Рішення

від 12.11.2020 по справі 904/4541/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.11.2020м. ДніпроСправа № 904/4541/20

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Петренко Н.Е., . за участю секретаря судового засідання Безрідної Ю.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу:

за позовом Фермерського господарства "Олександрія", с. Піщанка, Новомосковський район, Дніпропетровської області

до відповідача 1: Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровської області, м. Дніпро

відповідача 2: Новомосковської районної державної адміністрації, м. Новомосковськ

відповідача 3: Піщанської сільської ради, с. Піщанка, Новомосковський район, Дніпропетровської області

відповідача 4: Миколаївської сільської ради, село Миколаївка, Новомосковський район, Дніпропетровської області

про визнання права постійного користування землею

Представники:

від позивача: Донець С.О., на підставі посвідчення №0806 адвокат

від відповідача-1: Божко В.В. на підставі витягу представник

від відповідача-2: не з`явився

від відповідача-3: не з`явився

від відповідача-4: не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

Фермерське господарство "Олександрія" (далі - позивач) звернулось до відповідача 1: Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровської області, відповідача 2: Новомосковської районної державної адміністрації, відповідача 3: Піщанської сільської ради, відповідача 4: Миколаївської сільської ради, село Миколаївка, Новомосковський район, Дніпропетровської області про визнання за Фермерським господарством Олександрія права постійного користування земельними ділянками:

- кадастровий номер: 1223285500:01:016:0003, площею 38,3 гектарів, яка розташована на території Піщанської сільської ради, призначена для організації фермерського господарства, надана засновнику Позивача ОСОБА_1 відповідно до державного акту на право постійного користування землею серія Б № 097063. виданого на підставі Рішення Новомосковської Районної Ради народних депутатів Про виділення земельних ділянок від 27.12.1991р.;

- кадастровий номер: 1223284000:03:401:0001, площею 14.0 га, яка розташована на території Миколаївської сільської ради, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства засновнику Позивача ОСОБА_1 відповідно до державного акту на право постійного користування землею від 18 серпня 1998 року серії ДП Нв за №000214, виданого на підставі рішення II сесії XXIII скликання Новомосковської районної Ради народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області від 02 червня 1998 року.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнення доводів позову.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що громадянину України ОСОБА_1 було видано державний акт серія Б №097063 на право користування землею площею 38,3 га, розташованої на території Піщанської сільської ради, виданого на підставі Рішення Новомосковської Районної Ради народних депутатів Про виділення земельних ділянок від 27.12.1991р. для організації фермерського господарства.

02.03.1992 року ОСОБА_1 створено ФГ "Олександрія".

18.08.1998 року ОСОБА_2 видано державний акт серії ДП Нв за №000214 на право постійного коритування землею площею 14,0 га, розташованої на території Миколаївської сільської ради, на підставі рішення II сесії XXIII скликання Новомосковської районної Ради народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області від 02 червня 1998 року.

30 вересня 2014 року протокольним рішенням власника (засновника) фермерського господарства Олександрія призначено головою Господарства, доньку засновника господарства ОСОБА_3 з 30 вересня 2014 року та звільнено з посади голови Господарства ОСОБА_1 з 29 вересня 2014 року. 30 вересня 2014 року відповідні зміни внесені до статуту фермерського господарства Олександрія та зареєстровані Державним реєстратором юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Реєстраційною службою Новомосковського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер.

08 грудня 2015 року донька померлого - ОСОБА_4 звернулася до нотаріуса Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області з заявою про прийняття спадщини.

10 лютого 2016 року ОСОБА_4 звернулася до нотаріуса Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 38.3 га, надану для ведення фермерського господарства на території Піщанської сільської ради та земельну ділянку площею 14.0 га, надану для ведення селянського (фермерського) господарства, що розташована на території Миколаївської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, які перебували у постійному користуванні померлого ОСОБА_1 ..

Постановою нотаріуса від 10 лютого 2016 року у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом відмовлено з посиланням на відсутність документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно.

17 вересня 2020 року Позивач звернувся з заявою до державного реєстратора прав на нерухоме майно приватного нотаріуса Літаш І.П. про держану реєстрацію прав та обтяжень.

Рішенням нотаріуса від 17 вересня 2020 року відмовлено у державній реєстрації прав та обтяжень, з посиланням що подані документи не дають змоги встановити набуття права постійного користування земельної ділянкою Фермерським господарством Олександрія

На думку позивача, право постійного користування на земельними ділянками, належить Фермерському господарству Олександрія .

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 25.08.2020 позовну заяву залишено без руху.

27.08.2020 позивачем усунено недоліки позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 31.08.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 23.09.2020.

15.09.2020 до господарського суду від відповідача-4 надійшов лист, відповідно до якого останній просить суд розглядати справу без представника відповідача-4 згідно з чинним законодавством.

21.09.2020 від відповідача -1 надійшов відзив на позовну заяву.

Короткий зміст відзиву та узагальнення його доводів.

Відповідач-1 у відзиві на позовну заяву просить у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що: позовну заяву підписано неповноважною особою, позивачем не було наведено інформації про укладення між головою ФГ Олександрія та власником земельної ділянки договору, положеннями яких передбачалась можливість передачі в порядку спадкування права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), а тому згідно вимог частин першої, другої статті 407 ЦК України, відсутні правові підстави для визнання за спадкоємниками права користування чужою земельною ділянкою.

Також відповідач-1, просить застосувати позовну давність, оскільки голова ФГ Олександрія знала про свої порушені права з 2014 року, тому вважає, останнім строком для звернення до суду щодо захисту своїх прав є 2017 рік.

23.09.2020 до господарського суду від відповідача-1 надійшло клопотання, відповідно до якого останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

23.09.2020 від позивача надійшло клопотання про залучення до матеріалів справи копію листа та копію рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень.

23.09.2020 до господарського суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

Короткий зміст відповіді на відзив та узагальнення його доводів.

Щодо повноважень на підписання позовної заяви, зазначив, що до позовної заяви надано ордер на представника Позивача, яким повноваження адвоката договором про надання правової допомоги не обмежуються. Відповідно, він має право подавати і підписувати документи в інтересах клієнта (Позивача).

Крім того, в абзаці другому, п.1.2 Договору про надання послуг захисника (представника) від 16.06.2017 року зазначено: Відповідно до умов цього договору адвокатам Виконавця, повноваження яких на представлення інтересів Замовника саме за цим договором, підтверджуються ордером адвокатського об`єднання Адвокатська контори Малишев і Донець , надається право підпису на документах .

Щодо строку позовної давності, Позивач вказує на те, що спочатку звернувся до Новомосковського міськрайонного суд Дніпропетровської області з позовом до до відповідача-4, відповідача-3, третьої особи про визнання права користування в порядку спадкування за законом (рішенням від 06.01.2017 року у справі № 183/5063/16 позов задоволено).

Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 05.09.2017 року рішення Новомосковського міськрайонного суд Дніпропетровської області від 06.01.2017 року у справі № 183/5063/16 скасовано.

09.08.2017 року позивач звернувся до Новомосковського міськрайонного судуДніпропетровської області з позовом, в т.ч. і до Відповідача-1. Ухвалою від 25.11.2019 року у цивільній справі № 183/3887/17 провадження у справі закрито, через непідвідомчість справи судам загальної юрисдикції

Таким чином вказувати на те, що Позивач пропустив строк позовної давності - не доречно, і протирічить письмовим доказам по справі.

23.09.2020 в підготовче судове засідання з`явились повноважний представник позивача та відповідача-1.

В свою чергу повноважний представник відповідача-1 усно заявив клопотання про надання часу для ознайомлення та підготування заперечень на відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.09.2020 відкладено підготовче судове засідання на 13.10.2020.

12.10.2020 до суду надійшов лист №567 від 07.10.2020 відповідно до якого відповідач-4 просить суд розглянути справу №904/4541/20 без представника останнього.

08.10.2020 до суду від відповдіача-1 надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Короткий зміст заперечень на відповідь на відзив та узагальнення його доводів

Відповідач-1 посилається на те, що вказана позивачем підстава переривання строку позовної давності, а саме у справі № 183/3887/17 позивачу було відмовлено через непідвідомчість справи загальної юрисдикції, є необгрунтованою та такою, що суперечить правовим висновкам у постановах Верховного Суду України від 21.01.2015 у справі №6-214цс14 та від 13.01.2016 у справі №6-931цс15, та постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 216/5756/15-ц.

Крім того, відповідач-1 звертає увагу на те, що між власником спірних земельних ділянок (органом місцевого самоврядування) та головою ФГ Олександрія не укладались договори, положеннями яких передбачалась можливість передачі в порядку спадкування права користування чужими земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), а тому згідно вимог ч.1,2 ст. 407 ЦК України, відсутні правові підстави для визнання за позивачем права користування чужими земельними ділянками.

В свою чергу, ФГ Олександрія не позбавлено можливості звернутися до власника земельної ділянки (органу місцевого самоврядування) для оформлення своїх прав на користування нею.

На підставі вище викладених обставин, представник позивача дійшов помилкових висновків про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, входить до складу спадщини і передається у порядку спадкування без укладення відповідного договору

13.10.2020 в підготовче судове засідання з`явились повноважні представники позивача та відповідача-1.

В свою чергу, повноважні представники відповідачів-2, 3, 4 у судове засідання не з`явились, проте про дату, час та місце розгляду справи сторони повідомленні належним чином. Жодних пояснень щодо причини неявки або інших клопотань до господарського суду не надходило.

Відповідач-2, -3 та -4 були повідомлені належним чином, а саме господарським судом здійснено офіційну публікацію на сайті Господарського суду Дніпропетровської області щодо повідомлення останніх про день, час та місце розгляду спору.

Відповідач-2, -3 та -4 відзив на позовну заяву не подали.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, повязаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Подання заяв по суті справи є правом учасників справи (частина 4 статті 161 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач-2, -3 та -4 своїм правом на подання відзиву на позов та на участь у судовому засіданні не скористалися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином за їх місцезнаходженням згідно матеріалів справи та за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачами відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.10.2020 закрито підготовче провадження. Справу призначено до судового розгляду по суті в засіданні на 27.10.2020.

27.10.2020 судове засідання не відбулось, у зв`язку із перебуванням судді Петренко Н.Е. у відпустці.

Після виходу судді Петренко Н.Е. з відпустки, суд вважає за необхідне призначити справу до розгляду у судовому засіданні.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 30.10.2020 судове засідання призначено на 12.11.2020

В судовому засіданні, яке відбулося 12.11.2020 здійснено розгляд справи по суті.

Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні, яке відбулося 12.11.2020, в порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, беручи до уваги, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, а є результатом оцінки належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, надаючи оцінку зібраним у справі доказам в цілому, і кожному доказу, який міститься у справі, окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

29 жовтня 1991 року Рішенням Піщанської сільської Ради народних депутатів Про виділення земельної ділянки для ведення фермерського господарства жителю с. Піщанка ОСОБА_1 , було виділено 32га для ведення фермерського господарства.

В силу п.10 ч.1 ст.9 Земельного кодексу УРСР, в редакції станом на 18.12.1990р., до відання сільських Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належало:

...подання до районної або міської Ради народних депутатів пропозицій про надання земельних ділянок громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства ...

27 грудня 1991 року на сесії Новомосковської Районної Ради народних депутатів XXI скликання, було прийнято рішення Про виділення земельних ділянок .

В п.а) ч.4 Рішення, зазначено, що право володіння земельною ділянкою можливо тільки після одержання актів на право користування землею.

В силу ст.23 ЗК УРСР (в редакції на 18.12.1990), право володіння або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, районними, міськими Радами народних депутатів.

Форми державних актів встановлюються Верховною Радою Української РСР.

ОСОБА_1 видано державний акт на право користування землею площею 38.3 га, серії Б №097063, для організації фермерського господарства, яка розташована на території Піщанської сільської ради. Встановити точну дату видачі акту не можливо, згідно відповіді відділу у Новомосковському районі ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 19.11.2019 року.

02 березня 1992 року Новомосковською райдержадміністрацією Дніпропетровської області видано свідоцтво про реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - юридичної особи фермерського господарства Олександрія , місцезнаходження с. Піщанка Повомосковський район Дніпропетровська область, ідентифікаційний код 20232149 та зареєстровано Статут ФГ Олександрія . Засновником і головою господарства вказано ОСОБА_1 .

18 серпня 1998 року ОСОБА_1 видано Державний акт серії ДП Нв за №000214 на право постійного користування землею площею 14.0 га, розташованої на території Миколаївської сільської ради, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, на підставі рішення 11 сесії XXIII скликання Новомосковської районної ради народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області.

30 вересня 2014 року протокольним рішенням власника (засновника) фермерського господарства Олександрія призначено головою Господарства, доньку засновника господарства ОСОБА_3 з 30 вересня 2014 року та звільнено з посади голови Господарства ОСОБА_1 з 29 вересня 2014 року. 30 вересня 2014 року відповідні зміни внесені до статуту фермерського господарства Олександрія та зареєстровані Державним реєстратором юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Реєстраційною службою Новомосковського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області.

Станом на час видачі ОСОБА_1 державного акту на право постійного користування землею, відповідні відносини були врегульовані Земельним кодексом Української РСР прийнятого 18.12.1990 року та введеного в дію 15.03.1991 року, в редакції станом на 18.12.1990 року, щодо земельної ділянки кадастровий номер: 1223285500:01:016:0003, площею 38,3 гектарів та в редакції станом на 22.06.1993 року, щодо земельної ділянки кадастровий номер: 1223284000:03:401:0001, площею 14.0 га.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер.

В силу ст.. 4 ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державній реєстрації прав підлягають: речові права, похідні від права власності: право користування.

08 грудня 2015 року ОСОБА_4 (донька померлого) звернулася до нотаріуса Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області з заявою про прийняття спадщини.

10 лютого 2016 року ОСОБА_4 звернулася до нотаріуса Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 38.3 га, надану для ведення фермерського господарства на території Піщанської сільської ради та земельну ділянку площею 14.0 га, надану для ведення селянського (фермерського) господарства, що розташована на території Миколаївської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, які перебували у постійному користуванні померлого ОСОБА_1 ..

Постановою нотаріуса від 10 лютого 2016 року у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом відмовлено з посиланням на відсутність документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно.

Позивач звернувся до Новомосковського міськрайонного суд Дніпропетровської області з позовом до Миколаївської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, третя особа Приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області про визнання права користування в порядку спадкування за законом

Рішенням Новомосковського міськрайонного суд Дніпропетровської області від 06.01.2017 року у справі № 183/5063/16 позов задоволено.

Поставновою апеляційного суду Дніпропетровської області від 05.09.2017 року у справі № 183/5063/16 апеляційну скаргу Першого прокурора Дніпропетровської області задоволено, а рішення Новомосковського міськрайонного суд Дніпропетровської області від 06.01.2017 року у справі № 183/5063/16 скасовано.

09 серпня 2017 р. Позивачач знову звертався до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до Миколаївської сільської ради, Новомосковської районної державної адміністрації, Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про встановлення факту, що має юридичне значення., в якому просив:

- встановити факт належності Фермерському господарству Олександри Державного акту від 18 серпня 1998 року серії ДПН в № 000214 на право постійне користування землею, площею 14,0 га., розташованої на території Миколаївської сільськ ради, наданої для ведення селянського фермерського господарства;

- визнати за Фермерським господарством Олександрія право постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 1223284000:03:401:001, на підставі Державного акту від 18 серпйя 1998 року серії ДПН в № 000214 на право постійного користування землею, площею 14,0 га., розташованої на території Миколаївської сільської ради, наданої для ведення селянського фермерського господарства

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25.11.2019 року у у цивільній справі № 183/3887/17 закрито провадження у справі, через непідвідомчість справи судам загальної юрисдикції.

17 вересня 2020 року Позивач звернувся з заявою до державного реєстратора прав на нерухоме майно приватного нотаріуса Літаш І.П. про державну реєстрацію прав та обтяжень.

Рішенням нотаріуса від 17 вересня 2020 року відмовлено у державній реєстрації прав та обтяжень, з посиланням на те, що подані документи не дають змоги встановити набуття права постійного користування спірної земельної ділянкою Фермерським господарством Олександрія

На думку позивача, право постійного користування земельними ділянками, належить Фермерському господарству Олександрія .

Дослідивши матеріали справи, заслухавши прокурора, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 51 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) (у редакції, чинній на момент створення ФГ №2196-ХІІ від 13.03.1992 року) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 ЗК України (у редакції, чинній на момент створення ФГ) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із частиною першою статті 23 ЗК України (у редакції, чинній на момент створення ФГ) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_1 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єкту - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2009-XII "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на момент створення ФГ; втратив чинність 29.07.2003 - з моменту набрання чинності Законом України від 19.06.2003 № 973-IV "Про фермерське господарство") після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Таким чином, законодавством, чинним на момент створення ФГ, було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

19.06.2003 прийнято новий Закон України № 937-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон № 937-IV), яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону № 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому ЗК України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).

Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства .

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 ГК України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 ГК України. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17.

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Верховний Суд України, застосовуючи приписи статей 9, 11, 14, 16, 17, 18 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" № 2009-XII, який був чинним до 29.07.2003, та статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 937-IV, який набрав чинності 29.07.2003, вважав, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась (ухвали Верховного Суду України від 24.10.2007 у справі № 6-20859св07, від 10.10.2007 у справі № 6-14879св07, від 30.01.2008 у справі № 6-20275св07).

Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі № 272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі № 704/29/17-ц, від 16.01.2019 у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі № 628/776/18).

Водночас згідно зі статтею 92 ЗК України (у редакції, чинній з 01.01.2002, тобто після державної реєстрації ФГ (підпункт 7.2 цієї постанови)) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.

Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" ЗК України у редакції, яка діяла з 01.01.2002 (момент набрання ним чинності) до 22.09.2005, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Протее Конституційний Суд України рішенням N 5-рп/2005 від 22.09.2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 дійшла висновку, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Також у цій постанові вказано, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц).

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

У пункті 7.27 постанови від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 ЗК України.

Так, статтею 141 ЗК України (у редакції, чинній на момент ухвалення Рішення) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Наведений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, тобто інші юридичні факти не можуть розглядатися як підстава припинення права користування зазначеною земельною ділянкою.

Слід зазначити, що дії Фермерського господарства Олександрія не підпадають під вказаний вище перелік. Враховуючи вищевикладене, позивач має законне право на постійне користування спірною земельною ділянкою.

Відповідно до приписів частини першої статті 27 ЗК України, яка діяла до 01.01.2002, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статями 31 і 32 цього Кодексу.

З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство) . У земельному законодавстві (як чинному на момент створення ФГ, так і з 01.01.2002 й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою, яке набуто у встановленому порядку, як неоформлення права постійного користування земельною ділянкою відсутня.

Беручи до уваги, що правове становище СФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними, а одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи, Суд доходить висновку, що підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства. Суд у цьому висновку враховує mutatis mutandis висновки, викладені у пунктах 67-68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18.

Натомість Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 18.03.2019 у справі № 922/3312/17, на висновки з якої посилались суди попередніх інстанцій вирішуючи цю справу, зазначив, що єдиним належним і допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документа. Оскільки СФГ "Відродження" не надано документів на підтвердження наявності у фермерського господарства оформленого права постійного користування спірною земельною ділянкою, то за таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання за СФГ "Відродження" права постійного користування земельною ділянкою. Крім того, суд касаційної інстанції вказав, що на момент виникнення спірних правовідносин набуття права постійного користування земельною ділянкою фермерськими господарствами (для ведення фермерського господарства) не передбачено.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 не погодилась з цими правовими висновками, викладеними в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.03.2019 у справі № 922/3312/17, у зв`язку з чим відступила від них та зазначила, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника.

Щодо посилань відповідача-1 на те, що позивачем пропущено строк позовної давності суд зазначає таке.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст.267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У відповідності до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи-носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

В силу ч.2 та ч.3 ст. 264 ЦК України, позовна давність переривається у пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом поз є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку зараховується.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Як встановлено судом, Позивач 09 серпня 2017 р. звертався з позовом до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області, в т.ч. і до Відповідача-1, в якому просив:

- встановити факт належності Фермерському господарству Олександри Державного акту від 18 серпня 1998 року серії ДПН в № 000214 на право постійне користування землею, площею 14,0 га., розташованої на території Миколаївської сільськ ради, наданої для ведення селянського фермерського господарства;

- визнати за Фермерським господарством Олександрія право постійног користування земельною ділянкою, кадастровий номер 1223284000:03:401:001, на підста Державного акту від 18 серпйя 1998 року серії ДПН в № 000214 на право постійног користування землею, площею 14,0 га., розташованої на території Миколаївської сільської ради, наданої для ведення селянського фермерського господарства (цивільна справа 183/3887/17) - провадження у справі закрито, через непідвідомчість справи судам загальної юрисдикції (Ухвала суду від 25.11.2019 року).

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття суд, встановлений законом містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Таким чином, Позивачем не було пропущено строк позовної давності, оскільки на час звернення позивача до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області законодавством не було визначення , що розгляд даного спору віднесено до юрисдикції господарського суду

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.1997 р. (п. 40) по справі Горнсбі поти Греції зазначено:…Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обовязкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобовязалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).

З урахуванням наведеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, заснованими на законі та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Фермерського господарства "Олександрія" до відповідача-1: Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровської області, відповідача-2: Новомосковської районної державної адміністрації, відповідача-3: Піщанської сільської ради та відповідача 4: Миколаївської сільської ради про визнання права постійного користування землею - задовольнити у повному обсязі.

Визнати за Фермерським господарством Олександрія права постійного користування земельними ділянками:

- кадастровий номер: 1223285500:01:016:0003, площею 38,3 гектарів, яка розташована на території Піщанської сільської ради, призначена для організації фермерського господарства, надана засновнику Позивача ОСОБА_1 відповідно до державного акту на право постійного користування землею серія Б № 097063. виданого на підставі Рішення Новомосковської Районної Ради народних депутатів Про виділення земельних ділянок від 27.12.1991р.;

- кадастровий номер: 1223284000:03:401:0001, площею 14.0 га, яка розташована на території Миколаївської сільської ради, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства засновнику Позивача ОСОБА_1 відповідно до державного акту на право постійного користування землею від 18 серпня 1998 року серії ДП Нв за №000214, виданого на підставі рішення II сесії XXIII скликання Новомосковської районної Ради народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області від 02 червня 1998 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Апеляційна скарга подається до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Дніпропетровської області.

Відповідно до п. 17.5 Розділу XI Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано - 23.11.2020.

Суддя Н.Е. Петренко