Постанова

від 04.11.2020 по справі 263/10522/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

04 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 263/10522/18

провадження № 61-737св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів : Білоконь О. В., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - державна установа Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Донецькій області ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору , - Донецька обласна професійна спілка атестованих працівників органів внутрішніх справ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 06 серпня 2019 року у складі судді Кулика С. В. та постанову Донецького апеляційного суду від 12 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Мироненко І. П., Баркова В. М., Биліни Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до державної установи Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Донецькій області (далі - ДУ ТМО МВС України по Донецькій області ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Донецька обласна професійна спілка атестованих працівників органів внутрішніх справ (далі - ДОПСАП ОВС), про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що 20 липня 2015 року її було прийнято на роботу на посаду бухгалтера лікарні з поліклінікою сектору медичного забезпечення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України по Донецькій області, правонаступником якого є ДУ ТМО МВС України по Донецькій області .

Наказом ДУ ТМО МВС України по Донецькій області від 04 липня 2018 року № 304 ОС її було звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням посади бухгалтера І категорії. Вважала своє звільнення незаконним, оскільки скорочено було не її посаду, так як її було прийнято на роботу на посаду бухгалтера, а не бухгалтера І категорії. Про присвоєння їй І категорії вона повідомлена не була, запис про це у трудовій книжці відсутній.

Вказувала, що за наявним у неї рівнем освіти вона не може займати посаду бухгалтера І категорії, а її звільнення є наслідком конфлікту між нею та адміністрацією підприємства.

Крім того, її було звільнено без згоди профспілкової організації, а саме ДОПСАП ОВС, членом якої вона є. Так, профспілковою організацією відмовлено у наданні згоди на її звільнення на підставі статті 42 КЗпП України, оскільки вона є багатодітною матір`ю і має переважне право на залишення на посаді при скороченні штатів підприємства. Адміністрацією підприємства не було надано профспілковій організації доказів того, що перед її звільнення було дотримано вимоги статті 42 КЗпП України. Штатний розпис ДУ ТМО МВС України по Донецькій області передбачає 6 штатних одиниць бухгалтерів. Крім того, підприємством порушено встановлений законодавством порядок звільнення при скороченні чисельності штату, оскільки за три місяці, які передують звільненню, не надано профспілці інформацію щодо запланованих звільнень, не здійснено консультації щодо заходів уникнення таких звільнень.

На підставі вказаного ОСОБА_1 просила суд визнати неправомірним і скасувати наказ ДУ ТМО МВС України по Донецькій області від 04 липня 2018 року № 304ос про її звільнення, поновити її на роботі та стягнути з ДУ ТМО МВС України по Донецькій області середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05 липня 2018 року по дату ухвалення судового рішення у справі.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 06 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 12 грудня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено .

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що при звільненні позивача не було допущено порушень вимог трудового законодавства та її трудових прав, оскільки на підприємстві дійсно відбулись зміни в організації виробництва і праці, що мали своїм наслідком скорочення штату працівників, відповідачем було дотримано вимоги частини третьої статті 32 КЗпП України щодо попередження позивача не пізніше ніж за два місяці про зміну істотних умов праці. Оскільки відповідачем було дотримано процедуру і строки звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, то підстав для задоволення позову немає . Також суд вказав на відсутність у позивача переважного права на залишення на роботі, тому рішення профспілкового органу про ненадання згоди на звільнення з підстав пункту 1 частини другої статті 42 КЗпП України немає правового обґрунтування.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 04 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 жовтня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення про задоволення її позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що при вирішенні спору судом не дотримано вимог статті 42 КЗпП України і не враховано, що вона має переважне право на залишення на роботі, оскільки на її утриманні перебуває троє неповнолітніх дітей. Крім того, її було звільнено без згоди профспілкової організації, членом якої вона є, що суперечить вимогам статті 43 КЗпП України. Також рішенням власника ДУ ТМО МВС України по Донецькій області було скорочено посаду бухгалтера І категорії, хоча вона обіймала посаду бухгалтера.

Відзив на касаційну скаргу учасниками справи не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом ДУ ТМО МВС України по Донецькій області від 07 листопада 2015 року № 143 ОС ОСОБА_1 було прийнято на роботу на посаду бухгалтера бухгалтерії ДУ ТМО МВС України по Донецькій області .

Згідно з випискою з наказу ДУ ТМО МВС України по Донецькій області від 07 листопада 2015 року № 143/а ОС ОСОБА_1 , бухгалтеру бухгалтерії ДУ ТМО МВС України по Донецькій області , присвоєно І категорію, враховуючи обсяг здійснюваної роботи їй встановлено доплату у розмірі 30 % посадового окладу за складність і напруженість в роботі за період з 07 листопада 2015 року по 31 грудня 2015 року.

Положенням про ДУ ТМО МВС України по Донецькій області , затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2015 року № 1430, встановлено, що вказана установа є самостійним державним багатопрофільним закладом охорони здоров`я, який об`єднує в собі лікувально-профілактичні, санітарно-епідеміологічні та інші заклади, що забезпечують на основі відповідної ліцензії медичним обслуговуванням державних службовців Міністерства внутрішніх справ України, поліцейських, військовослужбовців, пенсіонерів з числа осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ тощо.

Структура і штатний розпис ДУ ТМО МВС України по Донецькій області затверджується наказом Міністерства внутрішніх справ України.

Згідно зі штатним розкладом ДУ ТМО МВС України по Донецькій області , затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2015 року № 1392, до складу бухгалтерії наведеної установи входило 5 штатних одиниць: головний бухгалтер - одна штатна одиниця, бухгалтери І та ІІ категорії - чотири штатних одиниці.

Відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 02 квітня 2018 року № 268 Про організаційно-штатні зміни у Міністерстві внутрішніх справ України з метою забезпечення належного виконання службових завдань затверджено перелік змін у штатах міністерства, зокрема у штатному розкладі ДУ ТМО МВС України по Донецькій області скорочено посади: бухгалтер (І або ІІ категорії), лаборант хіміко-бактеріологічного аналізу Центру превентивної медицини, сестра медична поліклініки лікарні (з поліклінікою) м. Маріуполь, молодша медична сестра терапевтичне відділення стаціонару лікарні (з поліклінікою) м. Маріуполь, сестра медична хірургічного відділення лікарні (зі поліклінікою) м. Маріуполь.

На виконання вказаного наказу Міністерства внутрішніх справ України наказом ДУ ТМО МВС України по Донецькій області від 19 квітня 2018 року № 88 внесено зміни до штатного розкладу, а саме скорочено посади: бухгалтера І категорії; лаборанта хіміко-бактеріологічного аналізу Центру превентивної медицини; сестри медичної поліклініки лікарні (з поліклінікою) м. Маріуполь; молодшої медичної сестри терапевтичне відділення стаціонару лікарні (з поліклінікою) м. Маріуполь; сестру медичну хірургічного відділення лікарні (зі поліклінікою) м. Маріуполь.

Вказаний наказ погоджено представником профспілкового органу.

Відповідно до акта від 20 квітня 2018 року, складеного співробітниками ДУ ТМО МВС України по Донецькій області , ОСОБА_1 відмовилась від підпису про ознайомлення з наказом ДУ ТМО МВС України по Донецькій області від 19 квітня 2018 року № 88.

Повідомленням від 20 квітня 2018 року № 33/25-295 бухгалтера І категорії ДУ ТМО МВС України по Донецькій області ОСОБА_1 попереджено про майбутнє скорочення займаної нею посади у зв`язку з організаційно-штатними змінами ДУ ТМО МВС України по Донецькій області .

Згідно з актом від 20 квітня 2018 року ОСОБА_1 були запропоновані наступні вакантні посади у ДУ ТМО МВС України по Донецькій області : молодша медична сестра Центру превентивної медицини ДУ ТМО МВС України по Донецькій області; молодша медична сестра хірургічного відділення лікарні (з поліклінікою) м. Маріуполя ДУ ТМО МВС України по Донецькій області ; молодша медична сестра поліклініки лікарні (з поліклінікою) м. Маріуполя ДУ ТМО МВС України по Донецькій області ; молодша медична сестра терапевтичного відділення лікарні (з поліклінікою) м. Маріуполя ДУ ТМО МВС України по Донецькій області; сестра- господиня терапевтичного відділення стаціонару лікарні (з поліклінікою) м. Краматорськ - 0,5 ставки; молодша медична сестра терапевтичного відділення стаціонару лікарні (з поліклінікою) м. Краматорськ.

Одночасно ОСОБА_1 запропоновано ознайомитись з посадовими інструкціями на наведені вакантні посади і надати згоду на переведення на одну із запропонованих вакантних посад протягом трьох робочих днів.

Відповідно до акта від 20 квітня 2018 року, складеного співробітниками ДУ ТМО МВС України по Донецькій області , ОСОБА_1 відмовилась від запропонованих вакантних посад у ДУ ТМО МВС України по Донецькій області , зазначених в акті від 19 квітня 2018 року.

За результатами розгляду подання начальника ДУ ТМО МВС України по Донецькій області первинною профспілкою апарату Головного управління Національної поліції в Донецькій області ухвалено рішення про те, що в першу чергу перевага для залишення на роботі згідно з пунктом 1 статті 42 КЗпП України надається сімейним - при наявності двох і більше утриманців. ОСОБА_1 є багатодітною матір`ю, на її утриманні знаходяться троє дітей. Роботодавець при вирішенні питання про скорочення ОСОБА_1 повинен був застосувати, але не застосував вимоги статті 42 КЗпП України, тобто не розглянув питання щодо наявності або відсутності підстав, що дають переважне право на залишення ОСОБА_1 на роботі. З урахуванням наведеного профспілка не надала згоди на звільнення бухгалтера І категорії ДУ ТМО МВС України по Донецькій області ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (протокол від 04 липня 2018 року № 10).

Наказом ДУ ТМО МВС України по Донецькій області від 04 липня 2018 року № 304ос ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджено його за два місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Судом установлено, що у відповідача проводилися зміни в організації виробництва і праці (реорганізація), внаслідок яких здійснювалося скорочення штату працівників. Про можливе наступне вивільнення позивач була повідомлена попередженням від 20 квітня 2018 року .

Роботодавець (відповідач у справі) в установленому законом порядку за два місяці попередив позивача про наступне вивільнення та запропонував їй вакантні посади, на які вона могла претендувати, однак позивач відмовилася від продовження роботи.

Твердження заявника, що при звільненні не було враховано її переважного права на залишення на роботі є безпідставним з огляду на наступне.

Так, питання щодо працевлаштування та переважного права на залишення на роботі взаємопов`язані і якщо дійде до ухвалення рішення про звільнення працівника із займаної посади, то правова оцінка дотримання процедури цього звільнення стосуватиметься не тільки того, чи виконав роботодавець обов`язок щодо працевлаштування, але і щодо того, чи врахував він переважне право на залишення на роботі.

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Частиною другою статті 42 КЗпП України, зокрема, визначено, що при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Отже, при вивільненні працівників, у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці в першу чергу підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, що підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині другій статті 42 КЗпП України.

За змістом статті 42 КЗпП України коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, та які не мають такого права, стосується всіх працівників, які займають таку ж посаду.

Доказами більш високої продуктивності праці можуть бути: виконання значно більшого обсягу робіт порівняно з іншими працівниками, які займають аналогічну посаду чи виконують таку ж роботу, накази про преміювання за високі показники у роботі тощо.

Посилаючись на наявність переважного права на залишення на роботі, ОСОБА_1 вказувала, що має на утриманні трьох неповнолітніх дітей: дочку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Доводи касаційної скарги про неврахування судами вказаних обставин є безпідставними, оскільки положення частини другої статті 42 КЗпП України застосовуються лише за умови рівності продуктивності праці та кваліфікації у порівнянні з іншими працівниками, в іншому випадку перевага надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю.

Відповідно до довідки про бухгалтерів ДУ ТМО МВС України по Донецькій області , складеної старшим інспектором з кадрів ОСОБА_5 , у порівнянні з іншими працівниками бухгалтерії, які на момент скорочення посади бухгалтера (І або ІІ категорії) займали відповідні посади, ОСОБА_1 мала найнижчу кваліфікацію (не має освіти за відповідним напрямком), не відповідала кваліфікаційним вимогам для займання нею посади - бухгалтера І категорії.

Відсутність у ОСОБА_1 необхідного рівня освіти, невідповідність кваліфікаційним вимогам посади бухгалтер І категорії розділу фахівці , з якої її було звільнено, а також кваліфікаційним вимогам, встановленим й для посади бухгалтер розділу фахівці , було також встановлено комісією Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства внутрішніх справ України в акті від 26 жовтня 2017 року № 92 про результати перевірки питань виплати заробітної плати в ДУ ТМО МВС України по Донецькій області за період з 07 листопада 2015 року по 30 вересня 2017 року. Зокрема, встановлено, що окремі працівники не відповідають вимогам, визначеним випуском 1 Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників , затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29 грудня 2004 року № 336, - в частині обов`язковості відповідної освіти або стажу роботи, зокрема, - без наявності базової або неповної вищої освіти відповідного напряму підготовки (бакалавр або молодший спеціаліст) призначена на посаду з 07 листопада 2015 року бухгалтер І категорії ОСОБА_1 .

Судом також встановлено, що за період з 01 серпня 2017 року по 04 липня 2018 року ОСОБА_1 мала найменшу продуктивність праці, порівняно з іншими працівниками. Кількість відпрацьованих нею днів за вказаний період становить - 76; кількість днів непрацездатності - 152 календарних днів; кількість днів відпустки - 28 календарних днів. Крім того, за неналежне виконання посадових обов`язків позивачка двічі притягувалась до дисциплінарної відповідальності: наказом від 05 грудня 2017 року № 169 і наказом від 06 квітня 2018 року № 82.

У статті 43 КЗпП України і статті 39 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності визначено, що рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виробничого органу профспілки.

Отже рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо аргументованим і містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідна до правової позиції, висловленої Верховним Судом у постанові від 26 вересня 2018 року у справі № 761/24398/15-ц, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.

Таким чином, встановивши, що у порівнянні з іншими працівниками бухгалтерії позивач мала найнижчу кваліфікацію та найменшу продуктивність праці, суди дійшли правильного висновку щодо необґрунтованості рішення профспілкової організації про відмову у надані згоди на звільнення ОСОБА_1 лише на підставі пункту 1 частини другої статті 42 КЗпП України, без врахування положень частини першої цієї статті. З урахуванням вказаного відсутність згоди профспілкового органу не свідчить про незаконність звільнення позивача у розумінні статті 43 КЗпП України.

Інші докази і обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судом, є аналогічними доводам позовної заяви та апеляційної скарги, їм надано належну оцінку у сукупності з іншими доказами у справі, а при їх дослідженні та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

Таким чином, доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законних і обґр унтованих судових рішень, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

З урахуванням того, що вказані доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги, яким судом була надана належна оцінка, Верховний Суд приходить до висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїз Торія проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 402, 403, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 06 серпня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 12 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович