Постанова

від 18.11.2020 по справі 915/2255/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2020 року м. ОдесаСправа № 915/2255/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Мишкіна М.А., Таран С.В.

секретар судового засідання Герасименко Ю.С.

Представники учасників справи у судове засідання не з`явилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «СІЛЬГОСПГОСПОДАРСТВО ГУР`ЇВКА»

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.06.2020

у справі №915/2255/19

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «СІЛЬГОСПГОСПОДАРСТВО ГУР`ЇВКА»

до Новоодеської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок

про розірвання договору

ВСТАНОВИВ

У листопаді 2019 Товариство з додатковою відповідальністю «СІЛЬГОСПГОСПОДАРСТВО ГУР`ЇВКА» (далі - ТДВ «СІЛЬГОСПГОСПОДАРСТВО ГУР`ЇВКА» ) звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Новоодеської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок в якому просило розірвати договір-погодження укладений між сторонами 22.03.2016.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 22.06.2020 у задоволенні позову відмовлено.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції пославшись на приписи Закону України «Про мисливське господарство та полювання» зазначив, що виконання відповідачем умов спірного договору можливе лише після надання відповідачу відповідних мисливських угідь у порядку визначеному ст. 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» на підставі рішення Миколаївської обласної ради. Проте, доказів які б свідчили, що таке рішення прийнято сторонами не надано.

Пославшись на приписи ст.ст. 651, 652 ЦК України місцевий господарський суд зазначив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б вказували на наявність обставин з якими наведені норми пов`язують можливість розірвання договору за рішенням суду.

Не погодившись із даним рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернулася ТДВ «СІЛЬГОСПГОСПОДАРСТВО ГУР`ЇВКА» з апеляційною скаргою в якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.06.2020 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушення норм матеріального права при недотриманні норм процесуального права, з огляду на таке.

Так, посилаючись на приписи ст.ст. 638, 639 ЦК України апелянт зазначає, що сторонами під час укладення оспорюваного договору-погодження було узгоджено всі істотні умови договору. При цьому, як відзначає скаржник, у спірному договорі-погодженні відсутні умови щодо правочинів, щодо яких правові наслідки пов`язуються з настанням певної обставини, а саме щодо настання або зміни прав та обов`язків обумовлені обставиною, яка невідомо настане чи ні (відкладальна обставина), яка передбачена ст. 212 ЦК України.

Апелянт також зазначає, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції послався на приписи ст. 652 ЦК України стосовно істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. Проте, як стверджує апелянт, застосування даної норми є неправильним, оскільки жодних змін обставин не відбулося після укладення договору-погодження, та не могло відбутися, оскільки прийняття Закону України «Про мисливське господарство та полювання» перебувало укладенню між сторонами спірного правочину, а тому не відбулося жодної істотної зміни обставин якими керувалися сторони при укладенні договору.

Як стверджує апелянт, в положеннях договору-погодження відсутні посилання на норми права, на які послався суд, якими нормами повинні керуватися сторони в процесі укладення та виконання договору-погодження, а також як будуть діяти сторони у разі зміни чинного законодавства.

Скаржник вважає, що ним були надані належні докази на підтвердження невиконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору-погодження, проте суд першої інстанції не надав оцінки наданим доказав і не вказав, з яких підстав вважає такі докази неналежними.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.07.2020 відкрито апеляційне провадження у справі №915/225/19 за апеляційною скаргою ТДВ «СІЛЬГОСПГОСПОДАРСТВО ГУР`ЇВКА» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.06.2020 та призначено справу до розгляду на 10.09.2020.

Відповідно до підпункту 17.4 підпункту 17 пункту 1 розділу XІ «Перехідні положення» ГПК України, підпунктів 2.3.25, 2.3.50 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду у редакції від 15.09.2016 року, підпункту 3.2.1 пункту 3.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Південно-західному апеляційному господарському суді призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №915/2255/19 у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді Богатиря К.В.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.09.2020 для розгляду апеляційної скарги ТДВ «СІЛЬГОСПГОСПОДАРСТВО ГУР`ЇВКА» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.06.2020 по справі №915/2255/19 визначено колегію суддів у складі головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів Лавриненко Л.В., Мишкіної М.А.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.09.2020 апеляційну скаргу ТДВ «СІЛЬГОСПГОСПОДАРСТВО ГУР`ЇВКА» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.06.2020 по справі №915/2255/19 прийнято до провадження колегію суддів у складі головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів Лавриненко Л.В., Мишкіної М.А.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.09.2020 розгляд справи №915/2255/19 відкладено на 01.10.2020.

Судове засідання призначене на 01.10.2020 не відбулося у зв`язку з відпусткою головуючого судді Аленіна О.Ю. та суддів-учасників колегії Лавриненко Л.В. та Мишкіної М.А.

Головуючий суддя Аленін О.Ю. з 05.10.2020 по 28.10.2020 був тимчасово непрацездатним. Суддя Лавриненко Л.В. з 26.10.2020 по 30.10.2020 перебувала у відпустці.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 розгляд справи №915/2255/19 призначено на 18.11.2020.

У судове засідання призначене на 18.11.2020 представники учасників справи не з`явилися, про причини нез`явлення суд не повідомили.

Так, згідно з відомостями з офіційного сайту «Укрпошта» рекомендоване повідомлення з штрих кодовим ідентифікатором 6511912837706 прийнято відділенням поштового зв`язку та вручено Новоодеській районній організації Українського товариства мисливців та рибалок - 17.11.2020, рекомендоване повідомлення з штрих кодовим ідентифікатором 6511912837692було вручено ТДВ «СІЛЬГОСПГОСПОДАРСТВО ГУР`ЇВКА» - 10.11.2020.

До того ж, судом апеляційної інстанції телефонограмою повідомлено представника апелянта, адвоката Павловського І.І. про призначення розгляду справи на 18.11.2020.

Відтак, суд апеляційної інстанції належним чином повідомив сторін , про час, дату та місце розгляду справи.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Миколаївської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Міністерства охорони здоров`я України не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, відповідно до довідки Відділу Держгеокадастру у Новоодеському районі Миколаївської області №ДС-34-14.19-99.4-489/0/2-16 від 05.02.2016 року (а.с. 24) станом на 01.01.2016 року за ТДВ «СІЛЬГОСПГОСПОДАРСТВО ГУР`ЇВКА» в адмінмежах Гур`ївської сільської ради числяться земельні ділянки загальною площею 5548,4800 га, в тому числі: с/г угідь 5501,2461 га, з них: 5196,3613 га ріллі, 304,8848 га пасовищ, інших земель 47,2357 га з них: 10,4357 га під господарськими будівлями та 36,8000 га під господарськими шляхами і дорогами.

22.03.2016 року між ТДВ «СІЛЬГОСПГОСПОДАРСТВО ГУР`ЇВКА» (землекористувач) та Новоодеською районною організацією Українського товариства мисливців та рибалок (користувач мисливських угідь) укладено договір-погодження відповідно до п. 1 якого землекористувач погоджує користувачу мисливських угідь для ведення мисливського господарства землі, які перебувають у нього в користуванні на підставах визначених чинним законодавством України, що знаходяться в межах Гур`ївської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області, загальною площею 5501 га, терміном на 25 років (а.с. 9).

Відповідно до п. 2.1 договору користувач мисливських угідь у встановленому законодавством порядку має право здійснювати заходи, пов`язані з веденням мисливського господарства, які не суперечать законодавству та інтересам користувача земельної ділянки.

Згідно з п. 2.2 договору користувач мисливських угідь зобов`язується:

- вести мисливське господарство на закріплених за ним мисливських угіддях з дотриманням вимог Конституції України, Законів України «Про тваринний світ» , «Про мисливське господарство та полювання» , інших нормативних актів в галузі охорони та використання тваринного світу та ведення мисливського господарства;

- використовувати мисливські угіддя відповідно до умов надання їх у користування, визначених цим Договором;

- раціонально використовувати державний мисливський фонд, не допускати погіршення екологічного середовища перебування мисливських тварин внаслідок власної діяльності;

- забезпечити проведення заходів, спрямованих на охорону і відтворення мисливських тварин, збереження і поліпшення середовища їх перебування;

- вести боротьбу з шкідливими хижими тваринами (вовками, лисицями, сірими воронами тощо);

- дотримуватись режиму охорони видів тварин, занесених до Червоної книги України та інших міжнародних конвенцій, які ратифіковані Україною;

- надавати першочергове право полювання мисливцям, які проживають в адміністративно-територіальних межах відповідної ради де знаходяться землі землекористувача згідно пропускної спроможності мисливських угідь;

- забезпечити землекористувачу пільгові умови, передбачені чинним законодавством України та статутом користувача мисливських угідь, щодо полювання в межах мисливських угідь, наданих в користування користувачу мисливських угідь;

- виконувати інші обов`язки щодо охорони і використання об`єктів тваринного світу та користування мисливськими угіддями.

Пунктом 2.3 договору визначено, що землекористувач має право зокрема у разі систематичного невиконання користувачем мисливських угідь умов цього Договору подавати до Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства матеріали про припинення права користування наданими мисливськими угіддями.

У відповідності до п. 3.1 договору у разі не виконання користувачем мисливських угідь умов цього Договору землекористувач має право письмово попередити та вимагати усунення порушень цього Договору в місячний термін.

Відповідно до п. 3.2 договору при не виконанні користувачем мисливських угідь вимог землекористувача останній має право здійснити заходи, передбачені п. 2.3 цього Договору або розірвати цей договір в судовому порядку.

Згідно з п. 4.1 договору даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і проставлення відбитків печаток. Умова щодо наявності печатки розповсюджується лише на землекористувачів, які у встановленому законодавством порядку мають право виготовити відповідну печатку.

24.10.2017 року позивач звернувся до відповідача з листом №79 від 19.10.2017 року (а.с. 10), в якому зазначив, що 22 березня 2016 року позивач надав погодження відповідачу на користування для ведення мисливського господарства землями, які належать позивачу на правах оренди загальною площею 5501 га. До цього часу питання отримання у користування мисливських угідь відповідачем не вирішено. До позивача звернулись місцеві мисливці, які бажають самі вести мисливське господарство, з проханням узгодити їм землі, які належать позивачу на правах оренди для ведення мисливського господарства. Враховуючи вищевикладене, позивач відзиває своє погодження, яке було надане відповідачу 22.03.2016 року для використання земель для ведення мисливського господарства.

Вказаний лист відповідачем отримано 28.10.2017 року (а.с. 11).

У відповідь на зазначений лист, відповідач листом №24-11/17 від 17.11.2017 року (а.с. 12) повідомив позивачу, що відносини в сфері ведення мисливського господарства в тому числі і процедура отримання мисливських угідь в користування регламентується ЗУ «Про мисливське господарство та полювання» . Відповідно до ч. 6 ст. 21 цього Закону відносини між власниками або користувачами земельних ділянок і користувачами мисливських угідь регулюються відповідними договорами. Згідно цієї норми між позивачем та відповідачем укладено договір-погодження від 22.03.2016, згідно розділу 1 якого позивач погодив відповідачу для ведення мисливського господарства землі площею 5501 га, терміном на 25 років. На підставі, в тому числі і цього договору-погодження, відповідач відповідно до ст.22 Закону отримав подання Державного агентства лісових ресурсів України від 16.12.2016 №03-11/03-16, яким відповідачу погоджено питання щодо надання в користування мисливських угідь площею 44 234, 4852 га на території Новоодеського району, в тому числі і на території Гур`ївської сільської ради.

Крім того відповідач зазначив, що це питання було погоджено всіма сільськими радами Новоодеського району на території яких розміщені відповідні мисливські угіддя в тому числі і Гур`ївською сільською радою, що вказує на підтримку цього питання місцевою громадою, представниками якої є місцеві мисливці та рибалки. На даний час вищевказане подання Державного агентства лісових ресурсів України від 16.12.2016 №03-11/03-16 перебуває на розгляді Миколаївської обласної ради. Відповідач ініціює винесення цього питання на розгляд чергової сесії Миколаївської обласної ради.

Відповідач у листі зазначив, що договір-погодження від 22.03.2016 не містить положень, які б дозволяли сторонам цього договору розривати його в односторонньому порядку в тому числі і шляхом відзиву погодження.

Із посиланням на приписи ст. 629 ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України відповідач зазначив, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також відповідачем зазначено, що станом на 17.11.2017 ним не допущено порушень умов договору-погодження від 22.03.2016.

З урахуванням викладеного відповідач повідомив позивачу про те, що ініціатива позивача щодо відзиву погодження є такою, що не відповідає умовам договору-погодження від 22.03.2016 та відповідним приписам Цивільного Кодексу України.

Відповідач повідомив, що враховуючи важливість цього питання для громади Новоодеського району, що підтверджено відповідними зверненнями Новоодеської районної ради та Гур`ївської сільської ради на адресу Миколаївської ОДА та Миколаївської обласної ради він не має можливості надати згоди на розірвання договору-погодження від 22.03.2016.

Також відповідачем зазначено, що у разі отримання в користування відповідачем мисливських угідь на території Гур`ївської сільської ради, всі без виключення місцеві мисливці отримають можливість полювати та безпосередньо приймати участь у веденні мисливського господарства, відповідно до вимог Закону України «Про мисливське господарство та полювання» та статуту Українського товариства мисливців і рибалок.

Вказаний лист позивач отримав 20.11.2017 року, вх. №48.

16.05.2019 року позивач звернувся до відповідача з листом №33 від 13.05.2019 року (а.с. 13), в якому запропонував відповідачу в місячний термін усунути порушення вказаних в обов`язках користувача по договору - погодження укладеного між позивачем та відповідачем від 22.01.2016 року, а також вимог чинного законодавства.

Позивачем зазначено, що з вини відповідача цей договір до цього часу не введено в силу по використанню земель за їх призначенням по договору , що позбавляє членів ТДВ «СГ Гур`ївка» використовувати мисливські угіддя за їх призначенням більше двох років.

Крім того в зв`язку з не використанням відповідачем мисливських угідь, відповідачем не встановлюються біотехнічні споруди для утримання в зимовий час тварин та птиці, а також для відтворення поголів`я птиці і тварин.

Вказаний лист відповідачем отримано 17.05.2019 року (а.с. 14).

Позивач листом від 27.06.2019 року №38/1 (а.с. 15), наданим на запит адвоката Павловського І.І. №15 від 25.06.2019 року, повідомив про те, що з 01.04.2016 року і по теперішній час Новоодеською районною організацією «Українське товариство мисливців та рибалок» не були побудовані біотехнічні споруди в лісосмугах, лісах та інших угіддях; на вищевказаних ділянках не проводились заходи спрямовані на охорону та відтворення мисливських тварин, збереження і поліпшення середовища їх перебування; на вищевказаних ділянках не проводилась боротьба з шкідливими хижими тваринами (вовками, лисицями, сірими воронами та ін.); не було дотримання режиму охорони видів тварин занесених до Червоної книги України та інших міжнародних Конвенцій, які ратифіковані Україною; не надавалось першочергове право на полювання мисливцям, які проживають в адміністративно - територіальних межах де знаходиться землекористувач ТДВ «Сільгоспгосподарство Гур`ївка» . Таке право не надавалось жителям, які проживають в селах Гур`ївка та Піски і є членами ТДВ «Сільгоспгосподарство Гур`ївка» .

Миколаївська обласна рада листом №1135-09-05-19 від 12.07.2019 року (а.с. 19), наданим на адвокатський запит №27 від 04.07.2019 року стосовно надання інформації про прийняття Миколаївською обласною радою рішення щодо надання земель у користування Новоодеській районній організації «Українське товариство мисливців та рибалок» , які знаходяться в оренді ТДВ «СГ Гур`ївка» повідомила, що вищезазначеного рішення Миколаївською обласною радою не приймалося.

Позивач звернувся до відповідача з пропозицією №47 від 25.07.2019 року (а.с. 16), в якій із посилання на порушення відповідачем умов договору, приписи ст.ст. 526, 611 Цивільного кодексу України, ст. 188 Господарського кодексу України запропонував розірвати договір в добровільному порядку не передаючи справу на вирішення суду.

У відповідь на зазначену пропозицію, відповідач листом №30-08/19 від 25.08.2019 року (а.с. 17-18) повідомив позивачу про те, що на даний час проект рішення щодо надання відповідачу в користування мисливських угідь площею 44234, 4852 га перебуває на розгляді Миколаївської обласної ради. Відповідач зазначає, що станом на 25.08.2019 не допустив порушень умов договору-погодження від 22.03.2016 року, оскільки ті умови договору, про які позивач вказує в своїй пропозиції та зазначаєте про їх порушення відповідачем станом на 25.08.2019 не можуть виконуватись, їх виконання можливе лише після надання відповідачу відповідних мисливських угідь у порядку визначеному ст.22 Закону на підставі рішення Миколаївської обласної ради. Як зазначено вище вказане рішення станом на 25.08.2019 Миколаївською обласною радою не прийняте. Із посиланням на викладене відповідач зазначає, що пропозиція щодо розірвання договору в добровільному порядку є такою, що не відповідає умовам договору-погодження від 22.03.2016 та відповідним приписам Цивільного Кодексу України.

Звертаючись із позовом до суду першої інстанції позивач просив розірвати договір-погодження, укладений 22.03.2016 року між ТДВ «СІЛЬГОСПГОСПОДАРСТВО ГУР`ЇВКА» та Новоодеською районною організацією Українського товариства мисливців та рибалок, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем взятих на себе за договором зобов`язань.

Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог та відсутність підстав для задоволення позову.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частин першої та третьої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушенням зобов`язання, згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Підстави для зміни або розірвання договору визначені статтею 651 ЦК України і за загальним правилом, викладеним в частині першій цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Про зміну або розірвання договору в порядку ч.1 ст. 651 ЦК України сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд (крім випадків, обумовлених законодавчо).

Разом з тим, законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін.

Так, за ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Зміна умов договору (чи його розірвання) в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов`язання іншою стороною договору у відповідності до п.2 ч. 1 ст. 611 ЦК України, тобто, способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося. Отже, однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 927/877/17).

З аналізу змісту статті 651 ЦК України вбачається, що йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі ч. 2 ст.651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 910/3568/18, від 17.04.2019 у справі № 910/6381/18, від 14.08.2019 у справі №910/8819/18).

Крім того, оцінка істотного порушення договору здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати (аналогічна правова позиція викладена у постанові у постанові Верховного Суду від 17.04.2019 у справі № 910/6381/18, від 28.08.2019 у справі № 910/5381/18).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76 ГПК України).

Отже, для встановлення можливості розірвання спірних договорів необхідно визначити чи були допущені відповідачем саме істотні порушення їх умов, чи наявна шкода і її розмір внаслідок дій (бездіяльності) відповідача, а також співвіднести очікуваний результат від укладеного договору та фактичні обставини внаслідок неналежного його виконання.

Таким чином, звертаючись із позовними вимогами щодо розірвання договорів, позивача зобов`язаний довести як істотність порушення умов спірного договору так і шкоду, яка завдана йому відповідачем.

З матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду із відповідним позовом позивач посилався на порушення відповідачем умов договору, а саме відповідач у порушення умов укладеного між сторонами договору-погодження та приписів ст.33 Закону України Про мисливське господарство не веде боротьбу з шкідливими хижими тваринами, які фактично знищують врожай позивача і значно зменшують врожай від сільськогосподарських рослин, таких як насіння соняшнику, що призводить до зменшення доходу протягом трьох років. Крім того, робітники позивача та жителі сіл позбавлені можливості займатися полюванням на землях позивача, так як відповідач до цього часу не оформив свої відносини відповідно до чинного законодавства.

Укладаючи спірний договір-погодження, сторони у п. 2.2. обумовили, що користувач мисливських угідь зобов`язується, зокрема, вести мисливське господарство на закріплених за ним мисливських угіддях з дотриманням вимог Конституції України, Законів України «Про тваринний світ» , «Про мисливське господарство та полювання» , інших нормативних актів в галузі охорони та використання тваринного світу та ведення мисливського господарства.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» користувачі мисливських угідь - спеціалізовані мисливські господарства, інші підприємства, установи та організації, в яких створені спеціалізовані підрозділи для ведення мисливського господарства з наданням в їх користування мисливських угідь; мисливство - вид спеціального використання тваринного світу шляхом добування мисливських тварин, що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах у межах мисливських угідь; мисливські угіддя - ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства; мисливське господарство як галузь - сфера суспільного виробництва, основними завданнями якого є охорона, регулювання чисельності диких тварин, використання та відтворення мисливських тварин, надання послуг мисливцям щодо здійснення полювання, розвиток мисливського собаківництва; мисливські угіддя державного мисливського резерву (або запасу) - мисливські угіддя, які не закріплені за певними користувачами або звільнилися за рахунок позбавлення права користування, охорона яких та регулювання чисельності тварин на яких здійснюються безпосередньо центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері мисливського господарства; біотехнічні заходи - комплекс різноманітних господарських робіт, спрямованих на поліпшення умов існування, розмноження та збільшення чисельності мисливських тварин.

Згідно з ст. 2 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» мисливські тварини, що перебувають у стані природної волі, належать до природних ресурсів загальнодержавного значення.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» мисливські тварини, що перебувають у стані природної волі в межах території України, є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника мисливських тварин здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

У відповідності до ст. 9 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» до повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських рад у галузі мисливського господарства та полювання належить: затвердження відповідних програм розвитку мисливського господарства; вирішення в установленому порядку питань надання в користування мисливських угідь; вирішення інших питань у межах своїх повноважень.

Статтею 21 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» визначено, що ведення мисливського господарства здійснюється користувачами мисливських угідь.

Не допускається користування мисливськими тваринами та ведення мисливського господарства без оформлення відповідних документів у встановленому цим Законом порядку.

Умови ведення мисливського господарства визначаються у договорі, який укладається між центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, і користувачами мисливських угідь.

Форма договору встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового та мисливського господарства, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Для потреб мисливського господарства користувачі мисливських угідь мають право у встановленому порядку, за згодою власників або користувачів земельних ділянок, будувати на мисливських угіддях необхідні будівлі та біотехнічні споруди, вирощувати кормові культури, створювати захисні насадження, проводити штучне обводнення, здійснювати інші заходи, пов`язані з веденням мисливського господарства, які не суперечать законодавству та інтересам власників або користувачів земельних ділянок.

Відносини між власниками або користувачами земельних ділянок і користувачами мисливських угідь регулюються відповідними договорами.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, погодженим з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також власниками або користувачами земельних ділянок. Мисливські угіддя надаються у користування на строк не менш як на 15 років. Площа мисливських угідь, що надаються користувачеві, повинна становити не менше 3 тисяч гектарів, але не більше ніж 35 відсотків від загальної площі мисливських угідь Автономної Республіки Крим, області та м. Севастополя.

Переважне право на користування мисливськими угіддями мають: власники та постійні користувачі земельних ділянок; користувачі мисливських угідь, які продовжують строк користування цими угіддями.

Так, на підставі ч. 6 ст. 21 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» між позивачем та відповідачем укладено спірний договір-погодження від 22.03.2016 року, згідно якого позивач погодив відповідачу для ведення мисливського господарства землі площею 5501 га терміном на 25 років.

Відповідачем отримано подання Державного агентства лісових ресурсів України (центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства) від 16.12.2016 №03-11/03-16, яким відповідачу погоджено питання щодо надання в користування мисливських угідь площею 44234, 4852 га на території Новоодеського району, в тому числі і на території Гур`ївської сільської ради (а.с. 54).

За приписами ст. 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» після погодження цього питання Державним агентством лісових ресурсів України та Миколаївською обласною державною адміністрацією воно передано на розгляд Миколаївської обласної ради, яка уповноважена приймати рішення про надання у користування відповідним користувачам мисливських угідь.

Згідно з ст. 21 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» після прийняття відповідного рішення Миколаївською обласною радою відповідач укладає договір з Миколаївським обласним управлінням лісового та мисливського господарства (структурним підрозділом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства) в якому визначаються умови ведення мисливського господарства на відповідних мисливських угіддях.

Відтак, саме із прийняттям відповідного рішення обласної ради законодавець пов`язує набуття відповідачем статусу користувача мисливських угідь та відповідно виникнення прав на ведення мисливського господарства на території наданих йому мисливських угідь, та обов`язків визначених ст. 30 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» , в тому числі і обов`язків, на які вказує позивач.

При цьому, колегія суддів наголошує, що відповідно до частини 2 ст. 21 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» не допускається користування мисливськими тваринами та ведення мисливського господарства без оформлення відповідних документів у встановленому цим Законом порядку.

Подання Державного агентства лісових ресурсів України від 16.12.2016 року №03-11/03-16 не містить терміну його дії, отже є чинним до моменту прийняття Миколаївською обласною радою рішення щодо надання відповідачу в користування відповідних мисливських угідь.

Відтак, з огляду на приписи Закону України «Про мисливське господарство та полювання» , виконання відповідачем умов спірного договору можливе лише після надання відповідачу відповідних мисливських угідь у порядку визначеному ст. 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» на підставі рішення Миколаївської обласної ради.

Проте, наявні матеріали справи не містять, а сторонами не надано доказів на підтвердження прийняття Миколаївською обласною радою відповідного рішення.

При цьому, судова колегія відзначає, що прийняття радою такого рішення жодним чином не залежить від дій відповідача.

З огляду на вищевикладене колегія судів дійшла висновку, що наведені позивачем обставини не є підставою для розірвання укладено між сторонами договору-погодження.

Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання апелянта на те, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права, якими сторони не керувалися при укладенні договору, оскільки у п. 1 договору-погодження сторони визначили, що землекористувач погоджує користувачу мисливських угідь для ведення мисливського господарства землі, які перебувають у нього в користуванні на підставах визначених чинним законодавством України. До того ж, у п. 2.2. сторони обумовили, що користувач мисливських угідь зобов`язується, зокрема, вести мисливське господарство на закріплених за ним мисливських угіддях з дотриманням вимог Конституції України, Законів України «Про тваринний світ» , «Про мисливське господарство та полювання» , інших нормативних актів в галузі охорони та використання тваринного світу та ведення мисливського господарства.

Отже, сторонами у договорі-погодженні передбачено застосування як загальних вимог чинного законодавства, так й спеціальних, які регулюють спірні правовідносини, зокрема приписи Закону України «Про мисливське господарство та полювання» .

Не заслуговують на уваги й твердження апелянта з приводу визнання відповідачем факту невиконання умов договору. Так, колегія суддів відзначає, що відповідачем дійсно не заперечується факт невиконання умов договору, однак неможливість такого виконання обумовлена певними законодавчими обмеженнями, які не залежать від волі та (або) дій відповідача. Так, відповідач має право приступити до виконання взятих на себе договором-погодження зобов`язань лише після надання йому відповідних мисливських угідь у порядку визначеному ст. 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» на підставі рішення Миколаївської обласної ради, яке наразі не прийнято.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.06.2020 відсутні.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.06.2020 у справі №915/2255/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 19.11.2020.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Мишкіна М.А.

Суддя Таран С.В.