Рішення

від 09.11.2020 по справі 348/760/18

НАДВІРНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №348/760/18

09 листопада 2020 року м.Надвірна

Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

в складі головуючого судді - Грещука Р.П.,

секретаря - Клекот Л.М.,

з участю представника позивача, адвоката - Зеленіна С.С.,

відповідача - ОСОБА_1 ,

її представника, адвоката - Остапюк Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Надвірна справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

17.04.2018 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.

Просив суд ухвалити рішення, яким визнати житловий будинок АДРЕСА_1 , житловою площею 87,6 кв.м., корисною площею 125,8 кв.м. об`єктом спільної сумісної власності подружжя та визнати за ним право власності на Ѕ частину вказаного житлового будинку.

14.06.2018 року позивач ОСОБА_2 подав до суду заяву про збільшення позовних вимог по даній справі, в якій просив визнати земельну ділянку площею 0,006 га., кадастровий номер 2624010100:09:001:0102, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , призначена для обслуговування житлового будинку та господарських будівель, об`єктом спільної сумісної власності подружжя і визнати за ним право власності на Ѕ частину зазначеної земельної ділянки.

В судовому засіданні позивач та його представники - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 позовні вимоги ОСОБА_2 з урахуванням заяви про їх збільшення, підтримали з підстав, наведених у них та просили їх задоволити.

Відповідач ОСОБА_1 та її представник в судовому засіданні позов не визнали, підтримали поданий відзив на позовну заяву та просили відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог з урахуванням заяви про їх збільшення від 14.06.2018 року.

Вислухавши пояснення сторін та їх представників, показання свідків, дослідивши докази, надані сторонами на виконання вимог ст.ст.80, 81 ЦПК України і які сторони вважають достатніми для обгрунтування і заперечення позовних вимог, з`ясувавши фактичні обставини справи та за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні обставин справи, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.21 СК України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Згідно із ч.1 ст.36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Із змісту положень глав 7 та 8 СК України, вбачається, що власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.

Згідно ст.24 КпШС України, чинної на час укладення між сторонами шлюбу, майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку спадкування є власністю кожного з них.

У відповідності до ч.1 ст.69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною 2 ст.77 ЦПК України передбачено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У відповідності до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У своїх позовних вимогах позивач стверджує, що за час спільного життя із відповідачем ними було набуто житловий будинок АДРЕСА_1 , житловою площею 87,6 кв.м., корисною площею 125,8 кв.м., що підтверджується рішенням виконавчого комітету Надвірнянської міської ради від 26.01.2000 року №26 Про прийняття в експлуатацію житлового будинку АДРЕСА_1 та свідоцтвом про право власності на житловий будинок від 02.02.2000 року. Згідно реєстраційного напису на правовстановлюючому документі вбачається, що свідоцтво про право власності на житловий будинок було зареєстроване Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації за ОСОБА_1 та записаний в реєстрову книгу №25 за реєстровим №2501 від 03.02.2000 року.

Також позивач вказує, що спірний житловий будинок, ними як подружжям, було набуто у 2000 році, тобто до набрання чинності СК України, а тому при вирішенні даного спору підлягають застосуванню положення КпШС України, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, і враховуючи наведене ним у позові та норми законодавства, вважає, що житловий будинок АДРЕСА_1 є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя і підлягає поділу шляхом визнання за ним права власності на Ѕ вказаного житлового будинку.

Крім того, об`єктом спільної сумісної власності є і земельна ділянка площею 0,06 га., на якій розташований вказаний будинок, на Ѕ частину якої позивач бажає визнати право власності.

В судовому засіданні 19.02.2020 року позивач ОСОБА_2 пояснив, що перебуваючи в шлюбі з ОСОБА_1 вони нажили спільно земельну ділянку, площею 0,06 га., що знаходиться по АДРЕСА_1 , яку він власноручно обгородив, перекопав та вичистив від каміння.

Хоча дана земельна ділянка була отримана ОСОБА_1 до їхнього шлюбу, план на неї виготовлений в 1996 році, коли вони стали проживати разом.

Зазначає, що він особисто купив рулони металічної сітки та робив огорожу даної земельної ділянки.

Також вказує, що на момент народження їхньої спільної дитини, сина ОСОБА_5 (1997 рік), вони з відповідачем ОСОБА_1 проживали в літній кухні.

В спірному будинку була тільки зведена і накрита коробка і деякі стіни були поштукатурені.

Він особисто робив підлогу в будинку, переробляв світло, яке було проведене погано, виконував штукатурні роботи, міняв вхідні двері.

Оскільки з 1997 року по 2000 рік він крім того що доглядав за малолітнім сином, допомагав дружині торгувати на базарі, у нього були кошти на придбання будівельних матеріалів для завершення будівництва будинку.

Зокрема, він привіз цеглу, цемент, замовив лісопродукцію, купляв матеріали для встановлення опалення будинку та водопостачання в ванній кімнаті.

Також, доробляв кімнати на другому поверсі будинку, а також виконував всі інші необхідні по господарству роботи.

Вважає, що йому належить Ѕ частина спірного будинку та земельної ділянки, тому просить суд задоволити його позовні вимоги.

Разом з тим, суд констатує наступне:

Згідно ч.ч.1, 2 ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч.3 ст.368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Однак, пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , визначено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч.3 ст.368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст.325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 Про судове рішення у цивільній справі визначено, що суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин, здійснює їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини. Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення суду обґрунтовується лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд зазначає, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях .

В судовому засіданні встановлено, що з 1982 року по лютий місяць 1991 року відповідач по даній справі ОСОБА_1 (дівоче прізвище ОСОБА_1 ) перебувала в шлюбі з ОСОБА_7 . Від даного шлюбу у них народилось двоє дітей, сини - ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Вказаний шлюб між ними було розірвано в лютому 1991 року в судовому порядку та залишено неповнолітніх дітей проживати з матір`ю.

Згідно рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 10.12.1991 року між відповідачем по даній справі та ОСОБА_7 було проведено поділ спільного майна подружжя - незавершенного будівництвом домоволодіння по АДРЕСА_1 . По зазначеній справі проводилась судова будівельно-технічна експертиза, якою було визначено, що на час постановлення рішення про поділ майна вже була зведена літня кухня, яка складалась з однієї житлової кімнати та фундаменту житлового будинку з цегляною кладкою, виведеною на рівень вікон. Вартісна оцінка домоволодіння складала 11108 карбованців. Вказане майно з врахуванням інтересів неповнолітніх дітей, в натурі було виділено ОСОБА_1 з стягненням з неї на користь ОСОБА_7 половини вартості домоволодіння - 5554 карбованців. Таким чином, внаслідок вказаного розподілу ОСОБА_1 стала одноосібним власником незавершеного домоволодіння і його забудівником.

Судом також з`ясовано, що первинною документацією по забудові є рішення Надвірнянської районної Ради народних депутатів №45 від 08.04.1987 року про надання ОСОБА_7 дозволу на забудову земельної діялнки і її виділення площею 0,06 га. по в АДРЕСА_1 та винесення в натурі меж земельної ділянки і розбивка будівель, що стверджується актом від 28.04.1987 року, проектом забудови земельної ділянки (а.с.71, 72-73). Після надання ОСОБА_1 згідно рішення суду незавершеного будівництва до вказаної документації по забудові були внесенні відомості про неї, як забудівника та погоджені райархітектором ОСОБА_11 28.07.1992 року.

Оскільки неповнолітні діти залишались проживати з ОСОБА_1 і їхні житлові умови потребували покращення, остання в 1992 році приступила до завершення будівництва самостійно. Нею було придбано будівельні матеріали, а саме: цеглу, лісову деревину, шифер для даху, цвяхи і скоби, деревину для дранкування, деревину на підлогу, цемент, гіпс, пісок, вапно і супутні для будівництва матеріали, виготовлено вікна і двері на весь будинок.

Для здійснення робіт по будівництву відповідач самостійно винаймала майстрів і оплачувала їх роботи, також її зусиллями та з допомогою родичів було здійснено роботи по дранкуванню, штукатурці, побілці стін, настелено підлоги в будинку, проведено електромережу до будівлі і в середені приміщень, тощо.

Вказані обставини підтверджуються рахунком-фактурою №1586 від 15.05.1992 року, виданої на ім`я ОСОБА_1 щодо придбання цегли, наказом 001131 від 17.08.1993 року про відпуск ділової деревини ОСОБА_13 , який є братом відповідача, квитанцією до прибуткового касового ордеру №30 від 17.08.1993 року, накладною на відпук ділової деревини від 27.08.1993 року та іншими квитанціями на придбання матеріалів, копії яких долучено до матеріалів справи (а.с.31-33).

Крім того, в 1993 році відповідач виготовила технічну документацію по газифікації, електрифікації житлового будинку, і відповідно придбала для вказаних робіт всі необхідні матеріали, було здійснено розгалуження газових труб і підведено їх до точок по будинку, ОСОБА_1 було придбано та в подальшому встановлено батареї опалювання в будинку, придбано в той період газовий котел для опалювання будинку і здійснено інші супутні будівельні роботи такі як фарбування, побілка тощо, а також відповідачем здійснено страхування будівлі, що стверджується рішенням виконавчого комітету Надвірнянської міської Ради №326 від 30.12.1992 року про надання дозволу ОСОБА_1 на газифікацію індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 ; робочим проектом по газофікації житлового будинку та кухні по АДРЕСА_1 від 06.04.1993 року (а.с.34-46).

Як перевірено судом, на момент розірвання шлюбу з ОСОБА_7 відповідач працювала в мережі громадського харчування, потім займалась торгівлею на ринку промисловами товарами, продуктами харчування, тютюновими виробами, а з 1994 року зареєструвала відносно себе право на зайняття підприємницькою діяльністю, що стверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та вказує на наявність у відповідача в зазначений вище період грошових коштів і можливість здійснення будівельних робіт (а.с.81-86).

Таким чином, судом встановлено, що будівництво житлового будинку та виконання вищевказаних робіт було завершено відповідачем ОСОБА_1 в кінці 1995 року, і вона разом з неповнолітніми дітьми перейшла проживати в спірному домоволодінні.

08.07.1997 року у відділі реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Надвірнянського районного управління юстиції в Івано-Франківській області між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_1 було укладено шлюб, актовий запис № 76 (а.с.10). Від даного шлюбу у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_5 , який на даний час є повнолітнім.

Згідно свідоцтва про добровільне страхування майна, серії 00001 №106459 від 27.03.1998 року, виданого Українською державною страховою комерційною організацією Оранта , ОСОБА_1 здійснила комплексне страхування свого майна: в т.ч. і будівель.

На вказану обставину суд звертає увагу, оскільки шлюб між сторонами зареєстровано 08.07.1997 року, а страхування будівлі проведено в березні 1998 року, як завершеного будівництвом об`єкту.

Згідно рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 26.05.2016 року, вказаний шлюб між сторонами було розірвано. Рішення суду набрало законної сили 07.06.2016 року (а.с.9).

В процесі судового розгляду також з`ясовано, що за час перебування у шлюбі, сторонами проводились в будинку тільки ремонтні роботи: зовнішні штукатурні роботи, огородження земельної ділянки. Облаштування туалету та кладка плитки проводились, як достовірно встановлено судом, за кошти старшого сина відповідача, а тому сторони по справі затрат по вказаних роботах не понесли. Ремонтні роботи по будинку в даний період носили тільки косметичний та санітарний характер, що не впливало на реконструкцію чи перебудову житла.

Наведені обставини підтвердили в судовому засіданні допитанні в якості свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 .

Зокрема, свідок ОСОБА_16 пояснила, що вона є сусідкою відповідача ОСОБА_1 . Зазначає, що спочатку ОСОБА_1 жила з своїм першим чоловіком ОСОБА_7 та двома дітьми в літній кухні. Десь в 1985-1987 роках ними почав будуватись даний спірний будинок по АДРЕСА_1 . В 1991 році ОСОБА_1 розлучається з ОСОБА_7 . На момент розлучення більша половина будинку, зокрема перший поверх вище вікон був уже вимуруваний. Після, в його будівництві ОСОБА_1 почали допомагати її брати і до 1995 року будинок був майже завершений (дороблявся другий поверх) і вона переходить до нього жити.

Станом на 1995 рік будинок також був газифікований. В 1997 році ОСОБА_1 завагітніла, а ближче до народження сина появився ОСОБА_2 та почав з нею проживати. Після народження сина ОСОБА_2 , в основному, залишався його доглядати бо ОСОБА_1 торгувала на базарі.

Вказує, що в період з 1997 і до 2007 року ОСОБА_2 виконував по господарству тільки якісь незначні роботи, а саме ставив сітку на огорожу, зробив піднавіс, укріплював скло вікон замість дерев`яного штапіка пластиліном.

З показань свідка ОСОБА_17 вбачається, що з ОСОБА_1 вона познайомилась в 1994 році. Першого її чоловіка вона незнала.

В 1995-1996 році вона була в будинку ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , яка в той час проживала там з дітьми. Стверджує, що в кімнатах будинку була підлога, меблі, а сам будинок був закінчений. Також, встановлений котел та батареї опалення. Крім того, зазначає, що позивач ОСОБА_2 допомагав ОСОБА_1 та її синам робити огорожу навколо спірного будинку, а в самому його будівництві участі не брав.

Допитана в якості свідка ОСОБА_18 суду повідомила, що вони з відповідачем ОСОБА_1 є сусідами по забудові. Будівництво по АДРЕСА_1 відповідач розпочала з своїм першим чоловіком ОСОБА_7 , орієнтовно в 1986-1987 роках. Десь в 1991 році вони розлучились. ОСОБА_1 сплатила чоловікові гроші за будову, і сама продовжувала будівництво. Літом 1997 року ОСОБА_1 розписалась з позивачем ОСОБА_2 . Станом на цей момент хата вже була збудована. Вказує, що їй відомо про те, що ОСОБА_2 допомагав своїй дружині робити огорожу, міняв вхідні двері на нові, однак вона не бачила щоб він здійснював якісь роботи що стосуються будівництва будинку.

Свідок ОСОБА_19 суду пояснила, що вона є сусідкою ОСОБА_1 через хату. В 1987 році вони під забудову брали плани в АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 там вже будувала разом зі своїм першим чоловіком ОСОБА_7 будинок. Жили тоді вони з чоловіком і двома дітьми в літній кухні, а великий будинок ще будували. Проводити будівельні роботи ОСОБА_1 допомагала її родина. Бачила як копали траншеї, заливали фундамент, зводили стіни будинку. Стверджує, що фактично хату побудувала ОСОБА_1 з ОСОБА_7 .

Зазначила, що позивач ОСОБА_2 прийшов на все готове, тільки допомогав робити дружині огорожу з сітки, двері вхідні поміняли, піднавіс зробили. Хату відповідач будувала спочатку з першим чоловіком, а потім докінчувала сама.

Земельну ділянку ОСОБА_1 отримала разом з ОСОБА_7 та в подальшому приватизувала її.

Позивач ОСОБА_2 почав проживати з ОСОБА_1 в 1997 році, коли вже хата була зроблена, газ проведений. ОСОБА_2 здійснював тільки незначні роботи по господарству та допомагав дружині в догляді за дитиною, коли вона торгувала на базарі в м.Надвірна.

Свідок ОСОБА_20 пояснила, що ОСОБА_7 - перший чоловік відповідача ОСОБА_1 отримав земельну ділянку під забудову і вони разом почали будувати будинок. Допомагала будувати ОСОБА_1 її родина. В 1991 році вона розлучилась з ОСОБА_7 , а хата вже була вибудувана вище вікон першого поверху. Після розлучення з ОСОБА_7 відповідач продовжувала будувати хату сама, провела газ, світло, столярку зробила, яка є до даного часу. В 1994 році ОСОБА_1 зробила покрівлю будинку. А в кінці 1995 року на початку 1996 року вона поселилась з дітьми в нову хату. Позивач почав проживати з ОСОБА_1 в 1997 році. Після його появи нічого в будинку не змінилось, були замінені тільки вхідні двері. Бачила, що ОСОБА_2 робив металічну огорожу біля будинку.

Показання свідків логічні та послідовні, а тому не викликають сумніву в їх правдивості.

Як вбачається із ч.1 ст.62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 25 КпШС України також було визначено, що якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.

Суд констатує, що як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна. Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.

Тобто, істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником. За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості. Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна. Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.

Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.

Позивачем таких обґрунтувань в ході розгляду даної справи та доказів про це не наведено. Зібраними доказами по справі підтверджується, що житловий будинок по АДРЕСА_1 істотних змін не зазнав, капітально не перебудований чи видозмінений та перебуває в такому ж технічному стані, як і в 1997 році з незначними його покращеннями.

Посилання позивача на те, що оформлення та отримання відповідачем ОСОБА_1 свідоцтва про право власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 в 2000 році, тобто в період перебування сторін у шлюбі, не відносить вказане майно до спільно придбаного майна подружжя, оскільки джерело і природа походження цього майна є відмінним та надбано відповідачем ОСОБА_1 до реєстрації шлюбу з позивачем. Отримання відповідачем свідоцтва про право власності на будинковолодіння по АДРЕСА_1 є завершальною стадією реєстрації цього майна, як нерухомого об`єкту, що законом передбачено, як обов`язкове. При цьому, суд зазначає, що отримання правовстановлюючого документу на об`єкт нерухомості його власником в часі не обмежено, обов`язковим є отримання цього документу і реєстрація об`єкту нерухомості.

При ухваленні рішення у справі суд враховує приписи Конституції України (ст.41) щодо гарантії права кожному володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.

Таким чином, суд прийшов до переконання, що житловий будинок з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності, оскільки джерело походження коштів на його придбання і будівництво житлового будинку здійснено до реєстрації шлюбу з позивачем ОСОБА_2 .

Враховуючи вищевикладене, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеного ст.13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справу лише в межах заявлених сторонами вимог і лише на підставі поданих ними доказів, суд приходить до висновку про недоведеність позивачем ОСОБА_2 своїх позовних вимог, і тому в частині визнання житлового будинку АДРЕСА_1 , об`єктом спільної сумісної власності подружжя та визнання за ОСОБА_2 права власності на Ѕ частку вказаного житлового будинку, слід відмовити.

Що стосується позовної вимоги ОСОБА_2 щодо визнання земельної ділянки площею 0,06 га., яка знаходиться по АДРЕСА_1 , призначеної для обслуговування житлового будинку та господарських будівель, об`єктом спільної сумісної власності подружжя та визнання за ним права власності на Ѕ її частину, суд приходить до наступного висновку.

Згідно ч.1 ст.377 ЦК України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до ч.1 ст.120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

З матеріалів справи вбачається, що вказана земельна ділянка під забудову за рішенням Надвірнянської районної Ради народних депутатів №45 від 08.04.1987 року була надана ОСОБА_7 , площею 0,06 га. по АДРЕСА_1 , здійснено винесення в натурі меж земельної ділянки з розбивкою будівель, що стверджується актом від 28.04.1987 року, проектом забудови земельної ділянки (а.с.71-73).

Після ухвалення 10.12.1991 року Надвірнянським районним судом Івано-Франківської області рішення у справі №2-338\1991 до вказаної технічної документації по забудові були внесенні відомості про ОСОБА_1 , як забудівника та погоджені районним архітектором ОСОБА_11 28.07.1992 року. Таким чином, до відповідача ОСОБА_1 перейшло і право землекористування земельною ділянкою на якій будівля розташована.

Право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 набула на підставі рішення сесії Надвірнянської міської Ради 1102-ХХІІ(І)-04 від 21.12.2004 року в порядку безоплатної приватизації, як землекористувач.

Згідно із ч.1 ст.57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що земельна ділянка площею 0,06 га., яка знаходиться по АДРЕСА_1 і призначена для обслуговування житлового будинку та господарських будівель, що розташовані на ній, у відповідності до ч.1 ст.57 СК України належить ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності.

Крім того слід зазначити, що відмова позивачу у задоволенні позовної вимоги щодо визнання житлового будинку АДРЕСА_1 , об`єктом спільної сумісної власності подружжя та визнання за ОСОБА_2 права власності на Ѕ частку вказаного житлового будинку у відповідності до вимог чинного законодавства є підставою для відмови йому в задоволенні позовної вимоги щодо визнання земельної ділянки площею 0,06 га., яка знаходиться по АДРЕСА_1 та призначена для обслуговування даного житлового будинку та господарських будівель об`єктом спільної сумісної власності подружжя та визнання за ним права власності на Ѕ її частину, оскільки право претендувати на земельну ділянку є похідним із права власності на житловий будинок, що розташований на ній.

З огляду на всі зазначені вище, повно та всебічно з`ясовані обставини, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд прийшов до висновку, що взадоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, із врахуванням заяви про їх збільшення від 14.06.2018 року, слід відмовити.

На підставі наведеного, ст.ст.24, 25, 29 КпШС України, ст.ст.3, 21, 36, 57, 60, 62, 69 СК України, ст.ст.325, 368, 377 ЦК України, ст.120 ЗК України, керуючись ст.ст.4, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 82, 89, 258, 259, 263, 265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду через Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п.3 розділу ХІІ Прикінцевих положень ЦПК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя Грещук Р.П.

Повний текст рішення

виготовлено 19.11.2020 року.