Постанова

від 24.11.2020 по справі 476/609/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

24.11.20

22-ц/812/1858/20

Провадження № 22-ц/812/1858/20 Головуючий суду першої інстанції Чернякова Н.В.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 листопада 2020 року м. Миколаїв Справа 476/609/19

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , і ОСОБА_3 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_4 , на рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 1 вересня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Чернякової Н.В., в залі судового засідання в смт. Єланець, о 16 год 35 хв, повний текст якого складений 11 вересня 2020 року, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

17 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, посилаючись на те, що згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку Серії ЯЛ № 635326 він є власником земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 2 га, з кадастровим номером 4823055000:03:000:0244, розташованої на території Єланецької селищної ради Єланецького району Миколаївської області. Протягом 2011-2018 років відповідач, який є його колишнім тестем, самовільно, за відсутності правових підстав, використовував зазначену земельну ділянку та отримував відповідні доходи. Вказаними протиправними діями відповідача йому завдано шкоду у розмірі 19 792 грн 64 коп. Посилаючись на вищевикладене, просив суд стягнути з відповідача на його користь шкоду, заподіяну внаслідок самовільного використання належної йому земельної ділянки протягом 2011-2018 років у розмірі 19 792 грн 64 коп., моральну шкоду у сумі 10 000 грн.

Рішенням Єланецького районного суду Миколаївської області від 01 вересня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 2 474 грн 08 коп. в рахунок відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки та 2 000 грн моральної шкоди, а також 1 201 грн 60 коп. в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу та 115 грн 39 коп. в рахунок відшкодування судового збору.

Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив із того, що матеріалами справи підтверджується наявність в діях відповідача складу цивільного правопорушення - самовільного зайняття земельної ділянки лише протягом 2018 року, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню шкода у розмірі 2 474 грн 08 коп. Крім того, враховуючи характер правопорушення, глибину душевних переживань позивача, а також вимоги розумності, справедливості та виваженості, суд вважав за необхідне стягнути з відповідача компенсацію моральної шкоди у розмірі 2 000 грн.

Не погодившись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , оскаржив його шляхом подання апеляційної скарги, де посилаючись на те, що висновки, викладені в рішенні суду, не відповідають обставинам справи, судом не правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, просив оскаржене судове рішення змінити, задовольнивши позовні вимоги в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовано тим, що позивачем надані докази проведення перевірки його заяв працівниками поліції, де підтверджено факт самовільного зайняття земельної ділянки відповідачем впродовж 2011-2018 років.

Між тим, суд послався лише на акт обстеження земельної ділянки від 24 вересня 2018 року та акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від тієї ж дати, якими встановлено факт самовільного зайняття земельної ділянки ОСОБА_3 . Проте, в зазначених актах немає посилання на ту обставину, що відповідач використовував земельну ділянку тільки протягом 2018 року. Отже, суд першої інстанції зробив вказані висновки, не дослідивши належним чином всі надані докази, та не надавши їм правової оцінки. Хоча в сукупності матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_3 без належних правових підстав з 2011 року самовільно використовує земельну ділянку, належну позивачу, засіює насінням соняшника, що свідчить про використання земельної ділянки в господарській діяльності та отримання доходу.

Згідно з розрахунком від 24 вересня 2018 року, зробленим головним спеціалістом відділу контролю за використанням та охороною земель у Братському, Вознесенському, Єланецькому, Новоодеському районах та м. Вознесенську управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, розмір шкоди, завданий відповідачу самовільним зайняттям земельної ділянки ОСОБА_3 складає за рік 2 474 грн 08 коп.

Враховуючи, що відповідач використовував земельну ділянку протягом восьми років, позивач вважає, що завдана шкода складає 2 474 грн 08 коп. х 8 = 19 792 грн 64 коп.

Відтак, підлягає задоволенню вимога про відшкодування моральної шкоди в повному обсязі та судові витрати, зокрема витрати на правову допомогу.

Відповідач ОСОБА_3 , також не погоджуючись з рішенням місцевого суду в частині задоволених позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просив змінити оскаржене судове рішення та повністю відмовити у задоволенні позовної заяви.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовано тим, що вина відповідача встановлена державним інспектор лише зі слів ОСОБА_1 , інших доказів зазначеного немає. За результатами вказаної перевірки складено акт обстеження земельної ділянки від 24 вересня 2018 року № 529-ДК/394/АО/10/01/-18 та акт перевірки від 24 вересня 2018 року № 528-ДК/1094/09/01/-18 але ці документи фактично сфабриковані, тому що ніяких доказів самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки позивачем на дату його складення не було.

Між тим, відсутність протоколу та постанови про адміністративне правопорушення свідчать, що вина відповідача за самовільне користування земельною ділянкою не доведена, оскільки винним його у вчиненні правопорушення не визнано.

Викладене свідчить, що судом першої інстанції помилково прийнято за докази, які підтверджують вину відповідача, акт обстеження земельної ділянки від 24 вересня 2018 року та акт перевірки у розумінні ст. 81 ЦПК України.

Крім того, порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам затверджений Постановою КМУ № 284 від 19 квітня 1993 року. Згідно п. 2 затвердженого Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам , передбачено, що розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад. До складу комісій включається представники Київської, Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських (міст обласного значення) рад (голови комісій), власники землі або землекористувачі (орендарі), яким заподіяні збитки, представники підприємств, установ, організацій та громадяни, які будуть їх відшкодовувати, представники державних органів земельних ресурсів і фінансових органів, органів у справах містобудування і архітектури та виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, на території яких знаходяться земельні ділянки. Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.

Пленум Верховного Суду України у п. 14 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ також зазначає, що розміри збитків, заподіяних власникам землі та землекористувачам вилученням (викупом) або тимчасовим зайняттям земельних ділянок у встановленому порядку, визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення рад відповідно до Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам (затверджений постановою КМУ № 284 від 19 квітня 1993 року). Натомість позивачем не було надано таких доказів.

Оскільки жодних доказів на потвердження понесених моральних страждань позивачем не надано, то позовні вимоги у цій частині задоволенню також не підлягають.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 позивач доводи апеляційної скарги не визнав та просив залишити її без задоволення.

Аналогічно у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 відповідач, зазначивши аргументи своєї апеляційної скарги, просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги позивача.

За приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 635326, виданого 05 серпня 2011 року є власником земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 2 га, з кадастровим номером 4823055000:03:000:0244, розташованої на території Єланецької селищної ради Єланецького району Миколаївської області.

30 серпня 2018 року та 11 вересня 2018 року за фактом самовільного зайняття земельної ділянки ОСОБА_1 звернувся із заявами до Єланецького відділення Новоодеського ВП ГУ НП в Миколаївській області . Кримінальне провадження за статтею 197 1 Кримінального кодексу України було внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120181502200000256, закрито 16 березня 2019 року у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.

За результатами розгляду звернень ОСОБА_1 до органів поліції було встановлено, що ОСОБА_3 є батьком колишньої дружини ОСОБА_1 . Ці факти не заперечувалися сторонами.

24 вересня 2018 року державним інспектором-головним спеціалістом відділу конторою за використанням та охороною земель у Братському, Вознесенському, Єланецькому, Новоодеському районах та м. Вознесенську управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області Касьяновою А.С. проведено обстеження вищевказаної земельної ділянки та виявлено рештки соняшнику. Державним інспектором встановлено, що земельна ділянка використовувалася відповідачем ОСОБА_3 . За результатами вказаної перевірки складено акт обстеження земельної ділянки від 24 вересня 2018 року за № 529-ДК/394/АО/10/01/-18 та акт перевірки від 24 вересня 2018 року за № 528-ДК/1094/09/01/-18.

Згідно зі ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України , цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами .

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (ст.ст. 15,16 ЦК України).

За приписами ст. 22 ЦК особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства встановлено, зокрема, ЗК.

Згідно зі ст. 211 ЗК за самовільне зайняття земельних ділянок громадяни та юридичні особи несуть відповідно до законодавства цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність.

За змістом ст. 1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до положень ст. 152 ЗК держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Отже, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності.

У справі, яка розглядається, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на його користь шкоду, заподіяну внаслідок самовільного використання належної йому земельної ділянки з 2011 по 2018 років ( за 8 років) у розмірі 19 792 грн 64 коп. та моральну шкоду у сумі 10 000 грн. , як на правову підставу своїх вимог послалося на положення ст.ст 22, 1166 ЦК.

Судом першої інстанції установлено, що у цьому випадку дійсно мало місце самовільне зайняття відповідачем земельної ділянки, яка належить на праві власності позивачу, і внаслідок протиправних дій відповідача, що полягають у незаконному вирощуванні та зборі урожаю соняшника в 2018 році на земельній ділянці позивача, позивачу завдано збитків у розмірі 2 474 грн 08 коп.

Натомість суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення збитків за 2011-2017 роки, дійшов висновку, що позивач не надав переконливих доказів, що в ці роки відповідач самовільно використовував земельну ділянку ОСОБА_1 , а тому підстави для настання цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків відсутні.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України .

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України , належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України , кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до п. 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

У ч.ч. 1, 2, 8 ст. 83 ЦПК України визначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинний подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

На підтвердження своїх вимог позивач послався та надав суду матеріали за результатами розгляді органами поліції його заяв та акти, складені державним інспектором-головним спеціалістом відділу конторою за використанням та охороною земель у Братському, Вознесенському, Єланецькому, Новоодеському районах та м. Вознесенську управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області в 2018 році щодо обстеження земельної ділянки та перевірки виявленого факту самовільного використання земельної ділянки.

З матеріалів перевірки органами поліції заяв позивача вбачається, зокрема, з пояснень ОСОБА_3 , що позивач є колишнім тестем відповідача та після розірвання шлюбу з донькою останнього, в 2011 році позивач за усною згодою залишив вказану земельну ділянку площею 2 га в користуванні відповідача з огляду на те, що з дочкою залишився проживати малолітній син. При цьому позивач залишив у нього державний акт на право власності на вказану землю. До 2018 року будь-яких претензій щодо користування або повернення земельної ділянки ОСОБА_1 не висловлював.

Отже позивач не надав суду першої інстанції доказів за правилами ст.ст. 76-79 ЦПК України, які б спростовували пояснення обставин користування земельною ділянкою ОСОБА_3 . Проте наявність між сторонами родинних відносин, проживання з дочкою ОСОБА_3 сина позивача, передача державного акту на право власності на землю відповідачу та звернення за захистом про порушення свого права через 8 років, свідчать про домовленість між сторонами про користування спірною земельною ділянкою.

Крім того, вказаними актом обстеження земельної ділянки від 24 вересня 2018 року та актом перевірки від 24 вересня 2018 року встановлено, що земельною ділянкою, що належить ОСОБА_1 в 2018 році користувався ОСОБА_3 , про що свідчить зібраний врожай соняшника.

Відповідно до ст. 187 Земельного кодексу України контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

Згідно із ст. 188 Земельного кодексу України державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом.

Правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель визначені Законом України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" від 19 червня 2003 року № 963-IV .

Відповідно до ст. 2 вказаного Закону , основними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель є, зокрема, забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України.

Статтею 4 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" передбачено, що об`єктом державного контролю за використанням та охороною земель є всі землі в межах території України.

Згідно зі ст. 5 вказаного Закону , органом, який здійснює державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, проведення моніторингу родючості ґрунтів є центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15 , передбачено, що державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Системний аналіз вказаних положень земельного законодавства дає підстави дійти висновку про те, що державний інспектор - головний спеціаліст відділу контролю за використанням та охороною земель у Братському, Вознесенському, Єланецькому, Новоодеському районах та м. Вознесенську управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Миколаївський області наділений повноваженнями щодо здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Відповідно до ст. 9 вказаного Закону державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються шляхом:

- проведення перевірок;

- розгляду звернень юридичних і фізичних осіб;

- участі у прийнятті в експлуатацію меліоративних систем і рекультивованих земель, захисних лісонасаджень, протиерозійних гідротехнічних споруд та інших об`єктів, які споруджуються з метою підвищення родючості ґрунтів та забезпечення охорони земель;

- розгляду документації із землеустрою, пов`язаної з використанням та охороною земель;

- проведення моніторингу ґрунтів та агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення.

Згідно зі ст. 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право, зокрема:

- давати обов`язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов`язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом, за рахунок особи, яка вчинила відповідне правопорушення, з відшкодуванням завданих власнику земельної ділянки збитків;

- складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності.

Враховуючи зазначене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що державний контроль за охороною та використанням земель може здійснюватися посадовими особами Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, у тому числі, шляхом проведення перевірок.

За таких обставин суд першої інстанції правильно виходив із того, що земельна ділянка фактично використовувалася без правових підстав тільки в 2018 році, у зв`язку з чим даний режим використання слід кваліфікувати як самовільний, що тягне за собою відповідні правові наслідки.

Таким чином зазначені акти складені у відповідності наведених норм закону, а тому є належними та допустимими доказами на підтвердження самовільного використовування відповідачем в 2018 році земельної ділянки, власником якої є позивач.

Інших доказів щодо самовільного використання відповідачем земельної ділянки позивача протягом 2011-2017 років суду не надано.

Зазначені акти є належними доказами у справі, оскільки складені з огляду на наведені вимоги закону та є підтвердженням доведеності вини відповідача щодо самовільного використання в 2018 році земельної ділянки позивача, а тому доводи відповідача про їх неналежність є безпідставними.

Щодо доводів апеляційної скарги про неправильне визначення судом першої інстанції розміру збитків з використанням Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття грантового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету міністрів України від 25 липня 2007 року № 963, то слід зазначити таке.

Крім Методики постановою Кабінету міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284 затверджено Порядок визначення збитків власника землі і землекористувачами (далі- Порядок).

З аналізу правових норм ст.ст. 156, 157 Земельного Кодексу України та наведених Методики та Порядку можливо зробити висновок, що Методику слід застосовувати у таких випадках: заподіяння шкоди державі, територіальним громадам, юридичним та фізичним особам, на всіх категоріях земель внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття грантового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу. Порядок застосовується для визначення розміру збитків, спричинених вилученням (викупом та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний стан та неодержанням доходів у зв`язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.

Отже позивачем збитки правильно розраховані із застосуванням Методики, яка застосовується до правовідносин щодо відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, що має місце у цій справі.

Таким чином розмір заподіяної відповідачем шкоди визначений у відповідності з вимогами чинного законодавства, в зв`язку з чим доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 в цій частині є безпредметними.

Щодо вирішення позовних вимог про стягнення моральної шкоди та її розміру, то відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грошима, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

За роз`ясненнями п. 9 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Практикою Європейського Суду з прав людини визнана презумпція моральної шкоди. Тобто в разі порушення майнових або цивільних прав середня , нормально реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчувати страждання (моральну шкоду).

Так рішенням від 27 липня 2004 року по справі Ромашов проти України Європейський Суд з прав людини присудив заявнику у відшкодування моральної шкоди грошову компенсацію, хоча заявник не представив жодного документа на підтвердження своїх вимог про відшкодування моральної шкоди. У процесі розгляду заяви Суд звернув увагу на те, що згідно з правилом 60 Регламенту суду будь-яка вимога щодо справедливої сатисфакції має містити перелік претензій і може бути представлено письмово разом з відповідними підтверджуючими документами або свідченнями, без наявності яких (Суд) може відхилити вимогу повністю або частково . Проте суд врахував той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, яка не може бути відшкодована шляхом лише констатації судом факту порушення.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 про компенсацію моральної шкоди, суд виходив з доведеності факту самовільного використання в 2018 року відповідачем земельної ділянки, яка є власністю позивача, та внаслідок таких протиправних дій ОСОБА_3 позивач відчував певні душевні переживання з приводу позбавлення можливості користуватися та розпоряджатися своєю земельною ділянкою, що є підставою, передбаченою п. 1 ч. 2 ст. 23 ЦК України , для відшкодування йому моральних страждань. Визначаючи розмір грошової компенсації на відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції врахував, що такі протиправні дії не призвели до вимушених змін у житті позивача та залежно від характеру та обсягу таких страждань, моральні страждання ОСОБА_1 суд першої інстанції правильно оцінив в 2 000 грн.

Не погоджуючись з рішення місцевого суду в цій частині позивач вважає, що при визначені компенсації моральної шкоди, суду першої інстанції необхідно було виходити із протиправних дій відповідача протягом восьми років. Колегія суддів вважає, що дані аргументи скарги не підлягають задоволенню, оскільки наданими позивачем доказами доведена протиправність дій відповідача щодо самовільного використання земельної ділянки протягом 2018 року, а тому колегія судів апеляційного суду погоджується з помірним розміром компенсації моральної шкоди, визначеної судом першої інстанції.

Доводи апеляційних скарг правильних висновків суду не спростовують , є непереконливими та зводяться до тлумачення як обставин, так і норм права на свою користь.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином оскаржене рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України зміні та скасуванню не підлягає.

Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись ст.ст. 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , і ОСОБА_3 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_4 , залишити без задоволення, а рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 1 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді Т.М. Базовкіна

Ж.М. Яворська

Повний текст постанови складено 24 листопада 2020 року.