Постанова

від 20.11.2020 по справі 640/14571/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/14571/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Катющенко В.П., Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київської митниці Держмитслужби (правонаступник Київської міської митниці Державної фіскальної служби України) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 квітня 2020 року в справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Бітіс-Технологія до Київської митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Бітіс-Технологія (далі по тексту - позивач, ТОВ Бітіс-Технологія ) звернулося до суду з адміністративним позовом до Київської митниці Держмитслужби (далі по тексту - відповідач) в якому просило:

- визнати протиправними та скасувати рішення Київської міської митниці ДФС від 05.02.2019 року № UA100000/2019/300023/2 про коригування митної вартості товарів;

- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні (випуску) чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 05.02.2019 року № UA100110/2019/00154.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 квітня 2020 року значений позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 21.10.2017 року між компанією Dona Biti's Imex Corp. PTE, LTD (В`єтнам) (Продавець) та ТОВ Бітіс-Технологія (Україна) (Покупець) укладено зовнішньоекономічний контракт № 02UB/10/17/XKD, за умовами якого Продавець зобов`язується поставити, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар у кількості та вартістю, погодженою Сторонами в інвойсах до даного контракту.

Пунктом 1.2 вказаного контракту визначено, що умови поставки вказуються в інвойсах, FOB-НО СНІ МІNМ (у відповідності з Інкотермс 2010).

Відповідно до пункту 5.1 контракту Покупець зобов`язується забезпечити митне очищення прибувших на його адресу вантажів і забезпечити розвантаження транспортних засобів.

Згідно з пунктом 8.1 контракту Сторони визначили, що право власності на товар переходить до Покупця з моменту розвантаження товару на склад.

До вказаного контракту сторонами було укладено ряд додаткових угод (а.с. 47-54).

З метою розмитнення поставленого Dona Biti's Imex Corp. PTE, LTD товару, а саме: Частини взуття, підошви з пластмаси (Е-VA): підошва пляжного взуття, розмір 30-36 (144 коробок) - 2685 кг; підошва пляжного взуття, розмір 36-40 (13 коробок) - 363 кг; підошва пляжного взуття, розмір 36-41 (120 коробок) - 3296 кг; підошва пляжного взуття, розмір 41-46 (144 коробок) - 4405 кг; торговельна марка: Biti's, країна виробництва: VN; виробник: Dona Biti's Imex Corp. PTE, LTD , 04.02.2019 року представник позивача - брокер ТОВ Аурукс подав до відповідача митну декларацію № 100110/2019/161895.

Одночасно з указаною митною декларацією представником декларанта на підтвердження заявленої митної вартості товару та відповідно до частини другої статті 53 Митного кодексу України було подано до відповідача наступні документи:

- інвойс від 18.12.2018 № 05/PACIFIC/18;

- пакувальний лист від 18.12.2018 року;

- міжнародну товарно-транспортну накладну від 03.02.2019 року № 428337;

- акт проведення огляду товарів від 03.02.2019 року № UA500030/2019/0491;

- довідка про вартість транспортних витрат від 04.02.2019 року № 225108;

- коносамент від 23.12.2018 року № GLHMAD12181086;

- експортну декларацію;

- зовнішньоекономічний контракт № 02UB/10/17/XKD від 21.10.2017 року;

- доповнення до зовнішньоекономічного контракту № 4 від 26.12.2018 року;

- договір про надання послуг митного брокера № 2002-18 від 20.02.2018 року;

- договір про транспортно-експедиторське обслуговування № 9615 від 28.01.2019 року.

05.02.2019 року митним органом на адресу брокера було скеровано лист про надання додаткових документів.

Листом №4 від 05.02.2019 року ТОВ Акрукс повідомило митний орган, що надати додаткові документи для підтвердження митної вартості по ВМД UA100110/2019/161895 від 04.02.2019 року не має можливості.

За результатами здійснення аналізу супровідних документів, поданих разом з вказаною митною декларацією, Київською міською митницею ДФС прийнято рішення про коригування митної вартості товарів від 05.02.2019 року № UA100000/2019/300023/2 (оскаржуване рішення).

Мотивуючи оскаржуване рішення відповідач зазначив, що митна вартість товару не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), а саме: документи, визначені у частині другій статті 53 Митного кодексу України не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. У митного органу наявна інформація щодо числових значень складових митної вартості та інших умов, що могли вплинути на ціну товарів, яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості. Документи, подані для визначення митної вартості товару, містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а саме: відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної палати (Інкотермс) поставка товарів на умовах FOB означає, що поставка є здійсненою продавцем, коли товар перейшов через поручні судна в названому порту відвантаження. Тобто, момент переходу права власності є момент передачі товару на борт судна. Проте, відповідно до пункту 8 зовнішньоекономічного договору від 21.10.2017 № 02UB/10/17/ХKD право власності на товар переходить до Покупця з моменту вивантаження товару на склад. Крім того, так як товар поставляється на умовах поставки FOB-НО СНІ МІNМ до митного кордону України в наданій декларації митної вартості та довідці про транспортні витрати не вказуються витрати, понесені покупцем на навантаження товару на основний транспорт згідно з вимогами статті 267 Митного кодексу України. Митну вартість товару, що імпортується, скориговано із застосуванням резервного методу відповідно до статті 64 Митного кодексу України. Визначена митна вартість товару ґрунтується на митній вартості товару, подібного за якісними характеристиками, митне оформлення якого уже здійснено за МД від 25.01.2019 № UА 100020/2019/365617, МД від 25.01.2019 № UА 500010/2019/001377 (а.с.69-70).

На підставі вказаного рішення Київською міською митницею ДФС було відмовлено позивачу у митному оформленні задекларованого товару, у зв`язку з чим оформлено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА100110/2019/00154 (а.с.71-72).

З метою випущення товарів у вільний обіг, різниця між сумою митних платежів була внесена позивачем в якості грошової застави.

18.02.2019 року ТОВ Бітіс-Технологія звернулось до начальника Київської міської митниці ДФС з листом № 18/02/2019, у якому просило скасувати прийняте рішення про коригування митної вартості та додатково надало висновок про вартісні характеристики товару, прайс-лист та копію митної декларації країни відправлення (а.с.76).

Листом № 1809/10/26-70-19-01 від 22.02.2019 року Київська міська митниця ДФС повідомила позивача, про те, що надані позивачем додаткові документи не підтверджують заявлену митну вартість товару. Зазначив, що у наданому прайс-листі зазначено умови поставки as following (в перекладі як нижче наведено2).

Разом з тим, інших відомостей щодо умов поставки не зазначено.

Таким чином, певні умови поставки в прайс-листі не наведено, отже, наведені в ньому ціни розуміються як ціни при продажу зі складу продавця, що згідно положень Інкотермс-2010 відповідає умовам поставки ЕХW. Разом з тим, ціни, наведені у прайс-листі відповідають цінам, зазначеним у інвойсі від 18.12.2018 № 05/PACIFIC/18 на умовах поставки FOB-НО СНІ МІNМ (порт В`єтнаму).

Також умовами контракту від 21.10.2017 № 02UB/10/17/ХKD, згідно якого імпортуються оцінювані товари, не передбачено, які складові митної вартості включені до ціни, яка сплачена або підлягає сплаті. Таким чином, наявні розбіжності, які впливають на достовірності декларування складових митної вартості, зокрема витрат на доставку до порту відвантаження та витрат на завантаження на судно. Крім того, експортна митна декларація країни відправлення надана не офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, що свідчить про неможливість перевірити наведені у декларації відомості. Надана експортна довідка від 14.02.2019 № Фц-19/095 містить посилання на джерела інформації, згідно яких здійснювалось порівняння, зокрема, містить перелік сайтів з мережі Інтернет. Разом з тим, при перевірці вказаних посилань у мережі Інтернет, виявлено, що на даних інформаційних джерелах міститься інформація про товари, які відрізняються від оцінюваних товарів, таким чином, експертом не враховані характеристики товару, що не дозволяють здійснити порівняння (а.с.79-83).

Вважаючи протиправними оскаржувані рішення, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що митним органом безпідставно ухвалено рішення про коригування митної вартості товарів, в якому зазначено, що використані декларантом відомості не підтверджені документально, адже надані позивачем первинні документи в повній мірі відповідають заявленій вартості товарів.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Митним кодексом України (далі по тексту - МК України), Податковим кодексом України (далі по тексту - ПК України) та іншими законами України з питань оподаткування (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема, код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати) (стаття 257 МК).

Статтями 49, 50 МК визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до ч. 5 статті 58 МК України ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Правовими положеннями статті 57 МК України регламентовано, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні:

а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;

б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;

в) на основі віднімання вартості;

г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);

ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно із ч. 2 статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у ч.1 ст. 58 цього Кодексу.

Так, ст. 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо, зокрема, щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Положеннями статті 53 МК визначено, що одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до ч. 5 статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Дана норма кореспондується з положеннями ч.3 статті 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Проте, якщо документи, зазначені у частині другій статті 53 МК, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (частини третя статті 53 МК).

З аналізу частин першої та другої статті 53 МК слідує, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Митні органи мають право витребувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30.06.2015 (справа 21-591а15).

Аналіз даної норми дає змогу виокремити наступні обставини, за наявності яких митний орган має право зобов`язати декларанта подати додаткові документи для підтвердження митної вартості: 1) наявність розбіжностей між окремими документами; 2) наявність ознак підробки певних документів; 3) відсутність достатніх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Висновок митного органу щодо наявності даних обставин повинен бути обґрунтованими та підтверджений відповідними доказами . Так, встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

У даному випадку, під час дослідження первинних документів, які містяться в матеріалах справи та надані позивачем митному органу, встановлено, що їх обсяг дозволяє визначити митну вартість товару за основним (першим) методом.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу, що ТОВ Бітіс-Технологія надано митному органу ряд первинних документів, який не є обов`язковим відповідно до ст. 53 МК України, на підтвердження вірно зазначеної вартості товарів, проте вказане протиправно не було взято до уваги відповідачем.

Таким чином, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що за умови подання позивачем при митному оформленні товару вищевказаного переліку документів, який відповідає вимогам закону, у митного органу не було обґрунтованих підстав вважати, що має місце заявлення неповної та/або недостовірної відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірне визначення їх митної вартості.

Надаючи оцінку доводам відповідача про відсутність всіх необхідних документів, які підтверджують митну вартість товарів та невідповідність ціни товару документам, які надані декларантом, суд зазначає, що оцінюючи подані на підтвердження заявленої митної вартості докази, митний орган повинен перевіряти і брати до уваги лише ті обставини, що стосуються предмету доказування.

У процедурі контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу умови оплати безпосередньо ціни товару не стосуються.

Будь-яких доказів того, що ціна імпортованих товарів є недостовірною, або що позивач поніс додаткові витрати у зв`язку з їх придбанням, відповідач під час розгляду справи не надав.

Проаналізувавши доводи митного органу, що слугували підставою для відмови у визнанні митної вартості, заявленої позивачем, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що митним органом не доведено, що позивачем було заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість імпортованих товарів, та що у документах, поданих позивачем до митного оформлення, були відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена.

Отже, митний орган не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин і фактів, які перешкоджають митному оформленню товарів за основним методом визначення митної вартості.

Водночас матеріалами справи підтверджується, що визначена позивачем у відповідній митній декларації митна вартість товарів базується на об`єктивних, документально підтверджених даних і піддається обчисленню.

Крім того, у рішенні про коригування заявленої митної вартості митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 року в справі № 826/6346/13 (№К/9901/36092/18).

У зв`язку з встановленими обставинами та зазначеними нормами чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що оскаржувані рішення Київської міської митниці ДФС від 05.02.2019 року № UA100000/2019/300023/2 про коригування митної вартості товарів та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні (випуску) чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 05.02.2019 року № UA100110/2019/00154, є протиправними та підлягають скасуванню.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі Гірвісаарі проти Фінляндії - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі Пономарьов проти України (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд , яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі Сокуренко і Стригун проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6 (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду, оскільки позивачем була доведена належними доказами заявлена митна вартість товарів.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Київської митниці Держмитслужби - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 квітня 2020 року - залишити без змін .

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: Н.П. Бужак

Л.О. Костюк

Повний текст виготовлено 20.11.2020 року