Постанова

від 18.11.2020 по справі 640/16697/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/16697/20 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача - Єгорової Н.М.,

суддів - Сорочка Є.О., Федотова І.В.,

секретарі - Казюк Л.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом Акціонерного товариства Укргазвидобування до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування постанов,-

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2020 року позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 110, код ЄДРПОУ 34967593), в якому просить суд:

- скасувати постанову Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 03 липня 2020 року ВП № 62453856 про відкриття виконавчого провадження;

- скасувати постанову Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 03 липня 2020 року по ВП № 62453856 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження;

- скасувати постанову Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 25 липня 2011 року по ВП № 8310587 про стягнення виконавчого збору;

- скасувати постанову Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 03 липня 2020 року ВП № 62453976 про відкриття виконавчого провадження;

- скасувати постанову Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 03 липня 2020 року по ВП № 62453976 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 вересня 2020 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що виконавчий збір за своєю правовою природою не є санкцією, що застосовується за невиконання рішення суду, а є платою за вчинення дій, пов`язаних з примусовим виконанням виконавчого документу, що здійснюються органами державної виконавчої служби, тобто є державним збором (платою) за таку процедуру. Також наголосив, що відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції до 05 жовтня 2016 року) обов`язковою передумовою виникнення у державного виконавця права на стягнення виконавчого збору з боржника визначено факт здійснення державним виконавцем дій, спрямованих на примусове виконання рішення суду, а не факт невиконання боржником рішення суду в добровільному порядку у строк, встановлений в постанові про відкриття виконавчого провадження

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Свої доводи обгрунтовує тим, що Закон №1401-VIII, не ставить можливість стягнення виконавчого збору в залежність від фактичного вчинення виконавцем дій, спрямованих на фактичне виконання рішення суду. Звертає увагу, що заява про закінчення виконавчого провадження була подана уповноваженим представником АТ Укргазвидобування , що не є стороною виконавчого провадження.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обгрунтування своєї позиції зазначає, що оскаржувана постанова про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження була винесена через шість років після виконання позивачем виконавчого листа та не містить жодного обґрунтування розміру витрат.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що 21 липня 2008 року відділом державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 8310587 щодо примусового виконання виконавчого листа Господарського суду м. Києва від 20 грудня 2006 року у справі № 7/405-А про стягнення з Дочірньої компанії "Укргазвидобування" HAK "Нафтогаз України" на користь Урядового органу управління - Державна інспекція з енергозбереження (код ЄДРПОУ 21655283) 18708,90грн. підвищеної плати за нераціональне використання газу та інших паливно-енергетичних ресурсів.

Виконавче провадження № 8310587 було зупинено на підставі наказу Мінпаливенерго України від 10 листопада 2005 року № 568, в зв`язку з тим, що ДК "Укргазвидобування" HAK "Нафтогаз України" було внесено з 2005 року до реєстру підприємств паливно- енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" та підтверджується виписками з реєстру.

В жовтні місяці 2014 року ПАТ "Укргазвидобування" направило до відповідача заяву про зарахування помилково сплачених коштів від 10 жовтня 2014 року № 2/1-429 та від 28 жовтня 2014 року № 2/1-455, в яких просило помилково сплачені кошти за виконавчим провадженням № 41818022 зарахувати в погашення боргу по іншим відкритим виконавчим провадженням, серед яких вказувало виконавче провадження ВП № 8310587 в сумі 18708,90 грн., але відповіді позивач не отримав.

Як вбачається з матеріалів справи, 03 липня 2020 року державним виконавцем Чорним В.В. було винесено відносно позивача постанову ВП № 62453856 про відкриття виконавчого провадження, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, про стягнення виконавчого збору, про відкриття виконавчого провадження від 25 липня 2011 року ВП № 62453976, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження ВП № 62453976 від 25 липня 2011 року.

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що позивачем доведено факт добровільного фактичного виконання виконавчого листа Господарського суду м. Києва від 20 грудня 2006 року у справі № 7/405-А про стягнення з Дочірньої компанії "Укргазвидобування" HAK "Нафтогаз України" на користь Урядового органу управління - Державна інспекція з енергозбереження 18708,90грн. підвищеної плати за нераціональне використання газу та інших паливно-енергетичних ресурсів, в зв`язку із чим, вважає оскаржувані постанови протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

З такими висновками суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на наступне.

Умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України "Про виконавче провадження").

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" на виконавця покладено обов`язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За приписами частини п`ятої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Відповідно до частини третьої та четвертої цієї ж статті за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Відповідно до частини п`ятої статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Також, частиною дев`ятою статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Згідно пункту 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Системний аналіз наведених нормативних положень дає підстави для висновку, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується законодавцем із початком примусового виконання, яке виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа, який надійшов, зокрема, від суду (пункт 3 частини першої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження").

Стягнення виконавчого збору відбувається безпосередньо в процесі примусового виконання рішення. Виконавчий збір за своєю правовою природою не є санкцією, що застосовується за невиконання рішення суду, а є платою за вчинення дій, пов`язаних з примусовим виконанням виконавчого документу, що здійснюються органами державної виконавчої служби, тобто є державним збором (платою) за таку процедуру.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 28 лютого 2019 року у справі №819/1116/17.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач неодноразово звертався із заявами про закінчення виконавчого провадження № 8310587 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції від 02 червня 2016 року № 1404-VIII), в зв`язку із фактичним виконанням в повному обсязі рішення, згідно з виконавчим документом, а саме:

- заява від 14 лютого 2017 року № 02-01-709-5 про закінчення виконавчого провадження № 8310587 (вручено відповідачу 20 лютого 2017 року):

- заява від 31 серпня 2017 року № 02-01-3604-5 про закінчення виконавчого провадження № 8310587 (вручено відповідачу 18 вересня 2017 року);

- заява від 22 серпня 2018 року № 02-01-3752-5 про закінчення виконавчого провадження № 8310587 (вручено відповідачу 31 серпня 2018 року);

- заява від 29 березня 2019 року № 008.1.3-008.1.1-1-882 про закінчення виконавчого провадження № 8310587 (вручено відповідачу 04 квітня 2019 року)

Проте, як встановлено судом за результатами розгляду справи, жодної відповіді на подані заяви позивач не оримував.

При цьому, доводи апелянта про те, що вказані заяви подавались правонаступником боржника - АТ Укргазвидобування , не спростовують вказаних вище обставин, за яких у відповідача були наявні правові підстави для закінчення виконавчого провадження.

Частиною 1 ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній до 05 жовтня 2016 року) передбачено, що державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Виконання рішення суду здійснюється органом державної виконавчої служби у порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження".

Колегія суддів звертає увагу на те, що постанову про стягнення виконавчого збору державним виконавцем прийняте 25 липня 2011 року на підставі Закону № 606-ХІV. Разом з тим, прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 1404-VІІІ встановлено, що після набрання чинності Закону виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, здійснюються відповідно до цього Закону.

Враховуючи Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1404-VІІІ, положення попереднього Закону № 606-ХІV застосовуються не щодо всього виконавчого провадження, а лише щодо тих виконавчих дій, які в межах виконавчого провадження були розпочаті в період дії цього Закону, а тому підлягають і завершенню в порядку Закону № 606-ХІV. Кожна окрема виконавча дія, яка оформлюється, у тому числі, шляхом винесення відповідної постанови державного виконавця, повинна бути вчинена згідно того закону, в період дії якого вона розпочата.

З огляду на те, що відповідачем постанову про стягнення виконавчого збору винесено 25 липня 2011 року, тобто ще в період дії Закону № 606-ХІV, а тому суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що державний виконавець, приймаючи дану постанови, повинен був вчиняти такі дії відповідно до Закону № 606-ХІV.

Відповідно до статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній до 05 жовтня 2016 року), передбачено порядок прийняття виконавчого документа до виконання та дії державного виконавця.

Так, державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати 7 днів та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов`язаних з пред`явленням цього виконавчого документа.

Таким чином, зі змісту статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній до 05 жовтня 2016 року) вбачається. що підставою для стягнення виконавчого збору є фактичне здійснення державним виконавцем дій (заходів) з примусового виконання судового рішення.

Крім того, ст. 46 Закону України "Про виконавче провадження", в редакції яка діяла на момент відкриття виконавчого провадження (2008 року) передбачались наслідки невиконання рішення у строк, встановлений для добровільного виконання, зазначений в постанові про відкриття виконавчого провадження, одними з яких є стягнення виконавчого збору, який стягується у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувану за виконавчим документом.

В статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній до 05 жовтня 2016 року), закріплено, що державний виконавець зобов`язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Частиною першою статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Положеннями статті 32 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній до 05 жовтня 2016 року) визначено заходи примусового виконання рішень, а саме: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.

Наведені правові норми зобов`язують боржника добровільно виконати рішення у строк, встановленим державним виконавцем та повідомити про таке виконання у цей же термін. В свою чергу, дані норми, у разі невиконання боржником рішення добровільно у встановлений державним виконавцем строк, зобов`язують державного виконавця на наступний день після закінчення відповідних строків розпочати примусове виконання рішення, тобто вчиняти певні дії, спрямовані на примусове виконання рішення.

Пунктом 4.16.1. Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом тя Міністерства юстиції України 15 грудня 1999 року № 74/5, зареєстрованої в Міністерстві яо юстиції України 15 грудня 1999 року за № 865/4158 встановлено, що у разі невиконання р0 рішення у строк установлений для добровільного виконання, з боржника постановою державного виконавця стягується виконавчий збір у розмірі 10% від фактично стягнутої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувану за виконавчим документом (інструкція, що діяла на момент відкриття виконавчого провадження і на момент проведення оплати боржником).

Як було встановлено судом першої інстанції та не спростовано апелянтом, з моменту винесення постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 21 липня 2008 року ВП № 8310587, державним виконавцем не здійснювалося жодних дій щодо виконання судового рішення із застосуванням заходів примусового виконання.

Таким чином, позивач виконав виконавчий лист суду від 20 грудня 2006 року № 7/405-А повністю, без застосування примусових дій державної виконавчої служби, тобто у добровільному порядку.

Відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції до 05 жовтня 2016 року) обов`язковою передумовою виникнення у державного виконавця права на стягнення виконавчого збору з боржника визначено факт здійснення державним виконавцем дій, спрямованих на примусове виконання рішення суду, а не факт невиконання боржником рішення суду в добровільному порядку у строк, встановлений в постанові про відкриття виконавчого провадження. При цьому Законом України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавчий збір не підлягає стягненню у випадку, якщо до початку примусового виконання рішення суду державним виконавцем отримано документальне підтвердження про його повне виконання боржником.

Факт отримання державним виконавцем доказів про повне виконання судового рішення підтверджується заявою ПАТ "Укргазвидобування" про зарахування помилково сплачених коштів від 10 жовтня 2014 року № 2/1-429 та від 28 жовтня 2014 року № 2/1-455, в яких останній просив помилково сплачені кошти за виконавчим провадженням № 41818022 зарахувати в погашення боргу по іншим відкритим виконавчим провадженням, серед яких вказувало виконавче провадження ВП № 8310587 в сумі 18708,90грн.

В листі Міністерства юстиції України від 07 вересня 2006 року № 25-2/256/7 "Щодо строку винесення постанови про стягнення виконавчого збору" наведено, що враховуючи викладене, аналіз згаданих положень Закону та Інструкції про проведення виконавчих дій дозволяє зробити висновок, що державний виконавець виносить постанову про стягнення виконавчого збору після пересвідчення в отриманні боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження та здійснення ним дій, спрямованих на добровільне виконання рішення та закінчення добровільного строку виконання рішення.

Таким чином, суд встановив, що постанова про стягнення з боржника виконавчого збору від 25 липня 2011 року ВП №8310587 винесена відповідачем з порушенням норм чинного законодавства, а тому підлягає скасуванню.

При цьому, 03 липня 2020 року відповідачем було відкрито виконавче провадження ВП № 62453976 та винесена постанова про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження від 26 червня 2020 року № 8310587 та постанова від 03 липня 2020 року ВП № 62453976 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження № 8310587.

Так, відповідно до постановою про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 26 червня 2020 року ВП № 8310587 постановлено сплатити ДК "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України" 369,00 грн. витрат на проведення виконавчих дій.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що дана постанова була винесена через шість років після виконання позивачем виконавчого листа.

До того ж, судова колегія звертає увагу на те, що мінімальні витрати на проведення виконавчих дій у 2014 році становили 51,87грн, тоді як відповідач зазначає про стягнення з позивача витрат на проведення виконавчих дій у розмірі 369 грн.

Відповідно до статті 42 Закону України "Про виконавче провадження" кошти виконавчого провадження складаються з: виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; авансового внеску стягувача; стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів.

Наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року №2830/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за №1300/29430, встановлені види та розміри витрат виконавчого провадження.

Так, у відповідності до розділу 1 Наказу до видів витрат виконавчого провадження віднесено: 1. виготовлення документів виконавчого провадження: папір; копіювання, друк документів; канцтовари; 2. пересилання документів виконавчого провадження: конверти; знаки поштової оплати (марки); послуги маркувальної машини; послуги поштового зв`язку; 3. послуги осіб, залучених до проведення виконавчих дій: експертів; зберігачів; перекладачів; суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання; суб`єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до проведення виконавчих дій; 4. послуги поштового переказу стягувачу стягнених аліментних сум; 5. проведення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини; 6. послуги перевезення, зберігання арештованого майна, у тому числі транспортування і зберігання транспортного засобу на спеціальному майданчику чи стоянці; 7. банківські послуги при операціях з іноземною валютою;8. сплата судового збору; 9. плата за користування Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень та після введення в дію статті 8 Закону України № 1404-VIII "Про виконавче провадження" плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження; 10. інші витрати виконавчого провадження, здійснені під час проведення виконавчих дій.

Розміри витрат виконавчого провадження врегульовані розділом 2 вказаного наказу.

Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 затверджено Інструкцію № 512/5, розділом VI якої врегульовано фінансування витрат виконавчого провадження.

Згідно з пунктом 1 даного розділу фінансування виконавчого провадження здійснюється за рахунок коштів виконавчого провадження, визначених статтею 42 Закону №1404-VIII.

Використання коштів виконавчого провадження органами державної виконавчої служби здійснюється відповідно до Порядку використання коштів виконавчого провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2004 року № 554.

Відповідно до пункту 2 цього розділу витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.

Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.

Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов`язаних з винесенням постанов про: відкриття виконавчого провадження; стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується); стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується); стягнення витрат виконавчого провадження; закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу).

Витрати, пов`язані з винесенням постанов, включають такі види витрат виконавчого провадження: виготовлення постанов та супровідних листів до них (папір, копіювання (друк) документів, канцтовари); пересилання постанов (конверти, знаки поштової оплати (марки) або послуги маркувальної машини (послуги поштового зв`язку)).

До додаткових витрат виконавчого провадження належать витрати виконавчого провадження, які не визначені цим пунктом як мінімальні витрати виконавчого провадження.

Як було вірно зазначено судом першої інстанції, постанова про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 26 червня 2020 року ВП № 8310587 не містить жодного обґрунтування розміру витрат у сумі 369,00 грн.

З урахуванням наведеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо добровільного фактичного виконання позивачем виконавчого листа Господарського суду м. Києва від 20 грудня 2006 року, у зв`язку із чим наявні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 вересня 2020 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Н.М. Єгорова

Судді Є.О. Сорочко

І.В. Федотов