Постанова

від 10.11.2020 по справі 161/10306/19

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/10306/19 Головуючий у 1 інстанції: Рудська С. М. Провадження № 22-ц/802/1003/20 Категорія: 44 Доповідач: Федонюк С. Ю.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2020 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Федонюк С. Ю.,

суддів - Осіпука В. В., Бовчалюк З. А.,

з участю :

секретаря судового засідання - Лимаря Р. С.,

представника позивача - Терлецького О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного вищого навчального закладу "Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая" в особі Відокремленого структурного підрозділу Луцького біотехнічного інституту, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 , про стягнення збитків та моральної шкоди, завданих злочином, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_3 , на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 серпня 2020 року,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що він працював на посаді ректора Луцького біотехнічного інституту ПВНЗ Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая . Вказує, що наказом ПВНЗ Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая його звільнено з роботи. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12.02.2013 року у справі № 0308/17160/12 його було поновлено на посаді ректора Луцького біотехнічного інституту з 12.09.2012 року і в цій частині рішення суду допущено до негайного виконання. Також зазначає, що на виконання наведеного судового рішення 12.02.2013 року наказом ПВНЗ Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая № 5-аК Про поновлення на роботі ОСОБА_1 його було поновлено з 12.09.2012 року на даній посаді.

При цьому, в акті комісії було зазначено, що від підпису про ознайомлення з даним наказом позивач відмовився. В подальшому наказом ПВНЗ Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая від 18.02.2013 року № 6-аК позивача було звільнено із займаної посади за систематичне невиконання обов`язків без поважних причин, на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України, оскільки, як вважала адміністрація, з 13.02.2013 року і по 18.02.2013 року включно без повідомлення про наявність будь-яких для цього перешкод він не приступив до здійснення обов`язків ректора Луцького біотехнічного інституту.

ОСОБА_1 покликався на те, що в суді апеляційної інстанції допитані як свідки працівники ПВНЗ Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая - юрисконсульт ОСОБА_4 та проректор ОСОБА_2 , котрі входили до складу вищевказаної комісії, дали неправдиві пояснення, що вони особисто в складі комісії з п`яти працівників інституту 18.02.2013 року виїжджали за місцем його фактичного проживання, оскільки він не з`являвся на роботу, а також ознайомили його з наказом про звільнення, однак він відмовився від отримання такого наказу та проставлення особистого підпису про ознайомлення з ним. Зазначає, що 19.10.2016 року за його заявою до ЄРДР внесене кримінальне провадження за № 12016030000000189 про обвинувачення ОСОБА_4 та ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 384 КК України, що виразились у завідомо неправдивому показанні свідків у суді в цивільній справі.

Позивач вказує, що 15.06.2017 року ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області по справі № 161/14760/16-к обвинувачуваних ОСОБА_4 та ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 384 КК України, на підставі ч. 1 п. 2 ст. 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення їх до кримінальної відповідальності.

Враховуючи встановлений факт неправдивих свідчень у суді, на підставі яких суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у його позові про поновлення на роботі, він звертався із заявою про перегляд цього рішення за нововиявленими обставинами, однак 04.07.2018 року постановою Верховного суду у справі № 161/16117/13-ц було залишено без змін судові рішення попередніх інстанцій про залишення його заяви без розгляду через пропуск трирічного строку на звернення.

Зазначає, що починаючи з 28.05.2012 року, він безперервно перебуває в постійних судових суперечках щодо поновлення на роботі та захисту своїх трудових прав, захисту своїх інших майнових і немайнових прав. Зважаючи, що він є доктором медичних наук, вказані вище неправомірні дії відповідача, в т.ч. злочинні дії його працівників, судова тяганина та його перебування під слідством призвели до значних душевних страждань, а також завдали неабиякої шкоди престижу та його статусу як кваліфікованого ректора одного з найбільших університетів України, що унеможливило його подальше працевлаштування ректором в будь-який інший навчальний заклад України. Крім того, за весь період судової тяганини, він неодноразово перебував на лікуванні та переніс тяжке захворювання. Всі описані фізичні та моральні страждання свідчать про наявність підстав для стягнення з відповідача моральної шкоди, яка має вираховуватись із суми не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць його перебування в процесі судової тяганини, спрямованої на відновлення його порушених та невизнаних прав. Разом з тим, недоотримана заробітна плата на посаді ректора Луцького біотехнічного інституту ПВНЗ Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Бугая , у зв`язку із незаконним звільненням є фактично упущеною вигодою.

Враховуючи викладене, просить суд з урахуванням уточнених позовних вимог стягнути з відповідача на свою користь 1362507,69 грн, з яких: упущена вигода в розмірі 825930,69 грн, 3% річних - 65988,04 грн, інфляційні виплати-303410,68 грн та моральна шкода - 167178 грн, а також витрати на правничу допомогу в розмірі 10000 грн.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 серпня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із даним рішенням суду, ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим, покликається на неправильну оцінку судом зібраних доказів та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки наявні у справі докази підтверджують ту обставину, що на підставі злочинних дій ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , які виразились у наданні ними неправдивих свідчень у суді, встановлена вина у вчиненні даними особами кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 384 КК України. Суд не з`ясував всі обставини справи, не встановив причинно-наслідковий зв`язок між неправдивими свідченнями ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в апеляційному суді Волинської області по справі №161/16117/13-ц, та завданням ОСОБА_1 матеріальної шкоди (упущеної) вигоди внаслідок вчинення злочину цими особами. Оскільки ОСОБА_2 як проректор навчального закладу та ОСОБА_4 , як юрисконсульт, були працівниками Луцького біотехнічного інституту ПВНЗ Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Бугая , тому відповідальність у вигляді відшкодування шкоди несе юридична особа - їх роботодавець.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві представник ПВНЗ Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Бугая , вважаючи оскаржуване рішення суду законним та правильним по суті і справедливим, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вказував, що наказом ПВНЗ Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая від 18.02.2013 року № 6-аК за систематичне невиконання обов`язків без поважних причин, на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України, ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади. Крім того, є чинними судові рішення про відмову в поновленні позивача на роботі, а отже будь-які його посилання на факт його незаконного звільнення та завдання йому цим шкоди у вигляді недоотриманої заробітної плати, яку він вважає упущеною вигодою, є безпідставними і необґрунтованими. Вважає посилання позивача на приписи ч. 1 ст. 1172 ЦК України безпідставними, оскільки позивачу не було завдано збитків під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків, а як слідує зі змісту позову та доданих до нього документів, він розцінює, що збитки завдані внаслідок неправдивих свідчень фізичних осіб в межах цивільної справи. Наведене вище також свідчить про безпідставність вимог до навчального закладу про виплату упущеної вигоди та моральної шкоди.

Відповідно до положень ч.ч. 1- 4 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Представник позивача ОСОБА_5 апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати із підстав, наведених у апеляційній скарзі.

В судове засідання відповідач та третя особа не з"явилися, будучи повідомленими про час та місце розгляду справи належним чином, про що є відповідні рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Згідно з частинами першою - п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є безпідставними, посилання позивача на злочинні дії ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , які виразилися у наданні неправдивих свідчень в суді, є нічим не обґрунтованими та безпідставними, а доводи про наявність вини останніх у його звільненні є власними припущеннями сторони позивача, оскільки в ході розгляду справи не було надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів того, що з вини ПВНЗ Міжнародний науково - технічний університет імені академіка Юрія Бугая йому було завдано шкоду, яка є предметом розгляду даної справи.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду є правильним.

Судом встановлено, що 05.06.1996 року відповідно до наказу №62-а від 04.06.1996 року ЗАТ Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая ОСОБА_1 було прийнято на посаду ректора Луцького біотехнічного інституту, а наказом №25-к від 28 травня 2012 року його звільнено із займаної посади у зв`язку з ліквідацією підприємства згідно з п.1 ст. 40 КЗпП України.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20.08.2012 року ОСОБА_1 поновлено на посаді ректора з 28.05.2012 року. 12.09.2012 року під час виконання даного судового рішення позивача поновлено і переведено на посаду двірника цього закладу.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12.02.2013 року, яке ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 10 квітня 2013 року залишено без змін, визнано неправомірним та скасовано наказ про переведення ОСОБА_6 на посаду двірника та поновлено його на посаді ректора з 12.02.2012 року і в цій частині допущено рішення до негайного виконання.

В порядку негайного виконання даного судового рішення 12.02.2013 року наказом ПВНЗ Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая № 5-аК Про поновлення на роботі ОСОБА_1 позивача було поновлено з 12.09.2012 року на посаді ректора Луцького біотехнічного інституту ПВНЗ Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая з окладом згідно штатного розпису.

В подальшому ПВНЗ Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая наказом ПВНЗ Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая від 18.02.2013 року № 6-аК ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України, за систематичне невиконання обов`язків без поважних причин,а саме через те, що з 13.02.2013 року і по 18.02.2013 року включно ОСОБА_1 без повідомлення про наявність будь-яких для цього перешкод не приступив до здійснення обов`язків ректора Луцького біотехнічного інституту.

Як стверджує позивач, що ознайомлення із наказом про його звільнення відбулося 03.09.2013 року під час проведення слідчих дій щодо нього.

25.11.2013 року рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_1 поновлено на посаді ректора з 18.02.2013 року.

Проте, рішенням Апеляційного суду Волинської області від 16.05.2014 року дане рішення суду було скасовано, а в позові ОСОБА_1 відмовлено у зв"язку з пропуском ним строку звернення до суду із позовом про поновлення на роботі.

Як слідує з цього судового рішення, суд дійшов висновку про недодержання позивачем ОСОБА_1 без поважних причин строку звернення із позовом до суду про поновлення його на роботі, виходячи з того, що з позовом він звернувся 16 вересня 2013 року, а з наказом про його звільнення № 6-аК від 18 лютого 2013 року позивача було ознайомлено в цей же день, що підтверджено актом комісії, утвореної навчальним закладом, у складі п"яти осіб від 18.02.2013 року, а також наказ було оприлюднено шляхом вивішування його копії на дошці оголошень в інституті. Судом при цьому було також враховано, що позивач з 18 по 20 лютого 2013 року звертався до сімейного лікаря для амбулаторного прийому та обстеження. Отже, суд визнав причину неподання ОСОБА_1 позову про поновлення на роботі у визначений КЗпП України місячний строк неповажною і відмовив у позові.

19.10.2016 року до ЄРДР внесене кримінальне провадження за № 12016030000000189 про обвинувачення ОСОБА_4 та ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 384 КК України, що виразилось у завідомо неправдивому показанні свідка у суді в цивільній справі.

15.06.2017 року ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області по справі № 161/14760/16-к обвинувачуваних ОСОБА_4 та ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ч. 1 п. 2 ст. 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення їх до кримінальної відповідальності.

Зі змісту вказаної ухвали вбачається, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 обвинувачувались у тому, що 16.05.2014 року, будучи допитаними в якості свідків у цивільній справі № 161/16117/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ПВНЗ "Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая" про поновлення на роботі надали апеляційному суду завідомо неправдиві показання, а саме, щодо ознайомлення ОСОБА_1 за місцем його проживання комісією у складі п"яти осіб, до якої входили і самі ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , у вечірній час 12 лютого 2013 року із наказом по університету № 5-аК від 12 лютого 2013 року, яким ОСОБА_1 поновлено на посаді ректора Луцького біотехнічного інституту з 12 вересня 2012 року. Вказані ними обставини не відповідають дійсності, оскільки насправді ОСОБА_1 з 10 лютого по 13 лютого 2013 року був затриманий працівниками міліції за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.365 КК України, і перебував під охороною конвою у КЗ "Луцька міська клінічна лікарня", де проходив стаціонарне лікування, та у Луцькому міськрайонному суді під час розгляду питання про обрання йому запобіжного заходу.

06 липня 2017 року ОСОБА_1 було подано до Апеляційного суду Волинської області заяву про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення цього суду від 16.05.2014 року про відмову в його позові про поновлення на роботі. Вважав, що обставини, наведені в ухвалі суду в кримінальному провадженні, яка прийнята після рішення апеляційного суду, є нововиявленими та істотними при вирішенні цієї справи. Проте, ухвалою суду від 27 липня 2017 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 04.07.2018 року, відмовлено у відкритті провадження за нововиявленими обставинами у зв"язку із пропуском ним трирічного строку, який є присічним, із дня набрання рішенням у справі № 161/16117/13-ц законної сили.

На підставі наведеного позивач вважає, що після встановлення злочинних дій працівників навчального закладу ним вжито всі надані законом способи для доведення істини, зокрема, після звільнення ОСОБА_4 та ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за строками давності, що не є реабілітуючою обставиною, та закриття кримінального провадження, це не виключає їх вини, а тому не звільняє від цивільної відповідальності щодо відшкодування шкоди. Із наведеного слідує, що саме по собі рішення апеляційного суду Волинської області від 16.05.2014 року у справі №161/16117/13, яке набрало законної сили, не виправдовує незаконних, протиправних дій третьої особи ОСОБА_2 та відповідача як його працедавця. А тому позивач вважає, що його порушені права підлягають судовому захисту, який виражений ним у стягненні з відповідача недоотриманої заробітної плати на посаді ректора, що є фактично упущеною вигодою, 3% річних, інфляційних та моральної шкоди.

Проте, доводи позивача, викладені в його позові та в апеляційній скарзі, є безпідставними та помилковими, такими, що суперечать закону і матеріалам справи.

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, що на виконання рішення суду 12.02.2013 року наказом ПВНЗ Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая № 5-аК ОСОБА_1 було поновлено з 12.09.2012 року на посаді ректора Луцького біотехнічного інституту ПВНЗ Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая . Однак 18.02.2013 року його було звільнено із займаної посади наказом № 6-аК на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України, за систематичне невиконання обов`язків без поважних причин.

Відповідно до акта від 18.02.2013 року ОСОБА_7 відмовився розписатися в наказі ПВНЗ Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая № 6а-К від 18.02.2013 року про ознайомлення з ним (а.с. 21). Зазначений акт був складений комісією ПВНЗ Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая у складі проректора ОСОБА_2 , юрисконсульта ОСОБА_4 , начальника відділу кадрів Яськової Т.П., головного бухгалтера ОСОБА_8 , менеджера з адміністративної діяльності ОСОБА_9 . Акт складався в той час, коли ОСОБА_1 уже не перебував на стаціонарному лікуванні та не був затриманим у кримінальному провадженні.

Рішенням Апеляційного суду Волинської області від 16 травня 2014 року встановлено, що в суді апеляційної інстанції допитані як свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , котрі входили до складу вищевказаної комісії, показали, що вони особисто в складі комісії з п`яти працівників інституту 18 лютого 2013 року виїжджали по місцю фактичного проживання позивача ОСОБА_1 , оскільки останній не з`являвся на роботу, і ознайомили його з наказом про звільнення, однак позивач відмовився його отримати та поставити свій підпис про ознайомлення з наказом. Крім цього, наказ від 18.02.2013 року про звільнення позивача з роботи був вивішений в приміщенні інституту на дошці оголошень. Цією обставиною спростовуються доводи позивача про те, що про наказ від 18.02.2013 року про звільнення з роботи йому стало відомо 03 вересня 2013 року під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження у відділенні з розслідування злочинів у сфері господарської діяльності СВ Деснянського РУ ГУ УМВС України у м. Києві і копію якого він тоді й отримав. Апеляційний суд дійшов висновку, що у позові слід відмовити не через недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 , а у зв"язку із застосуванням наслідків пропуску одномісячного строку звернення до суду із позовом. Дане рішення ОСОБА_1 не оскаржувалось.

Таким чином, встановлено, що дії ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , які кваліфіковано досудовим слідством як неправдиві показання свідка у суді, щодо ознайомлення ОСОБА_1 із наказом № 5-аК від 12.02.2013 року жодним чином не пов"язані з висновком апеляційного суду про відмову у позові, оскільки предметом спору у тій справі був наказ № 6-аК від 18.02.2013 року про звільнення ОСОБА_7 , а тому відлік строку для подачі позову суд пов"язував саме з дня звільнення, беручи до уваги акт комісії від 18.02.2013 р., а не акт від 12.02.2013 року.

Разом з тим, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи із основоположних принципів відшкодування завданої шкоди, яка визначає обов"язок з відшкодування такої виключно за доведеності вини особи.

За змістом ст.1166 ЦК України для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Як визначено ч.1 ст.1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником виключно під час виконання ним своїх трудових обов"язків. Це можуть бути, зокрема, дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов"язків працівника. (постанова ВС від 28.01.2015 р. у справі № 6-229 цс14).

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, з урахуванням вищенаведеного суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Інші наведені відповідачем в апеляційній скарзі доводи щодо невідповідності рішення суду першої інстанції фактичним обставинам справи, порушення ним норм матеріального права, не спростовують правильних висновків суду, а є його власним суб`єктивним тлумаченням норм права та обставин справи і не впливають на законність оскаржуваного рішення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 382,384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , подану його представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 серпня 2020 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду впродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді