Постанова

від 26.11.2020 по справі 908/1294/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.11.2020 року м.Дніпро Справа № 908/1294/20

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Мороза В.Ф. (доповідач)

суддів: Коваль Л.А., Чередко А.Є.

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду Запорізької області від 11.08.2020 року (суддя Левкут В.В.)

у справі № 908/1294/20

за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", м. Київ

до відповідача фізичної особи-підприємця Шевченка Артура Анатолійовича, Запорізька область, м. Бердянськ

про стягнення 42045,46 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" звернулось до господарського суду Запорізької області з позовною заявою про стягнення з фізичної особи-підприємця Шевченка Артура Анатолійовича 42045,46 грн. за договором банківського обслуговування б/н від 16.01.2014, які складаються з: 4995,50 грн. заборгованості за кредитом, 12199,02 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, 3769,52 грн. заборгованості по комісії за користування кредитом, 21081,42 грн. пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався, що на підставі договору банківського обслуговування від 16.01.2014 відповідачу встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок НОМЕР_1 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв`язку Банку і Клієнта у розмірі 12000,00 грн. Всупереч умовам договору та чинного законодавства, зобов`язання по погашенню заборгованості відповідачем належним чином не виконувалися, станом на 10.04.2020 заборгованість за кредитом складає 4995,50 грн. Посилаючись на приписи ст.ст. 527, 530, 610 Цивільного кодексу України та ст. 193 ГК України, позивач просив позов задовольнити та стягнути з відповідача 4995,50 грн. заборгованості за кредитом, 12199,02 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, 3769,52 грн. заборгованості по комісії за користування кредитом, 21081,42 грн. пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 11.08.2020 позов задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Шевченка Артура Анатолійовича на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" 4995,50 грн. (чотири тисячі дев`ятсот дев`яносто п`ять грн. 50 коп.) заборгованості за кредитом та 249,74 грн. (двісті сорок дев`ять грн. 74 коп.) судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Відмовляючи в іншій частині позовних вимог господарський суд зазначив, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у Заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, та не може вважатися складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником,

Не погодившись з вказаним рішенням позивач звернувся з апеляційною скаргою, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 11.08.2020 у справі №908/1294/20 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів, комісії, пені, та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт зазначив, АТ КБ "ПРИВАТБАНК" належним чином виконав умови Договору від 16.01.2014 та надав кредит позичальнику ФОП Шевченко А.А. Разом з тим позичальник належним чином не виконував свої зобов`язання щодо сплати заборгованості по тілу кредиту, процентів за користування кредитом, пені та заборгованості по комісії за користування кредитом, а тому суд не мав право відмовляти в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.09.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду Запорізької області від 11.08.2020 у справі № 908/1294/20 у порядку письмового провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідно до частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та перевіривши правильність висновків місцевого господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 16 січня 2014 року Фізична особа-підприємець Шевченко Артур Анатолійович звернувся до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк", із заявою про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг та заявою про відкриття банківського рахунку, за умовами якого позивач відкрив підприємцю поточний та картковий рахунки.

Так, згідно заяви від 16.01.2014 Фізична особа-підприємець Шевченко Артур Анатолійович приєднався до "Умов та правил надання банківських послуг", Тарифів Банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua, які разом із цією заявою складають договір банківського обслуговування № б/н від 16.01.2014 (далі - договір), та взяв на себе зобов`язання виконувати умови договору.

Як зазначено в заяві, підписавши власноруч вказану заяву, відповідач виразив свою згоду з Умовами та Правилами надання банківських послуг (знаходяться на сайті www.privatbank.ua), Тарифами банку, які разом із даною заявою складають договір банківського обслуговування.

На виконання умов договору № б/н банківського обслуговування від 16.01.2014 Акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" надавалися Фізичній особі-підприємцю Шевченко Артуру Анатолійовичу кредитні кошти у межах встановленого ліміту з 16.01.2014 у розмірі 12 000,00 грн., з 27.01.2014 у розмірі 6 000,00 грн., з 01.03.2014 у розмірі 6 000,00 грн., з 02.03.2014 у розмірі 5 881,13 грн., з 21.07.2014 у розмірі 5 000, 00 грн., з 21.07.2015 у розмірі 5 000,00 грн., що підтверджується довідкою про розміри встановлених кредитних лімітів.

Позивач, у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за договором обслуговування кредитних лімітів на поточному рахунку нарахував відповідачу, станом на 10.04.2020, заборгованість у загальній сумі 42 045,46 грн., яка складається з наступного:

- 4 995,50 грн. - заборгованість за кредитом;

- 12 199,02 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом;

- 3 769,52 грн. - заборгованість по комісії за користуванням кредитом;

- 21 081,42 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, місцевий господарський суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог та відмовив у їх задоволенні.

Надаючи оцінку даним спірним правовідносинам, апеляційний суд зазначає, що предметом спору є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача на підставі договору заборгованості у розмірі 4 995,50 грн., процентів за користування кредитом у розмірі 12 199,02 грн., пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором у розмірі 21 081,42 грн., заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі 3 769,52 грн.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 1066 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Статтею 1067 Цивільного кодексу України передбачено, що договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов`язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.

Положеннями ст. 1068 Цивільного кодексу України передбачено, що банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Клієнт зобов`язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором.

Статтею 1069 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Нормами статті 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За змістом статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Аналіз вказаних норм свідчить, що в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Судом першої інстанції встановлено, що зі змісту заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг від 16.01.2014, підписання якої не заперечується сторонами, вбачається, що в заяві відсутні умови щодо нарахування відсотків за користування кредитом, комісії та процентна ставка, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на Умови і правила надання банківських послуг", що розміщені на офіційному сайті позивача та з якими, за твердженням позивача, відповідач ознайомився при підписанні заяви-приєднання до Умов та правил надання банківських послуг. До позовної заяви позивачем додано Витяг з "Умов та правил надання банківських послуг".

З даного приводу колегія суддів зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у ст. 8 Конституції України.

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

У п. 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН Керівні принципи для захисту інтересів споживачів , прийняті 09.04.1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22.11.1996 року № 543/96-В Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 12 199,02 грн., заборгованості по комісії за користування кредитом в розмірі 3769,52 грн. та пені на суму 21 081,42 грн., місцевий господарський суд виходив з того, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме наданий позивачем Витяг з Умов та правил надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та наголошує, що надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Позивачем не надано доказів того, що саме ті Умови та Правила, на які він посилається в позовній заяві діяли на час підписання відповідачем заяви, а отже ним не доведено обізнаність Фізичної особи-підприємця Шевченко Артура Анатолійовича з умовами договору кредитування.

Колегія суддів звертає увагу, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у Анкеті-Заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів зазначає, що визначальним для укладення договору приєднання є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору та стверджувати про узгодженість дій та волевиявлення учасників цивільних правовідносин й відповідність певним стандартам поведінки (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17).

Отже, аргументи апеляційної скарги про те, що судом, всупереч положенням статті 1054 ЦК України, проігноровано доводи про погодження сторонами після підписання відповідачем заяви про приєднання до Умов не лише розміру банківського ліміту, а й порядку сплати процентів та неустойки (пені), колегією суддів не приймаються, оскільки спростовуються викладеними в даній постанові обґрунтованими висновками суду першої інстанції.

Крім того, роздруківка із сайту позивача не є належним, допустимим та достовірним доказом такого погодження в розумінні приписів процесуального закону (ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України), оскільки такий доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), який може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила кредитування.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом України в постанові від 11.03.2015 року (провадження № 6-16цс15); Верховним Судом в постановах від 25.09.2019 року у справі №704/1023/16-ц, від 02.10.2019 року у справі №322/1220/16, від 01.11.2019 року у справі № 910/13940/18; Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17; в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 серпня 2019 в рамках справи №182/1806/17, від 17 липня 2019 року (справа № 175/4576/14-ц)).

Також, в контексті спірних правовідносин сторін підстави для застосування ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України, - відсутні, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (16.01.2014) до моменту звернення позивача до суду із позовом (26.05.2020).

Крім того, колегія суддів враховує, що відповідачем частково вносились платежі за кредитом і, зважаючи на те, що сторонами не погоджувались в установленому порядку умови про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, фактично, банк на власний розсуд розподіляв грошові кошти, що надходили від відповідача, на погашення непередбачених договором платежів, замість оплати тіла кредиту.

Враховуючи все вищевикладене, місцевим господарським судом було правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За приписами ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як передбачено ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).

Колегія суддів зазначає, що належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.76, 77 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі, скаржник не надав.

Згідно частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Колегія суддів зауважує, що місцевий господарський суд всебічно, повно та об`єктивно дослідив обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин та застосував норми матеріального права при ухваленні оскаржуваного рішення.

Звертаючись з апеляційною скаргою, апелянт не спростував наведених висновків суду першої інстанції та не довів порушення норм процесуального права або неправильного застосування ним норм матеріального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого ним рішення.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта, наведені в обґрунтування апеляційної скарги.

Таким чином, апеляційний господарський суд вбачає підстави, передбачені статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 269, 275-279 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду Запорізької області від 11.08.2020 року у справі № 908/1294/20 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 11.08.2020 року у справі № 908/1294/20 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк".

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя Л.А. Коваль

Суддя А.Є. Чередко