Постанова

від 20.11.2020 по справі 908/1202/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.11.2020 року м.Дніпро Справа № 908/1202/20

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чус О.В. - (доповідача),

судді: Кузнецова І.Л., Орєшкіна Е.В.

Розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи апеляційну скаргу Приватного підприємства "АРШАН К"

на рішення Господарського суду Запорізької області від 11.08.2020 ., повний текст рішення складено 17.08.2020р., суддя Боєва О.С., у справі №908/1202/20.

За позовом: Фізичної особи - підприємця Малюги Олександри Володимирівни, РНОКПП до відповідача: Приватного підприємства "АРШАН К",

про стягнення суми 38370,57 грн.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Малюги Олександри Володимирівни до відповідача: Приватного підприємства АРШАН К про стягнення суми 10000 грн. заборгованості за поставлений товар, суми 5774,04 грн. пені, суми 21947,33 грн. штрафу, суми 649,20 грн. 3% річних, всього - загальної суми 38370,57 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання договору поставки нафтопродуктів № 54 від 01.08.2019, укладеного між сторонами, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 293603,52 грн., проте товар був оплачений відповідачем частково та з порушенням строків, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 10000,00 грн. У зв`язку з чим, позивачем нараховано відповідачу 3 % річних та на підставі п. 5.2 договору пеню та штраф. Позов обґрунтовано ст. ст. 193, 216, 230, п. 6 ст. 232, ст. 712 ГК України, ч. 1 ст. 253, ст.ст. 525, 526, 625, 662, п. 1 ст. 692 ЦК України та умовами договору поставки нафтопродуктів № 54 від 01.08.2019.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 11.08.2020р. у справі № 908/1202/20 позов задоволено частково.

Суд стягнув з Приватного підприємства "АРШАН К", код ЄДРПОУ 34976147 на користь Фізичної особи - підприємця Малюги Олександри Володимирівни, суму 10 000,00 грн. основного боргу, суму 3514,11 грн. пені, суму 423,51 грн. - 3 % річних, суму 21947,33 грн. штрафу та суму 1965,83 грн. витрат зі сплати судового збору.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що матеріалами справи доведено факт невиконання зобов`язання належним чином відповідно до умов договору. Порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій відповідно до вимог закону.

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення Господарського суду Запорізької області від 11.08.2020 року у справі № 908/1202/20 змінити в частині розміру пені на 50% та штрафу на 90%, стягнувши пеню у розмірі 1757,06грн. та штрафу у розмірі 2194,73грн.

Так скаржник зазначає, що розмір стягнутої з нашого підприємства пені та штрафу є занадто великим та непропорційним з розміром основного боргу. В матеріалах справи відсутні докази того, що неналежним виконанням нашим підприємством умов договору позивачу завдані збитки.

Відповідно до розрахунку, які були надані позивачем, штраф був нарахований за несвоєчасну оплату товару, при цьому прострочка іноді складала 1-2 дня.

Наше підприємство дійсно не змогло розрахуватися у повному обсязі за товар, який було поставлено у січні 2020 року. Основною причиною цього стало введення на території України карантійних заходів, що призвело до повного припинення роботи нашого підприємства, так як підприємство здійснює свою діяльність у сфері перевезення вантажів.

У зв`язку з находженням на самоізоляції керівника наше підприємство не змогло взяти участь у судовому засіданні, яке відбулося 11.08.2020 року та надати доводи про зменшення розміру неустойки.

Узагальнені доводи інших учасників справи.

Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначено, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджено матеріали справи, прийнято вірне рішення у відповідності до норм чинного законодавства, доводи скаржника, в свою чергу, які зазначені в апеляційній скарзі є безпідставними та необґрунтованими. Просить залишити оскаржуване рішення - без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Так, позивач зазначає, що посилаючись на самоізоляцію представник відповідача не надав до суду жодного доказу на підтвердження того, що станом на 11.08.2020 року керівник відповідача дійсно потребував самоізоляції та перебував на ній, що унеможливило б його явку у судове засідання. Це є порушенням вимог ст. 74 ГПК України.

Про дату та час розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином. Однак, вій без будь-яких поважних причин не скористався своїм правом на подання відзиву, та не подав до суду першої інстанції клопотання про зменшення суми пені та штрафу.

Крім того, позивач зазначає, що жодним законодавчим актом та нормативним документом на території України у зв`язку з запровадження карантину не вводилась заборона або обмеження діяльності суб`єктів господарювання, які здійснюють перевезення вантажів.

З апеляційної скарги не зрозуміло, яким чином заходи пов`язані з введенням в Україні карантину з 12.03.2020р. можуть бути пов`язані з неможливістю виконанням ним грошових зобов`язань перед позивачем починаючи з серпня 2019 року. В період з серпня 2019р. по січень 2020р в Україні не було будь-якого карантину.

Таким чином, зазначені апелянтом причини неналежного виконання свого грошового зобов`язання є голослівними.

Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.09.2020 поновлено пропущений строк на апеляційне оскарження. Зупинено дію оскаржуваного рішення на час розгляду апеляційної скарги та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "АРШАН К" на рішення Господарського суду Запорізької області від 11.08.2020., у справі №908/1202/20, для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Стислий виклад обставин справи, встановлених судами

01.08.2019 між Фізичною особою - підприємцем Малюгою Олександрою Володимирівною (Постачальник, позивач у справі) та Приватним підприємством АРШАН К (Покупець, відповідач у справі) був укладений договір поставки нафтопродуктів № 54, відповідно до умов якого Постачальник зобов`язався передати у власність Покупця, а Покупець - прийняти та оплатити нафтопродукти (надалі - Товар), відповідно до умов цього договору.

За змістом п. 1.2 договору найменування, одиниці виміру, ціна, кількість Товару, що підлягає поставці за цим договором визначаються в рахунку Постачальника на підставі заявки Покупця.

Відповідно до п. 2.3 договору приймання-передача нафтопродуктів та перехід права власності на них оформлюється видатковою накладною та/або актом приймання-передачі, та/або товарно-транспортною накладною. З дати підписання цих документів товар вважається поставленим Постачальником та прийнятим Покупцем за кількістю та якістю, а право власності на товар таким, що перейшло від Постачальника до Покупця.

Згідно з п. 4.2 договору Покупець здійснює 100% передоплату за Товар шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника на підставі виставленого Постачальником рахунку в день його виписки, якщо інше не передбачене Специфікацією. Датою здійснення оплати за товар вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника.

Договір вступає в силу з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2020 включно, а в частині взаєморозрахунків - до їх повного виконання (п. 9.1. договору).

Матеріалами справи встановлено, що позивач здійснив поставку відповідачу товару на загальну суму 293603,52 грн., що підтверджується видатковими накладними: № Рсх-000089 від 12.08.2019, № Рсх-000090 від 12.08.2019, № Рсх-000026 від 05.11.2019, № Рсх-000093 від 11.11.2019, № Рсх-000243 від 23.11.2019, № Рсх-000259 від 27.11.2019, № Рсх-000093 від 12.12.2019, № Рсх-000152 від 18.12.2019, № Рсх-000064 від 16.01.2020.

Відповідач оплату поставленого позивачем товару здійснював несвоєчасно та не в повному обсязі. Загальна сума оплати за поставлений товар становить 283603,52 грн., що підтверджується копіями банківських виписок. Несплаченою залишилась сума 10 000,00 грн. у зв`язку з чим просить стягнути вказану суму боргу з відповідача.

Оскільки відбулося несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача суми 649,20 грн. - 3% річних за загальний період згідно наданого розрахунку з 14.08.2019 по 05.03.2020. Також позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 5774,04 грн. за загальний період згідно наданого розрахунку з 13.11.2019 по 05.03.2020 та суму 21947,33 грн. штрафу (10% від суми простроченого платежу згідно з п. 5.2 договору) та штраф у сумі 21947,33 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до положень ст.ст. 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Предметом спору в даній справі є вимоги позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача суми 649,20 грн. - 3% річних за загальний період згідно наданого розрахунку з 14.08.2019 по 05.03.2020. Також позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 5774,04 грн. за загальний період згідно наданого розрахунку з 13.11.2019 по 05.03.2020 та суму 21947,33 грн. штрафу (10% від суми простроченого платежу згідно з п. 5.2 договору) та штраф у сумі 21947,33 грн. за договором поставки нафтопродуктів № 54 від 01.08.2019.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтями 11 та 509 Цивільного кодексу України визначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положенням ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, згідно ч. 1 статті 627 Цивільного кодексу України.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, на підставі ч. 1 статті 628 Цивільного кодексу України.

З огляду на наявний в матеріалах справи договір, та обставини справи між позивачем та відповідачем виникли правовідносини поставки товару.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона -постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно у власність другій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що відповідач взятих на себе зобов`язань належним чином не виконав, оплату за отриманий товар за вищезазначеними видатковими накладними здійснив не в повному обсязі, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 10 000,00 грн.

Доказів сплати заборгованості в розмірі 10 000,00 грн. відповідачем не надано.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Стаття 80 (ч. 3, 4, 8) ГПК України визначає, що відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які стверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що позивачем доведено факт порушення з боку відповідача своїх зобов`язань за договором поставки нафтопродуктів № 54 від 01.08.2019 щодо несвоєчасної та не в повному обсязі оплати за поставлений товар. Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми 10 000,00 грн. заборгованості є законними та обгрунтованими.

Також позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 5774,04 грн. за загальний період згідно наданого розрахунку з 13.11.2019 по 05.03.2020 та суму 21947,33 грн. штрафу (10% від суми простроченого платежу згідно з п. 5.2 договору).

У п. 5.2. договору сторонами, зокрема, погоджено, що у разі невиконання покупцем умов оплати вартості товару, Покупець сплачує на користь Постачальника (крім суми заборгованості) пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. У разі невиконання або неналежного виконання покупцем умов оплати вартості товару, Покупець сплачує на користь Постачальника окрім пені, передбаченої цим пунктом, штраф у розмір 10% від суми простроченого платежу за кожен випадок несплати або несвоєчасної сплати вартості товару.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно із ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно із ч. 6. ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України від 22.11.1996 р. N 543/96-ВР Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що при складанні розрахунку пені були допущені помилки, які призвели до невірного визначення розміру пені. Так, позивачем були помилково зазначені періоди початку прострочення оплати за товар поставлений: за видатковою накладною № Рсх-000093 від 12.12.2019 - 14.11.2019, замість - з 14.12.2019; за видатковою накладною № Рсх-000152 від 18.12.2019 - 20.11.2019, замість - з 20.12.2019.

Здійснивши перерозрахунок пені, з урахуванням викладеного вище, судом правомірно встановлено, що до стягнення підлягає сума 3514,11 грн. пені, в іншій частині вимоги про стягнення пені є необґрунтованими.

Розрахунок штрафу здійснений позивачем вірно. Вимога про стягнення з відповідача суми 21947,33 грн. штрафу є законною.

У зв`язку з простроченням відповідачем грошового зобов`язання позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача суми 649,20 грн. - 3% річних за загальний період згідно наданого розрахунку з 14.08.2019 по 05.03.2020.

Відповідно до положень ст. 625 Цивільного кодексу України правовими наслідками порушення грошового зобов`язання є нарахування процентів річних від простроченої суми та інфляційних втрат. Так, згідно частини другої наведеної норми боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з положень статей 524, 533, 625 Цивільного кодексу України, грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

Інфляційні нарахування на суму боргу та сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), які передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування утримуваними ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї. Період нарахування вказаних платежів законодавством не обмежений та здійснюється протягом всього часу існування прострочки виконання грошового зобов`язання.

Отже, кредитор вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Перевіривши розрахунок 3% річних, наданий позивачем, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку про її перерахунок, оскільки позивачем допущена помилка, а саме позивачем були помилково зазначені періоди початку прострочення оплати за товар поставлений: за видатковою накладною № Рсх-000093 від 12.12.2019 - 14.11.2019, замість - з 14.12.2019; за видатковою накладною № Рсх-000152 від 18.12.2019 - 20.11.2019, замість - з 20.12.2019.

Таким чином, апеляційним судом встановлено, що сума 3% річних підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі - 423,51 грн. 3% річних.

З огляду на викладене, Господарський суд Запорізької області повно та всебічно розглянув дану справу, правомірно встановив та визначив розмір пені за прострочення оплати відповідачем за поставлений товар, трьох відсотків річних та штрафу, з урахуванням граничного строку настання обов`язку з оплати за спірним договором.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Відповідачем не надано до суду жодного доказу на підтвердження доводів апеляційної скарги, які б вказували на наявність підстав для зменшення нарахованої йому пені та штрафу за порушення виконання ним укладеного договору з позивачем.

За змістом ст. 13 ГПК України господарське судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного рішення, оскільки вона ґрунтуються на припущеннях.

До того ж колегія суддів зазначає, що встановлений постановою КМ України від 11 березня 2020 року карантин, у зв`язку із поширенням хвороби COVID-19, на даний час є адаптивним і не перешкоджає явці до суду учасника справи. Так постановою КМУ від 04 травня 2020 року № 343 дозволена діяльність адвокатів, нотаріусів, аудиторів та психологів, а постановою КМУ від 20 травня 2020 року № 392 запроваджено послаблення протиепідемічних заходів, передбачених п.3 цієї постанови, на території регіонів із сприятливою епідемічною ситуацією (у тому числі у Запорізькій області). Зокрема, дозволено із 22 травня 2020 регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні.

Наведене свідчить про усунення перешкод у реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав. Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 16 липня 2020 року у справі № 924/369/19.

Адаптивний карантин подовжено до 31.10.2020р. Однак, не зважаючи на це, в долученому до апеляційної скарги клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження, керівник відповідача зазначає, що в період з 08.09.2020р. по 15.09.2020р. він був у відрядженні. Це додатково спростовує його доводи про перебування у самоізоляції.В

Відповідно до статті 129 Конституції, статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Однією з основних засад здійснення господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Окрім того, розгляд справи упродовж розумного строку є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, про що неодноразово вказував у своїх рішенням Європейський суд з прав людини. Зокрема, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі Юніон Аліментаріа проти Іспанії зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

З матеріалів справи вбачається, що про дату та час розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином. Однак, він без будь-яких поважних причин не скористався своїм правом на подання відзиву, та не подав до суду першої інстанції клопотання про зменшення суми пені та штрафу.

З огляду на це, керуючись ч. 9 ст. 165 ГПК України, суд першої інстанції обґрунтовано та законно здійсним розгляд цієї справи за наявними матеріалами.

Виходячи з принципу змагальності господарського процесу (ст. 13 ГПК України) сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції в суді першої інстанції, а не чекати, коли позов буде задоволено, а потім зазначати нові доводи в апеляційній скарзі без долучення відповідних доказів на їх підтвердження.

Згідно вимог ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У зв`язку з цим, враховуючи ненадання відповідачем належних та допустимих доказів на підтвердження неможливості подання до суду першої інстанції вказаного відзиву на позов та клопотання з доводами зазначеними ним в апеляційній скарзі з причин, що об`єктивно не залежали від нього - посилання на ці доводи в апеляційній скарзі є незаконним та необгрунтованим.

Колегія суддів зауважує, що місцевий господарський суд всебічно, повно та об`єктивно дослідив обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин та застосував норми матеріального права при ухваленні оскаржуваного рішення.

Звертаючись з апеляційною скаргою, апелянт не спростував наведених висновків суду першої інстанції та не довів порушення ним норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого ним рішення.

Враховуючи встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта, наведені в обґрунтування апеляційної скарги та вбачає підстави, передбачені статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.

Судові витрати.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника у справі.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269-270, 275, 276, 281-282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "АРШАН К" - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 11.08.2020 у справі 908/1202/20 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений 20.11.2020р.

Головуючий суддя О.В. Чус

Суддя І.Л. Кузнецова

Суддя Е.В. Орєшкіна