Рішення

від 10.11.2020 по справі 922/2454/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" листопада 2020 р.м. ХарківСправа № 922/2454/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Приватної промислово-комерційної фірми "Промавтоматіка", м. Горлівка Донецької області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергосоюз", м. Харків про визнання недійсними договорів за участю представників:

Позивача - Ігнатьєв В.А. (паспорт серія НОМЕР_1 від 20.10.1998 р.);

Відповідача - Омельченко О.В. (ордер серія АХ № 1023261 від 02.09.2020 р.)

ВСТАНОВИВ:

05 серпня 2020 року до Господарського суду Харківської області з позовною заявою звернулось ПВКФ "Промавтоматіка" до ТОВ "Енергосоюз", в якій просить суд визнати недійсними в судовому порядку договори міни: № 37 від 21.07.2004 р., № 1922 від 30.09.2004 р. та всі інші договори міни, укладені з 05.05.2004 р. по 21.08.2018 р. між ТОВ "Енергосоюз" та ДП "ІОМЗ-Холдинг" в межах санації ДП "ІОМЗ-Холдинг", по яким все майно (рухоме і нерухоме) перейшло від ДП "ІОМЗ-Холдинг" у власність ТОВ "Енергосоюз" і визнати недійсними акти-передачі майна по ним з моменту їх вчинення.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 07.08.2020 р. позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк 10 днів з дня вручення йому цієї ухвали для усунення недоліків, шляхом надання до суду доказів: сплати судового збору у встановленому законом порядку.

18.08.2020 р. до суду від позивача надійшли додаткові документи з усунення недоліків.

Позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін та призначенням підготовчого засідання на 10.09.2020 р. о 12:00, ухвалою суду від 20.08.2020.

Ухвалою суду від 10.09.2020 р. підготовче засідання відкладено на 24.09.2020 р. о 10:45. Ухвалою суду від 24.09.2020 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 20.10.2020 р. о 10:00.

Розгляд справи 20.10.2020 р. не відбувся, у зв`язку з тим, що з 15.10.2020 р. суддя Жигалкін І.П. знаходився на лікарняному, про що свідчить листок непрацездатності.

Ухвалою суду від 30.10.2020 р. було повідомлено, що судове засідання у справі відбудеться 10.11.2020 р. о 10:00.

Представник Позивача у судове засідання з`явився, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

При поданні позовної заяви (за. вих. № 75 від 27.07.2020 р.) та с супровідним листом (вх. № 21532 від 17.09.2020 р.) Позивачем були надані клопотання, в яких він просив суд витребувати у Відповідача копію договорів міни № 37 від 21.07.2004 р., № 1922 від 30.09.2004 р. та копії всіх інших договорів міни, укладених з 05.05.2004 р. по 21.08.2018 р. та ТОВ "Енергосоюз" та ДП "ІОМЗ-Холдинг" в межах санації ДП "ІОМЗ-Холдинг", по яким все майно (рухоме та нерухоме) перейшло від ДП "ІОМЗ-Холдинг" у власність ТОВ "Енергосоюз".

Але суд зазначає, що оскільки Відповідачем було надано до суду копії договорів міни № 37 від 21.07.2004 та № 1922 від 30.09.2014, які зазначені Позивачем у клопотанні про витребування, то відпали підстави для розгляду клопотання про витребування цих договорів.

Представник Відповідача у судове засідання з`явився, 10.09.2020 р. через канцелярію суду надав відзив на позов (вх. № 20926), в якому просить в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Свої заперечення обгрунтовує тим, що вимоги, про які йде мова, були предметом розгляду в межах провадження у справі № 24/27-02 про банкрутство ДП "ІОМЗ-Холдинг". Ухвалою господарського суду Харківської області від 21.08.2018 р. було затверджено звіт ліквідатора і ліквідаційний баланс, ліквідовано юридичну особу - Державне підприємство "ІОМЗ-Холдинг", визнано погашеними вимоги ППКФ "Промавтоматика" в сумі 82125,00 грн. Незаявлені вимоги також вважаються погашеними, зазначена ухвала є чинною, в апеляційному та касаційному порядку не переглядалась. Також Відповідач зазначає, що права позивача як кредитора ДП "ІОМЗ-Холдинг" в зобов`язальних правовідносинах, вимоги по яким погашені у зв`язку з ліквідацією боржника припинились з 23.08.2018 р. і не підлягають судовому захисту.

Відповідач у відзиві вказує про застосування позовної давності в даній справі, оскільки після вчинення оспорюваних правочинів пройшло більше трьої років, а ПКВФ "Промавтоматика" як учасник справи № 24/27-02 міг знати про їх вчинення.

Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Як вказує Позивач в позовній заяві, Приватна промислово-комерційна фірма "Промавтоматика" є першим інвестором та кредитором четвертої черги державного підприємства "ІОМЗ-Холдинг" по справі № Б-24/27-02 про банкрутство ДП "ІОМЗ-Холдинг", яка знаходилась в провадженні господарського суду Харківської області.

Ухвалою суду від 21.08.2018 р. ДП "ІОМЗ-Холдинг" було ліквідовано, а провадження по справі закрито та в ухвалі зазначено, що жодної вимоги жодного кредитору ДП "ІОМЗ-Холдинг" задоволено не було у зв`язку з відсутністю будь-яких активів у боржника, але при відкритті провадження по справі про банкрутство в 2002 році, у ДП "ІОМЗ-Холдинг" були активи у вигляді нерухомого і рухомого майна.

Ухвалою суду від 19.02.2003 р. була введена процедура санації ДП "ІОМЗ-Холдинг" за участю інвестора - ППКФ "Промавтоматика". Ухвалою суду від 05.05.2004 р. за клопотанням голови комітету кредиторів ДП "ІОМЗ-Холдинг" були внесені зміни до плану санації, згідно яких новим інвестором ДП "ІОМЗ-Холдинг" стало ТОВ "Енергосоюз", який також є кредитором четвертої черги ДП "ІОМЗ-Холдинг", а його керівник був головою комітету кредиторів ДП "ІОМЗ-Холдинг".

Керуючий санацією ДП "ІОМЗ-Холдинг" Грабовський В.С. передав все майно ДП "ІОМЗ-Холдинг" до ТОВ "Енергосоюз" по договорам міни № 37 від 21.07.2004 р. та № 1922 від 30.09.2004 р. та іншим договорам міни, після проведення ТОВ "Енергосоюз" санації ДП "ІОМЗ-Холдинг". Оплатою по цим договорам була поступка права на вимогу боргу від першого інвестора - ППКФ "Промавтоматика", який виник у нього перед ТОВ "Енергосоюз" після переводу на себе кредиторської заборгованості ДП "ІОМЗ-Холдинг" перед ТОВ "Енергосоюз" як конкурсним кредитором по плану санації.

В Постанові Верховного Суду від 28.03.2018 р. у справі № Б-24/27-02 зазначено, що "5.50. В свою чергу, в межах зміненого плану санації, 21.07.2004 р. між ТОВ "Енергосоюз" (інвестор) та ДП "ІОМЗ-Холдинг" (боржником) укладено договір міни № 37, п. 1 якого встановлено, що між сторонами здійснюється обмін наступними майновими цінностями на суму 215400,00 грн., а саме: інвестиції у вигляді поступки права на вимогу" боргу на "будівлі оздоровчого комплексу "Відпочинок" по вул. Лісній" в с. Червоний Оскіл.

Позивач зазначає, що в ухвалі суду від 12.07.2019 р. по справі № Б-24/27-02 зазначено, що "як вбачається зі звіту керуючого санацією, за боржником було зареєстровано право власності на 11 од. нежитлових будівель (лист. КП "Ізюмське МБТІ" від 27.06.12 р.), які були реалізовані в 2003-2007 р., проте доказів направлення коштів отриманих від реалізації майна боржника в процедурі санації на задоволення вимог кредиторів у керуючого санацією відсутні. Присутній в судовому засіданні голова комітету кредиторів пояснив суду, що вимоги кредиторів задовольнялись, проте в якому розмірі були задоволені вимоги кредиторів пояснити не зміг". В ухвалі суду від 21.08.2018 р. зазначено, що вимоги вищезазначених кредиторів ліквідатором не було задоволено та залишено неоплаченими у зв`язку з відсутністю майнових активів та грошових коштів у банкрута та "2. Ліквідувати юридичну особу - Державне підприємство "ІОМЗ-Холдинг".

Позивач вказує на те, що ліквідація ДП "ІОМЗ-Холдинг" свідчить про те, що новий інвестор - ТОВ "Енергосоюз" не виконав своїх зобов`язань по плану санації ДП "ІОМЗ-Холдинг". І тому, згідно ч. 3 ст. 18 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та плану санації, ТОВ "Енергосоюз" в межах санації у будь-якому випадку не набуло право власності на будь-яке майно ДП "ІОМЗ-Холдинг" передане йому з 05.05.2004 р. по 21.08.2018 р. по договорам міни. Тому зміст всіх цих договорів міни, укладених між ТОВ "Енергосоюз" та ДП "ІОМЗ-Холдинг" в порушення ч. 1 ст. 203 ЦК України суперечить Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та всі договори міни та акти прийому-передачі майна по ним є недійсними.

Договорами міни № 37 від 21.07.2004 р. та № 1922 від 30.09.2004 р. та іншими договорами міни, укладеними між ТОВ "Енергосоюз" та ДП "ІОМЗ-Холдинг" після передачі майна боржника тільки одному ТОВ "Енергосоюз" були порушені права ППКФ "Промавтоматика" та інших кредиторів ДП "ІОМЗ-Холдинг" на справедливе, рівноправне задоволення їх вимог. Позивач зазначає, що продажем майна боржника повинні були бути задоволені вимоги всіх кредиторів, а не тільки ТОВ "Енергосоюз".

Суд звертає увагу на те, що Позивач в позові посилається на Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". 21.10.2019, набув чинності Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 № 2597-VIII. Згідно з преамбулою до нормативно-правового акта, цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства, з дня введення в дію цього Кодексу визнаються такими, що втратили чинність, зокрема, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права та права на судовий захист, уникаючи принципу надмірного формалізму, та усуваючи підстави для використання правового пуризму суд вирішив, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

На підставі ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інші правочинів. Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 ЦК України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами статей 526-527 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно із статтею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною першою статті 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зокрема, статями 525 - 526 ЦК України передбачається, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 2 статті 530 ЦК України передбачено, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Підставою недійсності договорів міни позивач вважає порушення, допущені під час розгляду справи № Б-24/27-02 про банкрутство ДП "ІОМЗ-Холдинг", яка перебувала в провадженні господарського суду Харківської області та ці порушення полягають в тому, що його вимоги до боржника, ДП "ІОМЗ-Холдинг", залишились незадоволеними після ліквідації підприємства.

Так, договори міни № 37 від 21.07.2004 р. та № 1922 від 30.09.2004 р. були укладені між ТОВ "Енергосоюз" та ліквідатором ДП "ІОМЗ-Холдинг" Грабовським В.С. Вимоги, про які йде мова в даному позові, були предметом розгляду в межах провадження у справі № Б-24/27-02 про банкрутство ДП "ІОМЗ-Холдинг".

Ухвалою господарського суду Харківської області від 21.08.2018 р. було затверджено звіт ліквідатора і ліквідаційний баланс, ліквідовано юридичну особу - Державне підприємство "ІОМЗ-Холдинг" та визнано погашеними вимоги ППКФ "Промавтоматика" в сумі 82125,00 грн. Не заявлені вимоги також вважаться погашеними. Зазначена ухвала є чинною, в апеляційному та касаційному порядку не переглядалась.

З погашенням вимог припиняються зобов`язальні правовідносини, з яких зазначені вимоги виникли та відповідні права всіх суб`єктів в межах цих правовідносин.

Ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторні недійсного правочину до того стану, який саме сторони мали до вчинення правочину, як це передбачає ст. 216 ЦК України. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала в певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

В даному випадку інтерес позивача відсутній у зв`язку з припиненням зобов`язальних правовідносин, з якими цей інтерес був пов`язаний.

Заінтересованість позивача у визнання недійсними оспорюваних правочинів не може бути задоволена у зв`язку з припиненням ДП "ІОМЗ-Холдинг" як юридичної особи.

Суд зазначає, що визнання недійсними цих договорів повинно було вчинено під час розгляду справи про банкрутство, а не окремо після ліквідації сторони договору та завершення процедури банкрутства.

Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ «Гурепка проти України № 2» наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.

На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: «із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі» . «Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права» (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю «питомою вагою» принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: «правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах» .

Суд наполягає на застосуванні принципу справедливості (ст. 2 ГПК України) замість закону (praeter legem) і всупереч закону (adversus legem). Адже трапляються випадки, коли несправедливі нормативно-правові акти з`являються внаслідок «помилок» законодавця. Інша ситуація може мати місце тоді, коли застосування нормативно-правового акту в конкретній ситуації у сукупності з іншими істотними обставинами справи стає настільки несумісним зі справедливістю, що унеможливлює його застосування в розумінні здорового глузду.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на Постанову Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року по справі №521/17654/15-ц. Верховний Суд яскраво демонструє, що принцип справедливості кореспондує з принципом добросовісності.

Також, суд звертає увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду по справі №607/4316/17-ц від 25.03.2019. У вказаній Постанові суд застосував недискримінаційний підхід та принцип неупередженості (Рішення Конституційного Суду України в рішенні від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004у), який також підлягає застосуванню судом у справі, що розглядається.

Свого часу, Верховний Суд застосував західну доктрину « Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав)» , у вирішенні договірного спору, який тлумаченні умов договору (Постанови ВС по справам № №753/11000/14-ц, № 910/16011/17).

Обов`язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з`ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склались.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» та частини четвертої статті 11 ГПК України чинної редакції суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Хаджинастасіу проти Греції» національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кузнецов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України» , «Проніна проти України» ), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, зокрема, відповідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ по справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії» ).

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Роуз Торія проти Іспанії» , параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії» , параграф 32).

Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.

У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов`язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обгрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25 липня 2002 року; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22 листопада 2007 року).

Суд, також нагадує, що концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності» , а відтак і «майном» .

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 525, 526, 610, 612, 625, 629 ЦК України, ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Повне рішення складено "19" листопада 2020 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Суддя І.П. Жигалкін