Ухвала

від 18.11.2020 по справі 915/1310/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

УХВАЛА

18 листопада 2020 року Справа № 915/1310/19

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е. М., розглянувши матеріали скарги на рішення державної виконавчої служби (вх. № 14406/20 від 13.11.2020) Фізичної особи-підприємця Катаєвої Світлани Петрівни по справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Корабел", вул. 6 Слобідська, 81, м. Миколаїв, 54055 (код ЄДРПОУ 25380676)

до відповідача Фізичної особи-підприємця Катаєвої Світлани Петрівни, АДРЕСА_1 (код ІПН НОМЕР_1 )

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Миколаївська міська рада, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 26565573)

про зобов`язання вчинити дії та стягнення коштів в сумі 21 822, 40 грн.

особа, дії якої оскаржуються: Заводський відділ Державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), вул. Робоча, 1, м. Миколаїв, 54029

без повідомлення (виклику) учасників

ВСТАНОВИВ:

13.11.2020 року до господарського суду Миколаївської області надійшла скарга на рішення ДВС (вх. № 14406/20 від 13.11.2020) ФОП Катаєвої С.П., у якій скаржник просить суд:

1. Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 30.10.2020 р. у ВП № 61545997.

2. Витребувати від Заводського відділу Державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) копії матеріалів виконавчого провадження № 61545997.

В обґрунтування скарги скаржником зазначено, що 06.11.2020 року на адресу Катаєвої С.П. надійшла оскаржувана постанова про накладення штрафу від 30.10.2020 р. у ВП № 61545997, якою накладено на Катаєву С.П. за невиконання рішення суду штраф на користь держави у розмірі 1700 грн.

Скарга обґрунтована постановами КМУ від 22.07.2020 року № 641, від 13.10.2020 № 956, ст. 3 Конституції України, ст. 4, 5 Закону України Про основи законодавства України про охорону здоров`я , ст. 2, 18, 32, 74 Закону України "Про виконавче провадження" та ст. 339 ГПК України.

Дослідивши скаргу на рішення державної виконавчої служби, судом встановлено наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду.

Конституційний Суд України у рішенні від 12.06.2007 № 2-рп/2007 вказав, що необхідно відрізняти поняття обмеження основоположних прав і свобод від прийнятого у законотворчій практиці поняття фіксація меж самої сутності прав і свобод шляхом застосування юридичних способів (прийомів), визнаючи таку практику допустимою (абзац другий пункту 10 мотивувальної частини). При цьому, як слідує зі змісту Рішення Конституційного Суду України від 25.12.1997 №9-зп, не є порушенням права на судовий захист відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених не у відповідності до чинного законодавства.

Так, в силу ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Статтею 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.

Найвищим судом у системі судоустрою є Верховний Суд. Систему судоустрою складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) Верховний Суд.

Згідно з ч. 3 ст. 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у господарських справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Відповідно до ч. 1 ст. 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Відповідно до ч. 2 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів , можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Тобто, закон містить пряму вказівку на вид судочинства, у якому мають розглядатися справи щодо оскарження дій і постанов державних виконавців про накладення штрафу, а саме в порядку адміністративного судочинства.

Аналогічний правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 червня 2018 року при розгляді справи № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), відповідно до якого юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

Такий же правовий висновок Великої Палати Верховного Суду міститься у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 307/1451/15-ц (провадження № 14-177цс18), де Велика Палата в останньому абзаці мотивувальної частини звернула увагу, що з набранням чинності ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" з 05 жовтня 2016 року категорія справ щодо оскарження постанов про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

З огляду на те, що Фізична особа-підприємець Катаєва Світлана Петрівна оскаржує постанову державного виконавця про накладення штрафу від 30.10.2020 року, то суд дійшов висновку, що розгляд даної скарги має відбуватися в порядку адміністративного судочинства з урахуванням приписів ст. 287 КАС України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку про відмову у прийнятті до розгляду поданої скарги з огляду на те, що остання не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, а належить до юрисдикції місцевого адміністративного суду, як суду першої інстанції.

Керуючись ст. 175, 233-235, 254-255, 339-342 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Відмовити у прийнятті скарги на рішення ДВС та повернути скаржнику Фізичній особі-підприємцю Катаєвій Світлані Петрівні скаргу на рішення державної виконавчої служби (вх. № 14406/20 від 13.11.2020 року).

2. Додаток для скаржника:

- скарга на рішення державної виконавчої служби з додатками (всього на 11-ти арк. та конверт).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена у порядку та строки, визначені статтями 255, 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України .

Ухвалу підписано 18.11.2020 року.

Суддя Е.М. Олейняш