Постанова

від 16.11.2020 по справі 915/2484/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2020 року м. ОдесаСправа № 915/2484/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Разюк Г.П.

секретар судового засідання: Клименко О.В.

за участю представників учасників справи:

від Очаківської міської ради, м. Очаків Миколаївської області - не з`явився;

від Товариства з обмеженою відповідальністю «Оздоровчий комплекс санаторного типу «Ольвія» для дітей, підлітків та молоді» , м. Очаків Миколаївської області - Сорочан В.В. за довіреністю від 02.01.2020 року № 1.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Очаківської міської ради, м. Очаків Миколаївської області

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.09.2020 року, м. Миколаїв, суддя Ткаченко О.В., повний текст рішення складено та підписано 08.09.2020 року

у справі № 915/2484/19

за позовом Очаківської міської ради, м. Очаків Миколаївської області

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Оздоровчий комплекс санаторного типу «Ольвія» для дітей, підлітків та молоді» , м. Очаків Миколаївської області

про припинення права постійного користування земельною ділянкою та скасування державного акту на право постійного користування землею,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У грудні 2019 року Очаківська міська рада, м. Очаків Миколаївської області звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оздоровчий комплекс санаторного типу «Ольвія» для дітей, підлітків та молоді» , м. Очаків Миколаївської області, в якому просила припинити право постійного користування земельною ділянкою, площею 11,1975 га Міжгосподарському оздоровчому комплексу санаторного типу Ольвія для розташування та обслуговування МОКС Ольвія , скасувати Державний акт на право постійного користування землею серії МК, зареєстрований за № 16 від 04 січня 2000 року в Книзі записів державних актів на право постійного користування та його реєстрацію, а також відшкодувати позивачу за рахунок відповідача судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі рішення Виконавчого комітету Очаківської міської ради народних депутатів Про затвердження справ по встановленню меж землекористування підприємств, установ та громадян від 29.09.1998 року № 247 Міжгосподарському оздоровчому комплексу санаторного типу Ольвія було видано Державний акт на право постійного користування землею серії МК, зареєстрований за № 16 від 04 січня 2000 року в Книзі записів державних актів на право постійного користування, розташування та обслуговування. При цьому на даний час, згідно з установчими документами, назва юридичної особи - Товариство з обмеженою відповідальністю Оздоровчий комплекс санаторного типу Ольвія для дітей, підлітків та молоді , що не відповідає назві юридичної особи - Міжгосподарський оздоровчий комплекс санаторного типу Ольвія , зазначеної у державному акті на право постійного користування землею, з огляду на що, на думку позивача, новоствореній юридичній особі необхідно було звернутись до Очаківської міської ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для подальшого оформлення права користування земельною ділянкою, оскільки новостворена юридична особа не є державною або комунальною установою, тому набуває право на землю на умовах оренди. З посиланням на приписи ст. 120 та п. е ст. 141 Земельного кодексу України, позивач зазначає, що оскільки на земельній ділянці розташований комплекс, нерухоме майно та об`єкти благоустрою, власником якого є юридична особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Оздоровчий комплекс санаторного типу Ольвія для дітей, підлітків та молоді , тому земельна ділянка підлягає вилученню та переоформленню на власника нерухомого майна згідно установчих документів.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 01.09.2020 року у справі №915/2484/19 (суддя Ткаченко О.В.) у задоволенні позову Очаківської міської ради, м.Очаків Миколаївської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оздоровчий комплекс санаторного типу «Ольвія» для дітей, підлітків та молоді» , м. Очаків Миколаївської області відмовлено в повному обсязі.

Рішення суду мотивоване тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю Оздоровчий комплекс санаторного типу Ольвія для дітей, підлітків та молоді створено внаслідок перетворення та є правонаступником усіх прав та обов`язків Міжгосподарського оздоровчого комплексу санаторного типу Ольвія для дітей, підлітків та молоді, ідентифікаційний код юридичної особи у обох вказаних юридичних осіб є незмінним, право власності на майновий комплекс нерухомого майна, об`єктів благоустрою загальною площею 11514,5 кв.м, розташований за адресою: Миколаївська обл., м. Очаків, вул. 60 років СРСР будинок 7 належить Товариству з обмеженою відповідальністю Оздоровчий комплекс санаторного типу Ольвія для дітей, підлітків та молоді , а тому відсутні правові підстави вважати набуття Товариством з обмеженою відповідальністю Оздоровчий комплекс санаторного типу Ольвія для дітей, підлітків та молоді права власності на нерухоме майно, розташоване на спірній земельній ділянці - набуттям іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, як це передбачено пунктом е ст. 141 Земельного кодексу України, з огляду на що і підстави для припинення права постійного користування земельною ділянкою відсутні.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Очаківська міська рада, м. Очаків Миколаївської області з рішенням суду першої інстанції не погодилась, тому звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила суд рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.09.2020 року у справі № 915/2484/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а також відшкодувати скаржнику сплачений судовий збір.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи. Зокрема скаржник зазначає, що ухвалою від 04.08.2020 року позивачу запропоновано у строк до 28.08.2020 року надати суду усі наявні документи та пояснення на підтвердження позовних вимог. На виконання даної ухвали Очаківська міська рада направила на адресу відповідача та суду клопотання від 26.08.2020 року № 1060/02-02/07 з додатками рішень виконавчого комітету від 25.12.2007 року № 343 Про надання поштової адреси будівлям житлового та нежитлового сектору в м. Очаків , від 30.03.2011 року № 67 Про надання поштової адреси , від 31.05. 2011 року № 123 Про надання поштової адреси , які свідчать про необхідність припинення права постійного користування земельною ділянкою та скасування державного акту.

Так, рішенням виконавчого комітету Очаківської міської ради від 25.12. 2007 року Про надання поштової адреси будівлям житлового та нежитлового сектору в м. Очаків вирішено надати поштову адресу (м. Очаків, вул. 60 років СРСР (зараз вул. Будівельників), 7/4) дачним будиночкам, які належать Приватному підприємству багатогалузевій фірмі Енергокомплект і знаходяться в Міжгосподарському оздоровчому комплексу Ольвія . Міжгосподарський оздоровчий комплекс санаторного типу Ольвія листом від 18.12.2007 року № 201 підтверджує, що на території Міжгосподарського оздоровчого комплексу санаторного типу Ольвія знаходяться 5 будинків фірми ППБФ Енергокомплект . Актом приймання-передачі ППБФ Енергокомплект передав в статутний фонд ТОВ БФ Постачелектромех дачні будинки, які розташовані в АДРЕСА_1 .

Крім того, рішенням виконавчого комітету Очаківської міської ради від 30.03.2011 року № 67 присвоєно поштові адреси об`єктам нерухомості (будиночок для відпочинку), що розташовані за адресою: вул. 60 років СРСР (зараз вул. Будівельників), 7/4-4 - територія МОКСТ Ольвія , які належать на праві приватної власності ОСОБА_1 та Гордому Степану, Миколайовичу, і об`єктам нерухомості (будиночок для відпочинку), що розташовані за адресою: вул. 60 років СРСР (зараз вул. Будівельників), 7/4-5, 11ю, що належить Ленько Володимиру Володимировичу.

Рішенням виконавчого комітету Очаківської міської ради від 31.05.2011 року № 123 залишено поштову адресу об`єктам нерухомого майна, що знаходяться у складі комплексу і є самостійними об`єктами права власності і належать ТОВ БФ Постачелектромех на праві приватної власності: м. Очаків, вул. 60 років СРСР (зараз вул. Будівельників), буд. 7/4.

Також листом Очаківського управління Головного управління ДПС у Миколаївській області від 02.06.2020 року № 952/10/14-29-53-04-14 надано інформацію, що Товариство з обмеженою відповідальністю Оздоровчий комплекс санаторного типу Ольвія для дітей, підлітків та молоді декларує зайняту ним земельну ділянки площею 1,1515 га, хоча Державний акт на право постійного користування землею серія МК, зареєстрований за № 16 від 04 січня 2000 року в Книзі записів державних актів на право постійного користування для розташування та обслуговування Міжгосподарського оздоровчого комплексу санаторного типу Ольвія виданий на площу 11,1975 га.

Зазначені докази, на думку скаржника, є достатньою підставою для припинення права постійного користування земельної ділянки та скасування Державного акта на право постійного користування землею на підставі п. е ст. 141 Земельного кодексу України.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.10.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Очаківської міської ради, м.Очаків Миколаївської області на рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.09.2020 року у справі № 915/2484/19, справу призначено до судового розгляду.

23.10.2020 року поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Оздоровчий комплекс санаторного типу «Ольвія» для дітей, підлітків та молоді» , м. Очаків Миколаївської області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив суд апеляційну скаргу Очаківської міської ради, м. Очаків Миколаївської області залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.09.2020 року у справі № 915/2484/19, залишити без змін. Судовою колегією відзив долучено до матеріалів справи.

У відзиві відповідач зазначає, що в судовому засіданні 04.08.2020 року при розгляді справи по суті представник Очаківської міськради забажав надати додаткові докази, які (як він вважав) мають значення для правильного вирішення спору і які той не надав у визначений законом і судом строк нібито з поважних причин, при цьому суд, з метою забезпечення належного розгляду справи і дотримання вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, дозволив сторонам в строк до 28.08.2020 року надати до суду усі наявні документи та пояснення на підтвердження позовних вимог, але обов`язково із зазначенням підстав їх вчасного неподання до суду під час підготовчого провадження.

Позивачем було надано до суду клопотання за № 1060/02-02/07 від 26.08.2020 року з новими письмовими доказами стосовно заявлених ним позовних вимог (тобто на стадії розгляду справи по суті заявник фактично змінював підстави позову). Але при цьому вказане клопотання не містило жодного посилання (чи навіть згадки) щодо поважності причин неподання цих доказів разом з позовною заявою або під час підготовчого провадження, тому при вирішенні заявленого клопотання суд цілком резонно вказав, що ч. 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено право позивача до закінчення підготовчого засідання змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. При цьому відповідач зауважує, що подане позивачем суду клопотання за вих. №1060/02-02/07 від 26.08.2020 року фактично містить зміну підстав позову та зазначає про обставини, яких не було заявлено позивачем у первісному позові, а також до вказаного клопотання додані докази, яких не було подано суду разом із позовною заявою, відтак, на думку відповідача, суд цілком обґрунтовано не прийняв до розгляду вказані докази.

Також відповідач вказує, що додаткові докази за своїм змістом також не підтверджують обґрунтованість позову, оскільки у контексті наданих позивачем додаткових доказів на користь нібито відчуження позивачем нерухомого майна фізичним та юридичним особам слід зазначити, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України). При цьому у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення (ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України).

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України).

Проте, як вказує відповідач, виходячи із змісту наданих позивачем документів в клопотанні від 26.08.2020 року № 1060/02-02/07, жоден із них не свідчить і не вказує на те, що відповідач у визначений законом спосіб (шляхом підписання договору в якому б сторони визначили і узгодили усі передбачені законом істотні умови, його нотаріального посвідчення, проведенням реєстрації речових прав на об`єкти нерухомості та земельну ділянку, тощо) коли-небудь відчужував належне йому нерухоме майно бази відпочинку (будівлі, споруди, об`єкти благоустрою, комунікації, тощо) на користь третіх осіб.

Більше того, у справі міститься копія рішення Очаківської міської ради від 23.12.2011 року за № 26 Про припинення права користування земельною ділянкою та надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду (аркуш справи 12) зі змісту якого вбачається, що саме позивач (Очаківська міська рада) припинив ТОВ ОКСТ Ольвія право постійного користування на частину земельної ділянки орієнтовною площею 0,1480 га і передав вказану частину землі для розташування і обслуговування будинків двом фізичним ( ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ) і одній юридичній (ТОВ Постачелектромех ) особі. Тобто знаходження на спірній земельній ділянці майна інших осіб є результатом дій не ТОВ ОКСТ Ольвія , а виключно позивача - Очаківської міської ради. Отже висновок суду про те, що позивач не надав суду доказів наявності правових підстав для припинення права постійного користування відповідачем спірною земельною ділянкою, є вірним.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав свої доводи та заперечення щодо апеляційної скарги з мотивів, що викладені письмово, апеляційну скаргу просив залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.09.2020 року у справі № 915/2484/19 залишити без змін.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, про що свідчить наявне у матеріалах справи поштове повідомлення про вручення ухвали суду про відкриття та призначення справи до розгляду, будь-яких заяв чи клопотань у встановленому порядку суду не надав.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі Смірнов проти України , відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційних скарг, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Очаківської міської ради, м.Очаків Миколаївської області не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.09.2020 року у справі № 915/2484/19 є правомірним та таким, що не потребує скасування, виходячи з наступного.

Господарським судом Миколаївської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

29.09.1998 року за № 247 Виконавчим комітетом Очаківської міської ради народних депутатів було прийнято рішення Про затвердження справ по встановленню меж землекористування підприємств, установ та громадян , яким затверджено матеріали по встановленню меж землекористування підприємств, установ та громадян, виконані Миколаївським відділом інституту Укргеоінформ, а саме, МОК Ольвія (м. Очаків, вул. 60 років СРСР,7) відповідно до матеріалів інвентаризації залишено у постійному користуванні земельну ділянку загальною площею 11,8077 га для обслуговування МОК Ольвія , у тому числі ділянку № 1 - територія МОК Ольвія - 10,9542 га; ділянку № 2 - територія спільного користування МОК Ольвія та санаторію Золотий колос - 0,1334 га; ділянку № 3 - територія кінотеатру МОК Ольвія - 0,1766 га; ділянку № 4 - територія складу 0,1673 га у тимчасове користування. Загальна площа МОК Ольвія - 11,1975 га.

На виконання вказаного рішення Міжгосподарському оздоровчому комплексу санаторного типу Ольвія був виданий Державний акт на право постійного користування землею на 11,1975 гектарів для розташування та обслуговування МОКС Ольвія , який зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №116 від 04 січня 2000 року.

В квітні 2007 року рішенням Господарського суду Миколаївської області у справі №9/188/07 за Приватним підприємством багатогалузевої фірми Енергокомплект було визнано право власності на дачні будівлі № 1156, 1157, 1158, 1159, 1160, які знаходяться в Міжгосподарському ОКСТ Ольвія , за адресою м. Очаків, вул. 60-років СРСР.

Листом від 18.12.2007 року № 201 Міжгосподарський ОКСТ Ольвія повідомив міського голову про те, що на його території знаходяться 5 будинків фірми ЧПМФ Енергокомплект , проти присвоєння окремої адреси не заперечувало.

Рішенням Виконавчого комітету очаківської міської ради від 25.12.2007 року № 343 Про надання поштової адреси будівлям житлового та нежитлового сектору в м. Очаків , зокрема п. 5-6, вирішено дачним будинкам (№ 1156, 1157, 1158, 1159, 1160), які належать Приватному підприємству Енергокомплект і знаходяться в міжгодарському ОКСТ Ольвія надати поштову адресу: м. Очаків, вул. 60-років СРСР, 7/4; залишити Міжгосподарському ОКСТ Ольвія поштову адресу: м. Очаків, вул. 60-років СРСР, 7.

В подальшому, як вбачається з матеріалів справи, 3 з 5 вищевказаних будинків було відчужено у приватну власність фізичних осіб та присвоєно вказаним будинкам відповідні адреси: м. Очаків, вул. 60 років СРСР, 7/4-4, 7/4-5, 7/4-6, 7/4-7, та двом, які залишились у власності ЧПМФ Енергокомплект - 7/4 (а.с. 100-120)

Потім Очаківська міська рада Миколаївської області 6 скликання прийняла рішення від 23.12.2011 року за № 26 Про припинення права користування земельною ділянкою та надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду , відповідно до якого було вирішено:

1) у зв`язку із набуттям іншими особами права власності на будинки для відпочинку, розташовані за адресами вул. 60 років СРСР, 1/1-А, 7/4-1, 7/4-6, 7/4-7, 7/4-3 в м. Очаків, припинити право користування земельною ділянкою Міжгосподарському оздоровчому комплексу санаторного типу Ольвія орієнтовною площею 0,1480 га;

2) Міжгосподарському оздоровчому комплексу санаторного типу Ольвія внести відповідні зміни до Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою стосовно площі;

3) надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду гр. ОСОБА_2 для розташування та обслуговування будинку для відпочинку по АДРЕСА_2 , орієнтовною площею 0,0173 га; гр. ОСОБА_3 для розташування та обслуговування будинку для відпочинку по АДРЕСА_3 , орієнтовною площею 0,0263 га; юридичній особі Товариству з обмеженою відповідальністю багатогалузевій фірмі Постачелектромех для розташування та обслуговування будинків для відпочинку по АДРЕСА_4 орієнтовною площею 0,0248 га, по вул. 60 років СРСР, 7/4-6 в м.Очаків орієнтовною площею 0,0423 га; по вул. 60 років СРСР, 7/4-7 в м. Очаків орієнтовною площею 0,0286 га.

19.12.2012 року Міжгосподарський оздоровчий комплекс санаторного типу Ольвія , як юридичну особу, було припинено шляхом перетворення в нову юридичну особу - Товариство з обмеженою відповідальністю «Оздоровчий комплекс санаторного типу «Ольвія» для дітей, підлітків та молоді» , м. Очаків Миколаївської області, із збереженням попереднього ідентифікаційного коду юридичної особи (а.с. 54-58).

17.04.2015 року Рішенням Очаківської міської ради за № 22, за результатом розгляду протоколу засідання постійної депутатської комісії з питань охорони навколишнього середовища та регулювання земельних відносин, було визнано таким, що втратило чинність рішення Очаківської міської ради від 23.12.2011 року № 26 Про припинення права користування земельною ділянкою та надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду в цілому.

Рішенням Очаківської міської ради від 27.10.2017 року № 16 було вирішено затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передати земельну ділянку в оренду юридичній особі - Товариству з обмеженою відповідальністю Оздоровчий комплекс санаторного типу Ольвія для дітей, підлітків та молоді для розташування оздоровчого комплексу, нерухомого майна та об`єктів благоустрою по вул. Будівельників, 7 в м. Очаків Миколаївської області, площею 10,7526 га кадастровий номер 4810300000:03:002:0003 терміном на 5 років; Товариству з обмеженою відповідальністю Оздоровчий комплекс санаторного типу Ольвія для дітей, підлітків та молоді укласти договір оренди земельної ділянки та здійснити державну реєстрацію згідно чинного законодавства.

Предметом позову у даній справі є припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 11,1975 га Міжгосподарському оздоровчому комплексу санаторного типу Ольвія для розташування та обслуговування МОКС Ольвія та скасування Державного акту на право постійного користування землею серії МК, зареєстрованого за № 116 від 04.01.2000 року в Книзі записів державних актів на право постійного користування та його реєстрацію.

Підставами позову позивачем визначено п. е ст. 141 Земельного кодексу України.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки висвітлені в абзаці 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Частиною 1 ст. 3 Земельного кодексу України унормовано, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Положеннями ст. 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною 5 ст . 116 цього Кодексу, визначено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Приписами ст. 7 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року № 561-XII, чинній на час надання спірної земельної ділянки у постійне користування, передбачено, що користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.

Частиною 5 вказаної статті передбачено, що у постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям.

Приписами ч.1 ст. 10 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року №561-XII до відання міських Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить, зокрема, передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані: а)забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки; б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; в) своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату; г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

Згідно із ч. 3 ст. 126 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

З матеріалів справи вбачається, що 29.09.1998 року за № 247 Виконавчим комітетом Очаківської міської ради народних депутатів було прийнято рішення Про затвердження справ по встановленню меж землекористування підприємств, установ та громадян , яким затверджено матеріали по встановленню меж землекористування підприємств, установ та громадян, виконані Миколаївським відділом інституту Укргеоінформ, а саме, МОК Ольвія (м. Очаків, вул. 60років СРСР,7) відповідно до матеріалів інвентаризації залишено у постійному користуванні земельну ділянку загальною площею 11,8077 га для обслуговування МОК Ольвія , у тому числі ділянку № 1 - територія МОК Ольвія - 10,9542 га; ділянку № 2 - територія спільного користування МОК Ольвія та санаторію Золотий колос - 0,1334 га; ділянку № 3 - територія кінотеатру МОК Ольвія - 0,1766 га; ділянку № 4 - територія складу 0,1673 га у тимчасове користування. Загальна площа МОК Ольвія - 11,1975 га.

На виконання вказаного рішення, Міжгосподарському оздоровчому комплексу санаторного типу Ольвія був виданий Державний акт на право постійного користування землею на 11,1975 гектарів для розташування та обслуговування МОКС Ольвія , який зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №116 від 04 січня 2000 року.

Таким чином Державний акт на право постійного користування землею, зареєстрований за № 116 від 04.01.2000 року, яким було надано у постійне користування Міжгосподарському оздоровчому комплексу санаторного типу Ольвія земельної ділянки площею 11,1975 гектарів, виданий у відповідності до приписів законодавства, чинного на дату його видачі.

Право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених ст. 141 цього Кодексу, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у ст. 141 Земельного кодексу України, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди повинні враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених ст. 140-149 Земельного кодексу України.

Так, відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Ця позиція відповідає висновку, викладеному в Рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 року № 5-рп/2005.

Наведений правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.11.2019 року у справі № 906/392/18.

Таким чином, з комплексного аналізу наведених положень земельного законодавства вбачається, що право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві. При цьому, такі підстави умовно можна поділити на дві категорії, а саме: в добровільному порядку (за заявою чи згодою користувача) і в примусовому порядку (позасудовому - за рішенням уповноваженого органу, та судовому).

Докази добровільної відмови відповідача від права постійного користування земельною ділянкою в розмірі 11,1975 гектарів, посвідченого відповідним Державним актом, в матеріалах справи відсутні, як і відсутні докази наявності будь-якого рішення уповноваженого органу про припинення права постійного користування земельною ділянкою з інших підстав.

При цьому, звертаючись в даному випадку із позовом до суду, позивач необхідність припинення права постійного користування земельною ділянкою саме в судовому порядку фактично пов`язує з двома обставинами: припинення юридичної особи (Міжгосподарського оздоровчого комплексу санаторного типу Ольвія для розташування та обслуговування МОКС Ольвія ), якій у постійне користування було надано земельну ділянку, та як наслідок безпідставне користування такою земельною ділянкою відповідачем без належного переоформлення такого права, а також існування на вказаній земельній ділянці нерухомого майна, яке знаходиться у власності, як відповідача (нової юридичної особи), так і третіх осіб.

Судова колегія наголошує, що підстави для припинення права постійного користування земельною ділянкою саме у судовому порядку визначені нормами ст. 143 Земельного кодексу України, відповідно до якої примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі; в) конфіскації земельної ділянки; г)примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ)примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки; д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Із наведених положень ст. 143 Земельного кодексу України вбачається, що перелік підстав примусового припинення прав на земельну ділянку в судовому порядку є вичерпним.

З положень вказаної статті вбачається, що визначені позивачем підстави для припинення права постійного користування земельною ділянкою (зазначені в ст. 141 Земельного кодексу України підстави, такі як відчуження нерухомого майна, що знаходиться на спірній земельній ділянці) в примусовому судовому порядку знаходяться поза межами підстав, визначених у ст. 143 Земельного кодексу України, та є порушенням права відповідача на користування земельною ділянкою, набутим на законних підставах.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 20.02.2020 року у справі № 909/108/19.

При цьому судова колегія вважає за необхідне зауважити, що посилання позивача на припинення юридичної особи (Міжгосподарського оздоровчого комплексу санаторного типу Ольвія для розташування та обслуговування МОКС Ольвія ), якій у постійне користування було надано земельну ділянку, та як наслідок безпідставне користування такою земельною ділянкою відповідачем без належного переоформлення такого права та існування на вказаній земельній ділянці майна відповідача, є абсолютно безпідставним, з огляду на таке.

Як вже зазначалось раніше, Міжгосподарському оздоровчому комплексу санаторного типу Ольвія був виданий Державний акт на право постійного користування землею на 11,1975 гектарів для розташування та обслуговування МОКС Ольвія , якій зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №116 від 04 січня 2000 року.

В подальшому, 19.12.2012 року Міжгосподарський оздоровчий комплекс санаторного типу Ольвія для дітей, підлітків та молоді як юридичну особу було припинено шляхом його перетворення в нову юридичну особу - Товариство з обмеженою відповідальністю Оздоровчий комплекс санаторного типу Ольвія для дітей, підлітків та молоді .

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

З наданих відповідачем витягів із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань (а.с. 54-58) вбачається, що ідентифікаційний номер юридичної особи Міжгосподарського оздоровчого комплексу санаторного типу Ольвія для дітей, підлітків та молоді - 05383371 не змінився та у Товариства з обмеженою відповідальністю Оздоровчий комплекс санаторного типу Ольвія для дітей підлітків та молоді залишився той самий код - 05383371.

При цьому п. 6 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25.10.2001 року), який діяв з 01.01.2002 року (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) до 22.09.2005 року, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте Конституційний Суд України рішенням № 5-рп/2005 від 22.09.2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Звідси, як вірно зауважено судом першої інстанції, громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 року у справі № 922/989/18.

Крім того, з матеріалів справи також вбачається, що на спірній земельній ділянці наявний майновий комплекс, при цьому право власності на цей майновий комплекс нерухомого майна, об`єктів благоустрою загальною площею 11514,5 кв.м, розташований за адресою: Миколаївська область, м. Очаків, вул. 60 років СРСР будинок 7 належить Товариству з обмеженою відповідальністю Оздоровчий комплекс санаторного типу Ольвія для дітей, підлітків та молоді , що підтверджується наданою позивачем Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за № 192262164 від 10.12.2019 року (а.с. 14-19).

За таких обставин, як вірно вказав суд першої інстанції, відсутні правові підстави вважати, що відповідач безпідставно користується спірною земельною ділянкою, як і те, що набуття Товариством з обмеженою відповідальністю Оздоровчий комплекс санаторного типу Ольвія для дітей, підлітків та молоді права власності на нерухоме майно, розташоване на спірній земельній ділянці є набуттям іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, як це передбачено пунктом е ст. 141 Земельного кодексу України.

Що стосується посилань скаржника на те, що на спірній земельній ділянці знаходиться нерухоме майно, яке належить іншим юридичним та фізичним особам та на даний час такі особи не можуть переоформити належне ним право користування земельною ділянкою, на якій розташоване належне їх нерухоме майно та непереоформленням права користування земельною ділянкою відповідач порушує права фізичних та юридичних осіб щодо розпорядження належним їм нерухомим майном, судом не приймаються до уваги з огляду на наступне.

Положення ст.120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України передбачають перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди.

Отже особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній.

За своїм змістом зазначені статті Земельного та Цивільного кодексів України спрямовані на попередження правової невизначеності у випадку відчуження об`єктів нерухомого майна.

Разом з тим, необхідно враховувати, що прийняття рішення про припинення права постійного користування відчужувача майна безпосередньо впливає на підставу перебування такої земельної ділянки у набувача майна, оскільки його право базується саме на юридичному титулі попереднього власника нерухомого майна.

При цьому відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2016 у справі № 6-2225цс16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 року у справі № 263/6022/16-ц та у постанові Верховного Суду від 20.02.2020 року у справі № 909/108/19, після переходу права власності на розташоване на спірній земельній ділянці нерухоме майно до нових власників, саме останнім належить право вимагати переоформлення права користування земельною ділянкою на своє ім`я в установленому законом порядку.

За змістом ст.15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (ст. 12 Цивільного кодексу України).

З урахуванням наведеного надзвичайно важливого значення набуває необхідність належного з`ясування судом питання щодо того, про захист яких саме прав особи йдеться.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому як ефективний спосіб слід розуміти такий, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет міжнародного договору за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права для вирішення конкретного спору.

За таких обставин, для того щоб в судовому порядку захистити порушене право або законний інтерес особи, яка звертається за захистом такого права до суду, по-перше, право такої особи має бути порушено, по-друге, особа має довести, що саме діями відповідача порушуються її права (законні інтереси), а по-третє, обраний позивачем спосіб захисту має поновити порушені права (законні інтереси) позивача.

При цьому, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у ст. 16 Цивільного кодексу України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 року № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Отже у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18.

Тому захисту підлягає наявне законне порушене право особи, яка звернулася за таким захистом до суду.

Проте позивачем в даному випадку не доведено, які саме його права на землю були порушені відповідачем у розумінні ст. 143 Земельного кодексу України, що мало б наслідком здійснення їх захисту шляхом примусового припинення права постійного користування відповідача на спірну земельну ділянку.

Зважаючи на викладене вище, доводи скаржника, що містяться в апеляційній скарзі, судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються наявними матеріалами справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010 року).

Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.

Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов`язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.

І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що п. 1 ст. 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов`язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 918/519/17.

Отже судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення.

За таких обставин судова колегія вважає, що апеляційна скарга Очаківської міської ради, м. Очаків Миколаївської області не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.09.2020 року у справі № 915/2484/19 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Очаківської міської ради, м. Очаків Миколаївської області на рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.09.2020 року у справі №915/2484/19 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.09.2020 року у справі № 915/2484/19 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 16.11.2020 року.

Повний текст постанови складено 17 листопада 2020 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Н.М. Принцевська Г.П. Разюк