Постанова

від 12.11.2020 по справі 925/843/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" листопада 2020 р. Справа№ 925/843/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Суліма В.В.

Коротун О.М.

при секретарі судового засідання: Нікітенко А.В.

за участю представників сторін:

від позивача: адвокат Москаленко Л.Л.;

від відповідача: адвокат Тараненко Я.Ю.;

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс Логістик"

на рішення Господарського суду Черкаської області від 10.08.2020 (повний текст складено та підписано 10.08.2020)

у справі № 925/843/20 (суддя Васянович А.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стемакс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс Логістик"

про стягнення 90 609,36 грн.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Черкаської області з позовом звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Стемакс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс Логістик" про стягнення з відповідача 90 609,36 грн., а саме: 86 008,92 грн. заборгованість за поставлений товар, 653,00 грн. 3% річних та 3 947,44 грн. пеня, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 10.08.2020 у справі № 925/843/20 позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс Логістик" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Стемакс" - 86 008,92 грн. боргу, 653,00 грн. 3% річних та 2 010,35 грн. судового збору. В решті вимог - в позові відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням місцевого господарського суду від 10.08.2020, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фенікс Логістик" звернулось до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить прийняти апеляційну скаргу до провадження, скасувати повністю рішення Господарського суду Черкаської області від 10.08.2020 у справі № 925/843/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стемакс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс Логістик" про стягнення 86 008,92 грн. боргу, 653,00 грн. 3% річних та 2 010,35 грн. судового збору та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Стемакс" відмовити повністю.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник вказує на те, що копії видаткових накладних № 14328 від 06.03.2020, № 14850 від 11.03.2020, № 18464 від 26.03.2020, № 19482 від 01.04.2020 та № 20336 від 06.04.2020 не містять прізвища імені та по-батькові, а також посади особи, яка їх підписала, а видаткова накладна № 18464 від 26.03.2020 взагалі не містить навіть підпису відповідальної особи. Також акт звірки розрахунків, копію якого позивач додав до матеріалів справи, не відповідає дійсності, оскільки відомості, які вказані в ньому неправдиві, а сам акт не підписувався відповідачем.

Скаржник зауважує на тому, що у видаткових накладних, копії яких долучені до матеріалів справи вказано, що підставою для поставки товару є договір поставки, а товар повинен був поставлятись згідно із відповідними замовленнями, однак, у матеріалах справи замовлення відсутні, а сам договір поставки не підписувався між сторонами. Також матеріали справи не містять товарно-транспортних накладних та не містять відомостей про те, яким чином було поставлено товар, яким транспортним засобом, хто був відповідальною особою, за поставку. Таким чином, поставка товару жодним чином не підтверджується позивачем, натомість факт наявності на копіях видаткових накладних та акту звірки відтиску печатки відповідача, не підтверджує факту укладення видаткових накладних та акту звірки.

Згідно із витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 925/843/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Ткаченко Б.О., Сулім В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс Логістик" на рішення Господарського суду Черкаської області від 10.08.2020 та призначено справу № 925/843/20 до розгляду у судовому засіданні 15.10.2020.

08.10.2020 від позивача через відділ канцелярії суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач зазначив про те, що на день звернення до Господарського суду Черкаської області заборгованість скаржника складала суму у розмірі 86 008,92 грн., однак, на дату винесення рішення скаржник частково розрахувався за отриманий товар в сумі 38 705,63 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, а саме: № 863 від 12.06.2020 на суму 2 000,00 грн., № 882 від 23.06.2020 на суму 2 000,00 грн., № 910 від 01.07.2020 на суму 1 000,00 грн., № 925 від 08.07.2020 на суму 1 000,00 грн., № 932 від 09.07.2020 на суму 1 000,00 грн., № 948 від 16.07.2020 на суму 3 000,00 грн., № 973 від 27.07.2020 на суму 10 000,00 грн., № 1001 від 11.08.2020 на суму 5 000,00 грн. Також позивач зазначає про те, що дані оплати зі сторони скаржника є фактом підтвердження дійсної заборгованості і одночасно суперечать доводам, наведеним в апеляційній скарзі.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вказує на те, що доводи скаржника щодо неналежності та недопустимості поданих позивачем доказів на обґрунтування позовних вимог, а саме: видаткових накладних та акту звірки, в яких не зазначено посади та прізвище осіб, відповідальних за здійснення господарської операції, є неправомірним, оскільки у постанові від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17 Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчити про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі, відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

Також позивач, з урахуванням доводів, які викладені у апеляційній скарзі, у відзиві на апеляційну скаргу зазначає проте, що виконуючи вимоги законодавства в частині складання податкових накладних,позивачем за поставку товарів за спірними видатковими накладними, були складені та зареєстровані в ЄРПН податкові накладні, а саме: № 15555 від 06.03.2020, № 16491 від 11.03.2020, № 19018 від 26.03.2020, № 21012 від 01.04.2020, № 21013 від 06.04.2020, які надали право скаржнику на включення суми ПДВ в податковий кредит, який в свою чергу зменшив нарахування його податкових зобов`язань.

Наказом Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2020 № 521-В надано судді Гаврилюку О.М., який є головуючим суддею у даній справі, відпустку з 13.10.2020 по 15.10.2020.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду ухвалою від 28.09.2020 призначила розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс Логістик" на рішення Господарського суду Черкаської області від 10.08.2020 у справі № 925/843/20 на 05.11.2020.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду, у зв`язку із перебуванням судді Ткаченко Б.О., з 03.11.2020, на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 925/843/20.

Відповідно до витягу із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 925/843/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Коротун О.М., Сулім В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2020 прийнято справу № 925/843/20 до провадження за апеляційною Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс Логістик" на рішення Господарського суду Черкаської області від 10.08.2020 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Коротун О.М., Сулім В.В.

У судових засіданнях 05.11.2020 та 09.11.2020 оголошувались перерви до 09.11.2020 та 12.11.2020, відповідно.

Представник позивача у судовому засіданні 12.11.2020 заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду Черкаської області від 10.08.2020 у справі № 925/848/20 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення, з підстав, викладених, зокрема, у відзиві на апеляційну скаргу.

Представник відповідача у судовому засіданні 12.11.2020 підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 10.08.2020 у справі № 925/843/20 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Згідно із ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, доводи відзиву на апеляційну скаргу, заслухавши у судових засіданнях представників позивача та відповідача, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, встановила наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

В ч. 1 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Факт постачання позивачем та прийняття відповідачу товару на загальну суму у розмірі 93 808,30 грн., підтверджується видатковими накладними № 14328 від 06.03.2020 на загальну суму 80 717,33 грн.; № 14850 від 11.03.2020 загальну суму 9 092,69 грн.; № 18464 від 26.03.2020 на загальну суму 723,51 грн.; № 19482 від 01.04.2020 на загальну суму 968,01 грн.; № 20336 від 06.04.2020 на загальну суму 2 306,76 грн., належним чином засвідчені копії яких наявні у матеріалах справи.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В ч. 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вказує позивач у позовній заяві, в рахунок оплати товару за поставлений товар, відповідачем сплачено лише 7 798,85 грн., а саме: за видатковою накладною № 14328 від 06.03.2020 сплачено 3 706,16 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень № 796 від 20.05.2020 та № 831 від 02.06.2020, у зв`язку із чим заборгованість за видатковою накладною № 14328 від 06.03.2020 становила 77 011,17 грн.; за видатковою накладною № 14850 від 11.03.2020 сплачено 4 092,69 грн., що підтверджується копією платіжного доручення № 754 від 04.05.2020, у зв`язку із чим заборгованість за видатковою накладною № 14850 від 11.03.2020 становила 5 000,00 грн.

Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з відповідача 86 008,92 грн. заборгованості за поставлений товар.

Також 08.05.2020 позивач направив на адресу відповідача претензію від 05.05.2020 № 125 про сплату заборгованості за отриманий товар на суму 89 715,08 грн., однак відповіді на вищевказану претензію відповідачем не надано та не сплачено наявну заборгованість.

Слід зазначити, що відповідачем не надано до матеріалів справи доказів сплати у повному обсязі заборгованості перед позивачем за поставлені останнім товари згідно із вищевказаними видатковими накладними.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Однак, відповідач в порушення умов договору, своєчасно та в повному обсязі свої зобов`язання з оплати отриманого товару не виконав, у зв`язку із чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем.

Так, позивач у позовній заяві не заперечує часткову сплату відповідачем грошових коштів в оплату за договором на суму у розмірі 7 798,85 грн.

Згідно із поштового конверту, позовна заява подана до Господарського суду Черкаської області - 25.06.2020.

Слід зазначити, що позивачем до відзиву на апеляційну скаргу додані наступні платіжні доручення, які свідчать про часткову сплату за договором на суму у розмірі 25 000,00 грн., а саме: № 863 від 12.06.2020 на суму 2 000,00 грн., № 882 від 23.06.2020 на суму 2 000,00 грн., № 910 від 01.07.2020 на суму 1 000,00 грн., № 925 від 08.07.2020 на суму 1 000,00 грн., № 932 від 09.07.2020 на суму 1 000,00 грн., № 948 від 16.07.2020 на суму 3 000,00 грн., № 973 від 27.07.2020 на суму 10 000,00 грн., № 1001 від 11.08.2020 на суму 5 000,00 грн.

Також слід зазначити, що позивачем у відзиві на апеляційну скаргу зазначено про часткову сплату відповідачем заборгованості у розмірі 38 705,63 грн., однак надано платіжні доручення лише на суму у розмірі 25 000,00 грн.

Однак, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 269 ГПК України встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Системний аналіз статті 269 ГПК України свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у т.ч. апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасників справи.

Така обставина (тобто відсутність доказів як таких) взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України не залежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

З урахуванням вищенаведеного колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що недотримання норм процесуального права мало місце як з боку позивача, так і з боку відповідача, якими не виконано покладених статтею 42 ГПК України обов`язку з подання доказів у встановленому процесуальним законодавством порядку та доведення таким чином підставності заявленого позову та заперечень щодо позовних вимог в суді першої інстанції, а у апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу за допомогою маніпулювання процесуальними нормами намагаються перекласти відповідальність на наслідки невчинення ними процесуальних дій на суд першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної вказує на те, що судом першої інстанції правильно застосовано норми процесуального права при розгляді даного спору. Унаслідок не подання позивачем та відповідачем до суду в обґрунтування своїх вимог належних і допустимих доказів у підтвердження факту сплати відповідачем наявної заборгованості, розгляд справи здійснювався за наявними у справі доказами, за наслідками дослідження та оцінки яких за правилами статті 86 ГПК України судом констатовано наявність заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 86 008,92 грн.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17.

Неподання жодною стороною спору суду першої інстанції до моменту ухвалення відповідного рішення (10.08.2020) вказаних платіжних доручень або відомостей про часткові сплати заборгованості, а відтак, і зміна стану розрахунку між сторонами, не може бути, згідно із ст. 277 ГПК України, підставою для скасування, за наведених скаржником підстав, правильного рішення суду першої інстанції. При цьому, подання суду першої інстанції відповідних відомостей покладено процесуальним законом на сторін спору, що узгоджується з приписами ст.ст. 14, 42, 46 ГПК України.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що наявність часткових сплат відповідачем має враховуватись під час виконання рішення суду, згідно із вимогами Закону України "Про виконавче провадження", а також не позбавляє відповідача можливості реалізувати свої права, обумовлені ст.ст. 327, 328 ГПК України або в межах судового провадження, або в межах виконавчого провадження, як сторони виконавчого провадження.

Позивач також нараховує пеню у розмірі 3 947,44 грн. та 3% річних у розмірі 653,00 грн.

Згідно із ч. 2 ст. 193, ч. 1. ст. 216 ГК України порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

В ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, встановленому за згодою сторін.

Однак, як вбачається із матеріалів справи, між позивачем та відповідачем відсутній договір щодо забезпечення виконання зобов`язання у письмовій формі, а тому, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення пені.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, здійснивши перерахунок суми 3% річних, беручи до уваги відсутність повноважень виходу за межі пред`явлених позовних вимог, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції та вважає суму 3% річних у розмірі 653,00 грн. правильною та такою, що підлягає стягненню з відповідача.

Колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Як вбачається із наявних у справі копій видаткових накладних, у цих накладних відмітки про відпуск товару підписані посадовими особами позивача, а відмітки про отримання товару підписані посадовими особами відповідача та скріплені відбитком печатки відповідача.

Така обставина, як відсутність зазначення посад та прізвищ посадових осіб відповідача, якими вчинено підписи про одержання товару, згідно із видатковими накладними, свідчить лише про неналежне оформлення відповідного розділу накладних про одержання товару, що покладається на особу, яка одержує товарно-матеріальні цінності.

Наявні матеріали справи, зокрема, видаткові накладні, часткові оплати товару, свідчать про виконання позивачем договірного зобов`язання поставити товар та часткове виконання відповідачем - оплатити товар.

Таким чином, апеляційний господарський суд зазначає про те, що надані позивачем видаткові накладні містять достатньо інформації щодо встановлення факту передачі товару та отримання його уповноваженим представником відповідача, а наведені відповідачем недоліки в оформленні первинних документів та відсутність в справі товарно-транспортних накладних, відомостей про те, яким чином було поставлено товар, яким транспортним засобом, хто був відповідальною особою, за поставку, не спростовують фактичної поставки товару та отримання його відповідачем.

Крім того, позивач, з урахуванням доводів, які викладені у апеляційній скарзі, у відзиві на апеляційну скаргу зазначив проте, що виконуючи вимоги законодавства в частині складання податкових накладних, ним за поставку товарів за спірними видатковими накладними, були складені та зареєстровані в ЄРПН податкові накладні, а саме: № 15555 від 06.03.2020, № 16491 від 11.03.2020, № 19018 від 26.03.2020, № 21012 від 01.04.2020, № 21013 від 06.04.2020, які надали право скаржнику на включення суми ПДВ в податковий кредит, який в свою чергу зменшив нарахування його податкових зобов`язань.

Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Твердження апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду Черкаської області від 10.08.2020 у справі № 925/843/20.

Скаржником, на підтвердження доводів щодо неправильного застосування норм процесуального та матеріального права, не наведено обставин, які б свідчили про наявність таких порушень.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, скаржник не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 74, 76-79 ГПК України.

За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про відсутність правових підстав для задоволення позову, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування рішення місцевого суду не вбачається.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фенікс Логістик", згідно із ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс Логістик" на рішення Господарського суду Черкаської області від 10.08.2020 у справі № 925/843/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 10.08.2020 у справі № 925/843/20 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Фенікс Логістик".

4. Справу № 925/843/20 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Повний текст постанови складено та підписано 19.11.2020.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді В.В. Сулім

О.М. Коротун