Постанова

від 18.11.2020 по справі 314/5536/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 314/5536/18

провадження № 61-3432св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - селянське (фермерське) господарство Лещенко В. М. ,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарський комплекс ЮКА ,

третя особа - державний реєстратор виконавчого комітету Дружелюбівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу селянського (фермерського) господарства Лещенко В. М. на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 жовтня 2019 року в складі судді Кофанова А. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 22 січня 2020 року в складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Кухаря С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року селянське (фермерське) господарство Лещенко В. М. (далі - СФГ Лещенко В. М. ) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарський комплекс ЮКА (далі - ТОВ Сільськогосподарський комплекс ЮКА ), у якому просило визнати недійсним укладений між відповідачами договір оренди земельної ділянки від 06 вересня 2018 року № 30 та скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, проведену згідно цього договору.

Позов мотивований тим, що 01 січня 2007 року СФГ Лещенко В. М. уклало з ОСОБА_3 договір оренди земельної ділянки, за умовами якого позивач прийняв в користування земельну ділянку, кадастровий номер 2321584000:04:003:0003, площею 5,5151 га, строком на 10 років. Державна реєстрація вказаного договору оренди проведена 02 червня 2009 року.

Сторони передбачили, що договір набирає чинності після підписання сторонами і його державної реєстрації; після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, новими власниками орендованої земельної ділянки в порядку спадкування стали відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У жовтні 2018 року СФГ Лещенко В. М. стало відомо про існування іншого договору оренди тієї ж земельної ділянки від 06 вересня 2018 року, укладеного між відповідачами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та новим орендарем - ТОВ Сільськогосподарський комплекс ЮКА .

Посилаючись на те, що земельна ділянка перебуває в його користуванні, строк дії її оренди не закінчився, у зв`язку з чим відповідачі не могли укласти оспорюваний договір, СФГ Лещенко В. М. просило задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 жовтня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що відповідно до договору оренди земельної ділянки від 01 січня 2007 року СФГ Лещенко В. М. та ОСОБА_3 визначили строк його закінчення 31 грудня 2017 року, у зв`язку з чим дійшов висновку, що укладений відповідачами 06 вересня 2018 року оспорюваний договір не порушує прав та законних інтересів позивача.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 22 січня 2020 року апеляційну скаргу СФГ Лещенко В. М. залишено без задоволення, рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 жовтня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову. При цьому суд зазначив, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження дій, спрямованих на продовження строку дії договору оренди земельної ділянки від 01 січня 2007 року.

Короткий зміст вимог касаційної скаргита узагальнення її доводів

У лютому 2020 року СФГ Лещенко В. М. звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухваливши нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 15 серпня 2018 року в справі № 532/384/16-ц та постанові Великої Палати Верховного Суд від 02 жовтня 2019 року в справі № 587/2331/16-ц, в яких вказано, що строк дії договору оренди земельної ділянки починається після набрання таким договором чинності, а не з моменту його укладання.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів

У травні 2020 року представник ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - адвокат Сашков М. В. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивований тим, що право орендаря СФГ Лещенко В. М. не порушено, оскільки позивач не виконав умов, визначених договором та чинним законодавством, для продовження дії договору, у зв`язку з чим останній припинив свою дію 31 грудня 2017 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2020 року відкрито провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У квітні 2020 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 01 січня 2007 року між СФГ Лещенко В. М. як орендарем, та ОСОБА_3 як орендодавцем, укладений договір оренди земельної ділянки, згідно якого орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку, кадастровий номер 2321584000:04:003:0003, площею 5,5151 га.

Згідно з пунктом 3.1 вказаного договору передбачено, що він укладений на 10 років, тобто до 31 грудня 2017 року. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар не повинен не пізніше 60-ти днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Відповідно до пункту 15.1 цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

02 червня 2009 року вищевказаний договір оренди земельної ділянки зареєстрований у ЗРФ Центр ДЗК .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла.

Земельну ділянку, кадастровий номер 2321584000:04:003:0003, площею 5,5151 га, успадкували ОСОБА_1 та ОСОБА_2

06 вересня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали з ТОВ Сільськогосподарський комплекс ЮКА договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 2321584000:04:003:0003, площею 5,5151 га.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених в частині першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою , третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

Згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, та не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

У статті 11 ЦК України надано перелік підстав виникнення юридичних прав та обов`язків (юридичних фактів), які виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з дій, що не передбачені такими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Однією з таких підстав є відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України договори та інші правочини.

Вказані обставини мають певний часовий проміжок дії, який має початок та закінчення.

У частині першій статті 251 ЦК України строк визначено як певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк може бути визначено актами цивільного законодавства, правочином чи рішенням суду (частина третя статті 251 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України.

Згідно із частиною третьою статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

У частині першій статті 627 ЦК України деталізовано принцип свободи договору. Зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тому вольовий характер визначення строку не викликає сумніву. Тобто сторони наділені значними можливостями впливати на момент настання або закінчення строків, оскільки можуть змінювати строк, наближати або віддаляти його настання.

У статті 792 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються спеціальним законом.

На час підписання договору оренди, 01 січня 2007 року, частина друга статті 124 ЗК України передбачала, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

У частині другій статті 125 ЗК України вказано, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Вимога про те, що право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону, передбачена у частині другій статті 126 ЗК України.

Спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, є Закон України Про оренду землі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до статті 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально (стаття 14 цього Закону України Про оренду землі ).

Згідно зі статтею 18 названого Закону договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Статтею 20 Закону України Про оренду землі передбачено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Момент укладення договору визначено у статтях 638, 640 ЦК України. Вказано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Отже, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, дотрималися письмової форми договору та підписали його, він вважається укладеним. Із системного аналізу ЦК України можна зробити висновок, що вказане правило визначення моменту укладення договору стосується лише договорів, які повинні бути укладені у простій письмовій формі.

Права й обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення учасників при укладенні договору оренди земельної ділянки, набуваються лише після його державної реєстрації, як передбачено статтями 18, 20 Закону України Про оренду землі , у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Верховний Суд України вказував, що поняття момент укладення договору та момент набрання чинності договором оренди земельної ділянки різняться змістовим наповненням, а також можуть відрізнятися у часі, про що зазначено і у мотивувальних частинах постанов від 19 лютого 2014 року в справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13) та від 13 червня 2016 року в справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16).

У ЦК України передбачено як визначення строку, так і початку перебігу строку та його закінчення.

Статтею 252 ЦК України вказано, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (частина перша статті 253 ЦК України).

Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (частина перша статті 254 ЦК України).

Переважна більшість правовідносин, які урегульовані нормами цивільного законодавства, є відносинами, у яких забезпечується правомірна поведінка їх суб`єктів та нормальна реалізація ними суб`єктивних прав і виконання суб`єктивних обов`язків.

Тому і строки у таких правовідносинах є строками здійснення суб`єктивних цивільних прав та виконання обов`язків.

Це загальне правило закріплено у статті 631 ЦК України, зокрема що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Разом з тим у частині третій вказаної статті обумовлено, що сторони можуть установити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Момент укладення договору передбачений у статті 640 ЦК України і пов`язується з досягненням сторонами згоди з усіх його істотних умов та дотриманням певних вимог, якими є передання майна або вчинення іншої дії, нотаріальне посвідчення договору або його державна реєстрація, якщо таке передбачено актами цивільного законодавства.

У спеціальному Законі України Про оренду землі вказано, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (стаття 18).

Можна зробити висновок, що сторони в договорі оренди землі мали право зазначати про момент початку перебігу та припинення дії вказаного договору, оскільки такі права прямо передбачені принципами та закріплені загальними нормами цивільного законодавства.

Разом з тим якщо сторони не вказали про час (термін, календарну дату, подію) початку перебігу та закінчення строку договору, діють загальні правила, передбачені спеціальним Законом України Про оренду землі , який прямо встановлював, що договір оренди земельної ділянки набирає чинності після його державної реєстрації.

Оскільки моменти укладення договору та набрання ним чинності збігаються (частина друга статті 631 ЦК України), то моментом укладення договору оренди земельної ділянки на час дії зазначеної редакції частини третьої статті 640 ЦК України є саме його державна реєстрація, якщо сторони договору не передбачили у договорі інше, відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України.

Вказаний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року в справі № 322/1178/17 (провадження № 14-388цс19).

У справі, що переглядається, суди встановили, що відповідно до пункту 3.1 договору оренди земельної ділянки, укладеного між СФГ Лещенко В. М. та ОСОБА_3 , сторони дійшли згоди, він укладений на 10 років та припиняє свою дію 31 грудня 2017 року.

Враховуючи, що СФГ Лещенко В. М. та ОСОБА_3 , користуючись загальними нормами цивільного судочинства щодо свободи договору, в договорі оренди земельної ділянки від 01 січня 2007 року вказали строк закінчення строку дії договору 31 грудня 2017 року, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що укладений ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з новим орендарем ТОВ Сільськогосподарський комплекс ЮКА оспорюваний договір оренди однієї і тієї ж земельної ділянки від 06 вересня 2018 року не порушує прав та законних інтересів позивача.

Загальні правила, визначені спеціальним Законом України Про оренду землі , відповідно до яких договір оренди земельної ділянки набирає чинності після його державної реєстрації, не застосовуються до спірних правовідносин, оскільки СФГ Лещенко В. М. та ОСОБА_3 врегулювали свої відносини на власний розсуд та встановили закінчення строку дії договору 31 грудня 2017 року, що спростовує доводи касаційної скарги.

При цьому колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, що СФГ Лещенко В. М. не вчинило дій, визначених умовами договору від 01 січня 2007 року та статтею 33 Закону України Про оренду землі , спрямованих на поновлення договору оренди земельної ділянки.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судів попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі; враховуючи правомірний правовий результат вирішення спору судами попередніх інстанцій, підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу селянського (фермерського) господарства Лещенко В. М. залишити без задоволення.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 жовтня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 22 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді :В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. О. Кузнєцов