Постанова

від 18.11.2020 по справі 914/1220/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2020 року

м. Київ

Справа № 914/1220/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткач І.В. - головуючий, Баранець О.М., Зуєв В.А.,

за участю секретаря судового засідання Співака С.В.,

представники учасників справи:

позивача - не з`явився,

відповідача - Чернобай С.С.,

третьої особи - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарфор-Кераміка"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 09.07.2020

(головуючий суддя Гриців В.М., судді Зварич О.В., Хабіб М.І.)

у справі №914/1220/19 Господарського суду Львівської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарфор-Кераміка"

до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Львівської міської ради

про визнання права на приватизацію приміщень способом викупу,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Стислий виклад позовних вимог

1.1. У червні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фарфор-Кераміка" (далі - ТОВ "Фарфор-Кераміка") звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (далі - Управління комунальної власності) про визнання за ТОВ "Фарфор-Кераміка" права на приватизацію способом викупу об`єкта приватизації - приміщень, які є власністю Львівської міської ради, зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно під реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1244501146101, номер запису про право власності 20344314, за адресою: м. Львів, вул. Краківська, буд. 5, загальною площею 70,2 кв.м, які згідно з технічним паспортом від 14.06.2016 виданим ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" позначені під індексами з 14-1 по 14-7 (згідно з заявою про уточнення позовних вимог).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст.ст. 5, 11, ч. 2 ст. 191, ст. 345 ЦК України, частини 1, 3 ст. 2, ст.ст. 7, 8, 9, ч. 2 ст. 11, ст. 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції, чинній на дату звернення позивача до відповідача про завершення процедури приватизації приміщень шляхом викупу, а саме в 2016 році), ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції, чинній на дату звернення позивача до відповідача про завершення процедури приватизації приміщень шляхом викупу, а саме в 2016 році), ч. 1 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" в редакції, чинній на дату приватизації ЦМК товариством.

1.3. Позивач стверджує, що чинним законодавством на момент приватизації цілісного майнового комплексу (ЦМК) товариством у 1995 році, так і чинним законодавством станом на дату звернення товариства про завершення викупу у 2016-2017 роках, передбачалося, що за особами, які здійснювали приватизацію шляхом викупу об`єктів приватизації, які знаходяться в будівлях та використовуються такими, зберігається право на приватизацію таких будівель шляхом викупу. Відтак, з урахуванням правової природи цілісних майнових комплексів, рішення про приватизацію приймається один раз, причому прийняття уповноваженим органом такого рішення означає, що рішення стосується цілісного майнового комплексу в цілому і однозначно свідчить про включення до складу ЦМК приміщень, в яких такий ЦМК розташований.

1.4. Однак, у вартість ЦМК не було враховано приміщення в будинку №5 на вул. Краківській у м. Львові. Позивач вважає, що приватизація товариством ЦМК (в частині орендованих приміщень) здійснюється шляхом викупу частки приватизованого об`єкта (орендованих приміщень, в яких розташований ЦМК), що не потребує додаткових рішень власника майна, а не шляхом окремої щодо приватизації ЦМК процедури приватизації шляхом викупу таких орендованих приміщень. Таким чином, вважає, що у ТОВ "Фарфор-Кераміка" існує наявне право на приватизацію орендованих приміщень способом викупу, яке вже виникло на законних підставах та підлягає реалізації.

2. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. 01.05.1994 Фонд комунального майна м. Львова та Організація орендарів торгово-орендного підприємства "Фарфор-кераміка" уклали договір оренди майна №263, згідно з п. 1.1 якого об`єктом оренди є цілісний майновий комплекс державного підприємства магазину "Фарфор-Кераміка", що розташований у будинку 5 по вул. Краківській у м. Львові.

2.2. 14 червня 1995 року Організація орендарів ДПМ "Фарфор-Кераміка" подала представництву Фонду державного майна у м. Львові заяву на приватизацію цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Фарфор-Кераміка", що розташований у будинку 5 по вул. Краківській у м. Львові.

2.3. Згідно з наказом №104 від 18.07.1995 РВ ФДМ України по Львівській області прийнято рішення про приватизацію способом викупу Орендного підприємства "Фарфор-Кераміка".

2.4. 29.06.1995 в.о. начальника представництва Фонду державного майна України у м. Львові затверджено акт оцінки вартості майна орендного підприємства ДПМ "Фарфор-Кераміка".

2.5. 18.07.1995 представництво Фонду державного майна України у м. Львові (продавець) та Організація орендарів ТП "Фарфор-Кераміка" (покупець) уклали договір купівлі-продажу №19, згідно з яким покупець придбав у власність майно, надане в оренду покупцеві за договором оренди майна №263 від 01.05.1994.

2.6. 24.04.1996 представництво Фонду державного майна України у м. Львові (продавець) і ТОВ "Фарфор-Кераміка" (покупець) уклали договір купівлі-продажу патенту на право оренди будівлі (споруди, приміщення) №314 Б. За цим договором покупець придбав патент на право оренди приміщення загальною площею 71,2 кв.м. у будинку №5 по вул. Краківській у м. Львові.

2.7. 30.11.2017 Управління комунальної власності (орендодавець) і ТОВ "Фарфор-Кераміка" (орендар) уклали договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Г-10697-17, згідно з п. 1 якого орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду нерухоме майно - нежитлові приміщення першого поверху загальною площею 70,2 кв.м, що позначені в технічній документації під індексами 14-1, 14-2, 14-3, 14-4, 14-5, 14-6, 14-7, які розташовані у будівлі (літ. А-3) за адресою: м. Львів, вул. Краківська, 5.

2.8. За відомостями з Державного реєстру речових прав (довідка №173767640 від 15.07.2019) приміщення зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно під реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1244501146101, номер запису про право власності 20344314 на праві власності за Львівською міською радою. Цією ж довідкою підтверджується і реєстрація права оренди за ТОВ "Фарфор-Кераміка" на ці приміщення (номер запису про інше речове право 23724490).

2.9 . 29.08.2016 позивач звернувся до Управління комунальної власності із заявою про включення орендованого ним нежитлового приміщення за адресою: м. Львів, вул. Краківська, 5 до переліку об`єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу.

2.10. Листами від 16 серпня 2017 року, 16 і 20 січня 2017 року, 02 вересня 2016 року, відповідач повідомляв позивача про те, що Управління комунальної власності формує переліки об`єктів приватизації, а затверджує такий перелік Львівська міська рада. Про отримання заяви управління повідомило профільну депутатську комісію, а комісія рекомендувала включити орендовані приміщення за адресою: м. Львів, вул. Краківська, 5 до переліку об`єктів, що підлягають приватизації. Згідно з п. 30 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" перелік і спосіб приватизації затверджує міська рада.

2.11. Листом від 29.08.2018 відповідач повернув позивачу документи щодо включення орендованого ним нежитлового приміщення за адресою: м. Львів, вул. Краківська, 5 до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, та повідомив позивачу про вимоги Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" в частині, що викуп застосовується щодо об`єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом. Приватизацію об`єктів державної та комунальної власності, переданих в оренду, регулює ст. 18 Закону України "Про приватизацію державного майна" та його перехідні положення, зазначивши при цьому, що приватизація здійснюється та завершується відповідно до вимог цього Закону, а тому для отримання права на викуп позивачу належить виконати вимоги цього закону.

3. Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1. 12 листопада 2019 року рішенням Господарського суду Львівської області позов задоволено. Визнано за ТОВ "Фарфор-Кераміка" право на приватизацію способом викупу об`єкта приватизації - приміщень, які є власністю Львівської міської ради, зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно під реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1244501146101, номер запису про право власності 20344314, за адресою: м. Львів, вул. Краківська, буд. 5, загальною площею 70,2 кв.м, які згідно з технічним паспортом від 14.06.2016, виданим обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", позначені під індексами з 14-1 по 14-7.

3.2. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що орендовані позивачем нежитлові приміщення у будинку №5 по вул. Краківській у м. Львові загальною площею 70,2 кв.м були та є частиною його цілісного (єдиного) майнового комплексу, а з моменту прийняття рішення про приватизацію такого ЦМК шляхом викупу у 1995 році розпочалася процедура приватизації всього ЦМК шляхом викупу, включаючи і орендовані позивачем приміщення, в яких такий ЦМК розташований.

Відтак, приватизація позивачем ЦМК (в частині орендованих приміщень) здійснюється шляхом викупу частки приватизованого об`єкта (орендованих приміщень, в яких розташований ЦМК), що не потребує додаткових рішень власника майна. Тому у ТОВ "Фарфор-кераміка" наявне право на приватизацію орендованих приміщень способом викупу, яке вже виникло на законних підставах, а тому підлягає реалізації. Враховуючи, що відповідач залишив без належного та своєчасного реагування заяву позивача про приватизацію приміщення шляхом викупу, суд дійшов висновку, що відповідач тим самим спочатку безпідставно ухилився від завершення процедури приватизації приміщення шляхом викупу, а згодом відмовився від цієї процедури з посиланням на зміну законодавства.

Суд зазначив на втручання у право власності позивача, наслідком чого є позбавлення його існуючих майнових прав. Таке втручання, враховуючи, що його передумовою була не лише зміна законодавства, але й бездіяльність відповідача, порушує принцип пропорційності та покладає на позивача надмірний індивідуальний тягар. Наслідком цього втручання є порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції, що неприпустимо.

3.3. 09 липня 2020 року постановою Західного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Львівської області від 12.11.2019 скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

3.4. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Львівська міська рада як уповноважений територіальною громадою власник комунального майна повинна діяти на підставі, в межах та у спосіб, установлений Конституцією і законами України приймати відповідні рішення щодо приватизації такого майна.

У матеріалах справи відсутні докази, що Львівська міська рада прийняла рішення про приватизацію нерухомого майна за адресою: м. Львів, вул. Краківська, 5, загальною площею 70,2 кв.м, під індексами з 14-1 по 14-7, а відтак ці приміщення не набули статусу об`єкта приватизації.

За Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна" позивач, як покупець, є суб`єктом приватизації (ст.ст. 6, 8) і може ініціювати приватизацію (ч. 1 ст. 11). Перелік об`єктів комунальної власності, що підлягають приватизації, ухвалюється місцевою радою. Включення нових об`єктів до цього переліку здійснюється шляхом ухвалення окремого рішення щодо кожного об`єкта комунальної власності (ч. 4 ст. 11 Закону). Порядок приватизації державного і комунального майна визначено ст. 10 цього Закону, яка теж передбачає необхідність прийняття місцевою радою рішення про приватизацію об`єкта комунальної власності. Статтею 18 Закону урегульовано приватизацію об`єктів державної та комунальної власності, переданих в оренду.

Отже, право позивача приватизувати способом викупу орендовані ним нежитлові приміщення першого поверху загальною площею 70,2 кв.м під індексами 14-1 по 14-7, які розташовані за адресою: м. Львів, вул. Краківська, 5, передбачене Законом України від 18.01.2018 №2269-VIII "Про приватизацію державного і комунального майна" за умови дотримання приписів ч. 2 ст. 18 цього ж закону. Цим же Законом визначено й умови, дотримання яких є необхідним для реалізації такого права.

Однак, рішення про приватизацію названого об`єкта комунальної власності повинна прийняти Львівська міська рада, а не відповідач.

Натомість позов заявлено до Управління комунальної власності, яке не є власником комунального майна і не уповноважене приймати такі рішення.

Крім того, заявлена до Управління комунальної власності вимога, навіть у разі наявності законних підстав для її задоволення не є ефективним способом захисту прав позивача, не замінить необхідності дотримання вимог Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" при приватизації означеного майна та не призведе до набуття позивачем права власності на ці приміщення.

4. Стислий виклад вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

4.1. ТОВ "Фарфор-Кераміка" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 09.07.2020, а рішення Господарського суду Львівської області залишити без змін.

4.2. В обґрунтування наявності підстави для касаційного оскарження судових рішень, згідно з приписом п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник зазначає про неправильне застосування, зокрема, частин 2, 3 ст. 18, пункту 2 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" від 18.01.2018 №2269-VІІІ, ст. 16 ЦК України за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

4.3. Скаржник, посилаючись на практику ЄСПЛ та вимоги законодавства, яке діяло станом на момент приватизації позивачем цілісного майнового комплексу в 1995 році, так і законодавства, яке було чинним станом на дату звернення позивача про завершення викупу приміщень у 2016 році, вважає, що за особами, які здійснили приватизацію шляхом викупу об`єктів приватизації, які знаходяться в будівлях та використовуються такими особами, зберігається право на приватизацію таких будівель шляхом викупу. Орендоване в даний час позивачем нерухоме майно було та є частиною його цілісного майнового комплексу, а з моменту прийняття рішення про приватизацію такого ЦМК шляхом викупу у 1995 році розпочалася процедура приватизації всього ЦМК, включаючи і орендовані товариством приміщення, в яких такий ЦМК розташований. Отже, у позивача на законних підставах існує право на викуп орендованих приміщень в процесі приватизації, яке вже виникло на законних підставах та підлягає реалізації.

4.4. Позивач вважає, що обраний позивачем спосіб захисту свого права є належним, ефективним, а також виваженим з огляду на невтручання позивача в компетенцію та дискреційні повноваження органу приватизації. Отже, роблячи висновок про неналежність обраного способу захисту, суд апеляційної інстанції не застосував положення приватизаційного законодавства, що призвело до невірного застосування ним положень ст. 16 ЦК України в частині обрання способів захисту права.

4.5. На думку скаржника, суди не врахували, що згідно з Державною програмою приватизації на 1998 рік, затвердженою Законом України "Про державну програму приватизації" від 12.02.1998 №124/98-ВР, а саме п. п. 30, 31, продаж об`єктів групи А здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". Покупець, який став власником об`єкта приватизації групи А і не скористався на момент приватизації об`єкта правом викупу будівлі (споруди, приміщення) у межах займаної цим об`єктом площі, має право викупити відповідну будівлю (споруду, приміщення), якщо на це немає прямої заборони Фонду державного майна України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим (щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим) чи місцевої ради відповідного рівня (щодо об`єктів комунальної власності). Зазначена позиція передбачена і Державною програмою приватизації на 2000-2002 роки, яка затверджена Законом України "Про державну програму приватизації" від 18.05.2000, згідно з п. 49 якої, покупець, який став власником об`єкта приватизації групи А і не скористався на момент приватизації об`єкта правом викупу будівлі (споруди, приміщення) у межах займаної цим об`єктом площі, має право викупити відповідну будівлю (споруду, приміщення) у разі, якщо це не заборонено законодавством України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим (щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим) чи відповідною місцевою радою (щодо об`єктів права комунальної власності).

4.6. Скаржник зауважує на тому, що право позивача може бути реалізоване за відсутності обмежень на приватизацію приміщень, у яких розташовані раніше приватизовані ЦМК. Позивач зазначає, що будинок №5 по вул. Краківській у м. Львові віднесений до Переліку пам`яток архітектури та містобудування, історії, розташованих на території м. Львова та має статус пам`ятки архітектури національного значення (постанова Ради Міністрів УРСР №442 від 06.09.1979 "Про доповнення списку пам`яток містобудування і архітектури УРСР, що перебувають під охороною держави").

Водночас, із прийняттям 23.09.2008 Закону України №574-VI "Про перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації", згідно з яким орендовані позивачем приміщення не увійшли до переліку об`єктів культурної спадщини, які не підлягають приватизації, будь-які перешкоди та питання щодо неможливості викупити приміщення позивачем з огляду на їх культурну та історичну цінність були остаточно зняті та вирішені. Наведеним, на думку позивача, підтверджується відсутність у позивача законодавчо встановлених обмежень та перешкод для реалізації свого права на приватизацію орендованих приміщень шляхом викупу.

4.5. Відзиви від інших учасників справи до Верховного Суду не надійшли.

4.6. 17 листопада 2020 року до Верховного Суду надійшло повторне клопотання представника позивача Колянковського Т.М., скріплене його електронним підписом, про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю з`явитися у судове засідання. Клопотання обґрунтоване тим, що у адвоката Колянковського Т.М. суттєво погіршилося самопочуття, у зв`язку з чим йому заборонено контактувати зі сторонніми особами та направлено для проходження тестів на наявність коронавірусу.

При цьому, майже ідентичне клопотання подавалося цим же представником до Верховного Суду 29.09.2020.

Ухвалою Верховного Суду від 30.09.2020 оголошено перерву у розгляді справи до 04.11.2020.

Судове засідання у цій справі, призначене на 04.11.2020, не відбулося у зв`язку із перебуванням головуючого судді Ткача І.В. на лікарняному.

Ухвалою Верховного Суду від 09.11.2020 призначено розгляд касаційної скарги ТОВ "Фарфор-Кераміка" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 09.07.2020 у справі №914/1220/19 на 18.11.2020.

Верховний Суд враховує, що докази про наведені у клопотаннях обставини представником позивача до Верховного Суду не подані як під час звернення з першим, так і з другим клопотаннями.

В той же час Верховний Cуд звертає увагу на те, що згідно з ст. 129 Конституції України, ст. 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Враховуючи викладені обставини, а також те, що явка сторін у судове засідання не визнавалась обов`язковою; Суд вже відкладав розгляд справи у зв`язку з неможливістю участі адвоката скаржника у судовому засіданні 30.09.2020; з огляду на неподання будь-яких доказів на підтвердження обставин, викладених у клопотаннях про відкладення розгляду справи; оскільки представник відповідача з`явився у судові засідання двічі; з метою дотримання розумного балансу інтересів обох сторін; з огляду на повноваження суду касаційної інстанції, визначені ст. 300 ГПК України; відсутністю обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відхилення клопотання скаржника про відкладення розгляду справи та здійснення розгляду касаційної скарги у визначену дату за наявними у матеріалах справи документами.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

5.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

5.1.1. З урахуванням статті 300 Господарського процесуального кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на час подання касаційної скарги), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.1.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Щодо суті касаційної скарги

5.2.1. Спір по справі стосується визнання за позивачем права на приватизацію способом викупу об`єкта приватизації.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 30 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях міської ради вирішуються питання прийняття рішень щодо визначення доцільності, порядку та умов приватизації об`єктів права комунальної власності.

5.2.2. На момент звернення позивача з позовом (червень 2019 року), правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим, регулює Закон України "Про приватизацію державного і комунального майна" від 18 січня 2018 року №2269-VIII, який набрав чинності з 07 березня 2018 року.

Згідно з ч. 2 ст. 18 наведеного закону орендар одержує право на викуп орендованого майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) за ціною, визначеною за результатами його незалежної оцінки, якщо виконується кожна з таких умов: орендарем здійснено поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без заподіяння йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, визначеної суб`єктом оціночної діяльності для цілей оренди майна; орендар отримав письмову згоду орендодавця на здійснення невід`ємних поліпшень, які надають йому право на приватизацію майна шляхом викупу; невід`ємні поліпшення виконані в межах трирічного строку з дати визначення ринкової вартості майна для цілей укладення договору оренди або для цілей продовження договору оренди; здійснення і склад невід`ємних поліпшень, у тому числі невід`ємний характер поліпшень, підтверджені висновком будівельної експертизи, а вартість невід`ємних поліпшень, підтверджених висновком будівельної експертизи, визначена суб`єктом оціночної діяльності; орендар належно виконує умови договору оренди, відсутня заборгованість з орендної плати; договір оренди є чинним на момент приватизації.

Орендар, який виконав умови, передбачені частиною другою цієї статті, має право на приватизацію об`єкта шляхом викупу (ч. 3 ст. 18 закону).

Пунктом 2 розділу V Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" від 18.01.2018 №2269-VIII установлено, що приватизація (продаж) об`єктів, щодо яких рішення про приватизацію було прийнято до набрання чинності цим Законом, здійснюється та завершується відповідно до вимог цього Закону, крім об`єктів, за якими:

дата проведення аукціону, конкурсу, викупу, продажу пакетів акцій (часток, паїв) господарських товариств, зазначена в опублікованому інформаційному повідомленні про продаж державного або комунального майна, припадає на день після набрання чинності цим Законом;

після завершення процедури продажу відбувається оформлення договору купівлі-продажу;

на момент прийняття рішення про їх приватизацію належали до об`єктів групи "Г" згідно з класифікацією об`єктів приватизації, встановленою Законом України "Про приватизацію державного майна", та щодо яких є дійсною оцінка, або Кабінетом Міністрів України визначено радника для надання послуг з підготовки до приватизації та продажу об`єктів приватизації за результатами проведення конкурсу.

5.2.3. Суди встановили, що у матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують наявність підстав для застосування до правовідносин сторін п. 2 розділу V Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" від 18.01.2018 №2269-VIII.

Так, за договором оренди №Г-10697-17 позивач є орендарем нежитлових приміщень першого поверху загальною площею 70,2 кв.м, що позначені в технічній документації під індексами 14-1, 14-2, 14-3, 14-4, 14-5, 14-6, 14-7, які розташовані у будівлі (літ. А-3) за адресою: м. Львів, вул. Краківська, 5. Договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Г-10697-17 діє з 30.11.2017 до 30.11.2022 включно.

5.2.4. Верховний Суд враховує, що на час приватизації у 1995 році цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Фарфор-Кераміка", що розташований у будинку 5 по вул. Краківській у м. Львові, діяв Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" від 06.03.1992 №2171-XII.

Відповідно до частин 3, 4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" від 06.03.1992 №2171-XII будівлі (споруди, приміщення) за бажанням покупця приватизуються разом з розташованими в них об`єктами приватизації, якщо на це немає прямої заборони відповідно Фонду державного майна України, Верховної Ради Республіки Крим чи місцевої Ради народних депутатів. При наявності такої заборони зазначені будівлі, споруди, приміщення, а також земельні ділянки, на яких розташовані приватизовані об`єкти, передаються у довгострокову оренду . Не можуть бути об`єктами малої приватизації будівлі або їх окремі частини, які становлять національну, культурну і історичну цінність і перебувають під охороною держави.

Суди встановили, що у матеріалах справи відсутні докази, що до складу цілісного майнового комплексу Державного підприємства магазину "Фарфор-Кераміка" було включено приміщення будинку 5 по вул. Краківській у м. Львові, в яких цей цілісний майновий комплекс був розташований. Наявні у матеріалах справи докази (договір оренди майна №263 від 01.05.1994, заява Організації орендарів ДПМ "Фарфор-Кераміка" на приватизацію цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Фарфор-Кераміка" від 14.06.1995, наказ №104 від 18.07.1995 РВ ФДМ України по Львівській області, затверджений 18.07.1995 акт оцінки вартості майна орендного підприємства ДПМ "Фарфор-Кераміка", укладений 18.07.1995 договір купівлі-продажу №19) не містять відомостей про те, що до складу цілісного майнового комплексу Державного підприємства магазину "Фарфор-Кераміка" входили приміщення у будинку 5 по вул. Краківській у м. Львові, в яких було розташоване майно цього підприємства.

Крім того, після викупу ЦМК позивач 24.04.1996 викупив патент на право оренди приміщення у будинку 5 по вул. Краківській у м. Львові, укладав договори оренди цього приміщення, останній з яких діє до 30.11.2022 включно.

Таким чином, твердження скаржника про те, що у нього виникло право на приватизацію приміщення шляхом викупу як частини ЦМК ще з 1995 року, Верховний Суд вважає безпідставними, оскільки такі обставини не підтверджені матеріалами справи.

5.2.5. Як зазначалося вище, згідно з наказом №104 від 18.07.1995 РВ ФДМ України по Львівській області прийнято рішення про приватизацію способом викупу Орендного підприємства "Фарфор-Кераміка".

Верховний Суд вважає за необхідне зауважити на тому, що наказ №104 від 18.07.1995 РВ ФДМ України по Львівській області є актом індивідуальної дії, що вичерпав свою дію внаслідок виконання всіх приватизаційних процедур.

При цьому суди не встановили, що до приватизаційної процедури увійшло приміщення першого поверху загальною площею 70,2 кв.м, що позначені в технічній документації під індексами 14-1, 14-2, 14-3, 14-4, 14-5, 14-6, 14-7, які розташовані у будівлі (літ. А-3) за адресою: м. Львів, вул. Краківська, 5.

5.2.6. Крім того, суд апеляційної інстанції правильно зауважив на тому, що заява позивача від 29.08.2016 про включення орендованого ним нежитлового приміщення за адресою: м. Львів, вул. Краківська, 5 до переліку об`єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу, додатково підтверджує, що означене приміщення не входило у цілісний майновий комплекс Державного підприємства "Фарфор-Кераміка".

Так, апеляційною інстанцією встановлено, що у матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача із заявою завершити процес приватизації ЦМК, розпочатий у 1995 році. Натомість є заява від 29.08.2016, якою позивач звернувся до Управління комунальної власності із проханням включити орендоване ним нежитлове приміщення за адресою: м. Львів, вул. Краківська, 5 до переліку об`єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу.

Суди встановили, що власником нежитлових приміщень, які позивач має намір приватизувати шляхом викупу, є Львівська міська рада.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод установлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.

Викладені положення Першого протоколу до Конвенції захищають право власника мирно володіти своїм майном і не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.

Отже, Львівська міська рада як уповноважений територіальною громадою власник комунального майна, повинна на підставі, в межах та у спосіб, установлений Конституцією і законами України приймати відповідні рішення щодо приватизації такого майна. Однак, у матеріалах справи немає доказів, що Львівська міська рада як власник майна прийняла рішення про приватизацію нерухомого майна за адресою: м. Львів, вул. Краківська, буд. 5, загальною площею 70,2 кв.м, під індексами 14-1 по 14-7, а відтак ці приміщення не набули статусу об`єкта приватизації.

5.2.7. Верховний Суд вважає безпідставними доводи скаржника про те, що у позивача з 1995 року існує право на викуп орендованих приміщень в процесі приватизації, яке вже виникло на законних підставах та підлягає реалізації (завершенню).

У випадку, якщо навіть рішення про приватизацію було прийнято до набрання чинності Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" від 18.01.2018 №2269-VIII, однак процедура продажу не була завершена, приватизація такого майна має відбуватись за новим законом.

5.2.8. Верховний Суд враховує, що на дату звернення позивача у 2016 році до відповідача про завершення процедури приватизації приміщень шляхом викупу діяла ч. 2 ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" від 06.03.1992 №2171-XII, згідно з якою покупець, який став власником об`єкта і не скористався на момент його приватизації правом викупу будівлі (споруди, нежитлового приміщення) у межах займаної таким об`єктом площі, має право викупити відповідну будівлю (споруду, нежитлове приміщення), якщо це не заборонено законодавчими актами. Наведена редакція норми Закону введена на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законів України з питань приватизації щодо реалізації положень Державної програми приватизації на 2012 2014 роки" від 13.01.2012 (набрала чинності з 19.02.2012).

Водночас суд апеляційної інстанції правильно зауважив на тому, що тривалий розгляд відповідачем заяви позивача від 29.08.2016 про включення орендованого ним нежитлового приміщення за адресою: м. Львів, вул. Краківська, 5 до переліку об`єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу, не може бути підставою для задоволення позовних вимог про визнання за позивачем права на приватизацію способом викупу об`єкта приватизації - приміщень, які є власністю Львівської міської ради.

5.2.9. Верховний Суд зауважує на тому, що застосування принципу дії закону у часі означає, що визначене у нормативно-правовому акті право, якщо особою не було здійснено конкретних дій щодо його реалізації під час чинності такого нормативно-правового акта, не може бути збережене у майбутньому після того, як відповідний акт втратив свою чинність, а новим нормативно-правовим актом таке право не передбачено або встановлено у іншому обсягу.

Суди не встановили обставин, що позивач після звернення його у 2016 році до відповідача з заявою про завершення процедури приватизації приміщень шляхом викупу і до набрання чинності Закону України Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" від 18.01.2018 №2269-VIII вчиняв відповідні дії (наприклад, звертався до суду з відповідним позовом щодо бездіяльності органу місцевого самоврядування) для реалізації чинного на той час нормативно-правового акта, зокрема, ч. 2 ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" від 06.03.1992 №2171-XII.

Водночас на момент звернення позивача з позовом у цій справі, право позивача приватизувати способом викупу орендовані ним нежитлові приміщення передбачене Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна" від 18.01.2018 №2269-VIII за умови дотримання приписів ч. 2 ст. 18 цього закону. Цим же Законом визначено й умови, дотримання яких є необхідним для реалізації такого права.

5.2.10. Відповідно до статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ст.ст. 15, 16 ЦК України).

Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання чи оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 названої Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення. Водночас, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

5.2.11. Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що заявлена до Управління комунальної власності (визнати право на приватизацію способом викупу об`єкта приватизації - приміщень, які є власністю Львівської міської ради), навіть у разі наявності підстав для її задоволення, не є належним способом захисту прав позивача та спрямованим на припинення порушення прав позивача та відновлення його інтересів, оскільки не замінить необхідності дотримання вимог Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" від 18.01.2018 №2269-VIII при приватизації означеного майна та не призведе до набуття позивачем права власності на ці приміщення.

5.2.12. Крім того, Верховний Суд ставиться критично до тверджень скаржника про відсутність у позивача законодавчо встановлених обмежень та перешкод для реалізації свого права на приватизацію орендованих приміщень шляхом викупу у зв`язку із прийняттям 23.09.2008 Закону України №574-VI "Про перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації", за яким орендовані позивачем приміщення не увійшли до переліку об`єктів культурної спадщини, які не підлягають приватизації (п. 4.6 цієї постанови).

Так, наведені доводи касаційної скарги не були підставою позовних вимог, і, відповідно, їм не надавалася оцінка судами попередніх інстанцій, тоді як відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Отже, суд апеляційної інстанції правильно застосував вимоги закону та з урахуванням встановлених обставин дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Верховний Суд вважає висновок господарського суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог обґрунтованим. Суд апеляційної інстанції правильно застосував норми процесуального і матеріального права до даних правовідносин сторін.

6.2. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.3. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарфор-Кераміка"

без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції, - без змін.

7. Судові витрати

7.1. Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарфор-Кераміка" без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарфор-Кераміка" залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 09.07.2020 у справі №914/1220/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. Ткач

Судді О. Баранець

В. Зуєв