Рішення

від 29.10.2020 по справі 380/4327/20

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №380/4327/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Сасевича О.М.,

за участю секретаря судового засідання Шиц А.А.,

представника відповідача Радченко М.І.,

розглянувши у судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Карівської сільської ради Сокальського району Львівської області про визнання протиправними дій, зобов`язання до вчинення дій, -

В С Т А Н О В И В :

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, із вимогами:

-визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Львівській області щодо відмови наказом від 10.04.2020 року за №13-4936/16-20-СГ у наданні ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами с.Карів на території Карівської сільської ради Сокальського району Львівської області та скасувати цей наказ;

-зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Львівській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 14.02.2020 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами с.Карів на території Карівської сільської ради Сокальського району Львівської області із прийняттям обґрунтованого і законного рішення за результатами його розгляду у встановленому порядку та з обов`язковим врахуванням висновків, наведених у рішенні суду.

Ухвалою судді від 05.06.2020 року вказану позовну заяву було залишено без руху, а позивачу надано строк для усунення її недоліків. На виконання вимог зазначеної ухвали судді представник позивача усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою судді від 25.06.2020 року було відкрито спрощене позовне провадження у справі, призначено судове засідання. Окрім того, ухвалою було залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Карівську сільську раду Сокальського району Львівської області.

Учасниками при розгляді справи було подано до суду заяви по суті справи - письмові відзив, пояснення.

Відповідно до позиції позивача, яка ним висловлена, зокрема, в позові, інших письмових заявах, що були подані до суду, він вважає, що відповідачем було порушено його право на отримання земельної ділянки в порядку безоплатної приватизації, шляхом надання оспорюваної відмови без належних підстав для цього.

Позивач зазначає, що він звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області зі заявою від 03.03.2020 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами с.Карів.

Однак, наказом від 10.04.2020 року за №13-4936/16-20-СГ відповідач відмовив у наданні позивачеві бажаного дозволу. При цьому, такий наказ містить лише формальне та загальне посилання на норму закону, яка регламентує вирішення цього питання, але в ньому відсутнє яке-небудь обґрунтування й мотивація такого рішення. Позивач відзначає, що зазначена в спірному рішенні суперечність із схемою землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель району, затвердженою рішенням Сокальської районної ради від 18 грудня 2013 року №481, не є мотивованою і не може бути законною підставою для негативного рішення. Також позивач критично оцінює покликання відповідача, надані після прийняття спірного наказу, на те, що на відповідній території затвердженою районною радою документацією передбачено пасовища, оскільки це не було покладено в основу оспорюваного рішення, крім цього, використання позивачем землі за бажаним призначенням не суперечить змісту цієї документації, яка, більш того, носить лише рекомендаційний характер.

ОСОБА_1 наголошує на тому, що жодних законних перешкод для надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою немає, це підтверджує й факт відсутності належного обґрунтування спірної відмови. Позивач у цьому контексті звертає увагу на те, що на цій же території відповідачем було надано іншим особам земельні ділянки з таким же цільовим призначенням, як визначено в заяві позивача, що вказує на безпідставність відмови в його клопотанні.

Відтак, позивач вважає свої вимоги повністю обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до позиції Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, яка ним висловлена, зокрема, у відзиві, поясненнях, він вважає вимоги позивача безпідставними.

Відповідач зазначає, що відведення в приватну власність земельної ділянки, про що звернувся ОСОБА_1 , не відповідає схемі землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель. Саме це й було визначено підставою для спірної відмови, що повністю узгоджується з нормою ст.118 Земельного кодексу України. Головне управління вказує на те, що за місцезнаходженням земельної ділянки, за дозволом на відведення якої звернувся позивач, повинні знаходитися пасовища, що виключає можливість її надання для ведення особистого селянського господарства.

У зв`язку з чим, відповідач вважає, що ним було правомірно відмовлено у клопотанні ОСОБА_1 , таким чином, підстав для задоволення позовних вимог не вбачає.

Третьою особою було надано пояснення, в яких сільська рада зазначила, що відповідач не з`ясовував позиції сільської ради щодо надання земельної ділянки ОСОБА_1 . При цьому, третя особа не має жодних застережень проти такого рішення. Сільська рада зазначає, що відповідний масив земель може використовуватися для передачі земель у власність для ведення особистого селянського господарства. Більш того, відповідачем уже надавалася згода на виготовлення проектів землеустрою для ведення особистого селянського господарства іншим громадянам, а тому, підстав для відмови саме позивачеві третя особа не вбачає.

Позивач та представник позивача у судове засідання 29.10.2020 року не прибули; 16.10.2020 року від представника позивача надійшла до суду засобами поштового зв`язку заява про розгляд справи у його відсутності та у відсутності позивача.

Представник відповідача у судовому засіданні просила суд у задоволенні позову відмовити.

Третя особа у своїх поясненнях клопотала розглядати справу без участі її представників.

Розглянувши доводи та заперечення сторін позивача, відповідача, взявши до уваги пояснення третьої особи, дослідивши зібрані в справі докази, об`єктивно оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд приходить до висновку, що позов слід задоволити повністю, виходячи з наступного.

Судом установлено, що ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області зі заявою (клопотанням) від 03.03.2020 року (вхідна реєстрація 12.03.2020 року за №П-3693/0/36-20-СГ), в якій просив надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами с.Карів на території Карівської сільської ради Сокальського району Львівської області. До заяви додавалися графічні матеріали з бажаним місцем розташування ділянки, копія документа, що посвідчує особу, копія довідки про присвоєння ідентифікаційного коду.

Наказом від 10.04.2020 року №13-4936/16-20-СГ Головного управління Держгеокадастру у Львівській області Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою , відповідно до ст.ст.15-1, 188, 122, 123 Земельного кодексу України, було вирішено відмовити ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Карівської сільської ради Сокальського району, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,0000 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з таких підстав: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, а саме схемі землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель , затвердженої рішенням Сокальської районної ради від 18 грудня 2013 року №481.

Однак, оцінюючи дії відповідача щодо відмови як немотивовані, безпідставні та протиправні, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

У зв`язку з чим, установивши необхідні дійсні обставини справи, суд, вирішуючи даний спір, керуючись принципом змагальності сторін, свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також ураховуючи визначений законом обов`язок з доказування в такій категорії справи, постановляючи рішення виходить із наступного.

Згідно з ч.2 ст.14 Конституції України, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч.2 ст.78 Земельного кодексу України, право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Підпунктом б ч.1 ст.81 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Як визначає абз.1 ч.1 ст.116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч.2 цієї ж статті, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з п. в ч.3 ст.116 Земельного кодексу України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Частиною 1 ст.121 Земельного кодексу України, зокрема, передбачено право громадян України на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2,0 гектара.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами регламентується ст.118 Земельного кодексу України.

Так, відповідно до ч.6 ст.118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з абз.1 ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Частиною 10 ст.118 Земельного кодексу України встановлено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Аналіз вищенаведених норм права вказує, що в разі звернення громадянина України з клопотанням (заявою) щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення у власність земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації, відповідний орган влади (виконавчої влади або місцевого самоврядування) зобов`язаний його розглянути та надати або рішення про надання дозволу, або вмотивовану відмову в його наданні, що передбачає в тому числі наведення всіх підстав для такої відмови.

При цьому, безпідставною слід вважати як відмову, яка не ґрунтується на підставах, окреслених у ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, так і ту відмову, яка хоча формально й базується на них, однак, не містить належної мотивації та не розкриває фактичних причин для негативного рішення.

Як було встановлено судом, наказ відповідача від 10.04.2020 року №13-4936/16-20-СГ Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою базується на невідповідності місця розташування бажаної земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць.

Отже, в даному випадку суб`єкт владних повноважень лише формально навів цитату з ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, однак, це не є належною й достатньою мотивацією прийнятого рішення.

І хоча в наказі від 10.04.2020 року №13-4936/16-20-СГ також зазначено, що невідповідність місця розташування бажаної земельної ділянки проявилася в суперечності зі схемою землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель , затвердженою рішенням Сокальської районної ради від 18 грудня 2013 року №481, проте, зазначене також не містить належного обґрунтування в частині підстав і мотивів для відмови.

Суд у цьому контексті зазначає, що хоча відповідна Схема землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель Сокальського району Львівської області дійсно була розроблена ДП Львівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою та затверджена рішенням Сокальської районної ради від 18.12.2013 року №481, однак, спірне рішення жодним чином не розкриває питання стверджуваної невідповідності чи суперечності обраного позивачем місця розташування земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства з такою документацією.

Фактично в даному випадку суб`єктом владних повноважень було надано лише абстрактне й необгрунтоване посилання на певний документ і норму закону, які самі по собі не можуть вважатися належним виконанням припису щодо мотивування свого рішення. Указане породжує ситуацію правової невизначеності, коли особа не може оцінити правову ситуацію, оцінювати її наслідки, коригувати їх, а відтак, такі дії і рішення органу влади не можуть визнаватися правомірними.

Суд критично оцінює подальші покликання сторони відповідача (надані тільки в ході розгляду справи) на те, що в означеному випадку суперечність між місцем розташування земельної ділянки та затвердженою Схемою землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель нібито полягає у невідповідності угідь, позаяк такі мотиви для рішення про відмову були сформульовані post factum та про них не вказується у відповідному наказі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області. Зазначене не дозволяє ствердно пов`язати відмову саме з цією підставою й такий спосіб її обґрунтування не усуває сумніву в підставах для ухвалення рішення суб`єкта владних повноважень і не може заміняти собою необхідність належного мотивування свого рішення на час його прийняття.

Таким чином, суд приходить до обґрунтованого переконання, що відповідачем не було виконано встановленого ч.7 ст.118 Земельного кодексу України обов`язку щодо обґрунтування та мотивування своєї відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, що є підставою для висновку щодо протиправності дій і наказу від 10.04.2020 року №13-4936/16-20-СГ та для прийняття рішення про скасування останнього.

У цьому контексті, зважаючи на заявлені позовні вимоги, суд зазначає також, що негативні наслідки для ОСОБА_1 породжує саме спірний наказ, який з огляду на окреслені вище дефекти є протиправним, а тому, підлягає визнанню таким (протиправним) і скасуванню. Указане є відповідним і належним способом захисту прав та інтересів позивача за цих обставин.

Окрім того, суд зауважує, що в прохальній частині позову позивач просить зобов`язати відповідача повторно розглянути клопотання від 14.02.2020 року. Однак, у ході розгляду справи не було встановлено існування такого клопотання чи заяви ОСОБА_1 (від 14.02.2020 року), яке би подавалося ним відповідачеві та було би пов`язане з предметом даного спору. У той же час, виходячи зі змісту зібраних матеріалів справи, слід дійти висновку, що в цьому випадку йдеться про клопотання від 03.03.2020 року, з яким ОСОБА_1 звертався до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (вхідна реєстрація 12.03.2020 року за №П-3693/0/36-20-СГ). Указане свідчить про описку позивача та не впливає на суть відповідного рішення суду, яким слід зобов`язати повторно розглянути клопотання позивача, правильною датою якого є 03.03.2020 року.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2)з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4)безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6)розсудливо; 7)з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9)з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10)своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, встановлюючи істину в справі суд повинен ґрунтуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби в суду не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву, що випливає з позиції Європейського суду з прав людини, яку він висловив у п.45 рішення в справі Бочаров проти України , п.53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , п.43 рішення у справі Кобець проти України , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумним сумнівом .

Зібрані і досліджені матеріали цієї справи частково підтверджують та обґрунтовують позовні вимоги, з якими до суду звернувся позивач. При цьому, відповідачем не доведено правомірність своїх дій і рішення (наказу) у відповідності до вимог, встановлених ч.2 ст.19 Основного Закону та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відтак, беручи до уваги все вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також їх письмові доводи, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що позов підлягає до задоволення, із виходом за межі позовних вимог й за наслідком розгляду справи слід визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Львівській області щодо відмови наказом від 10.04.2020 року за №13-4936/16-20-СГ у наданні ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства; визнати протиправним і скасувати наказ від 10.04.2020 року №13-4936/16-20-СГ, а також зобов`язати відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 03.03.2020 року.

Окремо суд також зазначає, що представником позивача заявлено клопотання про повернення зайво сплаченого судового збору в розмірі 840,80 грн., який було зобов`язано сплатити ухвалою суду від 05.06.2020 року.

Частиною 1 ст.7 Закону України Про судовий збір регламентовано питання повернення судового збору відповідно до клопотання особи, яка його сплатила. Відповідно до ч.2 ст.7 цього Закону, у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Однак, оскільки такі підстави не наступали, водночас, позивач не зменшував позовних вимог, судовий збір сплачено за дві самостійні позовні вимоги, а тому у задоволенні клопотання щодо повернення зайво сплаченого судового збору суд відмовляє.

Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з нормами ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких відносяться витрати на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

У зв`язку з чим, суд покладає обґрунтовані та підтверджені судові витрати на відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.

У зв`язку із тим, що головуючий суддя Сасевич О.М. з 02.11.2020 року перебував у щорічній основній відпустці (самоізоляції) та на лікарняному, а тому повний текст рішення складено у перший робочий день судді - 24.11.2020 року.

Керуючись ст.ст.2, 9, 14, 73-78, 90, 132, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (пр-т Чорновола, 4, м.Львів, 79019; код ЄДРПОУ 39769942), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Карівської сільської ради Сокальського району Львівської області (с.Карів, Сокальський район, Львівська область, 80066; код ЄДРПОУ 04370610) про визнання протиправними дій, зобов`язання до вчинення дій задоволити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Львівській області щодо відмови наказом від 10.04.2020 року за №13-4936/16-20-СГ у наданні ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства.

Визнати протиправним і скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 10.04.2020 року за №13-4936/16-20-СГ Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою , яким було відмовлено у наданні ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами с. Карів на території Карівської сільської ради Сокальського району Львівської області та скасувати цей наказ;

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Львівській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 03.03.2020 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами с. Карів на території Карівської сільської ради Сокальського району Львівської області з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (пр-т Чорновола, 4, м.Львів, 79019; код ЄДРПОУ 39769942) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору у сумі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) грн. 60 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України, з врахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до пп.15.5 п.15 Розділу VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя Сасевич О.М.

Повний текст рішення складено та підписано 24.11.2020 року.