Постанова

від 10.11.2020 по справі 444/2913/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 444/2913/17 Головуючий у 1 інстанції: Ясиновський Р.Б.

Провадження № 22-ц/811/624/19 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

Категорія:84

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді - Шандри М.М.

суддів: Левика Я.А.,Савуляка Р.В.

секретаря: Бадівської О.О.

за участю: представника ФГ Скіри Р.І., ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника Фермерського господарства ОСОБА_3, ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 28 грудня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Фермерського господарства ОСОБА_3, ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Жовківська міська рада, Державна архітектурно-будівельна інспекція України в особі Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області про усунення перешкод в користуванні власністю,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач ОСОБА_4 звернувся в суд із позовом до Фермерського господарства Скіри Р.І., ОСОБА_1 , треті особи Жовківська міська рада, Державна архітектурно-будівельна інспекція України в особі Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області про захист права власності, в якому просить зобов`язати відповідачів усунути йому перешкоди в користуванні власністю шляхом знесення самочинно спорудженої двоповерхової прибудови до північної сторони нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 . Позовні вимоги обґрунтовує тим, що є власником нежитлових приміщень за вказаною адресою. Відповідачі самочинно, без належного дозволу та без відведення земельної ділянки спорудили двоповерхову добудову до нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 , яка примикає до північної сторони зазначеної будівлі, де і знаходяться приміщення, що належать позивачу. В результаті такої самочинної забудови приміщення позивача зазнають руйнування, а саме північна частина приміщень сильно перезволожена, стіни покриті пліснявою, осипається штукатурка, руйнується цегляна кладка несучої стіни, що в кінцевому підсумку може призвести до остаточної втрати її несучої здатності та руйнування приміщень позивача. Вважає, що такими діями відповідачі чинять йому перешкоди в користуванні належними нежитловими приміщеннями, усунення яких можливе лише шляхом знесення самочинної забудови.

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 28 грудня 2018 року позов задоволено.

Зобов"язано Фермерське господарство ОСОБА_3 (код ЄДРПОУ 22354939) та ОСОБА_1 усунути ОСОБА_4 перешкоди в користуванні власністю шляхом знесення самочинно спорудженої двоповерхової прибудови до північної сторони нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 .

Рішення суду оскаржила представник Фермерського господарства ОСОБА_3, ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що судом першої інстанції було порушено право сторони відповідача на захист так як, суд провів судове засідання 28.12.2018 без участі представника відповідачів, допитавши в ньому судового експерта, свідків та прийняв оскаржуване рішення без врахування пояснень, які надсилались електронною поштою суду 28.12.2018 перед судовим засіданням, які вказують на недопустимість доказів. Окрім цього, зазначає, що судом при розгляді справи та відповідно у рішенні суду невірно встановлені обставини справи. Вказує, що судом першої інстанції безпідставно вказано, що ескізний проект не є доказом законного ведення будівництва так як суд помилково визначає статус добудов відповідачів, як єдине ціле, а не як окремі добудови відповідачів, про що вказує ескізний проект та технічний план, наданий ОСОБА_1 розміри, передбачені в ескізному проекті після перепланування повністю відповідають розмірам перепланованим приміщенням ФГ ОСОБА_3 . Вважає, висновки експерта №7/18, не відповідають дійсним обставинам справи. Зазначає, що покази свідків, які були допитані у суді першої інстанції, не можуть братись до уваги, оскільки є неправдивими, так як свідки перебувають в неприязних відносинах з відповідачами та в хороших відносинах з позивачем.

Просить рішення оскаржуване рішення скасувати, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

ОСОБА_3 та представник ФГ Скіри Р.І., ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційної інстанції апеляційну скаргу підтримали, покликаючись на доводи, викладені скарзі.

Представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду - без змін, з мотивів, викладених у відзиві на скаргу (а.с.208-218 т.2).

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, були належним чином повідомлені про час та місце слухання справи, тому розгляд справи відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України здійснюється колегією суддів за їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно із 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам відповідає.

Судом установлено, що ОСОБА_4 на праві власності належать приміщення, позначені в поверховому плані під літерами 1 , 2 загальною площею 49, 2 кв. м., що становлять 13/100 частин будинку по АДРЕСА_1 , а також приміщення, позначені в поверховому плані під літерами 7 , 8 , 9 загальною площею 37, 4 кв. м., що становлять 10/100 частин будинку по АДРЕСА_1 , а Фермерському господарству ОСОБА_3 належить 19/100 частин будівлі, ОСОБА_1 25/100 частин будівлі площею 107,8 кв.м., а саме, приміщення під літ. 20, 21, 22, 23 по АДРЕСА_1 .

Відповідачами у справі споруджено двоповерхову добудову (прибудову) до нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 , яка примикає до північної сторони зазначеної будівлі, та являє собою незавершену будівництвом двоповерхову будівлю А"-2 з горищем, прямокутної форми фактичними зовнішніми розмірами 11 х 6.18 м.

Факт будівництва зазначеної будівлі саме відповідачами, останніми не заперечується.

29.12.2003 Інспекцією архітектурно-будівельного контролю Жовківського району Львівської області видано фермеру Р.Скірі дозвіл № 68 на виконання будівельних робіт з ремонту та добудови приміщення в АДРЕСА_1 , терміном до 01.01.2005. Дозвіл видано відповідно до проектної документації, узгодженої та зареєстрованої за № 391 від 29 грудня 2003 року відділом містобудування, архітектури та ЖКГ, м. Жовква, яка виготовлена студентським проектно-технологічним бюро Львівського державного аграрного університету у 2003 році.

Судом також встановлено, що земельна ділянка, на якій розташовано нежитлову будівлю в в АДРЕСА_1 , нікому не відводилася, дозволу для спорудження добудови до нежитлової будівлі Жовківською міською радою не видавалося.

З рішення Жовківської міської ради № 194 від 05.03.2010 Про надання дозволу гр. ОСОБА_1 на виготовлення проекту відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 убачається, що відповідачу ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 250 м. кв. з метою надання в оренду для обслуговування будівлі майстерні по АДРЕСА_1 .

Доказів введення в експлуатацію або державної реєстрації на незавершене будівництво, здійснене відповідачами, матеріали справи не містять.

З матеріалів справи також убачається, що в Реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, який ведеться з 20.05.2011 відсутня інформація щодо реєстрації дозвільних документів за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою у справі про адміністративне правопорушення від 03.11.2003 № 64 ОСОБА_3 за порушення ст. 97 КУпАП притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 170 грн, а саме за самовільний, без належних дозволів та рішень початок реконструкції частини будівлі. Постанова є чинною.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (Схожий за змістом висновок зроблений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417св19).

За змістом статей 386, 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном; власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню, а власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди. Зазначене кореспондує визначеним у статті 16 ЦК України способам захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 375 ЦК України право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У частині сьомій цієї статті Кодексу передбачено, що у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

При вирішенні питання про те, чи є відхилення від проекту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, суди повинні в кожному випадку з`ясовувати, зокрема, наскільки збудована будівля за розміром відповідає площі, поверховості, розміщенню та іншим умовам, передбаченим проектом; як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо.

Факт відхилення від проекту та порушення будівельних норм і правил має довести особа, яка пред`явила позов про знесення самочинного будівництва.

При цьому, відхилення від проекту забудови об`єкта нерухомості або від вимог будівельних норм і правил, які не є істотними, не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства, не суперечать санітарно-технічним вимогам і правилам експлуатації, не впливають на міцність і безпечність цього об`єкта (зокрема, відхилення у житловому будинку від внутрішнього планування зі збереженням чи незначним відхиленням від установленого проектом розміру житлової площі, незначна зміна його зовнішніх габаритів, місця розташування тощо), не можуть бути підставою для задоволення вимог про перебудову чи про знесення об`єкта нерухомості.

У постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1721цс16 зроблено висновок, що право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають органи державної влади, органи місцевого самоврядування і інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю. У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду мають такі особи за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 цього Кодексу) .

Аналогічний висновок викладено також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року у справі № 554/9060/15-ц (провадження № 61-234 св 17).

У постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-137цс14 зроблено висновок, що правом звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і, залежно від встановленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що об`єкт нерухомості збудований відповідачем на земельній ділянці, що не була відведена у встановленому порядку для цієї мети. Разом із тим, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог особи, яка не є власником земельної ділянки, на якій зведено об`єкт нерухомості, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, не встановив, яким чином порушуються права зазначеної особи, хоча для правильного застосування статей 376, 386, 391 ЦК України встановлення цього факту є обов`язковим .

Від вказаних висновків, станом на час розгляду справи апеляційним судом, Велика Палата Верховного Суду не відступала.

А системний аналіз частини сьомої статті 376 ЦК України та положень статті 38 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності дає підстави для висновків про те, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови. Отже вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

Такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року у справі № 458/1173/14-ц (провадження № 61-13282св18) та від 29 січня 2020 року у справі № 642/1536/17-ц (провадження № 61-6753св19).

Пунктом 4 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України передбачено, що цей кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 1 січня 2004 року. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Тому правила статті 376 ЦК України про наслідки самочинного будівництва застосовуються і до об`єктів, побудованих до набрання чинності ЦК України та Законом України Про регулювання містобудівної діяльності . Такі роз`яснення містяться в пункті 30 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 6 "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)".

За змістом статті першої Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель про самовільне зайняття земельної ділянки свідчить вчинення особою будь-якої дії, спрямованої на фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно закону є правомірними.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Якщо для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, судом може бути призначена експертиза або відповідні висновки експертів можуть надаватися суду сторонами (стороною), у разі підготовлення їх на замовлення такого учасника справи (статті 102, 103 ЦПК України).

При цьому, за приписами статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судовим експертом ОСОБА_6 21.03.2018 складено висновок № 7/18, згідно із яким наявна двоповерхова прибудова до північної сторони (згідно ескізного проекту прибудова мала бути зі східної сторони) нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 не відповідає ескізному проекту на ремонт та добудову приміщень, виготовленому Студентським проектно-технологічним бюро Львівського державного аграрного університету у 2003 році, а проведення робіт із демонтажу цієї прибудови без заподіяння шкоди нежитловій будівлі по АДРЕСА_1 чи будь-яким іншим будівлям є технічно можливим. При цьому у висновку також зазначено, що будівництво спірної двоповерхової прибудови на час проведення огляду не є завершеним, а встановити часовий термін його початку не видається можливим. Як видно з описової частини висновку, прибудова, окрім іншого місця її здійснення, також не відповідає за площею та поверховістю ескізному проекту, та порушує вимоги ДБН.

Будучи допитам судом, судовий експерт ОСОБА_6 пояснив, що ним проведено зовнішній огляд будівлі по АДРЕСА_1 двоповерхової добудови до неї, місця прилягання двох будівель, а також внутрішній огляд належних позивачеві приміщень, що є достатнім для встановлення причин пошкодження приміщень позивача. Також зазначив, що причиною незадовільного технічного стану зовнішньої стіни приміщень ОСОБА_4 є не пряме попадання опадів через непокриття добудови, а сам факт прилягання стіни добудови до зовнішньої стіни приміщень позивача, що консервує вологу, яка може йти з різних джерел. Тому накриття добудови суттєво не змінить ситуацію. Зазначив, що зовнішня несуча стіна приміщень позивача є непридатною до використання, а прилягання самочинної добудови унеможливлює проведення ремонтних робіт. Для відновлення експлуатаційних властивостей несучої стіни потрібно демонтувати прилягаючу будівлю, оскільки така є самочинною, тому перебудова такої, як варіант вирішення спору між сторонами, є неможливою.

Установивши, що обоє відповідачів здійснили самочинне будівництво (за що відповідача ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності), при цьому один з них з істотним відхилення від проекту, а другий без належного дозволу на будівництво, та із самовільним зайняттям земельної ділянки, яка знаходиться у комунальній власності територіальної громади м. Жовква, і таке будівництво негативно впливає, як на майно позивача, так і на майно інших співвласників будівлі, а отже право власності позивача дійсно порушується відповідачами, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову, при цьому заявлена ОСОБА_4 позовна вимога про знесення самочинної прибудови відповідає відновленню його порушених цивільних прав, є адекватною змісту порушеного права та дає можливість його ефективного захисту.

Тлумачення положень статей 103, 105 ЦПК України дає підстави стверджувати, що суд призначає експертизу у справі лише за сукупністю таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Доводи апеляційної скарги про те, що судами було безпідставно відмовлено у призначенні у справі судової експертизи, і як наслідок подання до суду апеляційної інстанції клопотання про призначення повторної судової будівельно-технічної експертизи, не можуть бути прийняті судом, з огляду на таке.

Відмовляючи у призначенні судової експертизи, суд першої інстанції обґрунтованого виходив з того, що позивачем надано висновок експерта, який відповідає вимогам статті 106 ЦПК України саме з питання, яке входить до предмета доказуванню у даній справі, а відповідачами самостійно не подано суду висновок експерта, зроблений на їх замовлення (і така можливість ними не втрачена), а також не надано доказів, що висновок експерта, наданий позивачем викликає сумніви щодо його правильності. Не встановлено таких обставин, як в ході розгляду справи судом першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду. Відтак, відсутні підстави визначені частиною другою статті 113 ЦПК України для призначення повторної експертизи.

Також в ході апеляційного розгляду не знайшли свого підтвердження доводи апеляційної скарги щодо порушення права відповідачів на захист, які призвели до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржуване рішення ухвалено без додержання норм матеріального та процесуального права. Під час апеляційного розгляду не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права судом першої інстанції.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржене рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника Фермерського господарства ОСОБА_3, ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 28 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено:20.11.2020

Головуючий

Судді