Ухвала

від 23.10.2020 по справі 686/20774/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 686/20774/17

провадження № 61-15228ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку по вул. Заводській, 42 Злагода ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Хмельницькій області, ОСОБА_2 ,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 2 листопада 2018 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 30 вересня 2020 року у справі за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Хмельницькій області, ОСОБА_2 , про знесення самочинного будівництва,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 року Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - ОСББ) по вул. Заводській, 42 Злагода звернулося з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Хмельницькій області, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просило знести самочинно збудовану прибудову до квартири АДРЕСА_2 загальною площею 24,8 кв.м.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 2 листопада 2018 року позов задоволено, зобов`язано ОСОБА_1 знести самочинно збудовану прибудову до квартири АДРЕСА_2 загальною площею 24,8 кв.м.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 11 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 2 листопада 2018 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 13 травня 2019 року стягнено з ОСББ по вул. Заводській, 42 Злагода на користь ОСОБА_1 2 400 грн у відшкодування судового збору.

Постановою Верховного Суду від 28 квітня 2020 року касаційну скаргу

ОСББ по вул. Заводській, 42 Злагода задоволено частково, постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 березня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 22 липня 2020 рокузалучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 .

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 30 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 2 листопада 2018 року - без змін.

Не погоджуючись із рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 2 листопада 2018 року та постановою Хмельницького апеляційного суду від 30 вересня 2020 року, ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Підставою касаційного оскарження рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 2 листопада 2018 року та постанови Хмельницького апеляційного суду від 30 вересня 2020 року заявник вказує неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 березня 2019 року у справі № 757/55244/17-ц, від 23 липня 2018 року у справі № 760/8892/17, від 17 липня 2018 року у справі № 820/3183/16, від 31 липня 2018 року у справі № 813/6426/14, від 3 травня 2018 року у справі № 404/251/17, від 7 вересня 2018 року у справі № 813/6284/14, від 6 березня 2019 року у справі № 814/2645/15, від 15 травня 2019 року у справі № 813/6423/14, від 12 березня 2020 року у справі № 440/628/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц, від 16 вересня 2019 року у справі № 16/32/5022-557/2012 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу і може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень убачається, що скарга заявника є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності рішення суду першої інстанції і постанови суду апеляційної інстанції.

Ухвалюючи оскаржуване рішення і задовольняючи позов, Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області виходив із того, що прибудова до квартири АДРЕСА_2 загальною площею 24,8 кв.м споруджена на земельній ділянці площею 0,4244 га з кадастровим номером 6810100000:04:005:0062, цільове призначення - для обслуговування та будівництва багатоквартирного житлового будинку, перебуває у власності ОСББ по АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 не надав дозвільних документів на здійснення прибудови і тому дійшов висновку про її самочинне здійснення.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд виходив із того, що судом першої інстанції не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд апеляційної інстанції також вказав, що здійснена відповідачем прибудова порушує права співвласників будинку АДРЕСА_1 , тому підлягає знесенню.

Також апеляційний суд не врахував обставини щодо проведення 9 січня 2019 року державної реєстрації права власності на прибудову до квартири АДРЕСА_2 , оскільки такі обставини не існували на час розгляду справи в суді першої інстанції.

Приймаючи оскаржувану постанову, Хмельницький апеляційний суд врахував правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 756/1529/15-ц (провадження № 14-242цс18), та постанову Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі № 686/20774/17 (провадження № 61-7964св19).

Судами попередніх інстанцій за матеріалами справи установлено, що 26 вересня 2008 року зареєстровано ОСББ по вул. Заводській, 42 Злагода .

ОСББ по АДРЕСА_1 є власником земельної ділянки на АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку площею 0,4244 га, кадастровий номер 6810100000:04:005:0062, на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер 6529788 від 19 липня 2013 року, виданого державним реєстратором реєстраційної служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції Хмельницької області.

14 квітня 2017 року Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції у Хмельницькій області проведено перевірку додержання законодавства у сфері містобудування під час будівництва ОСОБА_1 прибудови до квартири АДРЕСА_2 .

За результатами перевірки установлено, що ОСОБА_1 , не отримавши права на виконання будівельних робіт, самочинно провів реконструкцію вказаної квартири шляхом здійснення прибудови загальною площею 24,8 кв.м, чим порушив вимоги статті 39 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності .

Того ж дня Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції у Хмельницькій області внесено припис ОСОБА_1 про усунення вказаних порушень законодавства до 14 вересня 2017 року.

Постановою Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Хмельницькій області № 126 від 26 квітня 2017 року у справі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 96 Кодекс України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 850 грн.

Також судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 здійснив прибудову до належної йому квартири загальною площею 24,8 кв.м. Будівництво здійснювалося самочинно, без дозвільних документів на виконання будівельних робіт, без проектної документації, без виділеної під будівництво земельної ділянки, без авторського та технічного нагляду за будівництвом. Об`єкт будівництва не введено в експлуатацію.

Постановою Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Хмельницькій області № 355 від 6 грудня 2017 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 188-42 КУпАП та накладено штраф у розмірі 5 100 грн у зв`язку із ненаданням дозвільних документів на виконання будівництва прибудови до квартири АДРЕСА_2 ; документа, що засвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою, яка знаходиться під прибудовою та документів, які засвідчують дату закінчення будівництва та прийняття об`єкта в експлуатацію.

Апеляційним судом установлено, що 9 січня 2019 року державним реєстратором Хмельницької міської ради проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_2 з прибудовою.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За правилами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 321 ЦК України установлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

При цьому згідно із вимогами статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Звертаючись до суду із позовом, ОСББ по вул. Заводській, 42 Злагода посилалося на те, що ОСОБА_1 будівництво прибудови здійснене на земельній ділянці, що є прибудинковою територією, якою користуються власники квартир багатоквартирного житлового будинку. Позивач вважав, що діями відповідача порушується право власності співвласників будинку.

Відповідно до частин другої, третьої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Особа, яка здійснила самочинне будівництво об`єкта на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, не може набути право власності на нього в порядку статті 331 ЦК України.

Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудовано з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Збудований об`єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами четвертою та сьомою статті 376 ЦК України, а саме: якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; якщо така забудова порушує права інших осіб; якщо проведення перебудови об`єкта є неможливим; особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.

Розглядаючи позови про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості відповідно до вимог статті 38 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності та положень частини сьомої статті 376 ЦК України, мають встановлювати, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об`єкта та чи відмовляється ця особа від такої перебудови.

Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

Європейській суд з прав людини у справі Іванова і Черкезов проти Болгарії (Ivanova and Cherkezov v. Bulgaria, скарга № 46577/15) роз`яснив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Частиною першою статті 10 Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку передбачено, що співвласники приймають рішення щодо управління багатоквартирним будинком на зборах у порядку, передбаченому цією статтею. Якщо у багатоквартирному будинку в установленому законом порядку утворено об`єднання співвласників, проведення зборів співвласників та прийняття відповідних рішень здійснюється згідно із законом, що регулює діяльність об`єднань співвласників багатоквартирних будинків.

Відповідно до частини дев`ятої статті 10 Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку до виключної компетенції загальних зборів співвласників відноситься питання про використання спільного майна.

Розглядаючи справу суди першої та апеляційної інстанцій установили, що ОСББ по вул. Заводській, 42 Злагода є власником земельної ділянки на АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку площею 0,4244 га (кадастровий номер 6810100000:04:005:0062), що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 19 липня 2013 року.

Також судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 здійснив прибудову до квартири АДРЕСА_2 без відповідного дозволу і у подальшому за вчинення вказаних дій притягався до адміністративної відповідальності. Крім того, ОСОБА_1 внесено припис про усунення порушень законодавства до 14 вересня 2017 року.

Тому суди вважали, що прибудова загальною площею 24,8 кв.м до квартири АДРЕСА_2 є самочинним будівництвом.

Висновок судів першої та апеляційної інстанцій про доведеність ОСББ

по АДРЕСА_1 порушення його прав є законним і обґрунтованим, тобто таким, який відповідає завданню цивільного судочинства - справедливому розгляду і вирішенню справи.

Посилання заявника на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 березня 2019 року у справі № 757/55244/17-ц, від 23 липня 2018 року у справі № 760/8892/17, від 17 липня 2018 року у справі № 820/3183/16, від 31 липня 2018 року у справі № 813/6426/14, від 3 травня 2018 року у справі № 404/251/17, від 7 вересня 2018 року у справі № 813/6284/14, від 6 березня 2019 року у справі № 814/2645/15, від 15 травня 2019 року у справі № 813/6423/14, від 12 березня 2020 року у справі № 440/628/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц, від 16 вересня 2019 року у справі № 16/32/5022-557/2012 відхиляються касаційним судом, оскільки, вказані постанови прийняті за інших установлених судами попередніх інстанцій обставин справи.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано не врахував обставини щодо проведення 9 січня 2019 року державної реєстрації права власності на прибудову до квартири АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 з огляду на наступне.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце підчас розгляду справи судом першої інстанції.

Судом апеляційної інстанції установлено, що 9 січня 2019 року проведено державну реєстрацію права власності на прибудову до квартири АДРЕСА_2 .

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що зазначена обставина не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки на час ухвалення цього рішення (2 листопада 2018 року) її не існувало.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 2 листопада 2018 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 30 вересня 2020 року є необґрунтованою, правильне застосовування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та додержання норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судових рішень.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у даній справі сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію суду права , що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини с статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі Пелевін проти України від 20 травня 2010 року.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Оскільки оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції є законними і обґрунтованими, ухвалені із правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права й підстави для їх скасування відсутні, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 2 листопада 2018 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 30 вересня 2020 року суд відмовляє.

Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 2 листопада 2018 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 30 вересня 2020 року у справі за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Хмельницькій області, ОСОБА_2 , про знесення самочинного будівництва.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук

М. Ю. Тітов