Постанова

від 23.11.2020 по справі 910/13930/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" листопада 2020 р. м.Київ Справа№ 910/13930/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Дикунської С.Я.

Тарасенко К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва

від 09.06.2020 (повний текст складено та підписано 16.06.2020)

у справі №910/13930/18 (суддя - Карабань Я.А.)

За позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "СМАРТ БІЗНЕС

ТЕХНОЛОДЖІС"

2) ОСОБА_1

про стягнення 116 306,55 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог за первісним позовом

У жовтні 2018 року Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - позивач, АТ КБ ПриватБанк ) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом доТ овариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Бізнес Технолоджіс" (далі - відповідач-1, ТОВ ) та ОСОБА_1 (далі - відповідач-2, ОСОБА_1 ) про стягнення солідарно з відповідачів 80 150,00 грн заборгованості за кредитом і 36 156,55 грн заборгованості за відсотками за користування кредитом за період 01.11.2017 по 13.08.2018 за договором банківського обслуговування від 07.12.2012.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем-1 зобов`язань за договором банківського обслуговування від 07.12.2012 у частині повернення використаних кредитних коштів. Оскільки виконання зобов`язань відповідача-1 за цим договором забезпечено порукою згідно з договором поруки від 19.12.2014, укладеним між відповідачем-2, як поручителем і позивачем, як кредитором, позивач вважав, що спірні суми необхідно стягнути з відповідачів солідарно. Нормативно в обгрунтуванян позову позивач посилався на порушенян відповідачами приписів ст. ст. 525, 527, 530, 559, 610, 1048 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України.

Рух справи

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.01.2019 позов задоволено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2019 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 17.01.2020 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2019 у справі № 910/13930/18 скасовано та справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Направляючи справу на новий судовий розгляд, Верховний Суд вказав, що здійснюючи судовий розгляд справи та задовольняючи позов кредитора (АТ КБ "ПриватБанк") про солідарне стягнення як з боржника (ТОВ "Смарт Бізнес Технолоджіс"), так і з поручителя ( ОСОБА_1 ) спірної заборгованості за кредитом і відсотків за користування ним за договором від 07.12.2012, попередні судові інстанції залишили поза увагою, що згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 27.04.2016 у справі № 910/3458/16 за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ТОВ "Смарт Бізнес Технолоджіс" про стягнення 175 745,79 грн заборгованості за кредитним договором від 07.12.2012, позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено у повному обсязі та стягнуто з ТОВ "Смарт Бізнес Технолоджіс" на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" грошові кошти в сумі 175 745,79 грн, з яких: 80 150,00 грн - заборгованість за кредитом, 42 943,10 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 44 085,26 грн - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань, 8 567,43 грн - заборгованість з комісії за користування кредитом. Відповідні обставини, установлені згідно з цим рішенням у справі № 910/3458/16, як і правові наслідки, у тому числі щодо чинності поруки, виходячи із зазначеного, залишилися нез`ясованими, що має суттєве значення для правильного вирішення цього спору в справі, що переглядається, у зв`язку з чим висновки судів попередніх інстанцій в оскаржених судових рішеннях про наявність правових підстав для задоволення позову є передчасними.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.06.2020 у справі №910/13930/18 позов Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" - задоволено частково, вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" 80150,00 грн. заборгованості за кредитом та 1214,24 грн судового збору. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову до відповідача-2 мотивовано тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 27.04.2016 у справі № 910/3458/16 задоволено вимоги кредитора (позивача у даній справі) та стягнуто з відповідача-1: 80 150,00 грн - заборгованості за кредитом, 42 943,10 грн - заборгованості за процентами за користування кредитом, 44 085,26 грн - пені за несвоєчасне виконання зобов`язань, 8 567,43 грн - заборгованості з комісії за користування кредитом, яке боржник не виконав, що свідчить про зміну банком порядку, умов і строку дії кредитного договору, що засвідчено у вказаному рішенні, та виключає можливість стягнення процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку, а тому позовні вимоги в цій частині визнано судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача-2, як поручителя по договору поруки, на користь позивача 80 150, 00 грн основної заборгованості за кредитом.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач-2 ( ОСОБА_1 ) звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2020 у справі №910/13930/18 повністю, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 у повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення в оскаржуваній частині (щодо задоволення вимог до відповідача-2 ОСОБА_1 ) порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції у наведеній частині ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що:

- договір поруки припинився у зв`язку з припиненням кредитного договору в момент набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва від 27.04.2016 № 910/3458/16;

- судом першої інстанції не застосовано ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України;

- договір поруки є припиненим з підстав закінчення строку на звернення до суду, передбаченого ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, оскільки договір поруки укладено 19.12.2014, а тому в силу наведеної норми порука припинилась 19.12.2017.

Заперечення проти доводів апеляційної скарги

05.08.2020 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" надійшов відзив на апеляційну скаргу, який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду згідно з приписами ст. 263 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вказував на те, що рішення суду першої інстанції в частині стягненян коштів з ОСОБА_1 ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим підстави для його скасування - відсутні.

Зокрема, позивач посилався на те, що сторони у договорі поруки визначили, що порука за спірним договором поруки припиняється через 15 років після укладення цього договору, у зв`язку з чим доводи відповідача-2 щодо припинення договору поруки, як припинення поруки 19.12.2017 - не відповідають дійсності.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.07.2020, апеляційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя (суддя - доповідач) - Станік С.Р., судді: Тищенко О.В., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2020 в клопотанні ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору - відмовлено, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2020 у справі №910/13930/18 - залишено без руху, надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків, а саме: подати до Північного апеляційного господарського суду докази сплати судового збору в розмірі 2643, 00 грн.

03.08.2020 через відділ управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів (канцелярію) Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги до якої долучено квитанцію №66559 від 03.08.2020 про сплату судового збору в сумі 2643, 00 грн.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.08.2020 у зв`язку з перебуванням судді Тищенко О.В., яка входять до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці, і внаслідок неможливості вирішити питання про прийняття чи повернення апеляційної скарги у визначеному складі суду, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2020 у справі №910/13930/18 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Станік С.Р., судді: Дикунська С.Я., Тарасенко К.В.

Разом з цим, згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (Глава 1. Апеляційне провадження).

За правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною 3 ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (станом на день звернення з апеляційною скаргою) встановлено, що з 01.01.2020 прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 2 102, 00 грн.

Отже, малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує 210 200,00 грн (2102,00 грн * 100 = 210 200,00 грн).

Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимога щодо стягнення заборгованості за кредитом та заборгованості за відсотками за користування кредитом за договором банківського обслуговування у сумі 116 306,55 грн, вказана справа, у відповідності до приписів Господарського процесуального кодексу України, відноситься до малозначних справ.

Частиною 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2020 відкрито апеляційне провадження у справі №910/13930/18 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2020, розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2020 у справі №910/13930/18 ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №731-ІХ від 18.06.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" визначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)"№ 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Закон України №731-ІХ від 18.06.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" набрав чинності 17.07.2020.

Отже, з урахуванням пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №731-ІХ від 18.06.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набрав чинності з 17.07.2020, строк на подання учасниками справи відзивів, заяв та клопотань - сплив.

Частиною 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України визначено, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач-1 не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив на апеляційну скаргу через канцелярію суду або шляхом їх направлення на адресу суду поштовим відправленням, відтак, приймаючи до уваги, що відповідач-1 не подав відзив на апеляційну скаргу, суд дійшов висновку, що неподання відповідачем-1 відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає вирішенню апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами.

У зв`язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та з метою мінімізації ризиків розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19, колегія суддів дійшла висновку про необхідність вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст. 2, 11 ГПК України.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції, в межах доводів апеляційної скарги

Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 07.12.2012 Товариством з обмеженою відповідальністю "Смарт Бізнес Технолоджіс" було підписано заяву про відкриття поточного рахунку (далі - Заява).

Згідно Заяви відповідач-1 приєднався до "Умов та правил надання банківських послуг" (надалі -Умови), Тарифів Банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua. які разом із Заявою складають Договір банківського обслуговування № Б/Н. від 07.12.2012 (надалі - Договір) та взяв на себе зобов`язання виконувати умови Договору.

Відповідно до Договору відповідачу-1 було встановлено кредитний ліміт, на поточний рахунок НОМЕР_1 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв`язку Банку і Клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms - повідомлення або інших), що визначено і врегульовано "Умовами та правилами надання банківських послуг ".

Відповідно до 3.18.1.16. Умов, при укладанні договорів і угод, чи вчиненні інших дій, що свідчать про приєднання Клієнта до "Умов і правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк / інтернет клієнт- банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі), Банк і Клієнт допускають використання підписів Клієнта у вигляді електронно - цифрового підпису та/або підтвердження через пароль, спрямований Банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі Клієнта з правом "першого" підпису. Підписання договорів і угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі.

У відповідності з ч. 2. ст. 639 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до п. 3.18.1.1. Умов, кредитний ліміт на поточний рахунок надається на поповнення оборотних коштів та здійснення поточних платежів Клієнта, в межах кредитного ліміту. Про розмір ліміту Банк повідомляє Клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку Банка та Клієнта.

Згідно із п. 3.18.1.3 Умов, кредит надається в обмін на зобов`язання Клієнта щодо його повернення, сплаті процентів та винагороди.

Відповідно до 3.18.1.8. Умов, проведення платежів Клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту, проводиться Банком протягом одного року з моменту підписання угоди про приєднання Клієнта до "Умов і правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатай" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк / інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі - "Угода"),

Згідно із п. 3.18.1.6. Умов, ліміт може бути змінений Банком в односторонньому порядку, передбаченому Умовами і правилами надання банківських послуг, у разі зниження надходжень грошових коштів на поточний рахунок або настання інших факторів, передбачених внутрішніми нормативними документами Банку. Підписавши Угоду, Клієнт висловлює свою згоду на те, що зміна Ліміту проводиться Банком в односторонньому порядку шляхом повідомлення Клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку Банку і Клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms - повідомлення або інших).

Як підтверджується наявними матеріалами справи та не заперечувалось учасниками спору, свої зобов`язання за договором позивач виконав в повному обсязі, надавши відповідачу-1 кредитний ліміт в розмірі 80 150,00 грн.

Відповідно до розділу Умов 3.18.4., яким затверджений порядок розрахунків, за користування кредитом в період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку Клієнта при закритті банківського дня Клієнт виплачує проценти, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від строку користування кредитом (диференційована процентна ставка).

Порядок розрахунку відсотків:

За період користування кредитом з моменту виникнення дебетового сальдо до дати обнуления дебетового сальдо в одну з дат з наступного 20-го до 25-го числа місяця (далі - "період, в який дебетове сальдо підлягає обнулению"), розрахунок відсотків здійснюється за процентною ставкою у розмірі 0% річних від суми залишку непогашеної заборгованості (п.Умов).

При необнулені дебетового сальдо в одну з дат періоду, в якому дебетове сальдо підлягає обнулению, протягом 90 днів з останньої дати періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулению, клієнт сплачує банку за користування кредитом відсотки в розмірі 24% річних, починаючи з останньої дати, в яку дебетове сальдо підлягало обнулению (п.Умов).

У разі непогашений кредиту впродовж 90 днів з дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо підлягало обнулению, починаючи з 91-го дня після дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо підлягало обнулению, кредит вважається простроченим, а грошові зобов`язання клієнта з погашення заборгованості вважаються порушеними. При порушенні клієнтом будь-якого з грошових зобов`язань клієнт сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 48% річних від суми залишку непогашеної заборгованості (п. 3.18.4.1.3. Умов).

Під "непогашенням кредиту" мається на увазі невиникнення на поточному рахунку нульового дебетового сальдо при закритті банківського дня (п. 3.18.4.1.4. Умов).

Розрахунок відсотків за користування кредитом проводиться щодня, починаючи з моменту утворення на поточному рахунку дебетового сальдо при закритті банківського дня, за кількість днів користування кредитними коштами, виходячи з 360 днів у році. Розрахунок відсотків проводиться до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості за кредитом. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування відсотків не включається. Нарахування відсотків здійснюється в дату сплати.

Пунктом 3.18.4.4. Умов визначено розмір винагороди за використання ліміту, яку позичальник сплачує Банку 1-го числа кожного місяця.

При несплаті винагороди, відсотків у відповідні їм дати сплати, вони вважаються про строченими.

Відповідно до п. 3.18.2.3.4. Умов, Банк має право при порушенні Клієнтом будь-якого із зобов`язань, передбаченого "Умовами, змінити умови кредитування - вимагати від Клієнта дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов`язань за кредитом в повному обсязі.

Заяви про незгоду з Умовами і Правилами Банку, та/або про розірвання Договору від Відповідача до Позивача не надходили. Матеріали справи не містять доказів протилежного.

На адресу відповідачів було направлено претензію з вимогою про погашення заборгованості за Договором, докази чого позивачем додано до позовної заяви.

Також, за наслідками розгляду справи встановлено, і з чим погодився Верховний Суд у постанові від 17.01.2020, відповідач-1, всупереч ст. 525, 526, 530, 629, 1054 ЦК України та ст. 193 ГК України належним чином не виконав умови договору внаслідок чого виникла заборгованість за кредитом в розмірі 80 150,00 грн, а також заборгованість по процентами за користування кредитом за період з 01.11.2017 по 13.08.2018 у розмірі 36 156,55 грн.

Відповідно 3.18.5.1. Умов, при порушенні Клієнтом будь-якого із зобов`язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених п.п. 3.18.2.2.2, 3.18.4.1, 3.18.4.2, 3.18.4.3, термінів повернення кредиту , передбачених п.п. 3.18.1.8, 3.18.2.2.3, 3.18.2.3.4, винагороди, передбаченого п.п. 3.18.2.2., 3.18.4.4, 3.18.4.5, 3.18.4.6, Клієнт виплачує Банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ , яка діяла у період, за який сплачується пеня, (у % річних) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. А в разі реалізації Банком права на встановлення іншого строку повернення кредиту, Клієнт сплачує Банку пеню у розмірі, зазначеному у п. 3.18.4.1.3. від суми заборгованості за кожен день прострочення. Сплата пені здійснюється у гривні.

Відповідно до п.6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до 3.18.5.4. Умов, нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов`язань, передбаченої п. 3.18.5.1., 3.18.5.2., 3.18.5.3, здійснюється протягом 3-х років з дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано Клієнтом.

Пунктом 3.18.6.1. Умов зазначено, що обслуговування кредитного Ліміту на поточному рахунку Клієнта здійснюється з моменту подачі Клієнтом до Банку заяви на приєднання до "Умов та Правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк / інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі) та / або з моменту надання Клієнтом розрахункових документів на використання коштів у рамках кредитної Ліміту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих засобів до повного виконання зобов`язань сторонами.

Статтею 546 Цивільного кодексу України визначено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Як підтверджується наявними матеріалами справи, 19.12.2014 між ПАТ КБ "Приватбанк" та фізичною особою ОСОБА_1 було укладено договір поруки № POR1418985785564 (надалі - договір поруки) предметом якого є надання поруки відповідачем-2 за виконання зобов`язань відповідача-1, які випливають з кредитного договору п. 1.1 договору.

Згідно п. 1.2. договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за "Угодою-1 та Угодою - 2", в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно цього пункту поручитель відповідає перед кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.

Згідно з пунктом 1.2 цього договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за "Угодою-1 та Угодою-2" (підпункти 1.1.1, 1.1.2), у тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. За умовами цього пункту поручитель відповідає перед кредитором усіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.

У пункті 1.5 договору поруки передбачено, що у разі невиконання боржником зобов`язань за "Угодою-1 і/або Угодою-2", боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Відповідно до пункту 4.1 договору сторони взаємно домовилися, що порука за цим договором поруки припиняється через 15 років після укладення зазначеного договору. У випадку виконання боржником та/або поручителем всіх зобов`язань за "Угодою-1 та Угодою-2", цей договір поруки припиняє свою дію.

За змістом пункту 2.1.2 договору поруки, у разі невиконання боржником якого-небудь зобов`язання, передбаченого у пункті 1.1 цього договору, кредитор має право направити поручителю вимогу із зазначенням невиконаного(их) зобов`язання(нь). Ненаправлення кредитором такої вимоги не є перешкодою та не позбавляє права кредитора звернутися до суду з вимогою виконати взяті на себе поручителем зобов`язання або вимагати від поручителя виконання взятих на себе зобов`язань іншими способами. Поручитель відповідає перед кредитором, як солідарний боржник, у разі невиконання боржником зобов`язань за "Угодою-1 та Угодою-2", незалежно від факту направлення чи ненаправлення кредитором поручителю передбаченої цим пунктом вимоги.

Сторони у договорі поруки визначили, що порука за спірним договором поруки припиняється через 15 років після укладення цього договору (п. 4.1)

Крім того, рішенням Господарського суду міста Києва від 27.04.2016 у справі № 910/3458/16 за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ТОВ "Смарт Бізнес Технолоджіс" про стягнення 175 745,79 грн заборгованості за кредитним договором від 07.12.2012, позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено у повному обсязі, а саме: стягнуто з ТОВ "Смарт Бізнес Технолоджіс" на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" загалом 175 745,79 грн, з яких:

- 80 150,00 грн - заборгованості за кредитом;

- 42 943,10 грн - заборгованості за процентами за користування кредитом;

- 44 085,26 грн - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань;

- 8 567,43 грн - заборгованість з комісії за користування кредитом.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в даній справі в постанові від 17.01.2020 направляючи справу на новий розгляд зазначив, що судами попередніх інстанцій залишилися нез`ясованими відповідні обставини, установлені згідно з рішенням у справі № 910/3458/16, як і правові наслідки, у тому числі щодо чинності поруки.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи (ч. 1 ст. 316 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 1 статті 634 Цивільного кодексу України визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що між позивачем та відповідачем склалися кредитні відносини, які регулюються нормами параграфу 2 Розділу ІІІ Книги п`ять Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 1048 Цивільного кодексу України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів належних йому.

Частинами 1, 2 статті 554 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ст. 541 Цивільного кодексу України, солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

У разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі (ч. ч. 1, 2 ст. 543 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 4.1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 1 від 24.11.2014 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів" у розгляді справ за позовом кредитора до боржника та поручителя як солідарних боржників господарським судам слід враховувати, що відповідно до статті 543 Цивільного кодексу України кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від боржника та поручителя разом, так і від будь-кого з них окремо.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, з врахуванням постанови Верховного Суду від 17.01.2020, відповідач-1, всупереч ст. 525, 526, 530, 629, 1054 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України належним чином не виконав умови договору, внаслідок чого у відповідача-1 перед позивачем виникла заборгованість за кредитом в розмірі 80 150,00 грн, а також заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 01.11.2017 по 13.08.2018 у розмірі 36 156,55 грн. за період з 01.11.2017 по 13.08.2018.

Матеріалами справи підтверджується, що рішенням Господарського суду міста Києва від 27.04.2016 у справі № 910/3458/16 за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ТОВ "Смарт Бізнес Технолоджіс" про стягнення 175 745,79 грн заборгованості за кредитним договором від 07.12.2012, позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено у повному обсязі, а саме: стягнуто з ТОВ "Смарт Бізнес Технолоджіс" на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" загалом 175 745,79 грн, з яких:

- 80 150,00 грн - заборгованості за кредитом;

- 42 943,10 грн - заборгованості за процентами за користування кредитом;

- 44 085,26 грн - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань;

- 8 567,43 грн - заборгованість з комісії за користування кредитом.

Суд апеляційної інстанції, здійснюючи розгляд справи, дійшов висновку, що сума заборгованості за кредитом в розмірі 80 150,00 грн., присуджена до стягнення за рішенням Господарського суду міста Києва від 27.04.2016 у справі № 910/3458/16, яке набрало законної сили 10.05.2016, заявлена позивачем в межах справи № 910/13930/18 до солідарного стягнення до відповідача-1, як боржника, та відповідача-2, як поручителя.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що оскільки сума заборгованості за кредитом в розмірі 80 150,00 грн., присуджена до стягнення за рішенням Господарського суду міста Києва від 27.04.2016 у справі № 910/3458/16, яке набрало законної сили 10.05.2016, а з відповідним позовом про стягнення вказаної суми, зокрема і з відповідача-1, позивач звернувся у листопаді 2018 року, а тому підстави для присудження до стягнення вказаної суми боргу з відповідача-1 - відсутні.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що у даній справі позивач заявив також до солідарного стягнення з відповідачів окрім суми основного боргу (80 150,00 грн.), заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 01.11.2017 по 13.08.2018 у розмірі 36 156,55 грн. за період з 01.11.2017 по 13.08.2018, тобто за період, який не охоплювався у справі № 910/3458/16 (внаслідок його ненастання у часі).

В свою чергу, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до безпідставності присудження судом першої інстанції до стягнення з нього, як поручителя, суми основного боргу в розмірі 80 150,00 грн., вказуючи на те, що договір поруки припинився у зв`язку з припиненням кредитного договору в момент набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва від 27.04.2016 № 910/3458/16

При цьому, під час нового розгляду справи, судом першої інстанції було витребувано у Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції інформацію щодо наявності заборгованості і стану її погашення у виконавчому провадженні, відкритому на підставі наказу Господарського суду міста Києва від 10.05.2016 у справі № 910/3458/16.

Згідно відповіді Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 16.03.2020 вих. №63218, що у виконавчому провадженні № 51239772, з виконання наказу Господарського суду міста Києва №910/3458/16 від 10.05.2016, 16.09.2019 було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу, у зв`язку з відсутністю у боржника коштів та майна, а також станом на 16.09.2019 інформація щодо погашення боргу у виконавчому провадженні на момент його завершення відсутня.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з встановленою судом першої інстанції обставиною, що рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2016 у справі № 910/3458/16, яке набрало законної сили, на даний час не виконано боржником ні у примусовому, ні у добровільному порядку, а виконавче провадження з примусового його виконання закрито внаслідок відсутності у боржника коштів та майна, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення боргу.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що стягувач не позбавлений права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання з метою отримання присуджених коштів в межах справи № 910/3458/16.

Таким чином, судом першої інстанції вірно зазначено, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, наявність рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2016 у справі № 910/3458/16 виключає можливість повторного стягнення з відповідача-1 80 150,00 грн. суми основної заборгованості за кредитом.

Частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

За змістом частин 1, 2 статті 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (статті 610, 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Таким чином, порука є додатковим (акцесорним) способом забезпечення виконання зобов`язань, тому такі правочини щодо встановлення забезпечення матимуть юридичне значення тільки тоді, коли мають юридичну силу основні зобов`язання.

Частиною 1 статті 543 Цивільного кодексу України визначено, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо .

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, під час вирішення спорів такого роду необхідно зважати, зокрема, на встановлену законодавцем правову природу поручительства як додаткового (акцесорного) зобов`язання до основного договору та на пряму залежність від його умов.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 161/12771/15-ц (постанова від 31.10.2018) відступила від правових висновків , викладених у постановах Верховного Суду України від 26.11.2014 (справа № 6-75цс14), від 03.02.2016 (справа № 6-2017цс15), від 06.07.2016 (справа № 6-1199цс16) про презумпцію чинності поруки та неможливість її припинення на підставі частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України з огляду на наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, оскільки таке рішення саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору, та наголосила, що на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлено договором поруки .

Водночас, з даного висновку не витікає, що зобов`язання поручителя, як солідарного боржника припиняються й відносно зобов`язань, що виникли до набрання чинності рішенням суду (в даному випадку солідарний обов`язок поручителя повернути суму отриманого відповідачем-2 кредиту).

Також, у пункті 4.1. договору поруки сторонами встановлено строк поруки (15 років), що не суперечить приписам чинного законодавства.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи відповідача-2, що порука, передбачена договором, припинена внаслідок прийняття рішення про дострокове стягнення заборгованості та не пред`явлення позову до поручителя протягом трьох років від дня укладення договору поруки - є безпідставними та необґрунтованими.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у справі № 161/12771/15-ц (постанова від 31.10.2018) вказана про наступне: Відповідно до частини першої статті 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. З огляду на солідарний обов`язок перед кредитором боржника за основним зобов`язанням і поручителя, кредитор має право вибору звернення з вимогою до них разом чи до будь-кого з них окремо.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції також дійшов висновку, що підстави, передбачені статтею 559 Цивільного кодексу України, для припинення дії договору поруки - не встановлено за наслідками апеляційного розгляду справи і відповідачем-2 не доведено ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції належними та допустимими доказамив розумінін ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України наявність обумововлених ст. 559 Цивільного кодексу України підстав для припинення поруки. При цьому, наведена норма також не передбачає такої підстави припиненян поруки, як з припинення кредитного договору в момент набрання законної сили рішенням суду з присудженням до стягненян сум за ним з боржника.

При цьому, підстави для припинення основного зобов"язання обумовлені ст. ст. 598-609 Цивільного кодексу України, зокрема ст. 599 Цивільного кодексу України визначено припинення зобов"язання виконанням, проведеним належним чином. Проте, суд апеляційної інстанції зазначає, що наявність невиконаного судового рішення, а відтак, і відсутність доказів належності виконання боржником основного зобов"язання - не свідчить про їх припинення саме внаслідок наявності судового рішення, яке встановило лише безспірність вимог кредитора до боржника, і як наслідок, не припинило ні в договірному, ні в законодавчо визначеному порядку наявність існуючого забезпечувального зобов"язання (поруки).

З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за кредитом в розмірі 80 150, 00 грн заборгованості підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення вказаної суми заборгованості з відповідача-2, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду справи дійшов висновку про необґрунтованість доводів скаржника у наведеній частині, внаслідок чого підстави для скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - відсутні.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про солідарне стягнення з відповідачів та 36 156,55 грн заборгованості за відсотками за користування кредитом за період 01.11.2017 по 13.08.2018, тобто нарахованих банком після ухвалення рішення Господарським судом міста Києва від 27.04.2016 у справі № 910/3458/16, і у задоволенні яких судом першої інстанції відмовлено. В наведеній частині рішення суду першої інстанції скаржником не оскаржується, а обумовлені ст. 269 Господарського процесуального кодексу України підстави для виходу за межі апеляційної скарги - судом апеляційної інстанції не встановлено.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у вказаній справі, з урахуванням меж перегляду справи в суді апеляційної інстанції згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України за апеляційною скаргою ОСОБА_1 .

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. (висновки у Постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17).

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні в оскаржуваній частині, оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог до відповідача-2 ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення в оскаржуваній скаржником частині, урахуванням меж перегляду справи в суді апеляційної інстанції згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України за апеляційною скаргою ОСОБА_1 .

Розподіл судових витрат

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 255, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2020 у справі №910/13930/18 (в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_1 ) - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2020 у справі №910/13930/18 (в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_1 ) - залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за ОСОБА_1 .

4. Матеріали справи №910/13930 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді С.Я. Дикунська

К.В. Тарасенко