Постанова

від 20.04.2021 по справі 628/583/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2021 року

м. Харків

справа № 630/583/20

провадження № 22-ц/818/1783/21

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого: Маміної О.В.,

суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря: Сізонової О.О.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: Лісностінківська сільська рада Куп`янського району Харківської області,

відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Харківській області

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Лісностінківської сільської ради Куп`янського району Харківської області, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання права постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування за законом після смерті батька

за апеляційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Харківській області

на рішення Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 24 листопада 2020 року у складі судді Демченко І.М., -

в с т а н о в и в:

05 березня 2020 року ОСОБА_1 звернулася у суд з позовом до Лісностінківської сільської ради Куп`янського району Харківської області, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області , у якому просила визнати за нею право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 86,48га, розташованою на території Лісностінківської сільської ради Куп`янського району Харківської області, наданою її батькові ОСОБА_2 відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії ХР-19-00-000836 площею 86,48га для ведення селянського (фермерського) господарства, в порядку спадкування за законом після смерті батька, що настала ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 24 листопада 2020 року позовні вимоги задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право постійного користування земельною ділянкою, розташованою на території Лісностінківської сільської ради Куп`янського району Харківської області, призначеною для ведення селянського (фермерського) господарства, право на яку відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії ХР № 19-00-000836 належало ОСОБА_2 , в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, неповне дослідження доказів та вивченням фактичних обставин справи, просить скасувати рішення першої інстанції, та ухвалити нове рішення, яким к задоволенні позовних вимог відмовити.

Вважає, що задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що спірні земельні ділянки належали спадкодавцю на праві постійного користування, правовий режим яких, станом на день смерті ОСОБА_2 чинним Земельним кодексом України для громадян України не унормований, при цьому суд першої інстанції не застосував позицію Великої Палати Верховного Суду з цього питання, відповідно до якої землі з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства не належать до таких, що можуть належати громадянам на праві постійного користування та можуть передаватися у спадщину. Також, у рішенні суду першої інстанції не зазначено ознак, за якими можливо ідентифікувати спірну земельну ділянку.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення. Відзив мотивований тим, що право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування. Позивач є спадкоємцем першої черги спадкування після смерті свого батька, з його смертю не відбувається припинення прав і обов`язків, окрім тих, перелік яких визначено у статті 1219 ЦК України. Дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у постійне користування були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право постійного користування земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, які з`явилися у судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Головного управління Держгеокадастру у Харківській області підлягає задоволенню, враховуючи наступне .

Відповідно до частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Задовольняючи позовні вимог суд виходив з того, що на час заснування ФГ ОСОБА_2 відносини, пов`язані зі створенням і діяльністю селянських (фермерських) господарств, регулював Закон України Про селянське (фермерське) господарство № 2009-XII , приписи якого були спеціальними до відповідних приписів інших Законів України , зокрема і до Земельного кодексу Української РСР від 18 грудня 1990 року. Суд вважав за необхідне для врегулювання спірних правовідносин застосовувати Закон України Про селянське (фермерське) господарство , а також Земельний кодекс України 1990 року, ЗК України 2001 року, ЦК УРСР 1963 року , на підставі чого зробив висновок про те, що стороною правовідносин із надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства є фізична особа, яка бажає створити фермерське господарство, а тому зі смертю голови фермерського господарства право на земельну ділянку надану у постійне чи тимчасове користування для ведення фермерського господарства переходить до спадкоємця - члена цього господарства, який бажає продовжувати діяльність фермерського господарства.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам закону та фактичним обставинам справи не відповідає.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Розпорядженням Куп`янської районної державної адміністрації Харківської області від 28.03.1996 за № 144 ОСОБА_2 було надано у постійне користування земельну ділянку площею 66,1га на території Лісностінківської сільської ради для створення селянського (фермерського) господарства (а.с.8).

Фермерське господарство Загоруйка Івана Івановича, ідентифікаційний код - 24336489 зареєстровано 28.03.1996, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи, випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.12-13).

Розпорядженням Куп`янської районної державної адміністрації Харківської області від 20.05.1997 ОСОБА_2 було надано у постійне користування земельну ділянку площею 37,14га на території Лісностінківської сільської ради для розширення селянського (фермерського) господарства (а.с.88).

Крім того, розпорядженням Куп`янської районної державної адміністрації Харківської області від 24.01.2000 за № 20 ОСОБА_2 надано у постійне користування земельну ділянку площею 27,6 га на території Лісностінківської сільської ради для розширення селянського (фермерського) господарства (а.с.14).

Державним актом на право постійного користування землею серії ХР-19-00-000836, виданого на підставі розпорядження Куп`янської районної державної адміністрації Харківської області від 28.03.1996 за № 144, підтверджено, що ОСОБА_2 надано у постійне користування земельну ділянку площею 100,28га (91,18га сільськогосподарських угідь, 9,1 га під іншими угіддями) на території Лісностінківської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства (а.с.15).

За інформацією Міськрайонного управління у Куп`янському районі та м.Куп`янську Головного управління Держгеокадастру у Харківській області за вих. № Г-6/0-0.23,031-6/153-20 від 13.02.2020 станом на 01.01.2016 в користуванні ФГ Загоруйка І.І. на території Лісностінківської сільської ради Куп`янського району (державний акт на право постійного користування землею серії ХР № 19-00-000836) обліковується земельна ділянка загальною площею 86,48 га. Із земель, які згідно з цим державним актом знаходилися в постійному користуванні ОСОБА_2 було передано у приватну власність членам фермерського господарства земельні ділянки площею 6,3029 га кадастровий номер 6323783700:01:000:1165 ОСОБА_1 ; площею 3,5323га та площею 2,2916га з кадастровими номерами 6323783700:01:000:1167 та 6323783700:01:000:1168 відповідно ОСОБА_3 . Станом на 01.01.2020 площа земель, які знаходилась у користуванні ФГ Загоруйко І.І. не змінилася і становить 86,48 га (а.с.33-36).

Головою фермерського господарства ОСОБА_2 з 20.04.2000 призначено ОСОБА_1 (а.с.16-28).

06 лютого 2001 року засновник фермерського господарства помер ( а.с. 29).

Згідно зі ст. 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Чинне земельне законодавство обмежує коло суб`єктів, які можуть використовувати на праві постійного користування земельні ділянки державної та комунальної власності, до числа яких входять, приміром, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності, громадські організації осіб з інвалідністю України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації, релігійні організації України тощо.

Натомість відповідно до законодавства, що було чинним до 1 січня 2002 р., право постійного користування земельними ділянками могли набувати й інші суб`єкти, зокрема громадяни для ведення селянського (фермерського) господарства (далі - СФГ). Оскільки після державної реєстрації такі господарства набували прав юридичної особи, поставали питання щодо суб`єкта права постійного користування земельною ділянкою після державної реєстрації СФГ, про припинення (або ж збереження) такого права за СФГ після смерті засновника господарства-фізичної особи, якій відповідна земельна ділянка надавалася в постійне користування, а звідси - й про можливість спадкування права постійного користування земельною ділянкою спадкоємцями померлого. Відповіді на ці питання надано останньою практикою ВП ВС.

Відповідно до положень ст. 7 Земельного кодексу України (у редакції від 13 березня 1992 р.), у постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення СФГ, особистого підсобного господарства. Земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась особі не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного СФГ.

Законодавством одержання земельної ділянки було передбачене як обов`язкова умова для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акту, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого фермерського господарства.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації такого господарства. Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у ст. 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва. Звідси надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб.

Після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Велика Палата Верховного суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі №922/989/18 (провадження №12-205гс19) дійшла висновку, що з моменту державної реєстрації СФГ (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки.

Підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як СФГ (фермерського господарства). У земельному законодавстві така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника, як смерть громадянина-засновника СФГ, відсутня. У разі смерті громадянина-засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

За таких обставин, що право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до СФГ (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо СФГ (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.

У постанові від 23 червня 2020 року у справі №179/1043/16-ц (провадження №14-63цс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного користування земельною ділянкою, наданою фізичній особі для ведення СФГ, може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) СФГ. Тільки у такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець. Оскільки після проведення державної реєстрації СФГ як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, наданою засновникові для ведення такого господарства, набуває останнє, смерть засновника СФГ не породжує у спадкоємців права успадкувати право постійного користування земельною ділянкою, яку засновник отримав для ведення зазначеного господарства та створив (зареєстрував) останнє.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для визнання за ОСОБА_1 права постійного користування земельною ділянкою, наданою її батькові ОСОБА_2 для ведення селянського (фермерського) господарства, в порядку спадкування за законом після смерті батька.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до положень статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволені позову.

Згідно з ч. 1 ст. 141, п. в ч. 1 ст. 382 ЦПК України з позивача на користь відповідача ГУ Держгеокадастру у Харківській області стягується судовий збір, понесений у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 1261,20 грн. (а.с. 193).

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст.374, п.п.1,3,4 ч. 1 ст.376, 381, 382-384, 389,390 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області - задовольнити

Рішення Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 24 листопада 2020 року скасувати і ухвалити нове.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Лісностінківської сільської ради Куп`янського району Харківської області, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання права постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування за законом після смерті батька - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (код ЄДРПОУ 39792822) судовий збір у розмірі 1261 (одна тисяча двісті шістдесят одну) гривню 20 (двадцять) копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: Н.П. Пилипчук

О.Ю. Тичкова

Повне судове рішення складено 21 квітня 2021 року.