Постанова

від 23.11.2020 по справі 420/3357/20

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/3357/20 Головуючий в 1 інстанції: Вовченко О.А.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді -Кравченка К.В., судді -Джабурія О.В., судді -Вербицької Н.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 липня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, Київського районного суду м. Одеси, про визнання протиправним та скасування пункту 2 наказу, визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2020 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області (надалі - відповідач-1, Територіальне управління ДСА), Київського районного суду м. Одеси (надалі - відповідач-2), в якому просив:

- визнати протиправним і скасувати пункт 2 наказу голови Київського районного суду м. Одеси від 04.10.2019 року №59-ос, яким було визначено виплатити позивачу вихідну допомогу в розмірі трьох місячних суддівських винагород за останньою посадою;

- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління ДСА щодо невиконання вимог законодавства про нарахування та виплату позивачу за рахунок бюджетних асигнувань вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою;

- зобов`язати Територіальне управління ДСА нарахувати і виплатити позивачу за рахунок бюджетних асигнувань вихідну допомогу у розмірі 7 (семи) місячних заробітних плат за останньою посадою судді Київського районного суду міста Одеси.

В обґрунтування позовних вимог було зазначено, що пункт 2 наказу відповідача-2 від 04.10.2019 року №59-ос, яким було визначено виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою, є протиправним, оскільки судді, який вийшов у відставку повинна виплачуватись вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20.07.2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Дану справу було розглянуто судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти по справі нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що до Вищої ради правосуддя 02.09.2019 року надійшла заява позивача про звільнення з посади у відставку.

Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 03.10.2019 року №2587/о/15-19 позивача звільнено з посади судді Київського районного суду м. Одеси у зв`язку з поданням заяви у відставку.

Наказом Київського районного суду м.Одеса від 04.10.2019 року №59-ос позивача відраховано зі штату Київського районного суду м.Одеси 05.10.2019 року та наказано, зокрема, виплатити позивачу вихідну допомогу в розмірі трьох місячних суддівських винагород за останньою посадою.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та про правомірність дій відповідачів при здійсненні нарахування та виплати позивачу вихідної допомоги у розмірі трьох місячних суддівських винагород за останньою посадою.

Колегія суддів погоджується з цими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України Про судоустрій і статус суддів від 07.07.2010 року №2453-VI (далі - Закон №2453).

З 30.09.2016 року набрав чинності Закон України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402), згідно п.2 розд. XII Прикінцевих та перехідних положень якого, визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон №2453 крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.

Тобто на момент звільнення позивача з посади судді Київського районного суду м. Одеси у зв`язку з поданням заяви у відставку, діяв Закон №1402 в редакції від 05.08.2018 року.

Як зазначив Конституційний суд України в п.3.2 мотивувальної частини Рішення від 19.11.2013 року №10-рп/2013 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 розділу XII "Прикінцеві положення", абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України Про судоустрій і статус суддів №2453, за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов`язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов`язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв`язку з цим, парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір. Кошти, які отримують судді як вихідну допомогу, є одним із видів їхнього доходу, а тому, законодавець може розглядати їх як об`єкт оподаткування, що узгоджується з вимогами частини першої статті 67 Основного Закону України.

Згідно з частинами 1 та 2 ст.135 Закону №1402 суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до статті 116 Закону №1402 суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Суддя має право у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею до Вищої ради правосуддя, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви ухвалює рішення про звільнення судді з посади. Суддя здійснює свої повноваження до ухвалення рішення про його звільнення. За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.

Відповідно до ч.1 ст.143 Закону №1402 судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та те, що позивач був звільнений з посади судді Київського районного суду м. Одеси 03.10.2019 року, під час дії Закону №1402 в редакції від 05.08.2018 року, Київським районним судом м. Одеса правомірно було зазначено у своєму Наказі від 04.10.2019 року №59-ос щодо виплати позивачу вихідної допомоги в розмірі трьох місячних суддівських винагород за останньою посадою, що відповідає ч.1 ст.143 Закону №1402.

В позовній заяві та в апеляційній скарзі позивач посилається на те, що ч.1 ст.136 Закону №2453 передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Також позивач посилається на рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 року №2-р(ІІ)/2020. Колегія суддів вважає такі доводи позивача безпідставними, виходячи з наступного.

Підпунктом 1 п.28 розділу II Закону України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України від 27.03.2014 року №1166-VII, який набрав чинності 01.04.2014 року, внесено зміни до Закону №2453, шляхом виключення статті 136 цього Закону.

Рішенням Конституційного Суду України від 15.04.2020 року №2-р(ІІ)/2020 підпункт 1 п.28 розділу II Закону України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України визнано таким, що суперечить ч.1 ст.8 Конституції України з огляду на його невідповідність принципові верховенства права у частині, що стосується легітимних очікувань особи.

Тобто, з 15.04.2020 року пп.1 п.28 розділу II Закону України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні , яким із Закону №2453 було виключено статтю 136, втратив чинність, як не конституційний.

Таким чином, ст.136 Закону №2453 в період з 01.04.2014 року по 15.04.2020 року була виключена з вказаного закону підпунктом 1 п.28 розділу II Закону України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні , а з моменту набрання чинності Законом №1402, тобто з 30.09.2016 року ця норма взагалі втратила чинність.

Як вже зазначено вище, позивача було звільнено з посади судді у відставку в жовтні 2019 року.

Отже, Закон №2453 у редакції, чинній на момент прийняття рішення про звільнення позивача з посади судді, не містив положень щодо виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Натомість Законом №1402 з 30.09.2016 року було відновлено виплату вихідної допомоги судді у зв`язку з відставкою, а її розмір відповідно до ст.143 вказаного закону становить 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою. Питання конституційності ст.143 Закону №1402 Конституційним Судом України не розглядалось та вона діяла як на момент звільнення позивача 03.10.2019 року, так є діючою на даний момент.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що ст.136 Закону №2453 та рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 року №2-р(ІІ)/2020 застосуванню до позивача не підлягають, оскільки станом на момент виходу позивача у відставку положення ст.136 Закону 2453 (у редакції як до так і після прийняття вказаного рішення Конституційного Суду України) втратили чинність, а тому до позивача підлягали застосуванню норми Закону №1402.

Таким чином, п.2 Наказу голови Київського районного суду м. Одеси від 04.10.2019 року №59-ос є правомірним та відповідає діючому законодавству.

Щодо вимог позивача до Територіального управління ДСА, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положення про Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, затвердженого головою Державної судової адміністрації України від 25.09.2015 року, управління є територіальним органом Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України) та підпорядковується їй.

Територіальне управління ДСА у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, рішеннями з`їзду суддів України та Ради суддів України, Положенням про ДСА України, наказами ДСА України, рішеннями колегії ДСА України, іншими нормативно-правовими актами та вказаним Положенням.

Основним завданням Територіального управління ДСА є організаційне забезпечення діяльності місцевих судів Одеської області та фінансове забезпечення місцевих загальних судів Одеської області з метою створення належних умов для діяльності судів, суддів цих судів та забезпечення роботи органів суддівського самоврядування. Повноваження Територіального управління ДСА: здійснює функції розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності Територіального управління ДСА та місцевих загальних судів Одеської області.

Згідно п.7 Положення про організацію бухгалтерського обліку в Територіальному управлінні Державної судової адміністрації України в Одеській області, затвердженого наказом Територіального управління ДСА від 08.11.2017 року №106-зп, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Таким чином, Територіальне управління ДСА здійснює розпорядження бюджетними коштами, зокрема на виплату суддям вихідної допомоги при виході судді у відставку, на підставі належним чином оформлених первинних документів та відповідно не має повноважень самостійно визначати підстави для такої виплати, визначати її розмір та нараховувати її.

Враховуючи наведене, колегія суддів робить висновок про правомірність дій відповідачів при здійсненні нарахування та виплати позивачу вихідної допомоги у розмірі трьох місячних суддівських винагород за останньою посадою, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.311, ст.315, ст.316, ст.321, ст.322, ст.325, ст.328 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 липня 2020 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.

Головуючий суддя Кравченко К.В. Судді Джабурія О.В. Вербицька Н. В.