Рішення

від 16.11.2020 по справі 914/2064/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.11.2020 справа №914/2064/20

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Фартушка Н.Б., розглянувши справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю ТД Електричні системи

до відповідача: Приватного підприємства ЮНА

про: стягнення 23649,18грн.,

Представники сторін: не з`явились,

ВСТАНОВИВ:

13.08.2020р. до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю ТД Електричні системи до Приватного підприємства ЮНА про стягнення 23649,18грн.

17.08.2020р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу у цій справі, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження; судове засідання призначити на 09.09.2020р.; викликати представників сторін у судове засідання; явку представників сторін у судове засідання визнати обов`язковою.

Враховуючи те, що у зв`язку із відпусткою судді Король М.Р. призначене на 09.09.2020р. судове засідання у цій справі не відбулося, 21.09.2020р. Господарський суд Львівської області ухвалив призначити судове засідання на 21.10.2020р.

У судове засідання 21.10.2020р. сторони участь повноважних представників не забезпечили, причин неявки суду не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання.

Протокольною ухвалою від 21.10.2020р. судове засідання відкладено на 04.11.2020р.

Крім того, ухвалами від 21.10.2020р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав сторін у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення судового засідання.

У судове засідання 04.11.2020р. з`явився представник позивача. Відповідач участь повноважного представника у вищевказаному судовому засіданні не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання.

Протокольною ухвалою від 04.11.2020р. судове засідання відкладено на 16.11.2020р.

Крім того, ухвалою від 05.11.2020р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав відповідача у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення судового засідання.

Відповідно до ч.3 ст.222 ГПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

У судове засідання 16.11.2020р. сторони участь повноважних представників не забезпечили, причин неявки суду не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання.

Враховуючи наведене, 16.11.2020р. фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснювалося.

При цьому, суд зазначає, що з метою належного повідомлення сторін, в тому числі і відповідача у справі, ухвали Господарського суду Львівської області у цій справі надсилалися засобами поштового зв`язку на адреси їх місцезнаходження.

Згідно з п.п.1, 2 розділу ІІ Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України №958 від 28.11.2013р., нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку): 1) місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1; 2) у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2; 3) між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+3; 4) між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

Враховуючи наведені вище нормативні строки пересилання поштової кореспонденції, а також адреси місцезнаходження відповідача та суду, у випадку здачі відповідачем до установи зв`язку клопотань чи заяв, такі, станом на момент ухвалення цього рішення, мали б бути отримані судом, проте, від відповідача на адресу суду жодної кореспонденції у цій справі не надходило.

Разом з тим, суд звертає увагу, що на електронну адресу Господарського суду Львівської області надійшла сканкопія клопотання від 13.11.2020р. про продовження строку розгляду справи на 30 днів та відкладення розгляду справи. Підписантом вищевказаного клопотання зазначено директора юридичної особи відповідача - А.О. Томашівський.

Суд звертає увагу, що учасники справи вправі подавати процесуальні документи (заяви, клопотання, скарги, відзиви тощо), в тому числі клопотання про відкладення розгляду справи, зокрема, але не виключно, шляхом надіслання таких на електронну адресу суду. Водночас, такі документи слід надсилати з урахуванням вимог Закону України Про електронні документи та електронний документообіг та Закону України Про електронні довірчі послуги . На необхідність дотримання вимог вищевказаних законів при надсиланні документів на електронну адресу суду вказує також і Верховний Суд в ухвалах від 18.05.2020р. у справі №917/1369/17, від 14.05.2020р. у справі №910/32643/15, від 12.05.2020р. у справі №908/1083/19, від 07.05.2020р. у справі №922/2283/19.

Так, в розумінні ч.1 ст.5 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг , електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Згідно з ч.ч.1-2 ст.6 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг , електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Відповідно до ст.7 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг , оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронні довірчі послуги .

Частина 4 ст.18 Закону України Про електронні довірчі послуги передбачає, що саме кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису. Вказаний Закон визначає кваліфікований електронний підпис як удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа, який видається кваліфікованим надавачем електронних довірчих послуг, засвідчувальним центром або центральним засвідчувальним органом і відповідає вимогам цього Закону.

Відтак, документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо), які подаються до суду шляхом їх направлення на електронну адресу суду, долучаються до матеріалів справи та розглядаються судом у разі їх підписання уповноваженою особою з використанням власного електронного цифрового підпису, прирівняного до власноручного підпису (до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 07.08.2020р. у справі №906/674/17, текст якої розміщено за наступною веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/90827145).

Враховуючи наведене, судом не надано оцінку сканкопії клопотання від 13.11.2020р. про продовження строку розгляду справи на 30 днів та відкладення розгляду справи, яке надійшло на електронну адресу суду, оскільки, таке клопотання не містить електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документа, що унеможливлює ідентифікацію відправника повідомлення, зміст такого документу не захищений від внесення правок та викривлення (аналогічна позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 28.12.2019р. у справі №922/788/19, текст якої розміщено за наступною веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/82426143).

При цьому, суд звертає увагу, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. У пункті 41 рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі Пономарьов проти України наголошується, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Відповідно до пункту 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Проте, від відповідача на адресу суду ні відзиву на позов, ні клопотання про поновлення (продовження) строку на його подання не надходили.

Суд враховує, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленні законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

У ч.3 ст.2 ГПК України визначені як основні засади (принципи) господарського судочинства, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та розумність строків розгляду справи судом (п.п.2 і 10 ч.3 зазначеної статті).

Беручи до уваги викладене, враховуючи принцип розумності строків розгляду справи судом, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зважаючи на те, що зібрані у цій справі докази дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), якими позивач обґрунтовує свої вимоги та які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Оскільки норми ст.81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Згідно з ч.2 ст.178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи те, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду Львівської області від 17.08.2020р., не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальним правом, з огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202 та 216 ГПК України, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами.

Позиція позивача:

позивач з підстав порушення відповідачем зобов`язання щодо оплати вартості поставленого товару, що виникло на підставі укладеного між сторонами договору купівлі-продажу №020119/18 від 02.01.2019р., просить суд стягнути з відповідача на його користь 23649грн. заборгованості, з яких: 11855,99грн. основний борг, 3689,06грн. - пеня, 301,00грн. - інфляційні втрати, 4246,34грн. - тридцять процентів річних, 3556,79грн. - штраф.

За результатами дослідження наданих позивачем доказів та матеріалів справи, суд встановив таке:

02.01.2019р. між Товариством з обмеженою відповідальністю ТД Електричні системи (надалі по тексту - Продавець , позивач ) та Приватним підприємством ЮНА (надалі по тексту - Покупець , відповідач ) укладено договір купівлі-продажу №020119/18 (надалі по тексту - Договір ), відповідно до п.1.1. якого, Продавець зобов`язується постачати Покупцю кабельно-провідникову, освітлювальну, та іншу продукцію (надалі по тексту - Товар ), а Покупець зобов`язується прийняти Товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах цього договору.

Відповідно до п.2.3. Договору, поставка товару здійснюється Продавцем на підставі заявок Покупця, специфікацій чи додатків до договору, з обов`язковою вказівкою асортименту, кількості Товару, реквізитів сторін.

Товар відвантажується Покупцеві на умовах EXW (в редакції Інкотермс 2000 ) зі складу Продавця. За згодою сторін можуть встановлюватись інші умови поставки, в яких Постачальник погоджує з Покупцем прийнятне для сторін договору місце поставки товару та спосіб доставки товару.

Згідно з п.2.6. Договору, підтвердженням передачі Товару від Продавця до Покупця є підпис представника Покупця на накладній.

Як зазначає позивач, ним, на виконання умов Договору, 27.02.2019р. та 12.06.2019р. поставлено, а відповідачем прийнято Товар, загальною вартістю 11855,99грн. (з ПДВ), що підтверджується видатковими накладними №487 від 27.02.2019р. на суму 2827,19грн. (з ПДВ) та №1553 від 12.06.2019р. на суму 9028,80грн. (з ПДВ), копії яких містяться в матеріалах справи.

Згідно з п.5.1. Договору, розрахунок за товар здійснюється в безготівковому порядку, шляхом перерахування авансової оплати Покупцем на поточний рахунок Продавця в розмірі 100% від вартості товару виписаного в рахунку-фактурі. Товар вважається оплаченим з дня надходження всієї суми грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця.

Водночас, відповідачем вартість отриманого 27.02.2019р. та 12.06.2019р. Товару на загальну суму 11855,99грн. не оплачено.

З метою досудового врегулювання спору, позивачем сформовано вимогу про оплату поставленого, зокрема, 27.02.2019р. та 12.06.2019р., товару, яку, надіслано на адреси відповідача 22.11.2019р. Проте така претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Зважаючи на викладене, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 11855,99грн. основного боргу.

Крім того, у зв`язку із допущеним відповідачем простроченням виконання зобов`язання щодо оплати вартості Товару, позивач, просить суд стягнути з відповідача 3689,06грн. пені, 301,00грн. інфляційних втрат, 4246,34грн. тридцяти процентів річних та 3556,79грн. штрафу.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов слід задовольнити частково виходячи з такого:

згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 2 ст.11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як встановлено судом, 02.01.2019р. між сторонами укладено Договір, відповідно до п.1.1. якого, Продавець зобов`язується постачати Покупцю Товар, а Покупець зобов`язується прийняти Товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах цього договору.

Так, на виконання умов Договору, позивачем 27.02.2019р. та 12.06.2019р. поставлено, а відповідачем прийнято Товар, загальною вартістю 11855,99грн., що підтверджується видатковими накладними №487 від 27.02.2019р. на суму 2827,19грн. (з ПДВ) та №1553 від 12.06.2019р. на суму 9028,80грн. (з ПДВ), копії яких містяться в матеріалах справи.

Відповідно до п.5.1. Договору, розрахунок за товар здійснюється в безготівковому порядку, шляхом перерахування авансової оплати Покупцем на поточний рахунок Продавця в розмірі 100% від вартості товару виписаного в рахунку-фактурі. Товар вважається оплаченим з дня надходження всієї суми грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця

Згідно з ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ч.2 ст.692 ЦК України).

Враховуючи наведене, а також здійснення позивачем поставки Товару за відсутності передбаченої п.5.1. Договору попередньої 100% оплати, відповідач був зобов`язаний оплатити Товар після його прийняття.

Згідно з ч.1 ст.251 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч.1 ст.255 ЦК України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч.5 ст.255 ЦК України).

Враховуючи викладене, останнім днем строку, наданого відповідачу для оплати вартості Товару, прийнятого ним у відповідності до видаткової накладної №487 від 27.02.2019р. на суму 2827,19грн. (з ПДВ) був 28.02.2019р., прийнятого у відповідності до видаткової накладної №1553 від 12.06.2019р. на суму 9028,80грн. (з ПДВ) - 13.06.2019р.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно з ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З урахуванням п.30.1 ст.30 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні , моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з п.8.1 ст.8 цього Закону банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Проте, відповідачем вартість вищевказаного, поставленого позивачем 27.02.2019р. та 12.06.2019р. Товару, не оплачено.

Враховуючи наведене, у відповідача виник борг у загальному розмірі 11855,99грн.

При цьому, в матеріалах справи міститься копія акту звірки взаєморозрахунків між сторонами за 2019р., підписаного та скріпленого відтисками печаток обох сторін, в якому міститься інформація, зокрема, про наявність у відповідача перед позивачем боргу у вищевказаному розмірі зі сплати вартості поставленого останнім Товару

Суд звертає увагу на те, що, відповідно до вимог чинного законодавства, акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, і сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Водночас, відповідно до ч.4 ст.236 ГПК України, суд враховує наступну позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 05.03.2019р. у справі №910/1389/18: …акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу. .

Доказів оплати відповідачем вартості прийнятого 27.02.2019р. та 12.06.2019р. Товару, станом на момент ухвалення цього рішення, сторонами не надано та в матеріалах справи відсутні.

Згідно з ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 11855,99,00грн. основного боргу є підставними та обґрунтованими, а відтак, підлягають задоволенню повністю.

Крім того, у зв`язку із допущеним відповідачем прострочення оплати вартості прийнятого Товару, позивачем нараховано 301,00грн. інфляційних втрат, 4246,34грн. тридцяти процентів річних

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, згідно з п.7.5. Договору, керуючись ч.2 ст.625 ЦК України, сторони домовились, що за прострочення Покупцем терміну виконання грошового зобов`язання, Покупець зобов`язується сплатити Продавцю суму боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 30% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Враховуючи викладене, а також те, що борг зі сплати вартості Товару виник у відповідача на наступний день після закінчення строку для оплати такого, судом здійснено перерахунок тридцяти процентів річних в межах заявлених позивачем періодів та сум:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 2827,19 01.03.2019 - 27.07.2020 515 30 % 1195,39 9028,80 14.06.2019 - 27.07.2020 410 30 % 3038,34 Таким чином, загальна сума тридцяти процентів річних становить 4233,73грн. (1195,39 + 3038,34 = 4233,73).

Отже, позовні вимоги в частині стягнення 4246,34грн. тридцяти процентів річних підлягають задоволенню частково, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 4233,73грн.

Крім того, враховуючи викладене, судом здійснено перерахунок інфляційних втрат в межах заявлених позивачем періодів та сум:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргу 01.03.2019 - 27.07.2020 2827,19 1,039 111,57 14.06.2019 - 27.07.2020 9028,80 1,013 116,48 Таким чином, загальна сума інфляційних втрат становить 228,05грн. (111,57 + 116,48 = 228,05).

Отже, позовні вимоги в частині стягнення 301,00грн. інфляційних втрат підлягають задоволенню частково, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 228,05грн.

Також, у зв`язку із допущеним відповідачем прострочення оплати вартості прийнятого Товару, позивачем нараховано 3689,06грн. пені.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

У відповідності до ч.1 ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

У відповідності до ч.1 ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.

Згідно з ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 1 ст.549 ЦК України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч.3 ст. 549 ЦК України, пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

Приписами ч.1 ст.612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з п.7.3. Договору, у випадку несвоєчасної оплати вартості Товару Покупцем, останній сплачує Продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості Товару за кожен день такого прострочення.

Суд враховує, що, відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Разом з тим, у п.7.3. Договору сторони домовились, що нарахування пені здійснюється за весь період існування простроченої заборгованості, а саме з дня виникнення заборгованості і до моменту, коли така заборгованість буде повністю погашена.

Враховуючи викладене, у позивача наявне право здійснювати нарахування пені впродовж більшого, ніж шестимісячний, строку.

Судом, із врахуванням вищевказаних дат виникнення боргу з оплати вартості поставленого позивачем Товару, в межах заявлених позивачем періодів та сум, здійснено перерахунок пені:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простро-ченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 2827,19 01.03.2019 - 14.03.2019 14 18,0000 % 0,098630137 % 39,03845918 2827,19 15.03.2019 - 25.04.2019 42 18,0000 % 0,098630137 % 117,1153775 2827,19 26.04.2019 - 06.06.2019 42 17,5000 % 0,095890411 % 113,8621726 2827,19 07.06.2019 - 18.07.2019 42 17,5000 % 0,095890411 % 113,8621726 2827,19 19.07.2019 - 05.09.2019 49 17,0000 % 0,093150685 % 129,0437956 2827,19 06.09.2019 - 24.10.2019 49 16,5000 % 0,090410959 % 125,2483899 2827,19 25.10.2019 - 12.12.2019 49 15,5000 % 0,084931507 % 117,6575784 2827,19 13.12.2019 - 30.01.2020 49 13,5000 % 0,073972603 % 102,4759553 2827,19 31.01.2020 - 12.03.2020 42 11,0000 % 0,060273973 % 71,57050849 2827,19 13.03.2020 - 23.04.2020 42 10,0000 % 0,054794521 % 65,06409863 2827,19 24.04.2020 - 11.06.2020 49 8,0000 % 0,043835616 % 60,72649205 2827,19 12.06.2020 - 22.07.2020 41 6,0000 % 0,032876712 % 38,10897205 2827,19 23.07.2020 - 27.07.2020 5 6,0000 % 0,032876712 % 4,647435616 9028,80 14.06.2019 - 18.07.2019 35 17,5000 % 0,095890411 % 303,0213699 9028,80 19.07.2019 - 05.09.2019 49 17,0000 % 0,093150685 % 412,109063 9028,80 06.09.2019 - 24.10.2019 49 16,5000 % 0,090410959 % 399,9882082 9028,80 25.10.2019 - 12.12.2019 49 15,5000 % 0,084931507 % 375,7464986 9028,80 13.12.2019 - 30.01.2020 49 13,5000 % 0,073972603 % 326,7156337 9028,80 31.01.2020 - 12.03.2020 42 11,0000 % 0,073770492 % 227,9401967 9028,80 13.03.2020 - 23.04.2020 42 10,0000 % 0,06010929 % 207,2183607 9028,80 24.04.2020 - 11.06.2020 49 8,0000 % 0,054644809 % 193,4038033 9028,80 12.06.2020 - 22.07.2020 41 6,0000 % 0,043715847 % 121,3707541 9028,80 23.07.2020 - 27.07.2020 5 6,0000 % 0,032786885 % 14,80131148 Таким чином, загальна сума пені за договором складає 3680,74грн. (39,03845918+117,1153775+113,8621726+113,8621726+129,0437956+125,2483899+117,6575784+102,4759553+71,57050849+65,06409863+60,72649205+38,10897205+4,647435616+303,0213699+412,109063+399,9882082+375,7464986+326,7156337+227,9401967+207,2183607+193,4038033+121,3707541+14,80131148 = 3680,736608 ? 3680,74).

Отже, позовні вимоги в частині стягнення 3689,06грн. пені підлягають задоволенню частково, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 3680,74грн.

Крім того, у зв`язку з порушенням відповідачем визначеного строку оплати вартості Товару, позивачем нараховано 3556,79грн. штрафу.

Відповідно до ч.2 ст.549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Господарським законодавством закріплено, що у випадку, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або в кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 231 ГК України).

Так, відповідно до п.7.4. Договору, при порушення Покупцем терміну розрахунку за товар більше, ніж на 45 календарних днів, Покупець зобов`язується сплати Продавцю штраф у розмірі 30% від несплаченої в строк суми.

Враховуючи вищезазначені періоди та суми допущеного відповідачем прострочення сплати вартості прийнятого Товару, а також враховуючи те, що борг зі сплати вартості як прийнятого 27.02.2019р. та 12.06.2019р. Товару, станом на момент звернення позивача до суду із цим позовом, існував більш ніж 45 календарних днів, позивач вправі здійснити нарахування штрафу у визначеному п.7.4. Договору розмірі.

Перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку штрафу, судом встановлено, що такий здійснено невірно, оскільки 30% від суми боргу становлять 3556,80грн. (11855,99 / 100 * 30 = 3556,797 ? 3556,80), що на 0,01грн. більше, ніж зазначено позивачем.

Відповідно до ч.2 ст.237 ГПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Отже, незважаючи на те, що за результатами здійсненого судом перерахунку штрафу, сума такого є більшою, ніж просить стягнути позивач, позовні вимоги в частині стягнення суми штрафу підлягають задоволенню, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 3556,78грн.

Беручи до уваги все вищевказане, позов підлягає задоволенню частково, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 23555,30грн., з яких: 11855,99грн. - основний борг, 3680,74грн. - пеня, 228,05грн. - інфляційні втрати, 4233,73грн. - тридцять процентів річних, 3556,79грн. - штраф.

Відповідно до ст.ст.73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України , Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків щодо наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовує.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:

відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Як доказ сплати судових витрат позивач подав платіжні доручення №2395 від 10.08.2020р. про сплату судового збору в розмірі 1891,80грн. за подання позовної заяви. Крім того, позивачем до позовної заяви, як доказ сплати судового збору за подання до суду заяви про видачу судового наказу долучено платіжне доручення №1926 від 21.01.2020р. про сплату судового збору в розмірі 210,20грн.

При цьому, суд враховує, що, відповідно до ч.2 ст.151 ГПК України, у разі пред`явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви.

Так, 13.02.2020р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу у справі №914/327/20 про скасування виданого 28.01.2020р. Господарським судом Львівської області судового наказу у справі №914/178/20 про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по Договору.

При цьому, згідно даних комп`ютерної програми Діловодство спеціалізованого суду , за подання заяви про видачу судового наказу у справі №914/178/20 стягувачем (позивачем у цій справі), згідно вищевказаного платіжного доручення №1926 від 21.01.2020р., сплаченого судовий збір у розмірі 210,20грн.

Отже, враховуючи положення ч.2 ст.151 ГПК України та факт пред`явлення стягувачем (позивачем у цій справі) позову до боржника (відповідача у цій справі) у порядку позовного провадження, 210,20грн. судового збору, сплаченого позивачем за подання заяви про видачу судового наказу у справі №914/178/20 зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви.

Беручи до уваги викладене, позивачем, надано докази понесення ним 2102,00грн. (1891,80 (судовий збір, сплачений згідно платіжного доручення №2395 від 10.08.2020р.) + 210,20 (судовий збір, сплачений згідно платіжного доручення №1926 від 21.01.2020р.) = 2102,00) судових витрат внаслідок сплати судового збору у вищевказаному розмірі.

Доказів понесення інших судових витрат, окрім сплаченого за подання позовної заяви судового збору, станом на момент прийняття цього рішення, позивачем суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, враховуючи наявність підстав для часткового задоволення позову, на відповідача слід покласти 2093,66грн. (23555,30 (сума, що підлягає стягненню) / 23649,18 (сума, що заявлена до стягнення) * 2102,00 (судовий збір, що підлягає розподілу між сторонами) = 2093,655704 ? 2093,66). При цьому, 8,34грн. (2102,00 - 2093,66 = 8,34) судового збору слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства ЮНА (місцезнаходження: Україна, 82200, Львівська обл., місто Трускавець, вулиця І.Франка, будинок 46; ідентифікаційний код: 30233044) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТД Електричні системи (місцезнаходження: Україна, 79035, Львівська обл., місто Львів, вулиця Зелена , будинок 251; ідентифікаційний код: 38007767) заборгованість у розмірі 23555,30грн., з яких: 11855,99грн. - основний борг, 3680,74грн. - пеня, 228,05грн. - інфляційні втрати, 4233,73грн. - тридцять процентів річних, 3556,79грн. - штраф, а також 2093,66грн. судового збору.

3. В решті позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повний текст рішення складено 20.11.2020р.

Суддя М.Р. Король