Постанова

від 17.11.2020 по справі п/320/488/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № П/320/488/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Горобцова Я.В.,

Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О.

при секретарі Хмарській К.І.

за участю

представника позивача: Пилипченко В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 липня 2020 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Інтерспейс до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Інтерспейс (далі по тексту - позивач, ТОВ Інтерспейс ) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у Київській області) в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.07.2019 року № 0138725005 у повному обсязі.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21 липня 2020 року значений позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, який з`явився в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ТОВ Інтерспейс зареєстроване в якості юридичної особи 23.02.2004 року, що підтверджується наявною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформацією за кодом в ЄДРПОУ 32843144.

09.07.2019 року ГУ ДФС у Київській області проведено камеральну перевірку податкової декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за ІІ квартал 2018 року, з питань щодо своєчасності сплати узгодженої суми податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, юридичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості.

За результатами проведеної перевірки, посадовими особами відповідача складено акт від 09.07.2019 року № 2197/50-05/32843144 (а.с.31)(далі по тексту - акт перевірки).

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем встановлено порушення вимог пункту 57.1 статті 57 та підпункту 266.10.1 пункту 266.10 статті 266 Податкового кодексу України, в результаті чого платником податку несвоєчасно сплачено узгоджену суму грошового зобов`язання із затримкою в 1 (один) календарний день.

На вищевказаний акт камеральної перевірки позивачем були подані заперечення, за результатами розгляду яких ГУ ДФС у Київській області прийнято рішення № 28401/10/10-36-12-03 від 13.08.2019 року про залишення заперечень без задоволення, а висновків акту перевірки без змін.

На підставі вказаного висновку, викладеного в акті перевірки ГУ ДФС у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 0138725005 від 29.07.2019 року на суму штрафу в розмірі 1029, 28 грн. (далі по тексту - оскаржуване ППР).

Позивач, вважаючи оскаржуване ППР протиправним, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що зарахування коштів з податку на нерухоме майно за ІІ квартал 2018 року відбулося у перший робочий день після вихідного, тобто 30.07.2018, а тому у відповідача відсутні підстави для застосування відповідальності до позивача.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України (далі по тексту - ПК України) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно з підпунктом 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України, камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового.

Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

Як вбачається зі змісту акта перевірки, контролюючим органом було використано податкову декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за ІІ квартал 2018 року від 14.02.2018 № 9020573912 (Додаток до Податкової декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки від 14.02.2018 № 9020573918 Відомості про наявні об`єкти житлової та/або нежитлової нерухомості ), надану до Білоцерківського управління ГУ ДФС у Київській області та подану в електронній формі до бази даних Державної фіскальної служби України.

Так, камеральною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 57.1 статті 57 та підпункту 266.10.1 пункту 266.10 статті 266 ПК України, в результаті чого платником податку несвоєчасно сплачено узгоджену суму грошового зобов`язання із затримкою в 1 (один) календарний день. Відповідальність за вищевказане порушення передбачена пунктом 126.1 статті 126 ПК України.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що станом на 29.07.2018 року в інтегрованій картці платника податку позивача по коду платежу 18010400 за рахунок переплати, яка виникла після сплати платіжного доручення № 327 від 25.04.2018 до Податкової декларації з податку на нерухоме майно № 9020573912 від 14.02.2018, було зменшено та частково погашено податкові зобов`язання за ІІ квартал 2018 року в сумі 180 грн. Разом з тим, при граничному терміні сплати 29.07.2019, на решту суми податкових зобов`язань за ІІ квартал 2018 року з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, збільшилась недоїмка в сумі 10292, 80 грн.

30.07.2018 року позивачем було сплачено та повністю погашено недоїмку з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за ІІ квартал 2018 року за кодом платежу 18010400. Зазначене підтверджено платіжним дорученням № 384 від 30.07.2018 року на суму 10472, 80 грн., при граничному терміні сплати 29.07.2018 року, тобто, на думку контролюючого органу, позивачем порушено терміни сплати самостійно узгоджених сум податкового зобов`язання із затримкою строків до 30-ти календарних днів, а саме на 1 (один) календарний день.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 13.02.2018 року ТОВ Інтерспейс було подано податкову декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік (реєстраційний номер документа № 9020573912).

У вищевказаній декларації позивачем самостійно визначено річну суму податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік в сумі 41891, 20 грн., зокрема: І квартал 10472, 80 грн.; ІІ квартал 10472, 80 грн.; ІІІ квартал 10472, 80 грн. та ІV квартал 10472, 80 грн.

Статтею 31 ПК України передбачено, що строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

Згідно з пунктом 31.3 статті 31 ПК України строк сплати податку та збору встановлюється відповідно до податкового законодавства для кожного податку окремо. Зміна платником податку, податковим агентом або представником платника податку чи контролюючим органом встановленого строку сплати податку та збору забороняється, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Пунктом 38.3 статті 38 ПК України спосіб, порядок та строки виконання податкового обов`язку встановлюються цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Податкова декларація, розрахунок (далі податкова декларація) документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку (п. 46.1 статті 46 ПК України).

Згідно з пунктом 49.18 статті 49 ПК України, податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює: календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця;. календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя); календарному року, крім випадків, передбачених підпунктами 49.18.4 та 49.18.5 цього пункту - протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року; календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV цього Кодексу; календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - підприємців - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

При цьому передбачено, що якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем (пункт 49.20 статті 49 ПК України).

Відповідно до пункту 57.1 статті 57 ПК України, платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Особливості сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, врегульовані положеннями статті 266 ПК України.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України).

Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України).

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об`єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об`єкт (підпункт 266.3.3 пункту 266.3 статті 266 ПК України).

Ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (підпункт 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України).

В силу вимог підпункту 266.7.5 пункту 266.7 статті 266 ПК України, платники податку юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і до 20 лютого цього ж року подають контролюючому органу за місцезнаходженням об`єкта/об`єктів оподаткування декларацію за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально.

Податок сплачується за місцем розташування об`єкта/об`єктів оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу України (підпункт 266.9.1 пункту 266.9 статті 266 ПК України).

Згідно з абзацом б підпунктом 266.10.1 пункту 266.10 статті 266 ПК України, податкове зобов`язання за звітний рік з податку сплачується юридичними особами авансовими внесками щокварталу до 30 числа місяця, що наступає за звітним кварталом, які відображаються в річній податковій декларації.

У даному випадку, податкове зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за ІІ квартал 2018 року було сплачено ТОВ Інтерспейс 30.07.2018 року, що підтверджено платіжним дорученням № 384 від 30.07.2018 року на суму 10 472, 80 грн., тобто в межах строків, визначених підпунктом 266.10.1 пункту 266.10 статті 266 ПК України (а.с.41).

Отже, ПК України визначено, що платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену в поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого для подання податкової декларації, крім випадків, установлених ПК України.

Як зазначалося вище, статтею 266 ПК України, регламентовано, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки сплачується юридичними особами авансовими внесками щокварталу до 30 числа місяця, що наступає за звітним кварталом, які відображаються в річній податковій декларації.

При цьому передбачено: якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем. Однак, ПК України не визначено граничного строку сплати податків, якщо останній день сплати припадає на вихідний (святковий) день.

Водночас, Європейською конвенцією про обчислення строків (ETS №76) від 16.05.1972, яка застосовується до обчислення строків у цивільних, комерційних і адміністративних справах, у статті 5 вказує, що при обчисленні строку суботи, неділі та офіційні свята враховується. Однак, якщо dies ad quem (для цілей цієї Конвенції термін dies ad quem означає день, у який строк спливає) строку, до спливу якого має бути здійснена та чи інша дія, припадає на суботу, неділю, офіційне свято чи день, який вважається офіційним святом, встановлений строк продовжується на перший робочий день, який настає після них.

У відповідності до пункту 56.21 статті 56 ПК України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 12.04.2019 року в справі № 809/1577/17 (провадження № К/9901/47717/18).

Отже, у даному випадку, граничний строк сплати узгодженого податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за податковою декларацією № 9020573912 від 14.02.2018 року, перепадав на вихідний день(неділя), а тому наступним днем для сплати є перший операційний (банківський) день, тобто 30.07.2018 року.

З огляду на зазначене, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що ТОВ Інтерспейс правомірно здійснено сплату податкового зобов`язання у перший робочий день в розмірі 10472, 80 грн., тобто без порушення граничного строку сплати податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно.

Пунктом 126.1 статті 126 ПК України передбачено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Отже, відповідальність у вигляді штрафу застосовуються у разі не сплати платником податків протягом строків, визначених ПК України, суми самостійно визначеного грошового зобов`язання та внаслідок набуття узгодженості грошового зобов`язання, визначеного контролюючим органом.

Оскільки, зарахування коштів з податку на нерухоме майно за ІІ квартал 2018 року відбулось у перший робочий день після вихідного, тобто 30.07.2018, у податкового органу були відсутні підстави для застосування відповідальності до позивача у вигляді накладення штрафу.

Згідно п. 22.4 ст. 22 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку.

Системний аналіз свідчить, що виконання платником обов`язку з перерахування в бюджет суми зобов`язання, а отже його сплата, пов`язане з моментом подання в банк платіжного доручення на перерахування відповідних сум податкових зобов`язань.

Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що оскаржуване ППР від 29.07.2019 року № 0138725005 є протиправним та підлягає скасуванню, відповідно до вищевикладених висновків суду.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі Гірвісаарі проти Фінляндії - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

При цьому, прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі Пономарьов проти України (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд , яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі Сокуренко і Стригун проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6 (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року №127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент . Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України , §58, рішення від 10.02.2010 року).

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 липня 2020 року - залишити без змін .

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: Н.П. Бужак

Л.О. Костюк

Повний текст виготовлено 24.11.2020 року