Постанова

від 17.11.2020 по справі 200/2203/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2020 року справа №200/2203/20-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Геращенко І.В., Сіваченко І.В., секретар судового засідання Антонюк А.С., за участю представника позивача Нікітіна Д.О., представника відповідача Говорушенко С.С., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Мар`їнської районної державної адміністрації Донецької області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 липня 2020 року (повний текст складено 07 серпня 2020 року в м. Слов`янськ) у справі № 200/2203/20-а (суддя І інстанції - Аляб`єв І.Г.) за позовом ОСОБА_1 до Мар`їнської районної державної адміністрації Донецької області, Управління агропромислового розвитку Мар`їнської районної державної адміністрації Донецької області про стягнення коштів, -

У С Т А Н О В И В:

27 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Мар`їнської районної державної адміністрації Донецької області (далі - Адміністрація), у якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просила суд: - стягнути з відповідача невиплачену при звільненні вихідну допомогу у розмірі 14747,95 грн; - стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 14747,95 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач була звільнена з посади у зв`язку із реорганізацією Адміністрації, відтак має право на вихідну допомогу при звільненні. Оскільки таку допомогу не було виплачено, просить стягнути її суму та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28 липня 2020 року у справі № 200/2203/20-а позов задоволено частково. Стягнуто з Мар`їнської районної державної адміністрації Донецької області на користь ОСОБА_1 суму вихідної допомоги при звільненні у розмірі 19 698,00 грн. і суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 5 000 грн. У задоволенні решти вимог - відмовлено.

Мар`їнська районна державна адміністрація Донецької області не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що оскільки Мар`їнська районна державна адміністрація Донецької області в трудових відносинах (відносинах, пов`язаних з проходженням публічної служби) з ОСОБА_1 не перебувала та не перебуває, а тому Мар`їнська районна державна адміністрація Донецької області є неналежним відповідачем по справі.

На думку апелянта першої інстанції безпідставно вийшов за межі позовних вимог і стягнув з відповідача суму вихідної допомоги при звільненні в розмірі 19698.00 гри., що є більшою від заявленої позивачем. Крім того, суд першої інстанції фактично змінив позовні вимоги (стягнута сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні замість стягнення різниці між середнім заробітком позивача та отримуваною ним допомогою по безробіттю.

Судом першої інстанції при прийнятті рішення порушені вимоги пункту 3 частини другої статті 3, частини четвертої статті 87 Закону України Про державну службу . Частиною четвертою статті 87 Закону, діючої на момент звільнення ОСОБА_1 передбачено, що у разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї етапі державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати. У разі звільнення державного службовця у зв`язку з ліквідацією державного органу не передбачено виплати вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати.

З огляду на приписи Закону України Про державну службу , суд першої інстанції протиправно застосував приписи статтей 116, 117 КЗпІІ України. Крім того, судом не враховано ту обставину, що в заробітну плату ОСОБА_1 за грудень 2019 року був включений доданий додатковий оклад в розмірі 6100,00 грн. та за січень 2020 року був включений додатковий оклад в розмірі 6600,00 грн. та надбавка в розмірі 3300.00 гри. по спеціальному фонду, тобто з Марійського районного бюджету як виконання функцій районної ради, всього 16000.00 грн.

В письмовому відзиві на апеляційну скаргу представник позивача, посилаючись на те, що вимоги апеляційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанцій залишити без змін.

Представник відповідача, у судовому засіданні, доводи апеляційної скарги підтримав, просив останню задовольнити, проти чого заперечував представник позивача, який вважає рішення суду першої інстанції законною та обґрунтованою.

Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла наступного.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Мар`їнська районна державна адміністрація Донецької області зареєстрована за адресою: вул. Шевченка,3, м. Мар`їнка, Донецька область, 85600, код ЄДРПОУ 05420385.

Управління агропромислового розвитку Мар`їнської районної державної адміністрації Донецької області станом на момент судового засідання припинено, про що внесено відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

З 05.05.2017 року позивач займала посаду заступника начальника управління - начальника відділу економіки та бухгалтерського обліку Управління агропромислового розвитку Мар`їнської районної державної адміністрації.

Розпорядженням Голови Мар`їнської районної державної адміністрації, керівника районної військово-цивільної адміністрації Донецької області № 1491 від 05 грудня 2019 року припинено Управління агропромислового розвитку Мар`їнської районної державної адміністрації шляхом її ліквідації.

05 грудня 2019 року позивачу вручено повідомлення про заплановане вивільнення у зв`язку із ліквідацією Управління агропромислового розвитку.

Наказом начальника Управління агропромислового розвитку Адміністрації від 05 лютого 2020 року № 9-к ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника управління - начальника відділу економіки та бухгалтерського обліку Управління агропромислового розвитку Мар`їнської районної державної адміністрації за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Вихідну допомогу при звільненні позивач не отримувала.

Вищезазначені обставини визнаються сторонами і не заперечується.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

У відповідності до статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Згідно статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору

Судом встановлено, що наказом від 05 лютого 2020 року № 9-к в частині підстав звільнення позивача з посади, відповідач вказав саме на пункт 1 статті 40 КЗпП України, звільнення на підставі якого гарантує працівнику право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини першої статті 44 КЗпП України.

Отже, право позивача на одержання суми середньомісячного заробітку як вихідної допомоги передбачено законодавством, яке покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №823/276/16.

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у день фактичного звільнення позивача із займаної посади їй належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку, яка на час розгляду справи позивачу не сплачена.

Згідно абз. 1, 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Частиною 8 цього Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Суд зазначає, що відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Абзацем 1, 4 пункту 3 розділу ІІІ Порядку № 100 передбачено, зокрема, при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Пунктом 4 (абз.2) зазначеного розділу визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Судом встановлено, що 2 останні повні місяці перед звільненням - це грудень 2019 року та січень 2020 року.

У цей період заробітна плата позивача, яка підлягає врахуванню при обчислення середньої заробітної плати, згідно особових рахунків позивача, становить 22110,74 грн., а тому розмір середньомісячної заробітної плати позивача становить 11055,37 грн. ( 22110,74:2=11055,37) і розмір щоденної заробітної плати станови 526,44грн. ( 22110,74: 42 робочих дні = 526,44 ) грн.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції слід змінити. У абзаці другому резолютивної частини рішення цифри 19 698.0 грн. замінити цифрами 11 055,37 грн.

Середній заробіток за час затримки розрахунку з часу звільнення 06.02.2020 по день прийняття рішення судом 17.11.2020 становить 101602,92 грн. ( 526,44 грн (середньоденна заробітні плата) х 193 робочих дні затримки розрахунку).

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію (зокрема, у постанові від 17 березня 2020 року у справі № 569/6583/16-ц) про те, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати таке:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Судом першої інстанції зазначено, що враховуючи той факт, що решту належних при звільненні сум позивачу виплачено вчасно, суд приходить до висновку, що у цьому випадку суму середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок необхідно зменшити та встановити у розмірі 5 000 грн.

З зазначеним висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів з огляду на таке. При розгляді даної справи судом прийнято до уваги такі обставини, як розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Суд не приймає до уваги посилання апелянта на те, що у даній справі Мар`їнська районна державна адміністрація Донецької області не є належним відповідачем у справі з огляду на таке.

Згідно ч. 1 ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: визнання протиправними рішення суб`єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; зобов`язання відповідача вчинити певні дії; зобов`язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; стягнення з відповідача коштів; тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об`єднання громадян; примусовий розпуск (ліквідацію) об`єднання громадян; примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 11 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Згідно Положення про Управління агропромислового розвитку вбачається, що воно є структурним підрозділом Мар`їнської районної державної адміністрації Донецької області і ліквідовано саме відповідно до Розпорядження Голови Мар`їнської районної державної адміністрації, керівника районної військово-цивільної адміністрації Донецької області № 1491 від 05 грудня 2019 року шляхом її ліквідації.

Судом встановлено, що на час розгляду справи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державу реєстрацію припинення Управління агропромислового розвитку Мар`їнської районної державної адміністрації Донецької області за номером № 12441110025000268 від 11.06.2020 року.

Враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, приймаючи до уваги заперечення відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд приходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення даної позовних вимог позивача і стягнення з Мар`їнської районної державної адміністрації Донецької області на користь позивача суму вихідної допомоги при звільненні у розмірі 11 055,37 і суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 5 000 грн.

Доводи апелянта в частині про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме, проголошення судового рішення 12.07.2020 року без видалення до нарадчої кімнати спростовуються протоколом судового засідання. Згідно протоколу судового засідання 28.07.2020 судом після виходу з нарадчої кімнати оголошено судове рішення у даній справі.

Відповідно до частини 4 статті 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Керуючись статтями 23, 33, 292, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Мар`їнської районної державної адміністрації Донецької області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 липня 2020 року у справі № 200/2203/20-а задовольнити частково.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 липня 2020 року у справі № 200/2203/20-а змінити.

У абзаці другому резолютивної частини рішення цифри 19 698.00 грн. замінити цифрами 11 055,37 грн.

В решті рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 липня 2020 року у справі № 200/2203/20-а залишити без змін.

Повне судове рішення складено 20 листопада 2020 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.А. Блохін

Судді І.В Геращенко

І.В. Сіваченко