Постанова

від 17.11.2020 по справі 760/29039/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 760/29039/19

головуючий у суді І інстанції Оксюта Т.Г.

провадження № 22-ц/824/10196/2020

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 листопада 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Писаної Т.О.

суддів - Приходька К.П., Журби С.О.,

за участю секретаря судового засідання - Костецької М.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 24 квітня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Департаменту з питань реєстрації виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи: Департамент земельних ресурсів Виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), ОСОБА_8 , про визнання рішення №922/922 від 18 грудня 2008 року та договорів купівлі-продажу частково недійсними, скасування державної реєстрації,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, уточненим у подальшому, до Київської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи: Департамент земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), ОСОБА_8 , про визнання рішення №922/922 від 18 грудня 2008 року та договорів купівлі-продажу частково недійсними, скасування державної реєстрації.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що його батько ОСОБА_9 у 1980 році придбав у ОСОБА_10 житловий будинок по АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці розміром 0,10 га. У вказаному будинку проживає позивач разом зі своєю родиною та батьками.

Вказував, що його батьку - ОСОБА_9 на підставі Наказу №366 від 27 грудня 1990 року було виділено додатково ще земельну ділянку площею 0,10 га, яка примикає до АДРЕСА_1 . Друга земельна ділянка, площею 0,05 га, яка розташована поряд з будинком за вищевказаною адресою, була надана його батьку на підставі наказу №98 від 19 березня 1985 року під огородництво.

Також вказував, що земельна ділянка, загальним розміром 0,25 га, використовувалась родиною позивача за призначенням, а також належно сплачувались податки.

Зазначав, що в 2005 році звернувся до Органу самоорганізації населення Комітет мікрорайону Жуляни м. Києва з питання надання йому дозволу на будівництво житлового будинку на земельній ділянці, яка належала (перебувала у користуванні) його батьку ОСОБА_9

15 травня 2005 року Органом самоорганізації було складено клопотання на ім`я голови Київської міської ради з проханням розглянути та позитивно вирішити питання про надання дозволу позивачу на будівництво та не заперечувалося про виділення позивачу земельної ділянки у власність, шляхом приватизації.

У 2007 році позивач розпочав активно займатись питанням щодо надання йому у приватну власність земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, яка примикає до АДРЕСА_1 , та яка була у користувані його батька ОСОБА_9 .

06 вересня 2012 року приватним нотаріусом КМНО Кучерук Н.В. була посвідчена заява ОСОБА_9 про те, що він не заперечує проти приватизації його сином ОСОБА_1 , земельної ділянки площею 0,10 га, що знаходиться у його користуванні та примикає до земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 .

22 вересня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Департаменту земельних ресурсів з проханням надати йому відомості стосовно стану розгляду його заяви від 21 березня 2007 року щодо передачі у власність земельної ділянки, яка перебуває у користуванні його родини та примикає до АДРЕСА_1 .

19 жовтня 2016 року заступник директора Департаменту земельних ресурсів Мосійчук Ю. листом повідомив позивача, що заява від 21 березня 2007 року про передачу йому земельної ділянки розглянута та була надана відповідь листом від 11 квітня 2007 року за №03-16/10184.

Лист від 11 квітня 2007 року №03-16/10184 не було вчасно отримано позивачем, що позбавило його на відповідне реагування та подальше оформлення земельної ділянки.

У листі від 19 жовтня 2016 року було викладено порядок вчинення дій для набуття права власності на землю у м. Києві та зазначено, що земельна ділянка у АДРЕСА_2 , яка примикає до приватизованої земельної ділянки на АДРЕСА_1 передана у власність громадянину України на підставі рішення Київської міської ради від 18 грудня 2008 року №922/922. Проект землеустрою щодо відведення у власність вказаної земельної ділянки на розгляд та погодження до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не надходив. За поданням Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Київська міська рада рішення від 18 грудня 2008 року №922/922 Про передачу громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом`янському та Голосіївському районах м. Києва в тому числі і цієї земельної ділянки не приймала. З плану меж земельної ділянки, виготовленого у жовтні 2019 року, вбачається, що земельна ділянка, яка і по теперішній час є в користуванні позивача та батька позивача ОСОБА_9 та відносно якої (її частини) звертався позивач, розташована частково в межах земельних ділянок переданих згідно Рішення №922/922 від 18 грудня 2008 року Київської міської ради II Сесії VI скликання за підписом голови Черновецько Л. Київської міської ради, а саме: в частині 0,0330 га - ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку зі зміною адреси на АДРЕСА_2 ; в частині 0,0439 га - ОСОБА_4 для будівництва і обслуговування житлового будинку зі зміною адреси на АДРЕСА_2 ; в частині 0,0232 га - ОСОБА_6 , для будівництва і обслуговування житлового будинку зі зміною адреси на АДРЕСА_2 .

Позивач вважає такі дії Київської міської ради, щодо передання у власність ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 земельної ділянки, яка була у користуванні позивача - незаконними.

Також позивач зазначав, що відповідач ОСОБА_2 не погоджував межі земельної ділянки по АДРЕСА_2 під час її формування з суміжними землекористувачами (чим порушив норми ст. 198 Земельного кодексу України) та не виносив межі вказаної земельної ділянки в натурі (на місцевості). Вказана земельна ділянка обнесена парканом та є в складі будинковолодіння родини позивача, за адресою АДРЕСА_1 , а також, виходячи з відповіді Депертаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) проект землевідведення на спірну земельну ділянку взагалі не виготовлявся та не погоджувався.

Отже такі дії відповідача ОСОБА_2 свідчать про його недобросовісне набуття права власності на земельну ділянку. А ОСОБА_8 , купуючи вказану земельну ділянку (згідно до договору купівлі продажу від 21 серпня 2015 року) усвідомлювала своє недобросовісне набуття, так як земельна ділянка не винесена в натурі та знаходиться в межах будинковолодіння батька позивача, так само як і ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Позивач вважав, що дії відповідача Київської міської ради стосовно прийняття Рішення №922/922 від 18 грудня 2008 року про затвердження проекту землеустрою: щодо відведення земельної ділянки площею 0,0838 га для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_2 та передачі її у приватну власність громадянину ОСОБА_2 в частині 0,0330 га; щодо відведення земельної ділянки площею 0,0838 га для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_2 та передачі її у приватну власність громадянину ОСОБА_4 в частині 0,0439 га; щодо відведення земельної ділянки площею 0,0838 га для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_2 та передачі її у приватну власність громадянці ОСОБА_6 в частині 0,0232 га є незаконними, а отже вказане рішення порушує права позивача, які підлягають поновленню судом.

Відповідачі у порушення вимог ст. 198 ЗК України не погоджували межі земельної ділянки по АДРЕСА_2 під час її формування з суміжними землекористувачами та не виносилм межі спірних земельних ділянок в натурі (на місцевості). Спірна земельна ділянка, що була набута в користування батьком позивача, обнесена парканом та є в складі будинковолодіння родини позивача, за адресою АДРЕСА_1 .

Оскільки рішення №922/922 від 18 грудня 2008 року позивач вважав протиправним внаслідок порушення при його прийняті встановленого законодавством порядку, просив визнати недійсним в частині передачі ОСОБА_2 0,0330 га у приватну власність земельної ділянки по АДРЕСА_2 , в частині передачі ОСОБА_4 0,0439 га у приватну власність земельної ділянки по АДРЕСА_2 та в частині передачі ОСОБА_6 0,0232 га у приватну власність земельної ділянки по АДРЕСА_2 .

Ураховуючи викладене та зміну позивачем предмету позову, ОСОБА_1 просив суд визнати рішення №922/922 від 18 грудня 2008 року недійсним:

в частині затвердження проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки та передачі у приватну власність громадянину ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0838 (кадастровий номер 8000000000:72:531:0112) для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_2 , в частині площі 0,0330 га земельної ділянки:

в частині затвердження проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки та передачі у приватну власність громадянину ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,0838 (кадастровий номер 8000000000:72:531:0111) для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_2 , в частині площі 0,0439 га земельної ділянки;

в частині затвердження проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки та передачі у приватну власність громадянці ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,0838 (кадастровий номер 8000000000:72:531:0113) для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_2 , в частині площі 0,0232 га земельної ділянки.

Визнати частково недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0838 га (кадастровий номер 8000000000:72:531:0112) за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_2 , посвідченого приватним нотаріусом КМНО Єременко Л.О. за № 794 від 29 серпня 2018 року на ім`я ОСОБА_3 , в частині площі 0,0330 га земельної ділянки.

Визнати частково недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0838 га (кадастровий номер 8000000000:72:531:0111) за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_2 , посвідченого приватним нотаріусом КМНО Футуйма В.Б. за № 239 від 10 березня 2016 року на ім`я ОСОБА_5 , в частині площі 0,0439 га земельної ділянки.

Визнати частково недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0838 га (кадастровий номер 8000000000:72:531:0113) за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_2 , посвідченого приватним нотаріусом КМНО Єременко Л.О. за № 1168 від 01 вересня 2016 року на ім`я ОСОБА_7 , в частині площі 0,0232 га земельної ділянки.

Скасувати частково запис про право власності № 27699961 від 29 серпня 2018 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - про державну реєстрацію за ОСОБА_3 , права власності на земельну ділянку площею 0,0838 га (кадастровий номер 8000000000:72:531:0112) за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 705252880000. Індексний номер 42767881 від 30 серпня 2018 року). в частині площі 0,0330 га земельної ділянки.

Скасувати частково запис № 28722526 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - про державну реєстрацію за ОСОБА_5 , права власності на земельну ділянку площею 0,0838 га (кадастровий номер 8000000000:72:531:0111) за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна (869819980000), в частині площі 0.0439 га земельної ділянки.

Скасувати частково запис № 16202119 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - про державну реєстрацію за ОСОБА_7 , права власності на земельну ділянку площею 0,0838 га (кадастровий номер 8000000000:72:531:0113) за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна (1014749180389. Індексний номер 31214501 від 02 вересня 2016 року), в частині площі 0,0232 га земельної ділянки.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 24 квітня 2020 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Київської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Департаменту з питань реєстрації виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи Департамент земельних ресурсів Виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), ОСОБА_8 про визнання рішення №922/922 від 18 грудня 2008 року та договорів купівлі-продажу частково недійсними, скасування державної реєстрації.

Не погоджуючись із указаним рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що рішення суду є необґрунтованим, таким, що ухвалене із порушенням норм матеріального та процесуального права, а отже є таким, що підлягає скасуванню.

Вважає, що судом першої інстанції було неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, а висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи. Суд помилково дійшов висновку про те, що обставини щодо виготовлення проектів землевідведення на спірні земельні ділянки, встановлені ухвалою Вищого адміністративного суду України по справі №2а-11452/10/2670, не підлягають встановленню та дослідженню у даній справі повторно та мають приюдиційне значення для вирішення даної справи, оскільки позивач участі у розгляді зазначеної справи не брав.

Судом не було взято до уваги надані позивачем ОСОБА_1 письмові докази, які підтверджують відсутність погодження Проекту землевідведення відповідачам на спірні земельні ділянки, а також відсутність самого проекту щодо відведення спірних земельних ділянок.

Крім того, вважає помилковим висновок суду щодо пропуску строку позовної давності, оскількипозивачу не було відомо, що в межах земельної ділянки, яка і на сьогодні перебуває в користуванні його родини, на яку він відповідно до чинного законодавства в 2007 році подав заяву про безкоштовну передачу йому у власність, було надано іншім особам на підставі рішення №922/922 прийнятого 18 грудня 2008 року.

У відзиві на апеляційну скаргу третя особа ОСОБА_11 та її представник зазначили, що висновки суду першої інстанції є обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги не містять жодних доказів на їх спростування. ОСОБА_1 безпідставно посилається на архівну довідку та накази радгоспу Совки як на підтвердження надання земельних ділянок у користування, що примикають до ділянки по АДРЕСА_1 . Жодного відношення до земельних ділянок за адресою по АДРЕСА_2 такі документи не мають. Вважають, що права та інтереси позивача у даних правовідносинах жодним чином не порушені, оскільки він не є власником чи особою, якій виділялися у власність спірні земельні ділянки. З урахуванням вказаного просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Київська міська рада у своїх поясненнях вказала, що суд першої інстанції вірно встановив, що спірні земельні ділянки у власності або законному користуванні позивача не перебували та йому не відводилися, що повністю узгоджується із матеріалами справи. А тому у позивача відсутнє суб`єктивне матеріальне право або охоронюваний законом інтерес на захист якого подано позов. На підставі викладеного, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне та обґрунтоване, апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Також Київська міська рада просила проводити розгляд справи без участі її представника.

Інші учасники справи (їх представники) своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не скористалися.

У судовому засіданні представник ОСОБА_8 - адвокат Ліпатов І.А. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідач Київська міська рада просила суд розгляд справи проводити без участі її представника, рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення з урахуванням зазначених у поясненнях обставин.

Інші учасники справи (їх представники) у судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явились. Були належним чином повідомленні шляхом направлення повісток, що підтверджено супровідним листом (а.с.233) та зворотними повідомленнями (а.с.25, 27-30, 47-54).

У звязку з клопотанням представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Кравченко К.М. про відкладення розгляду справи у зв`язку із участю в іншому судовому засіданні, було оголошено перерву на 17 листопада 2020 року.

Учасників спору було повідомлено про наступне засідання шляхом телефонограм та оголошення на сайті (а.с. 55-56).

Будь - яких заяв, клопотань на час розгляду справи до суду апеляційної інстанції від них не надходило.

На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду справи за відсутності осіб, що не з`явились.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 1 статті 367 ЦК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково доданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із частиною 1 статті 376 ЦК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відмовляючи у позові суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами наявність порушеного його права щодо спірних земельних ділянок, а також унаслідок спливу строку позовної давності.

Апеляційний суд частково погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст.ст 55, 124 Конституції України та ст.3 ЦПКУкраїни кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Європейський суд з прав людини в своїй практиці, а саме: рішення від 13 травня 1980 року в справі Артіко проти Італії (п. 35), рішення від 30 травня 2013 року в справі Наталія Михайленко проти України (пункт 32), визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Згідно з ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке суд захищає у спосіб, встановлений ч.2 ст.16 ЦК України або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Частиною 1 ст.155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Виходячи з положень ст.152 ЗК України та роз`яснень, які містяться у п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 16 квітня 2004 року Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ , власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (ст. 16 ЦКУкраїни).

Аналіз зазначених положень ЦК України та ЗК України, а також постанови Пленуму Верховного Суду України свідчить про те, що вирішуючи питання про недійсність рішення органу виконавчої влади та правовстановлюючого документа на право власності на земельну ділянку, суд має встановити не тільки дотримання вимог законодавства щодо відведення земельної ділянки, а й факт порушення таким актом прав особи, яка звернулася до суду за захистом порушених прав - користування земельною ділянкою.

Отже, при розгляді спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 18 грудня 2008 року Київською міською радою було прийнято рішення №922/922 "Про передачу громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом`янському та Голосіївському районах м. Києва".

Згідно цього рішення 975 громадянам передано у приватну власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_3 .

Вказаним рішенням, зокрема, було затверджено проект землеустрою, щодо відведення земельної ділянки та передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0838 (кадастровий номер 8000000000:72:531:0112) для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_2 площею 0,0330 га;

затверджено проект землеустрою, щодо відведення земельної ділянки та передано у приватну власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,0838 (кадастровий номер 8000000000:72:531:0113) для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_2 площею 0,0439 га;

затверджено проект землеустрою, щодо відведення земельної ділянки та передано у приватну власність ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,0838 (кадастровий номер 8000000000:72:531:0112) для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_2 площею 0,0232 га.

Вказані земельні ділянки були передані у приватну власність ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_6 .

Також із матеріалів справи убачається, що дії відповідача Київської міської ради стосовно прийняття рішення №922/922 від 18 грудня 2008 року про затвердження проекту землеустрою: щодо відведення земельної ділянки площею 0,0838 га для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_2 та передачі її у приватну власність громадянину ОСОБА_2 в частині 0,0330 га; щодо відведення земельної ділянки площею 0,0838 га для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_2 та передачі її у приватну власність громадянину ОСОБА_4 в частині 0,0439 га; щодо відведення земельної ділянки площею 0,0838 га для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_2 та передачі її у приватну власність громадянці ОСОБА_6 в частині 0,0232 га ОСОБА_1 вважає незаконними, а вказане рішення в цій частині таким, що порушує його права, як користувача спірних земельних ділянок.

Так, звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_1 , як на підставу наявності в нього прав щодо зазначених у справі земельних ділянок, посилався на те, що його батько ОСОБА_9 у 1980 році придбав будинок по АДРЕСА_1 , який знаходився на земельній ділянці розміром 0,1 га, що підтверджує архівною довідкою.

Зазначав, що згідно наказу радгоспу "Совки" №366 від 27 грудня 1990 року ОСОБА_9 було виділено додатково ще земельну ділянку площею 0,1 га, яка примикає до АДРЕСА_1 . Друга земельна ділянка площею 0,05 га, яка розташована поряд з будинком за вищевказаною адресою, була надана батьку позивача на підставі наказу радгоспу "Совки" №98 від 19 березня 1985 року під огородництво.

У 2005 році ОСОБА_1 звернувся до Органу самоорганізації населення "Комітет мікрорайону "Жуляни" в м. Києві" з питання надання йому дозволу на будівництво житлового будинку на земельній ділянці, яка перебувала у користуванні його батька ОСОБА_9

15 травня 2005 року ОСН "Комітет мікрорайону "Жуляни" в м. Києві" було складено клопотання до Київської міської ради з проханням розглянути питання про надання дозволу позивачу на будівництво та не заперечували про виділення йому земельної ділянки у власність шляхом приватизації.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Із договору купівлі-продажу незавершеного будівництвом будинку за адресою по АДРЕСА_1 від 25 квітня 1980 року вбачається, що батько позивача придбав будинок, а не земельну ділянку.

Вказаний договір не місить жодного положення щодо переходу до покупця права власності на земельну ділянку, її розмір та місцезнаходження.

Лише зазначено, що вказаний у договорі будинок (будівництво якого не завершене) розміщений на присадибній земельній ділянці присадибних земель радгоспу "Совки". Реєстраційний запис щодо приватної власності ОСОБА_9 стосується лише житлового будинку. Інформація щодо реєстраційного запису земельної ділянки на час придбання будинку відсутня (а.с.12.13, т. І).

Згідно з державним актом на право приватної власності на землю №72-2-02288, виданим 21 лютого 2003 року, громадянину України ОСОБА_9 (батькові позивача) передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1000 гектарів в межах згідго з планом, розташовану по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:72:531:0056. Землю передано для обслуговування житлового будинку і господарських будівель (а.с.17, т.І).

Згідно із наданою до позову архівною довідкою Києво-Святошинськї РДА Київської обасті №06-04/1282 від 16 листопада 2016 року (а.с. 14 Т.1) за батьком позивача значиться земельна ділянка лише у розмірі 0,10 га.

Позивачем до позову також надані два накази виробничого об`єднання плодоовочевого господарства "Совки" № 98 від 19 березня 1985 року та №366 від 27 грудня 1990 року на підтвердження отримання його батьком у користування додатково двох інших земельних ділянок у розмірі 0,05 га та 0,10 га по АДРЕСА_1 , що примикають до будинку.

Однак такі докази не підтверджують законне право батька позивача на володіння чи користування спірними земельними ділянками.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 указаного Кодексу громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Частиною 1 ст. 92 ЗК України також передбачено право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку, а саме - право постійного користування земельною ділянкою.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 (справа №1-17/2005) використання терміна "набувають", що означає "ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь", після набрання чинності статтею 92 Земельного кодексу України свідчить, що ця норма не обмежує та не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте у встановлених законодавством випадках за станом на 1 січня 2002 року до його переоформлення.

Згідно з ч. 5 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", право власності та інші речові права, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. Відповідно до цього Закону, реєстрація речових прав на нерухомість, їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна.Раініше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні в разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Правова позиція щодо чинності зазначеного актатакож відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 20 квітня 2011 року у справі №6-36436св10.

Відповідно до чинної на час надання наказу виробничого об`єднання плодоовочевого господарства "Совки "№ 98 від 19 березня 1985 року редакції ст. 16 ЗК УРСР (ч. 1,2) наданняземельних ділянок у користування здійснюється в порядку відведення. Відведення земельних ділянок провадиться на підставі постанови Ради Міністрів УРСР або рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної і сільської Рад народних депутатів в порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Згідно із ст. 20 ЗК УРСР відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею. Форми актів встановлюються Радою Міністрів СРСР.

Право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування.

Право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів Української РСР.

Зазначені документи видаються після відводу земельних ділянок в натурі.

Право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад народних депутатів.

Положеннями ст. 21 указаного Кодексу передбачено, що видача державних актів на право користування землею, а також актів на право довгострокового тимчасового користування землею провадиться виконавчими комітетами районних (міських) Рад народних депутатів.

Відповідно до ст. 71 ЗК УРСР землі, надані радгоспам та іншим державним сільськогосподарським підприємствам і організаціям у безстрокове користування, складаються із земель основного (виробничого) призначення та присадибних земель.

Згідно із ст. 73 Кодексу із земель, наданих в користування радгоспам для сільськогосподарських потреб, відповідно до затверджених проектів внутрігосподарського землеустрою, виділяються і відмежовуються в натурі присадибні землі, призначені для надання робітникам і службовцям присадибних земельних ділянок в межах норм, передбачених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, у 1985 році радгосп мав право надавати за рахунок наданих йому у користування земель земельні ділянки робітникам, при цьому право користування землею землекористувачів повинно було бути засвідченим державними актами на право користування землею, або засвідченням рішення органу, який надав земельну ділянку в користування із засвідченням відповідного запису в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад народних депутатів.

Так, із матеріалів справи вбачається, що архівна довідка №06-04/1282 від 16 листопада 2016 року містить інформацію про те, що у погосподарській книзі за 1980-1982 роки у графі будівлі значиться житловий будинок та ділянка площею лише 0,1 га.

Доказів, які свідчать, що батьку позивача було надано у встановленому порядку у користування ще дві земельні ділянки до матеріалів справи не надано.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено належність батькові позивача лише однієї ділянки площею 0,1000 гектарів, розташованої по АДРЕСА_1 .

Доказів, що ділянки відповідачів знаходяться частково на належній батьку позивача - ОСОБА_9 - земельній ділянці розміром 0,1000 гектарів з кадастровим номером 8000000000:72:531:0056, ОСОБА_1 також не надано.

При цьому, сам позивач доказів належності йому права володіння чи користування на законних підставах зазначеними у позові земельними ділянками також не надав.

Відтак доказів порушення його права та інтересів рішенням Київської міської ради №922/922 від 18 грудня 2008 року в частині передачі спірних земельних ділянок у власність відповідачам не надано, а відтак не доведено заявленого позову , оскільки він не є власником чи особою, якій виділялись земельні ділянки за зазначеними адресами на законних підставах.

Та обставина, що батько позивача у 2012 році надав згоду на приватизацію його сином земельної ділянки площею 0,10 га, що знаходиться у його користуванні та примикає до земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 , яка нотаріально посвідчена, не є у розумінні положень закону переходом права користування спірної земельної ділянки від ОСОБА_9 до позивача та не дає йому права як користувачу на звернення до суду із даним позовом.

Отже, колегія судів погоджується із висновком суду першої інстанції у тому, що позивачем не доведено наявність у нього права на звернення до суду із даним позовом, оскільки в матеріалах справи відсутні беззаперечні та достатні докази на підтвердження перебування у власності чи законному користуванні позивача спірних земельних ділянок. Суд вірно встановив, що такі земельні ділянки ОСОБА_1 не відводилися у користування. У наданих позивачем до позову наказах та архівній довідці не зазначено, що батькові позивача передавались земельні ділянки за адресами по АДРЕСА_1 , про які позивач зазначає у позові як такі, що перебувають у його законному користуванні.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування визначено статтею 123 ЗК України.

Частиною першою статті 123 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту реалізації наказу радгоспу "Совки" № 98 від 19 березня 1985 року про виділення ділянки 0,05 га та факту реалізації наказу радгоспу "Совки" №366 від 27 грудня 1990 року про закріплення ділянки 0,1 га у передбаченому законом порядку відповідно у 1985 та 1990 роках, встановлення їх меж та внесення відповідного запису до реєстрової книги виконавчого комітету Київської міськради.

Інші доводи та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції і висновки з цього приводу, зроблені судом, ґрунтуються на встановлених обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах, яким судом дана належна правова оцінка.

Отже, суд першої інстанції правильно встановивши обставини спору, дослідивши докази у справі й надавши їм належну оцінку, дійшов обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання рішення №922/922 від 18 грудня 2008 року недійсним в частині затвердження проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки та передачі у приватну власність громадянину ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0838 (кадастровий номер 8000000000:72:531:0112) для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_2 , в частині площі 0,0330 га земельної ділянки; в частині затвердження проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки та передачі у приватну власність громадянину ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,0838 (кадастровий номер 8000000000:72:531:0111) для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_2 , в частині площі 0,0439 га земельної ділянки; в частині затвердження проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки та передачі у приватну власність громадянці ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,0838 (кадастровий номер 8000000000:72:531:0113) для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_2 , в частині площі 0,0232 га земельної ділянки, оскільки у позивача відсутнє порушене суб`єктивне матеріальне право або охоронюваний законом інтерес, на захист якого подано позов, та позивач у суді не довів про наявність у нього порушеного права у даних правовідносинах.

Відтак правильною є відмова суду у задоволенні інших заявлених позивачем вихог, які є похідними від зазначених, у задоволенні яких судом було відмовлено.

Разом з тим, посилання суду першої інстанції на пропуск строку позовної довності є зайвим, оскільки позивачем не доведено порушення його права, яке підлягає захисту.

За змістом статей 256, 261 і 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц).

Отже, з наведеного слідує, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог.

Натомість, судом першої інстанції було встановлено відсутність у позивача порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваний законом інтерес, на захист якого було подано зазначений позов.

Разом з тим, указане не впливає на правильність висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 24 квітня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 19 листопада 2020 року.

Головуючий Т.О. Писана

Судді К.П. Приходько

С.О. Журба