Рішення

від 09.11.2020 по справі 335/4419/19

ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

1Справа № 335/4419/19 2/335/252/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2020 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Апаллонової Ю.В., за участю секретаря судового засідання Барсукової В.В., прокурора Беклеміщевої Ю.М., відповідача ОСОБА_1 , представника відповідача Сердюк Р.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 107Б, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом заступника керівника Запорізької місцевої прокуратори №3 Запорізької області в інтересах держави в особі Запорізької міської ради до ОСОБА_2 , державного реєстратора КП Центр надання послуг Балабинської селищної ради Гопко Юрія Володимировича, ОСОБА_1 , третя особа - приватне підприємство Агенція Інфо Бізнес про визнання протиправними, скасування рішень та визнання спадщини відумерлою,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2019 року заступник керівника Запорізької місцевої прокуратори №3 Запорізької області в інтересах держави в особі Запорізької міської ради звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , державного реєстратора КП Центр надання послуг Балабинської селищної ради Гопко Юрія Володимировича, ОСОБА_1 .

В обґрунтування вимог зазначав, що до Запорізької місцевою прокуратури № 3 23.02.2018 надійшов лист від Департаменту правового забезпечення Запорізької міської ради про незаконне оформлення права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . За результатами розгляду зазначеного листа Запорізькою місцевою прокуратурою № 3 внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018081050000021 від 12.03.2018, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 164056433 встановлено, що державним реєстратором Комунального підприємства Центр надання послуг Балабинської селищної ради, Запорізької області Гопкою Ю.В. 08.11.2017 зареєстровано право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна за Приватним підприємством Агенція інфо бізнес на підставі акту приймання- передачі нерухомого майна, серія та номер: 1, виданого 20.10.2017 приватним нотаріусом Капшуровою Ю.В. У подальшому, а саме 14.11.2017 державним реєстратором Комунального підприємства Центр надання послуг Балабинської селищної ради, Запорізької області Гопкою Ю.В. зареєстровано право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_2 , на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: 2, виданого 10.11.2017, приватним нотаріусом Капшуровою Ю.В. Під час досудового розслідування вилучено оригінал реєстраційної справи, яка стосується реєстрації Приватного підприємства Агенція інфо бізнес . З матеріалів реєстраційної справи, вбачається наступне. Відповідно до рішення №01-10/17 засновників приватного підприємства Агенція інфо бізнес від 20 жовтня 2017 року статутний капітал у розмірі 200 000, 00 тисяч гривень розподілено наступним чином: ОСОБА_3 50 000, 00 (п`ятдесят) гривень, ОСОБА_2 , 150 000, 00 ( сто п`ятдесят) гривень.У статуті засновників приватного підприємства Агенція інфо бізнес від 20 жовтня 2017 року зазначено, що ОСОБА_3 формує частку у статутному капіталі підприємства за рахунок внеску об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 за рахунок грошових коштів, що складає 150 000, 00 гривень.У розділі 5 права та обов`язки засновників підприємства вказаного статуту зазначено, що засновники підприємства можуть відступити свою частку (її частину) одному або декільком засновникам Підприємства, а також третім особам. У подальшому, а саме 10 листопада 2017 року рішенням № 02-11/17 ОСОБА_2 виведено зі складу власників підприємства за власним бажанням. Останньому за взаємною згодою власників, та за рахунок первинного внеску грошових коштів до статутного капіталу Підприємства, передано об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , загальною вартістю 50 000, 00 тисяч гривень.

Крім того, у рішенні зазначено, що розмір статутного капіталу підприємства зменшено. Визначено статутний капітал підприємства у розмірі 150 000,00 гривень. Розподілено частку статутного капіталу підприємства наступним чином: ОСОБА_3 -100 (сто) часток, що становить 150 000.00 гривень. ОСОБА_3 призначено на посаду директора підприємства з 11.11.2017 року. У статуті засновників приватного підприємства Агенція інфо бізнес від 10 листопада 2017 року зазначено, що власником підприємства є ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У той же час встановлено, що у реєстраційній справі відсутній акт приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер №1 від 20.10.2017, видавник: ПН ОСОБА_4 , відповідно до якого право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна зареєстровано за Приватним підприємством Агенція інфо бізнес .

Відповідно до інформації Головного управління ДФС у Запорізькій області встановлено, що протягом 2017-2018 років Приватне підприємство Агенія інфо бізнес (ЄДРПОУ 41711210) податкові декларації з податку на прибуток, фінансову звітність та звіти про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації не подавало. У той же час, станом на 06.11.2017 керівником Приватного підприємства Агенція інфо бізнес являється ОСОБА_2 з 20.10.2017 року. Крім того, у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зазначено, що з 10.11.2017 року керівником вказаного підприємства є ОСОБА_3 . Однак, із матеріалів кримінального провадження вбачається, що акт прийому- передачі №1 від 20.10.2017 в матеріалах реєстраційної справи відсутній, справжність підписів у якому нотаріально не посвідчені, що суперечить вимогам ч.5 ст. 17 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань . Окрім цього, відповідно до акту прийому-передачі нерухомого майна № 2 від 10.11.2017, видавник: ПН ОСОБА_4 ОСОБА_2 передано об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначений акт підписаний від імені ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Однак, ОСОБА_3 , власниця квартири за адресою: АДРЕСА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Тобто, на момент підписання вищезазначеного акту ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1 вже померла. У зв`язку із вищевикладеним, акт прийому-передачі № 1 від 20.10.2017 посвідчений ПН Капшурової Ю.В. та акт прийому-передачі № 2 від 10.11.2017 посвідчений ПН Капшурової Ю.В. є нікчемними в силу закону, за наслідками яких не можуть наступати права та обов`язки.

У позові також вказано, що з порушенням вимог ст. 17 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань спірний об`єкт нерухомого майна увійшов до статутного капіталу ПП Агенція інфо Бізнес на підставі акту-прийому передачі № 1. Рішення державного реєстратора про реєстрацію право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 від 08.11.2017 № 38030224 та від 14.11.2017 № 381115342 підлягають скасуванню судом на підставі ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

У той же час, відповідно до договору купівлі-продажу від 15.11.2017, серія та номер 4718 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який діяв в інтересах ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 передав у власність ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Садовніченко В.М.Згідно п. 1 договору купівлі-продажу квартири, Продавець зобов`язався передати у власність, а Покупець зобов`язався прийняти у власність та сплатити грошову суму за належну Продавцю на праві приватної власності квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, договір купівлі-продажу від 15.11.2017, підписаний між ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який діяв в інтересах ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Садовніченко В.М., суперечить вимогам чинного цивільного законодавства України, внаслідок чого останній має бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до інформації Третьої Запорізької державної нотаріальної контори від 30.01.2019 спадкова справа після смерті ОСОБА_3 не заводилася, заповіти від імені ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не посвідчувалися.

Згідно інформації Запорізького міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Запорізькій області від 26.01.2019 встановлено, що у відділі відсутні відомості щодо актового запису про шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, народження дітей, близьких родичів відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .Вказані дані свідчать про відсутність спадкоємців після смерті ОСОБА_3 , як за заповітом, так і за законом.

Оскільки у померлої ОСОБА_3 відсутні будь-які спадкоємці, то маються правові підстави для визнання відумерлої спадщини у вигляді квартири за адресою: АДРЕСА_1 , належної за життя на праві власності останній, яка померла.

Позивач просив визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства Центр надання послуг Балабинської селищної ради Запорізької області Гопки Юрія Володимировича № 38030224 від 09.11.2017про реєстрацію акту приймання-передачі нерухомого майна, серія та, номер: 1, виданий: 20.10.2017, видавник: Приватний нотаріус Капшурова Ю.В.; визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства Центр надання послуг Балабинської селищної ради. Запорізької області Гопки Юрія Володимировича № 38115342 від 14.11.2017 про реєстрацію акту приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: 2, виданий: 10.11.2017, видавник: Приватний нотаріус Капшурова Ю.В.; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 15.11.2017, укладений між ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який діяв в інтересах ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Садовніченко В.М., в реєстрі № 4718; Визнати відумерлою спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3 , а саме об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1402619223101, загальною площею 30.58 кв.м., житловою площею 16.46 кв.м. Стягнути з відповідачів судові витрати.

Ухвалою судді від 27.05.2019 року відкрито провадження у справі.

ОСОБА_1 на ухвалу суду від 27.05.2019 року подано апеляційну скаргу і ухвалою Запорізького апеляційного суду від 23.10.2019 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті апеляційного провадження за її апеляційною скаргою, 25.11.2019 року матеріали надійшли до Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя .

Ухвалою суду від 09.12.2019 року здійснено перехід з розгляду в порядку спрощеного провадження цивільної справи за позовом заступника керівника Запорізької місцевої прокуратори №3 Запорізької області в інтересах держави в особі Запорізької міської ради до ОСОБА_2 , державного реєстратора КП Центр надання послуг Балабинської селищної ради Гопко Юрія Володимировича, ОСОБА_1 про визнання протиправними, скасування рішень та визнання спадщини відумерлою, в розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 13.01.2020 року у підготовчому судовому засіданні позовну заяву заступника керівника Запорізької місцевої прокуратори №3 Запорізької області в інтересах держави в особі Запорізької міської ради до ОСОБА_2 , державного реєстратора КП Центр надання послуг Балабинської селищної ради Гопко Юрія Володимировича, ОСОБА_1 про визнання протиправними, скасування рішень та визнання спадщини відумерлою, залишено без руху, встановлено 7-денний строк для усунення виявлених судом недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 01.06.2020 року прийнято оновлений позов заступника керівника Запорізької місцевої прокуратори №3 Запорізької області в інтересах держави в особі Запорізької міської ради до ОСОБА_2 , державного реєстратора КП Центр надання послуг Балабинської селищної ради Гопко Юрія Володимировича, ОСОБА_1 про визнання протиправними, скасування рішень та визнання спадщини відумерлою до розгляду. У задоволенні клопотання адвоката Сердюк Романа Вікторовича про зупинення провадження у справі до набрання законної сили вироком у справі за обвинуваченням ОСОБА_2 , відмовити. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватне підприємство Агенція Інфо Бізнес ЄДРПОУ 4171210 м.Запоріжжя, вул. Яценко, 1 кв. 1). У задоволенні клопотання представника відповідача про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватного нотаріуса Садовніченко Вікторії Миколаївни, відмовлено. Закрито підготовче провадження у цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті. Клопотання позивача про виклик свідка задоволено. Викликано свідка: ОСОБА_4 . Витребувано у приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Садовніченко Вікторії Миколаївни інформацію про результати перевірки управлінням юстиції та/або Нотаріальною палатою України дотримання вимог законодавства при посвідченні договору купівлі-продажу від 15.11.2017 року р. №4718.

11.06.2020 року від відповідача ОСОБА_1 в особі представника адвоката Сердюк Р.В. до суду надійшов відзив, згідно до якого відповідач просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на ті обставини, що в обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на факт смерті ОСОБА_3 , по смерті якої начебто залишилася квартира та у якої не має спадкоємці, що є підставою для визнання спадщини відумерлою та визнання недійсними низки правочинів (ст.215, 216 ЦК України), на підставі яких спірна квартира перейшла у власність спочатку юридичної особи, потім ОСОБА_2 , а згодом ОСОБА_1 .. З такими доводами позивача погодитися не можна. Оскільки спадщина належить спадкоємцю (позивачу) з часу смерті, належним способом захисту його інтересів є віндикаційний позов, оскільки позивач (як власник) не перебуває у договірних відносинах з кінцевим власником ОСОБА_1 ..Отже, реституція, у даному випадку неможлива, оскільки позивач не був стороною останнього правочину укладеного між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець). При цьому слід враховувати, що власником квартири, до ОСОБА_2 - була юридична особа, яка набула право власності від ОСОБА_3 і за її життя. Навіть у випадку визнання недійсним оскаржуваного договору, спірна квартира має повернутися (в порядку реституції) у власність відповідача ОСОБА_2 , а від нього - у власність юридичної особи, яка взагалі не є відповідачем у даній справі.За змістом прохальної частини, позивач не просить про визнання права власності та/або передачу територіальній громаді відповідно до закону, а обмежується лише загальною фразою про визнання спірної квартири, відумерлою спадщиною, що також є неналежним способом захисту порушених прав та інтересів.Отже, спірна квартира не може бути відумерлою спадщиною, оскільки на час смерті спадкодавця у нього вже не було права власності на спірну квартиру.Позивач помилково ототожнює та намагається підмінити витребування майна у кінцевого власника, шляхом визнання такого майна відумерлою спадщиною . Не може бути відумерлим те, що на час смерті вже не належало спадкодавцю. Згідно змісту позовних вимог та доданих позивачем копій документів вбачається, що Акт передачі нерухомого майна №1 від 20 жовтня 2017 року та Рішення №01-10/17 від 20 жовтня 2017 року (за якими квартира вибула з власності ОСОБА_3 ), укладені за її життя (померла ІНФОРМАЦІЯ_6 ).Факт справжності підпису ОСОБА_3 на вказаному Акті №1 від 20 жовтня 2017 року та Рішенні №01-10/17 від 20 жовтня 2017 року, позивач не спростував, експертизи щодо справжності підпису ОСОБА_3 не призначав, а сам вказаний акт - в матеріалах справи відсутній.Отже, є підтвердженим і неспростовним факт особистого підпису (на Акті №1 від 20жовтня 2017 року та Рішенні №01-10/17 від 20 жовтня 2017 року) та відповідно наявність волевиявлення ОСОБА_3 на передачу її квартири у власність юридичної особи. Окрім того, згідно матеріалів справи вбачається, що квартира вибула з власності ОСОБА_3 та перейшла у власність юридичної особи - на підставі Рішення №01-10/17 від 20 жовтня 2017 року, яке прийняте за життя ОСОБА_3 , справжність підпису якої (як способу волевиявлення) не спростована і саме Рішення №01-10/17 від 20 жовтня 2017 року та Акт №1 від 20 жовтня 2017 року прокурором не оскаржуються. Тим більше, такий спір відноситься до корпоративних, розглядається господарськими судами, де належним відповідачем є юридична особа, яка набула право власності та яка у даному цивільному спорі - взагалі, навіть не є відповідачем. Рішення №01-10/17 від 20 жовтня 2017 року, підписане його стороною ( ОСОБА_3 ) та Акт №1 від 20 жовтня 2017 року є підтвердження її вільного волевиявлення на передачу спірної квартири у власність юридичної особи.Інше, матеріалами даної справи, не підтверджено.При цьому, ні Акт №1 від 20 жовтня 2017 року, ні Рішення №01-10/17 від 20 жовтня 2017 року - прокурором не оскаржуються, експертизи в межах даної справи щодо справжності підпису ОСОБА_3 ОСОБА_2 та приватного нотаріуса Капшурової Ю.В. не призначалися, в той час, як згідно ч.1 ст.27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , саме вище вказані акт та рішення - є підставами для державної реєстрації права власності.Наявність/відсутність підпису ОСОБА_3 на Акті №2, може порушувати тільки інтереси юридичної особи, з власності якої вибула спірна квартира на підставі Акту №2, та набув право власності ОСОБА_2 , а не права позивача.Відповідно, відповідачами в частині вимог прокурора по Акту №2 від 10 листопада 2017 року є його сторони, тобто є юридична особа, яка втратила право власності та ОСОБА_2 , який набув право власності. Але юридична особа не є відповідачем у даній справі (як по акту №1 та і по Акту №2), що є самостійною підставою для відмови у позові. Не зрозумілими є доводи прокурора викладені в уточненому позові від 21 січня 2020 року, де прокурор зазначає, що Акт №1 від 20 жовтня 2017 року відсутній, а тому він нотаріально не посвідчений . В чому полягає логіка такого висновку прокурора та причинно-наслідковий зв`язок, зрозуміти неможливо. Натомість є юридичний факт, тобто офіційне визнання (п.1 ч.1 ст.2 ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно) та підтвердження державою факту права власності юридичної особи на спірну квартиру, зроблене державним реєстратором Гопкою Ю.В..Відсутність акту у матеріалах даної цивільної справи, вказує на неподання прокурором належних та допустимих доказів. Відсутність Акту №1 від 20 жовтня 2017 року у матеріалах кримінального провадження, яке було заведене значно пізніше після дати складання та подання даного акту державному реєстратору, не є підтвердженням нікчемності акту, про що прокурор стверджує на початку 8-ї сторінки уточненої позовної заяви, та відповідно - жодним чином не свідчить про неподання даного Акту державному реєстратору Гопкі Ю.В. У відзиві відповідач ОСОБА_1 просить відмовити у задоволенні позову.

У судовому засіданні позивач -представник прокуратури Беклеміщева Ю.М, позов підтримала і просить задовольнити на підставах викладених у позовній заяві. Представник ЗМР також наведені підтримав заявлений позов. У судове засідання 09.11.2020 року представник ЗМР не з`явився, подав заяву про проведення судового засідання за його відсутності.

У судове засідання не з`явилися відповідачі ОСОБА_2 , державний реєстратор Гопка Ю.В., повідомлені належним чином, від державного реєстратора в матеріалах справи наявна заява про розгляд справи у його відсутність.

У судове засідання третя особа приватне підприємство Агенція Інфо Бізнес не з`явилася, повідомлялася належним чином, причини неявки суду не повідомила.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 та її представник адвокат Сердюк Р.В. просять відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, долучивши до матеріалів справи судові дебати у письмовому вигляді. ОСОБА_1 вказала, що у такій ситуації винуваті лише державні особи, які здійснювали реєстраційні дії від імені держави, а вона не повинна відповідати за такі дії, і просить у задоволенні позову відмовити.

У судовому засіданні допитаний в якості свідка за клопотанням позивача приватний нотаріус Капшурова Ю.В. надала пояснення, що ніякого відношення не має до посвідчення акту приймання-передачі нерухомого майна. Зазначила, що у взагалі не вчиняла жодних нотаріальних дій, окрім заведення спадкової справи, оскільки вже довгий час не працює з юридичними особами.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 3 статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, приходить до наступного висновку.

Відповідно до вимог статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно до ст.81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Право чи інтерес особи мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Судом встановлені наступні фактичні обставини, підтверджені відповідними доказами.

Відповідно до рішення №01-10/17 засновників приватного підприємства Агенція інфо бізнес від 20 жовтня 2017 року статутний капітал у розмірі 200 000, 00 (двісті) тисяч гривень розподілено наступним чином: ОСОБА_3 50 000, 00 (п`ятдесят) гривень, ОСОБА_2 , 150 000, 00 ( сто п`ятдесят) гривень.

У статуті засновників приватного підприємства Агенція інфо бізнес від 20 жовтня 2017 року зазначено, що ОСОБА_3 формує частку у статутному капіталі підприємства за рахунок внеску об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 за рахунок грошових коштів, що складає 150 000, 00 гривень.

У розділі 5 права та обов`язки засновників підприємства вказаного статуту зазначено, що засновники підприємства можуть відступити свою частку (її частину) одному або декільком засновникам Підприємства, а також третім особам.

У подальшому, 10 листопада 2017 року рішенням № 02-11/17 ОСОБА_2 виведено зі складу власників підприємства за власним бажанням. Останньому за взаємною згодою власників, та за рахунок первинного внеску грошових коштів до статутного капіталу Підприємства, передано об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , загальною вартістю 50 000, 00 тисяч гривень.

Крім того, у рішенні зазначено, що розмір статутного капіталу підприємства зменшено. Визначено статутний капітал підприємства у розмірі 150 000,00 гривень. Розподілено частку статутного капіталу підприємства насту пним чином: ОСОБА_3 -100 (сто) часток, що становить 150000, 00 гривень. ОСОБА_3 призначено на посаду директора підприємства з 11.11.2017 року.

У статуті засновників приватного підприємства Агенція інфо бізнес від 10 листопада 2017 року зазначено, що власником підприємства є ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 164056433 встановлено, що державним реєстратором Комунального підприємства Центр надання послуг Балабинської селищної ради, Запорізької області Гопкою Ю.В. 08.11.2017 зареєстровано право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна за Приватним підприємством Агенція інфо бізнес на підставі акту приймання- передачі нерухомого майна, серія та номер: 1, виданого 20.10.2017 р.

14.11.2017 державним реєстратором Комунального підприємства Центр надання послуг Балабинської селищної ради, Запорізької області Гопкою Ю.В. зареєстровано право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_2 , на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: 2, виданого 10.11.2017.

Відповідно до інформації Головного управління ДФС у Запорізькій області встановлено, що протягом 2017-2018 років Приватне підприємство Агенія інфо бізнес (ЄДРПОУ 41711210) податкові декларації з податку на прибуток, фінансову звітність та звіти про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації не подавало.

Станом на 06.11.2017 керівником Приватного підприємства Агенція інфо бізнес являється ОСОБА_2 з 20.10.2017 року, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.У витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зазначено, що з 10.11.2017 року керівником вказаного підприємства є ОСОБА_3 .

Відповідно до акту прийому-передачі нерухомого майна № 2 від 10.11.2017, видавник: ПН ОСОБА_4 ОСОБА_2 передано об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 . Акт підписаний від імені ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_3 , власник квартири за адресою: АДРЕСА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується листом Запорізького міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Запорізькій області та додатками до нього від 05.06.2018 року. Тобто, на момент підписання вищезазначеного акту ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1 вже померла.

Відповідно до інформації Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради від 14.11.2017 встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрована ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до інформації Третьої Запорізької державної нотаріальної контори від 30.01.2019 спадкова справа після смерті ОСОБА_3 не заводилася, заповіти від імені ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не посвідчувалися.

Згідно інформації Запорізького міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Запорізькій області встановлено, що у відділі відсутні відомості щодо актового запису про шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, народження дітей, близьких родичів відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до договору купівлі-продажу від 15.11.2017, серія та номер 4718 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який діяв в інтересах ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 передав у власність ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Садовніченко В.М.Згідно п. 1 договору купівлі-продажу квартири, Продавець зобов`язався передати у власність, а Покупець зобов`язався прийняти у власність та сплатити грошову суму за належну Продавцю на праві приватної власності квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

З`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд доходить висновку про таке.

Вимога позивача про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства Центр надання послуг Балабинської селищної ради. Запорізької області Гопки Юрія Володимировича № 38030224 від 09.11.2017про реєстрацію акту приймання-передачі нерухомого майна, серія та, номер: 1, виданий: 20.10.2017, обґрунтована порушенням державним реєстратором вимог ст. 17 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та відсутності вищевказаного акту в матеріалах вилученої під час досудового розслідування кримінального провадження реєстраційної справи, справжність підпису в якому нотаріально не посвідчена.

Згідно ч.2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до ч.3 ст.203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно змісту позовних вимог та доданих позивачем копій документів вбачається, що Акт передачі нерухомого майна №1 від 20 жовтня 2017 року та Рішення №01-10/17 від 20 жовтня 2017 року, за якими квартира вибула з власності ОСОБА_3 , укладені за її життя, оскільки встановленим є факт смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Жодним належним і допустимим доказом під час судового розгляду позивачем не спростовано факт справжності підпису ОСОБА_3 на Акті №1 від 20 жовтня 2017 року та Рішенні №01-10/17 від 20 жовтня 2017 року, експертизи щодо справжності підпису ОСОБА_3 позивачем не проводилося і таке клопотання під час розгляду справи не заявлялося, а сам вказаний акт в матеріалах справи взагалі відсутній і позивачем до справи не залучений.

При цьому, як слідує з протоколу допиту свідка ОСОБА_4 , їй взагалі не ставилися питання щодо справжності її підпису на Акті №1 від 20 жовтня 2017 року та Рішенні №01-10/17 від 20 жовтня 2017 року, а в судовому засіданні вказаний свідок надала узагальнюючи пояснення щодо оформлення документів у 2017 році.

З огляду на вказані обставини, факт особистого підпису ОСОБА_3 на Акті №1 від 20.10.2017 року та відповідно наявність вільного волевиявлення ОСОБА_3 на передачу її квартири у власність юридичної особи, позивачем, як того вимагає ст. 81 ЦПК позивачем не спростовано.

Відповідно до ч.1ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини другої статті 209 ЦК України нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до частини першої статті 228 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Частиною першою статті 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

З підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню.

Нікчемний договір не породжує тих прав і обов`язків, настання яких бажали сторони, і визнання такого договору недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред`являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Частиною 2 ст.215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

ЦК України виділяє такі види нікчемних правочинів: 1) вчинений з порушенням обов`язкової письмової та нотаріальної форми (ст. 218, 219, 220);2) вчинений малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності (ст. 221);3) вчинений у випадках, передбачених законом, без дозволу органу опіки та піклування (ст. 224);4) вчинений недієздатною фізичною особою (ст. 226);5) правочин, що порушує публічний порядок (ст. 228);6) удаваний правочин (ст. 235).

Усі інші правочини можуть визнані недійсними з підстав недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України, зокрема: частина 1 встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; частина 2 встановлює, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; частина 3 встановлює, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; частина 4 встановлює, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; частина 5 встановлює, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; частина 6 встановлює, що правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

За змістом ч.2 статті 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Підставою нікчемності акту прийому-передачі №1 від 20.10.2017 року позивач послався на відсутність акту прийому-передачі, а тому справжність підпису неьому не посвідчена нотаріальна, і вказав на підстави, передбачені ст. 228 ЦК України.

Відповідно до ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно матеріалів справи (п.4 у додатках до первісного позову; п.6 у описі складеному прокурором Сачава О.А.; п.5 у описі департаменту реєстраційних послуг ЗМР; п.3.2. Статуту ПП Агенція інфо бізнес та в інших документах (серед яких є і саме рішення від 20 жовтня 2017 року завірене прокурором) вбачається, що квартира вибула з власності ОСОБА_3 та перейшла у власність юридичної особи на підставі Рішення №01-10/17 від 20 жовтня 2017 року, яке прийняте за життя ОСОБА_3 , справжність підпису якої, як способу волевиявлення, не спростована і саме Рішення №01-10/17 від 20 жовтня 2017 року та Акт №1 від 20 жовтня 2017 року позивачем не оскаржуються.

Із системного аналізу положень ст. ст. 88 ЦК України, ст. ст. 88, 167 ГК України, ст. 10 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII Про господарські товариства вбачається, що корпоративні права учасників господарського товариства визначаються законом і статутними (установчими) документами. Корпоративні відносини виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав із моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю, а за своїм суб`єктним складом є такими, що виникають між господарським товариством та його учасником (засновником), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками) господарських товариств, що пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства (крім трудових).

Спір про визнання рішення та акту від 20.10.2017 року недійсним з юридичною особою відноситься до корпоративних, випливає з корпоративних відносин і має вирішуватися судами за правилами Господарського процесуального кодексу України, розглядається господарськими судами, де належним відповідачем є юридична особа, яка набула право власності та яка у даній цивільній справі не є відповідачем, а залучена до участі у справі в якості третьої особи за ініціативи суду, при тому що у даній справі правомірність набуття юридичною особою права на квартиру позивачем не оспорювалася

Частиною 1 ст. 115 ЦК України, ст. 85 Господарського кодексу України визначено, що власністю господарського товариства, зокрема, є майно, передане йому учасниками товариства у власність, як вклад до статутного (складеного) капіталу. Одним із джерел формування майна суб`єктів господарювання, відповідно до ч. 1 ст. 140 ГК України, є грошові та матеріальні внески засновників.Частиною 2 ст. 115 ЦК України передбачено, що вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.

Підставою цієї заявленої вимоги позивача є відсутність в матеріалах кримінального провадження акту прийому- передачі №1 від 20.10.2017, справжність підписів у якому нотаріально не посвідчені, що суперечить вимогам ч.5 ст. 17 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань .

Згідно ч. 5 ст.17 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в редакції закону на час вчинення оспорюваної дії реєстратора на 14.11.2017 року, вона встановлює, що для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, у зв`язку із зупиненням (припиненням) членства у громадському формуванні члена керівного органу (крім керівника) така особа подає копію заяви про зупинення (припинення) нею членства до відповідних статутних органів громадського формування з відміткою про її прийняття.

Разом із тим, взагалі є недоречним посилання позивача як підстава для визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора від 14.11.2017 про реєстрацію акту приймання-передачі нерухомого майна відсутність як такого акту в матеріалах кримінального провадження, і невідповідність його вимогам ч. 5 ст.17 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань

При цьому варто зазначити, що ст.17 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , на яку посилається позивач в обґрунтування позовних вимог не регулювала порядок державної реєстрації права власності у зв`язку з передачею майна у власність юридичної особи, як внесок (внесення майна до статутного (складеного) капіталу (статутного фонду), в редакції станом на 14.11.2017 року - момент проведення державної реєстрації, а була врегульований пунктом 48 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127.

Отже, доведення можливо незаконного вибуття спірної квартири з власності юридичної особи, призведе до повернення майна у власність особи, з володіння якої воно вибуло, що жодним чином не відповідає цілям, які переслідує позивач.

З огляду на вищенаведене, позивачем не доведено, що вказане рішення №01-10/17 від 20 жовтня 2017 року, не підписане його стороною - ОСОБА_3 а Акт №1 від 20 жовтня 2017 року не є підтвердження її вільного волевиявлення на передачу спірної квартири у власність юридичної особи. Позивачем вказані обставини у встановленому законом порядку доведені не були.

Згідно ч.1 ст.27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , саме вище вказані акт та рішення є підставами для державної реєстрації права власності, однак вони у встановленому законом порядку не скасован і ніким не оспорені.

При тому що ні Акт №1 від 20 жовтня 2017 року, ні Рішення №01-10/17 від 20 жовтня 2017 року не оскаржуються, експертизи в межах даної справи щодо справжності підпису ОСОБА_3 ОСОБА_2 не призначалися, в той час, як саме вище вказані акт та рішення - є підставами для державної реєстрації права власності.

За життя, ОСОБА_3 або інші заінтересовані особи не зверталися до суду з відповідними позовами про визнання акту та рішення від 20.10.2017року недійсними або його скасування.

Варто уваги, що акт №1 від 20 жовтня 2017 року, у матеріалах справи відсутній, і позивачем суду не наданий, клопотання про його витребування не заявлялося. При цьому, з наявних матеріалів справи вбачається, що зазначений акт надавався державному реєстратору ОСОБА_6 та має зберігатися у Департаменті реєстраційних послуг Запорізької міської ради (код ЄДРПОУ 40302133) який створений рішенням ЗМР №8 від 19 лютого 2016 року і на підставі Акту №1 від 20 жовтня 2017 року, був внесений запис про право власності юридичної особи на спірну квартиру, а отже позивачем не спростовано, що він оглядався державним реєстратором.

Прокурором фактично обґрунтовано цивільний позов копіями документів з кримінального провадження, які отримано в кримінальному провадженні, яка наразі перебуває на розгляді в Комунарському районному суді м.Запоріжжя і по суті не розглянута.

Отже, відсутність акту у матеріалах кримінальної справи, як і матеріалах даної цивільної справи, на що посилається позивач у позові не спростовує факт його існування, а свідчить про ненадання позивачем належних доказів на підтвердження заявлених вимог, як це вимагається ст. 81 ЦПК України. При цьому позивач не надав суду доказів, що позивач позбавлений можливості надати суду будь-які докази на підтвердження цих вимог, не звертався до суду з будь-якими клопотаннями про витребування доказів.

З огляду на зазначене, виходячи із меж заявлених вимог та підстав заявленого позову, ст.13 ЦПК України та наданих позивачем доказів, вимоги щодо визнання протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства Центр надання послуг Балабинської селищної ради. Запорізької області Гопки Юрія Володимировича № 38115342 від 14.11.2017 про реєстрацію акту приймання-передачі нерухомого майна, виходячи з меж заявлених вимог та наданих позивачем доказів є безпідставними, необґрунтованими і недоведеним, а тому задоволенню не підлягають.

Щодо вимог позивача про визнання спадщини відумерлою, то ці вимоги також не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.5 ст.1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, тобто з дня смерті, що випливає з положення норми ч.2 ст. 1220 ЦК України.

Отже, фактично за змістом позовних вимог та обраним способом захисту порушених прав та інтересів, позивач ототожнює себе з власником спірної квартири.

Відповідно до ст.392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Згідно ч.1 ст.338 ЦПК України, суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону.

У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення.

Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Тобто за змістом положень статті 16 ЦК України захисту порушених прав передує процес виникнення цих прав.

За змістом положення частини другої статті 1220 ЦК України, часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Отже, у випадку обґрунтування позову тим, що у територіальної громади виникло право на відумерлу спадщину, позивач повинен довести, що особі на час смерті належало нерухоме майно, а також те, що із заявами про прийняття спадщини ніхто не звертався, спадкова справа не заводилась.

У справі встановлено, що день смерті ОСОБА_3 встановлений у свідоцтві про смерть ІНФОРМАЦІЯ_2 ; іншої дати смерті у межах даної справи не встановлювалось та до предмета доказування не входило, а також позивачем не спростовано, що первинний правочин, яким ОСОБА_3 передала квартиру до статутного фонду ПП Агенція Інфо Бізнес , який вчинено до дати, визначеної днем смерті ОСОБА_3 , і жодних належних доказів на спростування волевиявлення ОСОБА_3 за життя на передання майна у статутний фонд юридичної особи позивачем не надано, а факт не вжиття заходів щодо отримання належних доказів, які б підтверджували заявлені вимоги, не свідчить про недійсність, або нікчемність укладеного за життя ОСОБА_3 правочину, отже спірна квартира не може бути відумерлою спадщиною, оскільки на час смерті спадкодавця у нього вже не було права власності на спірну квартиру, оскільки на момент смерті квартира була передана ОСОБА_3 до статутного фонду ПП Агенція інфо бізнес і належала юридичній особі.

Тобто, за встановленими фактичними обставинами справи на час смерті спірна квартира ОСОБА_3 не належала і у зв`язку із чим не може бути визнана відумерлою спадщиною, а право у територіальної громади на це майно як на відумерлу спадщину не виникло.

Щодо вимог позивача про визнання договору купівлі - продажу квартири недійсним, то в обґрунтування позовних вимог, позивач посилається як підставу для визнання правочину недійсним вказав лише, що договір купівлі-продажу не відповідає вимогам ст.ст. 203, 215 ЦК України, оскільки суперечать інтересам держави та суспільства, тому має бути визнаний судом недійсним, однак обґрунтування цих вимог у позовній заяві не навів, процитувавши фактично декілька статей Цивільного Кодексу України та не вмотивував яким нормам та інтересам держави та суспільства він суперечить.

Більше того, з матеріалів справи вбачається, що договір купівлі-продажу укладено від імені ОСОБА_7 його представником на підставі довіреності, разом із тим жодного обґрунтування вимог з урахуванням нескасованої і чинної довіреності позовна заява не містить.

Окрім того, відповідно до п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року Про судове рішення у цивільній справі правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були то вказати чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першої статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відтак зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорені або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

З урахуванням вказаних норм закону правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи і інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Окрім того, нотаріус не є стороною цивільних відносин, пов`язаних з нотаріальною дією.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 629/1296/16-ц (провадження № 61-141св17).

Відповідно, не можуть дії, бездіяльність чи помилки не сторони провочину, ставити під сумнів, законність самого правочину.

При цьому слід наголосити, що на запит суду були витребувані відомості про проведення перевірки нотаріуса, яка посвідчувала договір, за яким ОСОБА_1 набула право власності на спірну квартиру.Проведеною перевіркою, у діях нотаріуса Садовніченко В.М. жодних порушень не виявлено.

Відповідаючи, на питання, які порушення допущені відповідачем ОСОБА_1 , прокурор також відповів, що порушень з її боку не виявлено. Отже, доказів, що нотаріус Садовніченко В.М. та відповідач ОСОБА_1 порушення вимог закону не доведено, але цивільно правова відповідальність за дії державного реєстратора Гопки Ю.В.. покладається саме на відповідача ОСОБА_1 .

Таким чином, враховуючи, що в силу ст.ст. 4 ЦПК України, 15 ЦК України, судовому захисту підлягає порушене, невизнане, або оспорюване цивільне право особи, а з наведених вище підстав, позивачем не доведено факт порушення його цивільного права з боку ОСОБА_1 , яке б підлягало захисту судом, а позивач не визначився із способом оспорення договору купівлі-продажу та способом захисту, і не підлягає задоволенню і залежна від цієї вимог позовна вимога про визнання спадщини відумерлою, враховуючи, що майно, відчужене до моменту відкриття спадщини за чинним правочином, до спадкової маси не входить, а тому підстав для задоволення позовних вимог в цій частині судом не встановлено.

Встановлені обставини дають підстави зробити висновок, що позивачем не надані належні та допустимі докази на підтвердження позову, що спірний правочин, який є предметом судового розгляду порушив права позивача.

Разом із тим, під час судового розгляду встановлено і підтверджено доказами, що відповідно до акту прийому-передачі нерухомого майна № 2 від 10.11.2017, ОСОБА_2 передано об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначений акт підписаний від імені ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Однак, ОСОБА_3 , власник квартири за адресою: АДРЕСА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується листом Запорізького міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Запорізькій області та додатками до нього від 05.06.2018 року.

Тобто, на момент підписання вищезазначеного акту ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1 вже померла, що виключає будь-яку об`єктивну можливість підписання нею Акту прийому-передачі нерухомого майна №2 через 11 днів після фізіологічної смерті, і як наслідок посвідчення його нотаріально, який у подальшому було надано державному реєстрації, що на думку суду свідчить про нікчемність вказаного правочину в силу ст. 228 ЦК України, як такого, що порушує публічний порядок, а визнання його недійсним у судовому порядку не вимагається і вважає, що у зв`язку із зазначеними обставинами, запис державного реєстратора Комунального підприємства Центр надання послуг Балабинської селищної ради Запорізької області Гопки Юрія Володимировича на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 38115342 від 14.11.2017 року про реєстрацію акту приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер:2, виданого 10.11.2017 року є протиправним та підлягає скасуванню, та в зв`язку із чим ця вимога підлягає задоволенню частково.

При цьому суд, скасовуючи запис про реєстрацію акту приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер:2, виданий 10.11.2017 року вважає, що нерухоме майно залишається у власності юридичної особи, яка наразі не припинена, що не позбавляє сторони даної угоди у подальшому вирішити питання щодо належного оформлення цих правовідносин, у тому числі і у позасудовому порядку.

Рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію.Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (частина друга статті 26 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ). Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18).

Більш того, судом під час вирішення спору враховується також і такі висновки судів касаційної інстанції.

Пленум Верховного Суду України у п. 10 Постанови від6.11.2009року №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними також роз`яснив, що реституція як спосіб захисту цивільного права (ч. 1 ст. 216 ЦК України) застосовується лише разі наявності між сторонами укладеного договору, який визнано недійсним. У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма ч. 1 ст.216ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача, з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Згідно з п. 26 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9, особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

Главою 29 Цивільного кодексу України передбачені цивільно-правові способи захисту права власності. Зокрема, норми ст. ст. 387,388ЦК України надають власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння або від добросовісного набувача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18) вказано, що за змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Саме такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року (провадження № 6-251цс15). Цей висновок також був неодноразово підтриманий і Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 05 грудня 2018 року (провадження № 14-247цс18 та № 14-179цс18). Отже, з урахуванням викладених вище норм процесуального та матеріального права однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема й тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким .

У пунктах 142, 146, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) зроблено висновок, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника .

Норма ч. 1 ст. 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником правочину, отже належним у даному випадку способом захисту є витребування квартиру із чужого незаконного володіння на підставі статті 388 ЦК України у поєднанні із вимогами статті 1218 ЦК України. Застосування реституції почергово до усіх правочинів відчуження майна іншим особам в результаті позбавить добросовісного набувача гарантій дотримання його прав, закріплених у статті 388 ЦК України, що є неприпустимим.

Отже, належним способом захисту інтересів позивача за умови його доведення має бути віндикаційний позов, оскільки позивач не перебуває у договірних відносинах з кінцевим власником ОСОБА_1 . Отже, реституція, у даному випадку неможлива, оскільки позивач не був стороною останнього правочину укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . При цьому слід враховувати, що власником квартири, до ОСОБА_2 - була юридична особа, яка набула право власності від ОСОБА_3 і за її життя. Разом із тим, віндикаційних вимог позивач не заявляє, проте позивач не має законних підстав на визнання недійсним договору між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець), оскільки власником до ОСОБА_2 була юридична особа, а не позивач. Отже, реституція не призведе до реального захисту порушених прав позивача, навіть за умови, що позивач доведе факт порушення своїх прав. Навіть у випадку визнання недійсним оскаржуваного договору, спірна квартира має повернутися в порядку реституції у власність відповідача ОСОБА_2 , а від нього - у власність юридичної особи, яка взагалі не залучалася позивачем у даній справі в якості відповідача.

Згідно правової позиції у справі №6-67цс15 визначено, що стаття 216 ЦК України визначає особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Проте суд касаційної інстанції, підтримавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій статей 215, 216 ЦК України, не врахував, що реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину(між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ) щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину (набуття права власності на квартиру юридичною особою, набуття права власності після юридичної особи ОСОБА_2 , при цьому першим правочином - є вибуття квартири з власності ОСОБА_3 , що взагалі мало місце за її життя, коли згідно Рішення №01-10/17 від 20 жовтня 2017 року та Акту №1 від 20 жовтня 2017 року - квартира вибула з власності ОСОБА_3 та перейшла у власність юридичної особи ПП Агенція інфо бізнес .

Окрім наведеного, судом враховуються також обставини, того, що фактично усі надані позивачем у даному провадженні є ксерокопіями матеріалів кримінального провадження, яке наразі перебуває на розгляді в іншому суді і не розглянуто, і які зібрано в межах кримінального провадження і їм має бути надано оцінку іншим складом суду під час ухвалення вироку за результатами судового розгляду кримінального провадження.

При цьому варто на увагу, що даний позов подано прокурором в інтересах територіальної громади і в цьому позові позивач просить, у тому числі про визнання договору недійсним та визнання спадщини відумерлою, одночасно прокурором подано позов в межах кримінального провадження до ОСОБА_2 про відшкодування збитків у розмірі вартості квартири, тобто за результатами розгляду обох справ позивач розраховує отримати одночасно і нерухоме майно, яке наразі зареєстровано за відповідачем ОСОБА_1 і грошові кошти за це ж нерухоме майно цю ж квартиру з ОСОБА_2 ..

Згідно до ст.81 ЦПК України доказування у цивільному процесі, не може ґрунтуватися на припущеннях.

Окрім наведеного, судом також враховуються наступні положення законодавства у сукупності із фактичними обставинами справи.

Так, відповідно до статті 1 Закону України Про нотаріат , нотаріат - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Слід зазначити, що відповідають дійсності доводи позивача про перехід права власності від ОСОБА_3 до юридичної особи, після якої власником став ОСОБА_2 та який згодом через представника продав спірну квартиру ОСОБА_1 .

Відповідно до положень Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно , визначено наступне:державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;державний реєстр речових прав на нерухоме майно, це єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження;реєстраційна дія, це державна реєстрація прав, взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, а також інші дії, що здійснюються державним реєстратором у Державному реєстрі прав, крім надання інформації з цього реєстру;загальними засадами державної реєстрації прав є гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження;державним реєстратором є громадянин України, який має вищу освіту за спеціальністю правознавство, відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством юстиції України, та перебуває у трудових відносинах з суб`єктом державної реєстрації прав. Державним реєстратором також є нотаріус.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.2 Закону України Про прокуратуру , на прокуратуру покладаються функції представництва держави в суді.

Отже, і позивач прокурор, і відповідач реєстратор Гопка Ю.В., і нотаріус Садовніченко В.М., підпорядковуються державі, державі яка визнала і підтвердила законність всіх переходів права власності на спірну квартиру, що в подальшому вплинуло на інтереси та права відповідача ОСОБА_1 , яка за вимогою позивача, який у даному випадку є прокурор як представник держави, має відстоювати права та обов`язки громадянина, а не оспорювати офіційне визнання і підтвердження державою факту набуття і переходів права власності на спірну квартиру до відповідача ОСОБА_1

Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року).

Cтаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).

Європейський суд з прав людини неодноразово констатував в схожих фактичних обставинах порушення статті 1 Першого протоколуКонвенції (зокрема: GLADYSHEVA v. RUSSIA, № 7097/10, ЄСПЛ, 06 грудня 2011 року; PCHELINTSEVA AND OTHERS v. RUSSIA, № 47724/07, 58677/11, 2920/13, 3127/13, 15320/13, ЄСПЛ, від 17 листопада 2016 року)(постанова Верховного Суду від 13 листопада 2019 року, у справі №645/4220/16-ц, провадження №61-19921св18, р.№85903326),

При вирішенні спору судом також враховано і позицію Європейського суду з прав людини в іншій справі, де суд вказує, що заявниця втратила право власності на квартиру після того, як в ході судового розгляду було встановлено, що Яр., який продав квартиру заявниці, набув її на підставі підробленого заповіту.Існувало, як мінімум, два рівня гарантій в справі перед тим, як квартира перейшла до Яр. як спадкоємця Р., відповідно до внутрішньодержавного законодавства. По-перше, існував обов`язок нотаріуса переконатися, що перехід права власності на квартиру Яр. стався відповідно до закону при розгляді і задоволенні заяви Яр. про визнання його спадкоємцем Р. По-друге, міський комітет розглянув документи, представлені Яр. для реєстрації його права власності на квартиру, з метою забезпечення дотримання відповідного законодавства та законності правочину, а також видав свідоцтво про право власності Яр. Влада держави не надала жодних пояснень щодо нездатності нотаріуса або міського комітету виявити шахрайство в діях Яр. В своїх доводах влада держави нічого не вказувала про те, коли і як обман був виявлений, або коли кримінальну справу стосовно дій Яр. було порушено. З огляду на, що ОСОБА_8 був визнаний винним в шахрайстві 06 червня 2001 року, і його засудженню передувало розслідування у цій справі і судовий розгляд, представляється, що кримінальну справу про шахрайство про набуття Р. квартири Яр. практично збіглося з його визнанням як спадкоємця Р. і реєстрацією правочину щодо квартири, яка відбулася в червні 2000 року. Той факт, що влада розслідувала дії ОСОБА_8 і в той же час дозволила йому продати квартиру заявниці, є приводом для занепокоєння Європейського Суду. Заявниця була позбавлена права власності на квартиру без компенсації і вона не могла розраховувати на отримання іншого житла від держави. Органи державної влади не забезпечили належної експертизи щодо законності правочинів з нерухомим майном. Проте заявниця не повинна була передбачати наявність ризику того, що право власності на квартиру може бути припинено в зв`язку з бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном (ALENTSEVA v. RUSSIA, № 31788/06, § 72 - 77, ЄСПЛ, від 17 листопада 2016 року)

Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов`язку в органів місцевого самоврядування здійснити все необхідне, щоб відшкодувати збитки, завдані таким відчуженням.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23 вересня 1982 року в справі Спорронґ і Льоннрот проти Швеції , рішення від 21 лютого 1986 року в справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства ) положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар .

У даній справі, з огляду на характер спірних правовідносин, фактичні обставини та правові норми, вбачається невідповідність заходу втручання держави в право власності на спірну квартиру, критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах Раймондо проти Італії від 22 лютого 1994 року, Філліпс проти Сполученого Королівства від 5 липня 2001 року, Аркурі та інші проти Італії від 5 липня 2001 року, Ріела та інші проти Італії від 4 вересня 2001 року, Ісмаїлов проти Російської Федерації від 6 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується. Згідно з практикою ЄСПЛ (наприклад, рішення від 8 липня 1986 року в справі Літгоу та інші проти Сполученого Королівства ) одним із елементів дотримання принципу пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації. (Постанова ВС від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц, провадження № 61-17779св18)

При цьому варто зауважити, що позивачем жодних доказів про те, що ОСОБА_1 знала або могла знати про те, що законність набуття нею права власності на спірну квартиру, буде піддаватися сумніву - у зв`язку з можливим порушеннями, які допущені державним реєстратором та приватним нотаріусом, до повноважень яких належить вчинення дій та прийняття рішень для запобігання шахрайству та захисту прав осіб, які звернулися за вчинення реєстраційних та нотаріальних дій, посвідчення правочинів. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №495/9786/16 (провадження № 61-27034св18).

Отже фактично, суть та зміст позову, зводиться до того, державний реєстратор та приватний нотаріус, які виконують функції держави з гарантування об`єктивності та достовірності відомостей про права власності, офіційно визнали та підтвердили переходи права власності та законність набуття спірної квартири у власність ОСОБА_1 ..

Натомість прокурор в інтересах держави не погоджується з законністю дій державного реєстратора та приватного нотаріуса, не вказуючи на жодні порушення відповідачем ОСОБА_1 будь-яких норм закону, хоча поданий позов у даному випадку призводить саме до порушення майнових інтересів відповідача ОСОБА_1 в той час, як прокурором взагалі не обґрунтовано та не доведено з її боку жодних протиправних дій/чи бездіяльності в процесі набуття та оформлення права власності на спірну квартиру.

Тому на підставі наведеного, задоволення вимог позивача в обраний ним спосіб шляхом визнання договору недійсним та визнання спадщини відумерлою, які окрім того, що вони є недоведеними і необґрунтованими, на думку суду призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод відносно ОСОБА_1 , оскільки в такому випадку на ОСОБА_1 буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача ОСОБА_6 на користь позивача слід стягнути судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог і оскільки задоволено частково вимогу немайнового характеру стягненню на користь підлягають витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн.

Керуючись ст. ст. 2,4,5,12,13,76-81,89, 263-265,268,273 ЦПК України ,

УХВАЛИВ:

Позов заступника керівника Запорізької місцевої прокуратори №3 Запорізької області в інтересах держави в особі Запорізької міської ради до ОСОБА_2 , державного реєстратора КП Центр надання послуг Балабинської селищної ради Гопко Юрія Володимировича, ОСОБА_1 , третя особа - приватне підприємство Агенція Інфо Бізнес про визнання протиправними, скасування рішень та визнання спадщини відумерлою,задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати запис державного реєстратора Комунального підприємства Центр надання послуг Балабинської селищної ради Запорізької області Гопки Юрія Володимировича на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 38115342 від 14.11.2017 року про реєстрацію акту приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер:2, виданий 10.11.2017 року, видавник :приватний нотаріус Капшурова Ю.В.

В решті частині вимог відмовити.

Стягнути з державного реєстратора Комунального підприємства Центр надання послуг Балабинської селищної ради Гопко Юрія Володимировича на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Запорізької місцевої прокуратури №3 витрати по сплаті судового збору 768,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд м.Запоріжжя.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Вступна та резолютивна частина рішення виготовлена у нарадчій кімнаті 09.11.2020 року. Повне рішення складено 19.11.2020 року

Суддя: Ю.В. Апаллонова