка стала набувачем цього будинку з 12 червня 2012 року, апеляційний суд, оцінивши висновки судових будівельно-технічних експертиз, проведених на замовлення сторін у справі, у сукупності та взаємозв`язку з іншими доказами, поданими сторонами, дійшов висновку, що до складу спадкової маси після смерті спадкодавця увійшли житловий будинок літ. А , загальною площею 43,0 кв. м, туалет літ. Б , помпа № 1, огорожа № 2, 3, які розташовані по АДРЕСА_1 .

Оскільки визнання недійсним договору дарування, вчиненого після рішення суду, ухваленого щодо спірного майна, але у подальшому скасованого,

є неналежним способом захисту прав позивача, який не є стороною цього правочину, апеляційний суд відмовив у задоволенні позовних вимог в цій частині. Разом з тим, вимоги щодо витребування від добросовісного набувача, ОСОБА_2 , яка набула майно безвідплатно не безпосередньо

у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати, апеляційний

суд задовольнив з підстав, передбачених частиною третьою статті 388 ЦК України.

При цьому апеляційний суд зазначив, що здійснені добросовісним набувачем ОСОБА_2 суттєві поліпшення майна не перешкоджають витребуванню майна у порядку, визначеному статтею 388 ЦК України, але лише того, що було об 'єктом спадкування, проте вимог згідно з частиною четвертою статті 390 ЦК України про залишення поліпшення майна добросовісному набувачу не заявлялося.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідачі судове рішення апеляційного суду не оскаржили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової

палати Касаційного цивільного суду від 18 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали

з Голопристанського районного суду Херсонської області.

У серпні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним та витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 - мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку щодо характеристик спірного домоволодіння для витребування, а саме те, що підлягає витребуванню лише житловий будинок літ. А з частиною надбудов, розташовані по АДРЕСА_1 , забудовником якого був ОСОБА_7 , який помер

ІНФОРМАЦІЯ_1 . Так, суд апеляційної інстанції взяв за основу висновок судової будівельно-технічної експертизи від 18 грудня 2019 року № 44, виготовлений на замовлення ОСОБА_2 , згідно з яким дані про рік побудови спірного житлового будинку та внутрішньодворових споруд, що містяться

у технічному паспорті, виготовленому 24 травня 2016 року, суперечать відомостям, що містяться в інвентарній справі. Ця обставина не відповідає матеріалам справи, так як спростовується поясненнями самого експерта, яка складала вищевказаний висновок судової будівельно-технічної експертизи від 18 грудня 2019 року, а саме те, що підтвердженням року побудови складових спірного домоволодіння є технічний паспорт бюро технічної інвентаризації від 2016 року. Водночас суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що вказаний технічний паспорт був виконаний саме на замовлення ОСОБА_2 , якою було надано усю повну інформацію щодо будівель та споруд, у тому числі використаних матеріалів та років побудови. Разом з тим, у цьому технічному паспорті відсутні будь-які застереження щодо наявності самочинних будівель, будівництва та реконструкцій спірного домоволодіння. Апеляційний суд керувався технічними характеристиками, наведеними в оцінювальному акті житлового будинку від 04 серпня 2011 року, згідно з яким домоволодіння складалось

з житлового будинку літ А , прибудови літ. а , господарської будівлі (туалет) літ. Б , колодязь № 1, хвіртки № 2, огорожі № 3. Проте суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що станом на дату виготовлення цього суперечливого документа від серпня 2011 року рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 12 листопада 2011 року за позовом ОСОБА_5 про визнання права власності

за набувальною давністю на спірний житловий будинок ще не існувало. Водночас ОСОБА_1 , прийнявши спадщину після смерті у 2004 році

свого батька, також не звертався до бюро технічної інвентаризації для виготовлення будь-яких документів щодо спірного домоволодіння.

Таким чином, за виготовленням вказаних технічних документів до бюро технічної інвентаризації не звертався жоден із законних власників

спірного майна, проте бюро технічної інвентаризації виконало роботи із виготовлення технічної документації, які взяті за основу у висновку судової будівельно-технічної експертизи від 18 грудня 2019 року № 44, а також в оскаржуваній постанові апеляційного суду у якості доказів, підтвердження часткової відмови у задоволенні позову.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що постанова апеляційного

суду оскаржується частково, тобто лише в частині витребування майна. Отже, в іншій частині постанова апеляційного суду (відмова у визнанні договору дарування недійсним) у силу частини першої статті 400 ЦПК України у касаційному порядку не переглядається.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішення виконавчого комітету Голопристанської міської ради Херсонської області від 14 листопада 1973 року № 460 ОСОБА_7 виділено земельну ділянку площею 600 кв. м під будівництво житлового будинку розміром

АДРЕСА_2 .

Того ж дня укладено договір про надання ОСОБА_7 у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві приватної власності з числом кімнат від однієї до п`яти включно з наданням дозволу на виконання робіт (т. 1., а. с. 20-23).

Рішенням виконавчого комітету Голопристанської міської ради

від 15 вересня 1976 року ОСОБА_7 продовжено строк будівництва на один рік.

Відомостей стосовно закінчення будівництва будинку, введення його до експлуатації та оформлення на нього правовстановлюючих документів матеріали справи не містять.

За технічними характеристиками, наведеними у технічному паспорті, житловий будинок зведений у 1989 році має загальну площу 92,6 кв. м,

а житлову площу - 28,8 кв. м, господарські споруди, окрім сараю літ. В , значаться як гараж літ. Б , туалет-душ літ. Г .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер (т. 1., а. с. 82).

ОСОБА_1 , позивач у справі, є сином померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 та вчасно звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, внаслідок чого нотаріусом було заведено спадкову справу (т. 1., а. с. 79-87).

Спадкові права ОСОБА_1 у встановленому законом порядку

не оформлені, оскільки позивачем не надано суду належних доказів того, що житловий будинок АДРЕСА_1 належав померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 .

Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області

від 12 листопада 2011 року у справі 2-1585/11 позов ОСОБА_5 до Голопристанської міської ради Голопристанського району Херсонської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю задоволено. Визнано за ОСОБА_5 право власності

за набувальною давністю на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями та спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 оскаржив вказане рішення місцевого суду в апеляційному порядку й рішенням апеляційного суду Херсонської області від 13 грудня

2017 року його апеляційну скаргу задоволено, а рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 12 листопада 2011 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено за необґрунтованістю (т. 1., а. с. 6-9).

У період чинності рішення суду першої інстанції ОСОБА_5 подарувала будинок по АДРЕСА_1 своїй онуці - ОСОБА_2 , уклавши 12 червня 2012 року договір дарування (т. 1., а. с. 10-12).

У розділі 1.3 договору за описом предмета дарування є житловий будинок літ. А , житловою площею 16,3 кв. м, загальною площею 43 кв. м, та господарські споруди: туалет літ. Б , огорожа № 2, 3.

За наявними матеріалами технічної документації на садибний (індивідуальний будинок), складеними станом на 24 травня 2016 року,

на земельній ділянці у 1989 році зведений житловий будинок, загальною площею 90,2 кв. м, а також зведені у 1990 році помпа і огорожа, та

у 1991 році зведені гараж, сарай, туалет-душ.

Зі змісту технічного паспорту, виданого 24 травня 2014 року, новому набувачеві - ОСОБА_2 , домоволодіння складається із житлового будинку, розміри якого не співпадають із тими, що були зазначені у дозвільних документах, наданих забудовнику ОСОБА_7 , а також додаткові господарські споруди: гараж, туалет-душ, помпа, однак відомості про прийняття рішення уповноваженого органу для внесення їх у технічну документацію матеріали справи не містять.

За технічними характеристиками, наведеними в оцінювальному акті житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , від 04 серпня 2011 року: житловий будинок літ. А (рік введення до експлуатації 1994) має зовнішні розміри 7.6х5.0 м та загальну площу 38 кв. м, прибудова літ. а (рік введення до експлуатації 1995) має зовнішні розміри 3.4х5.0 м та загальну площу 17 кв. м, всього житловий будинок, згідно експлікації внутрішніх площ має загальну площу 43 кв. м, а житлову площу 16,3 кв. м. Крім того, за вказаною адресою розташовані господарські споруди: вбиральня літ. Б (рік введення до експлуатації 1996), колонка питна № 1 (рік введення до експлуатації 1995), хвіртка № 2 (рік введення до експлуатації 1995), огорожа № 3 (рік введення до експлуатації 1994).

Згідно з письмового повідомлення Голопристанської філії комунального підприємства Херсонське бюро технічної інвентаризації Херсонської обласної ради від 11 травня 2017 року інвентаризація житлового будинку, побудованого ОСОБА_7 по АДРЕСА_1 проведена у 1985 році. На підставі наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва і житлово-комунального господарства України від 08 січня 2013 року споруди, зведені до 05 серпня 1992 року не потребують введення до експлуатації.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення

від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 - підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду частково не відповідає.

Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 ,апеляційний суд виходив

із того, що він, як спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно ще до часу його державної реєстрації, має право витребувати це майно

від його добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною третьою статті 388 ЦК України, оскільки вказане майно вибуло із володіння спадкоємця поза його волею, але лише те майно, що увійшло до складу спадщини.

Відповідно до положень статей 317, 319, 321 ЦК України право

власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо

володіння, користування і розпорядження майном. Власник майна володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Зазначене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду

України, які викладені у постановах: від 24 червня 2015 року № 6-251цс15, від 21 грудня 2016 року № 6-2233цс16.

Вимоги щодо витребування від добросовісного набувача, ОСОБА_2 , яка набула майно безвідплатно не безпосередньо у власника, а в особи яка

не мала права його відчужувати, апеляційний суд правильно задовольнив

з підстав, передбачених частиною третьою статті 388 ЦК України.

Проте, Верховний Суд не погоджується із висновками апеляційного суду щодо обсягу майна, яке підлягає витребуванню від ОСОБА_2 , так як суд не врахував правових наслідків, які випливають зі скасуванням рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 12 листопада 2011 року у справі 2-1585/11, яким було визнано за набувальною давністю право власності на спірний житловий будинок за ОСОБА_5 , яка

у період чинності цього рішення суду, а саме 12 червня 2012 року,

за договором дарування відчужила цей будинок ОСОБА_2 , оскільки

зі скасуванням рішення суду втрачаються ті правові наслідки, які з нього випливають .

Тобто апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_2 стала набувачем спірного нерухомого майна, в якому незаконно та без належних правових підстав здійснила реконструкцію і поліпшення.

Верховний Суд вважає, що право законного власника, яким є ОСОБА_1 , підлягає захисту незалежно від здійсненої добудови чи реконструкції майна незаконним набувачем.

Згідно з частинами першою та другою статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, зі змісту статті 331 ЦК України Верховний Суд робить висновок про те, що новоствореним є майно, яке є новозбудованим. Тому, якщо набувачем жодного нового майна не створювалося, то добудова, реконструкція

з прив`язкою до вже існуючого нерухомого майна, з використанням його функціональних елементів, не є іншим об`єктом нерухомості.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд України у постанові

від 06 липня 2016 року № 6-1213цс16, а також Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 10 травня 2018 року у справі № 29/5005/6381/2011.

Отже, вимоги ОСОБА_1 щодо витребування у ОСОБА_2 житлового будинку і земельної ділянки, що розташовані по АДРЕСА_1 , є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю, оскільки ОСОБА_2 здійснила реконструкцію

і поліпшення цього майна без належних правових підстав.

Водночас за змістом частин третьої, четвертої статті 390 ЦК України добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів.

Добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

Зважаючи на особливості принципів диспозитивності та змагальності

у цивільному процесі України, у цій справі неможливо вирішити питання щодо належної компенсації кінцевому набувачу, так як ОСОБА_2 розпорядилися своїми процесуальними правами, не заявила відповідні зустрічні позовні вимоги, а суд не має можливості розглянути

не ініційовані сторонами питання та самостійно збирати докази для встановлення розміру означеної компенсації.

Верховний Суд звертає увагу на те, що ЦК України визначає механізм повного відшкодування заподіяних кінцевому набувачу збитків. Так,

з урахуванням положень частин третьої і четвертої статті 390 ЦК України кінцевий набувач, ОСОБА_2 , яка не заявила зустрічні позовні вимоги, може заявити до власника спірного нерухомого майна позов про відшкодування здійснених з часу, з якого власникові належить право

на його повернення, необхідних витрат на утримання та збереження витребуваного майна, а у разі здійснення поліпшень цього майна, які не можна відокремити від нього без завдання йому шкоди, - позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість спірного нерухомого майна.

Зазначені правові висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 07 вересня 2016 року, провадження № 6-389цс16, та Великої Палати Верховного Суду, яка викладена

у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, провадження № 14-376цс18.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повністю, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню у частині витребування у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 житлового будинку

літ. А , житловою площею 16,3 кв. м, загальною площею 43,0 кв. м, разом

з туалетом літ. Б , помпою № 1, огорожею № 2, 3, що по

АДРЕСА_1 , з ухваленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 у цій частині повністю та витребування

у ОСОБА_2 житлового будинку і земельної ділянки, що розміщені по

АДРЕСА_1 .

Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 - задовольнити частково.

Постанову Херсонського апеляційного суду від 13 травня 2020 року

в частині часткового задоволення позову ОСОБА_1 та витребування у ОСОБА_2 на його користь житлового будинку літ. А , житловою площею 16,3 кв. м, загальною площею 43,0 кв. м, разом з туалетом літ. Б , помпою № 1, огорожею № 2 , 3, розташованих

по АДРЕСА_1 , забудовником якого був ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , скасувати.

Витребувати у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 житловий будинок і земельну ділянку, розташовані по

АДРЕСА_1 .

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець