Рішення

від 04.11.2020 по справі 520/15257/17

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

Справа № 520/15257/17

Провадження № 2/947/1004/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.11.2020 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Калініченко Л.В.

при секретарі Кириковій О.О.,

за участі:

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

ОСОБА_2 , ОСОБА_8 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору -

Одеська міська рада,

про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення,

витребування майна з чужого незаконного володіння,

скасування реєстрації права власності,

ВСТАНОВИВ:

12 грудня 2017 року до Київського районного суду міста Одеси надійшла позовна заява Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , третя особа. яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Одеська міська рада, про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення, витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування реєстрації права власності, в якій позивач просить суд:

- усунути перешкоди у користуванні майном шляхом виселення ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 з нежитлового приміщення цокольного поверху, загальною площею 351,7 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради, в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради;

- витребувати у ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 нежитлове приміщення цокольного поверху за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 351,7 кв.м., на користь територіальної громади м. Одеси, в особі Одеської міської ради, в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради;

- визначити порядок виконання судового рішення, вказавши, що воно є підставою для скасування органами державної реєстрації права власності реєстрації права власності ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 на нежитлове приміщення цокольного поверху за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 341,8 кв.м., та є підставою для реєстрації права власності за територіальною громадою м. Одеси на вказані нежилі приміщення підвалу.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що територіальні громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради належить на праві власності нежитлове приміщення цокольного поверху, загальною площею 341,8 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майноза реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 173237251101 з якого вбачається, що територіальна громада м. Одеси є власником на підставісвідоцтва про право власності виконавчого комітету Одеської міської ради від 07.12.2007 р..серії НОМЕР_1 , зареєстрованим в реєстрі прав власності на нерухоме майно 17.12.2007 р., реєстраційний номер 17085941.

Однак, в ході проведення інвентаризації об`єктів комунальної власності Департаменту стало відомо, що вказане нежитлове приміщення цокольного поверху, загальною площею 341,8 кв.м., поза волею власника - територіальної громади в особі Одеської міської ради - вибуло з комунальної власності.

Як стверджує позивач, за суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_9 на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси по справі 9/138-07-3618 від 16.05.2007 року було визнано право власності на вказані приміщення.

В подальшому, суб`єкт підприємницької діяльності ОСОБА_9 продав спірні приміщення, та на цей час зазначене нежитлове приміщення належить, зокрема:

- ОСОБА_6 , з розміром часток 1/20 та 1/25, на підставі договорів дарування від 12.04.2013 року, посвідчених приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального кругу Чередниченко Г.А., зареєстрованих в реєстрі за №313, №317;

- ОСОБА_7 , з часткою 1/20, на підставі договору купівлі-продажу від 11.12.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гур`яновою Л.Г., зареєстрованого в реєстрі за №2309;

- ОСОБА_8 , з часткою 40/100, на підставі договору купівлі-продажу від 20.12.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гур`яновою Л.Г., зареєстрованого в реєстрі за №2441;

- ОСОБА_2 ,, з часткою 46/100, на підставі договору купівлі-продажу від 15 квітня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гур`яновою Л.Г., зареєстрованого в реєстрі за №1278.

На підставі викладеного, оскільки позивач є належним власником вказаних нежитлових приміщень, які вибули з його власності поза волею, позивач вимушений звернутись до суду з цим позовом.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 13 грудня 2017 року на підставі вищевказаного позову відкрито провадження по справі та призначено дату, час і місце проведення попереднього судового засідання.

Надалі, 15 грудня 2017 року набув чинності Закон України № 6232 Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів .

Пунктом 9 частини 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції 15 грудня 2017 року зазначено, що справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На підставі викладеного, судом було ухвалено продовжити розгляд справи в порядку загального позовного провадження у підготовчому судовому засіданні.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 19.06.2018 року забезпечено докази по цивільній справі №520/15257/17, а саме витребувано з Комунального підприємства ЖКС Вузівський оригінали документів щодо передачі будинку за адресою: АДРЕСА_2 :

- оригінал акту прийому-передачі житлового фонду в АДРЕСА_2 , з балансу південного регіонального Управління Державної Прикордонної Служби України, відділу будівництва та розквартирування південного регіонального управління ДПС України на баланс КП ДЕЗ Вузівське від 01 жовтня 2003 pоку;

- оригінал Авізо №10 від 01 жовтня 2003 pоку;

- належним чином завірену копію розрахунку вартості житлового будинку по АДРЕСА_2 ;

- оригінал акту приймання-передачі 160 квартирного житлового будинку з інженерними мережами тепло, водо, електропостачання, водовідведення, трансформаторної підстанції, насосної станції, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 в комунальну власність територіальної громади м. Одеси від 10.09.2003 р. (додаток до рішення Виконкому Одеської міської ради від 10.09.2003 р. № 500);

- належним чином завірену копію розпорядження Одеського міського голови від 02.10.2003 p. № 1215-01р. Про передачу жилого будинку та інженерних мереж, об`єктів житлово-комунального призначення, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 .

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 11.10.2018 року забезпечено докази по цивільній справі №520/15257/17, витребувано з Департаменту архівної справи та діловодства Одеської міської ради примірник акту приймання-передачі 160 квартирного житлового будинку з інженерними мережами тепло, водо, електропостачання, водовідведення, трансформаторної підстанції, насосної станції, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 , в комунальну власність територіальної громади міста Одеси від 10 вересня 2003 року, який є додатком до рішення Виконкому Одеської міської ради від 10 вересня 2003 року за №500.

20.12.2018 року на виконання казаної ухвали суду, до суду надійшли з Департаменту архівної справи та діловодства Одеської міської ради витребувані документи.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 15.02.2019 року призначено по справі судово-технічну експертизу, проведення якої доручено експертам Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, на час проведення якої провадження по справі зупинено.

09.04.2019 року до суду надійшло клопотання судового експерта про надання додаткових доказів для проведення призначеного ухвалою суду від 15.02.2019 року дослідження, а також надання згоди на микровирізки штрихів печатного тексту та вирізки паперу оригіналів досліджуваних документів.

Враховуючи вказані обставини, що дане питання розглядається судом у відкритому судовому засіданні за участі сторін по справі, а провадження по справі зупинено, матеріали цивільної справи перебувають в Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України на проведенні судової будівельно-технічної експертизи, Київським районним судом міста Одеси 16 квітня 2019 року було надіслано лист на зазначену експертну установу з вимого повернути матеріали цивільної справи №520/15257/17 до Київського районного суду міста Одеси без проведення судово-технічної експертизи, призначеної згідно з ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 15.02.2019 року, для розгляду клопотання про надання додаткових доказів та надання згоди на часткове знищення об`єкту експертизи.

04 червня 2019 року до Київського районного суду міста Одеси на зазначений запит суду надійшли матеріали цивільної справи №520/15257/17.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 04.06.2019 року поновлено провадження по справі.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 10.09.2019року направлено експертам Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України матеріали цивільної справи №520/15257/17, для виконання ухвали Київського районного суду м. Одеси від 15 лютого 2019 року, а саме проведення судово-технічної експертизи.

03 грудня 2019 року до суду з Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України надійшов висновок експерта №19-6323 судово-технічної експертизи документів за матеріалами справи №520/15257/17 від 26.11.2019 року, без спрямування матеріалів справи.

Станом на лютий 2020 року матеріали цивільної справи до суду повернуті не було, у зв`язку з чим, судом 04.02.2020 року було направлено запит до експертної установи з зобов`язанням надати інформації щодо неповернення до суду матеріалів цивільної справи №520/15257/17.

12.03.2020 року до суду надійшли матеріали цивільної справи №520/15257/17, разом з висновком експерта №19-6324/6325 криміналістичної експертизи матеріалів документів за матеріалами цивільної справи №520/15257/17 від 11.02.2020 року.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 13.03.2020 року поновлено провадження по справі.

01.07.2020 року судом було ухвалено закрити підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Представник позивача - ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила суд задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечував проти задоволенні позовних вимог, з підстав безпідставності.

Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 в судовому засіданні також заперечував проти задоволення позову, посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність заявлених вимог.

Інші учасники процесу у судове засідання не з`явились, про дату, час і місце проведення якого повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до ч.1 ст.223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У даному випадку судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України Про доступ до судових рішень , усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України Про доступ до судових рішень , для доступу до судових рішень загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Враховуючи наведене, суд зазначає, що учасники процесу не були позбавлені права та можливості ознайомитись та отримати повну інформацію щодо руху справи та дати судового засідання на веб-сторінці офіційного веб-порталу судової влади України за адресою: http://court.gov.ua/.

У зв`язку з цим, суд також звертається до практики Європейського суду з прав людини, зокрема, принципу mutatis mutandis до висновку ЄСПЛ у рішенні від 03.04.2008 у справі Пономарьов проти України (п. 41) стосовно того, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Судом також враховується, що відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі „Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги, що провадження у справі було відкрито ще 13.12.2017 року, судом було ухвалено провести розгляд справи в судовому засіданні 04 листопада 2020 року за наявною явкою сторін по справі.

Заслухавши пояснення представників сторін по справі, дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позов не підлягаючим до задоволення, з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідачі є співвласниками вбудованих нежилих приміщень цокольного поверху, загальною площею 351,7 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер 19621969, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 40289451101.

У відповідності до наданої до суду інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомості за №103693399 від 14.11.2017 року судом встановлено, що станом на 14.11.2017 року:

- відповідачеві ОСОБА_6 належить 1/20 та 1/25 частки вказаного нерухомого майна, на підставі договорів дарування від 12.04.2013 року, посвідчених приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального кругу Чередниченко Г.А., зареєстрованих в реєстрі за №313, №317;

- відповідачеві ОСОБА_7 належить 1/20 частка, на підставі договору купівлі-продажу від 11.12.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гур`яновою Л.Г., зареєстрованого в реєстрі за №2309;

- відповідачеві ОСОБА_8 належить 40/100 часток, на підставі договору купівлі-продажу від 20.12.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гур`яновою Л.Г., зареєстрованого в реєстрі за №2441;

- відповідачеві ОСОБА_2 належить 46/100 часток, на підставі договору купівлі-продажу від 15 квітня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гур`яновою Л.Г., зареєстрованого в реєстрі за №1278.

Судом також встановлено, що територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради є власником нежилих приміщень цокольного поверху №516, загальною площею 341,8 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 , виданого 07 грудня 2007 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 20.09.2007 року за №1023.

На підставі зазначеного свідоцтва, 17.12.2007 року КП ОМБТІ та РОН було зареєстровано за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради право комунальної власності на вказані нежилі приміщення, номер запису №3363 в книзі 7ог-92, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно за №17085941 від 17.12.2007 року.

Позивач - Департамент комунальної власності Одеської міської ради, як виконавчий орган Одеської міської ради, який уповноважений на управління комунальної власності територіальної громади міста Одеси, звернувся до суду з цим позовом та стверджує, що територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради є належним власником зазначених нежилих приміщень цокольного поверху №516, загальною площею 341,8 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_2 , які є тим самим майном, яке зареєстровано на праві власності за відповідачами по справі, останні його набули у власність від особи, яка не мала право його відчужувати, зазначене майно вибуло з власності Одеської міської ради поза її волею, а відтак зазначені приміщення підлягають витребуванню у відповідачів на підставі ст. 388 ЦК України.

Також суд звертає увагу, що позивач обрав спосіб звернення до суду, шляхом подання віндикаційного позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.

У відповідності з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

У відповідності до ст.5 ЦПК України, суд здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Одночасно суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом статей 317, 318 Цивільного кодексу України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 321 цього Кодексу).

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 Цивільного кодексу України .

Здійснення власником свого права власності передусім полягає у безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном.

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зазначений засіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.

Стаття 388 ЦК України передбачає, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Разом із тим відповідно до положень статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно з статтею 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Отже, за положеннями зазначених норм права власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

Відповідно до висновку викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №674/31/15-ц На практиці слід розмежовувати випадки застосування двосторонньої реституції як наслідку недійсності правочину та витребування майна від добросовісного набувача, як способу захисту прав власника, порушених незаконним відчуженням цього майна. Так, реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватися як підстава позову про повернення майна, яке було передане на виконання недійсного правочину та відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які, зокрема, дають право витребувати майно у добросовісного набувача. Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем. Так, від добросовісного набувача, який оплатно придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно лише в разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їхнього володіння іншим шляхом не з їхньої волі (частина перша статті 388 ЦК України).

Суд також приймає роз`яснення викладені в пункті 26 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав , відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК.

Коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Отже задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підставі вищевикладеного, визначальним є доведення позивачем у відповідності до ч.1 ст.81 ЦПК України належними доказами наступні обставини: факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на заявлене до витребування майно; факт вибуття майна з володіння позивача; наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача; відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.

Як вже зазначалось, відповідачам на праві спільної часткової власності належать вбудовані нежилі приміщення цокольного поверху, загальною площею 351,7 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

Натомість, як вбачається з поданого позивачем свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно за №17085941, за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради зареєстровано право власності на нежилі приміщення цокольного поверху №516, загальною площею 341,8 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивачем в порушення ч.1 ст. 81 ЦПК України, не надано до суду жодних належних доказів на підтвердження того, що вищевказані нежитлові приміщення, з розбіжностями в номерах та площі, є тим самим майном.

Крім того, суд вважає зазначені посилання стосовно тотожності об`єктів взагалі необґрунтованими з урахуванням того, що нерухомому майну, право власності на яке зареєстровано за Одеською міською радою, присвоєно в Реєстрі прав власності реєстраційний номер №21458954 , який не є тотожний реєстраційному номеру наявному в Реєстрі прав власності стосовно нерухомого майна, право власності на яке зареєстроване за відповідачами, яким є: 19621969 .

Суд зазначає, що з 1 січня 2013 року почала діяти нова система реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, передбачена Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" № 1952-IV від 1 липня 2004 року, у редакції чинній станом на 01.01.2013 року.

Відповідно до зазначеного Закону в редакції діючій з 01.01.2013 року розпочав діяти Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об`єкти та суб`єктів цих прав;

У відповідності до вказаного Закону, Права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі

відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

Процедуру використання та перенесення державним реєстратором прав на нерухоме майно записів з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек, Державного реєстру обтяжень рухомого майна (далі разом - Реєстри) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) та використання даних Реєстру прав власності на нерухоме майно, визначаєПорядок використання даних Реєстру прав власності на нерухоме майно , Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек та Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 14.12.2012 року за №1844/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.12.2012 року за №2102/22414.

Зазначеним Порядком передбачено, що перенесення записів з Реєстрів до Державного реєстру прав здійснюється державним реєстратором прав у разі, коли наявні у Реєстрах записи є чинними та ідентифікують об`єкт нерухомого майна або суб`єкта речових прав, їх обтяжень.

Державний реєстратор переносить до відповідного розділу Державного реєстру прав, відкритого на об`єкт нерухомого майна, відомості записів, наявні у Реєстрах, у частині, що стосується такого об`єкта.

На підставі викладеного вбачається, що з моменту введення в дію Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме з 01.01.2013 року було врегульовано перенесення інформації стосовно об`єкту нерухомого майна до Реєстру прав власності.

Як вбачається з вищевикладеної Інформаційної довідки за №103693399 від 14.11.2017 року, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стосовно належного відповідачам нерухомого майна були перенесені записи з Реєстру прав власності щодо проведених державний реєстрацій прав до 01.01.2013 року, шляхом внесення цієї інформації до окремого Розділу відомості з реєстру прав власності на нерухоме майно, з якого вбачається, що нерухомому майну - нежилим приміщенням цокольного поверху, загальною площею 351,7 кв.м., розташованим за адресою: АДРЕСА_2 , в якому міститься інформація про присвоєний в Реєстрі прав власності номер майна за №19621969, який є відмінним від номеру нерухомого майна, зареєстрованого на праві власності за Одеською міською радою (№21458954) .

З вказаної довідки також вбачається, що під час проведення державної реєстрації прав стосовно цього майна за ОСОБА_6 , після 01.01.2013 року, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, об`єкту нерухомого майна було присвоєно реєстраційний номер №40289451101, з одночасним зазначенням належності присвоєного реєстраційного номера НОМЕР_2 .

На підставі вищевикладеного, суд вважає доводи позивача стосовно того, що зареєстроване за Одеською міською радою на праві комунальної власності нерухоме майно є тим самим майном, зареєстрованим на праві спільної часткової власності за відповідачами, необґрунтованими та безпідставними.

Крім того, слід зазначити, що вирішальним під час пред`явлення вимоги щодо захисту права власності та витребування майна, є доведення належності титульному володільцю права власності на заявлене до витребування майно.

Як вже судом встановлено, територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради є власником нежилих приміщень цокольного поверху №516, загальною площею 341,8 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 , виданого 07 грудня 2007 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 20.09.2007 року за №1023.

Так, 20.09.2007 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради було винесено рішення Про реєстрацію об`єктів комунальної власності за №1023, відповідно до якого вирішено оформити та видати Одеській міській раді свідоцтва про право власності на об`єкти, зазначені в додатку до цього рішення.

Відповідно до додатку до вказаного рішення вбачається, що вирішено оформити та видати Одеській міській раді у тому числі свідоцтво про право власності стосовно об`єкту нерухомості - приміщення цокольного поверху, №516, площею 341,8 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .

З наданої до суду представником відповідача копії рішення господарського суду Одеської області від 24.12.2008 року по справі №22-9/138-07-3618, роздрукованої з Єдиного державного реєстру судових рішень, судом встановлено, що в провадженні господарського суду Одеської області перебувала на розгляді справа №22-9/138-07-3618 за позовом Суб`єкта підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_10 звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача Одеського обласного благодійного фонду "ЩИТ" за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Одеська міська рада Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради про визнання договору дійсним та визнання права власності.

За наслідком розгляду вказаної справи, 24.12.2008 року господарським судом Одеської області було ухвалено рішення, яким визнано дійсним з моменту укладення договір про надання матеріальної допомоги від 20.05.2004р., укладений між Одеським обласним благодійним фондом ЩИТ та Суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_10 . Визнано частково нечинним та частково скасовано рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 20 вересня 2007 р. за № 1023, щодо приміщення цокольного поверху №516, площею 341,8 кв.м, що розташоване за адресою АДРЕСА_2 .

Вказаним рішенням суду було встановлено, що 20.02.2004р. між СПД ОСОБА_10 та Одеським обласним благодійним фондом „ЩИТ" було укладено Договір про спільну діяльність, згідно умов якого останній в рамках функціонування соціального центру допомоги здійснював види благодійної діяльності, передбаченої його статутом, спільно діючи із позивачем в частині надання допомоги малозабезпеченим верствам населення продуктами харчування, промисловими товарами та грошовими коштами.

Згідно даного договору Одеський обласний благодійний фонд „ЩИТ", в особі директора Дмитрюка Юрія Юрійовича, діючого на підставі Статуту (надалі - „Сторона-1") та суб`єкт підприємницької діяльності ОСОБА_10 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , мешкає за адресою: АДРЕСА_3 , діючий на підставі свідоцтва про державну реєстрацію, з другої сторони, (надалі -„Сторона-2"), діючи добровільно та на виконання умов договору про спільну діяльність від 20.02.2004р., уклали цей договір про наступне: Сторона-1 надає Стороні-2, а Сторона-2 приймає у власність матеріальну допомогу - вбудовані нежилі приміщення цокольного поверху 160-квартирного житлового будинку у АДРЕСА_2 , загальною площею 351,7 кв. м.

Судом перевірено наявність зазначеного рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень, який перебуває у відкритому доступі, та встановлено його наявність, відсутність інформації про скасування, як і не надано таких доказів стороною позивача.

На підставі викладеного, суд приймає в якості належних доказів вказане рішення, та вважає встановленим, що рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 20.09.2007 року за №1023, яке слугувало, як підстава для видачі 07 грудня 2007 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради свідоцтва про право власності серії САВ №211775, та за наслідком набуття Одеською міською радою права власності на зазначене нерухоме майно, є не чинним та скасовано стосовно цього майна, у зв`язку з чим суд вважає, що позивачем не належним чином підтверджено набуття Одеською міською радою у комунальну власність зазначеного нерухомого майна.

Також позивач, як на підставу набуття Одеською міською радою зазначеного приміщення у комунальну власність та вибуття цього майна з власності територіальної громади міста Одеси поза волі, посилається на акт приймання-передачі 160 квартирного житлового будинку з інженерними мережами тепло, водо, електропостачання, водовідведення, трансформаторної підстанції, насосної станції, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 , в комунальну власність територіальної громади м. Одеси від 10.09.2003 р., який є додатком і затверджений рішенням Виконкому Одеської міської ради від 10.09.2003 р. № 500. (Надалі-Акт - додаток до рішення №500).

З наданих Департаментом комунальної власності Одеської міської ради доказів, у тому числі вищевказаних акту та рішення, судом встановлено, що 10.09.2003 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради винесено рішення за №500 Про затвердження акта приймання-передачі до комунальної власності територіальної громади м. Одеси жилого будинку та інженерних мереж, насосної станції, трансформаторної підстанції, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , що знаходяться на балансі відділу будівництва та розквартирування Південного напряму Прикордонних військ України , яким затверджено зазначений акт та вирішено КП ОМБТІ та РОН внести зміни в реєстраційні документи з вказанням власника житлового будинку по АДРЕСА_2 - Одеську міську раду.

Під час розгляду справи судом, Департаментом архівної справи та діловодства Одеської міської ради було надано для огляду оригінал зазначеного Акту-додатку до рішення №500, з якого судом встановлено, що відповідно до рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 07.03.2003 року за №125 була створена комісія, якою 02 квітня 2003 року проведено обстеження житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , що належить відділу будівництва та разквартирування Південного напряму Прикордонних військ України.

З вказаного акту вбачається, що за наслідком проведеного обстеження, комісією встановлено, що 160-квартирний житловий будинок має наступні показники, зокрема щодо допоміжних приміщень встановлено, що площа такових складає 1378,3 кв.м., яка складається з: вбудованих приміщень - 713,53 кв.м., розташованих в цоколі, ізольовані від першого поверху глухим протипожежним перекриттям типу, мають самостійні виходи на вулицю; горища площею 1182 кв.м. ; дахової котельні - 56,9 кв.м .

Досліджуючи зазначений акт, який в свою чергу зберігається в Департаменті архівної справи та діловодства Одеської міської ради та слугував для наступного винесення рішення від 20 вересня 2007 р. за № 1023, видання свідоцтва про право власності та реєстрацію за територіальною громадою міста Одеси права власності на спірне приміщення, суд встановив розбіжності в зазначенні площі встановлених комісією допоміжних приміщень в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 , а саме як вбачається загальна площа таких приміщень складає 1378,3 кв.м. , однак площа зазначених приміщень, які є складовою становлять сукупну площу 1952,43 кв.м.

За наслідком викладеного судом встановлено, що наданий Департаментом архівної справи та діловодства Одеської міської ради Акт-додаток до рішення №500 містить розбіжності та неточності у зазначені складових допоміжних приміщень в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 , які в подальшому на підставі зазначеного акту були зареєстровані на праві власності за Одеською міською радою та остання посилається на набуття у власність нежилих приміщень цокольного поверху №516, загальною площею 341,8 кв.м. , розташованих за адресою: АДРЕСА_2 ,.

Також, під час розгляду справи судом було встановлено, що 02 жовтня 2003 року, на підставі винесеного Виконавчим комітетом Одеської міської ради рішення від 10.09.2003 р. №500, міським головою міста Одеси було видано розпорядження за №1215-01р, яким житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_2 , передано у повне віддання КП ДЄЗ ВУЗІВСЬКЕ (на цей час - КП ЖКС Вузівський ).

Отже, КП ДЄЗ ВУЗІВСЬКЕ (на цей час - КП ЖКС Вузівський ) було передано у віддання житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_2 , зі складовими приміщеннями у відповідності до затвердженого рішенням від 10.09.2003 р. №500 Акту-Додатку до рішення №500.

Під час розгляду справи, на виконання ухвали про витребування доказів, КП ЖКС Вузівський надав до суду оригінал Акту-Додатку до рішення №500, на підставі якого йому передано у віддання житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_2 , з якого судом встановлено, що в графі про допоміжні приміщення 160-квартирного житлового будинку наявна інформація про загальну площу таких приміщень, яка складає 1378,3 кв.м., яка складається з: вбудованих приміщень - 139,4 кв.м., розташованих в цоколі, ізольовані від першого поверху глухим протипожежним перекриттям типу, мають самостійні виходи на вулицю; горища площею 1182 кв.м. ; дахової котельні - 56,9 кв.м .

Під час надання оцінки зазначеному акту, судом встановлено, що сума площі складових приміщень: 139,4; 1182; 56,9 , в сукупності дорівнює сумі вказаної загальної площі таких приміщень - 1378,3 кв.м .

За наслідком чого суд приходить до висновку, що Акт-Додаток до рішення №500, який зберігається в КП ЖКС Вузівський виключає можливість набуття Одеською міською радою у право власності нежилих приміщень цокольного поверху №516, загальною площею 341,8 кв.м. , розташованих за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки на підставі такого Акту-Додатку до рішення №500, площа вбудованих приміщень складає площу 139,4 кв.м.

Позивачем в порушення ч.1 ст.81 ЦПК України не надано до суду жодних доказів на підтвердження того, що в одному з Актів була допущена технічна описка та вирішувалось питання з її виправлення.

Отже, судом встановлено, що в Департаменті архівної справи та діловодства Одеської міської ради та КП ЖКС Вузівській наявні два оригінали Актів-Додатків до рішення №500, які розбіжні між собою та мають різні дані щодо площі допоміжних приміщень житлового будинку АДРЕСА_2 , яка відображена на 3 аркуші Акту .

За наслідком чого, під час розгляду справи, за клопотання відповідача, ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 15.02.2019 року призначено по справі судово-технічну експертизу, проведення якої доручено експертам Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, на вирішення яких поставлені наступні питання:

1. Встановити час, давність виготовлення (абсолютний та/або відносний час давності виготовлення, в тому числі нанесення друкованого (за допомогою комп`ютерної чи копіювально-розмножувальної техніки) тексту, примірників та їх фрагментів (аркушів) порівняльних документів - примірників 1, 2 Акту приймання-передачі 160 квартирного житлового будинку з інженерними мережами тепло, водо, електропостачання, водовідведення, трансформаторної підстанції, насосної станції, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 , в комунальну власність територіальної громади м. Одеси від 10.09.2003 р. (додаток до рішення Виконкому Одеської міської ради від 10.09.2003 р. № 500), наданих, відповідно КП ЖКС Вузівський , Департаментом архівної справи та діловодства Одеської міської ради, (у тому числі і в розрізі кожного примірника окремо, якщо є розбіжності в часі виготовлення примірників та/або їх фрагментів (аркушів) - з зазначенням таких розбіжностей).

2. Встановити на одному й тому ж чи різному пристрою (типу, примірнику) комп`ютерної чи копіювально-розмножувальної техніки виготовлено примірники та їх фрагменти (аркуші) порівняльних документів - примірників 1, 2 Акту приймання-передачі 160 квартирного житлового будинку з інженерними мережами тепло, водо, електропостачання, водовідведення, трансформаторної підстанції, насосної станції, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 в комунальну власність територіальної громади м. Одеси від 10.09.2003 року (додаток до рішення Виконкому Одеської міської ради від 10.09.2003 р. № 500), надані, відповідно КП ЖКС Вузівський , Департаментом архівної справи та діловодства Одеської міської ради (в тому числі і в розрізі кожного примірника окремо, якщо є розбіжності (щодо різних типів техніки) у виготовленні примірників та/або їх фрагментів (аркушів) - з зазначенням таких розбіжностей).

3. Встановити чи мають загально родову належність та по яким ознакам папір, на якому виготовлені порівняльні документи та фарбувальна речовина, якою виготовлено печатний текст порівняльних документів - примірників 1, 2 (або їх фрагментів (аркушів) Акту приймання-передачі 160 квартирного житлового будинку з інженерними мережами тепло, водо, електропостачання, водовідведення, трансформаторної підстанції, насосної станції, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 в комунальну власність територіальної громади м. Одеси від 10.09.2003 року (додаток до рішення Виконкому Одеської міської ради від 10.09.2003 р. № 500), наданих, відповідно КП ЖКС Вузівський , Департаментом архівної справи та діловодства Одеської міської ради.

За наслідком проведення вказаної експертизи, до суду надано висновок експерта №19-6323 судово-технічної експертизи документів за матеріалами справи №520/15257/17 від 26.11.2019 року, відповідно до якого встановлено, що:

- Перший примірник Акту (наданий КП ЖКС Вузівський виконано на різних пристроях комп`ютерної (копіювально-розмножувальної) технічки відповідно: аркуші №2,4-6 виконані електрофотографічним способом за допомогою лазерного принтера; аркуші №1,3 виконані способом капельно-струйного друку за допомогою струйного принтерів;

- Другий примірник Акту (наданий Департаментом архівної справи та діловодства Одеської міської ради) також виконано на різних пристроях комп`ютерної (копіювально-розмножувальної) техніки відповідно: аркуші №2,4-7 виконані електрофотографічним способом за допомогою лазерного принтера; аркуш №1 виконаний способом капельно-струйного другу за допомогою струйного принтера; аркуш №3 виконаний способом ударного другу за допомогою матричного (голчастого) принтера.

За наслідком проведення вказаної експертизи, до суду також надано висновок експерта №19-6324/6325 криміналістичної експертизи матеріалів документів за матеріалами справи №520/15257/17 від 11.02.2020 року, відповідно до якого встановлено наступне:

Встановити час, давність виготовлення (абсолютний та/або відносний час давності виготовлення, в тому числі нанесення друкованого (за допомогою комп`ютерної чи копіювально-розмножувальної техніки) тексту, примірників та їх фрагментів (аркушів) порівняльних документів та фарбувальна речовина, якою виготовлено печатний текст порівняльних документів - примірників 1, 2 Акту приймання-передачі 160 квартирного житлового будинку з інженерними мережами тепло, водо, електропостачання, водовідведення, трансформаторної підстанції, насосної станції, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 в комунальну власність територіальної громади м. Одеси від 10.09.2003 року (додаток до рішення Виконкому Одеської міської ради від 10.09.2003 р. №500), наданих, відповідно КП ЖСК Вузовський , Департаментом архівної справи та діловодства Одеської міської ради, (у тому числі і в розрізі кожного примірника окремо, якщо є розбіжності в часі виготовлення примірників та/або їх фрагментів (аркушів) - з зазначенням таких розбіжностей). не є можливим у зв`язку з відсутністю в ОНДІСЕ відповідного обладнання для проведення дослідження по встановленню часу виконання, давності виготовлення друкованого тексту, якщо він виконаний за допомогою струминного принтеру. Також, на теперішній час відсутня науково-розроблена методика по встановленню часу виконання, давності виготовлення друкованого тексту, якщо він виконаний за допомогою лазерного принтеру та науково-розроблена методика по встановленню часу виготовлення паперу.

Папір 1,2,4,5,6-го аркушів Акту..., який надано КП ЖСК Вузовський та 1,2,4,5,6,7-го аркушів Акту..., який надано Департаментом архівної справи та діловодства Одеської міської ради мають між собою спільну родову належність за ознаками, які наведено у синтезуючій частини висновку.

Папір 3-го аркушу Акту..., який надано КП ЖСК Вузовський та папір 3-го аркушу Акту..., який надано Департаментом архівної справи та діловодства Одеської міської ради мають між собою спільну родову належність за ознаками, які наведено у синтезуючій частини висновку.

Папір 1,2,4,5,6-го аркушів Акту..., який надано КП ЖСК Вузовський , 1,2,4,5,6,7-го аркушів Акту..., який надано Департаментом архівної справи та діловодства Одеської міської ради не мають спільної родової належності з паперами 3-го аркушу Акту..., який надано КП ЖСК Вузовський та 3-го аркушу Акту..., який надано Департаментом архівної справи та діловодства Одеської міської ради.

Фарбувальна речовина друкованих текстів 1,3-го аркушів Акту…, який надано КП ЖКС Вузівський , 1-го Аркушу Акту…, який надано Департаментом архівної справи та діловодства Одеської міської ради має між собою спільну родову належність за ознаками, які наведено у синтезуючій частини висновку.

Фарбувальна речовина друкованих текстів 2,4,5,6-го аркушів Акту..., який надано КП ЖСК Вузовський . 2,4.5,6,7-го аркушів Акту..., який надано Департаментом архівної справи та діловодства Одеської міської ради має між собою спільну родову належність за ознаками, які наведено у синтезуючій частини висновку.

Фарбувальна речовина друкованого тексту 1,3-го аркушів Акту..., який надано КП ЖСК Вузовський , 1-го аркушу Акту..., який надано Департаментом архівної справи та діловодства Одеської міської ради та фарбувальна речовина друкованого тексту 2,4,5,6-го аркушів Акту..., який надано КП ЖСК Вузовський . 2,4,5,6,7-го аркушів Акту..., який надано Департаментом архівної справи та діловодства Одеської міської ради не мають між собою спільної родової належності.

Фарбувальна речовина друкованого тексту 3-го аркушу Акту..., який надано Департаментом архівної справи та діловодства Одеської міської ради не має спільної родової належності з фарбувальними речовинами друкованих текстів 1,2,3,4,5,6-го аркушів Акту..., який надано КП ЖСК Вузовський та 1,2,4,5,6,7-го аркушів Акту..., який надано Департаментом архівної справи та діловодства Одеської міської ради .

Сторонами під час розгляду справи не спростовувались зазначені висновки експертів, не надавались посилань щодо їх необґрунтованості, не заявлялись жодні клопотання щодо допиту експерта, призначення додаткової чи повторної експертизи, за наслідком чого суд приймає вказані висновки експертів в якості належних і допустимих доказів по справі.

На підставі викладеного судом достеменно встановлено, що Акту-Додатки до рішення №500, які наявні в КП ЖКС Вузівський та Департаменті архівної справи та діловодства Одеської міської ради є відмінними між собою, кожний з яких складається з різної кількості сторінок (6-в Акті №1, та 7-ми арк.. в Акті №2), сторінки кожного документу роздруковані різними між собою технічними засобами та різною фарбою. Також встановлено, що фарбувальна речовина друкованого тексту 3-го аркушу Акту..., який надано Департаментом архівної справи та діловодства Одеської міської ради не має спільної родової належності з фарбувальними речовинами друкованих текстів 1,2,3,4,5,6-го аркушів Акту..., який надано КП ЖСК Вузовський та 1,2,4,5,6,7-го аркушів Акту..., який надано Департаментом архівної справи та діловодства Одеської міської ради .

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року Про судове рішення у цивільній справі під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 Про судове рішення у цивільній справі , враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При вищевикладених обставинах, встановлених обставинах, суд вважає, вищевказані Акти-додатки до рішення №500, недостовірними доказами, а позивачем належним чином не підтверджено законність підстав, які слугували для переходу та реєстрації права власності за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради на нежилі приміщення цокольного поверху №516, загальною площею 341,8 кв.м. , розташованих за адресою: АДРЕСА_2 , які взагалі є відмінним майном, яке перебуває у власності відповідачів.

Щодо підстав позивача для звернення до суду з віндикаційним позовом, суд зазначає наступне.

Як вже зазначалось, власник має право на підставі статті 388 ЦК звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати , а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним.

В обґрунтування зазначених обставин позивач посилається на те, що спірне нерухоме майно вибуло з власності Одеської міської ради поза його волею та шляхом визнання права власності на нього за суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_9 на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси по справі 9/138-07-3618 від 16.05.2007 року.

Однак, в порушення ч.1 ст.81 ЦПК України позивачем не надано до позову жодного доказу на підтвердження зазначених обставин, а саме, що: належне відповідачем нерухоме майно - нежилі приміщення цокольного поверху, загальною площею 351,7 кв.м., розташованим за адресою: АДРЕСА_2 , належало на праві власності суб`єкту підприємницької діяльності ОСОБА_9 ; що підставою для набуття таким суб`єктом права власності на спірне нерухоме майно слугувало рішення Приморського районного суду м. Одеси по справі 9/138-07-3618 від 16.05.2007 року; як і не надано до суду належним чином завіреної копії цього рішення, так і доказів інформації про його чинність.

Як вже судом встановлювалось:

- відповідачеві ОСОБА_6 належить 1/20 та 1/25 частки спірного нерухомого майна, на підставі договорів дарування від 12.04.2013 року, посвідчених приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального кругу Чередниченко Г.А., зареєстрованих в реєстрі за №313, №317;

- відповідачеві ОСОБА_7 належить 1/20 частка спірного нерухомого майна, на підставі договору купівлі-продажу від 11.12.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гур`яновою Л.Г., зареєстрованого в реєстрі за №2309;

- відповідачеві ОСОБА_8 належить 40/100 часток спірного нерухомого майна, на підставі договору купівлі-продажу від 20.12.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гур`яновою Л.Г., зареєстрованого в реєстрі за №2441;

- відповідачеві ОСОБА_2 належить 46/100 часток спірного нерухомого майна, на підставі договору купівлі-продажу від 15 квітня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гур`яновою Л.Г., зареєстрованого в реєстрі за №1278.

Позивачем в порушення ч.1 ст.81 ЦПК України не надано до суду доказів на підтвердження оспорення та/або визнання недійсними зазначених договорів, які слугували підставою для набуття відповідачами права власності на вказане майно, як і доказів на підтвердження того, що продавці та дарувальник за вищевказаними договорами купівлі-продажу/дарування втратили підстави набуття права власності на це майно, за наслідком чого суд вважає безпідставними доводи позивача, про те, що відповідачами придбане нерухоме майно - нежилі приміщення цокольного поверху, загальною площею 351,7 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , в особи, яка не мала права його відчужувати.

Також не заслуговують до уваги доводи позивача про те, суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_9 було набуто право власності на це майно на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси по справі 9/138-07-3618 від 16.05.2007 року, оскільки не підтвердженні доказами та зазначене твердження взагалі спростовується рішенням господарського суду Одеської області від 24.12.2008 року по справі №22-9/138-07-3618, яким встановлено, що на підставі договору про спільну діяльність від 20.02.2004р., укладеного між СПД ОСОБА_10 та Одеським обласним благодійним фондом „ЩИТ" , останній, в особі директора ОСОБА_11 , діючого на підставі Статуту (надалі - „Сторона-1") та суб`єкт підприємницької діяльності ОСОБА_10 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , мешкає за адресою: АДРЕСА_3 , діючий на підставі свідоцтва про державну реєстрацію, з другої сторони, (надалі -„Сторона-2"), діючи добровільно та на виконання умов договору про спільну діяльність від 20.02.2004р., уклали цей договір про наступне: Сторона-1 надає Стороні-2, а Сторона-2 приймає у власність матеріальну допомогу - вбудовані нежилі приміщення цокольного поверху 160-квартирного житлового будинку у АДРЕСА_2 , загальною площею 351,7 кв. м.

При викладених обставинах, суд вважає недоведеними посилання позивача про те, що відповідачами не належним чином набуто право власності на нерухоме майно - нежилі приміщення цокольного поверху, загальною площею 351,7 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , в особи, яка не мала права його відчужувати; що таке майно вибуло з власності Одеської міської ради поза її волі, як і не підтверджено взагалі належність на праві власності територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради нерухомого майна - нежилі приміщення цокольного поверху №516, загальною площею 341,8 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_2 , яке є відмінним від нерухомого майна належного відповідачам на парві спільної часткової власності.

За наслідком викладеного, суд доходить до висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими, безпідставними та не підлягаючими задоволенню, а з урахуванням того, що підстави набуття відповідачами права власності на спірне нерухоме майно є чинними, не спростовано правомірність відчуження такого майна відповідачам, права набуття відчужувача відповідачем на таке майно, суд доходить до висновку, що позивачем взагалі не вірно обрано спосіб захисту шляхом подання віндикаційного позову.

Під час ухвалення рішення суду, суд застосовує практику ЄСПЛ, щодо втручання у право власності та мирне володіння майном.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України від ;23 січня 2014 року ( East/West Alliance Limited v. Ukraine , заява № 19336/04), § 166-168).

У рішеннях ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року, напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме:

- чи є втручання законним;

- чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес;

- чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, а наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року ( Rysovskyy v. Ukraine , заява № 29979/04), Кривенький проти України від 16 лютого 2017 року ( Kryvenkyy v. Ukraine , заява № 43768/07)).

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар . Одним із елементів дотримання принципу пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справах Рисовський проти України (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), Кривенький проти України (рішення від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), пов`язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, встановивши порушення статті 1 Першого протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на землю.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Це пов`язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.

У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідачів критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Як зазначено у п.70,71 справи Рисовський проти України аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу належного урядування . Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах Беєлер проти Італії [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, Онер`їлдіз проти Туреччини [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах Онер`їлдіз проти Туреччини (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та Беєлер проти Італії (Beyeler v. Italy), п. 119).

Принцип належного урядування , як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі Ґаші проти Хорватії (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі Трґо проти Хорватії (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип належного урядування може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 53, та Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), п. 38).

Згідно ст.74 ЗУ Про місцеве самоврядування , органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.

Як встановлено в судовому засіданні, відповідачі ОСОБА_7 , ОСОБА_2 та ОСОБА_8 , є власниками спірного нерухомого майна з січня 2008 року, тобто десять років до звернення позивача до суду з цим позовом, а ОСОБА_6 з квітня 2013 року, володіють і розпоряджуються їм відкрито, що не спростовано позивачем по справі.

Позивач заявляючи зазначені вимоги не підтвердив протиправність набуття відповідачами у власність зазначеного майна, вибуття цього майна з власності територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради поза її волею та взагалі було встановлено нечинність документів і їх невідповідність, які слугували підставою для набуття Одеською міською радою права власності на нерухоме майно, яке взагалі є відмінним від належного відповідачам по справі.

Відтак, відповідач у справі не може нести тягар відповідальності за фактичні допущенні державою грубі помилки та заявлення безпідставних та необґрунтованих позовних вимог.

Таким чином, суд приходить до висновку, що задоволення позову буде наслідком грубого втручання в право відповідачів на мирне володіння правомірно належним на праві власності майном, право на яке гарантовано статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З урахуванням того, що вимоги позивача про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення, є похідною від заявлених вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння, яка задоволенню не підлягають, суд доходить до висновку що у задоволенні позову в решті вказаних вимог також слід відмовити, у тому числі з підстав того, що позивачем не підтверджено належність на праві власності нерухомого майна, стосовно якого заявлені вимоги.

Відмовляючи у позові, судом враховується, що відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Після всебічного, повного дослідження, оцінки наявних матеріалів та обставин справи суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Зважаючи на відмову у задоволенні позову розподіл судових витрат судом не здійснюється.

З урахуванням вищевикладеного та керуючись ст.ст. 1, 2, 3, 10, 76-83, 89, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 352, 354, п. 15.5 розділу ХІІІ Перехідні положення, ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (місцезнаходження: 65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1) до ОСОБА_6 (місце проживання: АДРЕСА_4 ), ОСОБА_7 (місце проживання: АДРЕСА_5 ), ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_5 ), ОСОБА_8 (місце проживання: АДРЕСА_5 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Одеська міська рада (місцезнаходження: 65003, м. Одеса, площа Думська, 1), про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення, витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування реєстрації права власності - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 16.11.2020 року.

Головуючий Калініченко Л. В.