Рішення

від 19.11.2020 по справі 461/6249/20

ГАЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа №461/6249/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2020 року Галицький районний суд м. Львова

в складі: головуючої судді Волоско І.Р.

секретар судового засідання Берези П.Р.

за участю: позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача Батькова В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю Агенції інформації та аналітики Гал-Інфо (адреса: 79008, м. Львів, вул. Гуцульська, 9а; ЄДРПОУ 38739173), директора Товариства з обмеженою відповідальністю Агенції інформації та аналітики Гал-Інфо Маринюка Андрія Любомировича (адреса: 79008, м. Львів, вул. Гуцульська, 9а; ЄДРПОУ 38739173) про захист честі, гідності та ділової репутації, -

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог.

10 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Агенції інформації та аналітики Гал-Інфо , директора Товариства з обмеженою відповідальністю Агенції інформації та аналітики Гал-Інфо Маринюка Андрія Любомировича про захист честі, гідності та ділової репутації.

В обґрунтування даного позову зазначає, що 10.01.2018 року о 15 год. 15 хв. агенцією інформації та аналітики Гал-інфо на своєму сайті опубліковано статтю щодо звільнення його з посади начальника відділу з питань громадянства Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області, яку він вважає необ`єктивною, недостовірною та непідтвердженою фактами. Опублікована агенством стаття мала місце на підставі висновку, зробленого журналістом Гал-інфо під час перебування в судовому засіданні, котре відбулось у приміщенні Львівського окружного адміністративного суду 10.01.2018 року за адресою: м. Львів, вул. Чоловського, 2 у справі за позовом ОСОБА_1 про поновлення на посаді. Однак вважає, що автор статті надала односторонню оцінку ситуації, що склалась в процесі спору, не висвітливши точку зору позивача та не з`ясувавши всіх обставин справи. Відтак просить суд визнати вказану інформацію недостовірною, такою, що порушує права ОСОБА_1 на повагу до його гідності, честі та недоторканність його ділової репутації та спростувати зазначену інформацію.

Рух справи в суді.

Ухвалою суду від 11 серпня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 19 жовтня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позиції сторін у справі.

04 вересня 2020 року відповідач ОСОБА_2 подав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що у статті, яку вимагає спростувати позивач, лише описуються події, що мали місце у судовому засіданні, яке відбулось 10.01.2018 року у Львівському окружному адміністративному суді та на момент якого жодного судового рішення ще не було. Вказує, що перелічення у статті причин звільнення позивача з посади, які були озвучені представником Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області, є лише відображенням подій, що мали місце у конкретному судовому засіданні та дослівним відтворенням публічного виступу представника у судовому засіданні, а жодних висновків, звинувачень, редакція «Гал-інфо» в своєму матеріалі не опублікувала. Таким чином, вважає вимоги, які викладені у позовній заяві, безпідставними, а тому просить у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, надав аналогічні пояснення викладенні у позові.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позов заперечив та просив відмовити у його задоволенні з підстав, викладених у відзиві.

Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Агенції інформації та аналітики Гал-Інфо Батьков В.В. у судовому засіданні позов заперечив у повному обсязі, просив відмовити у його задоволені.

Позиція суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Отже, суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.

Вислухавши сторони, перевіривши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про відмову у задоволені позову, виходячи з наступних міркувань.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Судом встановлено, що 10.01.2018 року о 15 год. 15 хв. агенцією інформації та аналітики Гал-інфо на своєму сайті опубліковано статтю щодо звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу з питань громадянства Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області під назвою Звільнений за зловживання працівник Міграційної служби у Львові намагається поновитись через суд (а.с. 7-11).

Обставини та факт поширення вказаної інформації сторонами не заперечується.

В той же час, дану статтю позивач ОСОБА_1 вважає неправдивою і такою, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та передбачає, що кожен має право на повагу до його гідності та ніхто не може бути підданий такому поводженню, що принижує його гідність (ст.ст. 3, 28, 68).

Разом із цим, статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

За положеннями ст.ст. 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканість своєї ділової репутації, а також право на звернення до суду з позовом про захист її гідності, честі та ділової репутації.

Водночас, згідно зі ст. 1 Закону України Про інформацію , під інформацією слід розуміти будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Згідно п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України По судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної чи юридичної особи від 27.02.2009 року №1 при вирішенні питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Отже, вирішальним при розгляді спорів такого характеру є виокремлення з поширеної інформації фактичних даних та відмежування їх від оціночних суджень.

Відповідно до ст. 30 Закону України Про інформацію оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, оціночні судження, на відміну від інформації не містять в собі фактів та не несуть в собі навантаження, оскільки носять оціночний характер та є по своїй природі судженням з того чи іншого приводу.

При цьому слід вказати про те, що оціночні судження по своїй природі спрямовані на загал та на сприйняття аудиторією загалом даної інформації, а інформація, це фактичні дані, які тягнуть за собою відповідні наслідки та засвідчують певні факти.

Дані висновки суду знайшли своє відображення у ч. 1 ст. 30 ЗУ Про інформацію , де визначено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлювання оціночних суджень.

Таким чином, оціночні судження не підлягають доведенню їх правдивості, а отже і не підлягають спростуванню.

Позивачем інформація, яка викладена відповідачем в оспорюваній статті, розцінюється як неправдива, одностороння і така, що не висвітлює точку зору позивача та ґрунтується на неповному з`ясуванні всіх обставин справи.

Відповідно до статті 42 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації і правами журналіста, якщо вони є дослівним відтворенням публічних виступів або повідомлень суб`єктів владних повноважень, фізичних та юридичних осіб.

Під час дослідження тексту оспорюваної позивачем публікації щодо звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу з питань громадянства Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області під назвою Звільнений за зловживання працівник Міграційної служби у Львові намагається поновитись через суд судом встановлено, що дані, які відображені у ній, не є фактами, а лише доводять до відома читачів, що під час засідання керівник дисциплінарної комісії ГУ ДМСУ у Львівській області зачитала листа, якого президенту України ОСОБА_3 адресував громадянин Сирії. У листі йшлось про те, що адресант намагався отримати українське громадянство, оскільки багато років проживає у Львові і навіть закінчив Львівський медичний університет. Для одержання громадянства чоловік надав усі необхідні документи, в тому числі довідку про несудимість, яку було важко одержати у зв`язку із подіями в Сирії, однак розгляд його прохання всіляко затримувався із необ`єктивних причин. ОСОБА_4 витратив близько 2 років на те, щоб отримати бажаний документ, оскільки без нього не міг офіційно влаштуватись на роботу в Україні. Однак, за його словами, для надання відповідних документів керівник відділу з питань громадянства через власних підлеглих став вимагати у нього 2 тисячі доларів. Як сказано у листі, відмова чоловіка стала ймовірною причиною того, що його справу знову затримали.

Зважаючи на те, що позивач розцінює дані судження як такі, що порушують його честь та гідність, суд приходить до наступного висновку.

Норми ЗУ Про інформацію щодо оціночних суджень є нормами прямої дії і визначають спосіб захисту щодо оціночних суджень виключно шляхом надання відповіді, а також у вигляді висловлювання власного тлумачення справи у тому ж самому ЗМІ, тим самим обґрунтовуючи безпідставність поширених стосовного нього суджень.

Так, у відповідності до частини 2 статті 30 ЗУ Про інформацію якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність , честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижують гідність, честь чи ділову репутацію. На особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Таким чином, суд приходить до висновку, що чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, так як вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків, не можуть бути предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів). Оціночні судження не підлягають спростуванню. Позивач має можливість захистити свої права через надане йому законодавством право на відповідь.

Будь-якої відповіді, в тому числі у вигляді висловлювання власного тлумачення справи, в тому самому ЗМІ, позивачем, в порядку встановленому законом, оприлюднено не було, що вказує про визнання позивачем поширеної інформації і відсутність у неї власного тлумачення справи, та в свою чергу свідчить про безпідставність позовних вимог.

У рішенні Європейського суду з прав людини, у справі Лінгенс проти Австрії зазначено, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Свобода дотримуватися своїх поглядів є основною передумовою інших свобод, гарантованих статтею 10 Європейської конвенції з прав людини, і вона користується майже абсолютним захистом у тому сенсі, що можливі обмеження, закладені в пункті 2 цієї статті. Крім того, поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 захищає і погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.

При цьому Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ при винесенні рішень у справах даної категорії посилається на рішення Європейського суду з прав людини від 29 березня 2005 року (заява № 72713/01) у справі Українська Прес-Груп проти України , де у п. 41 зазначено, що у своїй практиці суд розділяє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлювання думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється ст. 10 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (ратифікованою ЗУ від 17.07.1997 року № 475/97-ВР). Тобто, факти можна підтвердити, а підтвердження оціночних суджень є нездійсненим (ухвала від 03.08.2016 року у справі №380/1571/15ц).

На тому, що оціночні судження не можуть бути спростовані, наголосив також Верховний Суд України: відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (абзац 3 п. 19 Постанови пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009р. № 1).

У відповідності до п. 15 Постанови Пленуму Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи № 1 від 27.02.2009 року визначено поняття недостовірної інформації, за яким недостовірна інформація розуміється, як інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно п. 19 вказаної Постанови якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобах масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вони вправі скористатися наданим їй ч.1 ст. 277 ЦК України та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи (ст. 37 Закону Про пресу , ст. 65 ЗУ Про телебачення і радіомовлення ) у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що в оспорюваній статті наведено лише оціночні судження, які були озвучені під час судового засідання. Так само в матеріалі не наведено жодних коментарів сторін поза межами судового процесу, а дані, які викладені у статті, не містять жодних висновків та звинувачень.

Крім того, щодо клопотання відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України.

Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Положеннями статті 258 ЦК України врегульовано питання спеціальної позовної давності. За пунктом 2 частини другої вказаної статті для спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації встановлюється строк позовної давності в один рік. У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості.

Як вбачається з поштового штемпеля на конверті (а.с.13), позовну заяву було надіслано поштою до суду 07.08.2020 року. Позивач зазначає, що про публікацію оспорюваної інформації йому стало відомо 08.08.2019 року.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач звернувся до суду в межах річного строку, встановленого п. 2 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Висновки за результатами розгляду справи.

Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази суд приходить до переконливого висновку про те, що поширення агенцією інформації та аналітики Гал-інфо на своєму сайті статті щодо звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу з питань громадянства Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області під назвою Звільнений за зловживання працівник Міграційної служби у Львові намагається поновитись через суд є оціночними судженнями, які були озвучені під час судового засідання та не є предметом судового захисту, оскільки по своїй природі є думками, переконаннями, надання критичної оцінки певних фактів і недоліків, які є висловлюванням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, та які не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати. Так само в матеріалі не наведено жодних коментарів сторін поза межами судового процесу, а дані, які викладені у статті, не містять жодних висновків та звинувачень.

З огляду на викладене, суд вважає, що вимоги ОСОБА_1 не знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи, є необґрунтованими, та такими, що не підлягають до задоволення.

Щодо судових витрат

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, у зв`язку із відмовою позову судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 16, 270, 275, 277, 297, 299 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352-354 ЦПК України, Законом України Про інформацію , суд -

в и р і ш и в:

У задоволені позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Агенції інформації та аналітики Гал-Інфо , директора Товариства з обмеженою відповідальністю Агенції інформації та аналітики Гал-Інфо Маринюка Андрія Любомировича про захист честі, гідності та ділової репутації - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 19.11.2020 року.

Суддя Волоско І.Р.