Ухвала

від 18.11.2020 по справі 132/3684/20

КАЛИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 132/3684/20

2/132/874/20

Ухвала

Іменем України

18 листопада 2020 року Суддя Калинівського районного суду Вінницької області Аліменко Ю.О.

розглянувши заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю Лан-Агро - адвоката Мельника Юрія Миколайовича про забезпечення позову,

ВСТАНОВИВ:

16.11.2020 року до суду звернулося ТОВ Лан-Агро із позовом до ОСОБА_1 , ТОВ Агро Трак та державного реєстратора Білієнко О.В., в якому просить: 1) скасувати рішення державного реєстратора Вовчоцької сільської ради Немирівського району Вінницької області Білієнко Оксани Василівни, яке датоване 01.07.2019 роком з індексним номером 47564448, в частині державної реєстрації прав припинення права оренди земельної ділянки площею 1,7072 га із кадастровим номером земельної ділянки 0521686300:06:000:0046, яка знаходиться на території Пиківської сільської ради Калинівського району Вінницької області, за ТОВ Лан-Агро ; 2) визнати недійсним укладений 02.07.2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ Агро Трак договір оренди землі площею 1,7072 га із кадастровим номером земельної ділянки 0521686300:06:000:0046, яка знаходиться на території Пиківської сільської ради Калинівського району Вінницької області, який був зареєстрований за рішенням державного реєстратора Вовчоцької сільської ради Немирівського району Вінницької області від 11.07.2019 року, індексний номер 47734985; 3) визнати укладеною додаткову угоду від 05.04.2019 року до договору оренди землі № 70 від 02.02.2009 року, між ОСОБА_1 та ТОВ Лан-Агро , предметом якого є оренда земельної ділянки 1,7072 га із кадастровим номером земельної ділянки 0521686300:06:000:0046, яка знаходиться на території Пиківської сільської ради Калинівського району Вінницької області; 4) відшкодувати понесені судові витрати.

Одночасно із позовною заявою надійшла заява ТОВ Лан-Агро про забезпечення позову, у якій позивач просить заборонити суб`єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії стосовно земельної ділянки площею 1.7072 га. із кадастровим номером 0521686300:06:000:0046, яка знаходиться на території Пиківської сільської ради Калинівського району Вінницької області, та належить на праві власності ОСОБА_1 (Реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).

В обґрунтування заяви посилається на те, що Відповідачі на даний час мають змогу в будь-який момент та необмежену кількість разів укладати та реєструвати правочини предметом яких буде користування земельною ділянкою Відповідача-1 Відповідачем-2 або будь-якою іншою особою крім Позивача. Позивач буде змушений кожного разу збільшувати позовні вимоги, а можливо й подавати нові позовні заяви, що унеможливить здійснити ефективний спосіб захисту прав Позивача в даній справі про який вказано вище та в повній мірі виконати рішення суду у цій справі (у разі задоволення позову) яке в свою чергу дає змогу поновити порушене право Позивача на оренду спірної землі.

Згідно з ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Пунктами 2 ч. 1 ст.150ЦПК України встановлено, що позов може бути забезпечено забороною вчиняти певні дії.

Згідно з ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв`язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.

Пленум Верховного Суду України Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову № 9 від 22 грудня 2006 року у п. 4 роз`яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 22 грудня 2006 року Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

При розгляді заяви про забезпечення позову, суд враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно п. 43 рішення по справі Шмалько проти України право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові № 6-605цс16 від 25 травня 2016 року, винесеної за результатами перегляду рішення апеляційного суду м. Києва та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову, згідно з вказаною постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Пленумом Верховного Суду України у роз`ясненнях, викладених у підпунктах 1-4 постанови № 9 від 22.12.2016 року Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову звернуто увагу судів на те, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів до забезпечення позову з урахуванням адекватності вимог заявника, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, ймовірності утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.

Разом з тим, суд враховує, що заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Для належної реалізації завдань цивільного судочинства слугує зокрема те, що відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення є обов`язковим до виконання на всій території України. Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи може буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті.

Як вбачається із матеріалів справи, представник позивач, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, не навів правових підстав заявляти вимоги про забезпечення позову саме шляхом заборони вчиняти певні дії. Не надав додаткові документи та інші докази, що підтверджують необхідність забезпечення позову саме у такий спосіб. Крім того, заходи забезпечення позову, які представник позивача просить суд застосувати виходять за межі самого позову, що є окремою та самостійною підставою для відмови у застосуванні таких заходів забезпечення.

З урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості вимог заяви про забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, суд дійшов висновку, що відсутня реальна загроза невиконання судового рішення у випадку прийняття його на користь позивача, тому заявлені вимоги про забезпечення позову задоволенню не підлягають.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 149-155, 157, 353, 354 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю Лан-Агро - адвоката Мельника Юрія Миколайовича про забезпечення позову - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом 15 днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвали суду якщо апеляційна скарга подана протягом пятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: