Ухвала від 12.11.2020 по справі 922/3628/19

УХВАЛА

12 листопада 2020 року

м. Київ

cправа № 922/3628/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Мазуренко М.В.,

та представників

позивача: Баранов Т.О.,

відповідача-1: Лопатін В.С., Пацурковська О.М.,

відповідача-2: Кондратенко Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ектів Оперейшнс"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.06.2020

та рішення Господарського суду Харківської області від 19.02.2020

у справі № 922/3628/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ектів Оперейшнс"

до:

1. Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Черемушки-2017";

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Макснет",

про визнання недійсним договору сервітуту та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ектів Оперейшнс" (далі - ТОВ "Ектів Оперейшнс") звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Черемушки-2017" (далі - ОСББ "Черемушки-2017") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Макснет" (далі - ТОВ "Макснет"), в якому просило, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог: 1) визнати недійсним договір сервітуту № 270 (на право користуватися чужим майном) від 07.02.2018, укладений між ОСББ "Черемушки-2017" та ТОВ "Макснет"; 2) зобов`язати ТОВ "Макснет" демонтувати (прибрати) розміщені у будинку, розташованому за адресою: м. Харків, пр-т Перемоги, 65-Г, корпус 1, телекомунікаційні мережі (комплекс технічних засобів телекомунікацій та споруд, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних чи інших електромагнітних системах між кінцевим обладнанням), технічні засоби телекомунікацій (обладнання, станційні та лінійні споруди, призначені для утворення телекомунікаційних мереж), телемережі (телекомунікаційні мережі загального користування, що призначаються для передавання програм радіо та телебачення, а також інших телекомунікаційних і мультимедійних послуг і можуть інтегруватися з іншими телекомунікаційними мережами загального користування) та інше обладнання, яке розміщено та встановлено без достатніх для цього правових підстав та не у відповідності до діючого законодавства України.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 19.02.2020 (суддя Чистякова І.О.), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 10.06.2020 (колегія суддів у складі: Пушай В.І. - головуючий, Попков Д.О., Стойка О.В), у задоволенні позову відмовлено повністю.

Судами обох інстанцій встановлено, що ТОВ "Ектів Оперейшнс" з 14.06.2018 є власником нежитлового приміщення підвалу, що знаходиться у багатоквартирному будинку, розташованому за адресою: м. Харків, пр-т Перемоги, 65-Г, корпус 1, на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 14.06.2018, який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гібадуловою Л.А. за № 2766, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, сформованої станом на 13.11.2019 за № 188788555.

Власниками квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку 65-Г, корпус 1, що розташований за місцезнаходженням: м. Харків, пр-т Перемоги, 65-Г, корпус 1, 29.06.2017 створено ОСББ "Черемушки-2017", яке за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстровано 29.06.2017.

Головою Правління ОСББ "Черемушки-2017" від імені Об`єднання та на підставі Статуту 07.02.2018 укладено договір сервітуту № 270 (на право користуватися чужим майном) із ТОВ Макснет в особі директора Стругачової Алли Станіславівни.

Згідно з розділом 1 договору сервітуту сторони домовилися, що предметом цього договору є надання права користування нежитловими приміщеннями житлових будинків з джерелом електроживлення (сходові клітини, технічні приміщення та інші), для розміщення та технічного обслуговування телекомунікаційної мережі що забезпечуватимуть мешканцям будинку можливість отримання телекомунікаційних послуг.

Умовами п. 2.1 договору сервітуту сторонами погоджено, що ОСББ "Черемушки-2017" надає ТОВ "Макснет" право на розміщення телекомунікаційної мережі в будинках, які знаходяться на балансі відповідача-1 і джерело електроживлення в межах, визначених у додатку № 1 до цього договору, для розміщення та технічного обслуговування телекомунікаційної мережі та (або) встановлення телекомунікаційних засобів з метою забезпечення надання телекомунікаційних послуг мешканцям будинку, а відповідач-2 здійснює оплату за надане відповідачем-1 право на умовах, що визначені цим договором.

Крім того, у п.2.3. договору сервітуту сторони зазначили, що схема розташування та умови підключення телекомунікаційної мережі та технічних засобів телекомунікацій відображено у додатку № 2 до цього договору.

Проте, позивачем не надано до матеріалів справи додатків № 1 та № 2 до договору сервітуту.

За поясненнями відповідачів, ці додатки ними не укладалися, оскільки в цей же день 07.02.2018 відповідачами укладено додаткову угоду № 1 до договору сервітуту № 270 від 07.02.2018 про його розірвання.

Позивач зазначає, що згідно з договором сервітуту №270 (на право користуватися чужим майном) від 07.02.2018 ОСББ Черемушки-2017 надало ТОВ "Макснет" право користуватися нежитловими приміщеннями житлового будинку з джерелом електроживлення (сходові клітини, технічні приміщення, тощо) для розміщення та технічного обслуговування телекомунікаційної мережі (комплекс технічних засобів телекомунікацій та споруд, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних чи інших електромагнітних системах між кінцевим обладнанням), технічних засобів телекомунікацій (обладнання, станційні та лінійні споруди, призначені для утворення телекомунікаційних мереж) та телемереж (телекомунікаційні мережі загального користування, що призначаються для передавання програм радіо та телебачення, а також інших телекомунікаційних і мультимедійних послуг і можуть інтегруватися з іншими телекомунікаційними мережами загального користування) у тому числі шляхом надання доступу відповідачу-2 до стояків слабих струмів, підвалів, та технічних поверхів будинку.

Проте, рішення щодо передачі спільного майна багатоквартирного будинку у користування ТОВ "Макснет" загальними зборами членів Об`єднання не приймалося, а саме питання щодо встановлення сервітутів чи передачі майна на розгляд загальних зборів взагалі не виносилося.

Таким чином, на думку позивача, договір сервітуту № 270 від 07.02.2018 укладено не уповноваженою на те особою та без попереднього погодження такого питання (рішення) на загальних зборах ОСББ "Черемушки-2017", що є порушенням вимог Статуту Об`єднання, Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", Закону України "Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку" тощо.

Зазначені обставини, на думку позивача, свідчать про те, що голова Правління ОСББ Черемушки-2017 не мав права одноособово розпоряджатися спільною сумісною власністю мешканців будинку, а отже і не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності на підписання договору, що згідно зі ст.ст. 203, 215 ЦК України є підставою для визнання цього правочину недійсним, у зв`язку із тим, що договір підписаний із перевищенням повноважень.

Позивач також зазначає, що оспорюваний договір порушує його права як співвласника багатоквартирного будинку, розташованого за адресою: м. Харків, пр-т Перемоги, 65-Г, корпус 1, а також інших співвласників будинку, зокрема щодо можливості використання спільного майна та належного його утримання. Крім того позивач стверджує, що розміщення відповідачем-2 у нежитлових приміщеннях будинку обладнання та технічне обслуговування телекомунікаційної мережі, технічних засобів телекомунікацій та телемереж здійснено з порушенням багатьох норм та правил, що у свою чергу може спричинити виникнення пожежі.

Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оспорюваний договір було розірвано в день його укладення, він не виконувався сторонами договору, тому суд дійшов висновку, що позивачем не доведено порушення його права або охоронюваного законом інтересу цим договором.

Не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в повному обсязі та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі. Також у касаційній скарзі її заявник робить заяву щодо можливості подати докази понесених витрат на правничу допомогу протягом 5 днів після ухвалення рішення за касаційною скаргою та зазначає, що розмір витрат, які позивач поніс та очікує понести у зв`язку з розглядом цієї справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанції складається з суми судового збору та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 62 000 грн.

В обґрунтування підстав для відкриття касаційного провадження ТОВ "Ектів Оперейшнс" посилається на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, а саме: постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17; постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17; постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.01.2019 у справі № 906/418/14; постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.01.2020 у справі № 904/10222/17) та на п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах - стосовно можливості чи неможливості визнання договорів недійсними у випадку невиконання таких договорі у повному обсязі та у випадку розірвання таких договорів у день їх укладення).

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.07.2020 касаційну скаргу залишено без руху та надано скаржнику строку на усунення недоліків поданої ним касаційної скарги, а саме вказано не необхідність: 1) зазначити передбачену (передбачені) ст. 287 ГПК України підставу (підстави) подання цієї скарги; 2) надати докази сплати судового збору за подання касаційної скарги у сумі 7 684 грн.

До Верховного Суду 31.08.2020 від позивача надійшла заява про усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1 та 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 22.09.2020 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 18.09.2020.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 17.09.2020 від відповідача-2 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить останню залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на правильність зроблених в них висновків та помилковість доводів скаржника. Також у відзиві відповідач-2 вказує, що орієнтовно очікує понести за розгляд касаційної скарги 8 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, та зазначає, що докази понесення таких витрат будуть надані протягом 5-ти денного строку з дня ухвалення рішення.

Також до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 21.09.2020 від відповідача-1 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить останню залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на правильність зроблених в них висновків та помилковість доводів скаржника. Також у відзиві відповідач-1 вказує, що орієнтовно очікує понести за розгляд касаційної скарги 5 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, та зазначає, що докази понесення таких витрат будуть надані протягом 5-ти денного строку з дня ухвалення рішення.

Ухвалою від 22.09.2020 розгляд касаційної скарги відкладено на 20.10.2020.

У судовому засіданні 20.10.2020 оголошувалась перерва до 12.11.2020.

До Верховного Суду 09.11.2020 від позивача надійшли додаткові пояснення на касаційну скаргу, які, по суті, є доповненнями до неї. Разом з тим, відповідно до ст. 298 ГПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження. Крім цього, у разі доповнення чи зміни касаційної скарги особа, яка подала касаційну скаргу, повинна подати докази надіслання копій відповідних доповнень чи змін до касаційної скарги іншим учасникам справи; в іншому випадку суд не враховує такі доповнення чи зміни. Оскільки вказані пояснення подані поза межами строку на касаційне оскарження та без доказів надіслання копій відповідних доповнень чи змін до касаційної скарги іншим учасникам справи, вказані додаткові пояснення залишаються Судом без розгляду.

В свою чергу до Верховного Суду 09.11.2020 від відповідача-1 надійшли додаткові пояснення, у яких він просить оскаржувані рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представників сторін, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про закриття провадження, з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 300 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Отже, з`ясування наявності права скаржника на касаційний перегляд судових рішень з підстав, наведених у п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, перебуває в залежності від встановлення сукупності таких складових елементів (критеріїв) як подібність предмета спору (заявлених вимог), підстав позову (вимог), змісту позовних вимог та встановлених судами фактичних обставин, а також наявності однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин.

В обґрунтування підстав для відкриття касаційного провадження ТОВ "Ектів Оперейшнс" посилалось на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, а саме: постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17; постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17; постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.01.2019 у справі № 906/418/14; постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.01.2020 у справі № 904/10222/17) та на п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах - стосовно можливості чи неможливості визнання договорів недійсними у випадку невиконання таких договорі у повному обсязі та у випадку розірвання таких договорів у день їх укладення).

В свою чергу, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 прийнята у справі, відносини у якій не є подібними тим, що склалися у справі № 922/3628/19. У справі № 905/1227/17 досліджувалися обставини, пов`язані з реальним виконанням договору: використанням нежитлових приміщень стороною договору протягом тривалого часу (з 2011 по 2017 рік, що випливає з п. 22 та 24 постанови ВП ВС) та повернення з оренди нежитлових приміщень. У справі ж № 922/3628/19, як встановлено судами, договір відповідачами не виконувався.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17 суди попередніх інстанцій закрили провадження у справі в частині визнання недійсним договору внаслідок відсутності предмета спору на тій підставі, що строк дії оспорюваного договору закінчився 31.12.2017, а зобов`язання не може бути припинено на майбутнє. Разом з тим Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на свій висновок, викладений у постанові від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, судові рішення в частині закриття провадження у справі скасувала, а справу в цій частині направила до суду першої інстанції для продовження розгляду, що не свідчить про остаточне вирішення спору. Тобто питання про визнання недійсними договорів не було вирішено у цій справі. В свою чергу, у справі № 922/3628/19 суди відмовили у задоволенні позову в частині визнання недійсним договору (тобто вирішили спір по суті) з підстав, що саме відсутність юридичних наслідків обумовлює відсутність порушення права чи законного інтересу позивача, та останнім не обґрунтовано в чому полягає неможливість використання ним спільного майна та належного його утримання.

Так само і у постанові від 31.01.2019 у справі № 906/418/14 Касаційний господарський суду у складі Верховного Суду скасував постанову суду апеляційної інстанції, якою залишено без змін ухвалу місцевого господарського суду про закриття провадження у справі в частині визнання недійсним договору оренди землі, та з посиланням на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, направив справу на розгляд суду першої інстанції, що не свідчить про остаточне вирішення спору.

В свою чергу, у постанові від 14.01.2020 у справі № 904/10222/17 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, залишаючи без змін рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів про задоволення позову в частині визнання недійсними договорів оренди земель водного фонду зазначив, що: "за змістом оскаржуваної постанови апеляційний суд перевірив доводи ТОВ "Лан", викладені в апеляційній скарзі, щодо відсутності порушеного права позивача та дійшов обґрунтованого висновку про їх безпідставність з огляду на те, що внаслідок прийняття оскаржуваного розпорядження, яке суперечить вимогам законодавства, порушено інтереси держави в особі Дніпропетровської ОДА у сфері використання та охорони земель. Відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами 2, 3 статті 134 цього Кодексу. З матеріалів справи не вбачається та судами попередніх інстанцій не встановлено обставин, які б у розумінні наведених норм звільняли відповідний уповноважений орган від обов`язку щодо проведення земельних торгів стосовно спірної земельної ділянки, адже, ТОВ "Лан" не відноситься до кола суб`єктів, для яких встановлюються неконкурентні засади набуття права оренди, а спірні земельні ділянки ніколи не відносились до вичерпного переліку земельних ділянок, які не підлягають продажу або прав на них на конкурентних засадах (земельних торгах), наведеного у статті 134 Земельного кодексу України, чого не заперечує і ТОВ "Лан". Недотримання зазначеної процедури є порушенням чинного законодавства під час укладання договорів оренди земельних ділянок водного фонду від 23.09.2010."

Колегія суддів звертає увагу на те, що у всіх наведених справах Верховний Суд не дійшов висновку про відсутність порушених реальних прав чи законного інтересу позивача. В свою чергу, як вбачається з тексту оскаржуваної постанови апеляційного суду у справі № 922/3628/19, підставою для відмови у позові була не та обставина, що договір сервітут був розірваний у день його укладення. Більше того, суд апеляційної інстанції зазначив, що незважаючи на неправомірність укладання договору сервітуту головою правління ОСББ "Черемушки-2017" з директором ТОВ "Макснет", саме відсутність юридичних наслідків обумовлює відсутність порушення права чи законного інтересу позивача. При цьому суд зазначив, що позивачем не обґрунтовано в чому полягає неможливість використання ним спільного майна та належного його утримання.

Таким чином, оскільки у справі № 922/3628/19 відмовлено у задоволенні позову не з підстав неможливості визнання недійним розірваного договору, правовідносини у справі, яка переглядається, та у справах № 905/1227/17, № 924/1220/17, № 906/418/14, № 904/10222/17 на рішення в яких посилався скаржник, обґрунтовуючи підстави для відкриття касаційного оскарження, не є подібними з урахуванням викладеного вище.

Твердження скаржника, викладені у заяві про усунення недоліків, про те, що судами апеляційної та першої інстанції не враховано позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 15.01.2020 у справі № 322/1178/17, провадження № 14-338цс19, стосовно "моменту укладення договору" не можуть бути прийняті судом, оскільки правовідносини у ній та у справі № 922/3628/19 не є подібними - ні за предметом спору, ні підставами позову, ні змістом позовних вимог та встановлених судами фактичних обставин, а також вони є різними за матеріально-правовим регулюванням правовідносин.

При цьому, як вбачається з тексту оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції зазначив, що незважаючи на неправомірність укладання договору сервітуту головою правління ОСББ "Черемушки-2017" з директором ТОВ "Макснет", саме відсутність юридичних наслідків обумовлює відсутність порушення права чи законного інтересу позивача. З вказаного тексту чітко слідує, що суд не заперечив обставин укладення спірного договору.

Підстава для відмови у задоволенні позову у справі не стосувалась можливості чи неможливості визнання договорів недійсними у випадку невиконання таких договорів у повному обсязі та у випадку розірвання таких договорів у день їх укладення, а, про що прямо вказано в тексті оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, зводилась саме до того, що відсутність юридичних наслідків невиконання договору обумовлює відсутність порушення права чи законного інтересу позивача, і позивач не обґрунтував в чому полягає неможливість використання ним спільного майна та належного його утримання.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України.

Посилання скаржника на те, що з самим фактом укладення договору почалося його виконання, оскільки в даному випадку право користування приміщеннями перейшло у момент укладання (підписання) оскарженого договору, є власним трактуванням умов договору - надання права та його реалізація є різними правовими категоріями, та суперечить встановленим апеляційним судом обставинам, відповідно до яких в матеріалах справи відсутні докази виконання умов договору сервітуту № 270 від 07.02.2018, а доводи про те, що відповідачами визнано факт встановлення обладнання, проте послуги надаються провайдером не на підставі договору сервітуту № 270 від 07.02.2018, а на підставі інших договорів не доведені належними та допустимими доказами. До того ж у відзиві на апеляційну скаргу відповідач-1 наголошував на тому, що жодного обладнання ТОВ "Макснет" на підставі цього договору в багатоквартирному будинку не встановлювалося, чого позивачем не спростовано в апеляційному провадженні.

Що ж до підстави відкриття касаційного провадження, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, то Суд зазначає, що відсутність висновку Верховного Суду з приводу застосування норми права може бути підставою для відкриття провадження не у будь-якому разі, а тоді, коли саме неврахування такого правового висновку призвело до постановлення судами помилкового висновку, що прямо або опосередковано впливає на прийняте рішення по суті спору.

Разом з тим, як вже зазначалося, підстава для відмови у задоволенні позову у справі № 909/243/18 не стосувалась можливості чи неможливості визнання договорів недійсними у випадку невиконання таких договорі у повному обсязі та у випадку розірвання таких договорів у день їх укладення, а, про що прямо вказано в тексті оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, зводилась саме до того, що відсутність юридичних наслідків невиконання договору обумовлює відсутність порушення права чи законного інтересу позивача, і позивач не обґрунтував в чому полягає неможливість використання ним спільного майна та належного його утримання.

При цьому можливість визнання недійсним розірваного договору, виконаного повністю або частково, прямо передбачена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17. Крім цього, у постанові від 22.01.2020 у справі № 394/301/19 (провадження № 61-19185св19) Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення в майбутньому з позовом про визнання такого договору недійсним, тому судам необхідно з`ясувати чи виконано оспорюваний договір, у якій мірі - повністю чи частково, що могло б свідчити про можливість пред`явлення відповідних вимог про його недійсність у судовому порядку.

У справі ж № 922/3628/19 суди обох інстанцій дослідили, що в матеріалах справи відсутні докази виконання умов договору сервітуту № 270 від 07.02.2018.

Враховуючи викладене, відсутність висновку Верховного Суду щодо можливості чи неможливості визнання договорів недійсними у випадку невиконання таких договорів у повному обсязі та у випадку розірвання таких договорів у день їх укладення, на переконання Суду, в даному випадку не впливає на вирішення спору по суті. В свою чергу можливість визнання недійсним розірваного договору, виконаного повністю або частково, прямо передбачена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

Таким чином, оскільки Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі також на підставі п. 4 ч. 1 ст. 296 ГПК України.

Інші твердження скаржника зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою доказів та до необхідності їх переоцінки, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Колегія суддів зазначає, що п.п. 4 та 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України спрямовані на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" суд вказав, що прописаний у Конвенції термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та засади моральності суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Суд нагадує, що вирази "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним.

Крім того, суттєвим є той факт, що застосовне національне право відповідає поняттю "законність", визначеному Конвенцією, яка вимагає, щоб усе право - писане чи неписане - було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, у разі потреби - з належною консультацією, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити така дія (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ від 21.10.2010 у справі "Diya 97 v. Ukraine").

Правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (правова позиція, викладена в ухвалі ОП КГС від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Справедливість судового рішення вимагає, аби таке рішення достатньою мірою висвітлювало мотиви, на яких воно ґрунтується. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у контексті обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди повинні дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав і свобод, гарантованих Конвенцією.

Хоча поняття "обґрунтованого" рішення не можна тлумачити як таке, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент учасників справи, а міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення,

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 53 рішення від 08.04.2010 у справі "Меньшакова проти України" зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення ЄСПЛ від 28.05.1985 у справі "Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 234, 235, 287, 296, 326 ГПК України, Верховний Суд, -

У Х В А Л И В :

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ектів Оперейшнс" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.06.2020 та рішення Господарського суду Харківської області від 19.02.2020 у справі № 922/3628/19.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.