Постанова

від 12.11.2020 по справі 340/25/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

12 листопада 2020 року м. Дніпросправа № 340/25/20

Головуючий суддя І інстанції - Сагун А.В.

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді (доповідача): Іванова С.М.,

суддів: Панченко О.М., Чередниченка В.Є.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу відділу з питань праці Міської ради міста Кропивницького на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05.08.2020 року в адміністративній справі №340/25/20 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до відділу з питань праці Міської ради міста Кропивницького про визнання протиправною та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відділу з питань праці Міської ради міста Кропивницького про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу від 31.01.2019 року № ОМС-КР0056/1408/АВ/П/ТД/ФС.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05.08.2020 року адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 було задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанову про накладення штрафу № ОМС-КР0056/1408/АВ/П/ТД/ФС від 31 січня 2019 року винесену уповноваженою особою Відділу з питань праці Міської ради міста Кропивницького щодо накладення штрафу на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 у розмірі 125190.00 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відділ з питань праці Міської ради міста Кропивницького, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати вищезазначене рішення та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні адміністративного позову.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що спірна постанова була прийнята останнім на підставі, у межах повноважень та у спосіб, які передбачені чинним законодавством, оскільки позивачем було здійснено фактичний допуск до роботи 1 працівника без належного оформлення з ним трудових відносин.

Відзив від позивача на адресу суду не надходив.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження на підставі ст. 311 КАС України.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як було встановлено судом першої інстанції, на підставі службової записки від 04.01.2019 №7/01-08 видано наказ від 08.01.2019 року №1 "Про проведення інспекційного відвідування" та направлення на проведення інспекційного відвідування від 08.01.2019 №8 ФОП ОСОБА_1 .

За результатом проведеного інспекційного відвідування, відповідачем було складено акт від 09.01.2019 року № ОМС-КР0056/1408/АВ за висновками якого виявлено порушення позивачем вимог ч. 1 ст. 21, ч. 1, ч. 3 ст. 24 КЗпП України, а саме: відсутність працевлаштування одного найманого працівника.

На підставі вказаного вище акту інспекційного відвідування, 31.01.2019 року відповідачем було прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ОМС-КР0056/1408/АВ/П/ТД/ФС, якою, на підставі вимог ст. 265 КЗпП України, до позивача застосовано штраф у розмірі 125190.00 грн.

Не погодившись з обґрунтованістю прийняття наведеної постанови, позивач звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірна постанова про накладення штрафу була прийнята відповідачем з порушенням приписів чинного законодавства, що свідчить про її протиправність та необхідність скасування.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 259 Кодексу законів про працю України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.

Відповідно до розділу II Положення про відділ з питань праці Міської ради міста Кропивницького, затвердженого рішенням Міської ради міста Кропивницького від 19.03.2019 № 2430 Про затвердження Положення про відділ з питань праці Міської ради міста Кропивницького у новій редакції (зі змінами), відповідач наділений повноваженнями щодо здійснення на території міста Кропивницького контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у порядку, встановленому законодавством.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

У відповідності до статті 21 КЗпП України, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (стаття 23 КЗпП України).

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Приписами абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України визначено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Отже, трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Аналогічні правові висновки також викладені в постанові Верховного Суду від 06.03.2019 року по справі № 802/2066/16-а, що враховується судом апеляційної інстанції відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Як свідчать встановлені обставини справи, 10.12.2018 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено цивільно-правовий договір № 1.

Відповідно до п. 1.1, 2.1 Виконавець зобов`язується надати замовнику послуги (виконати роботу) в обсязі і на умовах передбачених даним договором (продаж ковдр, подушок і інших постільних речей), а Замовник зобов`язується прийняти та оплатити дані послуги.

Згідно п. 1.2 виконавець не підпорядковується правилами внутрішнього трудового розпорядку, а сам організовує процес надання послуг (виконання робіт), у тому числі використовує власні засоби та матеріали.

Згідно п. 4.1 Договору, вартість послуг (робіт) по цивільно- правовому договору складає 2000.00 грн.

Отже, вказаний договір містив умови щодо оплати результату виконаних робіт (наданих послуг), а не їх процесу, а фізична особа, що надавала послуги за зазначеним цивільно-правовим договором не мала обов`язку дотримуватись правил внутрішнього трудового розпорядку встановлених підприємцем.

Також, позивачем були подані до суду копії актів здавання-приймання виконаних робіт за вказаним договором, в яких визначено кількість наданих послуг та її вартість.

Окрім того, позивач в повному обсязі оплачував з нарахованої винагороди ОСОБА_2 ПДФО, ЄСВ та військовий збір, що підтверджується платіжними дорученнями від 08.01.2019 року № 77, № 76, № 75.

При цьому, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що наведений цивільно-правовий договір не визнано недійсним в судовому порядку, останній не має ознак нікчемного правочину.

Також, з матеріалів справи вбачається, що 09.01.2019 року позивачем до відділу з питань праці Міської ради м. Кропивницького надано розпорядження №1 від 08.01.2019 року про прийняття ОСОБА_2 на посаду продавця-консультанта, повідомлення про прийняття на роботу ОСОБА_2 , від 08.01.2019 р. поданого до органів ДФС та трудовий договір укладений між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 09.01.2019 року. Повідомлення про прийняття працівника до органів ДФС подано 08.01.2019 р. о 16.29 год., що підтверджено наданою квитанцією №2.

Поряд з вказаним, згідно постанови Кіровського районного суду м. Кіровограда від 29.01.2019 справа № 404/344/19 (номер провадження 3/404/107/19) що набрала законної сили, позивача було визнано невинним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП.

Також, в наведеному судовому рішенні зазначено, що докази того, що ОСОБА_2 до 09.01.2019 року виконувала роботу продавця-консультанта у магазині ІНФОРМАЦІЯ_1 , який розташований по АДРЕСА_1 , де здійснює свою підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_1 , без оформлення трудового договору, відсутні. Факт перебування ОСОБА_2 08.01.2019 року у магазині ІНФОРМАЦІЯ_1 не свідчить про те, що остання виконувала там роботу продавця-консультанта без оформлення у встановленому порядку трудових відносин.

Частиною 4 ст. 78 КАС України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Що стосується посилань відповідача на пояснення ОСОБА_2 , що отримані останнім 08.01.2019 року, як на підставу правомірності прийняття спірної постанови, то колегія суддів апеляційного суду вважає їх необґрунтованими, оскільки зі змісту останніх неможливо встановити, на підставі якого документу позивач надає послуги в магазині позивача.

В свою чергу, відповідачем не було надано до суду інших належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, в розумінні приписів ст.ст. 73-76 КАС України, які б підтверджували факт допуску позивачем до роботи працівника, саме без укладення трудового договору та, як наслідок, порушення останнім приписів ст. 24 Кодексу законів про працю України.

Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відділу з питань праці Міської ради міста Кропивницького - залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05.08.2020 року в адміністративній справі №340/25/20 - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення за наявності підстав передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий - суддя С.М. Іванов

суддя О.М. Панченко

суддя В.Є. Чередниченко