Рішення

від 10.11.2020 по справі 910/3512/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.11.2020Справа № 910/3512/20 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІРМА "ІНОР"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СМАЙЛ ХОЛДІНГ УКРАЇНА"

про стягнення 2 489 309, 42 грн,

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СМАЙЛ ХОЛДІНГ УКРАЇНА"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІРМА "ІНОР"

про визнання недійсними пунктів договору, визнання зобов`язань припиненими та розірвання договору

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Саницька Б.В.

Представники учасників справи:

від позивача/відповідача за зустрічним позовом: Гербеда Г.Г.;

від відповідача/позивача за зустрічним позовом: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІРМА "ІНОР" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СМАЙЛ ХОЛДІНГ УКРАЇНА" (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 2 489 309, 42 грн, з яких: 1 372 809, 25 грн основний борг, 430 095, 55 грн пеня та 686 404, 62 грн штраф.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.174, 175, 193, 216, 217, 218, 230 Господарського кодексу України, ст.11, 202, 205, 509, 525, 526, 527, 530, 549, 599, 610, 611, 612, 625, 626, 629, 901, 903 Цивільного кодексу України, мотивовані неналежним виконання відповідачем своїх обов`язків за договором №07-01/10 про надання експлуатаційних послуг від 30.03.2010, в частині повної та своєчасної оплати наданих послуг.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі №910/3512/20, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08.04.2020.

07.04.2020 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог. Зазначає, що починаючи з 2018 року ним фактично господарська діяльність в зазначених приміщеннях не здійснювалася, проте в період з 01.01.2018 по 24.10.2019 він продовжував сплачувати позивачу кошти за споживання електричної енергії, а також за послуги, які покривали фактичні витрати позивача. Вважає, що позивачем безпідставно продовжувалися виставлятися рахунки на сплату послуг без фактичної розшифровки таких послуг. Вказує, що ним сплачено вартість фактично отриманих послуг у повному обсязі. Посилається на пропущення позивачем строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені та штрафу, а також вказує, що позивачем не надавалися відповідачу рахунки на сплату штрафних санкцій, а тому в відповідача не виник обов`язок щодо їх сплати. Також зазначив, що вважає розрахунок витрат на правову допомогу позивача необґрунтованим і значно завищеним та таким, що підлягає зменшенню.

07.04.2020 через відділ діловодства та документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "СМАЙЛ ХОЛДІНГ УКРАЇНА" надійшла зустрічна позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІРМА "ІНОР", у якій позивач за зустрічним позовом просить суд:

- визнати недійсними пункти 6.2., 6.3., 6.4., 6.6. договору №07-01/10 про надання експлуатаційних послуг від 30.03.2010, як такі, що порушують принципи добросовісності, розумності та справедливості;

- визнати зобов`язання позивача перед відповідачем щодо оплати послуг за договором №07-01/10 про надання експлуатаційних послуг від 30.03.2010 припиненими в розмірі фактично сплачених позивачем платежів;

- розірвати договір №07-01/10 про надання експлуатаційних послуг від 30.03.2010.

Зустрічний позов, з посиланням на ст.15, 16, 215, 615, 651, 653, 906, 907 Цивільного кодексу України, ст.20, 188, 202 Господарського кодексу України, мотивований наступним:

по-перше, позивачем за первісним позовом необґрунтовано та не доведено розмір наданих послуг;

по-друге, представниками позивача за первісним позовом пошкоджено електромережу та відключено позивачу за зустрічним позовом електроенергію, тобто фактично в односторонньому порядку здійснено відмову від зобов`язання;

по-третє, порушено принципи добросовісності, розумності та справедливості в договорі, а також значна загальна сума платежів, що були сплачені позивачем за зустрічним позовом протягом дії договору є достатніми підставами для задоволення позовних вимог за зустрічним позовом.

Також, від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в зв`язку з введеним карантином на території України для запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Засідання призначене на 08.04.2020 не відбулося, в зв`язку із перебуванням судді Карабань Я.А. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.04.2020 зустрічну позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2020 підготовче засідання призначено на 13.05.2020.

13.04.2020 від представника позивача за зустрічним позовом надійшла заява про усунення недоліків.

17.04.2020 від представника позивача за первісним позовом на виконання ухвали суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи: виписки банку за період з 30.01.2018 по 18.03.2020, описів вкладення в листи та фіскальних чеків поштового відділення про направлення відповідачу актів здачі-приймання робіт (надання послуг), акту претензії №1 та акту звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2018 - 29.02.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.05.2020 було прийнято зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "СМАЙЛ ХОЛДІНГ УКРАЇНА" (надалі - відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІРМА "ІНОР" (надалі - позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом) про визнання недійсними пунктів договору, визнання зобов`язань припиненими та розірвання договору.

12.05.2020 від представника відповідача за первісним позовом надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в зв`язку з встановленим карантином на всій території України.

12.05.2020 від представника позивача за первісним позовом надійшла відповідь на відзив, у якій останній заперечує проти обставин викладених у відзиві та зазначає, що заборгованість відповідача за первісним позовом за договором №07-01/10 про надання експлуатаційних послуг від 30.03.2010 підтверджені належними, допустимими і достовірними доказами, що додані до позовної заяви.

Засідання призначене на 19.05.2020 не відбулося, в зв`язку із перебуванням судді Карабань Я.А. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2020 підготовче засідання призначено на 09.06.2020.

05.06.2020 від представника відповідача за первісним позовом надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в зв`язку з продовженням карантину до 22.06.2020.

У підготовче засідання 09.06.2020 з`явився представник позивача за первісним позовом. Відповідач за первісним позовом у засідання не з`явився. Суд відклав підготовче засідання на 24.06.2020.

19.06.2020 від представника позивача за первісним позовом надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, а саме копій рахунків на оплату.

22.06.2020 представником відповідача за первісним позовом подано письмові пояснення, в яких останній надав суду свій контррозрахунок позовних вимог.

24.06.2020 у підготовче засідання з`явились представники сторін. Позивач за первісним позовом звернувся до суду з клопотанням про відкладення підготовчого засідання, в зв`язку з перемовинами між сторонами щодо мирного врегулювання спору, яке представник відповідача за первісним позовом підтримав. Суд, розглянувши зазначене клопотання, з урахуванням думки сторін, протокольно задовольнив його та відклав підготовче засідання на 21.07.2020.

15.07.2020 від представника позивача за первісним позовом надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення зустрічних позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість.

17.07.2020 від позивача за первісним позовом надійшов детальний розрахунок заявленої до стягнення пені.

20.07.2020 від представника відповідача за первісним позовом надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в зв`язку з встановленим карантином на території України.

У підготовче засідання 21.07.2020 з`явився представник позивача за первісним позовом. Відповідач за первісним позовом у засідання не з`явився, про дату та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку, звернувся з вищевказаним клопотанням про відкладення підготовчого засідання. Суд, розглянувши клопотання відповідача за первісним позовом, протокольно задовольнив його та відклав підготовче засідання на 04.08.2020.

04.08.2020 від представника відповідача за первісним позовом надійшли письмові пояснення щодо розрахунку позовних вимог, у яких останній зазначає, що розрахунки пені та штрафу, заявлені в первісному позові, не відповідають положенням договору та чинного законодавства та підлягають відхиленню в повному обсязі.

У підготовче засідання 04.08.2020 з`явились представники сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.08.2020, враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, відсутність інших клопотань, заяв від сторін, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 02.09.2020.

02.09.2020 у судове засідання з`явився представник позивача за первісним позовом. Відповідач за первісним позовом у засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. Суд, у зв`язку з неявкою представника відповідача, відклав розгляд справи на 23.09.2020.

Засідання призначене на 23.09.2020 не відбулося, у зв`язку із перебуванням судді Карабань Я.А. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2020 судове засідання призначено на 10.11.2020.

У судовому засіданні 10.11.2020 представник позивача за первісним позовом/відповідача за зустрічним позовом підтримав позовні вимоги за первісним позовом та заперечував проти задоволення зустрічного позову в повному обсязі.

Представник позивача за зустрічним/відповідача за первісним позовом у судове засідання не з`явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд дійшов висновку, що неявка представника позивача за зустрічним/відповідача за первісним позовом у судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті.

У судовому 10.11.2020 відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача за первісним/ відповідача за зустрічним позовом, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

30.03.2010 між позивачем за первісним позовом - керуючою компанією (виконавець) та відповідачем за первісним позовом - власником приміщень (замовник) укладено договір №07-01/10 про надання експлуатаційних послуг (надалі - договір), відповідно до якого сторони, як співвласники нерухомого майна, на умовах договору спрямовують спільні дії на організацію експлуатації і утримання в належному стані приміщень, що належать на праві власності кожному з них, та в цілому в будівлі, де розташовані такі приміщення.

Замовник на умовах цього договору доручає виконавцю, що є фірмою, яка професійно надає послуги з управління (експлуатації) нерухомістю, надавати послуги з управління (експлуатації) приміщеннями, корпусом, місцями загального користування та організації контрольно-пропускного режиму.

Виконавець, на умовах цього договору та у відповідності до норм чинного законодавства, приймає на себе зобов`язання за надання зазначених послуг.

Замовник згідно з умовами цього договору погоджується на виконання правил користування приміщеннями та отримання зазначених послуг.

Додатково до термінів, що визначаються іншими статтями договору, нижченаведені терміни означають у цьому договорі та додатках до нього наступне:

Корпус - адміністративно-офісний будинок, розташований за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 97/37.

Будівля - частина корпусу, що належить виконавцю, в якій розташовані місця загального користування корпусу та частина устаткування загального використання, які забезпечують функціонування корпусу.

Приміщення - нежилі приміщення площею 498, 5 кв.м, розташовані на п`ятому поверсі корпусу, що належать замовнику на праві власності.

Відповідно до п.1.1. договору предметом за ним є:

- надання виконавцем послуг замовнику на умовах цього договору та за переліком визначеним у додатку №1 до цього договору;

Своєчасна оплата замовником цих послуг у строки та на умовах, визначених цим договором;

- дотримання сторонами правил користування приміщеннями, викладеними у додатку №2 до цього договору, який є невід`ємною частиною цього договору.

Метою договору згідно з п.1.2. є:

- забезпечення гарантованого, кваліфікованого, якісного обслуговування замовника та інших власників приміщень у корпусі, підтримання у належному технічному і санітарному стані корпусу, місць загального користування та устаткування загального використання, які забезпечують функціонування корпусу;

- узгодження сторонами правил користування місцями загального користування, розташованими на території виконавця;

- створення для всіх власників приміщень, що розташовані у корпусі, належних умов для здійснення ними права власності та комфортної господарської діяльності.

Вартість послуг, що надаються замовнику виконавцем визначені в пункті 3.3. цього договору (п.2.1. договору).

Відповідно до п.2.2. договору виконавець залишає за собою право змінити вартість послуг, що надаються у відповідності до цього договору, на суму збільшення витрат виконавця при наданні таких послуг внаслідок змін законодавства України, підтверджених відповідними документами і розрахунками, а саме:

- зміни тарифів на постачання природного газу, електричної енергії, водопостачання, водовідведення, вивезення сміття, відходів, снігу і таке інше;

- збільшення податку на землю;

- введення нових податків та зборів, пов`язаних з утриманням нерухомого майна.

Згідно з п.2.3. договору в разі зміни вартості послуг з причин, зазначених у п.2.2. цього договору, виконавець і замовник зобов`язуються підписати додаткову угоду про внесення змін до пункту 3.3. цього договору протягом 5 банківських днів з моменту отримання замовником повідомлення з боку виконавця про зміну вартості послуг. При цьому таке повідомлення про зміну вартості послуг має містити відповідне обґрунтування збільшення їх вартості та відповідний розрахунок суми такого збільшення.

Пунктом 2.4. договору, передбачено, що надання послуг оформляється актом приймання-передачі послуг, що складається сторонами при виставленні рахунку за послуги за наступний період, або інакше згідно з чинним законодавством України.

Плата за надання послуг складається із плати за надання послуг, обумовлених додатком №1 до цього договору, плати за послуги із надання місць паркування, винагороди виконавцю за управлінням майном та інфраструктурою забезпечення життєдіяльності корпусу (п.3.1. договору).

Відповідно до п.3.3. договору протягом терміну його дії, починаючи з дати набуття ним чинності, замовник сплачує виконавцю щомісячно:

3.3.1. щомісячно авансом за один місяць плату у гривнях за надання послуг згідно з додатком №1 до цього договору, у розмірі, еквівалентному 2,2 дол. США за офіційним курсом НБУ на дату першого платежу за 1 кв.м. загальної площі приміщень. Зазначена плата включає плату за землю (сплату земельного податку пропорційно частці площі забудови корпусу, що припадає на приміщення у загальній площі надземної частини корпусу) та плату за споживання теплової енергії на опалення приміщень.

3.3.2. щомісячно авансом за один місяць плату у гривнях за послуги з надання місць паркування, у розмірі, еквівалентному 50 дол. США за офіційним курсом НБУ на дату першого платежу за кожне місце паркування;

3.3.3. щомісячно плату за споживання електричної енергії, холодної води та водовідведення за діючими на момент розрахунків тарифами для юридичних осіб

Зазначена плата здійснюється замовником у п`ятиденний термін з дня отримання замовником платіжних вимог-доручень виконавця

Відповідно до п.п. 3.3.5. договору суми платежів зазначені у підпунктах 3.3.1, 3.3.2, 3.3.3. цього пункту сплачуються і замовником щомісячно не пізніше 10 числа місяця, за який здійснюються розрахунки.

Згідно з п.3.4. договору у разі якщо дія цього договору починається не з першого дня місяця, сума належного платежу за надання послуг за такий місяць визначається виходячи із місячної суми відповідного платежу та фактичної кількості календарних днів дії нього договору у такому місяці, та планується не пізніше 10-ти днів після початку дії цього договору.

Якщо поточні витрати, понесені виконавцем протягом такого періоду перевищують фактичну суму плати за надання послуг, сплачену замовником, замовник повинен сплатити виконавцю суму такого перевищення протягом 30 днів після отримання відповідних відомостей та рахунку, в яких повинна бути чітко зазначена додаткова сума плати за послуги, яка має бути сплачена виконавцю.

Якщо сума поточних витрат, понесених виконавцем протягом такого періоду менша ніж фактична сума плати за надання послуг, сплачену замовником, то така різниця зараховується в рахунок майбутньої місячної плати за надання послуг,

У випадку надання виконавцем додаткових послуг, письмово узгоджених із замовником, плата за які не була передбачена та врахована в авансовому платежі, вартість таких послуг включається в наступний авансовий платіж.

Відповідно до п.6.2. за невиконання умов цього договору щодо строків здійснення платежів, Замовник зобов`язується сплачувати пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня за кожний день прострочення від несплаченої суми.

Згідно з п.6.3. у випадку прострочення платежів, належних до сплати у відповідності до умов цього договору більше, ніж на 15 днів замовник зобов`язується сплатити виконавцю штраф у розмірі 50 % від розміру суми невчасно сплаченого платежу у строк 7 днів з дня виставлення виконавцем відповідного рахунку.

Пунктом 6.4. договору сторони погодили, що у випадку не укладення договорів страхування у відповідності до п.5.1.23. цього договору, замовник сплачує виконавцю штраф у розмірі 2 000 гривень за кожний місяць прострочення. При цьому сплата штрафних санкцій не звільняє замовника від виконання своїх обов`язків, передбачених п.5.1.23 цього договору.

Відповідно до п.6.5. у випадку несплати в добровільному порядку суми штрафних санкцій, яка нараховується відповідності до п.6.2. - 6.4. цього договору, виконавець вказує її в авансовому платежі оплати послуг на наступний місяць.

У випадку прострочення перерахування плати за послуги та штрафних санкцій більш, ніж на 30 (тридцять) днів з дня виставлення рахунку і якщо сторони не приймають інших рішень щодо цього питання, виконавець залишає за собою право не надавати замовнику послуги, передбачені у додатку № 1 до цього договору. При цьому замовник не звільняється від оплати раніше наданих послуг (п.6.6. договору).

Виконавець несе відповідальність згідно із законодавством і цим договором за порушення своїх зобов`язань, встановлених цим договором і чинним законодавством України (п.6.8. договору).

Відповідно до п.п. 7.1., 7.2., 7.3., 7.4. договору в разі порушення замовником або виконавцем умов договору, представниками відповідно замовника і виконавця складається акт-претензія із зазначенням у ньому строків, виду порушення, кількісних і якісних показників послуг інших відомостей щодо порушень тощо. Представник сторони, яка допустила порушення повинен з`явитися на виклик іншої сторони для підписання акту-претензії не пізніше ніж протягом двох робочих днів з моменту надходження такого виклику.

У разі неприбуття представника сторони у строк, визначений в п.7.2. цього договору або необґрунтовано відмовилась від підписання акту-претензії, акт-претензія вважається дійсним, якщо його підписали не менш як два представники іншої сторони.

Акт-претензія надається представнику сторони, яка допустила порушення, для вирішення питання про усунення недоліків, перерахунок плати за надання послуг або надання обґрунтованої письмової відмови в задоволенні претензій.

Згідно з п.п.10.1., 10.2. договору він набирає чинності з 01 квітня 2010 року та є чинним та обов`язковим для виконання його умов сторонами безстроково.

Додатковою угодою №1 від 28.02.2013 сторони внесли зміни до п.3.3.1. договору, а саме виклали його в наступній редакції: "щомісячно авансом за один місяць починаючи з березня 2013 року плату у гривнях за надання послуг згідно з додатком №1 до цього договору, у розмірі, еквівалентному 3,2 дол. США за офіційним курсом НБУ на дату першого платежу за 1 кв.м. загальної площі приміщень. Зазначена плата включає плату за землю (сплату земельного податку пропорційно частці площі забудови корпусу, що припадає на приміщення у загальній площі надземної частини корпусу) та плату за споживання теплової енергії на опалення (охолодження) приміщень."

Додатковими угодами №№2-4 сторонами було погоджено, зокрема, внесення змін у договір щодо розміру курсу долара США на період з березня по грудень 2015 року, кількості місць для паркування та банківських реквізитів виконавця.

Додатковою угодою №5 від 27.04.2018 до договору, сторони погодили, що починаючи з 01 травня 2018 року загальна кількість місць для автотранспорту на прибудинковій території, якими користується власник приміщень, зменшиться на 2 одиниці і їх кількість буде дорівнювати 9 місцям.

Вартість послуг по розміщенню і обслуговуванню місць для автотранспорту окремо не сплачується і входить до вартості послуг, що надає виконавець замовнику. Вартість послуг з 01.05.2018 буде дорівнювати еквівалент у гривні України 4,6 доларам США за курсом НБУ на день виставлення рахунку.

02.05.2018 у додатковій угоді №6 сторони домовились про реструктуризацію боргу, що виник у замовника при оплаті виконавцю наданих послуг в сумі 407 449, 93 грн протягом 2017-2018 років.

У пункті 2 додаткової угоди сторони погодили, що сума заборгованості в повному обсязі буде погашена протягом травня-грудня 2018 року згідно наступного графіку погашення заборгованості:

- травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад по 51 000, 00 грн у місяць;

- у грудні - 50 449, 93 грн.

Відповідно до п.3 додаткової угоди №6 у випадку порушення строків оплати згідно графіку погашення заборгованості виконавець при виставленні рахунку в наступному місяці нараховує пеню на несплачену суму згідно умов договору починаючи з фактичного дня виникнення заборгованості в період 2017-2018 років.

Додатковою угодою №7 від 08.06.2018 сторони домовились, що починаючи з 11 червня 2018 року загальна кількість місць для розміщення транспортних засобів на прибудинковій території, якими користується власник приміщень, зменшиться на одну одиницю і їх кількість буде дорівнювати - 8 місць.

Вартість послуг по розміщенню і обслуговуванню місць для автотранспорту окремо не сплачується і входить до вартості послуг, що надає виконавець замовнику відповідно до договору. Вартість послуг з 11 червня 2018 року буде дорівнювати еквівалент у гривні України 4,4 доларам США за курсом НБУ на день виставлення рахунку (п.2 додаткової угоди №7).

Додатковою угодою №8 від 30.08.2018 сторони домовились, що починаючи з 01 вересня 2018 року загальна кількість місць для розміщення транспортних засобів на прибудинковій території, якими користується власник приміщень, зменшиться на одну одиницю і їх кількість буде дорівнювати - 7 місць.

Вартість послуг по розміщенню і обслуговуванню місць для автотранспорту окремо не сплачується і входить до вартості послуг, що надає виконавець замовнику відповідно до договору. Вартість послуг з 01 вересня 2018 року буде дорівнювати еквівалент у гривні України 4,2 доларам США за курсом НБУ на день виставлення рахунку без ПДВ за 1 кв.м загальної площі приміщень (п.2 додаткової угоди №8).

Так, на виконання умов договору позивачем за первісним позовом за період з січня 2018 року по лютий 2020 року було складено та підписано наступні акти здачі-приймання робіт (надання послуг): №61 від 30.01.2018 на суму 2 457, 47 грн, №43 від 31.01.2018 на суму 84 447, 54 грн, №129 від 28.02.2018 на суму 83 370, 12 грн, №181 від 28.02.2018 на суму 1 148, 72 грн, №266 від 28.03.2018 на суму 3 165, 31 грн, №234 від 31.03.2018 на суму 80 262, 10 грн, №359 від 26.04.2018 на суму 1 190, 65 грн, №241 від 30.04.2018 на суму 78 769, 61 грн, №452 від 23.05.2018 на суму 1 966, 31 грн, №430 від 31.05.2018 на суму 72 398, 68 грн, №526 від 26.06.2018 на суму 2 847, 20 грн, №538 від 30.06.2018 на суму 69 792, 77 грн, №608 від 31.07.2018 на суму 69 296, 07 грн, №679 від 31.07.2018 на суму 2 569, 87 грн, №782 від 22.08.2018 на суму 2 376, 92 грн, №754 від 31.08.2018 на суму 70 715, 35 грн, №893 від 24.09.2018 на суму 1 390, 84 грн, №848 від 30.09.2018 на суму 70 966, 67 грн, №997 від 24.10.2018 на суму 2 021, 51 грн, №964 від 31.10.2018 на суму 71 026, 51 грн, №1077 від 30.11.2018 на суму 70 646, 88 грн, №1215 від 26.12.2018 на суму 2 558, 38 грн, №1192 від 29.12.2018 на суму 70 908, 09 грн, №95 від 30.01.2019 на суму 2 724, 73 грн, №61 від 31.01.2019 на суму 69 618, 20 грн, №139 від 27.02.2019 на суму 3 226, 52 грн, №203 від 28.02.2019 на суму 69 697, 50 грн, №328 від 26.03.2019 на суму 2 029, 33 грн, №308 від 31.03.2019 на суму 67 482, 12 грн, №451 від 25.04.2019 на суму 2 673, 05 грн, №392 від 30.04.2019 на суму 68 361, 23 грн, №498 від 28.05.2019 на суму 2 628, 05 грн, №506 від 31.05.2019 на суму 66 530, 68 грн, №684 від 26.06.2019 на суму 4 324, 54 грн, №662 від 30.06.2019 на суму 67 470, 83 грн, №806 від 26.07.2019 на суму 8 706, 01 грн, №762 від 31.07.2019 на суму 65 770, 40 грн, №924 від 29.08.2019 на суму 5 502, 85 грн, №861 від 31.08.2019 на суму 62 863, 26 грн, №1030 від 30.09.2019 на суму 63 173, 04 грн, №1052 від 30.09.2019 на суму 6 299, 90 грн, №1181 від 29.10.2019 на суму 4 106, 46 грн, №1152 від 31.10.2019 на суму 60 794, 77 грн, №1108 від 26.11.2018 на суму 1 907, 71 грн, №1297 від 28.11.2019 на суму 7 032, 29 грн, №1280 від 30.11.2019 на суму 62 356, 50 грн, №1410 від 31.12.2019 на суму 60 228,96 грн, №1428 від 16.12.2019 на суму 5 046, 71 грн, №90 від 29.01.2020 на суму 2 827, 34 грн, №79 від 31.01.2020 на суму 47 912, 28 грн, №151 від 29.02.2020 на суму 47 912, 28 грн, всього на загальну суму 1 855 506, 11 грн .

Відповідачем за первісним позовом, у свою чергу частково підписано за період з січня 2018 року по жовтень 2019 року вищенаведені акти здачі-приймання робіт (надання послуг), а саме: №61 від 30.01.2018 на суму 2 457, 47 грн, №43 від 31.01.2018 на суму 84 447, 54 грн, №129 від 28.02.2018 на суму 83 370, 12 грн, №181 від 28.02.2018 на суму 1 148, 72 грн, №266 від 28.03.2018 на суму 3 165, 31 грн, №234 від 31.03.2018 на суму 80 262, 10 грн, №359 від 26.04.2018 на суму 1 190, 65 грн, №341 від 30.04.2018 на суму 78 769, 61 грн, №452 від 23.05.2018 на суму 1 966, 31 грн, №430 від 31.05.2018 на суму 72 398, 68 грн, №526 від 26.06.2018 на суму 2 847, 20 грн, №538 від 30.06.2018 на суму 69 792, 77 грн, №608 від 31.07.2018 на суму 69 296, 07 грн, №679 від 31.07.2018 на суму 2 569, 87 грн, №782 від 22.08.2018 на суму 2 376, 92 грн, №754 від 31.08.2018 на суму 70 715, 35 грн, №893 від 24.09.2018 на суму 1 390, 84 грн, №848 від 30.09.2018 на суму 70 966, 67 грн, №997 від 24.10.2018 на суму 2 021, 51 грн, №964 від 31.10.2018 на суму 71 026, 51 грн, №1077 від 30.11.2018 на суму 70 646, 88 грн, №1215 від 26.12.2018 на суму 2 558, 38 грн, №1192 від 29.12.2018 на суму 70 908, 09 грн, №95 від 30.01.2019 на суму 2 724, 73 грн, №61 від 31.01.2019 на суму 69 618, 20 грн, №139 від 27.02.2019 на суму 3 226, 52 грн, №203 від 28.02.2019 на суму 69 697, 50 грн, №328 від 26.03.2019 на суму 2 029, 33 грн, №308 від 31.03.2019 на суму 67 482, 12 грн, №451 від 25.04.2019 на суму 2 673, 05 грн, №392 від 30.04.2019 на суму 68 361, 23 грн, №498 від 28.05.2019 на суму 2 628, 05 грн, №506 від 31.05.2019 на суму 66 530, 68 грн, №684 від 26.06.2019 на суму 4 324, 54 грн, №662 від 30.06.2019 на суму 67 470, 83 грн, №806 від 26.07.2019 на суму 8 706, 01 грн, №762 від 31.07.2019 на суму 65 770, 40 грн, №924 від 29.08.2019 на суму 5 502, 85 грн, №861 від 31.08.2019 на суму 62 863, 26 грн, №1030 від 30.09.2019 на суму 63 173, 04 грн, №1052 від 30.09.2019 на суму 6 299, 90 грн, №1181 від 29.10.2019 на суму 4 106, 46 грн, №1152 від 31.10.2019 на суму 60 794, 77 грн, всього на загальну суму 1 620 282, 04 грн .

Також відповідачем за первісним позовом вказані акти частково оплачені в сумі 738 823, 00 грн, про що свідчить виписка з банку від 18.03.2020 та підтверджується сторонами.

Залишилися не підписаними відповідачем за первісним позовом наступні акти здачі-приймання робіт (надання послуг): №1297 від 28.11.2019 на суму 7 032, 29 грн, №1280 від 30.11.2019 на суму 62 356, 50 грн, №1410 від 31.12.2019 на суму 60 228,96 грн, №1428 від 16.12.2019 на суму 5 046, 71 грн, №90 від 29.01.2020 на суму 2 827, 34 грн, №79 від 31.01.2020 на суму 47 912, 28 грн, №151 від 29.02.2020 на суму 47 912, 28 грн, а всього на загальну суму 233 316, 36 грн

Спір за первісним позовом у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем за первісним позовом своїх грошових зобов`язань за договором щодо повної та своєчасної оплати послуг за період з січня 2018 року по лютий 2020 року, з огляду на що позивач просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 1 372 809, 25 грн та 430 095, 55 грн пені і 686 404, 62 грн штрафу.

Відповідач, повністю не погоджуючись з вимогами первісного позову, посилаючи на їх необґрунтованість, звернувся до суду з зустрічним позовом про визнання недійсними пунктів 6.2., 6.3., 6.4, 6.6. договору та визнання зобов`язань щодо оплати послуг за договором припиненими і розірвання договору.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно частини 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідач за первісним позовом заперечуючи проти позовних вимог, визнає факт укладення між сторонами договору, однак зазначає, що послуги надавалися йому не в повному обсязі, а також позивачем за первісним позовом невірно розраховано їх вартість.

У зв`язку з наведеним, відповідач за первісним позовом оплачував виставлені рахунки лише частково, а саме за діючими на момент розрахунків тарифами для юридичних осіб, а також послуги, в частині, що на його думку покривали фактичні витрати виконавця по відношенню до замовника.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктом 2.4 договору, передбачено, що надання послуг оформляється актом приймання-передачі послуг, що складається сторонами при виставленні рахунку за послуги за наступний період, або інакше згідно з чинним законодавством України.

Так, як установлено судом вище, сторонами договору було складено та підписано за період з січня 2018 року по жовтень 2019 року акти здачі-приймання робіт (надання послуг) на загальну суму 1 620 282, 04 грн.

При цьому суд звертає увагу, що під час підписання вказаних актів замовником (відповідачем за первісним позовом) жодних зауважень щодо обсягу наданих послуг, їх вартості та будь-яких інших зауважень взагалі викладено не було, окрім того вказані акти частково були оплачені.

Також у матеріалах справи міститься акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №1108 від 26.11.2018 (компенсація витрат на електроенергію за листопад 2018 року) на загальну суму 1 907, 71 грн, який хоча і не підписаний зі сторони замовника, однак оплачений ним, що підтверджується випискою з банку від 18.03.2020 (т.1 а.с.242), що свідчить про факт визнання отриманих замовником послуг.

Крім того, як зазначає позивач за первісним позовом, станом на січень 2018 року в замовника перед виконавцем була заборгованість в розмірі 256 126, 14 грн (початкове сальдо).

Суд не приймає до уваги зауваження відповідача за первісним позовом щодо ненадання розшифровки сум підтвердження вказаного початкового сальдо, оскільки наявність вказаної заборгованості перед виконавцем була підтверджена самим замовником/відповідачем за первісним позовом у додатковій угоді №6 від 02.05.2018, якою сторони домовились про реструктуризацію боргу, що виник у замовника при оплаті виконавцю за надані послуги протягом 2017-2018 років на загальну суму 407 449, 93 грн, а також погодили графік погашення заборгованості.

Відповідачем за первісним позовом послуги за зазначеними актами сплачені частково, а саме в сумі 738 823, 00 грн, що підтверджується виписками з банку від 18.03.2020 та від 02.04.2020 (т.1 а.с.233-234, 242-243) та не спростовується сторонами.

Таким чином суд приходить до висновку, що заборгованість відповідача за первісним позовом перед позивачем за первісним позовом за надані послуги становить 1 139 492, 89 грн (1 620 282, 04 грн + 1 907, 71 грн + 256 126, 14 грн - 738 823, 00 грн), з яких: 1 620 282, 04 грн - сума за підписаними актами, 1 907, 71 грн - визнана сума за актом №1108 від 26.11.2018 за електроенергію, 256 126, 14 грн - підтверджена сума заборгованості (початкове сальдо) згідно додаткової угоди №6 від 02.05.2018, 738 823, 00 грн - загальна сума оплати здійснена відповідачем за зустрічним позовом.

Що стосується стягнення заборгованості за актами здачі-приймання робіт (надання послуг) №1297 від 28.11.2019 на суму 7 032, 29 грн, №1280 від 30.11.2019 на суму 62 356, 50 грн, №1410 від 31.12.2019 на суму 60 228,96 грн, №1428 від 16.12.2019 на суму 5 046, 71 грн, №90 від 29.01.2020 на суму 2 827, 34 грн, №79 від 31.01.2020 на суму 47 912, 28 грн, №151 від 29.02.2020 на суму 47 912, 28 грн на загальну суму 233 316, 36 грн, то позов в цій частині задоволенню не підлягає, з огляду на таке.

Як зазначає відповідач за первісним позовом та вбачається з матеріалів справи, останній спірні акти в порядку передбаченому пунктом 2.4. договору не підписував та звертався до виконавця (позивача за первісним позовом) з листом згідно із пунктами 3.7. і 4.1.3. договору про надання детальної інформації щодо переліку, опису та вартості послуг по місяцях за період з 01.01.2018 по 29.02.2020, також ухвалою суду від 24.06.2020 судом було зобов`язано позивача за первісним позовом надати детальний розрахунок наданих послуг за вищенаведеними актами здачі-приймання робіт, а саме: зазначити складові суми вказаної в актах: яка сума нарахована за землю (земельний податок), холодну воду та водовідведення, із з зазначенням врахованих тарифів, яка сума за послуги з надання місць паркування, винагорода виконавцю та послуги згідно додатку №1 до договору, який курс долара було враховано по кожному акту.

Однак, позивачем за первісним позовом ні на запит відповідача, ні на виконання ухвали суду не було надано вищевказаної інформації.

Таким чином, враховуючи, що відповідачем зазначені акти в порядку встановленому договором не підписано, позивачем за первісним позовом не підтверджено належними, достатніми та вірогідними доказами розмір та вартість фактично наданих послуг за вищевказаними актами на загальну суму 233 316, 36 грн, а відповідач заперечує факт отримання таких послуг за цими актами, суд приходить до висновку про необґрунтованість первісного позову про стягнення основної суми заборгованості в цій частині.

При цьому суд звертає увагу, що позивачем за первісним позовом було надано докази про направлення вказаних актів лише після звернення до суду з позовом та відкриття провадження в справі.

Доказів сплати суми основного боргу за надані послуги в розмірі 1 139 492, 89 грн відповідачем за первісним позовом у порядку встановленому ГПК України суду не надано. В зв`язку з чим первісний позов у частині стягнення суми основної заборгованості підлягає частковому задоволенню.

Також, за порушення виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача 430 095, 55 грн пені за загальний період з 11.01.2018 по 29.02.2020 та 686 404, 62 грн штрафу нарахованих за наступними актами здачі-приймання робіт (надання послуг): №43 від 31.01.2018 на суму 84 447, 54 грн, №129 від 28.02.2018 на суму 83 370, 12 грн, №341 від 30.04.2018 на суму 78 769, 61 грн, №754 від 31.08.2018 на суму 70 715, 35 грн, №848 від 30.09.2018 на суму 70 966, 67 грн, №964 від 31.10.2018 на суму 71 026, 51 грн, №1077 від 30.11.2018 на суму 70 646, 88 грн, , №1192 від 29.12.2018 на суму 70 908, 09 грн, №203 від 28.02.2019 на суму 69 697, 50 грн, №308 від 31.03.2019 на суму 67 482, 12 грн, №392 від 30.04.2019 на суму 68 361, 23 грн, №498 від 28.05.2019 на суму 2 628, 05 грн, №506 від 31.05.2019 на суму 66 530, 68 грн, №684 від 26.06.2019 на суму 4 324, 54 грн, №662 від 30.06.2019 на суму 67 470, 83 грн, №806 від 26.07.2019 на суму 8 706, 01 грн, №762 від 31.07.2019 на суму 65 770, 40 грн, №924 від 29.08.2019 на суму 5 502, 85 грн, №861 від 31.08.2019 на суму 62 863, 26 грн, №1030 від 30.09.2019 на суму 63 173, 04 грн, №1181 від 29.10.2019 на суму 4 106, 46 грн, №1152 від 31.10.2019 на суму 60 794, 77 грн, №1297 від 28.11.2019 на суму 7 032, 29 грн, №1280 від 30.11.2019 на суму 62 356, 50 грн, №1410 від 31.12.2019 на суму 60 228,96 грн, №1428 від 16.12.2019 на суму 5 046, 71 грн, №90 від 29.01.2020 на суму 2 827, 34 грн, №79 від 31.01.2020 на суму 47 912, 28 грн, №151 від 29.02.2020 на суму 47 912, 28 грн.

Разом з тим, як зазначено судом вище позивачем за первісним позовом не підтверджено належними та достатніми доказами розмір фактично наданих послуг за актами здачі-приймання робіт (надання послуг) №1280 від 30.11.2019 на суму 62 356, 50 грн, №1410 від 31.12.2019 на суму 60 228,96 грн, №1428 від 16.12.2019 на суму 5 046, 71 грн, №90 від 29.01.2020 на суму 2 827, 34 грн, №79 від 31.01.2020 на суму 47 912, 28 грн, №151 від 29.02.2020 на суму 47 912, 28 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги щодо стягнення пені в загальному розмірі 10 854, 52 грн розрахованої за вказаними актами задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідальність у вигляді пені за невиконання умов договору щодо строків здійснення платежів, передбачена сторонами пунктом 6.2. договору, відповідно до якого замовник зобов`язується сплачувати пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня за кожний день прострочення від несплаченої суми.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином законодавець передбачив право сторін визначати в договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України .

Згідно зі ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтею 252 Цивільного кодексу України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Пунктом 6.2. договору сторонами погоджено, що пеня за прострочення оплати за договором нараховується за кожен день прострочення.

Разом з тим, пункт 6.2. договору не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, наприклад, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначенням "до дати фактичного виконання", тощо.

Отже, умову, передбачену в п. 6.2. договору неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верхового Суду від 15.11.2019 у справі № 904/1148/19 та від 12.12.2019 у справі № 911/634/19.

Перевіривши розрахунок пені в розмірі 419 241, 03 грн, судом встановлено, що зазначений розрахунок є невірним, оскільки позивачем за первісним позовом при здійснені розрахунку не враховано положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України щодо нарахування пені в межах шести місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Також, відповідачем за первісним позовом було заявлено клопотання про застосування строку спеціальної позовної давності до вимог про стягнення пені.

У відзиві на позовну заяву відповідач заявив про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені.

Пеня, за визначенням частини третьої статті 549 Цивільного кодексу України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

Отже, пеня - це санкція, що триває у часі та розраховується за кожен день невиконання грошового зобов`язання.

Оскільки, пеня - триваюча санкція, що розраховується за кожен день прострочення, то строк позовної давності слід застосовувати з урахуванням наведеного.

Відповідно до частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно із ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Також, відповідно до ч. 1, 3 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до п. 4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 у зобов`язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов`язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов`язання мало бути виконане.

Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов`язань, що з нього виникають (наприклад, у зв`язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов`язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Відповідно до п. 4.4 вищевказаної Постанови № 10 правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 Цивільного кодексу України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. При цьому господарським судом слід мати на увазі таке.

Відповідно до п. 4.4.1 вищевказаної Постанови № 10 у дослідженні обставин, пов`язаних із вчиненням зобов`язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку (частина перша статті 264 Цивільного кодексу України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

При цьому суд зазначає, що визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Оскільки, позивач за первісним позовом звернувся до суду 06.03.2020, то вимоги про стягнення пені, можуть бути задоволені в межах строку позовної давності з 06.03.2019 відповідно.

Таким чином, здійснивши перевірку розрахунку, враховуючи річний строк позовної давності, строк оплати по кожному акту та положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, суд зазначає, що позивачем повністю пропущено строк позовної давності щодо заявлених вимог про стягнення пені за актами №43 від 31.01.2018 на суму 84 447, 54 грн, №129 від 28.02.2018 на суму 83 370, 12 грн, №341 від 30.04.2018 на суму 78 769, 61 грн, №754 від 31.08.2018 на суму 70 715, 35 грн, а також частково пропущено строк за наступними актами:

1) № 848 від 30.09.2018 на суму 70 966, 67 грн прострочення з 11.09.2018, правомірним є нарахування пені по 11.03.2019, та підлягає задоволенню в частині стягнення за період з 06.03.2019 по 11.03.2019 в сумі 419, 97 грн;

2) № 964 від 31.10.2018 на суму 71 026, 51 грн прострочення з 11.10.2018, правомірним є нарахування пені по 11.04.2019, та підлягає задоволенню в частині стягнення за період з 06.03.2019 по 11.04.2019 в сумі 2 591, 98 грн;

3) № 1077 від 30.11.2018 на суму 70 646, 88 грн прострочення з 11.11.2018, правомірним є нарахування пені по 11.05.2019, та підлягає задоволенню в частині стягнення за період з 06.03.2019 по 11.05.2019 в сумі 4 637, 53 грн;

4) № 1192 від 29.12.2018 на суму 70 908, 09 грн прострочення з 11.12.2018, правомірним є нарахування пені по 11.06.2019, та підлягає задоволенню в частині стягнення за період з 06.03.2019 по 11.06.2019 в сумі 6 762, 49 грн;

5) № 203 від 28.02.2019 на суму 69 697, 50 грн прострочення з 11.02.2019, правомірним є нарахування пені по 11.08.2019, та підлягає задоволенню в частині стягнення за період з 06.03.2019 по 11.08.2019 в сумі 10 678, 04 грн;

6) № 308 від 31.03.2019 на суму 67 482, 12 грн прострочення з 11.03.2019, правомірним є нарахування пені по 11.09.2019, та підлягає задоволенню вказаний період у сумі 11 943, 41 грн;

7) № 392 від 30.04.2019 на суму 68 361, 23 грн прострочення з 11.04.2019, правомірним є нарахування пені по 11.10.2019, та підлягає задоволенню вказаний період у сумі 11 863, 01 грн;

8) № 506 від 31.05.2019 на суму 66 530, 68 грн прострочення з 11.05.2019, правомірним є нарахування пені по 11.11.2019, та підлягає задоволенню вказаний період у сумі 11 403, 18 грн;

9) № 498 від 28.05.2019 на суму 2 628, 05 грн прострочення з 11.06.2019, правомірним є нарахування пені по 11.12.2019, та підлягає задоволенню вказаний період в сумі 439, 28 грн;

10) № 662 від 30.06.2019 на суму 67 470, 83 грн прострочення з 11.06.2019, правомірним є нарахування пені по 11.12.2019, та підлягає задоволенню вказаний період у сумі 11 277, 80 грн;

11) № 684 від 26.06.2019 на суму 4 324, 54 грн прострочення з 11.07.2019, правомірним є нарахування пені по 11.01.2020, та підлягає задоволенню вказаний період у сумі 698, 09 грн;

12) № 762 від 31.07.2019 на суму 65 770, 40 грн прострочення з 11.07.2019, правомірним є нарахування пені по 11.01.2020, та підлягає задоволенню вказаний період у сумі 10 616, 96 грн;

13) № 806 від 26.07.2019 на суму 8 706, 01 грн прострочення з 11.08.2019, правомірним є нарахування пені по 11.02.2020, та підлягає задоволенню вказаний період у сумі 1 337, 21 грн;

14) № 861 від 31.08.2019 на суму 62 863, 00 грн прострочення з 11.08.2019, правомірним є нарахування пені по 11.02.2020, та підлягає задоволенню вказаний період у сумі 9 655, 59 грн;

15) № 924 від 29.08.2019 на суму 5 502, 00 грн прострочення з 11.09.2019 по 29.02.2020 (визначений позивачем період) підлягає задоволенню вказаний період у сумі 746, 61 грн;

16) № 1030 від 30.09.2019 на суму 63 173, 04 грн прострочення з 11.09.2019 по 29.02.2020 (визначений позивачем період) підлягає задоволенню вказаний період в сумі 8 571, 10 грн;

17) № 1152 від 31.10.2020 на суму 60 794, 77 грн прострочення з 11.10.2019 по 29.02.2020 (визначений позивачем період) підлягає задоволенню вказаний період у сумі 6 599, 48 грн;

18) № 1181 від 29.10.2019 на суму 4 106, 46 грн прострочення з 11.11.2019 по 29.02.2020 (визначений позивачем період) підлягає задоволенню вказаний період у сумі 334, 50 грн.

Отже, враховуючи вищевикладене до стягнення з відповідача за первісним позовом підлягає пеня в загальному розмірі 110 575, 00 грн, а тому первісний позов підлягає задоволенню у цій частині.

Щодо заявленої позивачем суми штрафу нарахованого на підставі пункту 6.3. договору в загальній сумі 686 404, 62 грн, суд зазначає таке.

Нарахування штрафу здійснене позивачем за первісним позовом на підставі пункту 6.3. договору, відповідно до умов якого у випадку прострочення платежів, належних до сплати у відповідності до умов цього договору більше, ніж на 15 днів замовник зобов`язується сплатити виконавцю штраф у розмірі 50 % від розміру суми невчасно сплаченого платежу в строк 7 днів з дня виставлення виконавцем відповідного рахунку .

Разом з тим усупереч вимогам зазначеного пункту договору позивачем за первісним позовом не надано належних та допустимих доказів виставлення відповідачу та отримання ним відповідного рахунку на оплату штрафу.

На виконання ухвали суду від 09.06.2020 позивачем за первісним позовом було надано рахунки на оплату, що роздруковані з відповідної програми ведення первинного бухгалтерського обліку та податкового обліку, а саме: №1197 від 19.12.2019 на оплату штрафу за період з 01.01.2019 по 17.12.2019 у сумі 604 440, 84 грн та №491 від 27.02.2020 на оплату штрафу за період з 01.01.2019 по 17.12.2019 у сумі 604 440, 84 грн та за період з 18.12.2019 по 17.02.2020 у сумі 81 963, 78 грн, а всього в розмірі 686 404, 62 грн. Однак вказані рахунки не можуть бути належними та допустимими доказами виконання позивачем за первісним позовом умов пункту 6.3. договору, оскільки надані документи не є належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами та не містять підпису відповідальної особи, яка їх виписала та відсутні відповідні докази отримання належним чином завірених рахунків відповідачем за первісним позовом.

Враховуючи вищенаведене, суд позбавлений можливості встановити дату настання у відповідача обов`язку щодо сплати штрафу в розмірі 686 404, 62 грн, а тому відмовляє в задоволенні первісних позовних вимог в частині його стягнення.

Відносно зустрічного позову суд зазначає таке.

Згідно положень п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 1 - 5 ст. 203 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Крім того, суд звертає увагу, що Цивільний кодекс України у статтях 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Згідно із ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч.1 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Розкриваючи зміст засади свободи договору, у статтях 6, 627 Цивільного кодексу України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору, Цивільний кодекс України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Як вже зазначалось судом вище, спірні пункти договору передбачають відповідальність замовника за невиконання умов договору, а саме:

- 6.2. за невиконання умов цього договору щодо строків здійснення платежів, замовник зобов`язується сплачувати пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня за кожний день прострочення від несплаченої суми;

- 6.3. у випадку прострочення платежів, належних до сплати у відповідності до умов цього договору більше, ніж на 15 днів замовник зобов`язується сплатити виконавцю штраф у розмірі 50 % від розміру суми невчасно сплаченого платежу у строк 7 днів з дня виставлення виконавцем відповідного рахунку;

- 6.4. у випадку не укладення договорів страхування у відповідності до п.5.1.23. цього договору, замовник сплачує виконавцю штраф у розмірі 2 000 гривень за кожний місяць прострочення. При цьому сплата штрафних санкцій не звільняє замовника від виконання своїх обов`язків, передбачених п.5.1.23 цього договору;

- 6.6. у випадку прострочення перерахування плати за послуги та штрафних санкцій більш, ніж на 30 (тридцять) днів з дня виставлення рахунку і якщо сторони не приймають інших рішень щодо цього питання, виконавець залишає за собою право не надавати замовнику послуги, передбачені у додатку № 1 до цього договору. При цьому замовник не звільняється від оплати раніше наданих послуг.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року N 15-рп/2004).

Добросовісність (п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі N 338/180/17 по своїй суті застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 390/34/17 від 10.04.2019.

Суд наголошує, що сторонами було узгоджено умови договору, в тому числі оскаржувані пункти 6.2., 6.3, 6.4., 6.6., а тому враховуючи ту обставину, що договір було укладено 03.03.2010, то вказані умови діють більше 10 років, при цьому доказів порушення прав позивача за зустрічним позовом оспорюваними пунктами протягом строку дії договору (з 30.03.2010) останнім суду не надано, а відтак його зустрічні позовні вимоги про визнання недійсними пунктів 6.2., 6.3., 6.4., 6.6. договору свідчать про те, що позивач за зустрічним позовом діє всупереч своїй попередній поведінці.

Також, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Існування в договорі умови щодо відповідальності замовника за порушення умов договору, на думку суду, не несе таких наслідків, як порушення його прав, а також вказані умови договору не суперечить приписам частин 1 - 5 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Наведеними положеннями визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Тобто, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

У той же час, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Тобто, оцінюючи належність обраного позивачем за зустрічним позовом способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відтак, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту, що й унормовано в положеннях статей 4, 5 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Позивачем за зустрічним позовом не доведено суду наявність правових підстав для визнання недійсним пунктів 6.2., 6.3, 6.4., 6.6. договору, а тому зустрічний позов у цій частині задоволенню не підлягає.

Щодо позовної вимоги за зустрічним позовом про визнання зобов`язань щодо оплати послуг за договором припиненими в розмірі фактично сплачених платежів, суд зазначає таке.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Разом з тим, як установлено судом вище в позивача за зустрічним позовом (замовника) перед відповідачем за зустрічним позовом (виконавцем) за договором про надання експлуатаційних послуг наявна заборгованість в розмірі 1 139 492, 89 грн. У зв`язку з чим, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог у частині визнання зобов`язань за договором припиненими в розмірі сплачених платежів за фактично надані послуги.

Щодо позовних вимог за зустрічним позовом про розірвання договору №07-01/10 від 30.03.2010, то суд приходить до висновку, що останні також не підлягають задоволенню з огляду на наступне .

У розділі 10 договору сторони погодили, що він набирає чинності з 01 квітня 2010 року та є чинним та обов`язковим для виконання його умов сторонами безстроково (п.п.10.1., 10.2.).

Відповідно до п.10.3. договір може бути розірваний достроково:

10.3.1. за домовленістю сторін;

10.3.2. у разі переходу права власності на приміщення від замовника до іншої особи з дотриманням вимог п.5.1.16. цього договору;

10.3.3. у разі невиконання виконавцем своїх обов`язків за цим договором більше ніж 3 місяці підряд та при умові виконання умов договору замовником;

10.3.4. за рішенням суду.

Приписами ст.611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Загальні норми, якими регулюються відносини суб`єктів господарювання щодо розірвання договорів визначені главою 53 Цивільного кодексу України. Якщо сторони не можуть дійти згоди щодо розірвання договору, вони мають право передати спір на вирішення суду. Під час розірвання або зміни договору у такий спосіб, потрібно обов`язково дотримуватися вимог передбачених у статтях 651, 652 Цивільного кодексу України, статті 188 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.651 Цивільного кодексу України розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно з ст.653 Цивільного кодексу України в разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі розірвання договору зобов`язання припиняється з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов`язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили.

Відповідно до ст.907 Цивільного кодексу України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

Відповідно до ст.188 Господарського кодексу України розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо розірвання договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір розірвано, договір вважається розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Враховуючи те, що позивачем за зустрічним позовом у ході судового розгляду справи не доведено наявності підстав для розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін за змістом ст. 651, 652 Цивільного кодексу України, оскільки не доведено наявності істотного порушення договору другою стороною, даний випадок не передбачений ні умовами договору, ні законом; не доведено також наявності істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача за зустрічним позовом є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Підсумовуючи вищенаведене, суд частково задовольняє первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІРМА "ІНОР" та в повному обсязі відмовляє в задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "СМАЙЛ ХОЛДІНГ УКРАЇНА".

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю СМАЙЛ ХОЛДІНГ УКРАЇНА (01103, місто Київ, вулиця Кіквідзе, будинок 14 В, літера А, ідентифікаційний код 36148557) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ФІРМА ІНОР (04107, місто Київ, вулиця Печенізька, будинок 32, ідентифікаційний код 01287185) 1 139 492 (один мільйон сто тридцять дев`ять тисяч чотириста дев`яносто дві) грн 89 коп. основного боргу, 110 575 (сто десять тисяч п`ятсот сімдесят п`ять) грн 83 коп. пені та 18 751 (вісімнадцять тисяч сімсот п`ятдесят одну) грн 03 коп. судового збору.

3. У задоволенні іншої частини первісного позову відмовити.

4. У задоволенні зустрічного позову відмовити в повному обсязі.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

6. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 23.11.2020.

Суддя Я.А.Карабань