Постанова

від 18.11.2020 по справі 240/11700/19

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/11700/19

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Капинос О.В.

Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.

18 листопада 2020 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Драчук Т. О. Ватаманюка Р.В. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Аніщенко А.О.,

позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивача: Клинчука І.В.,

представника відповідача: Савицької І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 липня 2020 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення для виконання,

В С Т А Н О В И В :

в листопаді 2019 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.09.2019 № 0001753305.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17.07.2020 позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не врахування усіх обставин справи, подав апеляційну скаргу.

В обгрунтування апеляційної скарги зазначено, що за результатами перевірки позивачу до складу податкового кредиту в податковій декларації з ПДВ за відповідні звітні періоди було включено суми податку на додану вартість за придбані свині та не реалізовані протягом перевіряємого періоду, та відсутні в залишках ТМЦ станом на 31.12.2018 в сумі 25 071 973 грн., які згідно даних проведеної перевірки встановлено використання їх не у межах господарської діяльності в періоді з 01.01.2018 по 31.12.2018, та відсутні в податкових зобовязаннях та залишках товарно-матеріальних цінностей станом на 31.12.2018.

Відповідачем неодноразово зверталася увага на вказані факти та надавались пояснення, додаткові розрахунки, як свідок була допитана ОСОБА_2 , яка пояснила, що позивач облік вів з порушенням, тому вони і змушені були отримати від позивача пояснення від 19.02.2019 №1, в яких він самостійно зазначив кількість залишків (станом на 31.12.2018 становили 4895 292 грн. без ПДВ).

Представник відповідача в судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Позивач та його представник, в свою чергу, заперечили проти доводів апеляційної скарги та просили залишити її без задоволення.

Заслухавши, суддю-доповідача, пояснення позивача та представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, Головним управлінням ДФС у Житомирській області, проведено документальну планову виїзну перевірку діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання податкового, валютного, іншого законодавства за період з 01.01.2017 по 31.12.2018 та повноти нарахування і своєчасності сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2017 по 31.12.2018, за результатами якої було складено акт № 180/06-30-13-05/ НОМЕР_1 від 12.03.2019.

Висновками акту перевірки зафіксовано порушення, зокрема, п.187.1 ст. 187, п.189.1 ст. 189, п.188.1 ст. 188, п.198.1, абзацу "г" п.198.5 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4, ст. 200, п. 201.1, п. 201.7, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України та підпункту 5 пункту 5 розділу 5 "Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість" від 29.01.2016 №159/28289, а саме - занижено суму податку на додану вартість за січень 2017 року на 1882 грн., червень 2017 року на 167 397 грн., за листопад 2017 року на 92 657 грн., за грудень 2018 року на 5 471 501 грн., та зменшено від`ємне значення рядка 21 на 71 172 грн. в грудні 2018 року.

11.04.2019 ГУ ЖФС в Житомирській області винесено, в тому числі, такі податкові повідомлення-рішення: № 0008141305, № 0008081305, № 0008121305, № 0008111305, 0008131305, 0008051305, № 0008091305, згідно з яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 71172 грн. (порушення 2) та №0008131305, про визначення грошового зобов"язання з ПДВ за податковим зобов"язанням 5733437 та штрафними санкціями 1433359 грн.

Рішенням Державної фіскальної служби України від 20.06.2019 № 28385/6/99-99-11-05-01-25, з урахуванням листа від 12.08.2019 № 38676/6/99-99-11-05-01-25, скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Житомирській області від 11.04.2019 №0008091305 в частині зменшення від`ємного значення по податку на додану вартість та скасовано рішення №0008131305 про визначення грошового зобов"язання з ПДВ за податковим зобов"язанням 5733437 грн. та штрафними санкціями 1433359 грн. Інші спірні рішення залишено без змін.

23.09.2019 відповідачем на підставі акту перевірки № 180/06-30-13-05/ НОМЕР_1 від 12.03.2019 винесено нове податкове повідомлення-рішення №0001753305 від 23.09.2020, яким за порушення п.187.1 ст. 187, п. 189.1 ст. 189, п.188.1 ст. 188, п.198.1, абзацу "г" п.198.5 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4, ст. 200, п. 201.1, п. 201.7, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов"язання з ПДВ на 5687603 грн. та застосовано штрафні санкції на суму 1421901 грн.

Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем під час розгляду справи не доведено, натомість наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів спростовано правомірність податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Житомирській області від 23.09.2019 №0001753305.

Висновки податкового органу ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджуються будь-якими належними та допустимими доказами та повністю спростовані позивачем в ході судового розгляду справи, наявними в нього первинними документами.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Стаття 67 Конституції України визначає, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Податковий кодекс України є спеціальним законом з питань оподаткування та установлює порядок погашення зобов`язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов`язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу.

Відповідно до п.162.1. ст.162 ПК України від 02.12.2010 № 2755-VI платниками податку є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.

Згідно з пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 ПК України господарською діяльністю є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як передбачено п.44.1, 44.3 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до абз.2 п.44.1. ст.44 ПК України платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно п.201.1 ст.201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до п. 201.7 податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов`язань.

Відповідно до п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи зі змісту ст.ст. 198, 200, 201 Податкового кодексу України, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару (робіт, послуг), до податкового кредиту, виникає у суб`єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару (роботи, послуги), тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару (роботи, послуги) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

Так, відповідач зазначає, що в порушення вимог абз. "г" п. 198.5 ст. 198, п. 189.1 ст.189, п.201.1, 1.7, п.201.10 ст.201 ПКУ ФОП ОСОБА_1 занижено податкові зобов`язання по податку на додану вартість у сумі 5 034 395 грн., в тому числі за грудень 2018 року у сумі 5 014 395 грн., а також не складено та не зареєстровано в Єдиному реєстрі податкову накладну.

Таких висновків стосовно заниження позивачем податкових зобов`язань з ПДВ відповідач дійшов, зокрема, встановивши, що до складу податкового кредиту в податкові декларації з ПДВ за відповідні звітні періоди було безпідставно включено суми податку на додану вартість за придбані свині в сумі 25 071 973 грн. (крім того ПДВ - 5 014 395 грн.), які згідно даних проведеної перевірки встановлено використання їх не у межах господарської діяльності за період з 01.01.2018 по 31.12.2018, а саме відсутні у реалізації (податкових зобов`язаннях) та залишках товарно-матеріальних цінностей станом на 31.12.2018.

Водночас, колегія суддів з такими висновками відповідача не погоджується та враховує, що відповідно до п.198.5. ст.198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

Крім того, згідно з абз.10 п.198.5 ст.198 ПК України у разі якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом в акті вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу такого органу, виявлено нестачу придбаних таким платником товарів (крім випадку, якщо така нестача обумовлена знищенням внаслідок дії обставин непереборної сили, що підтверджується відповідно до законодавства), для цілей розділу V цього Кодексу такі товари вважаються використаними платником податку в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

В свою чергу, відповідно до п. 20.1.9 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право вимагати від платників податків, що перевіряються в ході перевірок, проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки. У разі відмови платника податків (його посадових осіб або осіб, які здійснюють готівкові розрахунки та/або проводять діяльність, що підлягає ліцензуванню та/або патентуванню) від проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки), передбаченої абз.1 цього пункту, або ненадання для перевірки документів, їх копій (за умови наявності таких документів) застосовуються заходи, передбачені ст.94 ПК України, а саме може бути застосовано адміністративний арешт майна платника податків.

Разом з тим, ч.1 ст.10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов`язані проводити інвентаризацію активів і зобов`язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка.

Інвентаризація є одним з елементів бухгалтерського обліку і відіграє роль обов`язкового доповнення до поточної документації господарських операцій всіх підприємств.

Згідно з п.5 ч.1 Загальних положень «Положення про інвентаризацію активів та зобов`язань» , затвердженого наказом Міністерства фінансів України 02.09.2014 №879, інвентаризація проводиться з метою забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства. Під час інвентаризації активів і зобов`язань перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан, відповідність критеріям визнання і оцінка. При цьому забезпечуються: виявлення фактичної наявності активів та перевірка повноти відображення зобов`язань, коштів цільового фінансування, витрат майбутніх періодів; установлення лишку або нестачі активів шляхом зіставлення фактичної їх наявності з даними бухгалтерського обліку; виявлення активів, які частково втратили свою первісну якість та споживчу властивість, застарілих, а також матеріальних та нематеріальних активів, що не використовуються, невикористаних сум забезпечення; виявлення активів і зобов`язань, які не відповідають критеріям визнання.

Отже, саме для цілей виялення фактичної наявності запасів, установлення залишку чи нестачі проводиться інвентаризація, а тому аналітичним шляхом визначити суму залишків неможливо.

Однак, під час проведення перевірки, з метою повного та належного встановлення податкових зобов`язань позивача в перевіряємий період, відповідач не скористався правом проведення інвентаризації залишків ТМЦ наявних у ФОП ОСОБА_1 станом на момент проведення перевірки.

Тобто, контролюючий орган достовірно не встановив ані факту реалізації товару, ані розмір отриманого позивачем доходу, ані використання його не у господарській діяльності, а припущення, викладені в акті перевірки, не можуть підставою для прийняття спірного рішення.

При цьому, слід зазначити, що суд не наділений повноваженнями замість податкового органу проводити перевірку показників бухгалтерської та податкової звітності суб`єктів господарської діяльності та в ході судового розгляду фактично проводити перевірку. Такі функції належать виключно відповідачу як суб`єкту владних повноважень та фіскальному органу.

Разом з тим, як правильно зазначив суд першої інстанції, відповідно до п. 177.10 ст. 177 ПК України фізичні особи-підприємці зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Наказом Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013 №481 затверджено форму Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядок її ведення.

Даний Порядок №481 затверджений відповідно до пункту 177.10 статті 177 та пункту 178.6 статті 178 розділу IV Податкового кодексу України.

Відповідно до п.1 Порядку № 481 фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, та фізичні особи, які проводять незалежну професійну діяльність, зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат, у якій за підсумком робочого дня, протягом якого отримано дохід, на підставі первинних документів здійснюються записи про отримані доходи та документально підтверджені витрати. Відповідно до п.5 Порядку записи у Книзі виконуються за підсумками робочого дня, протягом якого отримано дохід.

Як передбачено п.2 Порядку № 481 книга ведеться за вибором платника податку в паперовому або електронному вигляді.

Відповідно до п.3 Порядку №481 у разі обрання самозайнятою особою ведення Книги у паперовому вигляді, серед іншого: самозайнята особа зобов`язана подати до контролюючого органу за основним місцем обліку примірник Книги, на титульному аркуші якої зазначаються: прізвище, ім`я та по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовились від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), податкова адреса, номер та дата свідоцтва про право на здійснення незалежної професійної діяльності (за наявності); книга прошнурована, пронумерована, безоплатно реєструється в контролюючому органі. Книга засвідчується підписом керівника або заступника контролюючого органу та скріплюється печаткою.

Згідно з пп.2,6 п.6 Порядку визначено, що у графі 2 Книги "Сума доходу, отриманого від здійснення господарської діяльності або незалежної професійної діяльності" відображається сума доходу, отриманого від здійснення господарської або незалежної професійної діяльності із сумарним підсумком за місяць, квартал, рік, зокрема, кошти, що надійшли на поточний рахунок, касу платника податків та/або отримано готівкою, сума заборгованості, за якою минув строк позовної давності, вартість безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг).

У графі 6 Книги "Сума витрат, пов`язаних з придбанням товарів (робіт, послуг)" відображається сума витрат, які документально підтверджені та безпосередньо пов`язані з отриманням доходу за підсумками дня.

Даний Порядок є єдиним нормативним документом, що регулює порядок ведення підприємцями обліку доходів і витрат. Саме на підставі даних Книги обліку доходів і витрат формується декларація підприємця про міновий стан і доходи. Порядком ведення Книги обліку доходів і витрат не передбачено ведення залишку товарних запасів фізичними особами підприємцями на загальній системі оподаткування, у зв`язку з цим позивачем на усний запит податкового органу таких залишків і не надавалось.

Ведення Книги обліку доходів і витрат є єдиними видом обліку, передбаченим законодавством для фіксації придбання товарно-матеріальних цінностей для фізичних осіб-підприємців, що перебувають на загальній системі оподаткування, а отже ведення зазначеної книги та зберігання відповідних первинних документів є єдиною законодавчою вимогою для належного підтвердження валових витрат підприємця. Інших вимог законодавство не встановлює.

Суд звертає увагу податкового органу на те, що ФОП ОСОБА_1 не зобов`язаний вести облік товарних запасів, оскільки такий обов`язок встановлено виключно для юридичних осіб.

Посилання апелянта на отримані від позивача пояснення, в яких він самостійно зазначив кількість залишків, колегія суддів відхиляє та приймає до уваги заперечення позивача про факт подання ним письмових пояснень про визначення залишків.

Крім того, під час судового розгляду справи в суді першої інстанції, свідок ОСОБА_3 пояснила, що письмові пояснення ФОП ОСОБА_1 від 19.02.2019, які зареєстровані ГУДФС у Житомирській області 25.02.2019, їй були передані з канцелярії управління. Разом з тим, свідку не відомо ким були подані до канцелярії управління ці пояснення, оскільки з позивачем особисто не зустрічалася з даного приводу, будь-яких пояснень від нього особисто не отримувала.

На підставі вказаного, колегія суддів дійшла аналогічного висновку з судом першої інстанції, що відповідачем не доведено правомірність своїх дій при визначенні залишків у сумі 25 071 973 грн.

Також, безпідставними є висновки відповідача стосовно того, що ФОП ОСОБА_1 в порушення п.200.1 ст.200, п.201.10 ст.201 ПКУ, не зареєстровано в ЄРПН розрахунки, коригування по яких проведено зменшення податкових зобов`язань на загальну суму 124 134 грн. за рахунок чого занижено податкові зобов`язання з податку на додану вартість в тому числі:

- червень 2017 року - 50 002 грн. проведено коригування в податковій декларації з податку на додану вартість за червень 2017 року № 914026550 від 19.07.2017 по ТОВ "Торгова компанія Албо", (код за ЄДРПО 40929702), проте в ЄРПН відповідні розрахунки коригування відсутні ;

- вересень 2018 року - 23 333 грн. проведено коригування в податковій декларації з податку на додану вартість за вересень 2018 року № 9228622337 від 19.10.2018 по ТОВ "Торгівельна компанія "Скіф", (код за ЄДРПО 32826071), проте в ЄРПН відповідні розрахунки коригування відсутні ;

- жовтень 2018 року - 50 799 грн. проведено коригування в податковій декларації з податку на додану вартість за жовтень 2018 року № 9140260550 від 19.07.2017 по ТОВ "Торгівельна компанія "Скіф", (код за ЄДРПО 32826071), проте в ЄРПН відповідні розрахунки коригування відсутні.

Із матеріалів справи слідує, що ФОП ОСОБА_1 по здійсненим господарським операціям з контрагентами ТОВ "Торгова компанія Албо", ТОВ "Торгівельна компанія "Скіф" було належним чином зареєстровано податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних, і будь-яких коригуючих видаткових накладних та інших первинних документів, які б давали право (зобов`язували б) ФОП ОСОБА_1 , реєструвати розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних - не оформлювались.

Під час проведення документальної перевірки, первинні документи ревізорами не перевірялись, розрахунки коригування у встановленому п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України в Єдиному реєстрі податкових накладних не реєструвались, що і підтвердив свідок під час допиту в суді, а отже, суд вважає, що і підстав збільшувати грошове зобов`язання по операціям із ТОВ "Торгова компанія Албо"за червень 2017 року - 50 002 грн., та по операціям із ТОВ "Торговельна компанія "Скіф" за вересень 2018 року - 23 333 грн., жовтень 2018 року - 50799 грн., не було.

Вказане також підтверджується постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17.06.2020 по справі № 240/9663/19, що підлягають врахуванню у даній справі, як такі, що не потребують доказуванню.

Доводи апелянта про те, що позивачем в січні 2017 року не зменшено значення рядка 16.1 в декларації з податку на додану вартість визначеного за результатами перевірки акту планової документальної перевірки від 19.06.2017 №286/06-30-13-02/ НОМЕР_1 , де встановлено завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду в сумі 1882 грн., в т.ч. за листопад 2016р. - 941 грн., грудень 2016р.- 941 гривень, колегія суддів відхиляє, оскільки, як правильно зазначено судом першої інстанції, виключно складеним податковим повідомленням-рішенням, а не актом перевірки, контролюючий орган визначає суму від`ємного значення суми податку на додану вартість.

Крім того, як вбачається з наданого до спірного податкового повідомлення-рішення розрахунку штрафних санкцій відповідачем також визначені порушення за червень 2017 року в сумі 167397 грн. та за листопад 2017 року в сумі 87399 грн.

Однак, ні акт перевірки, ні надані відповідачем пояснення не містять будь-якого зрозумілого розрахунку, згідно якого можливо встановити яким чином контролюючим органом позивачу було визначено зобов"язання за червень 2017 року в сумі 167397 грн.. Також, не надано пояснення по яким операціям ці нарахування були визначені.

Висновки податкового органу ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджуються будь-якими належними та допустимими доказами та повністю спростовані позивачем в ході судового розгляду справи, наявними в нього первинними документами.

При цьому, відповідач повинен був врахувати рішенням ДФС України від 20.06.2019 року № 28385/6/99-99-11- 05-01-25, яким було скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Житомирській області від 11.04.2019 року № 0008091305, щодо зменшення від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 71 172 грн.

Виходячи з наведеного, колегія суддів також приймає до уваги доводи позивача про те, що податкове повідомлення-рішення від 23.09.2019 №0001753305, прийняте Головним управлінням Державної податкової служби у Житомирській області, з порушенням строків визначених п. 7 розділу II Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 1204 від 28.12.2015 року, що й було встановлено судом першої інстанції.

Таким чином, суд апеляційної інтанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення належним чином обґрунтовані, підтверджені наявними матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 липня 2020 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 23 листопада 2020 року.

Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Драчук Т. О. Ватаманюк Р.В.