Постанова

від 02.11.2020 по справі 910/15621/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" листопада 2020 р. Справа№ 910/15621/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Поляк О.І.

Кропивної Л.В.

при секретарі Рибчич А В.

За участю представників:

від позивача: Гапонов О.В. - представник

від відповідача: Карташова К.І. - адвокат

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю НВП Укргеологстром

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2020, повний текст якого складено та підписано 23.07.2020

у справі № 910/15621/19 (суддя Спичак О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Мало-Кохнівський кар`єр

до Товариства з обмеженою відповідальністю НВП Укргеологстром

про стягнення 249 672,53 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення як безпідставно набутих грошових коштів в сумі 135 000,00 грн., сплачених на виконання усної домовленості про укладення між сторонами договору надання послуг, який так і не було укладено, пені в сумі 62 050,07 грн., інфляційних втрат в сумі 40 894,10 грн. та 3 % річних в сумі 11 728,36 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.07.2020, повний текст якого складено та підписано 23.07.2020, у справі № 910/15621/19 позовні вимоги задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено грошові кошти в сумі 135 000,00 грн., у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення безпідставно набутих грошових коштів в сумі 135 000,00 грн., суд першої інстанції виходив з того, що з матеріалів справи вбачається, що договору на проведення геолого-економічної оцінки родовища корисних копалин між сторонами у порядку ст. 205-208 ЦК України та ст.ст. 180-181 ГК України сторонами укладено не було, згоди щодо усіх його істотних умов, а саме ціни та строку дії договору не досягнуто, а відтак, підстави вважати грошові кошти в сумі 135 000 грн. такими, що набуті на підставі договору відсутні.

При цьому, суд першої інстанції зазначив про те, що виходячи зі змісту спірних правовідносин та приписів цивільного законодавства, усна домовленість сторін не є підставою для виникнення між позивачем та відповідачем взаємних прав та обов`язків у розумінні ст.ст. 11, 509 ЦК України.

Також суд першої інстанції встановив, що твердження відповідача про виконання робіт на підставі усного замовлення позивача не підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, оскільки позивачем обставини виконання відповідачем робіт на суму 135 000 грн. було заперечено, а надані відповідачем до матеріалів справи графічні зображення не дають суду підстав достеменно вважати, що відповідачем було виконано саме роботи на замовлення позивача та на суму 135 000,00 грн.

Як на підставу для відмови у задоволенні вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат суд першої інстанції послався на те, що застосування заходів відповідальності за порушення грошового зобов`язання пов`язується, зокрема, із встановленням строку виконання певного обов`язку, у даному випадку повернення грошових коштів, проте зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів не вбачається доказів звернення позивача до відповідача з вимогою про повернення грошових коштів в сумі 135 000 грн. у період з 07.12.2016 по 30.10.2019, а відтак, підстави для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за вказаний вище період відсутні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, суд першої інстанції послався на те, що за приписами ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі, а відтак, враховуючи, що у даному випадку сторонами не було взагалі укладено договору, підстави для стягнення пені з відповідача відсутні.

Не погоджуючись з рішенням, 13.08.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю НВП Укргеологстром звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2020 у справі № 910/15621/19 в частині стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у сумі 135 000,00 грн. та ухвалити нове рішення в цій частині, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, в іншій частині рішення залишити без змін.

У апеляційній скарзі апелянт послався на те, що права та обов`язки між позивачем та відповідачем в рамках цієї справи виникли на підставі договору, укладеного у спрощений спосіб шляхом вчинення дій, спрямованих на його виконання - виставлення відповідачем рахунку та здійснення позивачем оплати за вказаним рахунком.

Також відповідач зауважив на тому, що не можна вважати неукладеним договір після його часткового виконання, в той час як жодних дій для розірвання такого договору сторонами не вчинялось, а відтак, він є дійсним.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.08.2020 справа № 910/15621/19 передана на розгляд колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Поляк О.І., Кропивна Л.В.

Ухвалою від 01.09.2020 колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Поляк О.І., Кропивна Л.В.:

- Товариству з обмеженою відповідальністю НВП Укргеологстром поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2020 у справі № 910/15621/19;

- відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю НВП Укргеологстром на рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2020 у справі № 910/15621/19;

- встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 22.09.2020;

- роз`яснено учасникам процесу, що відповідно до приписів ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1); заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2);

- зупинено дію оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2020 у справі № 910/15621/19;

- призначено справу № 910/15621/19 до розгляду на 28.09.2020 о 15:40;

- сторони попереджено, що нез`явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою в розгляді апеляційної скарги.

Склад колегії суддів неодноразово змінювався, в засіданні суду оголошувалась перерва.

28.10.2020 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

30.10.2020 до суду від відповідача надійшло клопотання про залишення без розгляду відзиву на апеляційну скаргу, в якому відповідач, з посиланням на пропуск позивачем строку для подання відзиву на апеляційну скаргу та відсутність повноважень у представника позивача, просить залишити без розгляду відзив на апеляційну скаргу.

Щодо вказаного клопотання колегія суддів зазначає таке.

Згідно з ч. 1 ст. 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Ухвалою суду від 01.09.2020 встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 22.09.2020.

Відзив на апеляційну скаргу позивачем подано 28.09.2020, тобто з порушенням визначеного судом строку.

За приписами ст. 113 ГПК України, строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Згідно з ч. 1 ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

За приписами ч. 2 ст. 118 ГПК України, заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи, що позивачем відзив на апеляційну скаргу подано після закінчення процесуального строку, встановленого судом, вказаний відзив залишається без розгляду.

Щодо посилань відповідача на те, що представник позивача Гапонов О.С., який є директором позивача з правових питань, є неповноважним представником, колегія суддів зазначає таке.

У обґрунтування клопотання в цій частині відповідач послався на те, що:

- Статут позивача в частині повноважень генерального директора, зокрема, щодо призначення директора позивача з правових питань не відповідає положенням Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю ;

- відомості про те, що Гапонов О.С. має право діяти від імені позивача відсутні в Єдиному державному реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань;

- наказом про призначення Гапонову О.С. встановлено робочий день з 08:00 до 12:00, проте представник позивача направив відзив на апеляційну скаргу до суду та до відповідача після 12:00, що свідчить про неможливість встановити повноваження представника позивача на дії в інтересах позивача після 12:00.

Колегія суддів вирішила допустити до участі у справи в якості представника позивача Гапонова О.С., який не є адвокатом, і, відповідно, відмовити в клопотанні відповідача, оскільки справа № 910/15621/19, з огляду на її складність та ціну позову, є малозначною.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зауважити на такому:

- посилання відповідача на те, що Статут позивача в частині повноважень генерального директора, зокрема, щодо призначення директора позивача з правових питань не відповідає положенням Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки питання щодо відповідності Статуту позивача вимогам чинного законодавства не є предметом розгляду у цьому апеляційному провадженні, а в матеріалах справи відсутні докази визнання Статуту позивача недійсним повністю або частково;

- посилання відповідача на те, що відомості про те, що Гапонов О.С. має право діяти від імені позивача відсутні в Єдиному державному реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що повноваження останнього діяти від імені позивача підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, а саме, Статутом позивача, наказом № 27-к від 28.02.2018 та довіреністю № 12 від 26.12.2018 (а.с. 31-39 т. 1);

- посилання відповідача на те, що наказом про призначення Гапонову О.С. встановлено робочий день з 08:00 до 12:00, проте представник позивача направив відзив на апеляційну скаргу до суду та до відповідача після 12:00, що свідчить про неможливість встановити повноваження представника позивача на дії в інтересах позивача після 12:00, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки положеннями чинного законодавства не встановлено залежність наданих представнику повноважень від його трудового розпорядку.

Склад колегії суддів неодноразово змінювався, розгляд справи відкладався, у засіданні суду оголошувалась перерва.

Станом на 02.11.2020 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

У судовому засіданні відповідач звернувся до суду з усним клопотанням про недопуск представника позивача Гапонова О.С. до участі в судовому засіданні через відсутність у нього повноважень.

У обґрунтування вказаного клопотання відповідач послався на ті ж самі обставини, що й у поданому клопотанні про залишення без розгляду відзиву на апеляційну скаргу.

У задоволенні вказаного клопотання колегією суддів відмовлено з підстав, які викладені вище.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила таке.

07.12.2016 відповідачем позивачу виставлено рахунок № 248 (а.с. 172 т. 1) на оплату 135 000,00 грн. (з ПДВ), які становлять 50% вартості проведення геолого-економічної оцінки родовища корисних копалин (270 000, грн. з ПДВ).

Підставою платежу в рахунку № 248 зазначено договір № 94/6Б-16 від 06.12.2016.

Платіжним дорученням № 5636 від 07.12.2016 (а.с. 13 т. 1) позивач перерахував відповідачу 135 000,00 грн. з призначенням платежу: передоплата 50% за проведення геолого-економічної оцінки родовища корисних копалин зг. рах. № 248 від 07.12.16р. у т.ч. ПДВ 22 500,00 грн.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилається на те, що відповідачем проведення геолого-економічної оцінки родовища корисних копалин здійснено так і не було, грошові кошти не повернуто, що вказує на їх утримання по теперішній час відповідачем без належної правової підстави та свідчить про на наявність підстав для стягнення цих грошових коштів в сумі 135 000 грн. на підставі ст. 1212 ЦК України. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача нараховані на суму безпідставно утриманих коштів пеню, 3% річних та інфляційні втрати за період з 07.12.2016 по 30.10.2019.

Суд першої інстанції позовні вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 135 000 грн. на підставі ст. 1212 ЦК України задовольнив, дійшовши висновку про те, що договору на проведення геолого-економічної оцінки родовища корисних копалин між сторонами у порядку ст.ст. 205-208 ЦК України та ст.ст. 180-181 ГК України укладено не було, згоди щодо усіх його істотних умов, а саме ціни та строку дії договору, не досягнуто, а відтак, підстави вважати грошові кошти в сумі 135 000 грн. такими, що набуті на підставі договору, відсутні.

Колегія суддів з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення 135 000,00 грн. за правилами ст. 1212 ЦК України погодитись не може з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 ЦК України:

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1);

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (ч. 2);

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч. 4).

Статтею 203 ЦК України встановлено:

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1);

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2);

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3);

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4);

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5).

Правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі (п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони; Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (ч. 1 ст. 207 ЦК України).

З огляду на обставини справи та враховуючи приписи ЦК України, фактично, між позивачем та відповідачем вчинено двосторонній правочин, що спрямований на набуття цивільних прав та обов`язків, шляхом виставлення відповідачем рахунку № 248 від 07.12.2017 та оплати його позивачем, а саме: виконання відповідачем оплачених позивачем робіт з проведення геолого-економічної оцінки родовища корисних копалин Мало-Кохнівське родовище гранітів, яке знаходить в Коростишевському районі Житомирської області.

Водночас слід зазначити про таке.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже, системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Вказаних правових висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 04.05.2018 у справі № 927/468/17 (п. 6.3).

Як встановлено судом, спірні 135 000,00 грн. позивачем перераховані згідно з виставленим відповідачем рахунком № 248 від 07.12.2016, підставою для перерахуванням коштів за яким зазначено договір № 94/6Б-16 від 06.12.2016.

З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується, що між сторонами проводились перемовини, що укладення відповідного договору на проведення геолого-економічної оцінки родовища корисних копалин Мало-Кохнівське родовище гранітів, яке знаходить в Коростишевському районі Житомирської області, який у формі єдиного документа у письмовій формі сторонами укладено не було.

При цьому, які слідує з наданих як позивачем, так і відповідачем документів, 07.12.2016 відповідач направив позивачу за допомогою електронної пошти для погодження та опрацювання проект відповідного договору, який позивачем підписано не було, що не спростовує наявності наміру породження сторонами в майбутньому відповідних договірних правовідносин, для чого ними було вчинено відповідний двосторонній правочин з перерахування позивачем відповідачу 135 000,00 грн.

У позовній заяві позивач зазначає про те, що невдовзі після того, які він оплатив виставлений відповідачем рахунок № 248 від 07.12.2016, у позивача відпала необхідність у проведенні спірних робіт, проте матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що позивач повідомив відповідача про вказані обставини та/або заперечив проти факту досягнення між сторонами домовленості про виконання відповідачем робіт з проведення геолого-економічної оцінки родовища корисних копалин Мало-Кохнівське родовище гранітів, яке знаходить в Коростишевському районі Житомирської області, або звернувся з вимогою повернути спірні кошти, тобто в односторонньому порядку відмовився від правочину, що унеможливлює визнання припиненою такої підстави набуття відповідачем 135 000,00 грн., як двосторонній правочин з оплати позивачем виставленого відповідачем рахунку з відповідним призначенням платежу.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 1212 ЦК України, положення Глави 83 ЦК України застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи, однак такі вимоги з відповідним обґрунтуванням не є предметом спору,що розглядається судом у цій справі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що матеріалами справи доведено наявність між позивачем та відповідачем відповідної правової підстави для отримання останнім спірних коштів.

Суд першої інстанції, задовольняючи вимоги позивача про стягнення з відповідача коштів в сумі 135 000,00 грн., виходив з невмотивованого висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог про стягнення вказаних коштів на підставі ст. 1212 ЦК України як безпідставно набутих.

Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення яким у задоволенні вказаних вимог відмовляється.

При цьому, колегія суддів зауважує учасникам судового процесу, що з огляду на предмет та підстави позову у цій справі, при вирішенні спору сторін по суті не розглядаються та не встановлюються обставини належного виконання відповідачем умов укладеного з позивачем договору, зокрема, щодо наявності у відповідача можливості виконати спірні роботи без отримання від позивача відомостей та документів, а також державної реєстрації таких робіт в Державній службі геології та надр України, оскільки це не впливає на вирішення спору сторін по суті, проте сторони не позбавлені права, у випадку виникнення спору щодо вартості та обсягу виконаних/невиконаних відповідачем робіт, вирішити такий спір, в тому числі в судовому порядку.

Також задоволенню не підлягають і позовні вимоги про стягнення пені в сумі 62 050,07 грн., інфляційних втрат в сумі 40 894,10 грн. та 3 % річних в сумі 11 728,36 грн., оскільки вказані вимоги не сформульовані самостійно, не містять окремого обґрунтування та доказів, а їх задоволення є наслідком задоволення позовних вимог про стягнення з відповідач безпідставно отриманих коштів в сумі 135 000,00 грн., відсутність підстав для чого встановлена судом.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в у задоволенні вказаних позовних вимог є вірним по суті, рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 62 050,07 грн., інфляційних втрат в сумі 40 894,10 грн. та 3 % річних в сумі 11 728,36 грн. залишається без змін незалежно від підстав його ухвалення.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2020 у справі № 910/15621/19 підлягає зміні, у задоволенні позову відмовляється повністю.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю НВП Укргеологстром задовольняється повністю.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати позивача по сплаті судового збору за звернення з позовом та судові витрати відповідача по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються на позивача.

Щодо суми сплаченого відповідачем судового збр за подачу апеляційної скарги колегія суддів зазначає таке.

Статтею 4 Закону України Про судовий збір в редакції, чинній на дату звернення з цією апеляційною скаргою, при зверненні до господарського суду встановлені ставки судового збору в таких розмірах:

- за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

- за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

- за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду; апеляційних скарг у справі про банкрутство; заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги;

- за подання апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду; заяви про приєднання до апеляційної чи касаційної скарги на ухвалу суду 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (ч. 1 ст. 4 Закону України Про судовий збір ).

З урахуванням приписів Закону України Про судовий збір , враховуючи, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2019, та те, що рішення суду першої інстанції оскаржується відповідачем лише в частині майнових вимог у сумі 135 000,00 грн., при зверненні до суду з цією апеляційною скаргою судовий збір мав бути сплачений в розмірі 3 037,50 грн. (135 000/100,1,5/100*150).

З доданого до апеляційної скарги платіжного доручення № 899 від 06.08.2020 слідує, що відповідачем судовий збір сплачено в сумі 5 617,65 грн., що на 2 580,15 грн. (5 617,65-3 075,50) більше за визначений законом розмір.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір , сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Отже, суд може повернути зайво сплачений судовий збір виключно за заявою особи, яка його сплатила.

Колегія суддів зауважує відповідачу на тому, що він не позбавленій права звернутися до суду з відповідною заявою.

Керуючись ст.ст. 267-270, 273, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю НВП Укргеологстром на рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2020 у справі № 910/15621/19 задовольнити повністю.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2020 у справі № 910/15621/19 змінити.

3. Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2020 у справі № 910/15621/19 у такій редакції:

У позові відмовити повністю.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Мало-Кохнівський кар`єр (39600, Полтавська обл., місто Кременчук, вул.Ярмаркова, 15, ідентифікаційний код 38952905) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю НВП Укргеологстром (03115, м.Київ, вул.Котельнікова, 35, офіс 82, ідентифікаційний код 36942078) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 3 037 (три тисячі тридцять сім) грн. 50 коп.

5. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.

6. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2020 у справі № 910/15621/19 в частині, яка не була змінена цією постановою.

7. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

8. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

9. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/15621/19.

Повний текст постанови складено: 25.11.2020

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді О.І. Поляк

Л.В. Кропивна