Рішення

від 24.11.2020 по справі 628/583/20

КУП'ЯНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 628/583/20

Провадження № 2/628/420/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 листопада 2020 року Куп`янський міськрайонний суд Харківської області

у складі: головуючого - судді Демченко І.М.,

за участю секретаря Романової Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Куп`янську в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Лісностінківської сільської ради Куп`янського району Харківської області, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання права постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування за законом після смерті батька

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до Куп`янського міськрайонного суду Харківської області з позовом про визнання за нею права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 86,48га, розташованою на території Лісностінківської сільської ради Куп`янського району Харківської області, наданою її батькові ОСОБА_2 відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії ХР-19-00-000836 площею 86,48га для ведення селянського (фермерського) господарства, в порядку спадкування за законом після смерті батька, що настала ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 05.03.2020 провадження по зазначеній справі відкрито та призначено справу за правилами загального позовного провадження до підготовчого судового засідання.

23.03.2020 до суду від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області надійшов відзив, у якому представник цього управління у задоволенні позову ОСОБА_1 просив відмовити, оскільки ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України не передбачено передачі земельної ділянки громадянам у постійне користування. Право користування земельною ділянкою, що виникло у ОСОБА_2 на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ХР-19-00-000836, не входить до складу спадщини і припинилося з його смертю. Між власником спірної земельної ділянки (органом виконавчої влади) та ОСОБА_2 будь-яких договорів, положеннями яких би визначалася можливість передачі в порядку спадкування права користування чужими земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), не укладалося, тому згідно з вимогами ч.ч.1,2 ст. 407 ЦК України відсутні правові підстави для визнання за спадкоємцем права користування чужими земельними ділянками. Крім того, просить суд врахувати правовий висновок Верховного Суду у справі № 368/57/17 відповідно до якого, правовідносини щодо довічного успадковуваного володіння, не можуть бути застосовані у правовідносинах щодо права постійного користування земельною ділянкою.

У зв`язку із запровадженням Кабінетом Міністрів України з метою запобігання на території України поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) карантину, Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області у період з 27.04.2020 до 24.11.2020 суду надавалися клопотання про відкладення розгляду справи.

Суд враховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 з 12.03.2020 по 31.12.2020 на всій території України встановлено карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 №392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів" запроваджено послаблення протиепідемічних заходів, зокрема, дозволено регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні. Наведене свідчить про усунення перешкод у реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав.

У той же час, суд звертає увагу на те, що за положеннями статті 129 Конституції України, статті 2 Цивільного процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Враховуючи неодноразові відкладення судових засідань та з метою дотримання розумних строків розгляду справи, приймаючи до уваги ігнорування Головним управлінням Держгеокадастру можливості прийняти участь у судовому засідання за допомогою відеоконфенцзв`язку з приміщення суду чи поза ним, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача.

Представник Лісностінківської сільської ради Куп`янського району Харківської області надав до суду заяву за вих. № 249 від 23.04.2020 про розгляд справи у його відсутність, заперечення проти позовних вимог ОСОБА_1 відсутні.

Суд, дослідивши докази та з`ясувавши обставини справи, встановив фактичні обставини та відповідні правовідносини, які виникли між сторонами.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , що підтверджується відповідними копіями свідоцтв про смерть та народження, а також витягом з державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища (а.с.29-31).

З постанови державного нотаріуса Куп`янської державної нотаріальної контори у Харківській області Колосовської С.О. від 14.02.2020 про відмову у вчиненні нотаріальної дії встановлено, що ОСОБА_2 залишив заповіт, яким житловий будинок АДРЕСА_1 заповідав ОСОБА_1 . Спадщину після його смерті ОСОБА_1 , тобто позивач у справі, прийняла. Свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок не видавалося, однак 21.02.2013 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на грошовий вклад. Крім того, у видачі свідоцтва про права на спадщину за законом на земельну ділянку 100,28 га, розташовану на території Лісностінківської сільської ради Куп`янського району Харківської області, яка належала спадкодавцеві на праві постійного користування та була передана йому для ведення фермерського господарства на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ХР-19-00-000836, відмовлено, оскільки на час відкриття спадщини та на день винесення постанови нотаріуса землі з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства не належать до таких, що можуть належати громадянам на праві постійного користування та можуть передаватися у спадщину (а.с.32).

Розпорядженням Куп`янської районної державної адміністрації Харківської області від 28.03.1996 за № 144 ОСОБА_2 було надано у постійне користування земельну ділянку площею 66,1га на території Лісностінківської сільської ради для створення селянського (фермерського) господарства (а.с.8).

Фермерське господарство Загоруйка Івана Івановича, ідентифікаційний код - 24336489 зареєстровано 28.03.1996, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи, випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.12-13).

Розпорядженням Куп`янської районної державної адміністрації Харківської області від 20.05.1997 ОСОБА_2 було надано у постійне користування земельну ділянку площею 37,14га на території Лісностінківської сільської ради для розширення селянського (фермерського) господарства (а.с.88).

Крім того, розпорядженням Куп`янської районної державної адміністрації Харківської області від 24.01.2000 за № 20 ОСОБА_2 надано у постійне користування земельну ділянку площею 27,6га на території Лісностінківської сільської ради для розширення селянського (фермерського) господарства (а.с.14).

Державним актом на право постійного користування землею серії ХР-19-00-000836, виданого на підставі розпорядження Куп`янської районної державної адміністрації Харківської області від 28.03.1996 за № 144, підтверджено, що ОСОБА_2 надано у постійне користування земельну ділянку площею 100,28га (91,18га сільськогосподарських угідь, 9,1 га під іншими угіддями) на території Лісностінківської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства (а.с.15).

За інформацією Міськрайонного управління у Куп`янському районі та м.Куп`янську Головного управління Держгеокадастру у Харківській області за вих. № Г-6/0-0.23,031-6/153-20 від 13.02.2020 станом на 01.01.2016 в користуванні ФГ ОСОБА_2 на території Лісностінківської сільської ради Куп`янського району (державний акт на право постійного користування землею серії ХР № 19-00-000836) обліковується земельна ділянка загальною площею 86,48 га. Із земель, які згідно з цим державним актом знаходилися в постійному користуванні ОСОБА_2 було передано у приватну власність членам фермерського господарства земельні ділянки площею 6,3029 га кадастровий номер 6323783700:01:000:1165 ОСОБА_1 ; площею 3,5323га та площею 2,2916га з кадастровими номерами 6323783700:01:000:1167 та 6323783700:01:000:1168 відповідно ОСОБА_3 . Станом на 01.01.2020 площа земель, які знаходяться у користуванні ФГ ОСОБА_2 не змінилася і становить 86,48 га (а.с.33-36).

На час заснування ФГ ОСОБА_2 відносини, пов`язані зі створенням і діяльністю селянських (фермерських) господарств, регулював Закон України Про селянське (фермерське) господарство № 2009-XII, приписи якого були спеціальними до відповідних приписів інших Законів України, зокрема і до Земельного кодексу Української РСР від 18 грудня 1990 року.

06 лютого 2001 року засновник фермерського господарства помер та у фактичне управління майном вступила позивач ОСОБА_1 , як голова фермерського господарства.

При вирішенні позовних вимог суд вважає за необхідне дослідити питання переходу права на земельну ділянку, яка надавалася фізичній особі для ведення селянського (фермерського) господарства у постійне користування до його спадкоємців (інших членів такого господарства).

При цьому, суд вважає за необхідне розмежувати права фізичної особи - постійного користувача земельної ділянки, наданої для вказаних потреб, і права юридичної особи - фермерського господарства, яке фактично здійснює користування земельною ділянкою.

Необхідно зазначити, що правовідносини з виділення земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства виникли за дії Закону № 2009-XII та продовжувалися до смерті засновника ФГ ОСОБА_2 , тобто до 06.02.2001.

Отже, для врегулювання спірних правовідносин необхідно застосовувати Закон України Про селянське (фермерське) господарство , а також Земельний кодекс України 1990 року, ЗК України 2001 року, ЦК УРСР 1963 року .

Відповідно до статті 2 Закону №2009-XII селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об`єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником. На ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно державний акт на право приватної власності на землю, державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.

Згідно зі статтею 4 Закону №2009-XII право на створення селянського (фермерського) господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив таке бажання, має документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством, та пройшов конкурсний відбір. Земельні ділянки громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства передаються у приватну власність і надаються в користування, в тому числі на умовах оренди.

Відповідно до статті 6 цього Закону для ведення селянського (фермерського) господарства можуть передаватися у приватну власність або надаватися у користування земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 50 гектарів ріллі і 100 гектарів усіх земель, у місцевостях з трудонедостатніми населеними пунктами, визначеними Кабінетом Міністрів України, - 100 гектарів ріллі. Конкретні розміри земельних ділянок громадян, які ведуть селянське (фермерське) господарство, у межах норм, передбачених частиною першою цієї статті, визначають районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів диференційовано, з урахуванням регіональних особливостей, спеціалізації та можливостей ефективного використання наданих земель. Для створення раціональних за розмірами селянських (фермерських) господарств громадяни України, які ведуть таке господарство, можуть додатково орендувати земельні ділянки для виробничих цілей. Розмір земельної ділянки, що надається в оренду, обумовлюється договором оренди. Земельні ділянки громадян, які ведуть селянське (фермерське) господарство, поділу не підлягають.

Згідно зі статтею 29 цього ж Закону діяльність селянського (фермерського) господарства припиняється у разі: 1) рішення членів селянського (фермерського) господарства про припинення його діяльності; 2) припинення права власності на землю, права користування земельною ділянкою у випадках, передбачених статтями 27 і 28 ЗК України; 3) визнання селянського (фермерського) господарства неплатоспроможним (банкрутом); 4) якщо не залишається жодного члена селянського (фермерського) господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства.

Відповідно до статті 7 ЗК України 1990 року користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. Тимчасове користування землею може бути короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до двадцяти п`яти років. У разі виробничої необхідності ці строки може бути продовжено на період, що не перевищує одного строку відповідно короткострокового або довгострокового тимчасового користування. Користування землею на умовах оренди для сільськогосподарських цілей повинно бути, як правило, довгостроковим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності: громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства; сільськогосподарським підприємствам і організаціям.

За положеннями статті 22 ЗК України 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Згідно зі статтею 23 цього Кодексу право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до статті 27 ЗК України 1990 року право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

Право користування землею може бути також припинено у випадках, передбачених у статті 114 цього Кодексу.

Згідно п. 25 Статуту фермерського господарства рішення про припинення діяльності ФГ приймається районною радою народних депутатів, а у разі банкрутства - судом.

З названих нормативних актів та їх змісту можна зробити висновок, що правом постійного користування земельною ділянкою наділялася саме фізична особа, яка бажала здійснювати діяльність фермерського господарства.

Саме з намірами та діями фізичної особи пов`язувалися усі рішення, що приймалися щодо земельної ділянки.

Право постійного користування посвідчувалося виключно державним актом встановленого зразка і не вимагало укладення будь-якого іншого договору.

Створення фермерського господарства пов`язувалося саме з бажанням і можливістю фізичної особи займатися товарним сільськогосподарським виробництвом.

Продовження діяльності фермерського господарства також пов`язується із наявністю членів фермерського гсоподарства чи спадкоємців, які бажають продовжити діяльність господарства.

Отже, законодавець не передбачав, що право постійного користування у повному обсязі переходить до створеного фермерського господарства , а залишав таке право за фізичною особою - громадянином, якому надавалася земельна ділянка.

Тому посилання Головного управління Держгеокадастру про перехід права постійного користування земельною ділянкою у повному обсязі до фермерського господарства не ґрунтується на нормах законодавства, чинного на час набуття права користування вказаною земельною ділянкою та створення фермерського господарства, одним із членів якого і була та є позивачка.

Головою фермерського господарства ОСОБА_2 з 20.04.2000 призначено ОСОБА_1 (а.с.16-28).

29.07.2003 набув чинності Закон України Про фермерське господарство № 973-IV, відповідно до якого встановлено порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства та визначено, що фермерське господарство може набувати право на земельні ділянки на загальних підставах, передбачених Земельного кодексу України, і такі засади для юридичних осіб є конкурентними, що зазначено у частині другій статті 124 цього Кодексу, а саме: передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, установлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, установлених частиною другою цієї статті.

Винятки перераховано у частині другій статті 134 ЗК України. Не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі: передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва, поновлення договорів оренди землі.

Можна зробити висновок, що стороною правовідносин із надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства є фізична особа, яка бажає створити фермерське господарство, а в подальшому продовжити діяльність такого господарства на наданій у постійне користування земельній ділянці, оскільки таке надання земельної ділянки є свого роду пільговою умовою отримання в користування земельної ділянки громадянином поза межами загального порядку, який передбачає набуття таких прав лише на конкурентних засадах.

Зазначений висновок підтверджується і положеннями статті 395 ЦК України, яка передбачає перелік видів речових прав на чуже майно, якими є : 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

При цьому зазначені права на чужі речі - це самостійні речові права, які надають уповноваженій за ними особі право обмеженого користування певною річчю або їх сукупністю для визначеної мети та у певних межах. Для прав на чуже майно характерними є такі ознаки: їх абсолютний характер; реалізація принципу слідування; реалізація принципу переваги, який надає суб`єкту речового права перевагу перед суб`єктами зобов`язального права реалізувати своє право; перехід права власності на майно до іншої особи не є підставою для припинення речових прав інших уповноважених осіб на це майно.

У Земельному кодексі України, крім права власності, самостійним правом на земельну ділянку визнається право постійного користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності без установлення строку (стаття 92).

Оскільки суб`єктом набуття права постійного користування земельною ділянкою є саме фізична особа, яка у подальшому є засновником (головою) фермерського господарства, відсутні підстави для висновку про перехід указаного права в повному обсязі до особи з іншим правовим статусом - юридичної особи, якою є фермерське господарство.

Відтак сторонами правовідносин є фізична особа, яка створила фермерське господарство, отримавши у постійне користування земельну ділянку, чи яка як голова (засновник фермерського господарства) виявила бажання продовжувати діяльність фермерського господарства, та власник земельної ділянки, від імені якого у цьому випадку діє ГУ Держгеокадастру. Такі висновки можна зробити із системного аналізу як статті 12, так і статті 14 Закону № 973-IV.

Одним з таких прав є право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Цивільний кодекс УРСР 1963 року такого права не було названо. Однак, і Земельний кдекс України 1990 року, і Закон № Про селянське фермерське господарство 2009-XII фактично передбачали право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, яким і є користування земельною ділянкою державної чи колективної власності для ведення фермерського господарства.

Отже, емфітевзис є речовим правом, яке може бути об`єктом цивільних правовідносин і є об`єктом цивільного обороту.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). У статті 1218 ЦК України передбачено склад спадщини. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Також у статті 1219 ЦК України наведено вичерпний перелік прав і обов`язків особи, які не входять до складу спадщини. Це такі права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, а саме: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу. Зазначений перелік є вичерпним.

Речові права, зокрема право користування та емфітевзис, до цього переліку не входять.

У статті 1225 ЦК України зазначено про спадкування права на земельну ділянку. Разом з тим указана стаття є спеціальною і охоплює лише спадкування земельної ділянки, що перебувала у власності спадкодавця, та перехід права власності чи права користування земельною ділянкою, на якій розташовані житлові будівлі, інші будівлі і споруди.

Тобто спеціального урегулювання переходу права емфітевзису чинне законодавство не містить, разом з тим відносить це право до речових прав і не містить заборони на його перехід, у тому числі і спадкування.

У такому випадку, ураховуючи обсяг прав фізичної особи, якій була передана земельна ділянка для ведення фермерського господарства, обсяг прав членів фермерського господарства, беручи до уваги підстави для припинення права користування земельною ділянкою та специфіку створення, існування та припинення фермерського господарства, необхідно зробити висновок, що земельна ділянка для ведення фермерського господарства надається лише і виключно фізичній особі - громадянину, фактично на пільгових, позаконкурентних засадах. При передачі земельної ділянки у постійне користування, строк такого користування не обмежується. З урахуванням такого пільгового набуття права користування земельною ділянкою, специфіки створення та режиму майна фермерського господар ства, обсягу прав членів такого господарства можна підсумувати, що зі смертю голови фермерського господарства право на земельну ділянку надану у постійне чи тимчасове користування для ведення фермерського господарства переходить до спадкоємця - члена цього господарства, який бажає продовжувати діяльність фермерського господарства.

Такий висновок є логічним, послідовним і відповідає тим завданням, які держава вирішувала при встановленні такого виду діяльності фізичної особи - громадянина, як ведення фермерського господарства.

Отже, після смерті ОСОБА_2 до ОСОБА_1 перейшло право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства.

При цьому, чинний Земельний кодекс України не містить норм про набуття права постійного користування земельною ділянкою самим фермерським господарством у зв`язку зі зміною його засновника, оскільки фермерське господарство не набуває усього обсягу прав на земельну ділянку, отриману саме фізичною особою для ведення фермерського господарства. Якщо б такі права набувало фермерське господарство, то це б суперечило здійсненню прав користувача чи власника земельної ділянки, яким є юридична особа, а не фізичні особи, склад яких як членів фермерського господарства може змінюватися.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 , є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 263, 264, 265, 268 ЦПК України, Законом України Про селянське (фермерське) господарство , Земельним кодексом України 1990 року, Земельним кодексом України 2001 року, суд

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до Лісностінківської сільської ради Куп`янського району Харківської області, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання права постійного користування земельною ділянкою - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , р.н.о.к.п.п. - НОМЕР_1 , право постійного користування земельною ділянкою, розташованою на території Лісностінківської сільської ради Куп`янського району Харківської області, призначеною для ведення селянського (фермерського) господарства, право на яку відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії ХР № 19-00-000836 належало ОСОБА_2 , в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_2 .

Роз`яснити сторонам, що на підставі пункту 3 розділу ХІІ Прикінцевих положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019) в редакції Закону України № 731-IX від 18.06.2020 під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою особи може продовжити процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Головуючий : І.М.Демченко