Постанова

від 17.11.2020 по справі 502/1934/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2604/20

Номер справи місцевого суду: 502/1934/18

Головуючий у першій інстанції Манжос Н. В.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.11.2020 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Сегеди С.М., Гірняк Л.А.,

з участю секретаря Воронової Є.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кілійського районного суду Одеської області від 04 квітня 2019 року, ухваленого під головуванням судді Манжос Н.В., -

в с т а н о в и в:

В жовтні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Територіальної громади в особі Кілійської міської ради про визнання права власності на приватне підприємство у порядку спадкування за законом.

В обґрунтування позовної заяви позивачі зазначили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Після його смерті Болградською районною державною нотаріальною конторою Одеської області відкрита спадкова справа № 428/2014, за заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Також позивачі зазначили, що за життя ОСОБА_3 засновано мале виробниче комерційне підприємство ІСТР , яке діє на підставі індивідуальної власності однієї особи, а саме ОСОБА_3 . Відповідно до договору купівлі-продажу державного майна, мале виробниче комерційне підприємство ІСТР є власником цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Також позивачі зазначили, що після смерті спадкодавця вони звернулися до Болградської районної державної нотаріальної контори Одеської області з заявою про прийняття спадщини, однак державним нотаріусом було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 15.06.2016 року, яка вмотивована тим, що власником цілісного майнового комплексу є МВКП ІСТР , яке згідно з його Статутом припиняє свою діяльність у випадку смерті власника, а тому у зв`язку з відсутністю у спадкоємців правовстановлюючого документу на Мале виробниче комерційне підприємство ІСТР на ім`я померлого ОСОБА_3 видати свідоцтво про право на спадщину неможливо.

На підставі викладеного, позивачі просили визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частині кожній малого виробничого комерційного підприємства ІСТР , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, у порядку спадкування після померлого ОСОБА_3 .

Рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 04 квітня 2019 року в задоволені позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно у порядку спадкування відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на те, що судом порушені норми матеріального та процесуального права.

У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що суд відмовляючи в задоволені позову невірно визначив предмет позову, що призвело до ухвалення рішення, яке не ґрунтується на повному дослідженні всіх обставин справи.

Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.

Сторони про розгляд справи на 11 листопада 2020 року були сповіщені належним чином (а.с. 139-141).

Апеляційний суд розглядає цивільні справи, які не віднесені до справ, зазначених у ч.ч.1,2 ст. 369 ЦПК України, у відсутності учасників справи та осіб, які не залучалися до участі у справі судом першої інстанції, за наявності відомостей про їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи.

Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу за відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, та від яких не надійшли клопотання про відкладення розгляду справи.

Враховуючи вищенаведене та у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення ( 17 листопада 2020 року ).

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375ЦПК України , суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 26.12.1997 рокуміж ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був зареєстрований шлюб відділом реєстрації актів громадянського стану Кілійського району Одеської області, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 , актовий запис № 213 від 26.12.1997 року (а.с. 5).

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 виданого 25.01.2000 року відділом реєстрації актів громадянського стану Кілійського районного управління юстиції Одеської області встановлено, що ОСОБА_2 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьками записані ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , актовий запис № 16 від 25.01.2000 року.

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого 03.09.2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кілійського районного управління юстиції в Одеській області, встановлено, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис № 504 від 03.09.2014 року (а.с. 6).

Згідно копії спадкової справи № 428/2014 заведеної 24.12.2014 року Кілійською районною державною нотаріальною конторою Одеської області після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , встановлено, що зазначена спадкова справа заведена за заявою матері спадкодавця ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , яка відмовилась від прийняття спадщини за законом на користь дружини спадкодавця ОСОБА_1 .

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 07.11.2015 року, зареєстрованого реєстрі за № 1093, виданого державним нотаріусом Болградської районної державної нотаріальної контори Одеської області встановлено, що на підставі ст. 1261 ЦК України, спадкоємцями зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_3 , 1964 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 є:

- його дружина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_4 , що зареєстрована і проживає в АДРЕСА_2 - на 2/3 частки, у тому числі з урахуванням 1/3 частки від якої відмовилася мати померлого ОСОБА_5 ;

- його дочка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_5 , що зареєстрована і проживає в АДРЕСА_2 - на 1/3 частку.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.08.2016 року, зареєстрованого в реєстрі за № 792, виданого державним нотаріусом Болградської районної державної нотаріальної контори Одеської області встановлено, що на підставі ст. 1261 ЦК України, спадкоємцями зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_3 , 1964 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 є:

- його дружина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_4 , що зареєстрована і проживає в АДРЕСА_2 - на 2/3 частки, у тому числі з урахуванням 1/3 частки від якої відмовилася мати померлого ОСОБА_5 ;

- його дочка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_5 , що зареєстрована і проживає в АДРЕСА_2 - на 1/3 частку.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 03.09.2016 року, зареєстрованого реєстрі за № 843, виданого державним нотаріусом Болградської районної державної нотаріальної контори Одеської області встановлено, що на підставі ст. 1261 ЦК України, спадкоємцями зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_3 , 1964 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 є:

- його дружина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_4 , що зареєстрована і проживає в АДРЕСА_2 - на 2/3 частки, у тому числі з урахуванням 1/3 частки від якої відмовилася мати померлого ОСОБА_5 ;

- його дочка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_5 , що зареєстрована і проживає в АДРЕСА_2 - на 1/3 частку.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 24.09.2016 року, зареєстрованого реєстрі за № 952, виданого державним нотаріусом Болградської районної державної нотаріальної контори Одеської області встановлено, що на підставі ст. 1261 ЦК України, спадкоємцями зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_3 , 1964 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 є:

- його дружина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_4 , що зареєстрована і проживає в АДРЕСА_2 - на 2/3 частки, у тому числі з урахуванням 1/3 частки від якої відмовилася мати померлого ОСОБА_5 ;

- його дочка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_5 , що зареєстрована і проживає в АДРЕСА_2 - на 1/3 частку.

Відповідно до статуту малого виробничого комерційного підприємства ІСТР , затвердженого 24 травня 2011 року, зареєстрованого 30.05.2011 року державним реєстратором Кілійської районної державної адміністрації, номер запису 15361050007000044, засновником підприємства є громадянин України ОСОБА_3 (паспорт серії НОМЕР_6 , виданий Кілійським РВ УМВС України в Одеській області 26 березня 1997 року, що мешкає: АДРЕСА_2 , ідн. № НОМЕР_7 ).

Як вбачається з договору купівлі-продажу державного майна від 04.10.1993 року, посвідченого Кілійською держнотконторою 04.10.1993 року, зареєстрованого в реєстрі №2744, малим виробничо-комерційним підприємством ІСТР придбано будівлю АДРЕСА_1 .

Постановою про відмову у вчинені нотаріальної дії державного нотаріуса Болградської районної державної нотаріальної контори Одеської області від 15.06.2016 року, встановлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на цілісний майновий комплекс - мале виробниче-комерційне підприємство ІСТР , що розташований в АДРЕСА_4, у зв`язку з відсутністю у спадкоємців правовстановлюючого документу на МВКП Істр на ім`я померлого ОСОБА_3 .

Відмовляючи у задоволені позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно у порядку спадкування, суд першої інстанції виходив з того, що положенням статуту не передбачено перехід права власності на майно підприємства у разі смерті власника, а також за відсутністю у позивачів правовстановлюючих документів на спірне майно на ім`я спадкодавця.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Згідно статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту права, встановлених цивільним законодавством.

Ст. 57 ГК України установчими документами суб`єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб`єкта господарювання.

Відповідно до ч. 3 ст. 62 ГК України підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту або модельного статуту. Підприємства незалежно від форми власності, організаційно-правової форми, а також установчих документів, на основі яких вони створені та діють, мають рівні права та обов`язки.

Згідно зі ст. 191 ЦК України передбачено, що підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності.

До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю.

Відповідно до ст. 178 ЦК України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної особи.

Згідно зі ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до вимог ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Тобто, успадковуються права та обов`язки, які належали конкретній фізичній особі, а не юридичній особі, що була створена цією фізичною особою.

Судом встановлено, що у відповідності до п. 12 Статуту Порядок ліквідації та реорганізації Підприємства Підприємство припиняє свою діяльність у випадку смерті власника та Статут не передбачає перехід права власності на майно Підприємства

На підставі вищевикладених обставин, судом у відповідності до вимог чинного законодавства обґрунтовано було відмовлено у задоволені позову.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд відмовляючи в задоволені позову невірно визначив предмет позову, що призвело до ухвалення рішення, яке не ґрунтується на повному дослідженні всіх обставин справи, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, а висновки суду про те, що статутом не передбачено перехід права власності на майно підприємства у разі смерті власника та відсутністю у позивачів правовстановлюючих документів на спірне майно на ім`я спадкодавця відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Судом при прийнятті рішення були взяті до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа Гірвісаарі проти Фінляндії , п. 32).

Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судових рішень, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.

Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Кілійського районного суду Одеської області від 04 квітня 2019 року- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 17 листопада 2020 року.

Головуючий

---

О.С. Комлева

Судді

---

С.М. Сегеда

---

Л.А. Гірняк