Ухвала

від 17.11.2020 по справі 383/18/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

17 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 383/18/19

провадження № 61-16581ск20

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Ступак О. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 27 травня 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Веселівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 27 травня 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року у вказаній справі.

Касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду судом та вирішено питання про відкриття касаційного провадження з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках :

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою , третьою статті 411 цього Кодексу.

Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У поданій касаційній скарзі заявник посилається на порушення судами правил територіальної юрисдикції (пункт 6 частини першої статті 411 ЦПК України).

Верховний Суд звертає увагу заявника на те, що частиною другою статті 411 ЦПК України встановлено, що судове рішення, ухвалене судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), не підлягає скасуванню, якщо учасник справи, який подав касаційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи суду.

Заявник у касаційній скарзі не зазначає про те, що ним при розгляді справи судом першої інстанції заявлялося про непідсудність справи.

Разом з цим, оскаржуючи у касаційному порядку судові рішення із підстав порушення судами правил територіальної юрисдикції (підсудності), заявник повинен зазначати у касаційній скарзі про те, що ним при розгляді справи судом першої інстанції заявлялося про непідсудність справи або існування поважних причин, через які він не заявив про непідсудність справи.

Також, у поданій касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не наводить передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження судового рішення. Саме по собі посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення на обґрунтування випадків (випадка), перелічених у частині другій статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.

Враховуючи викладене, заявнику необхідно надати суду уточнену редакцію касаційної скарги, у якій зазначити передбачені у частині другій статті 389 ЦПК України підстави касаційного оскарження судового рішення, а також надіслати суду копії уточненої редакції касаційної скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників.

Крім цього, касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду судом та вирішено питання про відкриття касаційного провадження, оскільки заявником не надано доказів сплати судового збору, або документів, які б свідчили про наявність пільг щодо сплати судового збору відповідно до Закону України Про судовий збір .

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що він звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України Про судовий збір як учасник бойових дій. До касаційної скарги заявником додана копія посвідчення учасника бойових дій від 10 квітня 2015 року серії НОМЕР_1.

За змістом пункту 13 частини першої статті 5 Закону України Про судовий збір учасники бойових дій під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються від сплати судового збору у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 (провадження № 14-730цс19) зроблений правовий висновок про те, що вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону України Про судовий збір суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту .

Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту . Серед них немає пільг щодо звільненням від сплати судового збору у справах із вимогами, подібними до тих, з якими позивач звернувся у цій справі.

Враховуючи те, що предметом спору у цій справі є визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, тому відсутні підстави вважати, що справа, пов`язана із порушенням прав заявника як учасника бойових дій чи будь-яким іншим чином стосується соціального і правового захисту учасників бойових дій.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що заявник звільнений від сплати судового збору за подання касаційної скарги на оскаржувані рішенні згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України Про судовий збір .

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2019 рік встановлено, що з 01 січня 2019 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб складає 1 921,00 грн.

Згідно з підпунктом 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України Про судовий збір ставка судового збору за подання до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України Про судовий збір судовий збір за подання касаційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду справляється у розмірі, що становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Таким чином, судовий збір за подання касаційної скарги становить 1 536,80грн (1 921,00 грн х 0,4? 200 %)..

Судовий збір має бути перераховано або внесено за такими реквізитами: отримувач коштів - УК у Печер. р-ні/Печерс. р-н; код отримувача (за ЄДРПОУ) - 38004897; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача - UA288999980313151207000026007; код класифікації доходів бюджету - 22030102 Судовий збір (Верховний Суд, 055) .

Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України Про судовий збір . На підтвердження сплати судового збору необхідно суду надати документ, що підтверджує його сплату.

Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Ураховуючи наведене, касаційна скарга підлягає залишенню без руху з наданням заявникам строку для усунення недоліків.

Керуючись статтями 185, 389, 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без руху та надати для усунення зазначених вище недоліків строк до 18 грудня 2020 року , але не більше десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявникові.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя О. В. Ступак