Постанова

від 19.11.2020 по справі 459/2618/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 459/2618/17 Головуючий у 1 інстанції: Рудаков Д.І.

Провадження № 22-ц/811/1208/20 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2020 року м.Львів

Справа № 459/2618/17

Провадження № 22ц/811/1208/20

Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Приколоти Т.І.,

суддів : Савуляка Р.В., Шандри М.М.

секретар Іванова О.О.

з участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2

розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення Червоноградського міського суду Львівської області, ухвалене у м. Червонограді 5 квітня 2018 року у складі судді Рудакова Д.І.,

у справі

за позовомОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю Медичний Центр Андромеда про поновлення на роботі, скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

встановив:

3 жовтня 2017 року позивач звернулася з цим позовом. В обгрунтування позову посилається на те, що вона (позивач) перебувала з відповідачем у трудових відносинах. Вказує, що 26 липня 2017 року у зв`язку з погіршенням стану здоров`я звернулася про надання медичної допомоги, про що повідомила керівника медичного центру. Наказом №20170729-2 від 29 липня 2017 року її звільнено з роботи через відсутність на робочому місці більше трьох годин - 26 липня 2017 року та враховуючи те, що вказане порушення неодноразове. Стверджує, що жодних порушень трудового законодавства за весь період перебування у трудових відносинах з відповідачем нею не вчинялося, а в період встановлення її відсутності на робочому місці вона перебувала на лікуванні, тому вважає відповідачем незаконно було звільнено її з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України. Просить позов задовольнити.

Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 5 квітня 2018 рокувідмовлено у задоволенні позову.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_3 Зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позову, посилаючись на доводи позовної заяви.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.

Рішення суду першої інстанції мотивовано наступним.

Встановлено, що позивач перебувала у трудових відносинах із ТзОВ Медичний центр Андромеда .

Відповідно до наказу від 29 липня 2017 року № 20170729-2 ОСОБА_3 , сестра медична 26 липня 2017 року була відсутня на роботі протягом робочого дня без поважних причин, у зв`язку з чим її звільнено на підставі п.4 ст.40 КЗпП України.

Про даний факт позивача було повідомлено.

Встановлено, що позивач не оспорює факт відсутності на роботі 26 липня 2017 року, але стверджує, що була відсутня на робочому місці у зв`язку з погіршенням стану здоров`я.

З повідомлення Комунальної 4-ої міської лікарні м. Львова від 20 грудня 2017 року № 2058 вбачається, що позивач 26 липня 2017 року зверталася за медичною допомогою , про що наявні записи у медичній карті амбулаторного хворого та в книзі запису викликів лікаря додому. В медичній карті амбулаторного хворого ОСОБА_3 та в журналах реєстрації аналізів відсутні записи про призначення чи видачу направлень на здачу аналізів. Листок непрацездатності ОСОБА_3 у Комунальній 4-й міській лікарні м. Львова з 26 липня 2017 року по 20 грудня 2017 року не видавався. Позивачу видавалася виписка з медичної карти амбулаторного хворого, що зафіксовано в обліковому журналі.

З акту № 4 ТзОВ Медичний центр Андромеда від 27 липня 2017 року вбачається, що ОСОБА_3 було запропоновано ознайомитись з актом та підписати його про відсутність працівника на роботі від 26 липня 2017 року та надати пояснення з приводу невиходу на роботу в цей день в період з 09.00 год. до 18.00 год. ОСОБА_3 усно пояснила, що не вийшла на роботу тому, що вирішувала особисті питання, але дати письмове пояснення з цього приводу відмовилася

Позивач зазначає, що її було звільнено з роботи, в той час коли вона перебувала на лікуванні.

Суд першої інстанції вказує, що згідно виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 399/VI від 28 липня 2017 року, виданої Комунальною 4 міською поліклінікою м. Львова, ОСОБА_3 зафіксувала факт відвідування лікаря-терапевта 26 липня 2017 року. Водночас нею не подано доказів щодо обстеження її стану здоров`я та про призначення здачі аналізів, не надала докази, що дійсно проходила обстеження та курс лікування, не надано нею й переліку ліків ( рецепт), призначений лікарем для лікування.

У зв`язку із зазначеним, суд прийшов до висновку, що позивач не зверталась до лікаря за медичною допомогою, а надана виписка фіксує лише факт прийому у лікаря.

27 липня 2017 року позивач прибула на роботу з метою виконання своїх трудових обов`язків та в усній формі пояснила, що самовільно залишила робоче місце для вирішення особистих питань.

Виписка заповнена з порушенням інструкції з діловодства, а саме: дата народження ОСОБА_3 виправлена; неправильно вказано місце її роботи; така видана ОСОБА_3 28 липня 2017 року, саме в той час, коли вона була на роботі в ТзОВ Медичний центр Андромеда . Виписка заповнювалась у відсутності позивача.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем не надано доказів про поважність причин її відсутності на роботі 26 липня 2017 року.

З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову в позові.

Однак, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Встановлено, що ОСОБА_3 перебувала у трудових відносинах із ТОВ Медичний Центр Андромеда .

Відповідно до акту № 4 від 26 липня 2017 року ОСОБА_3 була відсутня на роботі 26 липня 2017 року протягом робочого дня.

Згідно із актом № 4 від 27 липня 2017 року ОСОБА_3 відмовилась надати письмові пояснення щодо невиходу на роботу 26 липня 2017 року. Акт про відсутність на роботі від 26 липня 2017 року підписувати відмовилась.

Відповідно до наказу від 29 липня 2017 року № 20170729-2 ОСОБА_3 звільнена з роботи на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.

Листом відповідача від 31 липня 2017 року ОСОБА_3 повідомлено про її звільнення на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.

ОСОБА_3 стверджує, що була відсутня на робочому місці з поважних причин, у зв`язку з погіршенням стану здоров`я; вона зверталася до медичного закладу, про що повідомила керівника медичного центру.

Відповідно до виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 399/VI ОСОБА_3 26 липня 2017 року відвідувала Комунальну 4-ту міську лікарню м. Львова.

У витягу з книги запису викликів лікаря додому міститься запис про звернення ОСОБА_3 26 липня 2017 року за медичною допомогою до лікарів Комунальної 4 міської лікарні м. Львова.

Звернення ОСОБА_3 26 липня 2017 року за медичною допомогою також підтверджується статистичним талоном, виданим у цій лікарні.

У витягу з журналу реєстрації витягів (ф-027/о) з амбулаторних карт ВСМ № 6 міститься запис про видачу ОСОБА_3 виписки з медичної карти амбулаторного хворого.

Встановлено, що у медичній карті амбулаторного хворого ОСОБА_3 та у журналах реєстрації аналізів відсутні записи про призначення чи видачу направлень на здачу аналізів.

Листок непрацездатності ОСОБА_3 у К4МЛ м. Львова з 26 липня 2017 року по 20 грудня 2017 року не видавався.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно або в цілому). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня.

Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності.

Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі.

Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин.

Причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я.

Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази.

Відсутність працівника за станом здоров`я може підтверджуватися не лише листком непрацездатності, а й довідкою медичної установи, показаннями свідків чи іншими доказами.

Є встановленим, що позивача у день відсутності на роботі зверталася за медичною допомогою, про що повідомила роботодавця.

На підставі встановленого колегія суддів прийшла до висновку, що 26 липня 2017 року позивач була відсутня на роботі з поважних причин (за станом здоров`я). Відтак, у відповідача не було підстав для звільнення ОСОБА_3 на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України. Таке звільнення є порушенням трудових прав позивача, які підлягають судовому захисту.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на роботі.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Розраховуючи суму, яка підлягає стягненню з відповідача, суд керується Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року (з наступними змінами та доповненнями) і виходить із середнього заробітку позивача за місцем праці у відповідача.

Вимушений прогул позивача у липні-грудні 2017 року складає 155 робочих днів. Виходячи із середньоденного заробітку 105,57 грн., за час вимушеного прогулу у 2017 році, підлягає стягненню 16 363,35 грн. (155х 105,57). У січні-лютому 2018 року вимушений прогул позивача становить 46 робочих днів, за які підлягає стягненню 5 630,40 грн. (46х122,40). Разом з відповідача на користь позивача належить стягнути 21 993,75 грн. за вимушений прогул. Зазначена сума розрахована без врахування податків і обов`язкових платежів.

З урахуванням наведених обставин та вимог статті 376 ЦПК України, ухвалене у справі рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

З урахуванням встановленого, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про задоволення позову ОСОБА_3 .

Керуючись: ст. 367, п.2 ч.1 ст.374, ст.ст. 376, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 5 квітня 2018 рокускасувати та прийняти нове рішення.

Позов задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ №20170729-2 від 29 липня 2017 року про звільнення ОСОБА_3 на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_3 на посаді сестри медичної Товариства з обмеженою відповідальністю Медичний Центр Андромеда з 29 липня 2017 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Медичний Центр Андромеда (80100, м. Червоноград, вул. Грушевського, 4/1, п/р НОМЕР_1 в ЗГРУ ПАТ КБ ПРИВАТБАНК , МФО 325321, код за ЄДРПОУ 39484457) на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 липня 2017 року до 15 лютого 2018 року в розмірі 21 993, 75 грн. (двадцять одну тисячу дев`ятсот дев`яносто три грн. 75 коп.). Ця сума зазначена без врахування податків та обов`язкових платежів.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено і підписано 24 листопада 2020 року.

Головуючий

Судді